Ласкаво просимо

к. філол. н.
УДК 7.097:17.022.1

Визначено основні чинники творення позитивного іміджу телепрограми на українському телебаченні. Наголошено на важливості підвищення соціальної ролі телепрограми в суспільстві.
Ключові слова: імідж, телепрограма, чинник, демократія, телебачення.

The main factors of image creating at the Ukrainian TV programs are defined in this article.
Keywords: image, TV programs, factor, democracy, television.

В останні роки українське телебачення стало на шлях реформування, одним із важливих аспектів якого є розвиток ринку конкурентноздатних програм. І справді, кожен телеканал доволі успішно розвивається в цьому напрямку з погляду кількості. А якості? Ось у цьому й виникає безліч запитань. Телебачення – одне з великих завоювань людства, за допомогою якого можна принести чимало користі суспільству. Досвід українського телебачення останніх років переконує й в іншій, несумісній із гуманістичною місією цього мистецтва, істині. Сучасне телебачення незрідка втрачає соціальну відповідальність перед суспільством, пропонуючи йому жорстокість, насильство, страх. На жаль, вільний ринок не лише не сприяє відродженню національної культури, а й агресивно знижує її рівень. Поширюється так звана "кіч-культура" в найрізноманітніших, часто брутальних формах. Комерційні інтереси телекомпаній нечасто збігаються з інтересами держави, національної культури. Тому існування саме такого телебачення здатне дискредитувати ідею демократизації, духовного відродження нації. Експансія насильства, жорстокості, аморальності, що ринула з екранів українського телебачення на глядача, може становити загрозу не тільки моральному здоров'ю нації, а й національній безпеці. Тому такі цінні з цього погляду нечисленні гуманістичні приклади існування в українському телеефірі суспільно-політичних програм, присвячених гуманітарним проблемам. Зокрема "Час пік" або "Чесні новини" ("5 канал"), "Подвійний доказ", "Без табу" з О. Герасим'юк та "Я так думаю" з Г. Безулик ("1+1"), "Ток-шоу з Іванною Найдою" ("Новий канал") та деякі інші програми можуть претендувати на роль соціально спрямованих програм, діяльність яких створює їм імідж каталізаторів процесу самоідентифікації глядачів як громадян нашої країни. Такі програми дають можливість людям замислитися над своїм життям, своєю роллю і місцем у ньому, пробуджують бажання самостійно міркувати і приймати рішення. Ці програми дають людям в умовах духовної кризи, що панує в Україні вже з десяток років, відродити в собі надію на майбутнє, усвідомити те, що в країні не зникла потреба в патріотично налаштованих, державно мислячих, ініціативних громадянах. Саме вони налаштовують людей разом із авторами передачі шукають відповіді на важливі політичні, соціальні та моральні питання, а відтак сприяють формуванню, попри всі глобалізаційні (радше космополітичні) виклики, соціуму глядачів як певної соціальної, історичної та політичної спільноти – суспільства незалежної держави.

Згадані вище програми мають вдало сформований іміджевий хід завдяки своїй соціальній спрямованості, оскільки допомагають осмислити минуле і сучасність, демонструють цінність особистісної точки зору. Це яскраво підтверджує проект програми "Найрозумніший" на "1+1", призначеної не лише для дорослих, а й для дітей. Вона відновлює занедбане за останні роки поняття важливості інтелекту, знань, а не грошей; ерудиції, а не так званої "крутості", що межує з невіглаством і національним безпам'ятством. На думку колишнього головного редактора служби інформації ICTV Д. Кисельова: "Соціально безвідповідальне телебачення виховує з глядача свого могильщика".

