Ласкаво просимо

УДК 070(477) (092) 13.3

Автор досліджує значення наукових здобутків відомого публіциста, багаторічного декана факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, патріарха української журналістики і журналістикознавства Володимира Йосиповича Здоровеги для журналістської науки

Ключові слова: Володимир Здоровега, журналістикознавство, теорія і практика журналістики. The author probes the value of scientific achievements of the well-known publicist, long-term dean of faculty of journalism of the Lviv National University of Ivan Кшпко, patriarch of Ukrainian journalism Volodymyr Zdoro-vegi for journalistic science.

Keywords: Volodymyr Zdorovega, journalistic science, theory and practice of journalism. Автор исследует значение научных достижений известного публициста, многолетнего декана факультета журналистики Львовского национального университета имени Ивана Франко, патриарха украинской журналистики и журналистиковедения Владимира Иосифовича Здоровеги для журналистской науки.
Ключевые слова: Владимир Здоровега, журналистиковедение, теория и практика журналистики.

Журналістикознавство — наука доволі молода, хоч журналістику вважають однією з найдавніших професій. Однак складним виявилося завдання систематизувати знання про журналістику, виробити певну теорію, яка за-довільняла б вимоги практики, а відтак, створити концепцію журналістики, яка охопила б усі аспекти функціонування мас-медіа. Це зумовлено специфікою самої журналістики як виду діяльності. Адже вона повсякчас змінюється, відкриваючи нам свої нові можливості та висуваючи нові завдання. Кожен із теоретиків намагався власними науковими здобутками внести свою лепту в літопис журналістико-знавства. Серед дослідників науки про журналістику слід назватити Володимира Дмитрука і його підручник "Нарис з історії української журналістики ХІХ століття".Важливою у журналістикознавстві є праця "Журналістика у термінах і виразах" Д. Григораша. Цінними є книги І. Михайлина "Основи української журналістики ХІХ ст.", С. Костя "Західноукраїнська преса першої половини ХХ ст. всеукраїнському контексті" М. Романюк у праці "Українське пресознавство на порозі XXI століття" осмислює методологічні засади історико-журналістської науки. Актуальною сьогодні є праця М. Нечиталюка "Методологічні засади історико-журналістської науки". Безумовно заслуговують на увагу й інші наукові праці, що торкаються теми українського журналістико-знавства. Однак системного, комплексного підходу до розкриття цього питання ще не вироблено. Над питаннями теорії і практики журналістської діяльності у своїх наукових дослідженнях працювали Ю. Лазебник, В. Рубан, І. Прокопенко, Д. Прилюк, В. Здоровега, Д. Гри-гораш, Й. Цьох, В. Полковенко, Г. Вартанов, Є. Бондар, І. Дем'янчук.

У статті "Журналістикознавство: погляд львівських дослідників" Т. Трачук досліджує як творилася наука про журналістику у Львівському університеті, аналізує наукові доробки патріархів українського журналістикознавства, серед них, зокрема й Володимира Здоровеги.

Актуальність нашого дослідження зумовлена потребою комплексного теоретичного осмислення наукової спадщини Володимира Здоровеги в контексті творення науки про журналістику. Адже Володимир Здоровега автор 30 підручників і монографій, понад 500 наукових, науково-популярних і публіцистичних творів про журналістику. Уперше на теренах Радянського Союзу учений почав розробляти теорію публіцистики. Чимало сил учений доклав до розвитку львівської школи журналістики. Важко переоцінити заслуги професора Здоровеги в науці. Тому важливим є сьогодні визначити внесок вченого в українське журналістикоз-навство, що і є метою нашого дослідження./br>
Наукова спадщина Володимира Здоровеги ще не досліджена журналістикознавцями. Ніхто раніше не робив спроби визначити внесок науковця в українське журналістикознавство. Звісно, Володимир Здоровега був особистістю авторитетною, до його творчості зверталися не раз, а наукові здобутки стали теоретичним підґрунтям для наступних поколінь науковців.Окремі публікації засвідчують наукову велич Володимира Здоровеги. Одначе комплексного вивчення його творчості поки що немає.

Для досягнення результатів дослідження ми використовуватимемо метод аналізу й синтезу. Для аргументації власної позиції у нашому дослідженні ми будемо опиратися на слова авторитетних учених у галузі журналістської науки (М. Присяжний, О. Кузнецова, С. Кость, О. Ме-лещенко, М. Нечиталюк та ін.)./br>
Володимир Здоровега відноситься до тих визначних постатей, котрі творили науку про журналістику. Як зазначає Т. Трачук: "Завдання надзвичайної ваги — не лише готувати журналістські кадри, а й активно підключатися до створення цілісної спеціальної теорії журналістської діяльності, підготовки наукових досліджень з історії української преси — постало перед викладачами факультету журналістики Львівського університету відразу після його створення у 1954 році.Розробляти лекції, навчальні посібники і підручники, вести науково-дослідну роботу з питань журналістикознавства вимагали не тільки потреби педагогічного процесу, а, у певній мірі, — давня львівська тради-ція"[1]. Володимир Здоровега як один із фундаторів факультету журналістики, багаторічний декан і завідувач кафедри теорії і практики преси своїми теоретичними працями закладав підвалини журналістської науки.

Хоч ученому довелося працювати за умов, коли наука була покликана служити партії, усе ж йому вдалося знайти своє місце серед дослідників журналістики. Володимир Здоровега почав працювати над питаннями теорії публіцистики. Адже досліджувати журналістику у цих умовах було вкрай важко. Як слушно зауважує С. Кость: "Ленінська формула преси на десятиліття визначала долю української науки.Та й що було досліджувати, якщо функції визначені, завдання формулює керівна і спрямовуюча сила... Будь-які спроби вивчати соціологію засобів масової інформації, соціально-психологічні аспекти їхнього функціонування, проблеми громадської думки, вже не кажучи про справжню історію української преси, наражалися на глуху стіну критики, заперечення, непорозуміння і сприймалися як навіяні ідейно чужими впливами"[2, 5—4]. Однак "...дослідники проблем журналістики (найперше ті, хто найбільше відзначався незашореним поглядом на журналістику — В. Здоровега, Є. Порохов, В. Ученова, ті, хто не хотів закопувати свій талант у землю чи не хотів скніти у сліпих вуличках марксистсько-ленінської теорії преси) придумали... теорію публіцистики"[2, 4]. Для Володимира Здоровеги це був доволі сміливий крок, оскільки першість у наукових пошуках і відкриттях на теренах Союзу мала належати московській і ленінградській школам журналістики, а львівська школа журналістики вважалася провінційною, Львівський університет мав завдання готувати журналістські кадри лише для місцевої преси.

О. Мелещенко зазначає: "За такої ситуації кожному дослідникові журналістики випадав шанс зробити власний внесок у розробку складних теоретичних питань, але далеко не всі скористалися цією нагодою: досить сказати, що теорія журналістики уточнюється до сьогоднішнього дня. Причини цього лежать на поверхні: редакційна практика під час її узагальнення приносить постійні нововведення, які викликають необхідність їхнього теоретичного осмислення. Проте, на мою думку, найголовніше інше: далеко не кожен із дослідників журналістики є сильним теоретиком. Подібних людей у кожній сфері життєдіяльності насправді налічується не так уже й багато, і вони своїм широким, масштабним кругозором та інтелектуальним потенціалом освітлюють шлях усім, кого ведуть за собою.

Багато кому випала в житті нагода витримати "принцип таймінгу" — тобто опинитися в потрібний час у потрібному місці, але дуже мало з цих людей сповна скористалися наданою долею можливістю. До уславленої когорти теоретиків журналістики старшого покоління належить і Володимир Йосипович Здоровега" [2, 184].

Хоча вчений обґрунтовував появу теорії публіцистики як проміжної ланки між науковим і художнім пізнанням дійсності, все ж це була альтернатива для тогочасної науки як спроба опору ідеології, що вбачала в науці інструмент для пропаганди.

