Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


"Патріотичний журналізм" у висвітленні військових конфліктів у США в контексті етичних журналістських стандартів

О. М. Пашніна

асп.

УДК 070+37.035.6:355.01+341.922

Досліджуються причини виникнення та розвиток патріотичного журналізму в американських ЗМІ другої половини ХХ – початку ХХІ ст. Подано аналіз та порівняння висвітлення війни у В'єтнамі, війни у Перській затоці та війни в Іраку з точки зору застосування патріотичної пропаганди. Проаналізовано взаємостосунки між владою-медіа-аудиторією та вплив цих стосунків на висвітлення військових конфліктів у ЗМІ.

Ключові слова: патріотичний журналізм, скептичний журналізм, журналістика військових конфліктів, журналісти, закріплені за військовими підрозділами.

This article researches the reasons and conditions of development of patriotic journalism in US mass media in the end of the XX – beginning of the XXI centuries. The coverage of the War in Vietnam, the Gulf War and the War in Iraq is examined and compared. The relationships between officials-mass media-readers are analyzed and the influence of these relationships on the war coverage is presented.

Keywords: patriotic journalism, skeptic journalism, war coverage, embedded journalists.

Исследуются причины возникновения и развития патриотического журнализма в американских СМИ второй половины ХХ – начала ХХІ в. Дается анализ и сравнения освещения войны во Вьетнаме, войны в Персидском заливе и войны в Ираке с точки зрения применения патриотической пропаганды. Проанализированы взаимоотношения между властью-медиа-аудиторией и влияние этих отношений на освещение военных конфликтов в СМИ.

Ключевые слова: патриотический журнализм, скептический журнализм, журналистика военных конфликтов, журналисты, прикрепленные к военным подразделениям.

Патріотичний журналізм – форма журналізму, яка найчастіше розвивається в країнах, що перебувають у стані війни чи в інших критичних ситуаціях. Мета патріотичного журналізму – сформувати в аудиторії усередині країни таке уявлення про подію, яке відповідало б інтересам влади і, у зв'язку з цим, вважається "найкращим для країни". Ця форма журналізму зазвичай не базується на прямих фальсифікаціях, інформування відбувається шляхом добирання новин, про які повідомляється [1, 49]. Працюючи за патріотичною формою, журна-ліст, що висвітлює подію, позиціонує себе не незалежним джерелом для передачі інформації, а, насамперед, громадянином певної країни, відтак керується не професійними правилами, а інтересами країни.

Висвітлення військових конфліктів у ЗМІ США аналізували, зокрема, Ендрю Хоскінс (Andrew Hoskins), Ден Холлін (Dan Hallin), Джон Калдвел (John Caldwell), Майкл Шапіро (Michael J. Shapiro), Філіп Тейлор (Philip M. Taylor). Окремі аспекти впливу ЗМІ на аудиторію та формування громадської думки під час військових конфліктів вивчали Поль Вірілліо (Paul Virillio) та Жан Бодріяр (Jean Baudrillard).

Дослідження історії патріотичного журналізму другої половини ХХ ст. доцільно почати з В'єтнамської війни. Її часто називають першою телевізійною війною, або "війною у вітальнях". Військовий конфлікт у В'єтнамі припав на час, коли телебачення стрімко розвивалось і телевізор став невід'ємною частиною кожного дому. Вітальні були саме тим місцем, де збирались і переглядали новини всі члени сім'ї. Маршал Маклюен (Marshall McLuhan) про висвітлення цього військового конфлікту писав: "Тепер аудиторія бере участь у кожній фазі війни, основні битви відбуваються в будинках американців".

Замість того щоб подавати інформативні матеріали та допомагати осмислити події у В'єтнамі, у перші роки війни телебачення продукувало зовсім інші образи. Причиною цього часто було те, що журналісти фокусувалися не на важливих подіях, а на дрібницях: на подіях – інформаційних приводах, що про них можна було швидше розповісти, не заглиблюючись у деталі [2, 45].

Щоправда, ближче до кінця війни подієва модель її висвітлення з акцентом на позитивах американських військ змінилася. Почала розвиватися інша форма журналізму – скептична.

"Редактори нарешті почали прислухатися до того, що кажуть їхні репортери більше, ніж до заспокійливих заяв очільників Білого Дому та Пентагону. Гаслом "скептичного журналізму" стало: "Люди мають право знати. Навіть якщо уряд припустився помилки"", – підсумовує Дональд Шоу (Donald Shaw) [3, 56].

