Ласкаво просимо

УДК 821.161.2-92.09

Аналізуються проблеми професійної етики журналістів, розкриваються основні етичні засади публіцистичної творчості. Авторка виокремлює принципи професійної етики журналістів, що мають місце в публіцистиці Б. Олійника. Акцентується увага на принципах об'єктивності, неупередженості, відповідальності за поширювану інформацію. Публіцистика Б. Олійника розглядається з позицій гуманізму й аналітичного методу роботи журналіста з матеріалом.
Ключові слова: публіцистика, журналістська етика, об'єктивність, мораль.

The article analyses the problem of professional ethics of journalists. This question opens the important ethical foundations of sociopolitical work. The author of article underlines the principles of professional ethics of journalists. These principles are in the works of B. Oliynyk. The principles of objectivity, impartiality, responsibility for the information are emphasized. The sociopolitical journalism of B. Oliynyk is regarded from the position of humanism and analytical method of the journalist's work with the material.
Keywords: publicism, journalism ethics, objectivity, morality.

Анализируются проблемы профессиональной этики журналистов, раскрываются основные этические принципы публицистического творчества. Автор выделяет принципы профессиональной этики журналистов, которые имеют место в публицистике Б. Олийныка. Акцентируется внимание на принципах объективности, беспристрастия, ответственности за распространяемую информацию. Публицистика Б. Олийныка рассматривается из позиций гуманизма и аналитического метода работы журналиста с материалом.

Ключевые слова: публицистика, журналистская этика, объективность, мораль.

Питання журналістської етики є вельми актуальним для сучасного українського і зарубіжного журналістикознавства. Аналіз поняття журналістської етики та її принципів, а також нормативних документів, що фіксують етичні норми професійної діяльності журналістів, здійснено в роботах Д. Авраамова, Д. Корню, Е. Фіхтеліуса, Г. Лазутіної, О. Куз-нецової, В. Іванова та ін. Об'єктом статті є журналістська етика як особистісний аксіоло-гічно-практичний феномен, предметом виступає втілення норм професійної етики в публіцистиці Б. Олійника. Оскільки питання письменницької публіцистики в цілому та публіцистики Б. Олійника зокрема ґрунтовно не розглядаються сучасним журналістикознавством, варто звернути увагу на реалізацію норм журналістської етики в публіцистиці митця задля осмислення її як етико-естетичного феномена.

Публіцистична діяльність, покликана якнайповніше відображати стан розвитку суспільства шляхом порушення й аналізу актуальних соціальних проблем, має своїм підґрунтям особис-тісний моральний вибір, оскільки вплив засобів масової інформації на людей та реалізація імперативної, навчальної, виховної, розважальної та регулюючої функції пов'язані з професійною етичною відповідальністю авторів за результати взаємодії журналістського тексту з широкою аудиторією. За твердженням В. Здоровеги, публіцист "подає на суд читача не лише остаточний результат, висновок зі своїх міркувань, а й сам процес знаходження істини, з його болючими пошуками, сумнівами, помилками" [2, 96].

Специфічні умови журналістської етики формувалися поступово, з виникненням і розв'язанням моральних конфліктів та зловживань журналістів свободою слова й свободою преси. Журналістські етичні норми є результатом осмислення професійної моралі й покликані захистити суспільні інтереси від зловживань з боку ЗМІ. На думку Д. Корню, нині кодекси журналістської етики відповідають таким основним критеріям:
— забезпечення людей точною, достовірною та вичерпною інформацією, на яку вони мають право сподіватися;
— захист зайнятих інформуванням від усіх форм тиску чи примушування, що заважатимуть їм оприлюднювати певну інформацію чи спонукатимуть їх діяти всупереч власній совісті;
— якнайкраще забезпечення поширення інформації в суспільстві відповідно до основної місії преси в умовах ліберального суспільства [3, 16].

Таким чином, більшість перших нормативних кодексів формувалася й перебувала під впливом концепції свободи преси, що виникла в ХХ ст. Першим визнаним етичним нормативним документом журналістів уважають "Хартію професійних обов'язків французьких журналістів", ухвалену французьким Національним синдикатом журналістів у 1918 р. На міжнародній зустрічі журналістів у Гонолулу 1921 р. американець Джеймс Броун запропонував розроблені ним міжнародні правила поведінки журналіста "Кодекс етики і норм журналістської практики", який не був підтриманий. 1905 р. ООН схвалила Кодекс журналістської етики, що містить такі етичні норми: точність, вивіреність інформації, недопустимість наклепу, використання журналістики в особистих інтересах, наклепу, дезорганізації, плагіату.

