Ласкаво просимо

іст. (Лондон)
УДК 070 (477) (09)

У статті йдеться про активну роль відомого громадсько-політичного діяча Василя Короліва-Старого щодо матеріальної підтримки українського студентства в еміграції.

Ключові слова: еміграція, студентство, освіта.

The article reveals activities of the well-known public and political person Vasyl Coroliv-Staryi who supported Ukrainian students abroad.

Key words: emigration, student, education.

У багатогранній громадсько-політичній, публіцистичній і науковій діяльності Василя Короліва-Старого є чимало таких починань, які дають підставу вважати його справді видатним українським громадянином і патріотом. Серед такого подвижницького чину – його активна праця в організації допомоги українському студентству, яке після поразки національно-визвольних змагань опинилося на чужині.

Насамперед слід наголосити, що цей науковець і педагог був відомий серед українського студентства в еміграції як автор підручників із зоології та фізіології тварин, за якими можна було опановувати вищу освіту в Українській господарській академії (УГА) в чеському місті Подєбради. Але поряд із цим він зіграв важливу роль у мобілізації фондів для матеріального забезпечення українського студентства спочатку як співробітник Дипломатичної місії УНР у Празі, а згодом як доцент вищеназваного навчального закладу.

І якщо на початку 20-х рр. діяч, як правило, підтримував особистими коштами наше студентство, то після того як чехо-словацький уряд став згортати свою програму допомоги, В. Королів-Старий узяв на себе організаторську місію щодо розгортання широкомасштабної акції в цьому плані. Саме так можна сприймати його звернення від 29 листопада 1928 р. до колишніх випускників із проханням підтримати студіюючу молодь, надруковане в паризькому журналі "Тризуб" під заголовком "До тих, що мають серце й сумління".

Приводом до такого звернення послужив опублікований заклик громади студентів УГА, в якому докладно висвітлювався жахливий матеріальний стан так званих "недопомогівців". Через кілька тижнів на студентський заклик відгукнулась маленька емігрантська колонія з чотирьох осіб міста Мельник, приславши 40 чеських крон. Цього вистачало для того, аби чотирьох осіб забезпечити на один день їжею. Саме цей факт і став для В. Короліва-Старого поштовхом для написання звернення до українського громадянства в краї і на еміграції, в якому автор поставив питання моральної відповідальності за матеріальне забезпечення молоді: "Чи ж таки ми всі, за винятком 4-х мельничан-емігрантів, котрі власними руками заробляють шматочок хліба, всі інші – голодні чи ситі емігранти й неемігранти, а власники шматочку землі, хати, майстерні, кам'яниць, склепів, навіть фабрик, нарешті, всякі більші й менші урядовці в Галичині, на Волині, в Румунії, на Підкарпатті, не кажучи вже про "бізнесменів" та фермерів американських, – невже ж таки ми всі такі – невразливі до нещастя наших земляків, компатріотів і – переважно – бойовників за волю України, безсердечні до біди й злиднів наших близьких, скупі й жорстокі до голодних, котрим буквально бракує шматка хліба, інертні до національної справи, яка потребує найбільшого числа інтелігентних, фахових і свідомих освічених людей? Невже ж ми всі, не кажучи вже про тих, що мають теплий куток і ласий шматок, а й ті, що роблять на чорній праці, яку здобули з чиєюсь поміччю, тобто ще вчора самі зазнали голоду й холоду, а сьогодні мають заробіток, котрий, зрештою, вистачає або й перевищує видатки на задоволення необхідних потреб, – невже ж ми такі негуманні відлюдки, що нам байдуже, коли у нас на очах, з криком розпачу, до нас зверненим, гинуть наші молоді брати, котрі з факірською упертістю допоминаються стати корисними нашій спільній батьківщині?" [1, 93–94].

Публіцист ставив риторичне запитання перед українським громадянством: невже у всіх таке "черстве, зашкарубле серце", що не жаліє земляків, котрі існують "гірш за всяких старців" на 70–200 чеських крон протягом місяця?! Адже це ті, наголошував В. Королів-Старий, які "живуть не з примхи, не з химерної фантазії чи нерозуму, – бо ж, кинувши школу, можуть заробити щонайменше втричі стільки, – але ж живуть з упертости, щоб стати за три роки, хоча б і ціною страждань фізичних та моральних, вартісним національним добром, досягти знання та умінь, що потім здебільшого підуть на користь саме тих, хто тепер заплющує очі на їхню біду, хто тепер затулює вуха, щоб не чути їхнього крику розпачу, хто не хоче помічати – не для страху вживаю це слово! – їхнього вмирання від поступного висилення й безнастанного недоїдання!" [1, 94].

Автор звертався до тих, хто мав "топлену хату, цілі черевики й щодня повний шлунок", аби вдумались: кожен "недопомогівець" – тільки "нагодою не ваш рідний брат, небіж, син чи якийсь ближчий родич". Адже братові чи синові кожен міг віддати хоч кілька монет місячно зі свого заробітку або прибутку; хтось би поділився обідом чи вечерею, якщо не щотижня, то, можливо, раз на місяць; відмовився б від однієї-двох цигарок протягом дня; утримався б на якийсь час від придбання нових черевиків; прийшов би пішки кільки разів на місяць там, де щоденно доводиться платити за трамвай чи метро.

Окремо звертався В. Королів-Старий до вчорашніх випускників УГА. “Згадайте, панове інженери, – писав він, – як ви, учившись в Академії, мали від чужих людей більш як по 550 корон чистих на місяць та ще вас і одягали чужим коштом. Згадайте, що для вас був інтернат, що вам при хворобі допомагав Червоний Хрест, який з нового року вже допомагати цим не буде. Згадайте, що з тих же дотацій-стипендій багато з вас їздили дивитись на красні місця на власних велосипедах, що чимало ходили в лакових черевиках, їздило до празьких театрів, обідало щодня й щовечора вечеряло, а часами то й в пам'ятній "Старій Пошті", адреси якої нинішні "недопомогівці", напевне, не знають. Згадайте й інше, про що я тут згадувати не хочу. Згадайте, що нині, коли приходить перше число місяця, то дехто з вас до свого пуляресу кладе й по 1200, а може і більш корон, чи іншої валюти" [1, 96].

Ті, які вже мали дипломи про вищу освіту, на думку автора, мали усвідомити, що винні комусь "за сьогоднішній чи майбутній добробут", за те, що чотири чи й більше років прожили в теплі й не голодні, що мали "багату кутю", зберегли своє здоров'я, а може, й життя. Публіцист застерігав: подумайте, адже "якась дурна нагода" могла не привести до Академії у 1923–1924 рр., а в інший, менш щасливий час, без нагоди здобути фах інженера, залишаючись без допомоги і підтримки, приреченими взимку мерзнути і голодувати, а влітку "пиряти пісок та каміння" [1, 97].

Так, апелювати до розуму, сумління й честі колишніх випускників міг їхній навчитель (до речі, саме так підписався під своїм зверненням В. Королів-Старий). Він мав право сказати їм: "Згадайте! – протягом всього часу, що я навчав вас у тій самій Академії, я, так само і всі інші навчителі ваші, віддавав вам регулярні щомісячні відрахування з того утримання, котре було і є меншим за те, що дехто з вас нині має. Смію це сказати також, що, коли б ви свого боргу не поповнили й свого прямого обов'язку до колег не виконали, – наймення ваші будуть прилюдно зап'ятнані й то по змозі так, щоб вам і потім, вже на своїй землі, відгукувалися кашлі та стогони ваших шкільних товаришів" [1, 97].

Справді, мав підстави так щиро й прилюдно виступити той, хто не тільки на власні очі бачив "жебраків з обов'язку", хто власними руками підводив з підлоги зомлілу від недоїдання студентку, яка прийшла складати іспит, а й сам постійно матеріально підтримував українську студіюючу молодь на чужині. Тому й мав моральне право закликати повертати борги. Треба наголосити, що звернення В. Короліва-Старого зачепило багатьох випускників УГА. Наприклад, уже буквально через кілька днів одержано від інженера Костюченка 10 польських злотих із обіцянкою "і надалі висилати, щомісяця, хоч трохи" [4, арк. 31].

Виступ діяча знайшов відгук серед українського громадянства не лише в еміграції, а й на рідних землях. Реагуючи на "гарячий заклик до нашого загалу" В. Короліва-Старого, ветеринарного лікаря і професора Української господарської академії, у справі жахливого матеріального стану українських студентів-"недопомогівців" того ж навчального закладу, з якого пролунав "безнадійний крик розпуки із-за вимирання, нищення, знидіння наших голодуючих студентів", в Чернівцях 15 січня 1929 р. відбулося засідання "рухливого товариства "Жіноча громада", до якого входили представники майже всіх місцевих українських культурних і фінансових інституцій, а також преси. Зокрема розглядалася питання про "страшне положення наших голодуючих студентів", було обрано "Допомоговий комітет" сприяння голодуючим студентам із теренів Чехо-Словаччини. Ця буковинська організація поставила за мету "зааранжування збірки" і придбання якомога більше грошей на ті допомогові цілі" [4, арк. 27]. Товариство "Жіноча громада" і преса відразу пожертвували зі своїх скромних фондів 2000 лей. У відповіді зазначалося: "Добрий початок! Перше щире спасибі від голодних братів!".

Таким чином, у Чернівцях ухвалено збирати гроші такими способами: "1. Кождий людяний українець жертвує оден обід або одну вечерю або однодневну їду в грошах на цю ціль через редакції наших часописів, і то "Час", "Хліборобська Правда", "Рідний Край" та "Боротьба", які охоче ставлять свої сторінки до розпорядимости нашій публиці і зобов'язуються отсим оголошувати імена жертводавців і пожертвовані суми у кождім біжучім числі, а гроші передавати на банкове конто ч. 3249 у "Кредитовім Банку" ("Ваnса dе Сredi", Сеrnаuti, str. 8 Petrovici, 2, або на біжучий рахунок у "Північно-Буковинськім Банку" ("Ваnса Вukovineаna de Nord Могсі" Сеrnauti, str. S. Flоndor, 33). Це т. зв. однодневний піст.

2. Заможніші жертвують на ту саму ціль і в той сам спосіб більші суми: заробіток одної днини або 1/30 частину місячної платні. Це т. зв. жертва однодневного заробітку. Жертводавці можуть впрост зложувати або засилати гроші почтовим переказом з допискою: "Допомоговому Комітетови" для голодуючих студентів УГАК на висше згадані адреси банків, при чім комітет оголосить їх імена в усіх наших газетах.

3. "Допомоговий Комітет" розішле цими днями як у місті, так і на провінцію, головно ж до наших повітових міст л и с т и до збирання датків на цю ціль і почне збірки хата від хати почерез довірочних, щирих та ретельних громадян, які відтак при нагоді їх побуту в Чернівцях зложать або щодвотижнево перешлють зібрані гроші впрост на одно з повищих банкових копт. Списки імен тих жертводавців, яких датки відішлеться до банку, як також докладний обрахунок просимо засилати, задля контролі й оголошення в часописах, на руки скарбника п. Івана Василашка (Сеrnauti, str. Szewczenko, 1). Це будуть т. зв. л и с т о в і збірки.

4. Щоби притягнути якнайширші круги нашого громадянства до цеї акції, комітет запроваджує за допомогою нашої преси, головно ж нашого щоденника "Час", т. зв. "систему виклику трьох": напр. Василь А. жертвує 20 леїв на цю ціль і кличе на таку саму або довільну суму Івана Б., Михайла В. і Лесю Г.

5. Жертви і збірки однолеївок (по 1 левови) при всяких нагодах, як хрестини, весілля, свята, храми, забави і т. д. при помочи бльочків. Це би були м а с о в і жертви.

6. "Допомоговий Комітет" завзиває добрих людей, устроювати як у місті, так і на провінції виклади, читання творів новіщої укр. літератури, вечірки, концерти, чайні вечері з забавою і т. п. з чистим доходом на цю ціль…" [4, арк. 27].

Треба визнати, що на Буковині звернення В. Короліва-Старого справді знайшло великий відгук, про що свідчить прохання благодійного допомогового комітету при Українській господарській академії до редакторів часописів від 9 грудня 1929 р. з проханням помістити повідомлення про жертовність в ім'я українського студентства тамтешнього населення. Згідно з цим листом за 1929 р. із Буковини одержано в чеських кронах: від кооперативного банку в Чернівцях – 400, пана Антончука – 238, міщанського хору – 2020, доктора Виноградника (Бухарест) – 358,60, доктора Королецького – 141,40, професора Василаско – 7873,40, а всього з Буковини – 27999,90 чеських крон [5, арк. 3].

Завдяки такій фінансовій підтримці буковинських земляків незаможні студенти УГА з Подєбрад отримали допомогу: в лютому – 19 осіб по 100 чеських крон і 22 особи по 50, у березні – 27 по 300 і 16 по 100, квітні – 27 по 200 і 14 по 100, травні – 26 по 50 і 15 по 100, червні – 21 по 100 і 20 по 50. Ця допомога сягнула загальної суми 28000 чеських крон [5].

У розвиток звернення В. Короліва-Старого 23 березня 1929 р. за ініціативою українських і білоруських студентів зорганізувався спеціальний "Допомоговий фонд", метою якого було підтримати студіюючу молодь цих народів закінчити високі школи. Для досягнення мети стипендіати вносили щомісячну вкладку в розмірі 5 чеських крон. На загальних зборах цієї благодійної інституції, що відбулися 13 грудня 1930 р., постановили перетворити її в організацію, яка, з одного боку, підтримала б взагалі незаможних українських і білоруських студентів, а з іншого – залучила б до участі в "Допомоговому фонді" не тільки студентство, а й ширше – українське та білоруське громадянство [6].

Важливу роль відіграв В. Королів-Старий і у створенні Товариства допомоги українським вищим навчальним закладам за кордоном. Протокол першого засідання ініціативної комісії із заснування цієї громадської інституції, що відбулося 16 травня 1931 р., зафіксував його безпосередню участь в обговоренні організаційних питань [3]. Усвідомлюючи необхідність підготовки української національної політичної еліти в умовах бездержавності, В. Королів-Старий намагався зробити все залежне від нього, аби наша еміграція виконала свою місію, підтримуючи своєрідний заповіт видатного державника України Симона Петлюри. Останній, розробляючи на початку 1921 р. плани повернення на рідну землю, вважав, що й за обставин таборового життя не можна гаяти дорогоцінного часу. У своєму зверненні до українців-вояків, розкиданих по різних країнах світу, він, до речі, писав: "Тим часом, всім нам, починаючи від козака і кінчаючи старшинами, потрібно вчитись і вчитись. Треба бути готовими, щоб на руїнах... створити нову, велику, міцну і багату Україну. Треба, щоб ми вернулись до рідного краю освіченими, культурними, підготовленими до праці державного будівництва громадянами. Муштруйтеся, опановуйте старшинські й підстаршинські школи, курси і школи для неграмотних та школи та курси фахові. На Україну не повинно повернутись ні одного неграмотного!" [2, 349].

Такий державницький чин творив і його давній соратник в українському національно-визвольному рухові Василь Королів-Старий.