Ласкаво просимо

Розглянуто концепт як основну одиницю когнітивної структури тексту. Запропоновано методику концептуального аналізу для визначення ціннісності текстового простору.

Ключові слова: концепт, ціннісність тексту, концептуальна мережа, концептуальний аналіз.

This article deals with the concept as the main part of the text cognitive structure. It is proposed the methodology of conceptual analysis for definition of the text value.

Key words: concept, value of the text, conceptual network, conceptual analysis.

Рассмотрен концепт как основная единица когнитивной структуры текста. Предложена методика концептуального анализа для определения ценности текстового пространства.

Ключевые слова: концепт, ценносность текста, концептуальная сеть, концептуальный анализ.

У світлі тенденцій до глобалізації світової культури тексти сучасних ЗМІ постають як національний і планетарний потік свідомості людства. Це зумовлює нагальну потребу їх вивчення не лише з позиції культури мовлення, аналізуючи представлені мовні засоби та їх відповідність літературній нормі (чому присвячена значна кількість лінгвістичних досліджень), а й із позиції того, що ці тексти репрезентують, які цінності відображають, як саме інтерпретують моральні та духовні принципи, тобто з позиції ціннісного аспекту.

Дослідження аксіологічної специфіки тексту неможливе без урахування особливостей його структурної організації. Зважаючи на те, що будь-який текст "ґрунтується на ситуації" (оскільки провокується нею та відображає її, але це відбувається не безпосередньо, а через сприйняття ситуації автором тексту і через її відображення у свідомості автора [1, 55]), видається доцільним розглянути текст як якусь когнітивну структуру, котра відображає фрагмент реальної дійсності, відображену крізь свідомість автора.

Як відомо, основною одиницею когнітивної структури виступає концепт, з яким у структурі тексту ототожнюється його смисл, на що неодноразово звертають увагу мовознавці. Зокрема Ю. Шрейдер говорить про те, що смисл тексту "звичайно ототожнюється з вираженим ним концептом" [2, 32], а той, у свою чергу, співвідноситься зі знаком (у тому числі й мовним): "Концепт — це інформація, яку знак несе про можливі денотати, про їх положення в системі реалій, про їх місце в універсумі" [2, 10]. О. Селіванова, визначаючи сутність концепту, зауважує, що він є конденсованим втіленням змісту тексту [3, 324]. В. Красних підкреслює, що при породженні тексту відправною точкою виступає концепт, який є глибинним смислом, згорнутою смисловою структурою тексту [1, 60].

Удаючись до поняття концепту, науковці часто визначають його сутність образно, метафорично: концепт — це і "багатомірний згусток смислу", і "смисловий квант буття"; і "ген культури" [4, 16], і "деяка потенція значення" [5, 6], і "згусток культури у свідомості людини" [6, 40], і "ембріон розумової операції" [7, 273]. Чіткого визначення цього феномена досі так і не знайдено, хоча сьогодні доволі ґрунтовно описано властивості конкретних різновидів концептів. Більше того, за спостереженням В. Іва-щенко, обсяг цієї термінологічної одиниці становить близько 70 наукових дефініцій лише в таких напрямах лінгвістичних досліджень, як філософія мови, психолінгвістика та лінгво-культурологія, а також 140 лексикографічних інтерпретацій у романських, германських і слов'янських мовах [8, 19].

Спроби виокремимо важливі характеристики концепту існують у межах різних напрямів концептуалізму, насамперед когнітивного та лінгвокультурологічного, які по-різному його інтерпретують і описують. У сучасних теоріях когнітивної лінгвістики (Є. Кубрякова, Д. Ли-хачов, М. Болдирев, І. Стернін, О. Селіванова та ін.) концепт перш за все розглядається як одиниця оперативної свідомості людини, як конструкт абстрактного рівня осмислення реальної дійсності, якийсь "квант" знання. Зокрема автори "Короткого словника когнітивних термінів" зазначають: "Концепт — термін, що служить поясненню одиниць ментальних чи психічних ресурсів нашої свідомості й тієї інформаційної структури, яка відображає знання й досвід людини; оперативна змістовна одиниця пам'яті, ментального лексикону, концептуальної системи й мови мозку (lingua mentalis), всієї картини світу, відображеної в людській психіці. Поняття концепту відповідає уявленню про ті смисли, якими оперує людина у процесах мислення та які відображають зміст досвіду й знань, зміст результатів усієї людської діяльності й процесів пізнання світу у вигляді деяких "квантів" знання. Концепти виникають у процесі конструювання інформації про об'єкти та їх властивості, причому ця інформація може містити як відомості про об'єктивний стан справ у світі, так і відомості про уявлювані світи і можливий стан справ у цих світах [9, 90—91]. Розуміння концепту як одиниці абстрактного рівня осмислення реальної дійсності, як кванта структурованого знання лежить також в основі концептологічної теорії З. Попової та І. Стерніна [10, 26], О. Селіванової [11, 256].

Представники лінгвокультурологічного напряму (А. Арутюнова, Ю. Степанов, В. Карасик, С. Ляпін, С. Воркачов та ін.) під концептом розуміють ментальне утворення, базові одиниці картини світу, в яких фіксуються цінності як окремої мовної особистості, так і лінгвокультур-ної спільноти в цілому. 3окрема, на думку Н. Арутюнової, концепти утворюють своєрідний культурний шар, який є посередником між людиною та світом [12, 10]. Ю. Степанов наголошує на тому, що "концепт — це начебто згусток культури у свідомості людини; те, у вигляді чого культура входить у ментальний світ людини. І, з іншого боку, концепт — це те, засобом чого людина — звичайна людина, не "творець культурних цінностей" — сама входить у культуру, а в деяких випадках впливає на неї" [6, 40—41]. На думку В. Карасика та Г. Слишкіна, лінгвокультурний концепт являє собою умовну ментальну одиницю, спрямовану на комплексне вивчення мови, свідомості й культури [13]. На думку С. Воркачова, лінгво-культурний концепт є семантичним утворенням високого ступеня абстрактності, він являє собою продукт абстрагування семантичних ознак, які належать певній множині значущих мовних одиниць [14].

Когнітивний та культурний підходи, за слушним зауваженням В. Карасика, насамперед "різняться векторами стосовно індивіда: лінгвокогнітивний концепт — це напрям від індивідуальної свідомості до культури, а лінгвокультурний концепт — це напрям від культури до індивідуальної свідомості" [15, 139]. 3а спостереженнями Г. Слишкіна, найпринциповіші відмінності між когнітивними та лінгвокультурними поглядами на концепт пов'язані з відношенням його та мовного знака: для когнітивіста одному концепту відповідає одна мовна одиниця; для лінгвокультуролога концепт може і повинен реалізовуватися за допомогою цілої низки одиниць мови та мовлення [19, 30]. Безумовно, найактуальніші концепти проявляють себе не лише через різноманітні вербальні, а й навіть невербальні засоби. Проте найчастіше представництво концепту в мові приписується слову [27, 77-79; 28, 543-640], яке й отримує статус імені концепту - мовного знака, що найповніше передає зміст концепту. Причому в процесі комунікації останній може реалізуватися як експліцитно (за допомогою конкретної мовної одиниці, яка має з ним позаконтекстуальний номінативний зв'язок), так само й імпліцитно (коли формується у свідомості адресата за допомогою сукупності значень мовних одиниць, які не виявляються засобами його номінації). Крім цього, на думку когнітивістів, кожному слову відповідає свій концепт, на думку лінгвокультурологів, іменами концептів є обмежене число культурно значимих одиниць. Так, для С. Воркачова концептами є лише абстрактні сутності [19], для В. Нерознака - феномени, які позначаються безеквівалентними лексемами [20, 5-8].

У річниці нашого дослідження, для вивчення ціннісного навантаження тексту, слушною виявляється теорія сутності концепту, розроблена насамперед представниками лінгвокульту-рологічного напряму, оскільки саме культурно значущі, культурно специфічні, домінантні утворення можуть виступати маркерами цін-нісності тексту; саме провідні пресові концепти можуть задати ціннісний вектор тому чи тому публіцистичному тексту. Доречною видається думка лінгвокультурологів і щодо обмеженої кількості концептів. Безумовно, еволюцію найважливіших світоглядних уявлень у свідомості людини, духовний досвід народу можуть віддзеркалювати лише базові концепти. Інша справа, що в різні часи їх кількісний склад змінюється. Це, наприклад, може бути зумовлено зміною соціально-культурних настанов у тому чи іншому соціумі, внаслідок чого одні концепти витісняються, інші - актуалізуються. Але в будь-якому разі їх кількість завжди буде обмеженою.

Незважаючи на певні розбіжності у визначенні сутності концепту, більшість когнітологів визнає, що цей феномен має певну структуру. В. Карасик, розглядаючи концепти з позиції лінгвокультурології, виокремлює в них три компоненти: поняттєвий, образний та ціннісний, останній серед яких є домінуючим, оскільки служить дослідженню культури, а в основі культури лежить саме ціннісний принцип [21]. Когнітивним концептам не властива акцентуація ціннісного елемента. Чиста когнітивістика може розглядати потенційні концепти. Так, З. Попова та І. Стернін зазначають: "...у парадигмі "спеціалісти по вивченню тварин" є кролівники, тваринники, вівчарі тощо, але годі шукати лексем для позначення спеціалістів із вирощування горобців, носорогів, пацюків тощо, оскільки ці професії не мають попиту. Відповідні концепти є, але немає семем і лексем" [22, 26]. 3а слушним зауваженням Г. Слишкіна, для лінгвокультурології концепти "носороговод" и "крьісовод" (рос.) не існують не тому, що для них немає мовного позначення, а тому, що у свідомості мовців немає ціннісного ставлення до подібних феноменів [16, 32]. Таким чином виявляється, що саме ціннісна складова і є основним маркером концепту. І це очевидно, оскільки будь-який лінгвокультурний концепт є тією структурою свідомості, в якій фіксуються цінності соціуму. А це, у свою чергу, підтверджує нашу думку щодо ключової ролі концептів у формуванні ціннісного навантаження тексту.

Разом з цим сьогодні ще не отримало однозначного вирішення питання про наявність маркерів аксіологічної складової концепту. Зокрема С. Воркачов, визнаючи важливість ціннісного "виміру" концепту для виділення культурних домінант у мові, вважає, що він "навряд чи дасть матеріал для власне лінгвістичного дослідження, оскільки не має аналізованих специфічних засобів вираження і не є універсальним" [23, 6]. Проте можливість лінгвістичного вияву аксіологічної складової концепту сьогодні представлена в окремих дослідженнях. Наприклад, Є. Бабаєва пропонує такий перелік мовних маркерів цінностей:

1. Наявність мовного знаку - ідентифікатора того чи того концепту. Як правило, в цій ролі виступає лексична одиниця з абстрактним значенням.

2. Розгалужена система субкатегоріальних ознак концепту й засобів їх номінації.

3. Регулярна сполучуваність субкатегоріаль-них ознак із оцінними семами в значенні лексичних та фразеологічних одиниць. Категорія оцінки є одним із основних способів відображення системи цінностей у мові.

4. Експліцитне вираження понять, пов'язаних із ціннісною домінантою культури, у прислів'ях та приказках.

5. Значна кількість норм, що регулюють стосунки між членами соціуму в ситуаціях, прямо чи посередньо пов'язаних із даною категорією.

6. Із актуальністю того чи того ціннісного смислу, наявністю значної кількості норм безпосередньо пов'язана також поява різноманітних карикатурних зображень цих норм, обігравання у сміхових жанрах.

7. Фіксація правил поведінки різноманітними системами нормативної регуляції (право, мораль, релігія, звичаї, ритуали, етикет).

8. Постійна актуалізація в різноманітних дискурсах (рекламному, політичному, релігійному, мас-медіа) через використання ключових і тематичних слів, метафор, імплікацій, алюзій, аргументативних стратегій.

9. Взаємозв'язок із іншими культурно маркованими концептами. Зокрема наявність у корпусі прислів'їв та афоризмів значної кількості одиниць, які вказують на її значущість [24].

Безумовно, "запропонований список лінгвістичних маркерів культурних цінностей не можна вважати вичерпним, оскільки для остаточного вирішення цього питання довелося б проаналізувати всі засоби вираження лінгво-культурних концептів" [24]. Але саме визнання концептів як форми фіксації цінностей та існування їх специфічних засобів вираження (як вербальних, так і невербальних) дає можливість провести концептуальний аналіз тексту з метою визначення його ціннісного навантаження.

Найбільш розроблену модель концептуального аналізу тексту, на наш погляд, пропонує Л. Бабенко, згідно з яким, концептуальний аналіз — це виявлення та інтерпретація базових концептів (або концепту) того чи того літературного твору [25, 101—108]. Під базовими, тобто ключовими, розуміємо такі концепти, які є смисловими опорами, кроками до розуміння тексту [26, 73], без яких текст не існує. Вони "передають смисл, предметні відношення, зміст повідомлення" [27, 53]. Це ті слова, про які, стосовно поетичних творів, слушно зазначив у своїх записних книжках у 1906 р. О. Блок: "Будь-який вірш — простирадло, розіпнуте на вістрях деяких слів. Ці слова світяться як зірки. Завдяки їм існує вірш" 28, 128]. На нашу думку, саме ключові концепти, репрезентовані ключовими словами, й несуть основний ціннісний заряд тексту; саме вони "організовують текст для вираження позитивної чи негативної оцінки" [29]. Отже, можемо зазначити, що ключові концепти не лише співвідносять текст із реальною дійсністю, а й організовують його ціннісну структуру.

Для прикладу розглянемо уривки з виступів провідних політиків XX ст., зокрема Й. Сталіна, прем'єр-міністра Великобританії У. Черчилля та президента США Р. Трумена, з нагоди перемоги над фашизмом (тексти взято з репринтного видання до 50-річчя Перемоги газети "Красная звезда" від 10 травня 1945 р.). Звертаючись до свого народу, політики акцентують увагу на таких ключових поняттях, як перемога, радість, свобода, мир, справедливість, праця, взаемодопомога, що надають тексту значної позитивної цінності та відповідним чином упливають на розум і настрій людей.

1. Й. В. Сталін: "Великі жертви, принесені нами в ім'я свободи і незалежності нашої Батьківщини, незліченні злигодні й страждання, що їх зазнав наш народ під час війни, напружена праця в тилу і на фронті, <...> — були не марні й увінчалися цілковитою перемогою над ворогом... Віднині над Європою майорітиме великий стяг свободи народів і миру між народами.

Товариші! Велика Вітчизняна війна завершилася нашою повною перемогою. Період війни в Європі закінчився. Розпочався період мирного розвитку".

2. У. Черчілль: "Сьогоднішній день ми, ймовірно, думатимемо головним чином про самих себе. Завтра ми складемо особливу хвалу нашим російським товаришам, чия доблесть на полі бою виявилася одним зі значних внесків у спільну перемогу.

Отже, війна з Німеччиною закінчилася...

Ми можемо дозволити собі короткий період тріумфування, але жи не повинні на жодну мить забувати про працю і старання, що чекають нас...

Тепер ми повинні присвятити всі свої сили й ресурси завершенню нашого завдання як на батьківщині, так і за кордоном. Уперед, Британіє! Хай живе справа свободи!

3. Р. Трумен: "Ми можемо сплатити наш борг перед Богом, перед полеглими і перед нашими дітьми лише працею — беззастережною відданістю тій справі, яку нам належить виконати... Коли остання японська дивізія капітулює, лише тоді буде закінчена наша бойова справа.

Ми повинні працювати для того, щоб вилікувати поранене стражденне людство — створити міцний світ, заснований на справедливості та законі".

Досліджуючи ціннісне навантаження тексту, варто звернути увагу й на взаємодію концептів у тексті, де створені необхідні умови для реалізації аксіологічної функції концепту: експліцитні та імпліцитні текстові смислові зв'язки зберігають, посилюють позаконтекстову оцінність слова, нейтральному слову можуть надавати оцінності, слово з меліоративного поля перевести в пейоративне й навпаки. Така модифікація оцінного знаку того чи того концепту значною мірою зумовлена його структурними особливостями. Загальноприйнято, що зміст кожного лінгвокультурного концепту внутрішньо впорядковано за польовим принципом: у його структурі виокремлюють ядерну, приядер-ну та периферійну зони. Ядро складають найголовніші, актуальні ознаки концепту, репрезентовані лексемами-іменами, номінантами самого концепту. Приядерну зону визначають суттєві, але не основні ознаки (репрезентантами, як правило, виявляються синоніми та деривати). Периферія — елементи, які становлять власний зміст інших концептів, але окремі змістові компоненти входять до складу цього концепту (репрезентантами виявляються відповідні лексеми та інші мовні засоби). Виявлення польової структури концепту ґрунтується на ізотопічних відношеннях між елементами ядерної та периферійної зон. За А. Греймасом, ізотопія наявна там, де є "семна рекуренція", тобто семний повтор. Інакше кажучи, в різних частинах тексту наявна певна кількість лексем, які мають однакові семи, внаслідок чого між ними виникають ізотопічні ланцюжки, що пронизують усю структуру тексту.

При цьому варто звернути увагу на таку властивість структури концепту, як її нестабільність, яку М. Можейко визначає як "гру структури", "аструктуру", "ризому", що фіксує принципово аструктурний та нелінійний спосіб організації цілісності в її рухомості [30, 378]. Ця нестабільність, рухливість, розмитість, нечіткість, "концептуальна хмарність", за словами Д. Лихачова, зумовлена насамперед специфікою сутності концепту, а саме і його залежністю від соціокультурного простору, в якому він існує, психокультурних та ментальних особливостей носіїв мови тощо. Тому на цій підставі можна говорити навіть про безконечність концепту, що може зумовлювати численні взаємозв'язки з різними концептами.

Занурюючись у текстовий простір, концепти виявляють між собою умовні зв'язки, на основі яких утворюється концептуальна, або асоціативно-вербальна [31, 56], мережа тексту. У "вузлах" цієї мережі, як правило, містяться ключові кон-цепти-номінанти. Взаємодіючи між собою, кожен із них впливає як на власну інтерпретацію, так і на інтерпретацію інших концептів. Адже, за слушним зауваженням В. Зусмана, "зчеплення концептів породжує смисл, який перевершує смисл кожного елемента, взятого окремо" [32, 14]. Таким чином, утворюючи концептуальну мережу, концепти неначебто перегукуються між собою, і тим самим створюють типовий лише для даного тексту акорд смислу. При цьому деякі поля взаємодіючих концептів можуть перехрещуватися, перекриватися, утворюючи так звану "спільну зону семантичного переходу". Таку "взаємодіючу" польову структуру можна подати у вигляді кількох концентричних кіл (зон), які радіально діляться на сектори (парцели). Парцели, як уже зрозуміло, виділяються за наявності у польових структурах взаємодіючих концептів спільних семантичних ознак. Залежно від обсягу утворених секторів та ціннісного навантаження взаємодіючих концептів може змінюватися ціннісність як концептів, так і текстового простору в цілому. Зокрема, очевидно, якщо в тексті позитивно оцінний концепт вступає у взаємодію з негативними концептами, внаслідок чого спільна семантична зона стає негативно забарвленою і перекриває значну частину поля позитивного концепту, можна говорити про поступову зміну ціннісного знака позитивного концепту і негативну насиченість тексту в цілому. Якщо ж позитивні концепти "підтягують" до себе якомога більше інших позитивних концептів, відповідно текст насичується позитивною ціннісністю. Таким чином концептуальний аналіз, що грунтується на виявленні та інтерпретації ключових концептів у концептуальній мережі тексту, відкриває можливість вивченню ціннісного навантаження тексту.

Отже, концепт виявляється тим інструментом, який дозволяє розглянути в єдності текстовий та позатекстовий простори. Вводячи концепт як основну одиницю аналізу, ми отримуємо можливість виокремити аксіологічну тканину тексту й тим самим визначити його ціннісне навантаження. Запропонований аналіз варто проводити, ґрунтуючись на теорії викладу журналістських матеріалів, згідно з якою французькі дослідники вважають, що кожен текст може бути прочитаний на трьох рівнях: перший — це перегляд рубрик, заголовків, фото і текстівок (завдяки якому 80—90 % читачів орієнтуються в подіях за кілька хвилин); другий — прочитання виносок, врізок, "вікон" (цьому рівню прочитання віддають перевагу понад 50 % реципієнтів); третій рівень — прочитання лідів, виділених частин, закінчень [33, 162—163]. Адже, за слушним зауваженням Р. Шенка, "маючи справу з такими засобами інформації, як газети, люди не вдаються до детального опрацювання, але все ж таки готові здобути значну кількість цікавих для них відомостей" [34, 412]. У зв'язку з цим дослідження трьохрівневої структури медійного тексту з точки зору його сприйняття дозволить визначити ті ключові слова, які відразу "прочитуються" читачем, а отже, безпосередньо оцінюють текст. Перспективним видається дослідження ціннісного навантаження журналістського тексту різних видань, що дозволить виявити набір ціннісних домінант, властивих текстам певного видання, та специфіку їх репрезентації, а також простежити рух ціннісної системи у просторі (регіональні — центральні, вітчизняні — зарубіжні видання) та часі (дореволюційні — воєнні — радянські — сучасні видання).

 

---