Ласкаво просимо

асист.
УДК 070.11 + 070.13 + 070.443 + 070.15

Розглядається проблема дотримання в сучасній українській діловій журналістиці етичних норм і стандартів. Основну увагу приділено міжнародному досвіду, зокрема стандартам Канадської телерадіомовної корпорації СВС та часопису "Форбс".
Ключові слова: ділова преса, етичні норми, професійні стандарти, замовні матеріали.

The problem of adherence to ethic norms and standards of profession in the modern Ukrainian business journalism is considered in the article. The main attention is devoted to international experience, in particular to the standards of the Canadian Broadcast Corporation (CBC) and magazine "Forbеs".
Keywords: business press, ethics norms, standards of profession, made to order materials.

У 90-х рр. минулого століття українська журналістика зазнала серйозних змін. У її структурі виокремилися особливі типи видань,основною темою для яких стала економіка, а головною дійовою особою – підприємець: промисловець,банкір, комерсант. Назва "Ділова преса" об'єднала десятки друкованих видань найрізноманітніших відтінків – від рекламного листка до ілюстрованого журналу. Різко відрізняючись один від одного формою і змістом, нові видання переслідують спільну мету – допомогти підприємливій людині в бізнесі.

Ділова преса представлена на багатьох типологічних рівнях у формі розмаїтих видань і публікацій, що торкаються ділового життя суспільства. А ця складова, у свою чергу, притаманна будь-якій сфері нашого суспільства – політичній, соціальній чи суто бізнесовій сфері. Діловій проблематиці сьогодні належить помітне місце в масових суспільно-політичних виданнях. В той же час за останні роки з'явилася велика кількість спеціалізованих ділових видань.

Сучасна ділова преса України є одним із сегментів системи ЗМІ, розвиток якої викликаний особливим соціальним замовленням на нову якість і зміст комунікацій у сфері ділового життя та ринкових стосунків. Російська дослідниця Олена Письменна дає таке формулювання ділової журналістики: "Це діяльність щодо формування такого типу комунікації, який затребуваний новими суспільними силами і соціальними групами" [1]. Отже, її (ділової журналістики) поява пов'язана з дією соціальних факторів історичного типу та визначена суспільно-економічною формацією.

Зростання ролі й значення ділових стосунків у суспільстві супроводжується великим прилученням бізнесу до комунікаційного середовища ЗМІ. У переліку конкретних функцій ділової преси можна виділити найважливіші, такі, що охоплюють бізнес-сферу, політичну і соціальну сфери:розповсюдження ділового досвіду, розширення ділової ерудиції; забезпечення аудитор ії оперативною комерційною інформацією (зведення, котирування,валютні курси), а також спеціальною інформацією щодо тих чи тих властивостей продукції, послуг, процесів їх виробництва й використання; формування позитивного образу (іміджу) підприємництва у свідомост і масової аудиторії; забезпечення аудиторії нормативною інформацією (законодавчі акти, постанови уряду); формування ідеології бізнесу;допомога у встановленні ділових зв'язків із партнерами; вплив на органи влади задля прийняття рішень,що сприяюють розвиткові бізнесу; забезпечення аудиторії інформацією та аналізом проблем і досягнень у галузі наукової економічної думки: в економічній теорії, мікро і макроекономіці й ін.

Цільова аудиторія цих ЗМІ впливає як на зміст журналістських матерілів (передовсім, це інформація, що має значення для функціонування економічної сфери життя суспільства), так і на способи збирання, обробки та надання інформації. Одним із основних критеріїв адекватност і очікуванням аудиторії чітко виділяється критерій відповідності принципам ділової етики. На жаль, доводиться констатувати, що сучасний стан ділової журналістики в Україні далекий не тільки від бажаного, а й від об'єктивно можливого на даній стадії розвитку бізнесспівтовариства. Як зазначають дослідники, "виконувати свої прямі обов'язки журналістам заважає безліч зовнішніх факторів: недостатня правова регуляція, самодурство чиновників,торгівля інформацією, ставлення багатьох потенційних споживачів інформації до ділової преси як до простору конкурентної боротьби. Не менш важливе значення мають і внутрішні фактори: низький рівень управління та організації ЗМІ, відсутність у журналістів почуття соціальної, професійної відповідальності, інакше кажучи, – невисока професійно-етична зрілість" [1].

Треба зазначити, що ділова преса відіграє сьогодні значну роль у процесі бізнес-комунікацій. Світ ділових людей крутиться як глобус навколо своєї осі – замкнуте коло ділових зустрічей, переговорів, симпозіумів, проведення фінансових операцій, підписання контрактів тощо. На споживання зовнішньої інформації в такій круговерті подій практично немає часу. Проте ділова людина через свій соціальний статус має бути в курсі того, що відбувається на валютній біржі, чому долар знов упав на торгах, яка динаміка індексу Доу-джонса, і коли законодавство ухвалить нарешті проект щодо зменшення податкового тягаря на приватних підприємців.Саме ці функції виконують ділові ЗМІ. Однак,щоб утримати увагу свого важкодоступного, але такого бажаного, читача, діловим виданням частенько доводиться йти на суттєві позбавлення – рушити усталені на ринку ЗМІ канони і стереотипи.

Однією з проблем сучасної ділової преси в Україні є залежність від правил гри, які сьогодні існують на ринку. Так, газета "Комерсант" за 1 квітня 2008 р. пише: "Представники провідних ЗМІ та крупного бізнесу погоджуються, що в Україні компаніям, які хочуть заявити про свої досягнення і соціальні ініціативи, найлегше добитися позитивного відгуку в пресі шляхом розміщення платної публікації. Журналісти не розуміють, навіщо їм писати безкоштовно те, що добре оплачується, а компанії – чому вони нецікаві медіа".

На думку автора статті "Єдність протилежного" Олени Синіциної, проблема полягає в тому, що "між виданнями і працівниками пресслужб компаній склалися дуже непрості відносини. Якщо в західних ЗМІ більша частина публікацій про те чи те підприємство робиться із повідомлень прес-служб, то у вітчизняних ЗМІ діє протилежний принцип: "Пам'ятайте, прес-служба існує для того, щоб нам (ЗМІ) заважати. Писати за прес-релізом – це програш".

"Реальна причина існуючих суперечностей – конкуренція між ЗМІ та фахівцями зі зв'язків із громадськістю в тому, – пише "Комерсант", – що журналісти чудово розуміють, що для розміщення новин певного типу PR-компаніям виділяються значні ресурси, і не хочуть публікувати їх безкоштовно. За нашими даними, навіть у невеликого регіонального підприємства на PR-просування витрачається 10–15 % від загального маркетингового бюджету. Компанії національного масштабу ладні витрачати 30–40 % від бюджету, зокрема на так зване "розміщення" інтерв'ю, "проблемних" матеріалів,публікацій, спрямованих на боротьбу з конкурентами, про участь у соціальних програмах і спонсорство. Потужні українські компанії щорік витрачають на це не менше $ 200–400 тис.".

На появу в пресі замовних матеріалів, або так званої "джинси", впливають різні чинники. Насамперед, це фінансові проблеми самих видань, які змущують редакторів і журналістів порушувати професійні стандарти й моральноетичні норми. По-друге, така ситуація влаштову є замовників публікацій, бо поява подібних статей у пресі дає змогу компанії вирішити ті чи ті проблеми: наприклад, розкрутити свій бренд, створити позитивний імідж у населення, лобіювати свої інтереси чи успішно боротися з конкурентами.

Шеф-кореспондент московського бюро NPR (США) Лоренс Шиїтс вважає, що платні статті – "це дуже небезпечна тенденція. Це підрива є авторитет і довіру до журналістів. У США був такий період до двадцятого століття. Тепер у нас дуже жорсткі правила. Якщо мене запрошує якась компанія і мені хочеться подивитись, як вона працює, я повинен платити сам за дорогу, за готель. Ми не можемо отримувати якісь подарунки чи брати щось безкоштовне у компанії, про яку хочемо розповісти. Також не можемо приймати щось даром від політичних і економічних діячів [5].