3-поміж багатьох міжнародних кодексів професійної етики журналіст Д. Корню виділяє два документи, що, на його думку, синтезують загальні риси професії та вимоги до неї — "Декларацію обов'язків журналістів" (Бордо, 1954) та "Декларацію обов'язків і прав журналістів" (Мюнхен, 1971). Другий документ набув більшої популярності, його перевага в тому, що він містить перелік журналістських обов'язків стосовно громадськості, а також список прав, котрі дають виконувати ці зобов'язання. Чинними документами є Міжнародні принципи журналістської етики, схвалені на четвертій Консультативній зустрічі міжнародних і регіональних журналістських організацій, що відбулася в 1983 р. спершу в Празі, а згодом — у Парижі. На ній були присутні представники Міжнародної федерації журналістів, до якої 1992 року ввійшла Спілка журналістів України.

Усього ж міжнародних принципів професійної етики журналіста є десять:

— право людей на отримання правдивої інформації;
— вірність журналіста об'єктивній реальності;
— соціальна відповідальність журналіста;
— професійна чесність;
— загальнодоступність 3МІ та участь громадськості в їхній роботі;
— повага до приватного життя;
— повага до громадських інтересів;
— повага загальнолюдських цінностей і різноманіття культур;
— усунення війн та іншого зла, що протистоїть людству;
— сприяння новому міжнародному порядку в галузі інформації.

В Україні діють два етичні кодекси: "Кодекс честі українського журналіста", ухвалений на з'їзді Спілки журналістів та Етичний кодекс українського журналіста, добровільно прийнятий і відкритий для підписання, за дотриманням норм якого стежить спеціальна Комісія з журналістської етики, обрана на щорічному з'їзді підписантів цього кодексу.

Загалом, в українському журналістико-знавстві спостерігається розбіжність у потрактуванні журналістської етики як такої та в розумінні відповідної наукової дисципліни. "Професійна журналістська етика, — зазначає О. Кузнецова, — своєрідно використовує, поповнює, а не об'єднує журналістикознавство й загальну етику. Це окрема наукова галузь, що має свій предмет — професійну мораль журналістів. Журналістська професійна мораль виступає як практика втілення етичних норм журналістом під час фахової роботи..." [4, 32]. Отже, спостерігається ототожнення професійної етики з мораллю журналіста (як особистості і фахівця). Західні дослідники вважають журналістську етику явищем суто практичним, що є предметом відповідної навчальної дисципліни. Етика мас-медіа виступає, таким чином, центральною сполучною ланкою між обмежувальною природою інформації, характером професії журналіста, суспільною довірою до ЗМІ та їхньою відповідальністю перед спільнотою.

Природно, що в основі системи професійної етики лежить поняття етичної цінності, що виступає як "позитивна властивість, еталон, що виконує роль повсякденного орієнтира в оцінці людей, колективів, груп, організацій, фактів, подій, явищ, країн, націй та ін. Журналістські етичні цінності — це ідеальна форма суспільної свідомості журналістів, регулятори їхніх вчинків і поведінки"[4, 42]. Система журналістських етичних цінностей включає загальнолюдський, особистісний і професійний фактор, вона складається з: універсальних цінностей (людина, світ, життя); національних, етнічних цінностей (нація, держава, етнос); професійних журналістських цінностей (свобода слова, порядність, чесність); індивідуальних цінностей (самовдосконалення, самозбереження, любов до ближнього). Реалізація моральних категорій у професійній діяльності є етичним надзавданням журналіста, оскільки його моральна культура є не простою сумою чеснот, а усвідомленою лінією поведінки.

Мета будь-якого журналістського твору включає або власне державницький фактор (наприклад, служіння Україні як суверенній, незалежній, демократичній, соціальній і правовій державі), або власне соціальний (служіння людині як найбільшій онтологічній цінності), або професійний (забезпечення громадськості правдивою інформацією). Журналістська етика як Свалова М. І. система професійних цінностей покликана об'єднувати всі зазначені фактори в цілісному творі, формуючи "високу моральну самосвідомість і поведінку журналіста як комплекс освоєних ним професійних етичних цінностей, норм і правил поводження, що він втілює у роботі, самосвідомість як усвідомлення й оцінку людиною своїх дій та їх результатів, думок, почуттів, морального обличчя й інтересів, ідеалів і мотивів поведінки, цілісну оцінку самого себе та свого місця в житті"[4, 34]. Саме тому ціннісною основою журналістської етики, як і загальної етичної системи, є гуманістична спрямованість та антропоцентризм. Таким чином, журналістська професійна етика як аксіологічно-практична система, за О. Кузнецовою, складається з етичних цінностей; узагальнених етичних норм поведінки, які домінують над службовими обов'язками і правилами; службових етичних заборон; етикетних правил поведінки [4, 21].

Письменницька публіцистика як креативно-імперативна діяльність — це насамперед синтез принципів об'єктивності та полемічності, модальності в професійній діяльності журналіста. Водночас специфіка роботи публіциста передбачає високу відповідальність перед суспільством за свою діяльність. Тому соціальна відповідальність є провідною етичною цінністю, що має не лише професійний, а й особистісний характер.

Публіцистика Б. Олійника позначена відкритістю письма, аналітично-критичним підходом до історичних суспільних змін, владних структур, лідерства і лідерів, питань державності та економіки, що викликає неоднозначне потрактування й ставлення з боку реципієнтів. Як усяка журналістська діяльність, публіцистика митця має врегульовувати конфлікт між певним типом аудиторії та поширюваною інформацією. Тому дотримання принципів професійної етики відіграє важливу комунікативну роль, оскільки функція професійної моралі полягає, за Д. Авраамовим, у тому, щоб "узгоджувати інтереси читача та видавця, пом'якшувати суперечності між двома видами діяльності, з яких складається журналістика, не допускати конфлікту між потребою аудиторії в правдивій інформації та завдання впливу на неї..." [1, 33].

Провідною рисою публіцистики Б. Олійника в контексті професійної етики є насамперед моральна відповідність, тобто дотримання принципу чесності перед реципієнтом та самим собою при висвітленні важливих суспільних питань: "Але є принципи. Суто людські. 3акони предків, універсальні життєві правила, яких не можна зраджувати. Головне з нещасть, що його завдав нам Горбачов, у тому, що зміну принципів він довів до рівня побутового й безкарного вчинку. Більш того, безпринципність доведена до рівня доброчинності. Стираються межі між мораллю й аморальністю" [5, 29]. Таке розуміння власного права говорити про моральну деградацію соціуму на основі безпосереднього аналізу діяльності лідера (керівника держави) випливає з усвідомлення Олійником професійної моралі як індивідуальної свідомості, про що яскраво свідчать його публіцистичні тексти. Аналізування Б. Олійником себе як автора-пуб-ліциста є імпліцитним, воно випливає з самого характеру публіцистичного тексту, його аргу-ментованості й етичної наповненості, актуальності та коректності. "Будь-яку операцію з самоуправління, — зазначає Д. Авраамов, — журналіст здійснює на основі самопізнання і тому одночасно сприймає її як ставлення до самого себе. Моральний сенс самоуправління своєю діяльність з боку журналіста полягає не лише в тому, що його "фундаментальний інформаційний блок" містить у собі принципи і норми, котрі виступають у ролі регуляторів його поведінки і є критеріями його оцінок. Цей смисл іще й у тому, що ставлення журналіста до завдань і способів своєї діяльності й до людей, котрі включені в неї, усвідомлюється ним як власне, інтимне, моральне ставлення" [1, 85]. Таким чином, професійні етичні принципи тільки завдяки індивідуальному усвідомленню набувають особистісного характеру, переходять у площину практичної діяльності, формуючи з професійного права казати правду імператив "я повинен казати правду".

Принцип моральної відповідності в публіцистиці Б. Олійника органічно пов'язаний із принципом моральної відповідальності публіциста за поширювану ним інформацію, за наслідки здійснених ним аналітично-критичних операцій, а також за розвиток подій у тому випадку, коли аналізована ним проблема не була б оприлюднена: "Потрапляючи то в Карабах, то в Тирасполь, то в Цхинвал, то до Владивостока, де вже йшла справжня громадянська війна, дедалі частіше ловив себе на думці, що, незважаючи на національний характер та інші самодостатні прикметні ознаки супротивних сторін, це братовбивство ведеться за. одним сценарієм третього. І коли почалася югославська трагедія, вже з перших уривчастих хронік, з перших теле-кадрів мені неважко було дійти висновку: знову реалізується той самий сценарій. І цього разу настільки близько від кордонів нашої молодої держави. Що холод тривоги сталево пройшов під самим серцем" [6, 65].

Відповідальність публіциста для Б. Олійника — це універсальна професійна етична категорія, що реалізується передовсім через принцип коректності при висвітленні неоднозначних Реалізація професійних етичних принципів у публіцистиці Б. Олійника актуальних проблем. Публіцистика Б. Олійника, для якої загалом характерна відкритість у називанні імен, дат, подій, висвітлення причин і наслідків соціальних негараздів, демонструє коректний підхід у питаннях, що стосуються особистої честі та гідності, професійних таємниць, репутації колективів, небажаної реклами тощо: "3овсім не збираюся ідеалізувати ситуацію. Молодій демократії властива небезпечна хвороба зростання <...>. Останнім часом у деяких виданнях почали з'являтися "матеріальчики", що принижують національну гідність. Не буду називати ці "видання", аби не робити їм своєрідної реклами, на котру вони, схоже, й розраховують" [5, 33].

Основною професійною засадою публіцистики Б. Олійника є об'єктивність, яка дозволяє ширше й масштабніше осмислити предмет і об'єкт аналізу автора, забезпечує ефективну комунікативну взаємодію між публіцистом та аудиторією, розширює коло реципієнтів. Принцип об'єктивності автор реалізує на різних рівнях. Насамперед, це з'ясування "передісторії" проблеми, висвітлення причин її виникнення не лише задля глибшого осмислення ситуації, а й для послідовного психологічного введення читачів у суть порушуваного питання: "Масова са-танізація сербів, — аналізує Олійник ситуацію на Балканах 1993 року, — ведеться впродовж століть, оскільки Сербія — аванпост православ'я, котрий споконвіків стояв на шляху як німецьким замірам на лебенсраум та світове панування, так і на шляху агресивної католизації та османізації Європи. Нині ж вона заважає єдиній на сьогодні наддержаві поставити остаточну крапку в новому світопорядку, де Америка мислить себе необмеженим хазяїном" [6, 66].

По-друге, принцип об'єктивності реалізується через порушення проблем доступу громадськості до правдивої інформації, неупередженості 3МІ як, наприклад, у контексті міжнаціональних конфліктів, ідеологічних протистоянь, військової агресії, екологічних катастроф тощо. Наприклад, об'єктивно висвітлює Б. Олійник роботу сесії ПА Ради Європи у квітні 2001 р., в якій брала участь Постійна делегація України, зокрема, вирішення косовської проблеми: "Порядок денний, як завжди, був перевантажений проблемами європейського і світового масштабу. <.> Однак, за категоричною вимогою об'єднаних лівих Європи, дискусію було продовжено майже на повний сесійний день. Попри всю жорсткість цензури, коли підзвітні Альянсові мас-медіа подавали в основному тільки інформацію про біженців з Косово-Метохії, фрагменти правди про варварські бомбардування мирних об'єктів і цивільного населення все ж пробивалися навіть до сесійної зали. До того ж, об'єднані ліві запросили до Страсбурга представників Югославії. І хоч керівництво ПА РЄ не дозволило їм офіційно виступити ні в комітетах, ні на сесії, представники лівих допомогли югославам зустрітися з делегаціями, зокрема й з українською, організували прес-конференцію, де вони самі й розповіли, і потвердили документами правду про тактику випаленої землі у виконанні Альянсу" [10, 158].

Соціальна дійсність підлягає різнобічному оцінюванню з боку публіциста, але завжди оцінки порушуваних проблем, аналіз подій, явищ, фактів, осмислення ролі особистості в історії ґрунтуються на масштабності й неупередженості, вмінні автора якнайповніше розкрити суть аналізованого ним питання. Саме тому одним із засобів об'єктивного викладу інформації в публіцистиці Б. Олійника є аргументація конкретними фактами, цифрами, показниками, зафіксованими чи то самим автором, чи за допомогою фахівців. "Краще сказати правду. А правда така, — констатує в 1996 р. Б. Олійник — голова Комісії Верховної Ради України з питань зовнішньої політики і зв'язків з СНД, — частина тіньової економіки в Україні зросла з 40 відсотків валового прибутку в 1994 до 60 відсотків у 1996, високосному. Себто, ми вже не держава, а фантом, тінь, фата моргана, марево, міраж, майя. Кількість лише зареєстрованих злочинів за роки лібералізації перевищила 2,5 мільйона, а вбивств і замахів на життя сягає 20 тисяч. Наркоманія, соціальні захворювання, сифіліс, туберкульоз, а тепер ще й СНІД сягнули такого рівня, що вже йдеться про невідтво-рення робочої сили, про катастрофічне зниження інтелектуального потенціалу нації, а отже, падіння обороноздатності держави. Себто, йдеться до соціальної деградації, до геноциду" [9, 20].

Публіцистичний доробок Б. Олійника є яскравим прикладом втілення ще одного професійного етичного принципу — боротьби з війнами та іншим злом, що протистоїть людству. Антивоєнне спрямування має місце при висвітленні етнічних конфліктів, воєнних дій у різних країнах, загалом при осмисленні війни під історіософським кутом зору. Висвітлення етнічних конфліктів також базується на аналізі морального стану суспільства, спостереженнях внаслідок перебування на місці подій, залученні свідчень очевидців тощо. Уникає Б. Олійник використання фактів, образливих для представників певних національностей, виважено подає історичні описи, аналізує та прогнозує наслідки, акцентуючи особливу увагу на ролі ЗМІ у правдивому висвітленні міжетнічних суперечностей: "Погляньмо, як висвітлюють нині наші мас-медіа події зарубіжжя, особливо кризові в Боснії та Герцеговині, в Сербії, Косові, в Афга- ністані і, нарешті, в Іраку. Лише окремі видання осмілюються виступити проти слов'янофобії і сатанізації сербів, а нині — проти демонізації мусульман, розв'язаної найнятими кілерами пера. Преважна ж більшість резонує з голосу хазяїв нового світопорядку, оце вам і свобода слова вкупі із цензурою" [8, 12].

Етичний принцип гуманізму та боротьби із загальнолюдським злом набуває в публіцистиці Олійника конкретного втілення в категорії турботи про державність, незалежність і безпеку України, реалізуючись через осмислення морально-етичних, етнічних, політичних, економічних проблем слов'янського світу взагалі: "Схоже, що світове співтовариство вельми толерантно, як до само собою зрозумілого, ставиться до солідарності та взаємопідтримки, скажімо, мусульман, католиків чи євреїв. Але тільки-но заходить мова про таку ж природну необхідність солідарності і взаємопідтримки між слов'янами, навіть у боротьбі з тероризмом, як одразу ж інтонація круто міняється на зловорожу. Тут тобі і панславізм, що чомусь загрожує розколом світу, і "рука Москви", і — що б ви подумали?! — "більшовизм" разом із "тоталітаризмом". При цьому в голосі звинува-телів чується не лише лють, а й холодок страху. Ця атака на ідею слов'янської взаємопід-тримки, найперше ж — супроти православ'я — ведеться вже не одне століття, особливо посилившись з початком ХХ віку" [7, 10].

3агалом, публіцистика Б. Олійника демонструє втілення принципів журналістської етики насамперед через категорію особистісних етичних цінностей, що, набуваючи значення мотивації професійної діяльності, втілюються в публіцистичному тексті як його змістова складова. Гуманістичне підґрунтя професійної етики журналіста, відповідальність, об'єктивність, коректність і неупередженість є разом з тим частиною авторської інтенції при висвітленні проблем і явищ різного характеру, виразником авторського світомислення, а також комунікативною площиною, оскільки вплив публіциста на громадську свідомість відбувається й на основі дотримання ним норм журналістської етики як особистісно-професійної системи цінностей.


1.Авраамов, Д. С. Профессиональная этика журналиста : учеб. пособ. для студентов вузов, обучающихся по направлению и специальности "Журналистика". — М. : Издательство МГУ, 1999.
2. Здоровега, В. И. У майстерні публіциста: Проблеми теорії, психології публіцистичної майстерності. — Львів : ВЦ Львівського університету, 1969.
3.Корню, Д. Етика засобів масової інформації / С. Гринцевич (пер. з фр.). — К. : К. І. С, 2004.
4.Кузнецова, О. Журналістська етика й етикет. — Львів, 1998.
5.Олейник Борис — о Михаиле Горбачеве, жизнии политике: [Беседа] / вел Ю. Константинов // Радуга. — 1993. — № 1. — С. 26—40.
6.Олійник, Б. Будьмо пильні, слов'яни! Час подвійних стандартів, або хто і з якою метою сатанізує сербів / Б. Олійник // Криниця. — 1993. — № 10—12. — С. 64—76.
7. Олійник, Б. Діалог цивілізацій і проблеми єдності слов'янських народів : виступ на Міжнар. конф. "Діалог цивілізацій", 24 трав. 2002 р. / Б. Олійник // Персонал. — 2002. — № 6. — С. 9.
8.Олійник, Б. Доки не буде своїх національних ЗМІ, доти самі себе заборонятимемо / Б. Олійник // Віче. — № 12. — С. 11—12.
9.Олійник, Б. "Ми — п'яте колесо до воза "сімки" / Б. Олійник // Віче. — 1997. — № 3. — С. 20—21.
10. Олійник, Б. Хто наступний? / Б. Олійник // Слов'янське віче. — ХХІ ст. — 2000. — № 1. — С. 158—166.