Ласкаво просимо

Цифрове радіомовлення: українські перспективи

Йдеться про перспективи розвитку українського радіомовлення, а саме – перехід на цифрові стандарти. Пропонується огляд цифрових радіомовних технологій, оптимальних для українського медіаринку.
Ключові слова: радіомовлення, цифра, технологія, формат, системи радіомовлення, європейські стандарти.

Речь идет о перспективах развития украинского радиовещания, а именно: переход на цифровые стандарты. Предлагается обзор цифровых радиовещательных технологий, оптимальных для украинского медиарынка.
Ключевые слова: радиовещание, цифра, технология, формат, системы радиовещания, европейские стандарты.

Ера аналогового радіомовлення, як свідчить розвиток світового, в тому числі й українського, радіоефіру, поступається перед ерою цифрового радіо [1]. Радіостанції переходять з аналогових передавачів на цифрові, кількість цифрових радіоприймачів, що ними користуються індивідуальні абоненти, окремі слухачі, поступово зростає. Аналогова система радіомовлення в Україні загалом вичерпала свої можливості, а це позначається, передусім, на можливості постійно отримувати якісний сигнал, наприклад, під час руху автомобіля, а також на зонах упевненого прийому аналогових АМ та УКХ-передавачів, які густо "перенаселені" сигналами радіостанцій і не мають достатніх потужностей для збільшення кількості ефірних частот. Однак аналогове мовлення забезпечувало головне достатньо високо, зокрема в FM-діапазоні, якість передачі сигналу, що не залежала від атмосферних, географічних та індустріальних перешкод. Тим-то перехід від однієї системи до іншої відбувається тоді, коли, попри якість, ідеться також про інші медіапослуги, нові й функціональні одночасно, що вельми актуальні сьогодні для вітчизняного медіаринку.

Цифрове радіомовлення – це метод передачі радіосигналу, який базується на цифрових технологіях, і на відміну від аналогового методу, передбачає принципово нові можливості передачі звукових програм, створених на поєднанні мультимедійної інформації – текстової, візуальної, графічної, і власне – звукової [2]. Тому йдеться не лише про забезпечення споживача інформацією, а про сервісне її сприйняття, тобто певні сервісні послуги, що супроводжують інформацію. Наприклад, коли музичні програми супроводжують повідомлення про виконавців та авторів, що вже стало традицією для цифрового радіомовлення, то появу на дисплеї цифрового приймача текстового контенту програми, фото та відеозображень виконавців тощо, цілком можна вважати сервісною (мультимедійною) подачею інформації. Тобто, на екрані цифрового приймача може відображатися не лише інформація про радіостанцію (частота, мова, жанр), додаткові повідомлення про передачу (назва пісні, її текст, автори та виконавці), а й цілком самостійна інформація – новини, курси валют, прогноз погоди тощо. Вся ця інформація може бути записана в приймачі, і користувач, слухаючи радіо у фоновому режимі, може повернутися до неї тоді, коли є потреба. Цифрові передавачі для оптимального досягнення аудиторії потребують, порівняно з аналоговими, менше потужності й значно ширше дозволяють використовувати спектр радіочастот. Цифрові передавачі можуть бути інтегровані з комп'ютерами, що сприяє якнайшвидшій обробці звукового сигналу споживачем.

Загалом історики визначають чотири етапи розвитку світового радіомовлення [3]. Перший етап розпочинається зі становленням у 1920 р. першої комерційної радіостанції й подальшим формуванням у світі комерційного радіомовлення, коли радіо використовували переважно як можливість передачі інформації за допомогою електромагнітних хвиль. В ефірі переважно звучала класична музика, читалися історичні драми, що взагалі не приносило сподіваних фінансових дивідендів і не могло бути достатньо прибутковим. Золота ера радіо була відкрита в 1928 р., коли воно почало розважати слухачів, тобто актори озвучували пригодницькі оповідання, готували скетчі та аудіокомікси, що дозволило говорити про радіомовлення як про певний вид бізнесу, – цим і позначило якісно другий етап розвитку світового радіомовлення.