Відмова від соціально налаштованих телевізійних програм, від соціально відповідального телебачення – це певний шлях до падіння іміджу телебачення. Це шлях до відмови від побудови власної держави, власної системи цінностей, від формування осмисленого суспільного середовища. Телевізійна програма повинна володіти функцією виховання. Без такої функції телебачення втрачає свою соціальну й стратегічну роль в інформаційному просторі. Ведучі програми можуть впливати на цей процес як позитивно, так і негативно. Але для того щоб мати вплив, їм слід досягти певного рівня професіоналізму, що неможливо без високого рівня морального обов'язку перед суспільством. Про яку моральність авторів, а відтак і про позитивний імідж, можна говорити стосовно передачі "Проте", яка була малоросійським взірцем доренківського кілерства. Як гірша калька з російської передачі "Однако", ця передача та її ведучі Д. Корчинський і Д. Джангіров своєю неперебірливістю в перекручуванні фактів із життя та діяльності деяких політичних лідерів тогочасної опозиції перевершувала своїх російських колег. Упередженість, політична заангажованість до певної політичної сили, яка себе скомпроментувала в суспільстві, необ'єктивність і підтасування фактів – такі інструменти чорного піару значно псували імідж каналу "1+1", який доти вважався об'єктивним і незаангажованим. Складалося враження, нібито автори повірили в те, що використання методів впливу тим активніше, чим нестійкішою, непевнішою постає ідея програми й імідж телеведучих. Методи впливу стали своєрідною компенсацією занепаду, неповноцінності телепрограми [1].

Соціально спрямованим каналом, що прагне створювати програми, в яких пропагуються непересічні людські цінності, намагається утвердитися "Інтер". Під час планування нових програм "Інтер" орієнтується на позитивні енергетику та емоції глядача. Навіть жанр розважального телебачення в планах каналу повинен давати поштовх глядачеві до дії, спрямовувати на розвиток особистості. У березні 2004 р. канал започаткував новий проект під назвою "Команда "Еквітес"" ("еквітес" з латини – вершники), виконаний у легкому, доступному розважальному жанрі, суть якого в тому, що учасники програми поставлені в умови екстремальних випробувань, під час яких виявляються справжні людські чесноти. Раніше на каналі йшла доволі популярна програма "Всесвітня історія в Гусаках", що розповідала про життя провінційних містечок та далеких від цивілізації сіл. З березня 2003 р. на каналі почала виходити щотижнева програма "Дійові особи" з ведучим О. Колодієм. Це так званий портрет людини, яка проявила себе в різних галузях життя, політики, науки, мистецтва. Це міг бути відомий учений і звичайний селянин-умілець, народний майстер і народний артист України, відомий політик і пересічний, проте небайдужий і творчо активний, громадянин.

Раніше канал мав стабільний імідж російськомовного, проте нині низка новиннєвих та інформаційних програм стали українськомовними. Скажімо, з дев'яти виходів новин на день вісім подаються українською мовою. Всі зарубіжні фільми канал намагається дублювати українською. Йдеться, очевидно, не лише про виконання вимог ліцензії Національної ради, а й про орієнтацію творців програм на державні та духовні цінності, серед яких однією з головних є мова. При цьому тривала толерантна політика стосовно української та російської мов сприяла тому, що навіть на традиційно російськомовному Сході України передачі й фільми українською стали звичною справою.

Отже, найбільш продуктивний і перспективний шлях до поліпшення іміджу програм – орієнтація на загальнолюдські цінності. Телебачення – це не тільки бізнес і заробляння грошей. Телебачення має виконувати не тільки важливу соціальну місію, комунікативну та інформаційну, – але насамперед – гуманістичну. Зрештою, телебачення зобов'язане працювати на імідж своєї країни, давати можливість глядачеві усвідомити унікальність України, неповторність її народу в світовому співтоваристві. Щоб чітко окреслити головні завдання іміджмейкера в контексті формування іміджу телепрограми, визначимо головні його завдання:

– іміджмейкер має сприяти досягненню високого соціального статусу телепрограми;

– створювати відповідний дизайн телепрограми: студії, диктора, учасників телепередачі;

– домогтися належного іміджу ведучого телепрограми, зокрема його високого соціального статусу, вихованню його волі, непересічного характеру, інтелекту;

– навчати телеведучого образності у спілкуванні, вживанню емоційно вагомих ключових слів; використовуванню відповідних жестів, міміки, тобто вербальних і невербальних іміджетворчих засобів;

– наголошення рольового значення мовного питання, мовної динаміки [2].

У зв'язку з останнім пунктом важливим фактором є проблема референції в телевізійному дискурсі. У процесі передачі ведучий не лише обирає предмет спілкування, а й оцінює своє ставлення до нього, характеризує референтну ситуацію ведучий–текст–слухач-референт як бажану чи небажану, приймає рішення зберегти чи змінити її, тобто планує свою поведінку.

Зміст пропонованої інформації в телепрограмі розкривається насамперед через відношення будь-якого висловлювання до свого референта. Телебачення по суті є діалогом, воно формує суспільну думку не лише звуковим рядом, а й за допомогою відеоряду (кадри сюжету передачі, субтитри, графіка та інші ілюстрації), спрямованого на відповідну реакцію глядача-слухача, що її заздалегідь прогнозують автори комунікації. Наприклад, у передачах інформаційно-аналітичного характеру, які не йдуть у прямому ефірі та в яких не враховується відверта думка запрошених на дискусію гостей, статус мовця-ведучого проявляється, як правило, особливо помітно.

Під час влаштування теледискусій у прямому ефірі комунікативний і соціальний статус слухача змінюється при зміні ролей. Здебільшого, це слухач, що стає в позицію промовця. Успіх диспуту однозначно залежить від мовної майстерності ведучого.

У створенні іміджу ведучого ток-шоу іміджмейкер звертає увагу не лише на жанрове спрямування, а й на тематику. Ток-шоу означає розмовну передачу-виставу, але від того, яка тема цієї вистави, яка в неї аудиторія, час виходу її в ефір залежить імідж телеведучого. Наприклад, якщо ток-шоу є інтелектуальною грою і висвітлює такі соціально значущі теми, як політика, закон, культура, то важливо дотримуватися толерантності й смаку. У таких ток-шоу до наведених вище вербальних комунікативних позицій ведучих можна додати манеру спілкування, оскільки ведучий здійснює двосторонній комунікативний акт і від того, в який спосіб він це робитиме, залежить його рівень професійності та успіх шоу.

Запропоновані В. Шепелем методи провокації, негативу, кодовості в спілкуванні бувають вельми ефективними, але їх слід застосовувати невеликими дозами й тоді, коли бажано пожвавити розмову, надати їй емоційності.

Для ведення ток-шоу варто обирати сангвініків, оскільки вони дієві та емоційні, проте не запальні й не гарячковиті. Сангвініки вміють тримати ситуацію під контролем і вести програму в запланованому річищі. Холерики ж запальні, можуть спровокувати сварку, а це вкрай небажаний варіант.

Особливість ведучого ток-шоу будь-якого тематичного спрямування полягає в тому, щоб його сприймали учасники та глядачі як людину активної життєвої позиції, здатну впливати на перебіг подій. Імідж ведучого має відповідати етичним нормам та естетичним уподобанням різних соціальних прошарків аудиторії. Також імідж має гармонійно вписуватися в етнічні особливості, представники якої переважають серед глядачів телепередачі.

Мистецтво мови – це модель практичного мислення. Організовуючи мову, тобто навчаючись будувати міркування, ведучий передачі набуває вміння досягти поставленої мети – не лише переконати іншого, передати йому свою впевненість і віру, пов'язану з певною системою цінностей, а й дозволити реципієнтові зробити власний вибір на основі наявних альтернативних можливостей.

Проте, за будь-яких обставин ведучий має враховувати деякі засадничі правила. Передусім обов'язково мати на увазі жанр передачі й відповідно до нього будувати свій стиль. Жанр – це ділянка культурної практики, що дає можливість структурувати порядок передачі, вжитись у те чи інше коло текстів і думок для зручності сприйняття публіки [3].

Професор В. Різун у праці "Літературне редагування" доводить, що з "урахуванням людського сприйняття сформувалося поняття міри явища: співвідношення міри явища опису – міри жанру, його виражальних можливостей – міри людини (здатності її сприймати і розуміти). Випадки невдалого вибору жанру – це випадки порушення міри явища… А звідси – порушення міри розуміння твору (читай – телепередачі – М. А.), оскільки читач (глядач – М. А.) за відсутності необхідної кількості понять не може збагнути сенсу твору. Отже, журналіст повинен орієнтуватися на той чи той жанр, який передбачає певний відповідний стиль мовлення" [4].

