Ласкаво просимо

Розглядаються різні підходи до інтерпретації тексту. Аналізуються психологічні особливості сприйняття тексту і те, як ці особливості зумовлені сутністю даної мовної одиниці.

Ключові слова: текст, інтерпретація, читач, автор.

Different approaches are examined to interpretation of text. The psychological features of perception of text are analysed and te, how these features are predefined essence of this linguistic unit.

Key words: text, interpretation, reader, author.

Рассматриваются разные подходы к интерпретации текста. Анализируются психологические особенности восприятия текста и то, как эти особенности предопределены сущностью данной языковой единицы.

Ключевые слова: текст, интерпретация, читатель, автор.

Сучасна теорія тексту є тією перспективною галуззю філологічних досліджень, яка прагне об'єднати всі знання про текст, вивести наукові пошуки у сфері лінгвістики на якісно новий рівень. Спочатку вчені досліджували мову, розглядаючи звук, слово, словосполучення та речення. Але ж вивчення тексту допомагає пізнати особливості функціонування мовних одиниць у просторі більшому, ніж речення. Стрімкий розвиток мовознавчого напряму досліджень в останні роки сприяв переходу до вивчення мови на рівні тексту.

Той інтерес до тексту, який спостерігається нині, можна пояснити прагненням осмислити роль цієї мовної одиниці в здійсненні мовної комунікації у різних сферах людської діяльності.

Різноманітність підходів до тексту дає не тільки неосяжний простір для досліджень, а й нові складнощі при оцінюванні особливостей тексту як матеріальної форми твору. Одна з них - пошук точного критерію для інтерпретації того чи того елемента тексту у відповідному ключі - як символа або як знака, міфологічного підтексту тощо, а також для інтепретації тексту як системи цих елементів. Складається враження нескінченної множини можливостей тлумачення будь-якого тексту. Водночас серед такої неосяжної різноманітності привертають увагу дві виразні тенденції:

1. прагнення розшифрувати текст, знайти в ньому прихований зміст;

2. зворотна попередня оцінка тексту як ілюстрації якогось вищого принципу, ідеї або проблеми.

Попри діаметральну протилежність цих способів тлумачення тексту, їх об'єднує наявність бінарності (текст/нетекст). Причому щоразу сам текст з'являється як щось вторинне. Незалежно від того, шукаємо ми в ньому символ, чи міф, чи культурно-історичну проблематику, чи класичну взаємодію форми і змісту, ми все одно шукаємо щось, крім самого тексту. Щоб визначити роль інтерпретації у вивченні тексту із суто теоретичною або практичною, прикладною, метою, слід розглянути деякі властивості тексту крізь призму властивостей людського сприйняття текстовової інформації.

Будь-якому текстові притаманні особливості мови, а саме — здатність слів називати, позначати й описувати явища дійсності. Отже, текст становить собою фіксоване завершене повідомлення. Однак тут уже виникає ймовірність серйозної помилки: художній текст не можна вважати таким самим повідомленням, як і текст документальний, оскільки він не описує реальних конкретних подій, хоча називає явища і предмети тими ж мовними засобами.

Текст художній, на відміну від нехудожнього, не документує дійсність, а ніби "імітує" її. У повідомлень художнього тексту інша інтенція, хоча й спільні мовні засоби. Ця відмінність відома читачеві, адже він розгортає роман із іншою метою, ніж енциклопедію чи газету з прогнозом погоди. Але якщо художній текст не повідомляє нам фактів, ідентичних їхнім словесним позначенням (Іван Царевич сів на Сірого Вовка; літаюча тарілка приземлилася на окраїні міста і т. ін.), то що ж він повідомляє? На це запитання і намагається відповісти інтерпретація.

Інтерпретація(лат. interpretation — пояснення, трактування) — пояснення, роз'яснення, тлумачення змісту, значення будь-чого.

Слова, фрази та сполучення їх у художньому тексті творять подобу повідомлення, володіючи при цьому визначеною поліфункціональністю. Зображуючи вигадані події, світи подібними до реальних, вони вибудовують усередині цієї вигаданої дійсності як взаємозв'язки, так і аналогії зі світом справжнім. А оскільки процеси в реальності багатовимірні та багатовалентні, людська свідомість самостійно добудовує ці відносини й у вигаданому світі.

Така особливість людського мислення дозволяє, наприклад, трактувати поведінку персонажа та його мотиви, виходячи з власного досвіду та існуючих теорій. Водночас людині властиво проектувати свої уявлення, відчуття, переживання як на об'єкти довколишньої дійсності, так і на художні образи. Завдяки цьому герої, епізоди, деталі тексту можуть асоціативно пов'язуватися з реальним життям читача, а також набувати символічного, міфологічного, ідеологічного або психологічного значення.

Багатомірність таких інтерпретацій і тлумачень зумовлена здатністю людини відчувати різноманітність і полівалентність явищ життя, з одного боку, та прагненням застосовувати ту саму модель до тексту — з другого. Щоб з'ясувати, наскільки інтерпретація сприяє розумінню тексту взагалі, треба припустити, що літературний твір, безвідносно до будь-яких трактувань, уже сам по собі інформативний та осмислений. Це й справді так, оскільки літературний текст, як і будь-який інший твір мистецтва, спрямований насамперед на сприйняття. Не повідомляючи читачеві буквальних значень, художній текст викликає в людини складний комплекс переживань відповідно до її внутрішніх — психологічних, естетичних і т. ін. — потреб. Конкретному текстові відповідає конкретна психологічна реакція; порядку його прочитання — конкретна динаміка зміни і взаємодії переживань. Тобто сприйняття тексту в сукупності з прочитанням і реакцією становить собою особливий психологічний процес, із чого випливає, що текст — не просто набір знаків чи їхня послідовність, а могутній комплексний стимул.

У такому випадку результат інтерпретації не може бути повідомленням, тотожним текстові, — це вже інший текст, з іншою інформацією. Можливо, інтерпретатор говорить те саме, що й автор, але іншими словами і зро-зуміліше, оскільки в меншій ясності сенсу нема. Тобто автор повідомляє щось не досить виразно, а варто було б — так, як інтерпретатор. Але це твердження до певної міри абсурдне, оскільки й інтерпретатор, і читач спираються на один і той же текст і не можуть уникнути специфіки його сприйняття.

Але у будь-якому випадку текст є матеріальним об'єктом матеріального світа і йому притаманні властивості, які можна описати. Саме з огляду на це інтерпретатор береться цілком коректно описувати властивості тексту або властивості його сприйняття, не намагаючись переказати чи переінакшити авторську думку. Властивості тексту і властивості його сприйняття перебувають у тісному причинно-наслідковому взаємозв'язку.

Властивостями тексту називають сукупність мовних показників, у тому числі граматику, лексику, синтаксис, поділ на розділи, абзаци, частини й інші одиниці, зроблених автором. Властивості сприйняття - це варіанти, моменти, типи, динаміка психологічної реакції, зокрема її емоційний та інтелектуальний бік, асоціативні зв'язки.

Опис особливостей читацького сприйняття здебільшого має гіпотетичний відтінок, однак, попри певну суб'єктивність особистісних реакцій, існують більш-менш загальні тенденції або типи, що підтверджується хоча б наявністю мовної комунікації. Елементом читацького сприйняття вважають враження від усього тексту чи від окремого фрагмента. Проте психологічна реакція читача залежить не від набору знаків, а від їхнього взаєморозташування. При зміні послідовності сприйняття змінюється і його якість разом із усім комплексом відчуттів (темп, логіка, тональність, коливання внутрішнього напруження, асоціації та ін.).

Фрагментом тексту, який має потенційну здатність вплинути на читацьке сприйняття, може виступати слово, розділовий знак, епізод, фраза або граматична форма. При заміні чи видаленні його зміниться і психологічна реакція. Власне кажучи, враження від взаєморозташованих елементів тексту можна назвати естетичною реакцією, її варто чітко відрізняти від реакції на фактичні дані, яка також може бути значущою та емоційно насиченою.

Фактичні дані використовуються в різних текстах, у тому числі й художніх. Проте якщо реакція на них залежить не від структури тексту, а лише від усвідомлення самого факту, то її не можна назвати естетичною. І навпаки, вона буде саме естетичною, якщо це зумовлено способом викладу факту, його обрамленням і місцем у системі інших елементів. При інтерпретації треба зважати і на цей чинник. Отже, можна зрозуміти, що розмежування особливостей тексту та особливостей сприйняття становить основу розуміння й аналізу їхньої взаємодії.

У разі, якщо інтерпретатор шукає в тексті міфологічного підгрунтя, то, спираючись на комунікаційну або інформаційну сутність тексту, він повинен визначити, наскільки саме від нього залежить психологічна реакція. Значущість міфологічного підгрунтя може проявлятися в різний спосіб:

- міф відомий завдяки своїй популярності чи культурній ерудиції читача, на якого текст розрахований. Тоді реакція зумовлюється значеннєвою паралеллю та всіма варіантами її розробки (асоціативною, історико-культурною, стильовою чи навіть пародійною);

- архетипна основа міфу активна в образах тексту, оскільки зберігає споконвічну гостроту, експресивність, екзистенціальну цінність (як відображення зіткнення вічних стихій або незмінної актуальної людської колізії).

Чи можна відтворити іншими словами те, що викладено автором певним чином, або ж наскільки можливо відтворити іншими, ніж в автора, засобами сюжет, не втративши при цьому його інформативної та естетичної функції? Цікаво, що таке явище як переказ сюжету, широко розповсюджене і в побутовому спілкуванні, і в літературознавстві. У багатьох випадках він є необхідним, водночас саме в ньому прихована величезна кількість можливостей для перекручування. Переказуючи сюжет, інтерпретатор відтворює подобу справжніх подій і так само, розповідаючи справжню історію, може надати своєму оповіданню іншої тональності, наприклад, подати сімейну драму як потішний анекдот чи, навпаки, курйозну пригоду як жахливу трагедію. Звісно, сумлінний інтерпретатор не буде так безвідповідально ставитися до тексту, але допустити оцінні судження, опустити чи додумати подієві фрагменти він може, навіть не надавши цьому особливого значення. Причина - схожість художнього оповідання до оповіді про факти, оскільки реципієнти схильні у викладі подій розставляти власні акценти, спираючись на суб'єктивний досвід. Подібним чином особисті проекції виявляються й у переказі сюжетів.

Логіка цих міркувань наводить ще на одну важливу думку: чи немає частки інтерпретації та перекручування в самому прочитанні, коли на авторський текст накладається індивідуальний досвід, сама структура особистості читача? Адже, наприклад, коли ми в побутовому спілкуванні ділимося враженнями щодо прочитаного і почутого, одночасно і переказуємо, і виражаємо індивідуальну реакцію, й інтерпретуємо. Ось цікавий зразок інтерпретації (чи внутрішнього коментування) тексту у вигляді усного монологу його слухача:

... — Спочатку ви маєте набратися терпіння й вислухати мою історію...

— Звичайно ж, — каже чоловік.

Мак-Грегорі всміхається ще люб'язніше, але дозволяє собі попросити з усією делікатністю, на яку здатен:

— Будь ласка, стисліше. Я постараюся зрозуміти Вас на півслові.

— Я належу до стародавнього й дуже шанованого роду ("Ох!" — ледь не вихопилось у Мак-Грегорі, та він поквапився піднести до рота напахчену хустинку). Майоратом, який успадкував мій батько, володіли вісім поколінь ("Ніколи б не зважився переступити поріг того прикрашеного гербами порохна. Уявляю, які страхіття увижаються вночі у ліжку під шовковим балдахіном!"). Рід наш дав світові мужніх вояків, стійких і відданих, або ж пастирів, які відзначалися схильністю до подвижництва й особливою піднесеністю мислення ("Породистих телепнів, які тільки й уміли що вбивати, дерти горло й хлебтати вино, або ж кволих боягузів, котрі ховали свою нікчемність під сутаною"). Але минулого століття в нашому роду, на жаль, трапилася прикра історія. Сер Джон, замість примножувати славу родового маєтку, все кинув і повіявся у світи з мандрівним цирком ("Нарешті знайшовся хоч один хлопець із фантазією..."). То була велика біда, але вона прийшла несама: в дорозі сер Джон звінчався з циганкою, що на міських майданах розважала людей непристойними танками ("Порядний чоловік був... і розумний!"). Батько у гніві прокляв блудного сина ("Це вони вміють..") і навіки відлучив його нащадків від родового спадку...(Політ на вогненних крилах. — К., 2005. — С. 180).

Певною мірою інтерпретація присутня в індивідуальному прочитанні не тільки через особистісні якості читача, а й через неодмінну рефлексію після безпосереднього сприйняття. Тут інтерпретація постає як особливий вид реагування, як самостійний процес, що не пояснює змісту, але виявляє деякі ознаки сприйняття відповідно до властивостей, закладених при написанні тексту. Таким чином, інтерпретація не тільки не здатна зробити авторську думку більш зрозумілою, а й не повинна мати цієї мети, оскільки остання вже виявлена в тексті й лише в ньому може бути автентична.

Інтерпретація може пояснювати психологічні особливості сприйняття тексту і те, як ці особливості зумовлені сутністю тексту. А от тлумачення змісту елементів тексту, не зрозумілих читачеві, завдання не інтерпретатора, а коментатора. Саме останній, пояснюючи значення слова або повідомляючи історичний факт, сприяє розумінню тексту. Читач може збагатити особистий досвід, базуючись лише на коментарях за принципом тезауруса, не ознайомлюючись зі змістом. Але коментатор не береться пояснювати слова чи інші фрагменти авторського тексту, якщо вони самі по собі лексично нескладні. З цього випливає, що коментатор опосередковано сприяє повнішому розумінню тексту і не бере на себе "перекладання" думки автора.

Особистий досвід також є важливим для сприйняття тексту. Проте ерудиція визначає далеко не всі чинники сприйняття. Особливості сприймання вивчали ще давньогрецький філософ Арістотель (384-322 рр. до н. е.), німецький філософ Г. Лессінг (1729-1781), російський історик і письменник М. Карамзін (1766-1826); серед сучасних методик є різні підходи: з погляду знакової системи, рецептивної естетики тощо.

Умовно поняття "мислення", "комунікація", "діяльність" розглядаються, зазвичай, окремо одне від одного. Водночас у людини вони існують паралельно: діяльність як результат мислення і комунікації та, навпаки, мислення і комунікація зумовлені, спрямовуються і визначаються людською діяльністю. Щодо тексту, центральною в цій схемі є вісь "думка - комунікація", тому що вона з'єднує в одне ціле думки, діяльність і чисте, невербальне мислення. Головною в цьому процесі є саме рефлексія над конкретним текстом, що пов'язує природний досвід адресата тексту і пізнавальний образ, представлений у тексті.

Осмислений текст (чи їх множина) може стати підставою та підгрунтям для створення власного авторського тексту, що також опирається на положення інших авторів. Характерні різні форми цитування (пряме запозичення - витяг із вказівкою на джерело; переказ першоджерела тощо) і для багатьох різновидів журналістського тексту. Світ чужих висловів, міра відповідальності за присвоєння чужого висловлювання, оволодіння різноманітними видами діалогічних відносин із першоджерелом - таке коло проблем, з якими зіштовхується автор при написанні будь-якого тексту.

Кожна мовна особистість живе в безперервній діалогічній боротьбі між "маленьким світом своїх слів" (що відчуваються як свої) і "величезним безмежним світом чужих слів", вона відчуває це "своє" і "чуже" у мовному спілкуванні. Запорукою успішного володіння мовою вважається саме мовна пам'ять суб'єкта, яка формується з велетенського "цитатного фонду", що розвивається і накопичується протягом усього життя.

Збагативши себе знаннями, ставши мовною особистістю, кожен індивід здобуває уявлення про комунікативну відповідальність за власне висловлення, навмисне розмежування в одній ситуації спілкування і нерозмежування в іншій своєї і чужої мов. Ще в 1929 р. російський лінгвіст В. Волошинов (1895-1936) описав розвиток форм передавання чужої мови за схемою від "лінійності" до "мальовничості". Якщо основну тенденцію лінійного стилю визначено автором як створення виразних, зовнішніх контурів чужої мови при слабкості її внутрішньої індивідуалізації, то основне завдання мальовничого стилю — стерти різкі зовнішні контури чужого слова. Виходячи з цього положення, інший видатний мовознавець М. Бахтін виокремив кілька епох у динамічних стосунках чужої та авторської мов:

— авторитарний догматизм (середньовіччя);

— раціоналістичний догматизм (ХVII—ХVIII ст.);

— реалістичний і критичний індивідуалізм (кінець XVIII і XIX ст.);

— релятивістичний індивідуалізм (сучасність).

Якщо перші епохи характеризуються виразним лінійним стилем, а все ХIХ ст. пронизане мальовничим стилем, то сучасна епоха пов'язана з розкладанням авторського тексту.

Загалом під "цитатою" (з погляду інтерпретації) розуміють:

— точне відтворення фрагментів чужого тексту, наприклад:

Донецьк зазеленіє

Цього року в Донецьку було заплановано садіння 20 тис. саджанців дерев, навесні було посаджено 13 тис. дерев, восени ж заплановано садіння 7 тис. штук, що залишилося", — сказав Н. Баранецький, начальник УЖКГ Донецька. Про це <...> повідомили в прес-службі комунального порталу "Життєзабезпечення". За планом, чагарників на міських вулицях і в парках мало б збільшитися на 12 000 одиниць. Навесні цього року було висаджено 11 200 шт., а восени планують саджання ще 6 600 чагарників. До кінця року в Донецьку буде висаджено 25 тис. троянд. Що стосується висадження інших видів квітів, то в даножу напрямі ведеться робота з перевиконанням плану. "Згідно з планами на рік, у місті мало бути висаджено 750 тис. різних квітів, а в даний момент вже висаджено на 100 тис. рослин більше", — зазначив Н. Баранецький. (День. — 2005. — № 199).

— різноманітні перефразування чужого тексту, наприклад:

Часточка душі моєї

"У Бориспільсокому районі на Київщині діти вишивають", — поділилася приємною звісткою Тетяна Петрівна Стефан. І розповіла, що в її родині ніхто не займався вишиванням, але в школі, де навчається донечка, є прекрасна вчителька трудового навчання Марія Петрівна Бугай, котра й прищеплює учням любов до вишивання і народних традицій.(Жінка. — 2005. — № 8).

— відсилання до імені персонажа чи власного імені, наприклад:

У Дніпропетровській області й досі мерзнуть

У містах Павлоград, Нікополь та Орджонікідзе Дніпропетровської області не розпочато опалювальний сезон через відсутність угод із компанією "Газ України" — дочірньою компанією HAK "Нафтогаз України". Про це, як передає Forum, повідомив учора на прес-конференції виконувач обовязків першого заступника голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації Іван Чорнокур. За його словами, угоду на поставки газу не укладено через борги підприємств комунальної енергетики міст перед ДК "Газ України". За даними облдержадміністрації, загальний борг Дніпропетровської області за спожитий газ на даний час складає понад 33 млн грн. Чорнокур зазначив, що, швидше за все, найближчим часом опалювальний сезон може розпочатися в Павлограді, адже 27 жовтня сесія міської ради виділила 500 тис. грн на погашення боргів тепломереж підприємства за спожитий газ. (День. - 2005. -№ 199).

Отже, вузьке трактування цитати пов'язане з дослівним відтворенням чужої мови (суто лінгвістичний підхід), тимчасом як широке уявлення про цитування охоплює різні модифікації чужої мови.

"Чуже слово ставить перед людиною особливе завдання розуміння цього слова (такого завдання щодо власного слова не існує або існує в зовсім іншому сенсі)", — переконував сучасників М. Бахтін, акцентуючи на важливості коректної інтерпретації чужого тексту. І це особливо важливо для тих, хто професійно працює з чужим словом, — журналістів, редакторів.

Отже, інтерпретація тексту — це коректний опис властивостей тексту (сукупність мовних показників, разом із граматикою, лексикою, синтаксисом, архітектонікою) і/або властивостей його сприйняття (варіанти, моменти, типи, динаміка емоційно-інтелектуальної реакції). Вона також пояснює, як певні психологічні особливості сприйняття тексту зумовлюються його сутністю. Тлумачення змісту малозрозумілих елементів тексту — завдання не інтерпретатора, а коментатора.

 

---