Інформаційна агенція "Контекст-медіа" 16 листопала 2008 р. повідомила, що інтернет-виданням "Телекритика" було проведено опитування експертів медіаринку щодо публікацій замовних матеріалів у ЗМІ. Результати експертного дослідження, проведеного серед керівників недержавних організацій, народних депутатів й експертів, які працюють у сфері свободи слова, показали, що упродовж останніх трьох років політичну цензуру поступово витіснила внутрішньоредакційна цензура. Це привело до процвітання в українських ділових виданнях замовлених позитивних і негативних матеріалів – так званої "джинси". За словами директора Центру стратегічного планування Володимира Корнілова, це загрожує поступовим перетворенням ділової преси на скандальну. Серед "лідерів" застосування такої редакторської політики дванадцять із двадцяти опитаних експертів назвали газету "Бізнес". Значно менше голосів отримали "Комерсант-Україна" (5), "Ділова столиця" (3) і "Справа" ("Дело") (3).

"Сьогодні в Україні 99 % журналів і газет розміщують статті за гроші. Питання зводиться лише до ціни і стосунків з головним редактором. Навіть найзапекліші "поборники" чистоти видань розміщують замовлені статті, але тільки за великі гроші", – стрерджує прес-секретар ЗАТ "Укргаз-Енерго" Віталій Кисель [6].

Однак треба зазначити, що ситуація буде змінюватися, бо й сам бізнес почав розуміти, що замовні статті вадять репутації компанії. Ця тенденція вже відбувається в російських ЗМІ. Як свідчить відома російська журналістка Світлана Сорокіна, "Бізнес зовсім недавно почав усвідомлювати свою нову роль, свою соціальну значущість. Та, на жаль, журналіст не перебудувавсь і все ще вимагає гроші за публікації" [6].

Завдання якраз і полягає в тому, щоб журналісти ділових видань і насамперед редактори й власники цих видань змінили своє ставлення до замовних публікацій. У багатьох виданнях в усьому цивілізованому світі існують власні правила корпоративної етики, засновані на загальних етичних нормах, завдання яких захищати репутацію всього редакційного колективу.

Так, Канадська телерадіомовна організація CBC розробила довідник журналістських принципів і стандартів – "Journalistic Standards and Practices". Цих стандартів зобов'язані дотримуватись у своїй діяльності всі працівники Канадсько ї телерадіомовної корпорації. Довідник складається з двох розділів – "Свобода слова" і "Відповідальність журналістів". У преамбулі до розділів читаємо: "Свобода преси – наріжний камінь нашого суспільства, і вона не може процвітати без вільного обміну ідеями, думками та інформацією. Це засадничий принцип демократ ії, він життєво необхідний для захисту індивідуальної свободи".

Щодо незалежністі преси від уряду і Парламенту, пропонується такий принцип: "корпорація користується адміністративною і програмною незалежністю від політичних та урядових вказівок. Але, безумовно, подібна політика немислима без поняття "Відповідальність журналіста", тому медіа мають бути соціально відповідальними за свої слова. Телерадіомовні медіа зобов'язані, зокрема, бути неупередженими, точними, подавати інформацію в повному обсязі, тобто показувати її з усіх боків, вичерпно і дотримувати балансу при подачі інформації.

Довіра до преси має важливе значення. Що досвідченіша в життєвих справах публіка, то серйозніші вимоги вона пред'являє до преси, водночас сподіваючись від неї високих стандартів у професійній діяльності.

Хартія права та свободи Канади гарантує необхідну кількість фундаментальних свобод, у тому числі й знамените "свободу слова, віри, думок і їх виразів, включаючи свободу преси таінших медіакомунікацій. У разі виникнення конфлікту між положеннями свободи, гарантованими Хартією та іншими засадничими свободами суспільства конфлікт може бути вирішений у Верховному суді Канади. Але прав у журналістів Канади не більше й не менше, ніж у решти громадян країни".

Серед професійних стандартів задекларовані такі: точність, чесність, безпристрастність, неупередженість, збалансованість тощо. Крім того, прописано стандарти виробництва: як збирати інформацію, як робити опитування, як висвітлювати вибори, конфлікти, демонстрації, теракти і т. ін. Етичні норми означено дуже ретельно, враховано практично всі аспекти діяльності корпорації: взаємовідносини із засновниками, між редактором і колективом, між колегами, ставлення до своєї аудиторії. Навіть унормована діяльність офісу омбудсмена, куди можуть звернутися телеглядачі або радіослухачі зі скаргами щодо дій журналістів чи дикторів. Усі скарги надходять до президента корпорації. Проте омбудсмен не залежить від корпоративного медіа менеджменту, а його доповіді стають публічними, надбанням громадськості.

Щодо етичних стандартів ділової інформації, то наведемо лише один приклад із вимог до теле або радіопродукції корпорації СВС: "Програми, виготовлені компанією чи її партнерами, не повинні нести в собі приховану рекламу".

Останнім часом в Україні чимало журналістів зрозуміли, що дотримання стандартів професії, і етичних її норм впливає на їхню повсякденну роботу. Якщо у лікарів існує принцип "не навреди", то у журналістів "не наследи", що означає: зроби свою роботу так, щоб твій колега, який прийде після тебе в ту чи ту організацію, міг спокійно працювати і йому б не помстилися за твої помилки. Проблеми дотримання стандартів професії журналістами українських ЗМІ завджи в центрі уваги інтернет-виданн "Телекритика". Крім того, все частіше врізних виданнях з'являються публікації, в яких обговорюються питання соціальної відповідальності журналістів, а відомі журналісти проводять всеукраїнські акції щодо стандартів професії. Так, у листопаді 2007 р. була проведена акція "Не продаємося!", мета якої – боротьба проти замовних матеріалів, тобто "джинси", текст заяви оприлюднило = інтернет-видання "Телекритика" 16 листопада 2007 р.

"Ми, журналісти українських телеканалів, заявляємо – телебачення знову перетворюється на криве дзеркало. Оплачені сюжети в новинах гості, які купують місця в ефірі, і повністю замовні телепрограми перестали бути поодинокими прикрими випадками. Вони стають масовим явищем, добре налагодженою індустрією, що витісняє справжні новини, аналіз і дискусії.

Фактично, як і в часи цензури 2002–2004 років, телебачення спотворює уявлення суспільства про те, що відбувається.

Разом із глядачами від цього програють медіа, їхні власники, журналісти й журналістика, довіра до яких падає. Як і тоді, ми не готові з цим миритися і виступаємо за введення в усіх медіа таких стандартів: право вибору тем і гостей має належати тільки ведучим, редактора та журналістам, які створюють відповідні телепрограми; у цьому виборі та при підготовці телепрограм вони повинні неухильно дотримуватися професійних принципів значущості, актуальності для суспільства і представлення йому усіх важливих точок зору; на кожному телеканалі повинна реально діяти авторитетна редакц ійна рада.

Ми зобов'язуємося не брати участі як у створенні, так і в поданні до ефіру матеріалів, що мають замовний характер та порушують професійні стандарти. Ми закликаємо всіх політиків та бізнесменів відмовитися від купівлі програм та сюжетів. Це неефективно, недалекоглядно і працює проти вас" [7].

"Кожен журналіст несе відповідальність перед суспільством, перед своєю аудиторією за вичерпну й адекватну інформацію про суспільство загалом та про його окремі групи й події, що відбуваються довкола, про все, що становить інтерес для аудиторії. Місія масс-медіа полягає в тому, щоб надавати правдиву інформацію та забезпечувати громадське обговорення таким чином, щоб голос і більшості, і меншості громадян було почуто", – стверджують автори підручника "Журналістська етика" Валерій Іванові Володимир Сердюк [1, 66].

Важко не погодитись із думкою професораВолодимира Різуна про те, що журналіст повинен "за перо, мікрофон і камеру братися чистими руками!" [4, 10].