Журналіст та іміджмейкер мають знайти особливий "спосіб, манеру організації змісту, що традиційно використовуються як інтуїтивно і в результаті наслідування, так і свідомо, з метою досягти відповідного результату сприйняття повідомлення. Стиль мовлення виражається особливою організацією твору (репортажу, передачі тощо – М. А.) на різних його структурних рівнях, зокрема на рівні форми, але стильовою основою твору є його особлива тематична, композиційно-архітектонічна, емоційно-експресивна організація, що репрезентує систему проміжних авторських цілей, підпорядкованих головній комунікативній меті автора" [4].

Висновки В. Різуна щодо літературних видів творчості в аспекті стилю можна застосувати й до мовлення на телебаченні. Зокрема, цілком прийнятна запропонована вченим класифікація так званих елементарних стилів мовлення, що зазвичай побутують в електронних ЗМІ:

– агітаційний, пов'язаний із викликом стану готовності до певної форми реагування (форма стилю – заклик);

– аналітичний, пов'язаний із пізнанням фактів дійсності (поширений тип стилю – роздум);

– описовий, пов'язаний із пізнанням фактів дійсності (поширений тип стилю – опис);

– репродуктивний, пов'язаний із формуванням ситуації у свідомості співрозмовника, необхідних йому для сприйняття рішень (поширений тип стилю – розповідь);

– експресивний, пов'язаний із впливом на емоційний стан співрозмовника (окремого типу стилю немає, оскільки вживається в інші стилі) [6].

У цьому напрямі на українському ТБ для іміджмейкера велике поле діяльності, бо попри всі законодавчі акти стосовно української державної мови, в суспільстві залишається вкрай загрозлива ситуація. Хоч накреслилася певна тенденція до зростання кількості українськомовного телевізійного продукту протягом останніх двох років, та залишається ще багато невирішених проблем, котрі значно погіршують імідж українського телебачення як явища національної культури.

Мовна проблема полягає в тому, наскільки українська мова, що лунає з екрана, відповідає елементарним літературним нормам, наскільки вона є якісною та повноцінною з погляду словникового запасу та літературних традицій. Порушення цих норм засмічує мову, ефір, перетворює її на суржик, котрий транслюється на багатомільйонну аудиторію. Особливо прикро, коли відхилення від нормативної української мови побутують в інформаційних передачах, котрі мають особливу популярність серед глядачів. Відтак мовне недбальство на телеекрані справляє вплив на глядачеву аудиторію, яка засвоює мовні покручі й сама популяризує їх. Особливо це стосується орфоепічних норм вимови. Раніше вже йшлося про досить часте серед багатьох тележурналістів порушення норм вимови, зокрема "шокання", "фекання" та "цікання". Наприклад: "нефтомний" гість замість "неутомний" (О. Полховський, "1+1"). "з'явифся" замість "з'явився" (Д. Джангіров, "1+1") тощо. Надто ці огріхи помітні в передачах телеканалу "Інтер", котрий, до речі, останнім часом почав випускати українськомовні новини. Особливо багато порушень у сфері вживання сполучника "що", котрий більшість тележурналістів вимовляють як "шо" – так зване "шокання". "Цікання": також дуже поширена помилка: зміна у вимові м'якої проривної приголосної на м'яку свистячу "ц": "бацьки" замість "батьки", "не цільки" замість "не тільки" тощо. Поширене на телебаченні й оглушення приголосних: "зарас" замість "зараз", "сніх" замість "сніг" тощо. Навіть високоерудовані ведучі інколи нехтують правильною мовою. Наприклад, ведучий програми "Подвійний доказ" Д. Корчинський систематично вживав прислівник "за" замість "про": "Сьогодні ми будемо говорити за християнство" ("Подвійний доказ", 9 серпня 2002 р.). Ведуча програм "Моя професія" та "Імена" Т. Марченко нерідко замість українського сполучника "але" вживає "но": "..но хто з вас сильніший?" ("Моя професія", 17 серпня 2002 р.). На "Ері" в програмі "Доброго ранку, Україно!" можна почути від В. Климчука: "гарний вкус" (31 грудня 2002 р.).