Ще одним поштовхом до форсування американською владою переходу мас-медіа на засади нової політики щодо висвітлення дій чиновників став "Вотергейтський скандал", що відбувся у середині 70-х р. ХХ ст. Тоді внаслідок розслідування двох журналістів газети "Washington Post" Боба Вудворда та Карла Бернштейна подав у відставку Президент США Річард Hіксон.

Відтак уже наприкінці 70-х р. лідери консервативної партії розпочали кампанію з фінансування та заснування власної інфраструктури ЗМІ та громадських організацій і груп журналістів, що атакували б репортерів, яких підозрювали в недостатній патріотичній налаштованості. Було створено медіа-організації, які боролися проти так званого "ліберального упередження" національних ЗМІ, наприклад "Accuracy in Media".

Таким чином, влада готувала підґрунтя для того, щоб подальші військові конфлікти подавалися у вигідному для неї світлі. Зокрема, спотворення реального образу подій можна спостерігати вже під час війни у Перській затоці, коли ЗМІ показували аудиторії інший, далекий від реальності образ війни, – ретельно відредагований Пентагоном та самими службами новин: "Під час того, як глядачі аморфно споглядали електронно змазаний, одноколірний каскад образів, – пише Джон Калдвел, – мовці Пентагону голосами дикторів новин розповідали і пояснювали, що аудиторія мала б там побачити" [6, 289].

Приклади патріотичного висвітлення відслідковуються також при зображенні ЗМІ війни в Перській затоці. Особливо – новиннєвою мережею CNN, яка стала єдиною, чиї журналісти висвітлювали військові дії цього конфлікту від самого початку. Британський дослідник Ендрю Хоскінс наголошує, що впродовж воєнних операцій у Перській затоці в 1991, CNN сформувала шаблонний показ війни очима Америки [7, 124].

Проте найбільшим поштовхом до появи патріотичного журналізму стала терористична атака 9 вересня в Нью Йорку. Так, на думку американського журналіста і медіа-критика Роберта Перрі, саме після цього теракту чимало репортерів, апелюючи до єдності з усім американським народом, почали демонстративно носити американську символіку та уникати критики сумнівних кроків влади у намаганні подолати кризу [5, 170–178].

Наприклад, семихвилинне заціпеніння Буша після того, як йому повідомили, що "на націю вчинено напад", ніколи так і не показали глядачам, хоча ці кадри були відзняті та засвідчені репортерами, акредитованими в Білому Домі.

Патріотичні настрої серед репортерів у США зберігаються до самої війни в Іраку, яка американській аудиторії подається як "невідворотна". Посиленню патріотизму під час висвітлення цього військового конфлікту сприяла й нова стратегія маніпуляції журналістами, вперше застосована саме під час цієї війни, – "закріплення журналістів за військовими підрозділами". Такі журналісти впродовж тривалого часу жили з військовими, пересувалися з ними. Це призводило до утворення дружніх стосунків між представниками ЗМІ та військовими і впливало на інтонацію висвітлення подій.

Тренування військових кореспондентів, яких планували прикріпити до військових, розпочалося у листопаді 2002 р., за півроку до березня 2003 р., коли почалася війна в Іраку.

На початку війни до військових підрозділів США було прикріплено 775 репортерів та фотографів. Усі вони попередньо підписали контракт, де зазначалося, яку саме інформацію не мають права розголошувати.

Уряд мотивував "закріплення журналістів за військовими" намаганням забезпечити ЗМІ доступ до військових дій, на брак якого вони скаржилися під час війни у Перській затоці та війни в Афганістані. Тим часом, деякі військові висловлювалися про мотиви такого кроку по-іншому. Наприклад, речник морського підрозділу військ США лейтенант Рік Лонг заявив: "Очевидно, що наше завдання – виграти війну. Інформаційна кампанія – один з кроків до досягнення перемоги. Тому ми робимо все можливе, щоб наша точка зору домінувала в інформаційному просторі" [8, 34].

Джина Кавалларо, журналістка "Army Times", зазначила: "Вони (журналісти – О. П.) залежать од військових, оскільки ті допомагають їм пересуватися по території воєнних дій. Тому, як результат, військові можуть впливати на журналістів, щоб ті презентували події з їхньої точки зору" [9,7].

Акредитовані журналісти, хоч і перебували у відносній безпеці, однак дуже залежали од військових. Наприклад, час передачі репортажів залежав од військових, а не од випусків новин. Як приклад – репортаж кореспондента NBC Чіпа Рейда, прикріпленого до Першої Американської Морської Дивізії. Чіп Рейд начитував його пошепки, щоб не потурбувати військових, які були поруч: "…Вибачте за те, що говорю дуже тихо, але зараз я – серед сплячих моряків. День тривав нескінченно, вони прокинулися задовго до світанку і провели цілісінький день, рухаючись на північ…" (MSNBC, прямий ефір, 23 грудня 2003).

