Ласкаво просимо

Аналізується сучасний стан студентського навчання. Висуваються варіанти розв'язання проблем і суперечностей у навчальному процесі для його поліпшення на різних рівнях.
Ключові слова: журналістика, навчання, викладач, дисципліна, студент.

The modern state of student studies is analysed in the article. The variants of working out problems and contradictions are pulled out in an educational process for his improvement at different levels.
Keywords: journalism, studies, teacher, discipline, student.

Анализируется современное состояние студенческой учебы. Выдвигаются варианты решения проблем и противоречий в учебном процессе для его улучшения на различных уровнях.
Ключевые слова: журналистика, учеба, преподаватель, дисциплина, студент.

Актуальність обраної теми зумовлена постійними змінами в системі української освіти унаслідок запровадження ВНЗ Болонського процесу; реформами Міністерства освіти України з перейманням досвіду європейської освіти у контексті навчального процесу, його ефективності та системи оцінювання знань студентів.
Цю тему досліджували й досліджують займаються чимало науковців, які розробляють методологічну базу для навчального процесу, серед них — В. Різун, І. Вакарчук, Б. Потяти-ник, В. Здоровега та інші.
Об'єктом дослідження є сучасна студентська наука як результат процесу навчання.
За предмет дослідження обрано навчальні дисципліни в журналістських вишах.
Новизна дослідження полягає у тому, щоб запропонувати вивчення у журналістських ВНЗ нових дисціплін, необхідність яких продиктовано реаліями сьогодення.

Ліпше попередити, аніж лікувати Сьогоднішній день диктує нам правила у всіх сферах життя і вимагає від студентів журналістських ВНЗ не тільки інтелектуальних знань і навичок роботи із технічним обладнанням. Прийшов час звернути увагу на питання захищеності працівників медіа та фізичної підготовки майбутніх журналістів.
Закон України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" у розділі IV "Організація соціального захисту журналістів та особливості трудових відносин" містить ст. 12 "Особливості соціального захисту журналістів з урахуванням специфіки журналістської діяльності". Саме на специфіку варто звернути увагу, де зокрема,  сказано:   "Підставами  застосування окремих і особливих норм соціального захисту журналістів є такі специфічні риси та умови журналістської діяльності:

— ...систематичне перебування у відрядженнях та роз'їздах, включаючи відрядження до місць надзвичайних подій, професійна творча діяльність в екстремальних умовах, виконання спеціальних завдань з ризиком для здоров'я і життя;
— .наявність об'єктивних і суб'єктивних труднощів та перешкод у добуванні інформації;
— прояви морально-психологічного тиску, погрози та безпосередні загрозливі дії проти журналіста у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків" [1].

У таких умовах діяльності може опинитися кожен журналіст, і це вже підстава для введення в журналістську освітню програму окремої дисципліни — курсу фізичної підготовки. Якщо на першому році навчання буде достатньо може бути заняття аеробікою, баскетболом, тенісом тощо, то на другому році такі дисципліни можна замінити курсами самооборони із практичним засвоєнням прийомів рукопашного бою, основ захисту від вогнепальної та холодної зброї. Методом визначення рівня підготовленості студентів із цієї дисципліни можуть бути певні нормативи.
Також доречним було б уведення курсів психологічної підготовки. Здатність у певних ситуаціях швидко зорієнтуватися та правильно зреагувати може врятувати життя і здоров'я працівникові ЗМІ, а, можливо, іншим людям. Це допоможе зберегти й дороге технічне обладнання. Такі курси мають ознайомити журналістів із певними видами ситуацій, що заважають виконанню професійних обов'язків.

За певних обставин журналіст може уникнути неприємних та небезпечних ситуацій, тобто на цьому курсі мають пояснити також чого не повинен робити майбутній журналіст, щоб не стати жертвою. Звісно, це не стосується само-цензури, а скоріше — самоконтролю та правил поводження із важливою інформацією, розвитком навичок із прогнозування наслідків подій. "Хто попереджений, той озброєний" — мабуть, такий девіз повинні мати ці курси.

Випадки, коли працівникові ЗМІ погрожують, застосовують фізичні та психологічні методи впливу на нього, сьогодні є типові й непоодинокі в Україні. За умови вивчення різних варіантів таких ситуацій, їх обігрування та роз'яснення шляхів виходу з них, журналіст по закінченню навчального закладу почуватиметься значно впевненіше, адекватніше реагуватиме на випадки тиску під час виконання службових обовязків. Це допоможе йому правильно й швидко оцінити ситуацію та діяти не розгубившись. У такий спосіб можна буде навіть змінити до певної міри невтішну статистику карних справ із нападів на працівників ЗМІ. Цей результат залежить у свою чергу від якості занять у навчальному закладі.

"Стаття 18. Інші норми соціальної підтримки та захисту журналістів.
Власник <... > засобу масової інформації у разі смерті журналіста його сім'ї надає матеріальну допомогу та допомогу в організації похорону. Витрати на похорон журналіста, який загинув під час виконання службових обов'язків, ритуальні послуги, спорудження надгробка повністю виконуються за рахунок власника <... > засобу масової інформації" [1].
Щоб уникнути наслідків, окреслених у ст. 18 цього ж закону, Міністерству освіти варто замислитися над пропозицією щодо введення курсів психологічної та фізичної підготовки журналіста. Власники ЗМІ, державні чи приватні, із вдячністю поставляться до заощадження їхніх коштів та збереження кадрів.
Про захист журналіста варто потурбуватися починаючи зі студентської лави, аби цей захист був по-справжньому дієвим.

Для чого існують обмеження?
"Положення про порядок зарахування студентів Інституту журналістики на навчання за освітньо-кваліфікаційним рівнем "спеціаліст" та "магістр" зі спеціальностей "журналістика" і "видавнича справа та редагування" містить пункти:
1.5. Порядок зарахування у групу "магістр" такий:
— до заяви студент додає досьє за 3 роки (власні матеріали, матеріали інших авторів тощо на певну тему, з якої спеціалізується студент протягом 2—4 курсів;
— студент подає також огляд журналістських матеріалів або певного видання, певної теле-, радіопрограми, теле-, радіосюжетів, присвячених обраній проблемно-тематичній сфері за останні два роки (обсяг огляду 30 сторінок формату А4, 14 кегель, інтервал 1,0);
— до заяви додається довідка про прослухані факультативні курси протягом 3—4 року навчання в бакалавраті з тематики, що відповідає обраній проблемно-тематичній спеціалізації." [1].
Питання: навіщо обирати одну тему, якщо студент хоче випробувати свої сили в усіх галузях і сферах? Чимало студентів на першому курсі навчання не знають напевно чи хочуть вони навчатись у магістратурі; інколи визначаються лише на 4-му. Як вони можуть обрати тему, присвячену якійсь одній проблемі?

У багатьох моїх колег є доробки з різної тематики: виступи на наукових конференціях, статті в газетах та сюжети на радіо й телебаченні, напрацьовані за роки навчання в інституті. Але всі вони не можуть бути присвячені одній темі. Бо, наприклад, практи-кант-телевізійник, що потрапляє у відділ новин, не має змоги перебирати темами для сюжетів, адже він і так стикається із проблемою байдужості працівників ЗМІ до його практичного навчання, до того ж однотематичність суперечить сутності новин.

А робота у поєднанні з навчанням вважається неофіційною і не схвалюється навчальним закладом. Домагаючись постійного відвідування занять, викладачі та керівництво інституту не мають морального права приймати набуті таким чином доробки, бо це суперечить правилам навчального закладу і ставить у скрутне становище тих студентів, що відвідують заняття справно.

Ситуація. Студентка, що хоче навчатись у магістратурі, помічає на четвертому курсі, що в неї одна стаття про мову, друга про рекламу, третя про підручники. Усі статті та наукові виступи якісні й корисні, їх чимало, і це дає їй перевагу перед іншими студентами, що не "проявили творчих здібностей" і "мають схильність до науково-дослідної та науково-педагогічної діяльності". Але матеріали цієї студентки не мають зв'язку між собою. Що робити за таких обставин?

На мою думку, варто ввести додаткові бали за проблемно-тематичний комплекс матеріалів, але не висувати це за обов'язкову умову. Студенти повинні мати змогу обирати, випробовувати себе в різних сферах і темах. До того ж сьогодні теми мають властивість швидко вичерпуватись, і штучне їх обговорення позбавлене сенсу. Наукові конференції теж прово-
Навчальний процес у вищій школі: від академічних засад до потреб сьогодення дяться на різні теми, обирати лише ті, що відповідають обраній проблемі — нелогічно.

На нашу думку, однотематична спеціалізація гірша за багатотематичні, бо вона звужує знання і кугозір студента за умови глобальної деспеціалізації, що вимагає сьогодення, особливо у роботі журналіста. Думаю, якщо провести опитування на цю тему серед студентів, то більшість підтримає думку про необов'язковість такої умови в навчанні, принаймні поки диплом бакалавра не вважається документом про повну вищу освітою. Доречним було хоча би скорочення та перенесення терміну, за який студент має обрати тематичну спеціалізацію і працювати лише з відповідними матеріалами. Адже студент, що сумлінно відвідує заняття, не має особливої змоги напрацювати матеріали, так би мовити, "для себе" і "для вступу до магістратури чи на спеціаліста", щоб закінчити ВНЗ без проблем.


Уведення спецкурсів, коли студент обирає дисципліну, яку відвідує, стало однією з корисних змін у навчальній програмі Інституту журналістики. Але і ця хороша ідея має свої недоліки. Вони полягають у тому, що студенти йдуть не на курс, а до викладача. Тому що освітній і викладацький рівень самих викладачів не відповідає вимогам студентів і назві курсу. Інколи це просто назва — і все. Ситуація, звісно, не нова: коли викладач не може дати належних знань студентові, тобто розповісти щось нове для нього та корисне, або просто не здатен донести до студента суть дисципліни через надмірну академічність викладу та відсутність викладацьких навичок.

Чому одні спецкурси, які веде певний викладач, відвідує велика кількість студентів, і їм відводять для занять велику аудиторію, а на дисципліни іншого викладача записуються поодинокі студенти? Відповіді тут поки що немає, адже всі розуміють, що такому викладачеві бракує потрібних знань чи хисту, його тримають у навчальному закладу з поваги до колишніх заслуг або через невеликий термін, що залишився до пенсії.

Звідси і зайві, нікому не потрібні дисципліни, що повторюються з року в рік. Натомість спостерігається нестача навчальних годин на інші дисципліни: перш за все на мову, на фахові спеціальності.
В. Різун на одній з науково-практичних конференцій сказав: ".українська журналістика народжена в лоні академічної освіти, тому для неї реальним є рух наближення до практицизму. Під практикою в усіх країнах мають   на   увазі   практичні   заняття,   співвідношення яких в Україні відповідає іншим країнам. Але, певно, основна відмінність не в кількості, а в сутності цих занять" [3]. Тобто в якості. Отже, якщо раніше керівництво ВНЗ для поліпшення ситуації з освітою та наближення її до європейських стандартів збільшувало кількість практичних занять, то тепер настав момент підвищувати їхню якість. Тут, як усім зрозуміло, без жертв не обійтися. У виступі на конференції заступник директора Інституту журналістики Т. Петрів, зокрема. сказав, що: ".ризиками, які можуть стати на заваді впровадженню нового, є спротив частини викладачів, недостатнє фінансування, прийняття рішень на міністерському рівні" [3]. Мабуть, саме тому однією з причин повільного реформування освіти є неготовність ні керівництва, ні викладацького складу до суттєвих змін. Що вже казати про залучення студентів до підготовки навчальних планів на зразок Дублінського університету.


Оскільки реформи, зазвичай, торкаються усіх сфер, варто звернути увагу й на систему оцінювання знань. Недостатньо п'ятибальну шкалу оцінок замінити на болонські бали, адже суть залишається тією ж, якщо не змінити сам процес.
Чому комп'ютерні тести — найкращий метод оцінювання знань студентів? Причини такі: об'єктивність, глибоке осягнення всього навчального матеріалу, легкість у використанні за умов належного технічного забезпечення, швидкість проведення, неможливість списувань (різна послідовність відповідей майже для всіх комп'ютерів), зняття психологічного й морального навантаження на студента та викладача, що відчувається завжди при складанні іспитів чи заліків. Із таким методом оцінювання автоматично знімаються всі розмови про підкупність чи необєктивність викладача, його суб'єктивне ставлення до студента. Звісно, при цьому не слід відкидати відвідування та роботу впродовж семестру, що й досі дуже цінується в українських ВНЗ.

У британській освіті екзамени складають тільки у письмовій формі. "Ніхто в Лідському університеті навіть не чув про білети. Оскільки вважається, що на іспиті студент повинен продемонструвати не добру пам'ять, а вміння вирішувати конкретну проблему за допомогою набутих знань. Існує чіткий поділ критеріїв на знання та уміння, які вимагаються від студента. Цілковито виключається можливість плагіату <...> та списування на іспитах" [3].

Щоб упевнитись у корисності й прогресивності цього нововведення на нашому ґрунті, варто провести опитування серед студентів та викладачів на цю тему. Вважаємо, що більшість студентів висловлюється за введення електронного екзаменаційного тестування. Позитивний досвід уже показали тести зі спеціальності "Історія видавничої справи". Майже ніхто зі студентів невисував скарг до такої форми екзаменування. І це природно, адже в разі негативних результатів, що їх покаже тест, студент має претензії лише до себе.

Безперечно, запитання мають бути певним чином стандартизовані, не містити неоднозначних відповідей чи заплутаних формулювань. Час, наданий студентові для відповіді, повинен задовольняти людей різних темпераментів.
Зрозуміло, що видана комп'ютером оцінка не є остаточною, якщо студент із нею не згоден. Причини різні: не мав змоги гарно підготуватись до тесту через особисті обставини або хоче перескласти екзамен. На цей випадок має бути окремий варіант тестів для перескладання, що не повторює варіанти екзаменаційних тестів.

Переведення навчальних закладів на метод тестування потребує фінанування з боку держави на розширення чи заміни технологічної бази для розробки та створення програм тестування, бази сховища результатів тестів. А навчальні заклади можуть розробити плани та подати їх до міносвіти, що прискорило би прийняття відповідних рішень.


Чого не знають чи бояться викладачі? Складається таке враження, що ніхто не має особливого бажання ні навчати, ні навчатися. У чому причина? Опрацювавши чимало статей із проблем журналістської освіти, авторка дійшла такого висновку: викладачі не можуть дати тих знань, що їх потребують студенти, через неможливість чи небажання підвищувати свою кваліфікацію, розвиватися разом із часом за постійно змінюваними вимогами медіаринку до медіаосвіти. Тому часто виходить так, що студент знає більше за викладача, і далеко не з університетських дисциплін, а з власної ініціативи, цікавості та практичного досвіду.

Де і як підвищувати кваліфікацію викладачеві? Часто скаржаться на те, що на тренінги відсилать частіше студентів, закордонні гранти теж дають їм. Тут треба створити розумну пропорцію кількості студентів і викладачів, де чітко визначалося б, хто має право поліпшити свою освіту. За якими критеріями? Варто узгодити це питання. У деяких випадках справді корисніше створити умови для навчання одного викладача, який потім передасть свої знання сотні студентів.
Викладачам варто порадити "не впадати в крайнощі академізму", брати приклад із В. Різуна, який веде передачі на радіо, щоб, як він сам каже, не відриватися від практики, бути "граючим директором". Викладачі, що не працюють у редакціях, мають брати участь у тре-нінгах. Дуже влучно про це сказав О. Чек-мишев: "Бувають такі студенти, які вважають, що вони все знають і їм нічого не потрібно. Так само бувають і такі викладачі, які, не маючи певних знань, пориваються навчати журналістики. Новини, які виходять о шостій годині, не можуть виходити о дев'ятій із тими самими фактами та коментарями. То чи може один викладач роками входити в ту саму аудиторію з однією й тією ж інформацією?" [3].

Чому так важливо, щоб викладач, який читає основи виробництва новин хоч інколи бував у "ньюз-румі"? Тому що зі студентів, яких він навчає, мають не кепкувати, коли вони потрапляють у справжні ЗМІ, а ставитись як до рівних, лише тільки трохи молодших колег. Розповідь про роботу у ньюз-румах навіть без спеціальної навчальної кімнати в університеті, результат неймовірний. Проходячи на практику на телебаченні, авторка вирішила поспілкуватися зі старшокурсницею, котра вже стажувалася на цьому телеканалі. Всього дві години розмови і я зрозуміла, який вигляд має це приміщення, що журналісти там роблять, за якими правилами і як працюють. Результатом першого дня практики став сюжет для вечірнього випуску. Не мій, а мого колеги — досвідченого журналіста. Але я не пасивно дивилася на все, а й сприяла виходу сюжету в ефір. Мій колега був дуже здивований, коли на його запитання: "Де ти працювала раніше?", — я відповіла — "Ніде. Сьогодні мій перший день на телебаченні". І моя спеціалізація навіть не тележурналістика.

Разом зі мною на стажування прийшла дівчина, що закінчила мій інститут. Здавалася вона украй розгубленою. Допомогти їй було складно, бо вона навіть не розуміла значення слів "монтаж", "дед-лайн". Після п'яти років в університеті дівчина була впевнена, що сюжет журналіст може забрати додому і там доробити. Мені не хотілося вірити, що вона закінчила найкращий ВНЗ України.

Чому так трапляється? Через те, що кожен викладач прагне відчитати свій предмет якнайшвидше і його не цікавить рівень знань студента. Викладачам байдуже, бо ніхто не прийде і не запитає: чому ви сьогодні або за цей місяць навчили студентів? А якщо виявляється брак знань, то у цьому знову винні студенти, що не бажають учитись або недостатньо здібні.
Але тут винні не тільки студенти, а й викладачі. А ще система освіти, ладна тримати їх п'ять років на місці, де могла б навчатися талановита людина. Саморозвиток і удосконалення не є особливо важливими сьогодні з для української освіти. Слово практика досі залишається ключовим, але переходить в іншу площину.

Реформування викладання та оцінювання знань — ось ключі до логічних перетворень і ефективності освіти в журналістиці. Тоді з'явиться зв'язок із власними медіа й паралелі (освіта і реальна журналістика) перетнуться, налагодиться комунікація зі світом.
Практичні рекомендації:

1. Розробити програму з нового методу оцінювання знань та впровадження нової дисципліни із самозахисту та психологічної підготовки журналіста й подати у міністерство.
2. Активно інформувати та залучати студентів і викладачів до тренінгів.
3. Налагодити співпрацю ВНЗ зі ЗМІ.

1. Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів : Закон України. — <http://www.zakon.rada.gov.ua> [07. 03. 2007].

2. Про порядок зарахування студентів Інституту журналістики на навчання за освітньо-кваліфікаційним рівнем "спеціаліст" та "магістр" зі спеціальностей "журналістика" і "видавнича справа та редагування" : положення. — <http//www.journ.univ. kiev.ua> [07. 03. 2007].

3. Українській журналістській освіті — європейський досвід. — <http://www.telekritika.com.ua> [07.03. 2007].