Третій етап розпочався наприкінці 40-х рр. із появою телебачення, коли комерційну модель радіо було доповнено великою кількістю програм, його доступністю та більш спеціалізованою наближеністю до споживача, бо, як зазначали тогочасні оглядачі, "радіо з віталень перейшло до спальні чи ванної кімнати, з'явилося в автомобілі чи на пляжі". Початок четвертого періоду якраз і пов'язують із появою цифрового радіомовлення, коли на радіобізнес впливають нові технології, що перебувають на стадії пошуку оптимальних форматів і стандартів мовлення.

Отже, сучасне радіомовлення, так само, як й інші електронні ЗМК, визначаючись на межі століть із подальшим розвитком, проводить технологічну та змістову реорганізацію – стає цифровим. Хоча, за статистикою, 60 % інформації, що її отримує людство за допомогою електронних мас-медіа, належить радіомовленню, однак радіо загалом помітно відстає, наприклад, від телебачення щодо залучення сучасних цифрових технологій. Такий стан справ викликаний передусім невизначеністю з основними цифровими форматами, а, отже, й із новими шляхами розвитку радіо, які частково або поступово задіюються в різних країнах, у тому числі й в Україні, хоча, загалом принципово змінюють загальні можливості радіомовлення як носія інформації.

Першою діючою цифровою технологією для радіомовлення вважається RDS (radio data system), що активно використовується здебільшого в сучасних автомобільних приймачах. Ця технологія здатна подавати додаткову інформацію на піднесучій частоті, наприклад, під час звучання музичної композиції інформує про її назву, виконавця, а одночасно про назву та частоту радіостанції, яка, власне, її передає.

Цифрове радіомовлення розвивається на базі кількох технологій і систем мовлення – Eureka-147 (Т-DAB), IBOC DARS (HD), DVB-C/T/S, DRM, ISDB та IP [4]. Усі ці системи мовлення характеризуються певними технологічними особливостями, потребують або не вимагають виділення окремого частотного діапазону, й прийняті до розробки тими чи іншими країнами. Наприклад, система Eureka-147 (Т-DAB – Digital Radio Broadcasting) рекомендована Європейською радіомовною спілкою як загальноєвропейська для всього світу. Її прийняли не лише країни Європи, а й Китай, Індія, Австралія та Канада, що відкриває можливість для безперешкодного обміну програмами та інформацією на міжнародному рівні. Наприклад, за домовленістю в різних країнах між провайдерами системи Eureka-147 (Т-DAB) виникла можливість забезпечувати користувачеві цифрового радіомовлення під час його перетину кордонів на автомобілі прослуховування необхідної інформації без перенастроювання частот. І це досить помітне досягнення, зважаючи на те, що цифрове мовлення у різних країнах має різний частотний спектр, наприклад, у Великобританії – це виділені частоти 200-230 МГц, а в більшості європейських країн, у Канаді чи Австралії – 1452–1492 МГц.

Загалом альтернативою стандарту Eureka-147 (Т-DAB) є система IBOC DARS FM (in-band on-channel), яка розробляється в США, і ґрунтується на передачі інформації на вже існуючих частотах у FM-діапазоні 88–108 МГц. Однак пропускна можливість цього стандарту не достатня для якісної передачі контенту, а його єдиною перевагою є те, що він може подавати додаткову інформацію до вже діючого аналогового FM-діапазону. Тому США розглядають можливість паралельного розвитку стандарту Eureka-147 (Т-DAB). На технології IBOC базується ще один стандарт, який активно розвивається в Європі – HD-радіо, який дозволяє на одній аналоговій частоті мати до 8 каналів цифрового радіо.

Система мовлення DRM (Digital Radio Mondiale) – це організація цифрового радіо в діапазонах коротких, середніх та довгих хвиль до 30 МГц, що загалом розцінюється як революція в радіомовленні, подібна хіба що до винайдення транзистора [5]. За допомогою цього стандарту можна перевести частоти з інформаційного до інформаційно-розважального типу мовлення, а також провадити паралельну подачу аналогового та цифрового сигналу. У світі створений консорціум DRM [6], до складу якого входять радіомовні компанії багатьох країн, оператори зв'язку, виробники DRM-приймачів, а також науково-дослідні інститути. Цей стандарт, а він характеризується орієнтацією на частоти з великими зонами охоплення, актуальний для країн, де якісний прийом радіосигналу зникає, наприклад, через 30–40 км після виїзду з міста.

Стандарт DVB (Digital Video Broadcasting) у трьох режимах: DVB-S (напряму із супутника), DVB-C (через кабель) і DVB-T (наземно) – це цифрове радіомовлення, що поширюється за допомогою супутникового телевізійного мовлення, тобто цифрове мультиплексне dRadio здатне забезпечити, наприклад, через супутник HotBird-6 в одному каналі DVB до 40 некодованих радіопрограм у форматі MPEG-2. Такий стандарт дозволяє контролювати якісний сигнал в автомобілі, що рухається, і це його суттєва перевага.

Стандарт DVB розробляється у Великобританії, де за свідченнями соціологів, більшість користувачів отримує цифрові радіотрансляції за допомогою телевізора, і кількість таких абонентів щодалі зростає. Люди купують цифрові телевізори й у подальшому мають можливість отримувати якісний цифровий звуковий сигнал радіостанцій.

Цифровий стандарт ISDB розроблений у Японії, він теж використовується також для телевізійних трансляцій, однак, на відміну від DVB, характеризується значно оптимізованішими параметрами, які дозволяють спрямовувати транспортний потік інформації для ширших потреб. Це типова мовна система високорозвиненої держави, якою є сама Японія, але навряд чи вона буде використовуватися в інших країнах, оскільки потребує певної технологічної інфраструктури та відповідної готовності суспільства.

ІР-радіомовлення – це отримання звукового сигналу радіостанцій через інтернет, що ґрунтується на ІР-технологіях і передається по ІР-діапазонах, та дозволяє контролювати якість і збільшує вибір контенту.

Сучасне радіомовлення залежить від ринкового регулювання цифрових технологій. Кожну технічну новинку або технологію комерційні станції оцінюють лише з позиції отримання прибутку, тобто наскільки вони оптимальні для реклами. Наприклад, на початок 2004 р. передача цифрового сигналу через супутник АDR була значно прийнятнішою для реклами, аніж DAB, оскільки така технологія охоплювала більшу аудиторію, тобто тих слухачів, які можуть придбати цифровий радіоприймач, зорієнтований на ADR. Середня ціна ADR-приймача становила на той час, наприклад, у Німеччині приблизно 120 євро.

Коли супутник "Astra", що накриває Європу, лише починав мовлення у 1995 р., такі цифрові приймачі коштували в Німеччині майже 300 євро, через кілька років – 200 євро. Однак програми радіо-формату ADR передаються на цифрових аудіо-піднесучих тих самих ретрансляторів, які використовуються для поширення аналогового мовлення. Тому використання стандарту ADR триватиме доти, поки "Astra" вестиме трансляцію радіосигналу в аналоговій формі. Оскільки Німеччина планує завершити "еру аналогового мовлення" з 2010 по 2015 р., це означатиме остаточний перехід великого сегменту європейського радіомовлення на цифровий сигнал, а, значить, і нові зміни в розвитку світового рекламного ринку та технічних стандартах радіомовлення.

Отже, в найближчому майбутньому можна буде говорити про суцільну інтерактивну "дігіталізацію" всесвітньої радіоаудиторії, хоча вартість цифрового радіоприймача для більшості потенційних слухачів залишатиметься найближчим часом доволі високою.

Цифрове радіо, окрім якості прослуховування програм, дозволяє модернізувати виробництво радіопродукції. Найрізноманітніші звукові цифрові комп'ютерні програми "Cool Edit", "Digiton", "Sound Force", "Dalet" та інші є визначальними в сучасній сфері аудіопродакшн. Запис, монтаж, зведення програм у комп'ютері з будь-яких носіїв звуку – цифрових (DAT-касети, компакт-диски, міні-диски) й аналогових (компакт-касети, студійна плівка, вінілові диски (платівки), а також подальша їхня трансляція в ефірі – це можливість постійного вдосконалення виробництва аудіопродукції, це перспектива розвитку радіомовлення.

Розвиток цифрового мовлення дозволяє також говорити про нові можливості радіо, пов'язані з його функціональною особливістю – акустичністю. Саме за допомогою цифрового мовлення радіо отримало нову технологічну та художню форму – "Arts Acoustic" (акустичне мистецтво). Принцип акустичного мистецтва полягає у використанні стерео-квадроефектів (звуків, шумів, інтонації, музики) під час передачі інформації. Тобто йдеться про можливість "осягнути" радіо, зрозуміти його сутність.

Стерео- і квадроефекти дозволяють сприймати зокрема репортаж із місця події абсолютно адекватно, немов перебуваючи там, де працює кореспондент. Слухання цифрового радіо в навушниках (гарнітурах) дозволяє цілком осягнути специфіку сприйняття цифрового акустичного радіо. Наприклад, чуємо голос ведучого, який абсолютно об'ємно в стереорежимі повідомляє про те, що на Хрещатику відбувається демонстрація і пропонує репортаж з місця події. Далі включається Хрещатик і чуємо голос кореспондента праворуч, одночасно ліворуч демонстранти вигукують гасла, попереду нас відповідає на запитання кореспондента мер міста, і так далі. Акустичне мистецтво, завдяки цифровому радіо, дозволяє радіостанціям, як засвідчує практика світового радіомовлення, наново відкривати для аудиторії радіотеатр, тепер уже технологічно видозмінений, наближений до реального сценічного сприйняття.

В Україні ухвалено план розвитку телерадіопростору, де передбачено перехід країни на цифрове мовлення до 17 червня 2015 р. [7], це ж стосується й радіо зі стандартом T-DAB та експериментально – з DRM. За цим планом, наприклад, починаючи з 2007 р. розпочався перехід на цифрове мовлення з поетапним вимкненням аналогового в Закарпатській, Одеській та Сумській областях [8], а з 2008 р., при наявності частотного ресурсу, переоформлятимуться ліцензії радіокомпаніям тільки на цифрове мовлення.

Упровадження в Україні цифрового радіомовлення підпорядковуватиметься визначеним у Європі основним чинникам впливу на темпи та національні механізми формування цифрового телерадіопростору. Такими чинниками є обсяг ринку наземного мовлення; ступінь зацікавленості споживачів переходом від аналогового до цифрового мовлення; ступінь охоплення домогосподарств цифровим мовленням, а також політичні рішення, що приймаються міжнародними організаціями й визначають зміст національної політики щодо темпів та механізмів припинення аналогового мовлення [9].

Згідно з європейськими стандартами, українське радіомовлення може застосовувати три основні механізми припинення мовлення в аналоговому форматі. Першим із них є одночасне припинення аналогового мовлення та початок мовлення в цифровому форматі в межах усієї держави; до другого належить поетапне впровадження цифрового мовлення із одночасним поетапним припиненням аналогового мовлення в окремих регіонах країни (зі збереженням короткострокового паралельного мовлення в обох форматах); третім є поетапне припинення аналогового мовлення з метою звільнення частот для розгортання цифрового мовлення (без збереження короткострокового паралельного мовлення в обох форматах). У рішенні Національної Ради України з питань телебачення і радіомовлення за основу був узятий другий напрям, що дозволяє переходити до цифрових стандартів без різких економічних коливань на радіомовному ринку. Бо загалом процес переходу від "аналога" до "цифри", хоча й відкриває для суспільства, держави чи радіокомпаній ряд нових можливостей та переваг в отриманні інформації та її вибору, все ж таки може призвести до зменшення надходжень від реклами, абонентської плати, зменшуватиме конкуренцію на ринку програмних послуг та технологій.

Перехід на цифрове радіомовлення в Україні, як зазначається у відповідних документах [10], має стати основною метою національної політики у сфері радіомовлення, до якої належить: забезпечення ефективності використання радіочастотного ресурсу, розширення спектру програмних та інтерактивних послуг у радіоефірі та підвищення їхньої якості, захист конкуренції на радіомовному ринку. Така мета повинна слугувати основою системи ліцензування суб'єктів ринку та визначення механізмів його регулювання.

Однією з особливостей впровадження цифрового радіо в нашій Україні є роль суспільного мовлення, яке, хоча й законодавчо затверджено, однак поки що в Україні не працює. А саме однією з особливостей розвитку цифрового радіомовлення в Європі є доступ до програм суспільного мовлення, при цьому суспільне мовлення відіграє домінуючу роль у процесі переходу на цифру. І цей перехід сплановано таким чином, що суспільне мовлення не втрачає своєї аудиторії, враховує фінансові можливості комерційних мовців та забезпечує місцеві мовні й національні особливості слухачів.

Безперечно, в Європі не існує єдиної процедури ліцензування суспільних мовців, однак це не впливає на забезпечення плюралізму в процесі впровадження цифрового мовлення, і що вважається дуже важливим аспектом становлення цифрового радіомовлення в Україні. Відкритість і публічність – такі основні чинники, які варто враховувати щодо визначення кола суб'єктів, що отримують основну частину фінансування для переходу на цифрове мовлення. У деяких європейських країнах такими суб'єктами є організації суспільного мовлення, в інших – комерційні мовці чи оператори мереж. Однак незалежно від системи впровадження цифрового радіомовлення, її політичної, економічної чи соціальної доцільності, в Україні, як і в Європі, мають існувати механізми державної підтримки цього процесу, що ґрунтуються передусім на прямому бюджетному фінансуванні та готовності суспільства отримати інформаційні переваги й можливості вибору.

1. Кийт, М. Радиостанция / пер. с англ. А. И. Филекина. – М. : Мир, 2001. – 462 с.; Радио: музыкальное, новостное, общественное… / под ред. : В. А. Сухаревой, А. А. Аллахвердова. – М. : ФНР, 2001. – 224 с.; Федутинов, Ю. Ю. Независимое радиовещание: уроки успеха / Ю. Ю. Федутинов, Е. Н. Васильева, О. В. Мироненко. – М., 1997 – ; Цифровое звуковое радиовещание / А. В. Виходець, С. Н. Ганжа, В. П. Лапін ; під заг. ред. М. К. Михайлова. – О., 2006.
2. Скляр, Б. Цифровая связь. Теоретические основы и практическое применение / Б. Скляр. – М. : ВИЛЬЯМС, 2003. – 1107 с.
3. Фень, А. Направление – радио, цель – цифра // Телекоммуникационные решения / А. Фень. – .
4. Рихтер, С. Г. Цифровое радиовещание / С. Г. Ріхтер. – М. : Горячая линия – Телеком, 2007. – 352 с.
5. Цифровое радио: поговорим о DRM // Телерадіокур'єр. – 2007. – № 5.
6. Зенгер, П. Стандарт DRM: особенности, возможности, преимущества // Broadcasting. Телевидение и радиовещание. – 2006. – № 5.
7. План розвитку національного телерадіоінформаційного простору України (з доповненнями, внесеними рішенням Національної ради № 1260 від 03. 10. 2007). – .
8. Якубенко, Л. Впровадження цифрового мовлення на Сумщині – питання національної безпеки // Телерадіокур'єр. – 2008. – № 1.
9. Запровадження цифрового мовлення в країнах Європи. Порівняльні таблиці цифрових практик. – .
10. План розвитку телерадіопростотру України. – Національна Рада України з питань телебачення і радіомовлення, 12 вересня 2007 р.; Концепція Державної програми впровадження цифрового телерадіомовлення. – Кабінет Міністрів України, 30 листоп. 2007 р.