Інтеграція України до європейської співдружності, вхід на ринок міжнародних видань змушує вітчизняні ЗМІ змінювати своє ставлення до якості інформаційного продукту. Так, за оцінками експертів, із виходом на російський ринок журналу "Forbes" змінилося ставлення до бізнес-інформації в суспільстві. Не принижуючись до прямого компромату, "Forbes" подавав наявну в нього інформацію в прямолінійному, ба навіть зухвалому тоні Тут домінують інтереси журналіста й видання, відсутні жаргонізми і звороти, народжені в медійному трикутнику "керівництво – прес-служба – журнажурналіст". За логікою комерційного проекту – якій би тематиці він був присвячений, – треба діяти агресивно, щоб зайняти ринок і отримати прибуток. Агресивний підхід "Forbes" до ведення медіа-бізнесу зробив струс у російській діловій пресі. "Можна сказати, що саме "Forbes" винайшов сучасну бізнес-журналістику. На відміну від конкурентів, які публікували втішні статті про великий бізнес, Forbes поставив собі завдання – проводити незалежні розслідування діяльності всіх учасників ринку" [8, 3].

Професіонал, що пише про бізнес, стоїть завжди перед дилемою: якщо навіть представники бізнесу виходять на контакт, у ході якого набувають розголосу закриті, кулуарні факти, до них часто звертаються з проханням притримати ці факти до окремого дозволу, бо розголошування таких фактів прямо впливає на бізнесрозрахунки компанії. Відверто кажучи, ми завжди розуміємо, що будь-який бізнес існує в конкурентному полі й аж ніяк не може існувати в атмосфері цілковитої публічності, на відміну від громадських організацій та уряду, завдання яких звітувати про свою діяльність перед громадськістю. Це непростий вибір для журналістів – отримати інформацію та одразу про неї повідомити, вважаючи, що це і є найголовніше в журналістській професіі: першим дізнатися й поширити або врахувати інтереси компанії. І журналіст зазвичай іде назустріч, узгоджувати свій матеріал із PR-службами або притримуючи його до потрібного моменту.

Отже, з моменту своєї появи на ринку ділова преса відігравала в суспільстві серйозну терапевтичну роль як джерело позитивної інформації. Адже портретів успіху неможливо було знайти більш ніде – ні на ТБ, ні в політичних виданнях. Ділова преса дотримувалася єдиного правила: писати про те, як заробити, а не вкрасти чи відібрати. Основною проблемою ділових ЗМІ була важкодоступність повноцінної бізнес-інформації, яка на Заході цілком доступна. Чимало аналітичних матеріалів наших економічних ЗМІ страждають на поверховий підхід – глибини та повноти картини і бракує згаданій інформації. "Завдання ділової преси – розслідувати, аналізувати й публікувати цікаву для публіки інформацію. А що може бути важливішим, ніж повідомлення про найуспішніших підприємців країни?" [9, 3]. Але за всі ці роки був накопичений чималий досвід у створенні журналістських текстів і зроблені певні кроки в напрямі дотримання етичних норм при написанні таких матеріалів.

У рамках нашої статті не було висвітлено ще одну проблему – кадрову. Сьогодні найбільший кадровий голод відчувають саме ділові видання: видавцям і мовцям переважно доводиться підшукувати працівників серед випускників економічних, технічних та фінансових вузів і вже самим навчати їх журналістського ремесла. А втім, ця проблема потребує окремого дослідження.

---

1. Іванов, В. Журналістська етика : підручник / В. Іванов, В. Сердюк. – К. : Вища школа, 2007. – 231 с.
2. Journalistic Standards and Practices. – Canadian Broadcasting Corporation, 1993.
3. Письменная, Е. В. Профессиональная этика в деловой прессе / Е. В. Письменная. – М. : Хроникер, 2004.
4. Різун, В. В. Маси : тексти лекцій / В. В. Різун. – К. : Київський університет, 2003 . – 118 с.
5. Журналіст. 2005. – № 5.
6. Синицина, О. Единство противоположного // Комерсант-Украина. – 2008. – 1 квіт.
7. mediaport.info/ukraine/2007/465. shtml>.
8. Forbes. № 1. Лист редактора.
9. Forbes. № 2. Лист редактора.