Це тільки найбільш помітні огріхи в орфоепії. У цілому ж проблема дотримання норм української мови на телебаченні поки що залишається здебільшого невирішеною, що істотно позначається на його загальній культурі й знижує його імідж. Доцільно тут навести слова з інтерв'ю віце-президента Національної радіокомпанії України Л. Даценка "Народній газеті" у 2001 р.: "Ведучий має задовольняти, крім інформаційних, ще й культурні потреби своєї аудиторії, а отже, діяти не як йому заманеться, а тільки в інтересах глядачів чи слухачів. Коли такий ведучий дотримується якихось інших принципів, тоді він зухвало порушує і елементарні фахові, і загальновідомі морально-етичні норми. Студія – це не кухня. Ведучий перед камерою значною мірою вже не належить сам собі. Він виконує соціально-необхідну функцію і діє як актор на сцені, де існують свої сценічні правила і закони".

На основі практичного досвіду телекомпанії "Ера" та досліджень мови ведучих інших українських та зарубіжник телепередач можна запропонувати низку конкретних рекомендацій щодо поліпшення мовного іміджу ведучого телепрограми:

– оскільки новинєві програми подаються на телеекрані з ілюстрацією подій, то не слід детально описувати те, що відбувається на екрані;

– кожна фраза повинна відображати лише одну думку й до того ж має бути містком для іншої. Не треба обтяжувати головну думку чи повідомлення цілою низкою пояснювальних слів, вступних речень. Треба вкласти в текст сюжету передачі максимум інформації на визначений час. Багатослівність – наслідок невміння організувати думку й точно висловити її;

– до репортажу слід підходити так, як підходить новеліст до написання новели: має бути коротка зав'язка, кульмінація й розв'язка;

– артикуляція має бути чіткою, а лексика старанно підібраною й зрозумілою;

– темпоритм сюжету повинен дозволяти глядачеві стежити за змістом і легко сприймати його;

– інтонація відповідає сенсу сюжету, його характерові;

– звуковий ряд не лише ілюструє зоровий, а й підсилює зміст сюжету, надаючи йому значущості [6].

Жести мають супроводжувати й доповнювати усне слово. Але вони не повинні привертати до себе більшу увагу, ніж сама мова. Отже, необхідне вміння керувати собою, своїм емоційним станом, контролювати свої жести, уникаючи тих, що привертають надмірну увагу глядача. Сюди можна віднести знизування плечима, часті торкання обличчя чи волосся руками, стукіт пальцями по столі, кивання головою тощо. Жести мають бути природними, тому слід удаватися до них лише в міру відчуття потреби в них. Жестикуляція не повинна бути безперервною, оскільки не кожна фраза чи слово потребує підкріплення жестами; ними слід керувати, вони не повинні відставати від слів. Нарешті, потрібно вдаватися до різноманітних жестів, які обов'язково мають відповідати своєму призначенню, характеру мовлення та його інтенсивності.

Бажано дотримуватися так званого закону краю, суть якого полягає в тому, що найкраще сприймається й запам'ятовується сказане на початку та наприкінці передачі. Тому слід робити оригінальний початок і яскравий кінець. На початку промови треба натякнути, що головне буде попереду, тим самим налаштувати слухача на інтригу.

Надзвичайно важливі рухи м'язів обличчя, особливо навколо очей та вуст. Вони іноді більше слів свідчать про характер і настрій мовця, його ставлення до події чи людини-співрозмовника. Міміка супроводжує мову ведучого, але вона має бути дуже коректною й доцільною. Такою повинна бути й усмішка, яка може виражати сумнів, презирство, здивування – залежно від того, про що ведучий говорить. Проте водночас вона повинна бути нейтральною. Слід пам'ятати, що гарний оповідач залишається серйозним тоді, коли інші сміються.

Важливим фактором у розробці комунікативних повідомлень, від яких залежить імідж диктора, тележурналіста чи каналу, є адекватність двох образів телепередачі: того, що склався у глядача, і того, що сформував автор (іміджмейкер) [6]. Як приклад можна навести схему, в якій запропоновано дві позиції сприйняття ранкового блоку телекомпанії "Ера" "Ранок ділової людини". Програма була розрахована на аудиторію від 27 до 50 років із вищою економічною освітою. Це люди, які досягли певного рівня в кар'єрі – бізнесмени, керівники приватних підприємств. Сегмент ранкового блоку транслювався з 8 до 9 години. Це час саме для тих, хто може не поспішати й за кавою послухати економічні новини, дізнатися про курси валют, спланувати свій робочий день. У таблиці розгядалися два образи програми: авторський і глядачевий. В анкетах глядачам подавалися критерії, яких бажали досягнути автори при створенні програми. 46 глядачів мали визначити ті критерії, яким відповідала новостворена програма. У результаті збіглося лише кілька позицій. Ще давалася вільна колонка для особистих визначень, де 20 опитаних зауважили, що програма була недемократична й заангажована, 8 – уважали, що вона нецікава, 18, – що нудна.

Отже, одним із важливих завдань телеіміджмейкера є збалансування і гармонізація авторського і глядацького образів.

Наступною важливою функцією є підсилення емоційності та експресивності телевізійного продукту методом уподібнення чи ідентифікації. Прикладом такого методу може бути авторська програма О. Колодія "Дійові особи" на "Інтері". Автор у своїх інтерв'ю вдається до різноманітнмих способів, аби бути психологічно близьким із героєм програми. Наприклад, у розмові з майстром спорту й неодноразовим чемпіоном України з триатлону Володимиром Полікарпенком ведучий зробив пробіжку разом зі спортсменом по набережній Дніпра. Саме під час бігу й відбувалося інтерв'ю. Таким чином, ведучий перевтілився у спортсмена і якоюсь мірою відчував на собі складнощі його професії. Подібні прийоми ідентифікації посилюють емоційність і природність комунікативного акту.

Цей прийом чудово використовують тележурналісти на російському каналі ТНТ в інформаційно-розважальній програмі "Москва – инструкция по применению", де в кожному сюжеті кореспондентки беруть участь у всьому, про що йдеться в ньому, і будують міні-сцени зі стендапами для підсилення емоційності. Наприклад, у сюжеті про засоби лікування гаймориту ведуча рубрики Аксьона в кабінеті іридотерапії мужньо проходила сеанс лікування п'явками. Тобто фактично вона перевтілювалася на хвору в лікарсьму кабінеті. Інша ведуча в сюжеті про аквааеробіку плавала в басейні разом із групою спортсменок.

Оперативне реагування на огріхи у виробництві телеродукту – неодмінний складник роботи іміджмейкера. Кожну передачу, що вийшла в ефір, слід детально проглядати й аналізувати, щоб наступні ставали дедалі якіснішими.

У наведених нижче таблицях, укладених у 2003 р. в телекомпанії "Ера" (укладач – М. Андрющенко), подано приклад такого реагування.

У вечірньому ефірі доцільно було б зробити анонси фільмів, що йтимуть на тижні. Перший анонс можна помістити після "Підсумків", і в ньому буде реклама "сьогоднішнього" фільму. Другий – це анонс фільму, що транслюватиметься в найближчому майбутньому, може бути після програми "Автогід" або власне перед фільмом. Музичну програму "Мюзік-бокс" бажано поставити перед фільмом, а не після нього.

Промо-ролик англійського серіалу "The Edge" потрібно змінити на більш змістовний та інтригуючий.

Доброго ранку, Україно!

У передачі "Смачний ранок" варто поміркувати над зміною ведучою рожевої кофтинки на жовту, салатову або оранжеву. Вбрання слід змінювати, адже глядачі не зрозуміють, чому щоранку Світлана одягнена однаково.

В "Економічному вісникові" журналістці Валентині Бердник потрібно стежити за твердістю приголосних "ч" та "щ".

Ще раз слід наголосити, що сутність іміджу в контексті телевізійної комунікації полягає у взаємодії тележурналіста з метою формування установки масової свідомості. Імідж упливає на поведінку й уявлення аудиторії. Засоби масової інформації, що формують імідж і впроваджують його в масову свідомість, використовують образи-уявлення й закріплені в соціумі ціннісні стереотипи та символи. Імідж створюється за допомогою асоціацій, котрі прив'язують до явища задані властивості й наділяють телеведучого певними характеристиками. Відбір останніх має здійснити іміджмейкер відповідно до наперед визначеної ролі. Водночас імідж на телебаченні – це насамперед етична змістовність особистості, яка зовні репрезентована відповідними засобами. Формування іміджу в електронних ЗМІ відбувається в результаті роботи фахівців маркетингу, іміджмейкерів, психологів. Основним стратегічним завданням, що його має вирішити іміджмейкер у формуванні іміджу ведучого, каналу чи передачі, є забезпечення символьної основи для категоризації, котру буде здійснювати аудиторія. Йдеться передусім про символи, що легко сприймаються (зовнішній вигляд, костюм тощо) і вказують на соціальну належність суб'єкта. Затим на символічному рівні реалізовуються особистісні характеристики. Головними іміджетворчими чинниками на телебаченні є достовірність, точність і правдивість телепередачі, що досягаються за допомогою іміджу ведучого передачі, коментатора; а також якістю й достовірністю сюжету, оперативністю його подання глядачеві. Тому на імідж особистості, що формується на основі емоційного сприйняття зовнішності та голосу, накладається й джерело інформації. Саме ці чинники мають бути визначальними у створенні в уяві глядача відчуття довіри як до ведучого, що є головним об'єктом іміджетворення, так і до телебачення в цілому.

В основі іміджу телеведучого лежить здатність людської психіки створювати у свідомості ілюзорний світ, міф, певний негативний чи позитивний образ. Поведінка людини залежить від системи образів, що її орієнтують, а також від тих особистісних установок, що сформовані в людині вихованням і середовищем. Імідж телеведучго створюється у взаємодії з аудиторією, яка формує його й підтримує. В основі мислення людини значною мірою лежить міфологічний світогляд – релігійні, культурні, ідеологічні уявлення, символи. Імідж телеведучого – це також частина міфологічного світогляду аудиторії. Однак остання може добре сприйняти лише того ведучого, який постає перед нею як утілення яскравих іміджевих характеристик, що володіє достатньою кількістю матеріалу, з якого глядач вибирає те, що йому близьке й зрозуміле. Щоб створити науково прогнозований образ, іміджмейкеру необхідно враховувати такі головні чинники, як філософія іміджу, психологічні, соціологічні, економічні проблеми. Важливу роль відіграють проблеми мови телеведу

чого та дизайну студії чи каналу. У зв'язку з цим зростає роль іміджмейкера на телебаченні, який, окрім формування в телеведучого таких необхідних якостей, як воля, характер, досягнення в очах аудиторії високого соціального статусу, образність у спілкуванні, інтелектуальний рівень, правильна мова, має піклуватися про естетичне оформлення каналу програми, зовнішній вигляд ведучого.

Отже, слід зробити висновок, що у формуванні позитивного іміджу телепрограми велику роль має відігравати фахівець-іміджмейкер, що має в своєму арсеналі сучасні, науково обґрунтовані засоби роботи іміджотворення. Якісне іміджмейкерство в Україні – це потреба нового часу, нової реальності та ідеології незалежної України, розрахованої на якнайповніший розвиток індивідуальності людини. І найперше, чим має опікуватися іміджмейкер у роботі над підготовкою телепрограми, – це імідж її ведучого. Виникає логічний і обов'язковий для вирішення комплекс завдань: від вдало створеного іміджу телеведучого залежить імідж програми, передачі, телеканалу, а відтак і всього національного телебачення.

1. Батенеева, Т. Карательная терапія: защищая народ от теленасилия, психиатры предлагают веси цензуру // Известия. – 2001. – Листоп.
2. Огієнко, І. Наука про рідномовні обов'язки / Огієнко Іван. – Жовква, 1936. – 320 с.
3. John, F. Television culture / Fisk John. – New York, 2000. – С. 15.
4. Різун, В. В.Літературне редагування / В. В. Різун. – К., 1996. – С. 123.
5. Лигачева, Н.Как сделать все телеканалы – "каналами честных новостей"? / Лигачева Наталья, Шерман Анна // Телекритика. – № 2. – 2004 р. – Листоп. – С. 25.
6. Андрющенко, М.Іміджеві імператиаи українського телебачення / Андрющенко Марія. – К., 2008. – С. 165.
7. Перелыгина, Е. Б. Психология имиджа / Е. Б. Перелыгина. – М., 2002. – С. 25.