Ласкаво просимо

асп.
УДК 070.19

У статті на прикладі концепту "смерть" розкривається потенціал наукового поняття "концепт" для журналістикознавства. Розглядаються особливості концептосфери сучасної української публіцистики з позиції культурно-ідеологічного впливу на аудиторію.

Ключові слова: концепт, смерть, журналістикознавство, публіцистика, дискурс.

The article considers potential scientific notion of "concept" for the journalism studies on the example of the concept of Death. The particularities of the conceptosphere of modern Ukrainian publicism are analyzed from the position of cultural and ideological influence upon auditorium.

Key words: concept, death, journalism studies, publicism, discourse.

В статье на примере концепта "смерть" раскрывается потенциал научного понятия "концепт" для журналистиковедения. Рассматриваются особенности концептосферы современной украинской публицистики из позиции культурно-идеологического влияния на аудиторию.

Ключевые слова: концепт, смерть, журналистиковедение, публицистика, дискурс.

Об'єктом дослідження є концепт як когнітивна структура, що об'єднує різні культурно-ідеологічні контексти та зумовлює реалізацію впливової функції ЗМІ. Предмет дослідження становлять теоретико-методологічні засади осмислення особливостей концептосфери сучасної української публіцистики. У статті пропонується дискурсивний підхід до досліджуваного об'єкта, що наділяє поняття "концепту" методологічною значимістю: відомо, що дискурс формується навколо того чи того концепту; як наукове поняття пов'язується в межах дослідження з його комунікативним розумінням. Дискурс можна визначити як тип комунікативної діяльності, інтерактивне (і трансактив-не) явище, яке має різні форми вияву (усну, писемну, внутрішню, паралінгвальну), що відбувається в межах конкретного каналу спілкування, регулюється стратегіями і тактиками учасників спілкування, являє собою синтез когнітивних, мовних і позамовних (соціальних, психічних, психологічних тощо) чинників, які визначаються конкретним колом "форм життя", має своїм результатом оформлення різноманітних мовленнєвих жанрів [1, 13—14]. Репрезентативність обраних матеріалів обумовлена винятковим аксіоло-гічним значенням досліджуваного концепту та особливим впливом національно-свідомої публіцистики на формування суспільної думки. Наукова новизна роботи полягає у спробі розширити уявлення про фактори впливу ЗМІ.

Метафоричний план образів смерті, фіксований у публіцистичному дискурсі, розвиває його смислотворчий потенціал як для свідомості окремої людини, так і для колективної свідомості народу. В образах смерті осмислюють втрату незалежності й державності видатні публіцисти та митці, шокуючими зображеннями подій, пов'язаних зі смертю, привертають увагу до видання в цілому в популярній публіцистиці, використання візуалізованих образів смерті в карикатурі та у фотоматеріалах стає засобом потужного впливу на емоційний стан масового читача. Все це свідчить про важливість відповідного концепту для розгортання публіцистичного дискурсу.

Вивченням концептів науковці активно займаються від кінця ХХ ст. Над проблемою працює чимало українських і зарубіжних дослідників: А. Вежбицька, В. Іващенко, В. Карасик, О. Кубрякова, В. Маслова, О. Нежевська, С. Ні-кітіна, Т. Радзієвська, Н. Слухай, Ю. Степанов, Й. Стернін, В. Телія. У роботах різних дослідників формується ряд соціально та культурно важливих концептів, як-то: обов'язок — Т. Бу-лигіна, О. Шмельов; добро — Н. Іваненко; дорога/шлях — Ю. Кольцова, Г. Яворська, Т. Радзі-євська; прощення та вибачення, дума/ думка — Т. Космеда; пам'ять — О. Кубрякова; сумління, совість, Європа — Я. Прихода; доля — Л. Чер-нейко, В. Долинський тощо.

Велика кількість досліджень поки що не дає змоги викристалізувати єдине тлумачення поняття концепту. Жодне з них не є вичерпним і залежить від мети самої роботи. Складність полягає в тому, що наукове поняття концепту перебуває на межі кількох гуманітарних галузей знання - лінгвістики, літературознавства, логіки, філософії, мистецтвознавства та культурології [2, 8]. Дослідники визначають, що слова "концепт" та "поняття" близькі за своїм значенням, але не тотожні. У внутрішній формі обох слів поєднані протилежні полюси динаміки "захоплення" та стабільності "утримання" смислу. Концепт містить водночас: 1) "загальну ідею" якогось ряду явищ у розумінні певної епохи та 2) етимологічні моменти, що висвітлюють, як загальна ідея "зачинається" у безлічі конкретних, окремих явищ. Концепт -одночасно й індивідуальні уявлення, і їхня сукупність. Таке розуміння концепту наближає його до художнього образу. Змістова хисткість між уявним та чуттєвим образними полюсами робить концепт гнучкою універсальною структурою, здатною реалізовувати себе в дискурсах різного типу [3, 58].

Містким і дотичним до проблем журналіс-тикознавства можна назвати визначення концепту К. Зацепіним та І. Саморуковим: "Концепт є певною динамічною та безперервно створюваною сукупністю суб'єктивних уявлень про дійсність, що набувають цілісності у мові в контакті із діючими в культурному контексті сми-слотворчими системами втілення, розуміння та інтепретації цих уявлень" [4]. Таке визначення пов'язується з нашим розумінням того, що є концепт.

Журналістський дискурс, поєднуючи вербальну та невербальну інформації, ускладнює дослідження концептів у своєму полі. Вважається, що саме мовленнєві дані забезпечують оптимальний доступ до опису концептів. З іншого боку - журналістикознавство дозволяє вивести такі дослідження на якісно новий "над-лінгвістичний" рівень, пов'язаний із візуальною складовою ЗМІ.

Виокремлення концепту як ментального утворення, відзначеного лінгвокультурною специфікою, є закономірним кроком на шляху становлення антропоцентричної парадигми гуманітарного знання. Предикатна сполучуваність лексеми "концепт" у підсумку наводить на думку про існування двох основних когнітивних метафор, двох взаємодоповнювальних моделей, які описують відношення концепту та форми його мовленнєвого втілення: "архетипної" та "інваріантної". В архетипній моделі концепт розглядається як щось максимально узагальнене, але чуттєво-образне, приховане в глибинах свідомості, що втілюється у понятті, уявленні, значенні слова. В інваріантій моделі концепт втілюється як межа узагальнення плану змісту мовних одиниць, що вкривають певну семантичну ділянку. Архетипна модель формування концептів передбачає їхню вродженість, домов-ну готовність до семантизації; інваріантна -формування їх у процесі засвоєння мови та засвоєння позамовної дійсності суб'єктами думки та мовлення [5, 69]. Узагальнюючи, можна сказати, що концепт є феноменом колективного знання та суспільної свідомості, який має мовне втілення й етнокультурну специфіку та відсилає до вищих духовних цінностей. Оскільки смерть являє собою архетипічну універсалію свідомості та відіграє визначну роль у світосприйнятті людини, форми, в яких втілються уялення про смерть, мають аксіологічне значення у просторі соціальних комунікацій. Профановані стереотипні варіанти сприйняття смерті проявляються насаперед у модусах буденної свідомості, пов'язаної з дискурсом масової інформації.

Поле масової інформації неоднорідне. У ньому одночасно співіснують публіцистика, що визначає масову свідомість, та власне хронікальний журналістський дискурс, що постає як сума текстів та пов'язаних із ними мовленнєвих практик, в яких артикулюються особливо важливі смисли. Відтак можна стверджувати, що зв'язок масової інформації та масової свідомості не є одновекторним: їхнє формування та функціонування взаємозалежні. Категорія смерті по-різному входить у простір суспільної думки: з одного боку - це своєрідний знак, символ, з другого - елемент життя, подія.

Для українського народу стало традиційним усвідомлювати втрату державності та незалежності у предикатах смерті. Така семантизація притаманна українській публіцистиці історично кризових державотворчих періодів на межі ХІХ-ХХ ст. та ХХ-ХХІ ст. Невипадково з предикатами смерті прямо чи опосередковано пов'язані й перші рядки українського державного гімну: "Ще не вмерла України ні слава, ні воля...", і тема хрестоматійного "Заповіту" Тараса Шевченка. У той же час трагічна хроніка України ХХ ст. (війни, репресії, Голодомор, Чорнобиль...) та події сучасності визначають специфіку проекцій концепту смерть для української журналістики.

З погляду на дискурсивну неоднорідність поля української журналістики умовно розподілимо сфери побутування концепту смерть таким чином: публіцистика в широкому розумінні слова, хронікальна, популярно-розважальна та зображальна журналістика. У площині публіцистики, за винятком жанру карикатури, характерного для політичної сатири, концепт смерть зафіксовано здебільшого мовними засобами. Поєднання тексту й візуального матеріалу так само, як і примат зображення над текстом характеризують сучасну українську масову періодику. Розглянемо ці площини окремо.

Специфіка концепту смерть показово розкривається в есе Євгена Гуцала "Пектораль". У спробі об'єднати історію України зі світовою історією автор вибудовує такий образний ряд: "курган", "могильник" - із одного боку і "меморіал", "капітолій", "піраміда", "колізей" - з другого. Якщо пам'ять степових курганів єднає людину з космосом і з вічністю, дійсність визнається "макабричною". У постатях на скіфській пекторалі, у кам'яних бабах, "січених віковими негодами", Є. Гуцало впізнає покоління знедолених українців [6, 11-12]. Роздуми щодо марності, приреченості людського життя і водночас натхненної вічності буття, думки про смерть і безсмертя та роль людини в творенні своєї долі доповнює цитування із біблійних "Книги Еклезіястової", "Пісні над піснями", "Книги Буття" та метафоричний переспів античних міфів, герої яких отримують вічність, перетворившись на зірку або на камінь. Принагідним у розмірковуванні над актом творення стає згадка про те, що Чорнобиль теж є справою людських рук. Сутністю ж України Є. Гуцало вважає мову, а її знищення порівнює з фізичним терористичним актом. Взагалі ж у контексті есе смерть межує з безсмертям ("смерть і безсмертя", "небуття немає"), а акт знищення зображується відповідними предикатами: розорені (кургани), макабристична (дійсність), нищені (революційними грозами), вбивче (недоумство), потрощені, понівечені (ми), згорьована (Україна) тощо. Таким чином у просторі окремого тексту розгортається образо- та смислотворчий потенціал концепту смерть.

Суттєвим є те, що відповідне слово в українській мові функціонує у широкому спектрі варіативних образних предикатів. Так, у "Словнику епітетів української мови" для слова "смерть" виокремлюються дві групи прикметникових значень: ті, що стосуються часу приходу смерті, здебільшого її неминучості та випадковості: байдужа, близька, випадкова, вірна, грізна, довгождана, миттєва, моментальна, нагла, неждана, неминуча, неочікувана, несподівана, нещадна, передчасна, пізня, повільна, рання, раптова, рокова, швидкоплинна, та групи прикметників, що описують причину смерті, характер її тривання, оцінку: безлюдна, безславна, болісна, важка, видима, ганебна, героїчна, глупа, голодна, горда, дивна, жалюгідна, жахлива, лицарська, мученицька, нестерпна, одинока та багато інших. Упорядники словника окремо розміщують групу оригінальних авторських епітетів [7, 318—319].

Сприйняття несвободи як смерті притаманне й есе "Знак Чечні", в якому Є. Гуцало докладно зображує півторавікову історію російсько-чеченської війни. Текст прикрашено батальними хронікальними подробицями, "присмачено" професійною військовою термінологією, що не лише не заважає сприйняттю, а додає оповіді динаміки. Спостерігається накладання планів реальної фізичної трагедії війни та метафоричного плану "смерті свободи". "Російський шовінізм", що "упивається чужою кров'ю", в статті набуває рис персоніфікованої смерті [8, 138]. На подібному аксіологічному прикладі розкриваються потенційні можливості концеп-тосфери української публіцистики як фактора впливу на читача. Ціннісно-важливі змісти (концепти) групують навколо себе царину значних культурно-ідеологічних контекстів, у полі яких і відбувається цей уплив.

Публіцистикою зображальної журналістики можна назвати використання карикатури. У роботах карикатуристів, що реалізують модус трагікомічного, семантика смерті як елементу трагічного закодована в художніх деталях. У карикатурі вона прихована в підтексті й пов'язана з малюнком імпліцитно. Українські автори-карикатуристи часто звертаються до теми переповненого політиками корабля, що у бурхливому морі загубив курс; теми поїзда, що втратив машиніста, рухається у прірву або летить назустріч іншому поїзду, і лише мить відділяє потяги від катастофічного зіткнення. У дискурсі української політичної карикатури незрячі з картини Пітера Брейгеля наділяються рисами українських можновладців; "аборигени" підсмажують на вогнищі президента; мумії політичних лідерів у саркофагах стають тлом для погруддя Л. Кучми у музеї. На цих та багатьох інших малюнках Олега Середи (газета "Грані Плюс") смерть набуває фарсових рис. У контексті такої інтерпретації реальність втрачає свої ознаки, попри те, що мовиться зазвичай про серйозні речі, від яких безпосередньо залежить доля країни.

Місце та образи смерті у вербальних і зображальних текстах сучасної інформаційно-розважальної преси України тільки підтверджують легендарне журналістське правило "П'яти С": скандал, секс, смерть, сенсація, страх, без яких таблоїд не матиме популярності. Зростання ролі візуальної інформації, збільшення обсягу малюнків, фотознімків у структурі більшості сучасних видань зумовлене кількома причинами. По-перше, видання керуються прагненням привернути увагу читачів до матеріалів будь-якої якості, розміщених у номері, по-друге, завойовану увагу по-трібно утримати, по-третє, сам фотознімок може бути самостійною інформацією, що доповнює текст, допомагає осмислити його, проаналізувати, дочитати до кінця та, по-четверте, будь-який вдалий знімок значно більше, ніж текст, дає читачеві право аналізувати зображену подію, доходити власних висновків, а це допомагає зберегти впевненість у власній значимості якщо не в справах керування державою, то хоча б в осмисленні процесів, що в цій країні відбуваються [9, 204].

Використання репортажних знімків із місця трагедії, де є загиблі, - такий розповсюджений факт мас-медійного простору, що він не міг залишитися поза увагою митців. Ще у 60-ті рр. ХХ ст. учені та митці помітили, що у просторі ЗМІ відбувається деіндивідуалізація смерті перетворення її на буденне явище, на подію масового виробництва.

Розуміння факту смерті та її причин приходить до читача з першим поглядом на фотознімок, що привертає увагу своїм натуралізмом ще до глибшого осягнення змісту статті. Від чітко заданої мети залежатиме головний вибір журналіста: використати репортажну зйомку і дати змогу читачам стати свідками смерті чи вберегти їх від переживань, шоку, замінивши буквальну смерть метафорою і тим самим віддаливши факт смерті від читача, зробивши його свідком не трагедії, а її осмислення, переживання (прийом створення композиції). Хоч би який засіб візуалізації смерті використовувався, у змістовому центрі того чи того знімка завжди буде людина: загиблий, його родичі, колеги, просто небайдужі. Відомо, що читач отримує подробиці через назву статті, лід, підпис до фото, а деталі знаходить у корпусі статті. Хоча журналіст не завжди буває безпосереднім свідком моменту смерті, але фото дозволяють побачити на власні очі результат трагедії та реконструювати момент смерті і події, що їй передували.

Персоніфікація смерті та поява її образів у карикатурах одночасно з візуалізацією смерті у фотоілюстрації до журналістського матеріалу ставить під сумнів монополію мовлення на визначення терміну "концепт" і одночасно наголошує на схематичності фіксації приналежності терміну до однієї окремої дисципліни. Концепт смерть функціонує у двох площинах: до певної міри осмислюється та описується в образах смерті або власне смерть фіксується журналістом як факт чи подія. З цієї позиції найближчим до журналіс-тикознавства може стати філософське трактування терміну "концепт", запропоноване С. Асколь-довим: "зміст поняття - в абстрагованості до мовної форми його вираження, що актуалізує відображену в цьому понятті онтологічну складову самого поняття" [10, 331]. Але на відміну від попередньої дефініції, де ключовим є набуття концептом цілісності насамперед у мові, філософська інтерпретація абстрагується від мовної форми. А тим часом у журналістському дискурсі те чи те зображення існує зазвичай у риторичній єдності з текстом, і якраз це формує план інтегрованої виразності.

Як висновок зазначимо, що

- у сучасному українському журналістському дискурсі представлені як вербальні, так і невер-бальні проекції концепту смерть. Останній дискурсивно пов'язаний із концептом Неволя і часто гіперболізовано дорівнює йому;

- розуміння концепту в царині журналістико-знавства лише як форми збереження інформації неповне: концепт - не лише форма, а й засіб збереження інформації; це засіб збереження смислів у культурній та громадській свідомості, буттєве джерело і водночас носій цих смислів;

- ідея концепту пов'язана з категорією впливу, яка багато в чому обумовлює конститутивні властивості публіцистичного дискурсу. Будь-який вплив реалізується у полі значимих культурно-ідеологічних контекстів. Такі контексти і формуються навколо того чи того ціннісно-важливого змісту, що перш за все феноменально пов'язаний із концептосферою;

- подальший розвиток дослідження полягає в детальному розгляді окремих дискурсивних проекцій досліджуваного концепту в історичному та в сучасному контекстах української журналістики.