Ласкаво просимо

Історія Києва — газетним рядком

студ.
УДК 070: 316. 766

"Як тебе не любити Києве мій"? Справді, як можна не любити місто, в якому ти народився, де пройшло твоє дитинство? Та чи досить лише любити? Напевно, ні. Адже, прогулюючись вулицями, милуючись різнобарвною красою і величчю, раптом схоплюєш себе на думці, що так мало знаєш про історію рідного міста. І виникає бажання дізнатися щось нове, відкрити ще невідомі сторінки своєї Батьківщини, але кажеш собі: "Ось завтра візьму і піду до бібліотеки чи музею!". Але приходить те завтра, а з ним і купа нових питань і проблем, які необхідно терміново вирішити. І Київ залишається "до кращих часів"… Володимирська гірка. Тут народилася моя бабуся. Вона так часто хотіла розповісти мені про пам'ятник Святому Володимиру, хрестителю Київської Русі, а я все казала: "Бабусю, іншим разом". А зараз я сиджу в історичній бібліотеці, у моїх руках "Киевские губернские ведомости" за 1853 рік. Обрала цей рік навмання, не знаючи, що саме тоді у Києві був установлений пам'ятник Володимиру Великому. Та раптом погляд зупинився на матеріалі під назвою: "Нечто о памятнике (дневник)", де зазначено: "Место сооружения по догадкам археологов было освящено принятием св. крещения Києвлянами при Великом Князе Владимире в 988 году". Починаю щось розуміти, але ще до кінця не впевнена, читаю далі: "В нынешнем году высокая мысль осуществляется: кирпичный остров украшается чугунною одеждою и статуя Великого Владимира уже привезена из Петербурга" (1853. — № 35).

Тож насправді ідея спорудження пам'ятника зародилася вже давно. Та через "непредвиденное препятствие" її не вдалося одразу втілити у життя. Автор щоденника розповідає, з яким захопленням і зацікавленням сприйняли кияни цю подію. Маркуша описує свої враження від пам'ятника, а я наче власний щоденник перегортаю, настільки збігаються наші відчуття від пам'ятника Володимиру: "Пораженный величием его взгляда, невольно сознаешь свою немощь, надолго онемеешь под гнетом непобедимых впечатлений и чувством согретое, животрепещущее сердце, мысленно переносится в те торжественные для Россиян минуты…" (1853. — № 35).

А в № 44 "Киевских губернских ведомостей" надруквано вірша "По случаю сооружения монумента в г. Киеве св. Владимиру — просветителю России":

На высотах твоих Святыня вековая, Где Веры истинной развилась правота, Воздвигся памятник, собой изображая, Нам лик Владимира — поборника креста. И вот — Владимир, Воитель Веры — С крестом спасенья Нам предстоит, И тайной силой Руси святыню Хранит!

Редакція газети погоджувалася з тим фактом, що не всі твори красного письменства, подані на сторінках губернського видання з нагоди встановлення нового історичного пам'ятника, є взірцем високого художнього стилю, проте друкували все, даючи читачам можливість самим оцінити рівень поетичного пера. Наведу ще один приклад віршованого захоплення пам'ятником:

Там, где в пределах вечных, В потоках скоротечных Глубокий Днепр то бурею кипит; То тихо волны синия клубит: Серебряным отливом Шалит в брегу игривом… Стоит там памятник на высоте, Стоит один в священной красоте… ("Памятник великого князя Владимира" (1853. — № 44).

Звичайно, на той час ця подія для Києва набула значного розголосу. Це навіть не те, що перебудова всього Хрещатика для сучасного киянина. Мабуть, цікаво було б зняти документально-хронікальний фільм про долю "серця" Києва з найперших днів після другої світової війни до монументоманії сьогодення. Для цього необхідно використати старі документи, які могли б передати атмосферу старого міста. Змалювати в нашій уяві, яким воно було колись. "С уничтожением Московской улицы на Печерске, Крещатик сделался представителем жизни и промышленности киевлян… В эту эпоху передвижения недвижимостей Крещатик занимает роль посредничества, отворяя свои гостеприимныя, без претензия, двери Печерским жителям… Длиинная, широкая, вымощенная каменная улица с площадьми по концам и по середине, снабженными незначительными резервуарами, с недавно выстроенными двух- и трехъэтажными зданиями, и одноэтажными деревянными (назначенными в сломку) домами; с узкими кирпичными тротуарами; с кондитерскими, трактирами, гостиницами; с типографиею и фотографиею; с портных, сапожных, колбасных и прочих дел мастерами; находящаяся в центре города Киева, носит название Крещатик" (1853. — № 35).

У № 22 під рубрикою "Городская хроника" "Киевские губернские ведомости" надрукували матеріал, де розповідалося про те, що "25 мая вечером при устройстве дороги к новому строящемуся цепному мосту, работники, срывая Неводницкий холм, направо от Панкратьевского спуска невдалеке от Лавры была открыта пещера". Далі в замітці повідомлялося про знайдені таємниці та відкриття перших двох ярусів давньої печери.

У № 25 було надруковано репортаж з місця події, де автора вразив "образ, нацарапанный в углублении, неизвестно какого святителя". У наступних номерах "Киевские губернские ведомости" повідомляли про подальший хід археологічно-реставраційних робіт, нові гіпотези щодо походження печери, друкували на своїх шпальтах тлумачення науковців. Цікаво відзначити № 8 і № 47 видання, де були надруковані нариси, в яких змальовуються неповторна краса старого міста і нові споруди.

Розглядати старі видання необхідно з різних аспектів, не лише як зразок національної ідеї, адже вони лишаються дзеркалом тодішнього суспільства і документом, що може мати історичну цінність. Завершити хотілося б пророчою цитатою з " Киевских губернских ведомостей": "Человек настоящего века никогда не может себя отделить от жизни прежних веков". Так було завжди.