Ласкаво просимо

Ключевые слова: этика, нормативно правовые акты, журналистика, ответственность, этический кодекс журналистов, закон, право, мораль.

Журналістика належить до професій, в яких етичний бік відіграє засадничу роль. Одна з особливостей професії — висока соціальна відповідальність журналіста — виносить питання етики та регламентації норм її на перший план. Враховуючи тенденції сучасної журналістики до замовних статей, темників, джинси, бульварнос-ті та інших порушень етичних засад, актуальним вважаємо наголосити на тому, що етичні норми мають юридичну силу: основні положення етичних кодексів журналістів фіксовані в нормативно-правових документах України.

Журналістська етика — популярна тема серед науковців через свою актуальність та важливість. У більшості підручників для студентів-журналістів як вітчизняних, так і зарубіжних авторів можна знайти інформацію про етичні основи професії. Серед українських авторів, що досліджували питання етики журналіста, відомі О. Кузнецова ("Журналістська етика та етикет") та В. Іванова ("Журналістська етика"), інші автори. Але правовий аспект етики у цих підручниках розглянуто побіжно.

Книга В. Іванова "3аконодавство про засоби масової інформації. Український та зарубіжний досвід" присвячена вивченню питання правового регулювання діяльності ЗМІ. Т. Приступенко у посібнику "Теорія журналістики: етичні та правові засади діяльності засобів масової інформації" звернула увагу саме на правові основи діяльності та принципи етики журналістів, поєднала їх як два найважливіші регулятори журналістської діяльності.

Дослідження будувалося на тому, що автор обрала два етичні документи, а саме: Декларацію принципів поведінки журналістів (прийнята 1954 р., зі змінами 1986 р.) та Етичний кодекс українського журналіста (ухвалений 2004 р.). Проаналізувавши їх, виділила спільні для обох норми. Після цього, опрацювавши

законодавство у сфері мас-медіа, дібрала статті-відповідники в нормативно-правових документах нормам з етичних кодексів. Таким чином підкреслила юридичну вагу етичних засад.

Існують професії, морально-етичний аспект у яких відіграє особливо важливу роль (лікарі, вчителі, юристи, журналісти), оскільки в процесі професійної діяльності такі фахівці вторгаються у внутрішній світ інших людей. Відповідно до осіб, які займаються такою діяльністю, суспільство висуває не лише вимоги загальної моралі, а й особливі вимоги, пов'язані зі специфікою їхньої роботи.

Професійна етика має на увазі специфічну моральну атмосферу, оцінює притаманні даному фахові "спокуси", "доблесті", "втрати". Журналістські етичні норми мають на меті захищати суспільство від зловживань ЗМІ, а також розв'язувати конфлікти в середовищі журналістів. Отже, щодо журналістської етики, то вона передбачає насамперед відповідальність перед аудиторією за достовірність, повноту й об'єктивність оприлюдненої інформації.

Журналістська етика — це насамперед внутрішні переконання тих, хто обрав собі це ремесло, їхнє розуміння того, що можна і чого не можна робити. Журналістська етика формується на засадах узвичаєних норм роботи працівника мас-медіа, а також власного життєвого та професійного досвіду журналіста [1, 26]. В ідеалі вона прагне сформувати високу моральну самосвідомість, відповідальність журналіста, норми і правила поводження як орієнтир професіоналізму, усвідомлення суспільної ваги своєї праці та самоконтроль.

Етичні норми мають характер узвичаєних дій. Проте основні з них закріплені у вигляді кодексів, редакційних статутів, настанов і стандартів. Але щодо юридичної відповідальності журналістів, то її визначають закони, а не кодекси етики. І хоча етика і право мають чимало спільного, багато в чому й різняться між собою. Й етика, й право регулюють поведінку як окремої людини, так і великих спільнот. Однак роблять це по-різному. У чому полягає різниця, видно з табл. 1.

Норма моралі	Норма права
за походженням
- складається в суспільстві на основі уявлень людей про добро та зло, справедливість; існувала до виникнення держави;	- усталюється (закріплюється) державою як офіційна міра волі та справедливості; при первісному ладі не існувала;
за сферою дії
- регулює внутрішнє усвідомлення людиною своєї поведінки в усіх сферах суспільних відносин; не є інституціональною - не пов'язана з інститутами суспільства; створюється, поширюється та відмирає повільно впродовж тривалого часу	- регулює зовнішню форму поведінки людини в тих сферах суспільних відносин, що піддаються регулюванню; є інституціональною - діє в рамках соціальних інститутів; вступає в дію, діє і скасовується офіційно, у суворо визначеному порядку та часі;
- виступає як узагальнене безособове правило поведінки у вигляді ідей та принципів (дотримуватися слова, бути чесним, справедливим тощо);	- виступає у формі нормативно -правових документів;
- не закріплюється в спеціальних актах, живе у свідомості людей; набуває майже обов'язкового значення в міру визнання більшістю членів суспільства;	в нормативно -правових документах, має обов'язковий характер;
за наслідками
- дотримання добровільне, забезпечується внутрішнім переконанням;	- примус держави; забезпечується спеціальними державними інститутами (міліція, СБУ, прокуратура, суд, митниця, податкова, ДАІ)
- можливе покарання громадською думкою у вигляді осуду (максимум остракізму); можливе самопокарання у вигляді почуття сорому, каяття.	можливе самопокарання у вигляді почуття сорому, каяття. - передбачене покарання від штрафу до найвищої міри покарання.

Таблиця 1. Порівняльна характеристика походження і сфери застосування норм моралі та права Аналіз табл. 1 свідчить, що моральні та юридичні норми різняться і за походженням, і за сферою дії, і за характером відповідальності за їх порушення. Незважаючи на те, що недотримання етичних норм може призвести до серйозних негативних наслідків, етичні кодекси не мають юридичної сили, а тому єдине покарання, що вони можуть його забезпечити, — це суспільний осуд та несхвалення колег.

А проте в усіх європейських країнах існують кодекси або правила, що регулюють етичні проблеми, пов'язані з функціонуванням медіа. Як стверджує фінський дослідник Ларс Бруун, першим документально зафіксованим етичним документом був Шведський кодекс етики журналістів (1899), що не мав тоді широкого призначення [2].

Першим визнаним етичним національним документом журналістів уважають "Хартію професійних обов'язків французьких журналістів", прийняту французьким Національним синдикатом журналістів у 1918 р. Організація Об'єднаних Націй схвалила Кодекс журналістської етики в 1950 р.

Чинним документом є Міжнародні принципи журналістської етики, ухвалені на четвертій Консультативній зустрічі міжнародних і регіональних журналістських організацій, що відбулася в 1983 р. спочатку в Празі, а згодом — у федерації журналістів. До цієї федерації 1992 р. увійшла Спілка журналістів України, членам котрої тепер належить дотримуватися Міжнародних принципів журналістської етики, що їх називають ще "демократичним мінімумом сучасного журналіста".

Усі цивілізовані країни мають письмові документи, в яких закріплені правила етичного поводження журналістів. Серед них можна виділити більш загальні (прийняті переважно Міжнародними організаціями журналістів), які набули міжнародного визнання, зокрема це:

1. Декларація принципів поведінки журналістів — прийнята на ІІ всесвітньому Конгресі Міжнародної федерації журналістів, Бордо, 25—28 квітня 1954 р.;
2. Кодекс етичних норм, прийнятий Товариством професійних журналістів, 1996 р.;
3. Хартія свободи преси, підписана учасниками Всесвітньої конференції Голос Свободи, Лондон, 16 січня 1987 р.;

Далі за поширенням ідуть документи, ухвалені міждержавними інформаційними компаніями (Правила професійної етики для співробітників МТРО "МИР"). А також Європейські документи щодо ЗМІ (документи парламентської асамблеї та Комітету міністрів Ради Європи). Далі — документи державного масштабу, наприклад:

1. Кодекс етики Товариства професійних журналістів Америки;
2. Кодекс честі австралійської преси;
3. Кодекс професійної етики журналістів Азербайджану;
4. Греція — Принципи деонтології;
5. Данія — Національний кодекс поведінки журналістів;
6. Італія — Хартія обов'язків журналістів;
7. Франція — Хартія професійних обов'язків французьких журналістів;
8. Кодекс професійної етики російського журналіста;
9. Етичний кодекс українського журналіста.

Крім цього є документи, в яких закріплені норми, що поширюються на журналістів окремого міста (Декларація московської хартії журналістів), на журналістів окремих сфер діяльності (Етичний кодекс Національної асоціації фоторепортерів, Декларація принципів Американського товариства редакторів газет, Етичний кодекс журналістів електронних ЗМІ), на журналістів окремих редакцій (редакційні статути, настанови, стандарти — Політика газети "Нью-Йорк таймс", Пам'ятка журналіста телекомпанії НТВ, Етичні норми газети "Вашингтон пост" тощо). Фінський учений Ларс Бруун проаналізував 59 національних журналістських кодексів. Його огляд опублікований у збірнику "Професійний кодекс журналізму" 1979 р. Дослідник виявив найбільшу частоту моральних приписів, що трапляються в кодексах [2, 117]. Серед них: точність, вивіреність інформації, недопустимість використання журналістики

Усі ці документи існують, щоби регулювати та обмежувати діяльність журналістів. На сьогодні, в умовах дикого капіталізму, цинізму та виживання, багато хто вважає, що етика не на часі — заживемо краще, ситуація зміниться, тоді всі працюватимуть етично. Але порушення правил етики веде до падіння довіри аудиторії, а отже, в перспективі — до зникнення видання чи передачі взагалі.

На жаль, занадто просто порушувати те, за що немає покарання. Але безкарність не безмежна.

Звісно, в Україні, як і в інших державах світу, етичні кодекси не мають юридичної сили. Але якщо детально проаналізувати українське законодавство, то можна дійти висновку, що норми етики, внесені до етичних кодексів українських журналістів, закріплені і в нормативно-правових актах. Єдина незручність полягає в тому, що норми ці "розкидані" по різних законодавчих документах. Розглянемо міжнародну Декларацію принципів поведінки журналістів (прийняту в 1954 р., зі змінами 1986 р.) та Етичний кодекс українського журналіста (ухвалений 2004 р.) для того, щоб виділити найпоширеніші етичні вимоги до журналістів. А потім знайдемо відповідні статті в українських нормативно-правових актах.

Отже, серед норм, принципів, правил та обов'язків працівника мас-медіа, що наводилися в цих документах, однаковими виявилися позиції щодо таких вимог:

1. Свобода слова та висловлювань є невід'ємною складовою діяльності журналіста
2. Повага до права громадськості на повну та об'єктивну інформацію.
3. Журналіст не повинен використовувати незаконні методи отримання інформації.
4. Журналіст зобов'язаний зробити все можливе для виправлення будь-якої поширеної інформації, якщо з'ясувалося, що вона не відповідає дійсності.
5. Журналіст не розкриває своїх джерел інформації, крім випадків, передбачених законодавством.
6. Ніхто не може бути дискримінований через свою стать, мову, расу, релігію, національне, регіональне, чи соціальне походження або через політичні уподобання.
7. Плагіат несумісний із званням журналіста.
8. Журналіст не може називати людину злочинцем до відповідного рішення суду. Безпідставні звинувачення - серйозне порушення;
9. Журналіст має з повагою ставитись до приватного життя людини.
10. Інформаційні та аналітичні матеріали мають бути чітко відокремлені від реклами.
11. Факти мають бути чітко відокремлені від суджень та припущень.
12. Точки зору опонентів мають бути представлені збалансовано.
13. Журналіста не можна службовим порядком зобов'язати писати чи виконувати будь-що, коли це суперечить його власним переконанням чи принципам [3; 4].

Результати аналізу документів дає право засвідчити, що етичні норми, згадані вище, мають юридичну силу. Українське законодавство містить норми, які збігаються з етичними вимогами до журналістів як у світі, так і в Україні — для ілюстрації цього твердження нижче подані положення, взяті з кодексу етичної поведінки, та відповідні їм статті з тотожними вимогами українських нормативно-правових актів і міжнародних документів, ратифікованих в Україні. Професійна етика норми журналістів і нормативно-правові акти:

1. Свобода слова та висловлювань — невід'ємна складова діяльності журналіста:

1. Конституція України, стаття 34: Кожному гарантується право на свободу думки і Етичні засади діяльності журналістів у нормативно-правових документах України слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір [5].
2. Європейська Конвенція з прав людини, стаття 10: Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів [6].
3. Загальна Декларація прав людини, стаття 19: Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів [7].
4. Закон України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", стаття 2: Свобода слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань гарантуються Конституцією України і відповідно до цього Закону означають право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку відкриту за режимом доступу інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації [8].

2. Повага до права громадськості на повну та об'єктивну інформацію:
1. Закон України "Про телебачення та радіомовлення":

— стаття 59: Телерадіоорганізація зобов'язана: <...> в) поширювати об'єктивну інформацію;

— стаття 60: Творчий працівник телерадіо-організації зобов'язаний: <... > б) перевіряти достовірність одержаної ним інформації;

— стаття 67: Звільнення від відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності. Телерадіоорганізація та її працівники не несуть відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності, у разі:

1. якщо ця інформація містилася в офіційних повідомленнях або одержана від органів державної влади, органів місцевого самоврядування у письмовій формі;
2. якщо ця інформація є дослівним цитуванням заяв і виступів (усних і друкованих) посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, народних депутатів України, кандидатів на пост Президента України, кандидатів у народні депутати України та у депутати рад усіх рівнів, кандидатів на посади сільських, селищних, міських голів;
3. якщо ця інформація розповсюджувалася без попереднього запису та містилася у виступах осіб, які не є працівниками телерадіо- організації;
4. якщо вона є дослівним відтворенням матеріалів, поширених іншим засобом масової інформації або інформаційним агентством, з посиланням на нього;
5. якщо звільнення від відповідальності передбачено іншим законом [9].
б)
Закон України "Про інформацію": —
стаття 9: Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій; —
стаття 29: Доступ до інформації — Обмеження права на одержання відкритої інформації забороняється законом; —
стаття 30: Інформація з обмеженим доступом — Інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну. Конфіденційна інформація — це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. До таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі. Віднесення інформації до категорії таємних відомостей, які становлять державну таємницю, і доступ до неї громадян здійснюється відповідно до закону про цю інформацію; —
стаття 45: Охорона права на інформацію — Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім учасникам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом; —
стаття 47: Відповідальність за порушення законодавства про інформацію — Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законодавством України. Відповідальність за порушення законодавства про інформацію несуть особи, винні у вчиненні таких порушень, як: надання інформації, що не відповідає дійсності; поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи [10].

в) Закон України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", стаття 26: Права та обов'язки журналіста редакції. — Журналіст має право: <... > 2) відвідувати державні органи влади, органи місцевого і регіонального самоврядування, а також підприємства, установи й організації та бути прийнятим їх посадо- Литвин В. Є. вими особами [8].

г) Закон України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", стаття 17: Журналіст та/або засіб масової інформації звільняються від відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності, якщо суд встановить, що журналіст діяв добросовісно та здійснював її перевірку [11].

д) Закон України "Про вибори народних депутатів України", стаття 71: 9. Забороняється розповсюдження завідомо недостовірних або наклепницьких відомостей про партію (блок) — суб'єкта виборчого процесу або про кандидата у депутати [12].

е) Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань забезпечення та безперешкодної реалізації права людини на свободу слова": У статті 17 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів": <... > 2) доповнити частинами п'ятою та шостою такого змісту: "Умислом журналіста та/або службової особи засобу масової інформації є таке їх/її ставлення до поширення інформації, коли журналіст та/або службова особа засобу масової інформації усвідомлювали недостовір-ність інформації та передбачали її суспільно небезпечні наслідки" [13].

є) Цивільний Кодекс України, стаття 302: Право на інформацію. — 1. Фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. 2. Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов'язана робити посилання на таке джерело. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов'язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування [14].

3. Журналіст не повинен використовувати незаконні методи отримання інформації:

а) Кримінальний Кодекс України, стаття 359: Незаконне використання спеціальних технічних засобів отримання інформації. — 1. Незаконне використання спеціальних технічних засобів отримання інформації — карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на той самий строк. 2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, за попередньою змовою групою осіб або організованою групою, або заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб, — караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років [15].

4. Журналіст зобов'язаний зробити все можливе для виправлення будь-якої поширеної інформації, якщо з'явилося, що вона не відповідає дійсності: а) Закон України "Про телебачення та радіомовлення":

—стаття 59: Обов'язки телерадіоорганіза-ції. — 1. Телерадіоорганізація зобов'язана: <... > 1) розмістити спростування поширеної інформації, визнаної недостовірною, наклепницькою тощо;

— стаття 64: Право на спростування. — 7. Спростування повинно бути поширене тією ж телерадіоорганізацією і в такій же програмі чи передачі, що й відомості, які не відповідають дійсності, або в інший час за домовленістю з особою, права якої були порушені [9];

б) Закон України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", стаття 37: Спростування інформації. — Якщо редакція не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов'язана на вимогу заявника опублікувати спростування їх у запланованому найближчому випуску друкованого засобу масової інформації або опублікувати його за власною ініціативою. Редакція відмовляє в публікації спростування, якщо це спростування: 1) порушує положення статті 3 цього Закону; 2) суперечить рішенню або вироку суду, що набрали чинності; 3) є анонімним. Редакція може відмовитися від публікації спростування, якщо це спростування: 1) стосується відомостей, які нею вже спростовано; 2) надійшло з вимогою заявника опублікувати його пізніше, ніж через рік з дня публікації відомостей, що спростовуються [8].

в) Цивільний Кодекс України, стаття 277: Спростування недостовірної інформації. — 2. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам та іншим зацікавленим особам. 6. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію. Спростування недостовірної інформації відбувається незалежно від вини особи, яка її поширила. 7. Спростування недостовірної інформації здійснюється в такий же спосіб, у який вона була поширена [14].

г) Закон України "Про рекламу", стаття 28: Публічне спростування недобросовісної та неправомірної порівняльної реклами. — 1. Публічне спростування недобросовісної та неправомірної порівняльної реклами здійснюється добровільно або за рішенням суду. 2. Публічне спростування недобросовісної та неправомірної порівняльної реклами здійснюється за рахунок винної особи. 3. Публічне спростування недобросовісної та неправомірної порівняльної реклами здійснюється в такому ж порядку, в якому вона була розміщена [16].

д) Закон України "Про інформаційні агентства", стаття 33: Спростування розповсюдженої інформаційним агентством інформації. — Громадяни, юридичні особи, державні органи та органи місцевого самоврядування, а також їхні уповноважені представники мають право вимагати від інформаційного агентства спростування розповсюджених про них відомостей, що не відповідають дійсності, принижують їх честь та гідність. Спростування здійснюється інформаційним агентством, яке розповсюдило таку інформацію. Інформація, що не відповідає дійсності, має бути спростована як інформаційним агентством, так і розповсюджувачем цієї інформації. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди за розповсюдження інформації, що спростовується, здійснюється у порядку, передбаченому законодавством [17].

е)Закон України "Про вибори народних депутатів України", стаття 71: 12. Партія (блок) — суб'єкт виборчого процесу, кандидат у депутати мають право звертатися до засобу масової інформації, що оприлюднив інформацію, яку партія (блок) або кандидат вважають недостовірною, з вимогою опублікувати їхню відповідь [12].

5. Журналіст не розкриває своїх джерел інформації, окрім випадків, передбачених законом:

а) Закон України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", стаття 26: Права та обов'язки журналіста редакції. —Журналіст має право: <... > 11) на збереження таємниці авторства та джерел інформації, за винятком випадків, коли ці таємниці оприлюднюються на вимогу суду [8].

б) Закон України "Про телебачення та радіомовлення", стаття 59: Обов'язки телерадіо-організації. — 1. Телерадіоорганізація зобов'язана: ... ж) зберігати у таємниці, на підставі документального підтвердження, відомості про особу, яка передала інформацію або інші матеріали за умови нерозголошення її імені [9]. 6. Ніхто не може бути дискримінований через свою стать, мову, расу, релігію, національне, регіональне чи соціальне походження або політичні уподобання:

а) Конституція України, стаття 24: Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками [5].

б) Загальна Декларація прав людини, стаття 1: Всі люди народжуються вільними та однаково рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти один щодо одного в дусі братерства [7].

в) Закон України "Про телебачення та радіомовлення", стаття 59: Обов'язки теле-радіоорганізації. — 1. Телерадіоорганізація зобов'язана: ... є) з повагою ставитися до національної гідності, національної своєрідності та культури всіх народів [9].

г) Закон України "Про рекламу", стаття 8: Загальні вимоги до реклами. — 1.У рекламі забороняється: <... > вміщувати твердження, які є дискримінаційними за ознаками походження людини, її соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, політичних поглядів, ставлення до релігії, за мовними ознаками, родом і характером занять, місцем проживання, а також такі, що дискредитують товари інших осіб [16].

д) Закон України "Про захист суспільної моралі", стаття 2: Загальні положення. — Забороняються виробництво та розповсюдження продукції, яка: принижує або ображає націю чи особистість за національною ознакою; пропагує бузувірство, блюзнірство, неповагу до національних і релігійних святинь; принижує особистість, є проявом знущання з приводу фізичних вад (каліцтва), з душевнохворих, літніх людей [18].

7. Плагіат несумісний із званням журналіста: а) Конституція України, стаття 54: Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом [5].

б) Загальна Декларація прав людини, стаття 27: Кожна людина має право на захист її моральних і матеріальних інтересів, що є результатом наукових, літературних або художніх праць, автором яких вона є [7].

в) Закон України "Про авторське право і суміжні права":

— стаття 11: Виникнення і здійснення авторського права. Презумпція авторства — Пер- Литвин В. Є. винним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор твору;

— стаття 14: Особисті немайнові права автора;

— стаття 21: Вільне використання твору із зазначенням імені автора;

— стаття 50: Порушення авторського права і суміжних прав — Порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є: ... в) плагіат — оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору [19].

г) Цивільний Кодекс України:

— стаття 431: ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ Наслідки порушення права інтелектуальної власності — 1. Порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену цим Кодексом, іншим законом чи договором;

— стаття 433: Об'єкти авторського права — 3. Авторське право не поширюється на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі;

— стаття 443: Використання твору за згодою автора — 1. Використання твору дозволяється лише за згоди автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом;

— стаття 444: Випадки правомірного використання твору без згоди автора — 1. Твір може бути вільно, без згоди автора та інших осіб, та безоплатно використаний будь-якою особою: 1) як цитата з правомірно опублікованого твору або як ілюстрація у виданнях, радіо- і телепередачах, фонограмах та відеограмах, призначених для навчання, за умови дотримання звичаїв, зазначення джерела запозичення та імені автора, якщо воно вказане в такому джерелі, та в обсязі, виправданому поставленою метою; 2) для відтворення у судовому та адміністративному провадженні в обсязі, виправданому цією метою; 3) в інших випадках, передбачених законом. 2. Особа, яка використовує твір, зобов'язана зазначити ім'я автора твору та джерело запозичення [14].

д) Кримінальний Кодекс України, стаття 176: Порушення авторського права і суміжних прав. — 1. Незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, — караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення.

8. Журналіст не може називати людину злочинцем до відповідного рішення суду:

а) Закон України "Про телебачення та радіомовлення", стаття 59: Обов'язки теле-радіоорганізації. — 1. Телерадіоорганізація зобов'язана: з) не поширювати матеріали, які порушують презумпцію невинуватості підсудного або упереджують рішення суду [9].

б) Закон України "Про інформаційні агентства", стаття 2: Гарантії свободи діяльності інформаційних агентств. — Інформаційні агентства не мають права у своїх матеріалах: давати оцінку щодо винуватості осіб у здійсненні злочину, вказувати на особу, яка нібито скоїла злочин до рішення суду, публікувати матеріали, які розкривають тактику і методику розслідування [17].

в) Конституція України, стаття 62: Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду [5].

г) Загальна Декларація прав людини, стаття 11: Кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, доки її провинність не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту [7].

9. Журналіст має з повагою ставитися до приватного життя людини:

а) Конституція України, стаття 32: Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини [5].

б) Загальна Декларація прав людини, стаття 12: Ніхто не може зазнавати безпідставного втручання в його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, тайну його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань [7].

в) Закон України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", стаття 3: Неприпустимість зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації — Забороняється використання друкованих засобів масової інформації для: ... втручання в особисте життя громадян, посягання на їхню честь і гідність [8].

г) Закон України "Про телебачення та радіомовлення", стаття 59: Обов'язки телерадіо-організації — 1. Телерадіоорганізація зобов'язана: и) не розголошувати інформацію про приватне життя громадянина без його згоди, якщо ця інформація не є суспільно необхідною. У разі коли суд визнає, що поширення інформації про особисте життя громадянина не становить суспільної необхідності, моральна шкода та матеріальні збитки відшкодовуються в порядку, встановленому законодавством України [9].

д) Кримінальний Кодекс України, стаття 182: Порушення недоторканності приватного життя — Незаконне збирання, зберігання, використання або поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди або поширення цієї інформації у публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації, — караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років [15].

е) Цивільний Кодекс України, стаття 301: Право на особисте життя та його таємницю — 1. Фізична особа має право на особисте життя. 2. Фізична особа сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб. 3. Фізична особа має право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя. 4. Обставини особистого життя фізичної особи можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять ознаки правопорушення, що підтверджено рішенням суду, а також за її згодою [14].

10. Інформаційні та аналітичні матеріали мають бути чітко відокремлені від реклами: а) Закон України "Про телебачення та радіомовлення", стаття 59:Обов'язки телерадіо-організації — 1. Телерадіоорганізація зобов'язана: е) виконувати правила рекламної діяльності та спонсорства, встановлені законодавством [9].

б) Закон України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", стаття 26: Права та обов'язки журналіста редакції — Журналіст зобов'язаний: 7) утримуватися від поширення з комерційною метою інформаційних матеріалів, які містять рекламні відомості про реквізити виробника продукції чи послуг (його адресу, контактний телефон, банківський рахунок), комерційні ознаки товару чи послуг тощо [8].

в) Закон України "Про рекламу", стаття 9: Ідентифікація реклами — 1. Реклама має бути чітко відокремлена від іншої інформації, незалежно від форм чи способів розповсюдження, таким чином, щоб її можна було ідентифікувати як рекламу. 2. Реклама у теле- і радіопередачах, програмах має бути чітко відокремлена від інших програм, передач на їх початку і наприкінці за допомогою аудіо-, відео-, комбінованих засобів, титрів, рекламного логотипу або коментарів ведучих з використанням слова "реклама". 3. Інформаційний, авторський чи редакційний матеріал, у якому привертається увага до конкретної особи чи товару та який формує або підтримує обізнаність та інтерес глядачів (слухачів, читачів) щодо цих особи чи товару, є рекламою і має бути вміщений під рубрикою "Реклама" або "На правах реклами". 4. Логотип телерадіоорганізації, яка здійснює трансляцію програм, передач, не вважається рекламою. 5. Прихована реклама забороняється [16].

11. Факти, судження та припущення мають бути чітко відокремлені одне від одного:

а) Закон України "Про інформацію", стаття 47—1: Звільнення від відповідальності — Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оцінних суджень. Оцінними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінювання дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оцінні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості [10].

б) Закон України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації", стаття 2: Загальні засади висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування засобами масової інформації — Засоби масової інформації можуть провадити власне дослідження і аналіз діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їніх посадових осіб, давати їм оцінку, коментувати. Розрив чи змішування змісту офіційної інформації, що оприлюднюється, коментарями засобу масової інформації або журналістом не допускається [20].

12. Точки зору опонентів мають бути представлені збалансовано: Литвин В. Є.

а) Закон України "Про вибори народних депутатів України", стаття 68: Загальний порядок використання засобів масової інформації — 1. Передвиборна агітація з використанням засобів масової інформації усіх форм власності ведеться з дотриманням принципу рівних умов та в порядку, передбаченому цим Законом; 9. Засіб масової інформації, який надав ефірний час або друковану площу одній партії (блоку) — суб'єкту виборчого процесу, не може відмовити у наданні ефірного часу чи друкованої площі на таких самих умовах іншій партії (блоку) — суб'єкту виборчого процесу; 12. Висвітлення виборчого процесу в засобах масової інформації всіх форм власності в інтерв'ю, дискусіях та дебатах, інформаційних повідомленнях, у програмах новин і поточних подій має здійснюватися на засадах об'єктивності, неупередженості та збалансованості [12].

б) Закон України "Про вибори Президента України", стаття 60: Загальний порядок використання засобів масової інформації. — Засіб масової інформації, який надав ефірний час або друковану площу кандидатові на пост Президента України, не може відмовити у надані ефірного часу чи друкованої площі на таких самих умовах іншому кандидату [21].

13. Журналіста не можна службовим порядком зобов'язати писати чи виконувати будь-що, якщо це суперечить його власним переконанням чи принципам:

а) Закон України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", стаття26: Права та обов'язки журналіста редакції — Журналіст має право: 10) відмовлятися від публікації матеріалу за власним підписом, якщо його зміст після редакційної правки суперечить особистим переконанням автора. Журналіст зобов'язаний: 4) відмовлятися від доручення редактора (головного редактора) чи редакції, якщо воно не може бути виконано без порушення Закону [8].

Дотримування етичних норм є правильним з морального погляду та приємним щодо душевного спокою. Ця позиція гарантує такі переваги: убезпечить редакцію від судових позовів, допоможе роботі журналіста в колективі та з аудиторією, зміцнить довіру громадськості до ЗМІ та впливатиме на особистий імідж журналіста.

На жаль, розмова про переваги життя за моральними настановами — це у книжках, а реальність — це прихована реклама, темники, нездорова конкуренція, замовні статті, неповага до особистого життя людини, до її внутрішнього світу, сліпа гонитва за сенсаційністю, плагіат і створення потворного іміджу нашої професії, за яким журналісти отримали назву: "журналюги".

Етичні норми, стандарти, кодекси на практиці мало ефективні. Життєвий досвід беззаперечно доводить, що моральні норми порушують усі не-ліниві, бо немає покарання за порушення моралі.

І справді, в нашому законодавстві немає окремого акту про відповідальність журналістів за порушення етичних принципів, але наведені в цій статті дані наочно показують, що правові документи у галузі ЗМІ закріплюють основні норми етичних кодексів (хай і недостатньо впорядкованих), а отже, етичні вимоги все-таки мають юридичну силу і відповідальність за їх порушення — це не лише осуд. Порушення норм етики часто збігається з порушенням українського законодавства, що спричинює адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальність.

1. Іванов, В. Ф. Журналістська етика : підруч. для студ. ВНЗ / В. Ф. Іванов, В. Є. Сердюк. — К. : Вища школа, 2006. — 231с.

2. Приступенко, Т. О. Теорія журналістики: етичні та правові засади діяльності засобів масової інформації : навчальний посібник / Т. О. Приступен-ко. — К. : Інститут журналістики, 2004. — 375 с.

3. Декларація принципів поведінки журналістів : Кодекс етики від 28. 04. 1954. — <Ь"ІЛр://пзіи. пеі;/сііг.рЬр?ісі=18> — [16. 01. 08].

4. Етичний кодекс українського журналіста: кодекс етики від 24. 04. 2004. — [16. 01. 08].

5. Конституція України від 11.12.2007 // Відомості Верховної Ради. — 1996. — № 30. — С. 141.

6. Європейська Конвенція з прав людини: Рада Європи; Конвенція, Міжнародний документ від 4.11.1950. — [16. 01. 08].

7. Загальна Декларація прав людини: ООН; Декларація, Міжнародний документ від 10. 12. 1948. — [13. 01. 08].

8. Закон України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" від 09. 06. 2004 № 2782—12 // Відомості Верховної Ради. — 1993. — № 1. — С. 1.

9. Закон України "Про телебачення та радіомовлення" від 01. 03. 2006 № 3759—12 // Відомості Верховної Ради. — 1994. — № 10. — С. 43.

10. Закон України "Про інформацію" від 22. 07. 2005 № 2657—12 // Відомості Верховної Ради. — 1992. — № 48. — С. 650.

11. Закон України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" від 09. 07. 2007 № 540/97—вр // Відомості Верховної Ради. — 1997. — № 50. — С. 302.

12. Закон України "Про вибори народних депутатів України" від 01.01.2008 № 1665-15 // Відомості Верховної Ради. — 2004. — № 27—28. — С. 366.

13. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань забезпечення та безперешкодної реалізації права людини Етичні засади діяльності журналістів у нормативно-правових документах України на свободу слова" від 03. 04. 2003 № 676—15 // Відомості Верховної Ради. — 2003. — № 28. — С. 214.

14. Цивільний Кодекс України від 14. 06. 2007 № 435—15 // Відомості Верховної Ради. — 2003. — № 40—44. — С. 356.

15. Кримінальний Кодекс України від 01. 10. 2007 № 2341—14 // Відомості Верховної Ради. — 2001. — № 25—26. — С. 131.

16. Закон України "Про рекламу" від 19. 06. 2007 № 270/96-вр // Відомості Верховної Ради. — 1996. — № 39. — С. 181.

17. Закон України "Про інформаційні агентства" від 15.01.2004 № 74/95-вр // Відомості Верховної Ради. — 1995. — № 13. — С. 83.

18. Закон України "Про захист суспільної моралі" від 20.11.2003 № 1296—15 // Відомості Верховної Ради. — 2004. — № 14. — С. 192.

19. Закон України "Про авторське право і суміжні права" від 06. 01. 2004 № 3792—12 // Відомості Верховної Ради. — 1994. — № 13. — С. 64.

20. Закон України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" від 14. 01. 2006 № 539/97—вр // Відомості Верховної Ради. — 1997. — № 49. — С. 299.

21. Закон України "Про вибори Президента України" від 01. 10. 2007 № 474—14 // Відомості Верховної Ради. — 1999. — № 14. — С. 81.