Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Науково-інформаційна та публіцистична діяльність Ольгерда Іполита Бочковського

Каневська І. О.

асп.
УДК 070 (477) (09)

 

У статті відображено період та середовище, в якому довелося працювати представникам української емігрантської еліти в Чехо-Словаччині. Розглянуто науково-інформаційну та публіцистичну діяльність українського політичного, громадського діяча та науковця О. І. Бочковського. Наведено перелік праць, що торкаються висвітлення питань націє- та державотворення.

Ключові слова: еміграція, публіцистика, нація.

The paper presents period and environment in which Ukrainian emigrational elite representatives acted in Czechoslovakia. Scientific-informational and publishing activities of the Ukrainian political and public figure and scientist O. I. Bochkovsky are given. List of researches referring to nation and state establishing questions highlighting is provided.

Key words: emigration, publicism, nation.

Наприкінці XІX ст. чесько-українські зв'язки здійснювались у сферах літератури, політики та культурної співпраці, хоча й залишалися в межах досить невиразних уявлень про слов'янську єдність. Чехи бачили на українському боці лише розвинену народну культуру, а не намагання створити новітнє суспільство з вимогою національної та політичної незалежності. Однак ситуація змінилася вже на початку XX ст.

Політична неясність, брак об'єктивної інформації та суперечливість української проблеми в очах пересічного чеського спостерігача на початку та у роки першої світової війни відігравали гальмуючу роль у налагодженні та розвитку двосторонніх відносин. Виправлення цих недоліків, а саме: поширення інформації про Україну та українську справу, кристалізація намірів і завдань створення Української держави – стало важливим завданням української еліти. Значну роль у цьому відіграла діяльність представників видавничої справи та періодики. Серед них варто пригадати й ім'я Ольгерда Іполита Бочковського (1885–1939) – одного з провідних європейських фахівців із теорії нації і національних відносин, політичного діяча, дипломата, журналіста, публіциста, науковця. Він був переконаний, що національна преса вказує шляхи внутрішньої консолідації нації, подає способи зміцнення національних творчих, конструктивних сил, захищає націю від суто негативних, руйнівних, тобто деструктивних сил.

Серед основних опублікованих праць О. Бочковського – "Поневолені народи царської імперії, їх національне відродження та автономне прямування" (1916), "Національна справа: статті про національне питання в зв'язку з сучасною війною" (1918), "Націологія і націографія" (1923), "Т. Г. Масарик: національна проблема та українське питання" (1930), "Боротьба народів за національне визволення" (1932), "Вступ до націології" (1934), "Основи журналізму" (1938).

У Чехії О. Бочковський опиняється 1906 р. Основна причина – революційні події в Російській імперії. Перебуваючи в осередку чеського народу, що в той час переживав період своєї найактивнішої національної боротьби за створення власної держави, він активно долучився до цих процесів. Знайомство з видатним ученим та політиком Т. Масариком значно вплинуло на подальший життєвий вибір молодого емігранта. Велику роль у формуванні світогляду майбутнього вченого-націолога також відіграли прослухані ним (1906–1909) студії тогочасних визначних професорів філософського факультету Карлового університету Л. Нідерле, Я. Бідла та ін. Предметом своїх наукових досліджень О. Бочковський обрав національні рухи та проблематику національного питання. У центрі його уваги, перш за все, приклад чеського національного відродження. Другою країною дослідження стала Фінляндія, що, на думку вченого, була осередком зразкового національно-визвольного руху.

Свою кар'єру науковця О. Бочковський розпочав із публіцистичної та журналістської діяльності. У празькому журналі "Slovansky Prehled" протягом 1907–1910 рр. з'явилося кілька його перших досліджень, в яких аналізувалося становище української, польської та фінської націй у Російській імперії. Співпраця з цим часописом тривала до кінця 30-х рр. Матеріали О. Бочковського спочатку виходили під криптонімом H. B., згодом зазначалося прізвище та ім'я. Однак їх написання різне: Boczkowski Hipolyt, а пізніше – Bockovskyj Olgerd Ipolit. Основну увагу молодого журналіста привертали теми громадського життя. Протягом 1908 р. вийшли статті "З діяльності Просвіти" та "40-річний ювілей Просвіти", підсумкова праця "З політичного та культурного життя Українців у 1908 р.", аналітична замітка "До з'їзду слов'янського студентства в Празі 1908 р.", розвідки "Український театр в Росії" й "Український народний театр" (1911).

Незважаючи на те, що О. Бочковський дістав у дитинстві польське виховання, він із часом прийшов до українського самоусвідомлення, та сталося це за межами України. Ряд його статей і досліджень присвячено детальному висвітленню проблем українського державотворення. Одними з перших опубліковано матеріали "Галичина та Росія" (1908), "З діяльності нововідроджених галицьких українців" (1910) та "Українське питання" – у часописі "Slovansky Prehled" (1910); "Українці", "Українське питання перед форумом Європи" і "Про національне питання в Росії" – у щомісячнику "Rusky obzor" (1912). Дебют О. Бочковського як дослідника національного питання відбувся 1910 р., коли світ побачила його праця чеською мовою "Українське питання" (Ukrajinska otazka). Наступного року вийшли тією ж мовою книжки "Фінляндія та фінляндське питання" і "Кара на смерть і страчення в сучасній Росії". У 1913 р. кілька його статей з'явилось у московському журналі "Украинская жизнь" за редакцією С. Петлюри. Пізніше О. Бочковський став співробітником тижневика "Тризуб", що видавався у Франції фондом С. Петлюри.

Водночас О. Бочковський намагався не обмежуватися виключно написанням статей. Одним із головних аспектів розширення культурних чесько-українських контактів були літературні твори, а отже, необхідним елементом був їх переклад. Володіння чеською мовою і дозволило зайнятися цим молодому публіцисту. Протягом 1909 р. він готує переклад чеською мовою творів М. Коцюбинського. Від письменника був отриманий офіційний дозвіл на проведення цієї роботи [3, 88]. Особисте знайомство та листування-консультації дозволили здійснити якісне опрацювання тексту. Однак видання книги трохи спізнилося від запланованого терміну через складність перекладу оповідання "В дорозі", на заваді стала складність підбору аналогічних ботанічних термінів у чеській мові, яка проходила період своєї модернізації та утвердження [3, 91]. Остаточна версія книги під назвою "Z hlubin duse" ("З глибини") з'явилася 1910 р. накладом чеської спілки "Ceska Expedice" з передмовою О. Бочковського про М. Коцюбинського, його твори та роль у сучасній українській літературі. До неї увійшли оповідання: "З глибини" (три фрагменти), "Intermezzo", "Цвіт яблуні", "У грішний світ", "Сміх", "Невідомий", "Persona grata" та "В дорозі".

Книга та якість перекладу сподобалися М. Коцюбинському. На його прохання О. Бочковський надіслав три примірники у подарунок В. Стефаникові до Відня, А. Єнсену до Стокгольма та М. Горькому на Капрі. А у квітні 1912 р. О. Бочковський, так само за сприяння письменника, переклав оповідання "Сон", що було опубліковано у щомісячнику "Rusky obzor". Позитивно книга була сприйнята і в чеському середовищі. Зокрема, чеський історик слов'янських літератур, професор Карлового університету Ян Махал під впливом перекладів присвятив творчості М. Коцюбинського кілька спеціальних викладів в університеті та розділ у книзі "Слов'янщина". Про це реферував для газети "Рада" О. Бочковський. Також зацікавився працями українського письменника чеський літературознавець Вінценс Харват (на той момент студент Карлового університету), який підготував кілька статей про М. Коцюбинського та переклад творів. Наступне видання перекладених оповідань готувалося О. Бочковським разом із В. Харватом [9, 108].

Також вийшли чеською мовою інформаційні матеріали О. Бочковського, присвячені Т. Шевченку, І. Франку, Ганні Барвінок, М. Грушевському, І. Котляревському, Б. Грінченку, В. Доманицькому, В. Гнатюку, М. Шашкевичу та ін. Однак найбільше захоплення науковця викликав професор Т. Масарик, якого він вважав "каменярем націології", "організатором і будівничим чеського національного життя й державної самостійності". У журналі "Украинская жизнь" опублікована перша розвідка О. Бочковського "Проф. Т. Г. Масарик об украинском вопросе" (1913). Йому ж належать перші переклади українською мовою праць чеського вченого. У 1921 р. він підготував публіцистичний нарис "Життя і світогляд Т. Г. Масарика. Масарик про Україну", що складався з двох частин: науково-інформаційної та перекладної. Основна увага автора зосереджена на тлумаченні поглядів і ставленні чеського політика до українського питання та отриманні Україною незалежності. У 1922 р. було опубліковано добірку "Каменярі чеського національного відродження про самостійність українського народу".

У 1930 р. у Подєбрадах видана ґрунтовна монографія, присвячена чеському політичному діячеві та науковцю [2]. Праця стала підсумком багаторічних досліджень творчості Т. Масарика. У ній О. Бочковський докладно з'ясовує погляди будівничого Чехо-Словацької держави на національне питання, документуючи їх цитатами із головних творів і прилюдних заяв, всебічно висвітлює діяльність політичного діяча. Загалом до світогляду молодого науковця, його національних поглядів під впливом Масарикової науки долучилися високі ідей гуманізму, ідея цінності людської особистості. Він був борцем за ідею самостійного розвитку національної культури, що є, на його думку, необхідною передумовою національного визволення. Науковець поставив собі за мету дослідження тезу, що "нема народів ані великих, ані малих, є лише народи, кожний з яких має право на незалежне існування". Цією ідеєю пройняті майже всі його наукові праці.

Напередодні першої світової війни О. Бочковський став членом празької групи Української соціал-демократичної робітничої партії та до кінця життя так і не змінив політичних переконань. Під час воєнних дій він як громадянин ворожої країни був австрійським урядом інтернований, на деякий час йому заборонялося вільне пересування країною. Від початку створення Союзу Визволення України О. Бочковський долучився до його роботи, зокрема працював у чеському бюро видань "Вістник СВУ" та "Ukrainische Nachrichten". Протягом 1916-1918 рр. вийшов цикл його статей про російсько-балканську "визвольну" політику. До цієї рубрики увійшли статті про стосунки Росії із Сербією, Болгарією, Румунією, Грецією. Також опубліковані розвідки про Польщу, Японію, другу російську революцію та праця "Фінляндське питання" (10 статей) [7, 8]. Окремо за кошти СВУ було видано брошури "Україна та українська справа" (1915) з картою етнічного розселення українців, "Польське питання і соціалізм" (1915), "Литовці і литовське питання" (1915), "Білорусини і їх народне пробудження" (1916), "Латиші і латиське питання" (1916), "Фінляндія та фінляндська справа" (1916), "Про демократизацію сучасної дипломатії" (1917), "Про деклярацію прав народів" (1918), "З історії України та українського відродження" (1919) та "Поневолені народи царської імперії, їх національне відродження та автономічні прямування" (1916) [5, 148–149]. Остання з перелічених книжок в очах представників "білої" російської еміграції була настільки одіозною, що була привселюдно спалена після окупації Києва армією генерала Денікіна.

Наприкінці війни і в зв'язку з нею Бочковський публікує низку статей, що потім були видані однією книжкою під заголовком "Національна справа" (1918). У цьому дослідженні автор робить уже спроби синтезувати свої досліди щодо національно-визвольної боротьби народів і теоретично обґрунтувати націологію як науку про націю. Тоді ж уперше автором використано поняття "націологія". Ця праця стала початком цілого ряду подальших теоретичних досліджень, які поставили О. Бочковського на почесне місце серед учених – творців нової науки націології. У 20-ті рр. учений працює над розробкою наукової теорії нації, цікавиться національними проблемами поневолених народів. Слідом за професором права В. Старосольським, який одним із перших у Європі започаткував курс націології, О. Бочковський теоретично обґрунтовує правомірність існування цієї науки та починає розробляти її як нову соціологічну дисципліну. Предметом дослідження стає широке коло маловивчених питань: методологія націєзнавчих студій, природа і структура нації, етно- і націогенетичні процеси, історичний розвиток національних теорій та ідеології країн світу тощо.

За роки існування Української Народної Республіки і до 1923 р. О. Бочковський працював секретарем Української Дипломатичної місії у Празі. Він створив і став редактором видавництва "Пізнаймо Україну", що випустило чеською мовою 14 книжечок із інформаційними матеріалами про Україну та українців.

Після остаточної більшовицької окупації українських теренів, Ольгерд Аполлонович повертається до журналістики. У його полі зору наукове тлумачення та аналіз боротьби українців за створення власної держави. Ним опубліковані статті "До української проблеми" (1921), "Проблема національних меншостей" (1923), "В справі методики визволення національних рухів" (1922), "Українська проблема (1914–1924)", "До характеристики методики, техніки чеського національного відродження" (1923), "До соціольогії українського питання" (1924) та "Коментарі до українського питання" (1925).

Наукова та педагогічна діяльність О. Бочковського була пов'язана з українськими вищими навчальними закладами, заснованими у Чехії протягом першої половини 20-х рр. У 1923 р. почав викладати соціологію та націологію в Українському вільному університеті в Празі. Як стипендіат Фонду президента доктора Т. Масарика, у цьому ж навчальному закладі був атестований на звання доцента соціології. Темою стипендіатської роботи стала "Проблема революції у світогляді Т. Г. Масарика". Робота не була надрукована і не збереглася до нашого часу.

У 1924 р. Українська господарська академія в Подєбрадах запросила О. І. Бочковського на посаду доцента кафедри соціології та теорії нації, де він працював до остаточної ліквідації навчального закладу, віддаючись науковій та громадській роботі. Це був найбільш плідний період у його науковій та літературній діяльності. Глибока ерудиція О. Бочковського, феноменальна пам'ять та знання двадцяти мов європейських народів давали йому можливість всебічно вивчати за першоджерелами його улюблену проблему національних рухів серед недержавних народів. Наприклад, влітку 1928 р. О. Бочковський поїхав до Франції, оскільки йому необхідно було "для своєї праці – Типологія національного відродження – перевести деякі студії у Франції (рух провансальський, бретонський, португальський й взагалі сучасні прямування у цій державі)" [6, 25]. У 1930-х рр. після рішення чеського уряду про ліквідацію УГА О. Бочковський разом із іншими викладачами створюють Український технічно-господарський інститут. Власне, з цим навчальним закладом пов'язане поширення ідеї заочної освіти.

Талант О. Бочковського виявився і в ораторському мистецтві. Чимало свого часу він віддавав публічним виступали на запрошення українських і чеських організацій з усіх куточків Чехо-Словацької республіки. У другій половині 30-х рр. на запрошення української еміграції відвідав Канаду та Сполучені Штати Америки. О. Бочковський побував у державних університетах у провінціях Альберта, Онтаріо, Манітоба, Саскачеван, де протягом кількох днів ознайомився з організацією навчання і зібрав матеріал, який характеризує діяльність вищих шкіл у Канаді. Цей досвід було використано для вдосконалення освітнього процесу в УТГІ (Подєбради).

Ознайомлення з українськими редакціями і друкарнями Торонто, Вінніпега й Едмонтона дало змогу О. Бочковському поєднати загальний інтерес із особистим. Коли він працював журналістом у європейських виданнях, йому було надзвичайно цікаво порівняти власний досвід із роботою журналістів іншого континенту. Саме тоді зародилася ідея створити курси для підготовки молодих національно зорієнтованих журналістів. Багаторічний досвід журналістської діяльності був втілений ним у розробці програми журналістських курсів та підготовці підручника з "Основ журналізму" та хрестоматії "Часописна читанка". Однак проект реалізовано було лише наполовину. На заваді стала передчасна смерть О. Бочковського у 1939 р.

Учений і публіцист був яскравим представником української інтелігенції, наукові погляди якого наскрізь сповнені ідеєю права кожного народу на свою національну і державну самобутність. Важливого значення в утвердженні української незалежної держави він надавав існуванню і діяльності національної преси, яку вважав твердинею нації, її сумлінням та запорукою існування.

 

 


1. Бочковський О., Сірополко С. Українська журналістика на тлі доби: Історія, демократичний досвід, нові завдання. – Мюнхен, 1993. – 204 с.
2. Бочковський О. Т. Г. Масарик: Національна проблема та українське питання (спроба характеристики та інтерпретації). – Подєбради, 1930. – 244 с.
3. Листи до М. Коцюбинського: У 4 т. / Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник М. М. Коцюбинського, Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. – Ніжин, 2002. – Т. 1. – 368 с.
4. Нова чеська праця про слов'янщину // Рада. – 1912. – 26 квіт.
5. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. – Ф. 3795, оп. 5, спр. 79. – 274 арк.
6. Там само. – Оп. 1, спр. 753. – 35 арк.
7. Там само. – Ф. 4405, оп. 1, спр. 142. – 412 арк.
8. Там само. – Спр. 181. – 400 арк.
9. Sto padesat let cesko-ukrajinskych literarnich styku. 1814–1964: Vedecko-bibliograficky sbornik. – Praha, 1968. – 479 с.

 

© Каневська І. О.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові