Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Трансформація проблеми самоідентифікації українців на шпальтах газети "Свобода" у період із середини 40-х до кінця 90-х років XX ст.

Чекалюк В. В.
асп.
УДК 070.19


Простежено трансформацію розвитку проблеми ідентифікації українців на шпальтах газети "Свобода" від середини 40-х до кінця 90-х рр. XX ст.

Ключові слова:преса діаспори, самоідентифікація нації, збереження ідентичності, національне самовизначення, газетно-журнальна періодика, історія преси.

The transformation of identification of Ukrainian nation in newspaper "Svoboda" from the middle of fortieth to the end of nineties of the XX century is studied.
Keywords:press of diaspora, ethnic selfidentification, concervation of identity, ethnical selfidentification, periodicals, the history of press.

Прослежена трансформация развития проблемы идентификации украинцев на страницах газеты "Свобода" от середины 40-х до конца 90-х гг. XX в.
Ключевые слова:пресса диаспоры, самоидентификация нации, сохранения идентичности, национальное самоопределение, газетно-журнальная периодика, история прессы.



Майже двадцять років українські емігранти на вільних землях Вашингтона, а також у Канаді й Південній Америці були залишені самі на себе. Перші емігранти здебільшого не знали ані своєї приналежності до національності, ані свого роду, ані свого національно-державного ідеалу, вони були розгублені. Англосаксонці часто вважали їх за австрійців, поляків і росіян. За цих обставин українська преса, як ідейна зброя недержавного народу, що сягала у віддалені закутки поселеного розпорошення, взяла на себе роль і вчителя, й вихователя, й порадника, й інформатора, й організатора, й опікуна-консерватора, й охоронця української сутності.

Українське друковане слово з перших днів появи преси почало закликати читацьку аудиторію до самоорганізації. Українська преса плекала у середовищі емігрантів ідеї всенаціональної єдності народу як передумову національного визволення й самостійної держави; закликала дбати про все-національне культурне добро, самоудосконалюва-тися, будувати церкви, школи, народні будинки, науково-освітні установи тощо.

Українське друковане слово групувало людей, будучи найсильнішою об'єднуючою ланкою, задовольняло інформаційно-пізнавальні запити часу щодо найновіших досягнень науки, формувало в народі здоровий світогляд та потребу спільної думки й солідарності.

Преса української діаспори від часу свого заснування не мала виразного політичного спрямування. Але на початку ХХ ст., відстоюючи соціально-політичні та економічні права української громади, висвітлюючи політичне життя США, видання поступово набирають політичного спрямування, а також розширюють інформаційний простір. Зростає їх роль і в національно-культурному житті українців у діаспорі. У цей період простежується не тільки швидкий розвиток української преси, а й її диференціація за тематикою та політично програмовими ознаками. Цьому сприяло створення у США численних українських організацій різної політичної орієнтації — громадських, професійних, жіночих, молодіжних. їх трибуною ставали органи етнічної преси, які задовольняли потреби української громади в інформації насамперед національного характеру.

Перша світова війна викликала нову хвилю української еміграції. На рідних землях українська преса зазнавала жорстоких утисків, переслідувань і гніту: її видання конфісковували, друкарні закривали, а редакторів і працівників пера часто ув'язнювали.

Для тогочасних переселенців з України було характерним ведення спільного господарства великими родинами. Це могли бути навіть генетично чужі люди, проте земляки: на чужині етнічна приналежність відчувається значно гостріше, ніж на батьківщині. Отож, для життя та адаптації у новому суспільстві потрібні були компактність проживання, тісні родинно-сусідські стосунки, що додавало впевненості у новому середовищі, сприяло адаптації у нових умовах.

Історичне тло зародження української преси в Україні і за кордоном спонукає ще раз наголосити на тому, що на шпальтах преси діаспори "...українське минуле — це головним чином історія народу, змушеного боротися за виживання і розвиток поза впливом тієї чи іншої цілком сформованої держави" [30].

Варто зазначити, що на перших порах свого існування преса українських емігрантів ще не мала виразного політичного характеру. Такої особливості вона набуває вже на початку ХХ ст., згуртовуючи українську громаду для відстоювання власних соціально-економічних і політичних прав, а також висвітлюючи політичне життя США, Канади, України. Із появою нових переселенців вже після Першої світової війни еміграційне життя українців у цих країнах почало невпинно змінюватися. Так, залучення новоприбулих емігрантів до громадського життя української спільноти вплинула і на становлення етнічної преси. З'явилося чимало нових видань. Але цей час для української преси був характерний не лише її кількісним зростанням, а й розширенням інформаційного поля, що сприяло її тематичній диференціації та спеціалізації.

Преса діаспори завжди прагнула мати нерозривний зв'язок з Україною, впливати принаймні порадою чи добрим словом на життя в рідному краї. На шпальтах преси діаспори простежується і зворотний вплив — подій в Україні на настрої у діаспорі. Інформаційні коливання на батьківщині українців прямо впливають на інформаційний простір української етнічної преси. Кожна подія в Україні ретельно вивчається й коментується на шпальтах преси діаспори США.

Вивчення публікацій "Свободи" ХХ ст. дає можливість отримати аргументовані відповіді на те, які важелі впливу на збереження самоіден-тифікації українців були головними, яка їх роль, сила впливу. Для підтримки патріотичного духу, для збереження самоідентифікації українців, газета регулярно видавала класичні твори українських авторів, зокрема П. Куліша, І. Франка, С. Руданського, В. Стефаника, В. Винниченка, М. Вороного, Олександра Олеся та ін.

"Свобода" — найдавніша українська газета як за кордоном, так і в Україні. її натхненник і перший редактор Г. Грушка визначив статус видання так: "Це має бути народна газета". Так і сталось, більш як за сто років існування "Свобода" жодного разу не зійшла із позицій виразника духу українського народу, захисника його інтересів.

Різноманітність рубрик часопису давала можливість широко висвітлювати питання, пов'язані з громадсько-політичним, церковно-релігійним, культурно-освітнім життям української діаспори.

Українське друковане слово закликало читацьку аудиторію до самоорганізації, плекати в середовищі емігрантів ідею всенаціональної єдності народів як передумову національного визволення і створення самостійної держави.

Можна побачити як висвітлено проблему ідентифікації українців у контексті проблематики окремих видань. Для аналізу ми обрали часопис "Свобода". Детальніше простежимо матеріали кінця 1950-х років, у яких найбільш повно проявляється професійний журналістський хист дописувачів. Рік у рік спостерігаємо існування сталих рубрик. Поширена практика статей із продовженням у наступному номері. Аналіз окремих із них свідчить про актуальність саме такого видання, у форматі щоденника. Розглянемо, наприклад, видання "Свобода", 25 лютого 1958 р., що починається рубрикою: "Новини світу". Матеріал про Мазепинські ювілеї у 1920—1930 рр. української еміграції (автор Віктор Доманський). "Мільйони долярів для УНФ" (автор Іван Струк), рубрика "До народного фонду" (автор Іван Струк) — про пожертви платників. Звіт президента платників У. К. Коліт. Календар "Свободи". Розважально-пізнавальний матеріал "Чи була то "сніжна людина"?", гумор, інформація про революцію в Індонезії. Звернемо увагу на газету "Свобода", 26 лютого 1958 р., її перша шпальта традиційно розповідає про новини світу, новини зі США, новини з України та СРСР. Шрифтом виділено матеріал про сателіт "Експлотері". Узагальнюючи, скажемо, що головні теми номера: космос; політика; економіка. Наступну шпальту продовжує тема попереднього номера: "Мазепинські ювілеї — праці прихильників Івана Мазепи". У матеріалі йдеться про необхідність створення фільму про І. Мазепу.

Шпальта третя розповідає в подробицях про життя громад у США. Четверта — пістрявить заголовками: ""Генерал" Хрущов погрожує "непере-вершеною силою совєтської армії"", — йдеться про святкування 40-річчя армії у Москві. Поряд — інші новини світового значення.

Проаналізувавши річну колекцію номерів щоденника "Свобода" за 1958 р., можемо зробити висновок, який базується й мотивується на проведеному контент-аналізі.

Тематика: політична (1); економічна (2); соціально побутова, адаптація населення українського походження у США (3); наука (4); техніка й технологія (5); освіта (6); культура (танці, традиції, фольклор, масові гуляння) (7); література й мистецтво (8); релігія й церква (9); українська мова, проблеми мови (10).

Отримані результати розділимо умовно на дві категорії: внутрішнє життя діаспори, події в США - проблеми національної самоідентифікації та державотворення. Для порівняння нижче наведено співвідношення з кількістю матеріалів про життя в Україні.

73% - матеріали про життя діаспори США.

27% - з життя України.

З початку 1960-х рр. спостерігаємо кількісно-якісне зростання ЗМІ США. Діаспорна преса набирає сили як дієвий фактор об'єднання світової спільноти українців.

Розглядаючи феномен українського шістдесятництва, слід вказати на одну суттєву деталь. Основною домінантою цього інтелектуального руху було усвідомлення себе як інтелігенції в контексті саме української культури. І хоча це усвідомлення для декого закінчилося на початку 1970-х рр. психіатричними лікарнями, інсуліновими комами чи сумнозвісним діагнозом "вялотекущая шизофрения", все ж не треба применшувати впливу шістдесятників на формування української культури, преси, публіцистики.

Тематика: політична (1); економічна (2); соціально-побутова, адаптація населення українського походження у США (3); наука (4); техніка й технологія (5); освіта (6); культура (танці, традиції, фольклор, масові гуляння) (7); література й мистецтво (8); релігія й церква (9); українська мова, проблеми мови (10)

Конвент-аналіз газетних видань періоду 1950-х р., проведений автором, доводить, що з кожним роком відбувається кількісно-якісне зростання ЗМІ США. Преса діаспори набуває сили як дієвий фактор об'єднання спільноти українців.

Так, у 1950-х рр. загальний обсяг матеріалів про життя діаспори США становив 73 %, а 27 % — матеріали про події з України. Аналіз отриманих результатів, інформацію умовно було розділено на дві категорії: внутрішнє життя діаспори, про події в США — проблеми національної самоідентифікації й державотворення. Для порівняння — співвідношення з кількістю матеріалів про життя в Україні.

Проаналізувавши усі номери щоденника "Свобода" за 1958 р., можемо зробити висновок, який базується й мотивується на проведеному в дослідженні контент-аналізі. Так, матеріали на політичну тему становлять 40 % від загального обсягу газетних публікацій, наступним показником у відсотковому співвідношенні є статті на економічну тему, їх кількість — 20 %.

Контент-аналіз будувався за принципом відсоткового співвідношення за тематичною особливістю, а саме: політична; економічна; соціально-побутова; адаптація населення українського походження у США; наука; техніка й технологія; освіта; культура (танці, традиції, фольклор, масові гуляння); література й мистецтво; релігія й церква; українська мова, проблеми мови.

З початку 1960-х рр. спостерігається суттєве кількісно-якісне зростання пресових органів діаспори, які є дієвим фактором об'єднання світової спільноти українців. Наприклад, про Україну, життя українців було 35 % публікацій від загального обсягу, а 65 % становили матеріали, які висвітлювали проблеми українців діаспори США. Політичній темі було виділено — 27 %, економічній — 15 %. Помітно порівняно з попередніми даними, за 1950-ті роки, у 1960-х рр. більше уваги на шпальтах видань приділялося соціально-побутовим темам, що становить 8 %.

У процесі вивчення феномену українського шістдесятництва виявили те, що домінантою цього інтелектуального руху було усвідомлення себе як інтелігенції в контексті саме української культури. І хоча це усвідомлення для декого закінчилося на початку 1970-х років психіатричними лікарнями, інсуліновими комами і сумнозвісним діагнозом "вялотекущая шизофрения", переслідуваннями з боку КДБ, все ж не треба применшувати вплив шістдесятників на формування української культури, преси, публіцистики.

У процесі дослідження виявлено, що преса української діаспори в США протягом багатьох років сприяла збереженню менталітету всіх хвиль емігрантів. Публікації на сторінках "Свободи", "Міст", "Америка" не тільки інформували про події у світі, а й гуртували українців, які, в силу певних обставин, опинилися відірваними від звичного їм середовища, підтримували в них відчуття своєї неповторної ментальності.

Своєрідною моделлю за ефективністю впливу на читача в діаспорній пресі можна назвати газету "Свобода", яка, як видно із контент-аналізу, найбільш широко і неупереджено висвітлювала життя українців на батьківщині і за кордоном, публікувала матеріали, що сприяли адаптації до нового середовища, при цьому наголошуючи на необхідності зберегти національну ідентичність. Важливим фактором є й те, що на сторінках діаспорних видань велася боротьба за збереження рідної мови, порушувалися проблеми, зокрема правопису, на які в радянській Україні було накладено табу.

Окреслений у дисертаційній роботі проблемно-тематичний спектр публікацій у виданнях "Час і Події", "Свобода", "Міст", "The Ukrainian Weekly" дає підстави доводити, що преса діаспори другої пол. XX ст. в СИТА була могутнім чинником національної самоідентифікацій іммігрантів. Виявлено також, що ступінь вірогідності публікацій залежить від пізнавальної діяльності автора, періоду та середовища побутування. Методологічні прийоми висвітлення інформації породжувалися суб'єктами історичного буття. У центрі опинилася людська діяльність, індивідуальні та колективні реакції на розмаїтий спектр явищ і подій, середовище функціонування, відповідні інститути й структури, національна свідомість та ієрархія цінностей. Жодного прояву скептицизму чи зневіри, глибока віра у духовний потенціал українського народу — основний мотив більшості публікацій діаспорної преси в СІЛА досліджуваного періоду.

35 % — про Україну, життя українців.

65 % — матеріали, що висвітлюють проблеми українців діаспори СІА.

На прикладі часопису "Свобода" спостерігаємо, як газета висвітлює й сприяє становленню й розвитку української громади на чужині, збереженню етнокультурних традицій переселенців. Важливу роль у збереженні самоідентифікації українців відіграє "Свобода", яке об'єднало не одне покоління читачів саме завдяки умінню адаптуватися до умов сьогодення, тому досвід часопису може стати у нагоді сучасним медіа для сис-тем-ного відображення проблеми ідентифікації українців.

Основні етапи становлення "Свободи" взаємопов'язані з етапами трансформації громадської думки серед української діаспори в СІА.

До святкування сторіччя "Свободи" журналіст-дослідник Осип Кравченюк пише: "В історії української журналістики часопис "Свобода" є унікальним і посідає одне із чільних місць. Крім "Свободи", ні один із наших часописів в Україні чи в діяспорі не постав серед більш несприятливих обставин, ні один не мав перед собою тяжчого завдання — бути пробудником, просвітителем і дійсним провідником своїх читачів, ні один не охоплював кількістю і різноманітністю своїх співробітників та своєю тематикою дослівно всі закутки землі, де жили українці, і нарешті ні один не залишився при житті сто років" [51].

Сто років — безумовно, термін, який під силу пройти лише справді вартісному виданню. Біля витоків "Свободи" стояли священики-піонери, які й стали першими редакторами "Свободи", свідомі українці з високим інтелектуальним рівнем.

Матеріали у "Свободі", що друкувалися в перших її випусках, висвітлювали повсякденні проблеми іммігрантів, та згодом на зміну буденним, а часто побутовим заміточкам, прийшли публіцистичні тексти — високоякісні, сучасні, що сприяли адаптації в американському середовищі своїх читачів, просвіті читацької аудиторії. Проте, за понад сто років не змінилася головна мета "Свободи" — всебічне служіння інтересам українства.

Особлива увага приділялася мовному питанню. Так, у 1980-ті рр. О. Кривошеєва [52] акцентує на явищі білінгвізму в США явищі, що є основою взаємодії двох мов. Результатом білінгвізму є запозичення та мовна інтерференція. Якщо запозичення стають нормативними мовними елементами, то інтерференція у плані культури мови становить собою відхилення від норм.

Наслідки інтерференції помітні на різних мовних рівнях: морфологічному, синтаксичному, словотворчому, лексичному, фонетичному. Різні мовні елементи запозичуються по-різному та мають різний ступінь міжмовного проникнення. Найбільш слабким місцем для такого впливу є лексика. У постійному мовному контакті між англійською та українською перебувають не поодинокі мовні елементи, а мовні системи в цілому.

Аналіз публікацій у періодичних виданнях преси діаспори США щодо вживання українськими переселенцями англіцизмів свідчить, що в переважній більшості дослідники мови емігрантів США (П. Одарченко, Я. Славутич та ін.) виступають проти використання англіцизмів замість нормативних та кодифікованих українських слів і конструкцій. Проте кількість англіцизмів у мові американських і канадських українців залишається значною.

Наприклад, це часто можна зустріти у пресі діаспори США: драйвер — замість водій, джаб — замість робота, жанкі — замість мавпа, фони — замість дивний, вотувати — замість голосувати, страпувати — замість зупинятися. Подібні заміни не збагачують власне українську мову, а лише порушують її нормативність — дійшли висновку дослідники зокрема П. Одарченко, Я. Рудни-цький, О. Кривошеєва.

Проте у публікаціях на шпальтах періодичних видань діаспори є статті, в яких агітується за повну відмову навіть від слів американського походження. Наприклад: картопляні сушеники, замість чіпсів.

Як зазначає дослідниця О. Кривошеєва, існування української мови у відриві від України її основного загалу носіїв сприяло збереженню деяких рис, властивих українській мові в Україні ще до впливу на неї польської та російської. Науковець доводить, що у мові діаспори СІА збережено норму без тих порушень, які виникли на теренах батьківщини [50].

Аналіз публікацій у пресі діаспори СІА щодо вживання англіцизмів, полонізмів, русизмів показав, що чужомовні елементи є на всіх мовних рівнях. А лексичні інтерфереми охопили значну кількість семантичних груп української мови. Проте помітною є тенденція до ширшого вживання англіцизмів та полонізмів у абстрактній лексиці, термінологічній, офіційно-діловій, а русизмів — у побутовій.

Незважаючи на незначні порушення у мовленні діаспори, українська мова в СІА є не окремим варіантом української літературної мови, а невід'ємною часткою норм, що склалися протягом багатьох років в Україні.

У кінці 1990-х років, у зв'язку з розпорошенням української етнічної групи у СІА та Канаді, відбулися значні зміни у статусі української мови. Якщо раніше більшість членів української етнічної групи вважали українську мову своєю рідною, то в нинішній час, за свідченням канадської дослідниці І. Герус-Тарнавецької, вона перетворилася на другу мову (тобто мову набуту, вивчену як іноземну), часто вживається відносно неї термін heritage language, тобто мова "культурної спадщини". Згідно з соціолінгвістичною теорією, іммігрантська мова, як правило, має відмерти в другому — третьому поколіннях. Як відомо, мовні контакти або взаємодія мов — це явище, де тісно переплітаються фактори суто лінгвістичні, психологічні, соціальні, етно-історичні та інші. Для того, щоб дві або більше мов почали взаємодіяти, вони повинні наблизитися одна до одної у просторі, що частіше всього буває під час переселень, завоювань тощо. Живучи в одній країні, різномовне населення змушене користуватися кількома мовами. Особливого значення в житті відповідних мовних колективів набуває групова двомовність.

М. Марунчак [71] уважає, що мовна асиміляція не тотожна з національною асиміляцією, тобто нівеляцією самої народності. Втішаючи себе, канадці українського походження твердять, що, навіть втративши свою мову, продовжують ідентифікувати себе з національністю батьків. Ю. Жлуктенко у своїй монографії "Українська мова на лінгвістичній карті Канади" зауважує: "Якщо послідовно дотримуватися цієї лінії, то навіть тоді, коли в Канаді вже не залишиться жодної людини, яка ще б розмовляла українською мовою, можна буде продовжувати запевняти, що ніякої асиміляції, власне, не сталося: мова та культура зникли, зате залишилася. "ідентичність"" [72].

До позалінгвістичних факторів, які мають важливе значення у випадках взаємодії між іммігрантською та місцевою мовами, Ю. Жлуктенко, окрім кількісного показника, відносить ступінь суцільності поселення іммігрантів, їх соціально-політичне становище, тривалість перебування у новій країні, культурно-освітній рівень, наявність власної преси, літератури, шкіл, навчальних закладів із викладанням іммігрантською мовою, кіно, радіо і телепередач [37].

Із плином часу і розвитком двомовності в середовищі представників українського походження в США зміни виникають не лише в українській мові. Англійське мовлення українців діаспори також зазнає впливу, проте значний шар українізмів в англійській мові канадських українців не знижує загального рівня мовної культури, яка, принаймні в друкованих джерелах, є досить високою.

Між тими роками, коли з певних причин наші співвітчизники змушені були залишати рідну землю, і нашим часом минули роки, десятиріччя, але живе і квітне наша рідна українська мова. І, як сказав В. Овсянико-Куликов-ський: "Мова народу, народності чи діаспори — то генетичний код національної культури, запорука самобутності та самозбереження" [80].

Такої самої думки й педагог К. Ушинський: "Поки жива мова в устах народу, до того часу живе і народ. І нема насильства нестерпнішого, як те, що хоче відібрати в народу спадщину, створену незчисленними поколіннями його від-жилих предків" [78].

До речі, мовою визначається не лише національний характер людини, мову закладено генетично, вона виступає успадкованим інструментом, який поєднує теперішні покоління з попередніми. Науковці стверджують, що сучасна електроніка дає змогу розрізнити національні особливості плачу новонародженої дитини. Здогад про генетичну спадковість мови ще в XVIII ст. висловив німецький філолог Вільгельм фон Гумбольдт. Він вважав, що мову закладено у вигляді коду в нейроклітинах людського мозку, що цей код генетично передається від батьків дітям. Теорія Гумбольдта знаходить підтвердження й у наш час. На сьогодні доведено, що чужа мова, насаджена в ранньому віці, гальмує розумовий розвиток людини, — пише Ганна Стульська у газеті "Українське слово"

Мовно-стилістичний аспект в осередку української культури на чужині порушує у своїй праці дослідниця Ольга Кривошеєва [50]. В умовах фактично ізольваного існування частин носіїв мови і вимушеного контакту з іншою мовою куль-турномовна діяльність є засобом, що зберігає і забезпечує стійкість мови щодо чужорідних впливів, її зв'язок із мовою автохтонного населення.

Поширення норм оригінальної української літературної мови, насамперед, пов'язане з інтерференційним упливом інших мов, з якими вона перебуває чи перебувала в контакті. І цей процес пронизуює всі структурні рівні мови, що загрожує втратою її самобутності. Тому подібні порушення мають бути попереджені, що й доводить діяльність публіцистів-"сівачів" українського слова в США [50], — запевняє дослідниця.

Незважаючи на специфічні обставини побутування української мови в СТТТА й залежність її від безпосереднього англомовного впливу, свідомо здійснюваний нормалізаторський процес відбувається на грунті тих тенденцій, які мають в Україні давню традицію і прогресивність яких підтверджена часом.

Газета не тільки інформувала читачів, а й виховувала їх у національно-патріотичному дусі. Вивчення публікацій "Свободи" другої пол. XX ст. — початку ХХІ ст. дає аргументовані відповіді: де починаються корені формування заокеанського українства як етнічної групи в структурі існуючої американської нації.

Зв'язок української діаспори з історичною батьківщиною здійснюється через численні товариства й громадські та культурні організації. Помітну роль у зміцненні цих зв'язків відіграє Міжнародна школа україністики (МШУ), що діє на базі КНУ імені Тараса Тевченка. Школа була створена в 1991 р. з ініціативи Міжнародної асоціації україністів як науковий центр для дослідження та розгортання співпраці в галузі україністики для широкого кола молодих науковців, аспірантів і студентів як в Україні, так і за її межами. До складу Вченої ради МТУ входять провідні фахівці Національної академії наук України та Київського національного університету імені Тараса Тев-ченка. Учасники програм "Міжнародної школи україністики", серед яких О. Коновець та професор В. Яременко, викладали українознавчі дисципліни на семінарах педагогів у Нью-Йорку.

Аналізуючи публікації О. Коновця у "Свободі", спостерігаємо, що вчений-журналіст зосередився на дослідженні творення української національної еліти в умовах заокеанської еміграції. Прагнув оцінити внесок наших українських учених в американську й світову науку та культуру. Тема більшості публікацій названого автора — дослідження наукової спадщини відомих співвітчизників на американському континенті. В одному з інтерв'ю кореспонденту "Свободи" О. Коновець наголосив, що газети діаспори українські за змістом і духом, що всі роки українська ідея жила і розвивалася завдяки пресі діаспори, прагненню зберегти свою ментальну приналежність [43]. У газеті "Міст" [39] у статті "Українознавство в Америці: сьогодні й завтра" О. Коновець пише: "Вже котре покоління українців в Америці, починаючи з семирічного віку, проходить інтелектуальний, естетичний, емоційно-вольовий і патріотичний вишкіл в суботніх школах українознавства. Але щоразу, коли починається новий навчальний рік, перед учителями цих шкіл постають непрості проблеми. В який спосіб зацікавити учнів до вивчення української мови, літератури, історії, культури? ...Як поліпшити й осучаснити зміст навчальних програм, форми й методи викладання українознавчих дисциплін?" [39].

Нами, зокрема, простежено етапи еволюції газети "Свобода". У ході вивчення опрацьованого матеріалу встановлено, що з перших днів існування діаспорна преса взяла на себе роль вихователя, організатора та інформатора, вартівника і захисника долі зарубіжного українства. Вона фактично стала зброєю в боротьбі за справедливість, за демократичний принцип: воля народам і воля людині; об'єднуючим чинником ідентифікації українців. Спостерігаємо на прикладах публікацій у пресі, що українська еміграція чітко розмежувалася на політичну й заробітчанську. Українське друковане слово закликало до самоорганізації, до всенаціональної єдності.

В історії розвитку преси діаспори у 40-х — 50-х рр. XX ст. до 2005 р. виділяємо три основних етапи.

Перший — 40—50-ті рр. XX ст. Як свідчить аналіз, після Другої світової війни гостро не стояло питання ідентичності, бо дискусії здебільшого точилися довкола сталінських режимів, масових репресій в Україні. Криза у період холодної війни, вихід України з Другої світової війни — ось головні теми видань післявоєнного періоду.

Другий період вирізняємо, починаючи з кінця 1950-х до 1980-х рр. Проблема ідентичності українців діаспори гостро постала у зв'язку з процесом русифікації в Україні. Одним із лідерів і противників русифікації був Іван Дзюба. "Минули роки, та не минули пристрасті навколо імені "Дзюба" <...> Іван Дзюба — це Україна у Всесвіті, це Україна як невіддільна і нерозривна частина культурно-психологічної Європи, це повага та врахування всіх національно-культурних, релігійно-конфесійних потреб національних меншин лише заради процвітання титульної нації України, її добробуту, соціяльної, культурно-мовної захищености; це творення відкритого громадянського суспільства, що стало би фундаментом сучасної держави" [26].

Третій період — кін. 90-х рр. XX ст. — 2005 р. Спостерігається зріст преси діаспори змістовно, а також удосконалюється форма подачі матеріалів. Жанрові композиції відповідають професійним журналістським визначенням: інтерв'ю, репортаж, нарис, замітка. Раніше матеріали подавалися у формі листів. Зокрема ця тенденція простежується на шпальтах "Свободи".

Етапи розвитку газетної періодики в період 1945—2006 рр. на прикладі "Свободи" доводять, що, порівняно з пресою в Україні діаспорна преса більш "міфічна" поряд із відображенням реальних процесів у розвитку всесвітнього українства вона значною мірою втілює мрії заокеанських українців. Проте не будемо применшувати її роль, зокрема й газети "Свобода". Преса діаспори є одним із основних чинників самозбереження нації, вона коригує світоглядну інтеграцію широких кіл громадськості, несе об'єднуючу функцію всіх верств населення за океаном в єдиному українському мовно-культурному просторі.

1. Понеділок, М. Лист до Полтавки ; Кедрина, І. Маніфестація успіху ; Чіпка, Г. Над берегом річки // Свобода. — 1951. — № 239. — С. 1—4.

2. Скитський, П. Кремль змінив тактику з "мирної" на "воєнну" / П. Скитський, О. Марітчак // Свобода. — 1955. — № 21. — С. 1—4.

3. Xрущов прийняв дату 16 травня для зустрічі в Парижі, Президент виголосить звернення про стан Унії 7-го січня, Останні акорди, 3 українського життя в 1959 році. Син українських батьків — делегат на конференції!, "Приїзд в ЗДА І. Багряного й інших лідерів, зокрема Xрущова // Свобода. — 1960. — № 1. — С. 1—4.

4. Свобода. — 1965. — № 182. — С. 1—4.

5. Бенкет і баль в Нью-Йорку 22-го лютого започаткує крайові святкування 75-річчя УНС в ЗСА і Канаді, Про досягнення УНС // Свобода, 1969. -№ 1. - С. 4-1.

6. Ткач, В. Події 1968 і конференція в Ялті 1945 р. ; Лицький, Ф. Різдво в Балтиморі // Свобода -1969. - № 3. - С. 2-4.

7. Свобода. - 1970. - № 8. - С. 1-4.

8. Сежко, С. Софїївка в Умані // Свобода. - 1970. -№ 14. - С. 2-3.

9. Тарнавський, Б. Січневі роковини української державної незалежности будуть відзначені в конгресі ЗСА та в багатьох громадах, Зменшився імпорт нафти до ЗСА ; Вовчук, І. Український гарвард ; Гайвас, Я. До положення в Україні і завдань української спільноти в світі ; Про гастролі солістки Київської опери Євдокії Колесник на ПівнічноАмериканському континенті // Свобода. - 1974. -№ 18. - С. 2-4.

10. Євдокія Колесник виступила вперше на приватній зустрічі в Нью-Йорку, Пачки в Україну //Свобода. - 1975. - № 14. - С. 2.

11. Оксана Попович, перша жінка в СССР засуджена на 8 років ув'язнення і 5 років заслання у міжнародному році жінки за "антисовєтську" діяльність // Свобода. - 1975. - № 77. - С. 1-2.

12. Совєтський психіятр про знущання над Плющем // Свобода. - 1975. - № 79. - С. 1.

13. Навіть тюрма видається "раєм" в порівнянні з тортурами, що їх зазнає Плющ у психіятричному закладі // Свобода. - 1975. - № 82. - С. 1-2.

14. Татожир, О. Чужинці про Україну // Свобода. - 1982. - № 25. - С. 2.

15. Коновець, О. До 5-річчя незалежности України, Доленосна подія: як здійснити історичний шанс? // Свобода. - 1996. - 22 серп. - С. 4.

16. Кравченюк, О. До 100-річчя газети // Свобода.- 1993. - 15 верес. - С. 2.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові