Ласкаво просимо

Кого цікавить бренд "Свобода"?

студ.
УДК 070: 316. 766

Свобода слова в Україні є однією з найважливіших тем, на відсутність якої останнім часом усе частіше вказують впливові західні структури. Зокрема, Парламентська асамблея Ради Європи вважає, що в Україні мають місце утиски свободи слова і ця передумова, може стати однією з причин виключення України з Ради Європи. З цього приводу думки у суспільстві розділилися навпіл. Одні вважають, що саме свобода слова є важливою передумовою розвитку держави, яка прагне досягти демократії і вітають зусилля тих, хто намагається підтримувати в Україні незалежні мас-медіа. Водночас їхні опоненти вважають, що українців "зомбують" і свободою слова, і демократією.

Зокрема, саме так скептично прихильники протилежної точки зору розцінюють заяви уряду США про надання Україні гранту в розмірі 600 тисяч американських доларів на зміцнення незалежних ЗМІ. Таким чином, стверджують вони, Сполучені Штати намагаються "підкупити" українські ЗМІ, розраховуючи на адекватну прихильність і пропагування американських цінностей. Певною мірою така думка має право на існування.

Якщо зважити на критику з приводу відсутності в Україні умов для існування незалежних мас-медіа, виходить, що уболівальників за свободу слова в Україні досить, проте не від кожного з них можна помітити реальні дії щодо поліпшення умов для існування ЗМІ. Йдеться про легальні, прозорі інвестиції в українські ЗМІ. Бо саме ця умова дасть змогу журналістам бути незалежними і захищеними. Якщо виходити з таких міркувань, то американський уряд, виділяючи кошти на розвиток незалежних ЗМІ в Україні, цілить прямо в яблучко. Щедрість американських платників податку не оминає і провідну американську радіостанцію "Свобода".

Проаналізувавши обсяги та зміст програм чотирьох найбільших іноземних радіостанцій в Україні, а саме: Бі-Бі-Сі, "Німецької хвилі", "Голосу Америки" та "Свободи", можна зробити висновок, що обсяги мовлення "Свободи" набагато більші, ніж інших трьох. Крім цього, незмінною вже впродовж 48 років залишається риса, властива саме цій станції: не тільки інформувати, але й повчати, навіювати певну думку (про переваги західного способу життя), вказувати на те, як саме українці повинні будувати демократію у своїй країні. Особливо це відчувалося в часи політичної кризи (влітку 1991, під час так званого перевороту в Росії; у кінці 2000 — першій половині 2001 року в період загострення політичної кризи, викликаної вбивством Георгія Гонгадзе). З огляду на призначення "Свободи", передусім як потужного засобу впливу на свідомість громадян країн колишнього соцтабору, і той факт, що завдяки саме цій радіостанції США перемогли у "холодній війні", треба визнати, що засновникам радіостанції вдалося досягти мети завдяки непоганому менеджменту та маркетингу.

Метафора одвічних прагнень українців свобода стала назвою радіостанції, яка в радянські часи була справді символом свободи — вона подавала інформацію іншого змісту. Вдало обраний бренд радіо "Свобода" відтворює у свідомості слухача певні асоціації, і відповідно спричиняє значні емоції. Спрямованість української служби на підтримку дисидентського руху в Україні, прагнення до неперервності розвитку української культури (природне поєднання материкової та діаспорної культур), чітка позиція щодо прав людини та свободи слова — усі ці незмінні впродовж півстоліття принципи діяльності "Свободи" створили їй вагомий авторитет в аудиторії, і, що важливо, серед представників інтелігенції, свідомих українців. І якщо в тоталітарній державі роль "Свободи" важко переоцінити, то місію цієї радіостанції в наші дні визначає те, якою є професійна спроможність української радіостанції "Свобода" сьогодні.

Про професійну спроможність можна говорити тоді, коли засіб масової інформації є передусім саме засобом масової інформації, тобто виконує головну свою функцію —інформувати, а не повчати та виховувати. Бо для освітніх і виховних функцій існує школа чи церква.

Якщо мас-медіа прагне бути інформаційим ресурсом на радіоринку України, то він мусить дотримуватися елементарних норм, однакових для всіх мас-медіа і в будь-якій країні світу.

Передусім ідеться про те, що інформація має бути актуальною, добре перевіреною з кількох (мінімум трьох) джерел, яким можна стовідсотково довіряти, об'єктивною, з викладом усіх позицій того чи іншого непорозуміння чи конфлікту. Відповідно, в таких матеріалах має бути менше власне журалістських суджень. Безперечно, мова журналіста має бути точною, чіткою і неоднозначною. Якщо частина інтерв'ю написана іншою мовою, її треба перекладати на мову, якою ведеться мовлення. Обов'язково має бути так званий бекграунд. Якщо під час ефіру стався технічний збій чи у матеріал вкралась неточність, треба виправити ситуацію і попросити вибачення у слухача — це є виявом культури. Якщо триває прямий ефір, то ведучий мусить максимально підготуватися до розмови, сам глибоко розуміти тему, добре знати можливості співрозмовників у студії, вміти розговорити їх, постійно спрямовувати розмову в потрібне русло, вчасно зупиняти надто азартного співрозмовника, бути коректним як до гостя студії, так і до слухача. Якщо програма тематична, то вона повинна максимально розкривати тему, різнобічно і якомога детальніше. Щоб якісно працювати на ринку інформації, необхідно мати якнайкраще і якнайновіше устаткування, штат мобільних менеджерів — організаторів та команду знову ж таки мобільних та ефективних журналістів. Кожен з них (у своїй сфері — політика, економіка, культура, спорт тощо) повинен мати особисті зв'язки з елітою, прямий вихід на перших осіб, сильний блок аналітиків, які готові прокоментувати ситуацію, ту чи іншу подію, персону, її дії чи заяву. Специфіка і перевага радіо — в його оперативності. Інформаційні потоки безперервні та динамічні, для того щоб у них не розгубитися чи не згубитися зовсім, потрібно увесь час бути на плаву, "варитися" у вирі не тільки офіційної загальнодоступної, але й кулуарної, прихованої для загалу інформації.

Що стосується української служби радіо "Свобода", то її програми, на відміну від інших іноземних радіостанцій, мають помітну рису — не тільки інформувати, але й повчати, хоча час у ефірі дозволяє цій радіостанції забезпечувати повноцінне інформаційне мовлення.

Ранковий ефір починається з програми "Ранкова свобода". Це інформаційно-розважальна програма. Однак левову частку програми становить повтор вечірнього прямого ефіру. У ранковій програмі звучать переважно "легкі" теми, хоча є й актуальні політичні матеріали. Проте часто доводиться слухати неактуальні матеріали, або такі, що "не клеяться" ні до дати, ані до тематики. Наприклад, слухач одразу відчуває, що спортивну рубрику ведуть особи, які не дуже близькі до спортивної тематики. Огляд ранкової преси робиться в час, коли людина сама може купити свіжі газети. У рубриці "Гість ранкової "Свободи" — людина переважно випадкова, часто вона цікава тільки для журналіста, але не для слухачів. Є також культурна та медична хроніки, але вони представлені не завжди професійними матеріалами.

О двадцятій вечора в будні та вихідні дні — розмова на часі. Це прямий ефір на актуальну тему. Прямі ефіри з Праги ведуть Олекса Боярко, Зеновій Фрис або Ірина Халупа. Кожен з ведучих має свою манеру ведення. Проте їх у ефірі забагато, гості інколи бувають просто "для меблів", надмір підготовлених звукових матеріалів (іноді до трьох) забирають час для дискусії і врешті-решт після ефіру і гість і слухач залишаються невдоволеними. Нещодавно в Київській студії співведучим прямого ефіру став відомий опозиційний журналіст Володимир Скачко, який завдяки своїм професійним здібностям намагається внести в ефір елементи коректного, елегантного спілкування.

Програму "Україна і світ" веде Мар'яна Драч. У цій програмі звучать репортажі власкорів у столицях країн світу, кілька матеріалів пражан, побудованих на матеріалах європейської преси. Утім тема діяльності МЗС України подана дуже слабо. Програма "Україна регіональна" укладається Олексою Починком. Регіонали, кожен відповідно до своїх можливостей і професійних даних, намагаються інформувати про події у світі. Після цього звучить програма Юрія Маєрника "Міжнародний щоденник", що за змістом майже те саме, що й "Україна та світ".

Є кілька тематичних програм "Інтернет-майдан", "Права людини: українська реальність", "Ми — український народ".

З-поміж тематичних програм показовими є "Інтернет-майдан" (її веде Андрій Охримович) та "Права людини: українська реальність" (ведучим був Сергій Набока). Перша — зразок високоінтелектуального, художнього стьобу, що базується на матеріалах в Інтернеті. Утім у програмі відсутній аналіз інтернет-ринку, немає розповіді про інтернет-простір, про нові технології, про нові інтернет-можливості в Україні. Друга програма "Права людини: українська реальність" справляє гарне враження і цілком відповідає своїй назві. Кілька сюжетів про конкретних людей і порушення їхніх прав демонструють професіоналізм укладача і авторів сюжетів.

Єдине, що залишається на рівні в мовленні "Свободи", — мова. Незважаючи на матеріальну базу і мережу "Свободи", все ж вона багато в чому програє своєму основному конкурентові — британській Бі-Бі-Сі, яка дотримується свого основного принципу мовлення — неупередженості, об'єктивності та оперативності. Можна тільки повчитися професійності у чотирьох київських кореспондентів, яким вдається охопити всі головні події дня в столиці, бути "всюдисущими" і "всевидячими". Матеріали і прямі ефіри Бі-Бі-Сі щоденно доречні, актуальні й професійні. Гарне правило цієї станції "Краще мовчати, аніж говорити що-небудь" мало б бути доречним і для їхніх колег з інших радіостанцій.

Втім, американський уряд, судячи з усього, не збирається зменшувати обсяги мовлення "Свободи", незважаючи на дискусїї про її доцільність як всередині сенату США, так і в українському суспільстві. І тут і там є її прихильники і противники. Патріотам хочеться, щоб необхідність у "Свободі" швидше зникла. Однак реалісти запевняють, що нам ще не одне десятиліття бути зі "Свободою". Що ж, не найгірша компанія.