Ласкаво просимо

 Дається оцінка відповідності етнічної преси Автономної Республіки Крим міжнародним професійним вимогам етнічної журналістики за такими критеріями: мовним, періодичності виходу, ступеня відображення проблем і прагнень свого народу, а у випадку з корінними народами – їх національної ідеї.

      In the article the evaluation of correspondence of the ethnic press of the Autonomous Republic of the Crimea to the international professional demands of ethnic journalism is given in the following criteria: linguistic criteria, periodicals, a degree of reflection of problems and desires of the nation, and in case of indigenous peoples – their national idea. Keywords: ethnic press, ethnic (national) minorities, indigenous peoples, the Crimean journalism.

  Дана оценка соответствия этнической прессы Автономной Республики Крым международным профессиональным требованиям этнической журналистики по следующим критериям: языковым, периодичности выхода, степени отражения проблем и стремлений своего народа, а в случае с коренными народами – их национальной идеи.

  Ключевые слова: этническая пресса, этнические (национальные) сообщества, коренные народы, крым

Картина сучасних етнічних ЗМІ Криму і за кількістю, і за розмаїтістю видань переконливо доводить спробу реалізації на півострові моделі міжнаціонального діалогу за принципом "єдність через розмаїття": тут випускаються кримськотатарські, караїмські, кримчацькі, російські, німецькі, вірменські, єврейські, грецькі, білоруські, болгарські, азербайджанські, литовські та ін. газети й журнали.

   Актуальність теми відповідності цих видань сучасним журналістським професійним та етичним вимогам зумовлюється, в першу чергу, тим великим значенням, яке має етнічна преса для багатонаціональної Автономної Республіки Крим. Преса відображає проблеми національних меншин, а їх на півострові багато, і виступає як чинник національного порозуміння, а іноді й міжнаціонального розбрату.

   Етичні стандарти національної преси півострова неодноразово привертали увагу таких дослідників, як М. Семена [1; 2], В. Притула [3; 4], Л. Буджурова [5; 6], Л. Миркіна [7] та ін.

   Але якщо етичність відображення в цих виданнях етнічної проблематики була досить глибоко проаналізована у публікаціях згаданих авторів, то відповідність кримських етнічних видань міжнародним стандартам етнічної преси залишилася поза увагою журналістикознавців.

   Це зумовлює новизну нашого дослідження, мета якого – дослідити відповідність етнічної преси АРК провідним тенденціям розвитку європейської етнічної журналістики.

   1990-і рр. стали переломними не тільки у розвитку кримськотатарських видань, а й усіх етнічних ЗМІ Криму. У "Паризькій хартії для нової Європи", ухваленій 21 листопада 1990 р., було прямо зазначено, що "питання, які стосуються національних меншин, можуть вирішуватися задовільно тільки в демократичних політичних рамках".

   У сучасній АРК працює близько 30 республіканських національно-культурних товариств і організацій, зареєстровано понад 60 етнічних видань. У листопаді 2001 р. було створено Кримську спілку журналістів етнічних ЗМІ. Спроба організації такого журналістського об'єднання – перша не тільки в масштабі Криму, а й усієї України (тим часом, як, наприклад, National Ethnic Press and Media Council of Canada – Національна Рада етнічних мас-медіа Канади – функціонує вже 29 років [8]).

   При тім, що в Криму вже існували дві журналістські організації – Кримська організація Національної Спілки журналістів України та Асоціація вільних журналістів Криму, необхідність створення нової структури була зумовлена потребами захисту етнічних ЗМІ на кримському інформаційному ринку, заполоненому російськомовними виданнями – як місцевими, так і загальноукраїнськими та російськими [2; 52–55], що виходять великими накладами і, отже, мають поважну фінансову підтримку рекламодавців.

   У 2001 р. з метою консолідації етнічної преси всіх європейських країн а координації її діяльності було створено "Європейську асоціацію щоденних газет етнічних меншин і регіональних мов" ("European Association of Daily Newspapers in Minority and Regional Languages" – MIDAS) із центром в італійському місті Больцано.

   Асоціація опікується активізацією етнічної преси, розробкою та впровадженням заходів щодо розвитку етнічних видань, налагодженням зв'язків між їх редакціями, забезпеченням умов для поширення інформації про культуру етнічних спільнот.

   У зверненні MIDAS говориться: "Існування щоденних газет національних меншин і газет, які виходять регіональними мовами, є критичним. Ми знаємо на власному досвіді, яку важливу роль відіграють деякі публікації в житті місцевої мовної меншини. Вони надають важливу щоденну інформацію, яку пропонують національні газети на мові більшості. Але це не все. Вони також захищають і популяризують міноритарні культури, які у свою чергу розширюють діапазон поширення мов своїх меншин. Ці публікації роблять меншини видимими для більшості, яка часто ігнорує їх. Національні меншини повинні знайти мирний шлях до того, щоб їхній голос було почуто. Існування кваліфікованої незалежної журналістики – ось фундаментальний принцип нашої щоденної праці " [9]. координації її собів масової інформації та соціальний захист журналістів" говорить про те, що "державна адресна підтримка надається винятково засобам масової інформації <...>, які цілеспрямовано сприяють розвиткові мов та культур національних меншин України". Отже, державне фінансування стовідсотково російськомовних видань, редакції яких не хочуть піти назустріч прагненням представників свого народу вивчати рідну мову та поглиблювати її знання, за Бюджетним кодексом України, є нецільовим використанням бюджетних коштів.

   Визнанням зусиль тих журналістів, які дотримуються журналістських стандартів і вносять вагомий внесок у культурне розмаїття та захист мов національних меншин, є нагороди MIDAS – Приз Отто фон Габсбурга та приз MIDAS за журналістську майстерність.

   Членами MIDAS можуть бути газети з періодичністю не меншою, ніж тричі на тиждень, і кількістю матеріалів етнічною мовою не нижчою від 51 % [10].

   Проте сьогодні жодне етнічне видання не лише АРК, а й усієї України, (окрім російських), не відповідає цим високим критеріям. Із усього масиву кримської етнічної періодики найближча до них газета "Къырым", що виходить двічі на тиждень і переважну більшість матеріалів друкує кримськотатарською мовою.

   З інших видань рідною мовою виходять тільки кримськотатарські газети "Янъы дюнья", "Маариф ишлери" та "Хидает", журнали "Йылдыз" і "Тасиль", ціною їх відмови від загальновживаної в Криму російської мови є значно нижчі наклади, ніж у російськомовних кримськотатарських видань – газет "Голос Крыма", "Полуостров", "Диалог", "Авдет", журналу "Къасевет".

   Найоперативнішими серед кримських етнічних видань є також кримськотатарські газети: вищезгадувана "Къырым" виходить двічі на тиждень, інші – "Голос Крыма", "Полуостров", "Диалог", "Янъы дюнья", "Авдет" – тижневики.

   Видання національних меншин АРК виходять раз на місяць чи навіть рідше, користуються рідною мовою лише іноді, подають нею окремі публікації, а це – велика помилка. Як позитивний, можна навести приклад литовської і грецької газет. В інформаційному бюлетені литовського товариства ім. Чюрльоніса "Tiltas", що регулярно виходить із січня 2000 р., найцікавіші матеріали друкуються одночасно литовською і російською мовами, іноді за "дзеркальним принципом" публікує матеріали і грецька газета "Неос Понтос".

   У ХХ ст. чимало науковців говорили про мову, як про особливу "наївну філософію". Сучасні лінгвісти саме через мову вказують на особливості мислення того чи того народу, розкривають послідовність та ієрархію елементів у його картині світу. І оскільки граматична будова мови є відображенням світоуявлення, способів членування та опису дійсності націями, то відмінності між картинами світу окремих націй, з точки зору вчених, будуть тим більшими, чим більше віддалені їхні мови одна від одної.

   Отже, картину світу однієї нації просто неможливо розкрити адекватно через посередництво мови іншої нації. Ось чому фахівці справедливо наполягають на тому, щоб переважна більшість матеріалів у подібних виданнях друкувалася етнічними мовами.

   Таким чином, одним із найважливіших завдань етнічних видань має бути підтримка національної мови, національної літератури рідною мовою. Як показує кримський досвід, завдання це навіть газетами кримськотатарського народу, які вирізняються дуже високим рівнем національної самоідентифікації та найінтенсивнішими, порівняно з іншими кримськими етносами, процесами національного відродження, вирішується повільно.

   Мовознавець А. Емірова пише: "Депортація та майже піввікове заслання завдали величезної шкоди культурі кримськотатарського народу, зокрема мові й художній літературі. В умовах заслання кримськотатарська мова перестала виконувати всі свої соціальні функції, крім однієї "сімейної мови, унаслідок чого розпалася стилістична система мови"" [11; 149]. Професор А. Емірова вказує, що необхідні спеціальні ортологічні словники (правильностей і труднощів) із розробленою системою транскрипції; але дотепер не складений навіть тлумачний словник кримськотатарської мови, що покликаний регламентувати правильне вживання слів (відповідно до їх лексичного значення), їх написання, сполучуваність і певною мірою вимова [11; 150].

   Із мовним питанням в етнічній пресі тісно пов'язана проблема її фінансування, адже ст. 3 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" говорить про те, що "державна адресна підтримка надається винятково засобам масової інформації <...>, які цілеспрямовано сприяють розвиткові мов та культур національних меншин України". Отже, державне фінансування стовідсотково російськомовних видань, редакції яких не хочуть піти назустріч прагненням представників свого народу вивчати рідну мову та поглиблювати її знання, за Бюджетним кодексом України, є нецільовим використанням бюджетних коштів.

   З огляду на кримський досвід можна наголосити, що роль етнічних видань полягає не лише в тім, щоб бути почутими владою та титульною більшістю. Не менш важливим для преси корінних народів є визначення національної ідеї, яка має консолідувати весь етнос. Цікаво, що обговоренню цієї національної ідеї відводиться дедалі більше місця на шпальтах кримськотатарських видань, де ще у 1990-і рр. панувала переважно соціально-економічна й політична проблематика, пов'язана з нелегким процесом повернення та облаштування кримських татар на своїй історичній Батьківщині. Звісно, ці проблеми не зникли з життя кримських татар і з публікацій в їхніх виданнях. Наприклад, земельне питання за останні три роки знов набуло гострої актуальності.

   Але водночас все частіше лунає думка, що не ці проблеми мають бути головними у житті народу, а, найперше, його зусилля зі збереження національної ідентичності. Тому справжньою подією в інтелектуальному житті кримських татар і всієї АРК став вихід програмної статті професора, ректора Кримського інженерно-педагогічного університету Февзі Якубова "Культ интеллекта как национальная идея" [12]. Науковець порушує головне питання: що робити його рідному народові у світі, де "право на життя народів і країн визначені принципами конкуренції: сильний – перемагає, слабкий – програє", як зберегти свою самобутність, яка національна ідея потрібна сьогодні кримським татарам, щоб навчитися не тільки виживати, а й гордо нести своє ім'я. Ректор КІПУ вважає, що відродитися та зберегтися кримськотатарському народові допоможе тільки високого рівня освіта, культ інтелекту.

   Публікація Ф. Якубова сколихнула не тільки кримськотатарську спільноту, а й багатьох представників слов'янського населення Криму. В обговоренні ідей статті взяли участь Президент Кримської Академії наук професор В. Тарасенко [13], журналісти газети Верховної ради АРК "Крымские известия" [14], кінорежисер І. Муратов [15], публіцист А. Кадиров [16], письменник Р. Фазил [17] та ін.

   Так, Президент Кримської Академії наук В. Тарасенко у своєму відгуку на статтю зауважив, що "наполегливість у реалізації національної ідеї кримськотатарських політиків і інтелектуалів легко можуть спровокувати аналогічні устремління великоросів, слов'янофілів і т. д. і т. д.", а це, у свою чергу, може викликати етнічний конфлікт [13]. Журналіст "Крымских известий" С. Устинова підтримала думку про те, що адміністративними методами не змінити хід історії, що реанімувати національні державні утворення минулого вольовим рішенням неможливо [14].

   Кримськотатарські респонденти, навпаки, стверджували, що "кожен кримський татарин живе надією та вірою на відродження національної автономії", а в питаннях національної політики "ситий голодного не розуміє" [17; 18] і т. д..

   Проблеми збереження національної мови (зокрема, обговорення підготовленої Республіканською Асоціацією кримськотатарських працівників освіти "Мааріфчі" Концепції освіти кримськотатарською мовою) й літератури, переходу на латиницю, відродження національних традицій та ремесел, повернення до споконвічних національних імен і топонімів займають провідне місце на сторінках кримськотатарських видань.

   Наприклад, у газеті "Къырым" постійними рубриками є: "Література", "Історія", "Посміємося з Озенбашем" (гумористична рубрика, головним героєм якої є кримськотатарський народний персонаж Ахмет-Ахай Озенбашли), "Національний рух у спогадах", "Наша чудова молодь".

   На тематичній сторінці "Миллий арекет Кгбнинъ козьлеринен" ("Національний рух очима КДБ") газета регулярно публікує документи зі спецхранів КДБ про кримськотатарський національний рух та його учасників. Тематична сторінка "Ислям нуры" ("Світло Ісламу") порушує проблеми, позв'язані з релігійним відродженням народу. Цікаві також тематичні сторінки: "З поетичної творчості читачів", "Чокъракъ" ("Джерело") – дитяча, "Bizim Qіrіm" ("Наш Крим") – молодіжна.

   З 12 березня 2005 р. виходить щомісячний двополосний (аркуш) додаток до газети "Къырым къарайлар" ("Кримські караїми"), підготовлений етнокультурним центром "Кале" та науковою радою Асоціації "Крымкарайлар". У додатку висвітлюється стан проблеми збереження і відродження етнокультури караїмів, приділяється увага національним святиням, походженню, історії, релігії, зв'язкам із родинними тюркськими етносами. Постійні рубрики: "Фрагменти історії", "Древні роди, імена і прізвища караїв", "Хроніка", "З минулого", "Загадки історії", "Джамаат", "Нові книги" тощо. Газета стала справжньою енциклопедією національного життя невеличкого караїмського народу. З часів виходу "Известий Караимского Духовного Правления" (1917–1919), це перше видання, яке регулярно виходить на історичній батьківщині кримських караїмів і є не тільки рупором їхнього культурного життя, а й важелем політичного впливу на ситуацію навколо проблем цього етносу на півострові.

   Тижневик "Янъы дюнья" розповідає про основні події життя Криму й України, а також кримськотатарської громади. У газеті ведеться тематична сторінка про народні традиції та обряди, під рубрикою "Оджакъ башында" ("Біля вогнища") друкуються бесіди про проблеми родини й виховання моральності. Великий інтерес викликає сторінка "Баба-деделеринден къалгъан зенаат" ("Ремесло, що залишилося від предків"), де розповідається про кримськотатарських народних умільців. Постійними рубриками газети є "До 20-річчя подій 1987 року", "Повернути історичну топоніміку", сторінка "Назмиет" пропонує увазі читачів вірші кримськотатарських поетів.

   Наскрізна тема публікацій кримськотатарської преси – збереження національних традицій. Журналісти занепокоєно помічають, що серед кримських татар трапляються випадки неповажного ставлення до людей похилого віку, байдужості до власних дітей, не характерні для цього народу в минулому. Наприклад, "Голос Крыма" у рубриках "Поговоримо про традиції", "О звичаї!" закликає своїх співвітчизників повернутися до життєвого досвіду предків, не піддаватися руйнівному впливові глобалізації.

   Єдиною регіональною газетою, що друкується кримськотатарською мовою, є "Сувдагъ сеси" ("Голос Судака") – додаток до газети "Судакский вестник". Газета виходить один раз на місяць із жовтня 1992 року під гаслом: "Эллялыкъ, мерhамет, муhаббетлик" ("Моральна чистота, милосердя, любов"). Епіграфом видання стали поетичні рядки: "Ветанымыз – Къырым, милеттимиз – къырым, ана тилимиз – къырым тили. Милеттим яшасын, десенъ, ана тилинъни огрен" ("Наша батьківщина – Крим, наш народ – кримці, рідна мова – кримська. Якщо хочеш блага своєму народові, вивчи рідну мову").

   Отже, визначені "Європейською асоціацією щоденних газет етнічних меншин та регіональних мов" вимоги до своїх членів є тими орієнтирами, що, по-перше, мають спрямувати розвиток українських етнічних видань, а по-друге, становлять об'єктивні критерії оцінки етнічних ЗМІ тими владними установами, які вирішують питання про їх державну грошову підтримку.

   

1. Семена, М. Досвід і помилки кримської преси під час формування, розвитку та усунення напружених конфліктних ситуацій у сфері міжетнічних і міжконфесійних відносин (1995–2002 роки) // Кримські студії. – 2003. – № 1–2. – С. 58–84.

2. Семена, Н. Состояние средств массовой информации в Крыму // Белая книга крымской журналистики. – 2000. – С. 30–66..

3. Притула, В. Выступление во время "круглого стола" // Гуманітарні аспекти інтеграції кримськотатарського народу в українське суспільство : матеріали "круглого столу" [5 трав. 1999 р.]. – К., 1999. – С. 86–89.

4. Притула, В. Засоби масової інформації в Криму і проблема інтеграції депортованих народів в українське суспільство // Національна ідея та національна своєрідність у засобах масової інформації: Асиміляція чи інтеграція в багатонаціональні суспільства Центрально-Східної Європи : матеріали "круглого столу" [м. Київ, 20–22 груд. 1996 р.]. – К., 1997. – С. 46–49.

5. Буджурова, Л. Про етичну журналістику: етнічні аспекти // Кримські студії. – 2003. – № 3–4. – С. 45–57.

6. Буджурова, Л. Українці й кримські татари в Криму: проблеми інтеграції та асиміляції // Національна ідея та національна своєрідність у засобах масової інформації: Асиміляція чи інтеграція в багатонаціональні суспільства Центрально-Східної Європи : матеріали "круглого столу" [м. Київ, 20–22 груд. 1996 р.]. – К., 1997. – С. 49–53.

7. Мыркина, Л. Проблемы этнической толерантности и конфликтности в СМИ Автономной Республики Крым // Идентичность и толерантность в многоэтничном гражданском обществе : материалы III Международного семинара [г. Алушта, 11–14 мая 2004 г.] / под общ. ред. Т. А. Сенюшкиной. – Симферополь, 2004. – С. 147–150.

8. Этническая пресса на службе многокультурной Канады // The Young Street Review. – 2003. – № 209. – .

9. European Association of Daily Newspapers in Minority and Regional Languages. – .

10. Statutes of the "European Association of Daily Newspapers in Minority and Regional Languages". – .

11. Эмирова, А. Крымскотатарская филология: современное состояние и перспективы развития // Вопросы филологии. – 2003. – № 2 (14). – С. 149–156.

12. Полуостров. – 2007. – № 2. – 19 янв. – С. 2–6 (рос. мовою.); Къырым. – 2007. – № 5–8 (кр.-тат. мовою).

13. Тарасенко, В. Моя единственная заповедь // Полуостров. – 2007. – № 3. – 26 янв. – С. 4.

14. Устинова, С. Административными методами не изменить ход истории // Крымские известия. – 2007. – № 21. – 6 февр. – С. 3; Полуостров. – 2007. – № 5. – 9 февр. – С. 4.

15. Муратов, Э. От Кампанеллы до Якубова. Взгляд на "Культ интеллекта…" из Киева // Полуостров. – 2007. – № 8. – 2 марта. – С. 4.

16. Кадыров, А. Туманный взгляд из Киева // Полуостров. – 2007. – № 10. – 16 марта. – С. 6.

17. Фазыл, Р. "Наши" и "ваши" // Полуостров. – 2007. – № 11. – 23 марта. – С. 6.

18. Ягъя, С. Открытое письмо профессору Тарасенко // Полуостров. – 2007. – № 4. – 2 февр. – С. 6.

© Яблоновська Н. В., 2008