Найбільшою заслугою Володимира Здорове-ги в науці вважають його внесок у теорію публіцистики. Адже дослідник один із перших у Радянському Союзі і першим серед українських вчених почав працювати над проблемами теорії публіцистики. Як справедливо стверджує О. Кузнецова: "До В. Й. Здоровеги не було загальної теорії публіцистики, цілісної концепції публіцистики, інформаційної моделі публіцистики, розуміння її місця серед інших видів літературної творчості. Він наповнив теорію публіцистики системою узагальнених знань, показав специфічний взаємозв'язок основних структурних елементів: фактів і публіцистичних образів, системи фактів як основи створення публіцистичних образів; довів, що основою публіцистичного твору є оригінальна авторська думка. Саме думка зумовлює побудову й аргументацію, трактування фактів, подій, явищ. Змістова частина його досліджень пов'язана з класичними філософськими поглядами, систем- Володимир Здоровега та українське журналістикознавство ним прогресивним світоглядом ученого, із загальнонауковими методологічними підходами до дійсності, що дало змістовний результат: теоретичне системне наповнення його першої і всіх наступних монографій (категоріями, закономірностями, принципами публіцистики)"[2, 173].

З-під пера вченого вийшли в світ десятки праць, позначених новими поглядами на журналістику за її психологічні та соціальні функції. Серед найвідоміших теоретичних здобутків В. Здоровеги слід назвати: "Мистецтво публіциста: літературно-критичний нарис", "У майстерні публіциста. Проблеми теорії, психології, публіцистичної майстерності", "Пошуки істини, утвердження переконань. Деякі гносеологічні та психологічні проблеми публіцистики", "Слово тоже есть дело. Некоторые вопросы теории публицистики", "Питання психології публіцистичної творчості", "Тенденційність і доказовість у публіцистиці", "До питання про суспільні функції публіцистики", "Покликання і талант публіциста".

Монографія Володимира Здоровеги "Мистецтво публіциста: літературно-критичний нарис" побачила світ у 1966 р. Саме завдяки цій праці вчений увійшов в історію українського журна-лістикознавства як перший дослідник Тут автор доводить, що теорія публіцистики є частиною теорії журналістики, а отже, і частиною теорії літератури, що загалом відносить її до мистецтва.

Колега Здоровеги, професор кафедри української преси М. Нечиталюк, так говорить про внесок ученого у розвиток журналістики: "На мій погляд, своїми науковими нарисами, проблемними монографіями і статтями в журналах професор Здоровега переважно торкався і розробляв не питання журналістської методології, а цілком нерозроблених у науці проблем майстерності публіциста, чим, власне, найбільше прислужився для поступу науки про журналістику і для виховання молодих журналістів у вузі. Маю на увазі передусім перші дві книжки Здоровеги — "Мистецтво публіциста" (1966) і "У майстерні публіциста" (1969), які й досі не застаріли, їх залюбки читають студенти-журналісти і науков-ці-викладачі теоретичних дисциплін"[3].

У монографії "Пошуки істини, утвердження переконань. Деякі гносеологічні та психологічні проблеми публіцистики" науковець розробляв проблеми методології журналістики, визначав філософські та психологічні аспекти журналістської діяльності, визначав функції публіцистики, предмет відображення, зміст, форму публіцистичного твору, значення публіцистичного методу.

Володимир Здоровега вважав основною функцією публіцистики формування громад- ської думки. А для цього, зазначає учений, потрібні аналіз і синтез, систематизація і зіставлення, глибоко усвідомлений вплив на розум і почуття [4, 13].

Дослдіник запевняє: "Публіцистика починається там, де є думка" [4, 16]. Адже публіцистичний твір не лише відображає дійсність, а й осмислює її. "Публіцист вдається до логічно-абстрактної та конкретно-образної форми мислення. Використовує словесний образ чи образний вираз, деталь, образ критику, образ-персонаж" [4, 18].

Щодо теорії публіцистики, то, за словами О. Кузнецової: "В. Й. Здоровега виконав основне завдання теорії публіцистики — теоретично узагальнив процеси, що відбуваються в публіцистичній творчості радянської пори і часів незалежної України, сприяв удосконаленню журналістської майстерності, підвищенню впливовості творів публіцистики. Концепція публіцистики В. Й. Здоровеги — це не просто якісно новий етап розвитку теорії журналістики. Професор заклав фундамент справді наукової теорії публіцистики, дисципліни, яку можна викладати і в Україні, і в Німеччнині, і Китаї, і в США. Справжня теорія — вона всюди діє. В концепції В. Й. Здоровеги теорія публіцистики — один із розділів журналістикознавства: наука про специфіку та суспільну роль публіцистичної творчості, про творчі методи, стилі, про роди і види, про образотворчі засоби, а також про принципи і методику публіцистичних творів" [2, 175].

Володимир Здоровега належить до тих людей, які не тільки вміють творити науку, а й знають, як застосувати теоретичні здобутки на практиці. Вчений, окрім того, що володів особливим педагогічним даром, умінням важкі наукові сентенції викласти якомога простіше, "дохідливо і правильно донести складні явища і процеси, що відбувались і нині відбуваються у сфері ЗМІ, у суспільстві і світі"[5]. Учень Володимира Здоро-веги, відомий український журналіст С. Курпіль зазначає: "...Мені випало вчитися у період глибокого застою, у другій половині 70-х років, тоді, коли усі промови, навіть наукові роботи закінчувалися подякою ЦК КПРС на чолі з Леонідом Брежнєвим. Не кожен студент розумів, що ж відбувається насправді. <...> Та для нас у той час спілкуватися з професором Здоровегою було ковтком свіжого повітря. Володимир Йосипович намагався доволі тверезо доносити до студентів свої відчуття, свої думки не тільки про журналістику, а й про час, в якому вони живуть. Націлював нас критично ставитися до дійсності, самим шукати істину" [6, 19].

Становлення журналістики як науково-педагогічної галузі в українському контексті відбу- валося завдяки конкретним постатям, серед яких чільне місце посідає Володимир Здоровега. Як зазначає О. Мелещенко: "Сьогодні науковці середнього віку кажуть, що вони — "з гнізда Здоровеги", "з гнізда Прилюка", "з гнізда Москаленка". Як бачимо, лічені прізвища..." [2, 186]. Тому у 1987 р. після смерті декана київського факультету журналістики Д. Прилюка Володимир Здоровега залишився найавторитетнішою особистістю у журналістикознавстві. "У цей складний, але цікавий період він (Володимир Здоровега — М. Р.) намагається у своїх працях обстоювати важливість та необхідність незалежності Батьківщини, пов'язуючи із цим наступний поштовх розвитку національних ЗМІ і факультетів журналістики у Києві та Львові.Як і належить лідерові, він у свої немолоді вже літа встигає буквально скрізь. Він регулярно, не пропускаючи жодної з науково-практичних конференцій та заходів по лінії Національної спілки журналістів України, виступає з доповідями, присвяченими утвердженню незалежності та суверенітету рідної країни та ролі мас-медіа в цьому процесі, намагається осмислити роль політичних, бізнесових, військових журналістів у нових умовах, постійно друкується в авторитетних всеукраїнських виданнях "Дзеркало тижня", "День", "Високий замок" та ін., стежить за публікаціями талановитих київських і львівських редакційних працівників — і не просто стежить, а дає їм належну оцінку на шпальтах періодики. Водночас триває напружена робота з аспірантами, яких Володимир Йосипович успішно випускає уже в київській спецраді із захисту кандидатських і докторських дисертацій" [2, 185], — стверджує О. Мелещенко.

Після здобуття Україною незалежності виникла потреба у новому осмисленні журналістики, її функцій і ролі у суспільстві, а отже, й нового підходу до підготовки журналістських кадрів. Українські ЗМІ потерпали через економічне зубожіння, що загалом позначалося на якості української журналістики, яка не могла випускати конкурентноздатні інформаційні продукти. Виникла проблема підвищення та вдосконалення професіоналізму журналіста, поліпшення його фахових навичок, що було зумовлене кількісним зростанням масс-медіа, розширенням функцій журналістики, комерціалізації українського інформаційного простору.

Володимир Здоровега брав активну участь у становленні української журналістики як у науці, так і на практиці. За словами О. Меле-щенка "У продовж 1990-х років традиційні центри вищої журналістської освіти у Києві та Львові були доповнені спочатку Дніпропетровським, а згодом Харківським, Запорізьким, Донецьким, Таврійським, Ужгородським та іншими національними (державними) університетами, а також приватними вищими навчальними закладами. Відтак стала очевидною потреба в навчально-методичній літературі — передусім для цих центрів. Володимир Здоровега починає писати тексти лекцій зі "Вступу до журналістики", що виходять двома виданнями — у 1994 та 1998 роках. Після завершення цієї праці він береться за створення підручника "Теорія і методика журналістської творчості", який виходить двома виданнями на рубежі XX—XXI століть" [2, 186]. Названі праці Здоровеги залишаються і сьогодні найбільш цінними у журналістикознавстві. "Теорія і методика журналістської творчості" (2001 і 2004 рр.) — це підручник, за яким навчаються тисячі студентів усіх факультетів і відділень журналістики в Україні.Сам автор так розмірковує над призначенням цієї книжки: "...допомогти людині стати журналістом, сприяти входженню її у фах, засвоєнню значного масиву інформації, стимулювання жаги знання, без якого неможливе формування професіонала у сфері інтелектуальної діяльності" [7, 10]. І. Лубкович вважає, що "Теорія і методика журналістської творчості" В. Здоровеги — перший в Україні та один із перших у постсоціалістичних країнах підручник, присвячений теорії та методиці літературної праці в журналістиці" [8]. У науковому доробку вченого є чимало й інших праць, де автор обґрунтовує теоретичні засади функціонування журналістики, а також шляхи наближення журналістської освіти до вимог сучасної журналістської практики.

Наступні плани Володимира Здоровеги, як зазначає О. Мелещенко, були пов'язані з написанням підручника "Основи журналістики та масової комунікації". Володимир Йосипович говорив, що "мусить її написати", проте нагла смерть обірвала цей та безліч інших задумів науковця... " [2, 186]. А ще Володимир Здорове-га планував написати книгу "Українська публіцистика: історія, теорія і досвід". Про це йдеться в інтерв'ю газеті "День", приуроченому до 75-річчя вченого [9]. Але, як справедливо зауважує М. Присяжний: "...Його Вічність — це добра пам'ять тисяч вихованців і читачів, десятки книжок і сотні публікацій, які заклали фундамент наукової школи теорії і практики журналістики, це зведений дім і доглянутий сад львівської школи журналістики" [5].

Наше дослідження спонукає нас до висновку, що Володимир Здоровега зробив значний внесок у розвиток українського журналістико-знавства. Про це свідчить як науковий доробок вченого, так і його авторитет у наукових колах, унікальність теоретичних праць, актуальність підручників, які і сьогодні залишаються незамінними у навчальному процесі. За різних Володимир Здоровега та українське журналістикознавство історичних обставин ученому вдавалося служити інтересам науки. Його заслуги в науці важко переоцінити, адже Володимир Йосипович володів особливим вмінням мислити теоретично, бачити перспективи своїх наукових пошуків, відчувати важливість порушених проблем. Він був надзвичайно толерантною людиною, умів постійно вчитись і самовдосконалюватися. Як зазначає його учень С. Кость:"...місце професора Здоровеги в науці назавжди залишиться за ним "[2, 11]. Важко не погодитися з цією думкою, адже наукові здобутки вченого — це окремий розділ у науці про журналістику.

1. Трачук, T. Журналістикознавство: погляд львівських дослідників.
2. Пресознавчі студії: історія, теорія, методологія : зб. пр. каф. укр. преси і дослід. центру історії західноукр. преси. — Львів : ВЦ ЛНУ імені Івана Франка, 2007. — Вип. 2 (8). — 350 с.
3. Нечиталюк, М. Текст доповіді на всеукр. наук.-практ. конф. "Сучасна українська журналістика: ідейно-концептуальні засади, тенденції, перспективи", присв. пам'яті корифея укр. журналістики В. Здоровеги.
4. Здоровега, В. И. Публицистика, ее природа, общественная роль, гносеологические и психологические основы : автореф. дис. ... д. филол. н. / В. Здоро- вега. — М., 1970.
5. Присяжний, М. Вічність Володимира Здорове-ги // Дзеркало тижня. — 2006. — 16 лип.
6. Курпіль, С. Спілкування з Володимиром Йосиповичем для нас було ковтком свіжого повітря // Зб. пр. каф. укр. преси. — Львів, 2000. — Вип. 3. — с. 19—20.
7. Здоровега, В. Теорія і методика журналістської творчості : підручник / В. Здоровега. — 2 вид. — Львів, 2004. — 268 с.
8. Лубкович, І. Дилогія про медіасвіт і людину в ньому // Телекритика. — 2005. — № 1—2.
9. Здоровега, В. На журналістів чинитимуть тиск // День. — 2005. — 11 жовт.