"Обставини, в яких опинилися акредитовані у військах журналісти, виключали критику, – пояснює військовий журналіст Джеймі Вілсон. – Без сумніву, значно важче дотримуватися об'єктивності, коли живеш з людьми, про яких пишеш. Вони (військові) добре до мене ставилися, і про це завжди пам'яталося, коли ми робили репортаж" [10, 5].

Погоджується з думкою про необ'єктивність "закріплених за військом журналістів" британський дослідник Ендрю Хоскінс. На його думку, більшість підготовлених ними матеріалів – дуже суб'єктивні. Вони передавали досвід та погляди американських солдат в Іраку, тих, з якими репортери подорожували та жили. У журналістів, які пересувалися з військовими, була ілюзія безпеки, і, водночас, свободи. Але історія, яку вони розповідали, була історією очима військових. Скорочення фізичної дистанції між журналістами та військовими призвела до менш критичного ставлення, до лояльності [11, 3].

Про патріотичну налаштованість американських журналістів під час висвітлення військових конфліктів свідчили також графічні образи, які ЗМІ використовували під час війни в Іраку. Наприклад, одна з найпопулярніших кабельних мереж США "Fox News" під час репортажів у прямому ефірі з Іраку у верхньому лівому кутку екрану подавала анімаційне зображення американського прапора, під яким був підпис "Операція визволення Іраку".

Анімаційне зображення американського прапора з'явилось і на іншій новинній мережі США – MSNBC. Його супроводжував відеоролик із гаслом "Найхоробріші в Америці", під час якого показували світлини військових, що перебували в Іраку. На них зображували солдат як у зоні воєнних дій, так і до війни – в родині, з дітьми, друзями. Військових презентували як звичайних людей, які могли жити по сусідству, в яких є діти, батьки та рідні. Відтак аудиторія підсвідомо починала їм симпатизувати.

Таким чином, аналізуючи висвітлення війни в Іраку, спостерігаємо новий спосіб намаганняманіпулювати журналістами. За допомогою вже не цензури, а патріотизму, який у певних випадках може бути синонімом до самоцензури. Журналіст, котрий висвітлює подію, позиціонує себе не як незалежне джерелом для передачі інформації, а, насамперед, як громадянин певної країни, відтак керується не професійними правилами, а інтересами країни. Він подає одні факти і водночас замовчує інші, в такий спосіб порушуючи право людей на знання та на вільний доступ до інформації. Таке висвітлення веде до підміни образів, що подаються аудиторії, та до створення викривлених уявлень і асоціацій. А це суперечить професійним стандартам журналістики, яка обіцяє інформувати об'єктивно та неупереджено.

 


1. Vaughn, S. L. Encyclopedia of American Journalism / Vaughn Stephen L. – New York ; Routledge, 2007.

 

2. McLuhan, Marshall and Fiore, Quentin. War and Peace in the Global Village. – Corte Madera : Gingko Press, 2001/1968.

 

3. Shaw, D. L. The Natural, and Inevitable Phases of War Reporting: Historical Shadows, New Communication in the Persian Gulf / Shaw Donald L., Martin Shannon E. // The Media and the Persian Gulf War. – Westport, 1993.

 

4. Olmsted, K. S. Challenging the Secret Government: The Post-Watergate Investigations of the CIA and FBI / Olmsted Katryn S. – Chapel Hill NC : University of North Carolina Press, 1996.

 

5. Perry, R. Secrecy&Privelege / R. Perry. – The Media Consortium inc, 2004.

 

6. Caldwell, J. T. Televisuality-Style, Crisis, and Authority in American Television / Caldwell John Thornton. – New Brunswick, 1995.

 

7. Hoskins, A. Televising War: from Vietnam to Iraq / A. Hoskins. – London, 2004.

 

8. Kahn, J. Postmortem: Iraq war media coverage dazzled but it also obscured // NewsCenter. – 2004.

 

9. Cavallaro, G. Embeds // Army Times. – 2003.

 

10. Wilson, J. It Felt Like Being Back at School // Media Guardian. – 2003. – 7 квіт.

 

11. Hoskins, A. Mediating Time: The Temporal Mix of Television // Time & Society. – 2001. – 10 (2/3).


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові