Ласкаво просимо

Ключові слова:імідж, канал, програма, телеведучий, засоби масової інформації, телебачення.

Keywords:image, TV-channel, program, TV-anchors, mass media, television.

Ключевые слова:имидж, канал, программа, телеведущий, средства массовой информации, телевидение.

Імідж будь-якого телеканалу залежить від найголовніших складових — іміджу телепередачі, ведучого і враження, справленого на аудиторію. "Тільки через силу справленого на нас враження, тільки через глядача може бути зрозуміла, врахована цінність тієї чи тієї передачі", — писав перший теоретик і критик радянського телебачення, український тележурналіст В. Саппак ще 1960 року [1]..

"1+1" — один із найпопулярніших каналів українського телебачення. Причина його популярності полягає в тому, що він працював за комерційним принципом і давав у ефір високо-рейтингові програми, які викликали інтерес у глядачів. І справа не лише в хороших перекладах фільмів чи в добре поставленій природній дикції ведучих, а й у тому, що канал послідовно демонстрував європейський підхід до роботи..

Програма ТСН каналу "1+1" пропонувала свого часу глядачеві доволі нестандартний, неклішо-ваний огляд подій у світі. Як підкреслював дослідник тележурналістики І. Слісаренко, "ТСН відмовилася від концепції протокольних вістей, цебто офіціозу, і від домішування політичних новин. Наша цільова аудиторія — пересічний громадянин. І тому ми керуємося західним гаслом the news you can use — новини, якими ви можете скористатися, новини, що зачіпають гаманець і шлунок глядача. Саме тому в нас чимало матеріалів про медицину, освіту, працевлаштування, харчування, товари та послуги тощо. Але водночас ми зовсім не відмовляємося від суспільних новин, підкреслено суспільних, а не політичних" [2].

У цих словах відчувається певна відстороне-ність від політики, мовляв, політика — це не наша справа, і через цю відстороненість на "1+1" нема заангажованості та упередженості. Це насамперед імідж розважального та універсального каналу, розрахованого на аудиторію будь-якої вікової категорії.

Розважальний блок передач каналу, до якого колись входили програми "Як стати зіркою", "Сніданок з 1+1", були чудовими проектами, що вносили свіжий струмінь повітря в атмосферу буденності, негараздів. Проект "Хочу і буду" з О. Герасим'юк істотно змінив імідж ведучої, яка вдалася до легкої, невимушеної манери ведення передачі, до імпозантного молодіжного вбрання, яскравого сучасного дизайну студії. Усе це гармонійно поєднувалося із задумом майже інтимної, задушевної атмосфери, щирої сповіді про всілякі життєві колізії учасників. Але цей задум не вдалося цілком реалізувати, бо порушені теми вимагали суто молодіжної аудиторії.

Крім згаданих передач, тривалий час привертав увагу аналітично-публіцистичний блок "Версії" з тією ж О. Герасим'юк, "Табу" з М. Вереснем. Попри деякі недоліки, ці проекти все-таки завойовували сталий позитивний імідж. Щоправда, визначальну роль у їхньому рейтингу відігравав імідж ведучих. Інколи сталий імідж псував так званий рецидив мовного блюзнірства серед тележурналістів каналу. Йдеться про запопадливий перехід ведучого з державної мови на російську, якою розмовляє гість студії. Така догідливість, що поволі руйнує мовленнєву поведінку загалу, щонайменше свідчить про відсутність елементарної самоповаги та патріотизму і, без сумніву, знижує цілісність позитивного іміджу телеканалу та ведучого [3].

Був час, коли політика телеканалу "1+1" зазнавала справедливої критики в українських друкованих засобах масової інформації і, навпаки, гучного схвалення в російськомовній пресі. Мовиться про спільний телесеріал "День рождения буржуя", створений телеканалами "1+1" та НТВ за сценарієм Ю. Рогози. Цей фільм був не схожий на латиноамериканську "мильну оперу". Задіяні в ньому українські актори, на екрані — Хрещатик, Бессарабка, Пе-черськ. Життя Буржуя багато в чому скидається на життя пересічного киянина — "нового українця"..

Хоча фільм і здобув популярність, проте враження від нього неоднозначне. Що цей телесеріал приніс нашій культурі? У багатосерійному проекті маємо справу радше із соціокультурною сферою, ніж із матеріалом високого мистецтва. У ньому реалізовано — через компонування поширених на Заході та в Росії "маскультних блоків" — спрощений сурогат кримінального світу з його традиційним набором жорстокості й аморальності. Не кажучи вже про великі кошти, які Міністерство культури та мистецтв України виділило на цей серіал, тим часом, як справді національне кіно перебувало у великій матеріальній скруті.

Щоправда, у квітні 2003 року канал започаткував новий проект — програму "Документ", яка включає демонстрацію документального фільму та його студійне обговорення. Ця передача заповнила істотну прогалину в українській документалістиці, що утворилася за останні роки. "Документ" відкрився дев'ятисерійним фільмом С. Буковського "Війна. Український рахунок", що викликав великий інтерес серед широкої аудиторії і дав високий рейтинг каналу [4]. Творчий колектив "1+1" розпочав працювати над трьома новими проектами програми — серіалами про Симона Петлюру, Павла Скоропадського та Нестора Махна. Попри свою залежність від волі власників та одіозну передачу "Проте", цей канал був одним із тих, що намагалися створювати якісний телевізійний продукт європейського рівня.

Свого часу ІСТУ був єдиним українським каналом, який уперше продублював українською мовою іноземний серіал. Саме на цьому каналі вперше в Україні з'явилася комерційна студія ("Територія А") українськомовної молодіжної музики. На ньому тривалий час тішив глядачів волохатий прибулець Альф, який теж говорив українською. Цей канал був справді "зіркою" українського телебачення. Але тільки-но прийшов успіх, як ІСТУ почали звинувачувати в лобіюванні іноземних інтересів, оскільки фінансували його американці. А коли американці пішли з каналу, почався його тернистий шлях. Канал позбувся багатьох програм і свого вдалогорекламного слогана, набувши натомість помаранчевого забарвлення. Тоді до команди молодих журналістів долучився Микола Княжицький із телекаанлу СТБ, який вніс у роботу живий струмінь і творчу енергію.

Проте чимало дискусій у пресі викликала присутність на ІСТУ запрошених із Москви Дмитра Кисельова та Владислава Флярковсько-го, поява яких спричинила те, що Микола Кня-жицький залишив канал. Запрошені гості, хоч і мали незаперечну професійну майстерність, вочевидь були чужими серед реалій нашого життя і політики, а їхній московський акцент сприймався як чужорідний і неорганічний. Після того як В. Флярковський повернувся до Москви, Д. Кисельов виконував обов'язки головного редактора інформаційної служби каналу та ведучого програми "Свобода слова", характер якої нерідко був позначений заангажо-ваністю й залежністю від власника каналу [5].

Отже, позитивний релаксаційний імідж колишньої "зірки телебачення України" нині потребує корекції в напрямі подолання власної меншовартості й концентрації уваги на своїх національних кадрах, яких в Україні не бракує.>

Щодо інших програм на цьому каналі, то влітку 2003 р. на ньому з'явився новий проект російського виробництва під назвою "Дівочі сльози". Але, на жаль, його автори не усвідомили того, що модераторами у такому ток-шоу не можуть бути внутрішньо невиразні особи. Справді, обидві ведучі, крім зовнішньої привабливості, нічим не вирізнялися. Вони не реагували адекватно на жодну розповідь — людську долю. Можна лише поспівчувати людям, які з надією на розраду приходили на цю програму із заздалегідь сфабрикованою ситуацією. Щиро відкривши свої таємниці ведучим і глядачам, вони насправді виходили немов облиті брудом цинізму, байдужості, зокрема й до дівочих сліз. Розраховано програму на підлітків, але чи можуть ведучі, які самі ще підлітки, компетентно оцінювати ситуацію та давати слушні поради? Програма "Дівочі сльози" стала гіршим варіантом цинічних шоу з Д. Нагієвим.

Стосовно "Інтера", то ще кілька років тому він містив у собі дві несумісні, здавалося б, речі — плагіат і водночас високий рейтинг. Олександр Роднянський писав: "Незважаючи на економічний стан ринку, конкуренція сьогодні вельми потужна. Боротьба розгортається насамперед між "Інтером" та "1+1", лідерами за охопленням глядацької аудиторії. Характер конкуренції до певної міри відображає стан і нашого суспільства, і держави узагалі, хоч як пишномовно це звучить. Україна — двомовна країна, розмежована історичною традицією на дві частини. Домінування певною мірою "Інте-

ра" на Сході, а "1+1" — на Заході й приблизно рівні їхні позиції у центрі якраз говорить про природний розвиток телебачення в Україні" [6]. Продюсер "1+1" намагався виправдати наявний стан справ, хоч слід було, не покрививши душею, сказати, чому так склалося і чи добре таке становище з погляду історичної справедливості, якщо зважити на три століття духовного поневолення української культури в російській та радянській імперіях.

Програма новин і "Подробиці", безумовно, були заангажовані державними та партійними структурами. Це, так би мовити, політичний бік іміджу каналу. З точки зору майстерності, можна стверджувати, що "Інтер" нагадував конгломерат усіляких запозичень за браком чогось свого, не скопійованого в ОРТ чи ще в когось. Одне слово, "Інтеру", щоб стати суто національним, слід було мати своє виразне обличчя й позбутися заангажованості. Саме в цьому напрямі канал останнім часом і працює: зросла кількість випусків новин українською мовою, більша частина імоземних фільмів демонструється в перекладі українською мовою [7].

Одна з новинок на "Інтері" — випуск спільного з російським НТВ проекту "Страна советов". Кожен із цих каналів представив свого телеведучого — і вийшов оригінальний, сказати б, антиподний дует Р. Писанки та Л. Новожоно-ва (ведучого програми "Сегоднячко" на НТВ). Відтоді Р. Писанка "Погоду" вже не веде й працює лише на НТВ. Задум програми не містив чогось особливого, але, можливо, на тлі реальних шоу на реальному телебаченні і провокативних телескандалів з Д. Нагієвим це й не потрібно. Незважаючи на яскраво оформлену студію, що вражає свіжістю й новизною, програма невдовзі почала викликати в Україні справедливі закиди Р. Писанці, яка неприховано демонструвала поряд із російським ведучим своє так зване малоросійство. Після того як Новожонов пішов із проекту, тривалий час Писанка вела програму сама, і лише згодом до неї приєднався відомий російський співак В. Меладзе.

На каналі СТБ, створеному Міжнародним Медіацентром, і досі панує атмосфера становлення та формування. Дуже вдалою журналістською роботою була програма "Вікна". Це саме можна було б сказати й щодо програми "Персона" з В. Портниковим. Імідж цього ведучого як відомого кореспондента радіо "Свобода" відчутно впливав на імідж каналу.

Визначаючи спрямування роботи каналу, М. Княжицький відверто говорив, що "головна мета його — чесно і неупереджено повідомляти людям про те, що діється у світі, й лише після того, як вони про це дізнаються, трохи їх порозважати".

Помітно вплинули на формування іміджу СТБ кілька років тому напади на тележурналістів. Спочатку було вбивство О. Дейнеки. Далі — напад на знімальну групу у Львові. Потім у будинку, де жив колишній президент СТБ М. Княжицький, дивним чином загорівся підвал саме під його помешканням. Такий перебіг подій не міг не вплинути на творчу ситуацію на каналі. Гадають, що спричинив ці випадки проект "Сектор тіні", — так званий правдовикри-вач, через який і постраждало керівництво СТБ.

Нарешті — "Перший Національний", який мав би бути ще й найкращим національним каналом. На жаль, тривалий час він займав дуже низькі рейтинги саме через заангажова-ність владою і явно неприховану однобічну орієнтацію. Це впливає й на нинішній його імідж. Новини є обличчям каналу, хоч, по суті, це все-таки обличчя влади, а не цілої держави.

Останнім часом на телеканалі значно поліпшився добір телепродукту. Тому майже щодня на "Першому Національному" можна побачити продукцію виробництва Німеччини, Франції та інших країн. На відміну від приватних телеканалів, які здебільшого за основну мету мають отримання прибутку, національне телебачення прагне задовольнити інтереси різних прошарків суспільства. Укладання програм відбувається традиційно — переглядаються каталоги та програми іноземного виробництва й вибирається те, що, на думку керівництва Дирекції міжнародних відносин Національної телекомпанії, може задовольнити нашого глядача. При цьому враховуються рейтинги передач.

Імідж цього каналу може зростати і завдяки якісному перекладу іншомовних програм. Тут працюють найкраші перекладачі й актори, саме тому іноземні передачі у перекладі й адаптації звучать природно й жваво, сприяючи популяризації не лише телебачення та каналу, а й української мови. За угодою про співпрацю з каналом "Франс Інтернаціональ" "Перший Національний" щорічно відбирав до 1000 годин продукції іноземного виробництва. Щомісяця на каналі йшло близько 20 годин продукції. Крім "Франс Інтернаціональ", "Перший Національний" постійно отримував продукцію телеканалів ВВС, DW. Як член Європейського телерадіо-університету, "Перший Національний" отримує програми й з інших європейських країн.

Водночас на каналі нема перекладів українською мовою російських програм, хоч відомо, що перенасичення їх на інших каналах не сприяє розвитку національного виробника.

Телепродукція іноземного виробництва широко популярна серед глядачів і помітно підвищує імідж каналу. На відміну від західноєвропейського телебачення, яке отримує фінансування з абонентної платні, Національне телебачення перебуває у значно гірших фінансових умовах. Проте й за такої ситуації воно не втрачає рейтингу завдяки телевізійній продукції іноземного виробництва, попри явне відставання щодо якості інших програм.

Одним із успіхів каналу та його Дирекції міжнародних відносин був показ участі України у пісенному конкурсі "Євробачення" у 2002— 2004 рр., його аудиторія конкурсу — понад 160 мільйонів глядачів. Скажімо, у травні 2002 р. конкурс обслуговувало близько 1100 журналістів. Цей конкурс — промоушн України за кордоном, можливість показати європейцям, що Україна — це не тільки Чорнобиль, брати Клички, Андрій Шевченко, а й сучасна культура та мистецтво, і їх не сором показати людям. Це й засвідчив успішний виступ у конкурсі в травні 2004 року відомої львівської естрадної співачки Руслани Лижичко.

Дирекція міжнародних відносин "Першого Національного" як активний член Європейської мовної спілки з 1993 р. і як член Постійної мережі новин ЄМС щорічно подає 120—160 но-винних сюжетів за кордон для подальшого використання у випусках новин телекомпаній — членів ЄМС. За кількістю сюжетів серед теле-компаній Центрально-Східної Європи "Перший Національний", як кажуть, "не пасе задніх". Цим НТКУ здійснює значний внесок у реалізацію інформаційної присутності України на Європейському континенті. Втілюється в життя проект, за яким передбачено використання створених членами ЄМС новин при їх підготовці новин телекомпаніями Азійсько-Тихоокеанського регіону. Значення цього надзвичайно велике, оскільки українські новини потраплятимуть у спеціальні блоки новин для теле-компаній того регіону. Крім морального та політичного виграшу, компанія отримує ще й додатковий прибуток.

Можна згадати ще одну іміджеву новацію. У серпні 2002 р. НТКУ спільно з Національним космічним агентством України розпочала реалізацію проекту супутникової трансляції деяких українських програм для подальшої ретрансляції регіональними телекомпаніями сусідніх країн. Нині НТКУ плідно працює з посольствами України за кордоном. Планується передавати програми посольствам через супутники [8].

На "Першому Національному" ще безліч не-вирішених проблем. Зокрема, негативно впливає на імідж каналу дизайн, що нерідко являє собою компіляцію зі знахідок інших каналів. Бажано, щоб імідж його не зазнавав таких втрат, як від передачі "7 днів", — їй було далеко до проекту О. Ткаченка, ведучого, який сам міг творити позитивний імідж і своєї програми,всього каналу. Тому особливо важливо працювати над іміджем ведучих, які часто змінюються й своєю невиразністю, та посередньою кваліфікацією знижують рейтинг каналу.

Ще один важливий чинник, який впливає на створення сприятливого іміджу телекомпанії — це участь у громадському житті. Ніщо так не поліпшує роль телемовця у формуванні громадської позиції глядача, як активна участь співробітників у громадському житті суспільства особливо відомих "облич" [12]. Існує велика кількість програм, що пов'язують громадську діяльність із клієнтами за допомогою відділу продажу телекомпанії; ще більше ідей може запропонувати менеджер зі зв'язків із громадськістю.

Окремо треба сказати про таку дражливу для глядача тему, як реклама на каналах, що прямо стосується іміджу. З одного боку, загальновідомо, що без реклами більшість телеканалів не зможуть вижити, з другого — засилля її на екранах перевершує всі психологічні межі сприйняття. Свого часу голова Комітету ВР України з питань свободи слова М. Томенко зауважував, що від збільшення рекламного ринку в 2002 р. кількість українських телепрограм пропорційно не зросла. Верховна Рада навіть робила спробу ухвалити закон про рекламу, яким забороняла переривати програми й телефільми рекламою чи навіть випусками новин, але тодішній президент України Л. Кучма наклав на нього вето.

Аргументи на користь реклами в тому, що доходи від неї становлять основу економічної незалежності телебачення. Важко цьому заперечити, проте реклама на українському телебаченні має приносити користь українській економіці, а не економіці Російської Федерації. Адже саме реклама дозволить підняти національне виробництво. А нині російські товари широко рекламуються в Росії та добре продаються в Україні, оскільки 30—40 % українських глядачів дивляться російські канали. Тому реклама на українському телебаченні має бути не гіршою, аніж у Росії, інакше російські товари поступово витіснять українські.

Отже, українські канали в систему своїх пріоритетів мають внести тільки високохудожню, психологічно й екологічно регламентовану рекламу, що не лише поліпшить їхній імідж, а й сприятиме економічному зростанню держави [9].

Оскільки телебачення в незалежній Україні є одним із джерел духовної освіти, варто зупинитися на рівні релігійних передач. Потреба в них — очевидна, і вимоги до таких проектів мають бути високі: необхідна висококваліфікована, майстерна релігійна проповідь богослова-священика або коментар біблієзнавця, котрий популярно і водночас науково переконливо для кожного тлумачив би глядачам соціально-філософську, морально-релігійну сутність біблійного тексту, його значущість для Церкви й для нашого життя. У такі передачі каналам варто залучати розповіді вчених про видатні пам'ятки сакральної культури, про собори й монастирі України, про їхні культурні осередки, котрі дали Україні Івана Вишенського, Йова Борецького, Єлисея Плетенецького, Петра Могилу, Лазаря Барановича, Феофана Прокоповича, Інокентія Гізеля, Димитрія Ростовського (Туптала) та інших світил Церкви, про подвижницьке життя українських святих. При цьому бажано толерантно торкатися міжконфесійних розходжень, не загострювати їх, а пояснювати неупереджено й зі знанням проблеми. Правильний вибір каналами тематики і ведучих передач сприятиме усебічному інформуванню та просвітництву, допоможе налагодити діалог між різними конфесіями в ім'я духовного розвитку України.

Відчутної шкоди іміджеві національного телебачення завдають зарубіжні проповідники, яких останнім часом з'явилось аж надто багато. Релігія на телеекрані — явище, що прийшло до нас зі США, де ще в 1957 р. було засновано "Сучасну електронну церкву", в якій переважали прихильники євангелістського напряму. На 1987 р.релігійні програми збирали у США понад мільйон глядачів. Прикметно, що суто християнське ТБ майже не приваблює невіруючих [10]. Телевізійні проповідники на Заході перетворилися на своєрідних зірок, а релігійні передачі — на шоу, в яких богослужіння відбувається під джаз, реп і комп'ютеризовані вистави, як, наприклад, у передачі місії Глорії Коупленд у Львові на каналі ТЕТ.

В Україні релігійні передачі започатковано після здобуття незалежності. Вони існували спершу як репортажі з храмів урочистих святкових літургій під час найголовніших християнських свят. Пізніше з'явилися й проповідницькі передачі, які багато чого запозичили із західних телепередач, зокрема надто розкуту манеру ведучих, їхню надмірну жестикуляцію, що, на нашу думку, не сприяє появі відчуття святості, яке виникає в храмах Божих.

Однією з невирішених проблем для каналів у передачах цієї тематики є мовна проблема, особливо в передачах для дітей. Переважна більшість текстів релігійних передач рідко коли написані літературною мовою. Особливо помітне незнання мови при читанні Святого письма — річ неприпустима в духовних передачах, вона відчутно впливає на їхню якість. Взірцем успішного ведення релігійних передач може бути відомий релігієзнавець та мистецтвознавець Д. Степовик, який у передачі "Оранта" на "Першому Національному" каналі цікаво й дохідливо розповідав про маловідомі сторінки історії церкви в Україні, легко й зрозуміло тлумачив складні питання літургіки та іконопису.

Протягом 2001—2003 р. почало з'являтися так зване реальне телебачення. Тем на цій ниві канали можуть напрацювати безліч, оскільки сучасному українському суспільству властиво чимало вад і суперечностей, тому до справжньої демократії йому ще далеко. Перші реальні шоу прийшли на українські канали з російського телебачення. Зокрема, це скандальний проект "За склом", у якому учасники програми поводилися аж надто розкуто, провокативно, подеколи навіть грубо й цинічно. Цей проект знайшов своїх послідовників, почав видозмінюватися й набувати нового змісту. Російський канал ТВ-6 заповзявся транслювати, звісно, й на наші екрани, "Останній біфштекс", напозір трохи пристойніший завдяки тому, що вік учасників становив від 23 до 30 років, що передбачає більшу досвідченість і тактовність.

Спільним проектом "1+1" та російського СТБ стало реальне шоу "Останній герой" 2002 р. Шоу було доволі цікавим з огляду на те, що зйомки проводилися на мальовничому острові Дель-Торес. 16 робінзонів відмовилися від будь-яких принад цивілізації, включно з нормальною їжею, заради популярності та виграшу 100 тисяч американських доларів. Але часті конфлікти між учасниками та нереалізована кульмінація — "з'їсти" за сценарієм когось із однопле-мінців — згодом зіпсували ідею. З психологічної точки зору екстремальні ситуації розкривають у людині ті якості, про які вона й гадки не мала. Тому глядач зацікавлено спостерігав за цією сучасною "робінзонадою".

Невдовзі реальні шоу заполонили екрани телевізорів, оскільки інтерес до них зростав. Улітку 2002 р. "Новий канал" теж випробував свої сили в цій сфері, запустивши "Козаків-розбійників" із Миколою Вереснем. Проте це шоу, на нашу думку, вийшло невдало, оскільки до того часу український глядач уже був "розбещений" подібними передачами російських продакшн-студій. Тож "Козаки-розбійники" були їм уже нецікаві.

Не відставав від інших і канал СТБ. Його невеликий, зате творчо активний колектив вирішив протиставити багатим каналам власний ентузіазм і винахідливість. Йдеться про проект "Наш герой", де учасники виступають у різних, часом найнесподіваніших ролях, скажімо, продавця або офіціанта, що давало можливість виявити винахідливість і вміння перевтілюватися. Звісно, родзинкою проекту були комічні ситуації, що траплялися з героями.

У жанрі реального телебачення виступив і канал "1+1", створивши шоу "Гарем" з А. Сві-рідовою з Росії. Мабуть, О. Роднянський серед українських ведучих гідних цієї передачі не знайшов. Але А. Свірідова, естрадна співачка, ніколи не виступала в ролі ведучої. Тому, зазначала телекритик К. Дядюн, "... реальність зле пожартувала над дорогим "Гаремом". Принцеси виявилися примхливими простачками, почуття — грою посередніх акторів. Але гарні личка й африканська екзотика врятували проект". Для такої, доволі категоричної, заяви були певні підстави, оскільки в низці випадків із реальними шоу телебачення ставало звичайною яскравою картинкою без особливої моралі та етики. На жаль, глядачі з часом звикають і сприймають оголеність, цинізм та провокативні манери ведучих як щось звичне. Це стосується передовсім російських шоу "Последний куш" з О. Кушанашвілі та "Окна" з Д. Нагієвим. Реальне шоу в такому вигляді — це, по суті, комерція, і продюсери, створюючи "шедеври", що вільно демонструються на українських каналах, піклуються лише про комерційний успіх, а моральність й етичність їх мало обходять.

У 2002 р. канал "Інтер" продемонстрував українському глядачеві проект "Русское чудо", який знімали потай від учасників. Сюжет та обстановка були дуже в ньому невиразні порівняно з "Останнім героєм" та "Гаремом", де домінували екзотичні картини природи. На думку експертів і критиків, найуспішнішим реальним шоу був власний проект "Інтера" "Все для тебе" — справді щирий і непідробний. Адже освідчення коханій і пропозиція одружитися є важливим і серйозним кроком у житті кожної людини. Та й ідея передачі давала можливість героєві проявити свій характер, свою волю в різних ситуаціях — то, ризикуючи життям, стрибнути з парашутом, то здертися на неприступну скелю задля коханої... Принаймні, з цинізмом згаданих вище російських шоу такі шляхетні вчинки не мають нічого спільного. Ця програма вже своєю ідеєю була застрахована від фальші.

Реальність — категорія філософська. Це буття речей порівняно з небуттям, а також з іншими можливими формами буття. В історії філософії реальне чітко відрізняється від ідеального. Але в житті нема нічого вічного, ідеального. Можливо, реальне телебачення — завдяки його близькості до життя й відходу від віртуальної міфологічної реальності — має велике майбутнє і воно сприятиме зростанню позитивного іміджу телебачення з його гуманістичною місією.

А поки що імідж провідних українських телеканалів, про які йшлося вище, значною мірою залежить від економічного становища держави та коштів власників. Одначе навіть за умов життя в Україні у так званий перехідний період це не може бути єдиним і найголовнішим чинником. Визначальними для іміджу каналу залишаються майстерність журналіста-репортера, ведучого програми, режисера, дизайнера чи редактора, їхня громадянська свідомість, патріотизм, неупередженість у висвітленні фактів і подій. Дотримуватися цих позицій в умовах праці на комерційних каналах нині ще дуже нелегко, але це єдино правильний шлях до успіху. О. Герасим'юк — творець позитивного іміджу українського телебачення, в інтерв'ю газеті "День" 26 жовтня 2001 р. наголошувала: "Для нас головним залишається мета — наша робота повинна вносити реальні зміни в життя героїв і суспільства. Після нас прийдуть інші люди, зі своїм світосприйняттям. Про це слід пам'ятати. Ми це хочемо реально використати, аби творити більше добра, що має бути головним завданням журналіста".

Насамкінець наведемо цитату з книги Р. Бендлера та Дж. Ла Валля "Технология убеждения": "Все, що у вас виходить вдало, слугує основою для вашого успіху. І те, що ви долаєте, допомагає вашому успіхові зростати. Ви можете використовувати нові інтонації, нові слова, керувати синтаксисом, своїм тілом, рухами, бачити й чути нове в людях, з якими ви працюєте. Спираючись на ці можливості, ви будете вдосконалюватись і отримувати більше багатства, любові й радості щодня й до кінця своїх днів" [11].