Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Роль редактора у формуванні та розвитку конфесійної преси в Україні

Балаклицький М. А.

к. філол. н.
УДК 070.421:[070.482:283/289(477)]

 

Подано нарис історії адвентистської журналістики в Україні крізь призму діяльності її провідних редакторів і видавців.

Ключові слова: редактор, видавець, релігійна преса, Церква, християни-адвентисти сьомого дня.

In this article was made a historical review of Seventh-day Adventists Church's press in Ukraine through the activity of its main editors and publishers.

Key words: editor, publisher, religious press, Church, christians-adventisti of seventh day.

Для рассмотрения предложения дан очерк истории адвентистской журналистики в Украине в свете деятельности ее ведущих редакторов и издателей.

Ключевые слова: редактор, издатель, религиозная пресса, Церковь, христиане-адвентисты седьмого дня.

Актуальність дослідження полягає у спробі прочитати історію адвентистської журналістики України крізь призму особи редактора чи видавця. Завдання роботи - показати, що основні етапи розвитку адвентиської преси України проходили під патронатом Генріха Лебсака, Івана Львова та Миколи Жукалюка, здійснити огляд їхньої редакторської та видавничої діяльності й виокремити основні їхні досягнення й утрати в цій галузі. Мета - проаналізувати, як конкретні редактори визначали цілі періоди розвитку адвентистського друку в Україні, спрямованого на формування морально-релігійного світогляду суспільства.

Як і слід було сподіватися, дослідники релігійного друку перш за все звертаються до видань найчисленіших християнських конфесій в Україні: православних Церков - A. Бойко, І. Мілясевич, М. Левчук [1; 2; 3], греко-католицької - Т. Стриєк, О. Канчалаба, B. Яцишин [4; 5; 6] та римо-католицької Церкви - А. Путова [7]. Натомість протестантські Церкви, що не мали подібної розгалуженості друкованих ЗМІ в першу чергу через урядову підтримку "державної" конфесії при утисках, а то й проскрибованості інших, переважно лишаються на периферії журналісти-кознавчого дискурсу. Ближчою розвідкою є дослідження Я. Клачкова [8], в якій подано загальну картину протестантської преси на Західній Україні в міжвоєнний період. Називання окремих адвентистських видань знаходимо у працях В. Любащенко [9; 10], Т. Антошевського [11], І. Скленара [12], А. Григоренка [13]. Адвентистські історики М. Жукалюк [14; 15], Д. Юнак [16; 17], О. Опарін [18; 19; 20] та О. Арутюнов [21, 22, 23] згадують редакторську або журналістську діяльність у біографіях церковних діячів чи в хроніці конфесійного життя у межах Російської імперії чи колишнього СРСР. Спеціальні студії з преси АСД належать О. Опаріну й автору даної статті. У першій із цих розвідок [24] дослідники виокремлюють спільні риси російськомовних видань конфесії на території України, Росії, Прибалтики й на Близькому Сході та фіксують основні досягнення адвентистської преси. Остання праця [25] вибудовує періодизацію адвентистських друків України, характеризуючи їх за типом видання.

Дослідження з релігійної преси України розгалужуються за різними напрямами: каталогізація, проблематика релігійних видань за окремий період, суспільне значення релігійної преси, періодизація, розгляд доробку окремих журналістів, виокремлення столичних і регіональних видань та автури, загальна характеристика окремих друків, педагогічний потенціал як релігійних видань, так і християнського вчення у нецерковних друках, аналіз церковної тематики в суспільно-політичних виданнях тощо. Спроб вичитати розвій конфесійної преси крізь призму особи редактора чи видавця там не знаходимо.

Історія адвентистської періодики на теренах Російської імперії починається з журналу "Маслина" (1905—1913), який випускало Міжнародне трактатне товариство в Гамбурзі. Орган засвідчив вірність традиціям протестантської журналістики, що походили з Лютерових часів: проповідницька публіцистика друкувалася великим накладом у невеликих недорогих брошурах, призначених до продажу або й просто роздачі. Одним із членів редколегії був Г. Лебсак (1870-1938). Саме він спрямовуватиме розвиток і формування адвентистської преси в Україні наступні 30 років.

Чимало писав сам, переважно звіти про церковні з'їзди та свої майже безперервні мандрівки - місіонерські й у відвідинах вірників, побувавши в більшості підрадянських громад АСД, а також богословську розвідку "План спасіння й священство Мелхіседека".

З 1918 по 1920 р. видає в Києві журнал "Голос истины". Концепцію часопису схарактеризував так: "...у наш час, унаслідок війни й революції, човник віри знову почав хитатися. Давні звичаї та старі закони, навіть цілі держави поховано під руїнами перевороту, й багато хто замінив догмати своєї віри лозунгами революції. У такий самий спосіб старі світоглядні системи поступаються місцем новим і дехто думає, що разом з тим усунуто Біблію і колишню віру в Бога (виділення наше - Н. Б.). Поза-як навіть духовні особи залишають свої кафедри, то в парафіян цілком природно виникає питання: "Чи існує взагалі тепер якась правда і чи існує живий Бог, при якого вони нам говорили?" Всі вищезазначені обставини послужили підставою для організації книговидавничого товариства "Патмос", і воно поставило собі завданням довести, з Божою поміччю, і відповісти за допомогою преси своєму читачеві на питання, які його цікавлять, що ще справді існує єдиний та істинний Бог, Котрий у Христі ще турбується про Свої творіння. <...> Як цей Бог співвідноситься з долею народів нашої землі та яку пораду Він нам дає для щасливого й мирного земного й вічного життя, буде показано на сторінках наших випусків..."

Журнал виходив обсягом 26 сторінок формату А5. Подавав матеріали зі шкільного богослов'я, апологетики, церковної історії, релігійної поезії, а також практичні поради з дотичних питань, статистичні дані, місіонерські звіти. Мав рубрики: "Історія та наука у світлі Біблії"; "Держава й Церква", "Наші дні й релігія в християнській сім'ї", "Здоров'я, юнацтво й життя", "На ниві Божій". Г. Лебсак публікував там есе повчального плану, орієнтовані на досягнення життєвого успіху в практичній діяльності. Так, у першому номері його перу належали два твори: "Юнацтво й ремесло" та "Значення сучасної жінки у світлі Біблії". їх об'єднує намагання автора переконати молодь у необхідності підготовки до сімейного та суспільного життя через навчання практичним навичкам. Висновки обох творів майже однакові: "всяка людина вчена й високопоставлена знайде час займатися не тільки своєю постійною професією, а й іншими корисними трудами й у надзвичайних обставинах зможе примиритися з будь-яким становищем... знає, як корисно провести час і як себе утримувати. Така людина є справді сучасною людиною як у мирний, так і у воєнний час. Вона може принести велику користь собі, сімейству, суспільству й батьківщині". Через паперову кризу в 1920 р. видання журналу було припинене й відновлилося лише в 1925 р. в Москві. Одночасно був редактором двох місячників, які виходили з 1925 по 1929 р. у Москві: німецькомовного "Advent Bote" і "Голос истины".

Наступний крок у поступі слов'янської преси АСД зробив І. Львов (1879—1958). У серпні 1913 р. у зв'язку із загостренням російсько-німецьких стосунків очолив журнал "Маслина" (1913—1919 — з назвою "Благая весть" і додатками "Вестник христианина" и "Ежедневные чтения", Москва; 1926—1928 — "Благовестник", Київ).

1925 р. для підтримки релігійних практик українських вірників І. Львов починає випуск річника "Чтения на молитвенные дни" і квар-тальника "Библейские беседы" (виходив до 1928 р.). Видавець — Західноукраїнський (себто Лівобережний) обласний союз адвентистів сьомого дня. "Чтения..." призначались для щорічного молитовного тижня, який проводиться Церквою АСД по всьому світу наприкінці грудня (наклад 1500 примірників; 50 сторінок формату трохи більше А5). "Библейские беседы" — для індивідуального дослідження окремої біблійної книги протягом трьох місяців (наклад 5000 примірників; 48 сторінок формату А6).

1926 р. І. Львов почав випуск місячника "Благовестник" — одного з найкращих протестантських видань тієї доби. Розширилась географія і виріс рівень інституції: тепер воно називалося Всеукраїнським об'єднанням адвентистів сьомого дня. Журнал мав 32 сторінки формату трохи меншого, за А4. Вирізнявся витонченим, майже естетським оформленням гравюрних вставок і рамок у стилі модерн, що працювало на імідж видання. Місцеві автори вже давали більшість матеріалів. Часопис було розраховано на найширше коло читачів, причому "поміркованіша українська цензура [sic!] полегшувала друк у цьому журналі матеріалів, що не знайшли місця в [московському друкованому органі]" [27, 13].

Концепція видання відповідала наступному крокові Церкви на українській землі: намагаючись підтримати віруючих у тяжкий час, видавець допомагав налагодити релігійне життя, а тепер орієнтував активістів на місіонерське служіння у своєму оточенні. Ось витяг із редакторського звернення до читачів: "...одним із особливо радісних моментів... [у житті] братства адвентистів сьомого дня є з'ява дорогого нашому серцю журналу... давно ми мріяли про нього; багато листів з різних боків од громад і окремих братів із проханням прислати що-небудь із літератури, особливо журнал, свідчило про ту величезну жагу друкованого слова, котра була так відчутна на місцях. (...) відсутність такого журналу ми відносили до числа найбільших недоліків. Зі сподіванням на Бога й чеканням на Його поміч і мудрість... приступа[ємо] до виконання такого великого відповідального завдання... Разом із тим звертаємося до всіх наших братів і сестер із переконливим проханням помагати нам своїми літературними працями, знаючи, що ваша праця і в цім відношенні не марнотна у Господі". Було заявлено квартальну періодичність виходу з планованим переходом на щомісячний випуск із додатком посібника для суботніх біблійних студій.

Підвищився культурний рівень журналу. Остання сторінка обкладинки друкувала влучні афоризми. Було впроваджено рубрику "В години дозвілля", де пропонувалися біблійні завдання, загадки, шаради, ребуси. Списки учасників цих ігор дозволяють уявити масштаб поширення видання: до редакції надсилали відповіді з Києва, Одеси, Дніпропетровська, Білої Церкви, Півнів, Майдан-Борковського, Залісся, Воронежа, Ленінграда, Москви, Ростова-на-Дону, Саратова, Ташкента, Тули, Челябінська.

Ще одною поважною постаттю підрадянської історії церковної преси АСД є М. Жукалюк (нар. 1932). У 1979 р. ввійшов до складу редколегії московського журналу "Настольный календарь служителя Церкви АСД" (1971-1991), який був єдиним офіційним виданням цієї Церкви за радянського часу. Як відомо, в Радянському Союзі протестантську пресу було заборонено 1929 р., й тільки в 1970 р. московська громада зуміла офіційно випустити маленький календар на 1971 р. накладом у 500 примірників. У 1979 р. було отримано дозвіл видавати журнал "Адвентистский вестник". Навіть видрукували сигнальний номер під такою назвою. Проте держава не була готова дозволити Церкві випускати подібну продукцію. Вирішено назвати його "Настольным календарем служителя церкви". Так журнал проіснував усі дванадцять років, а з 1987 р. виходив уже двічі на рік.

Газету "Вісник миру" засновано 1990 р. у Львові, пізніше редакцію переведено до Києва. Газета виходила щомісяця на 8 сторінках формату А4. Порівняно з пресою 1920-х рр. розширилось коло авторів і спектр висвітлюваних тем. Превалювали інформаційні жанри: замітка, репортаж, інтерв'ю. Аналітичні роботи були рідкістю й переважно перекладними. Орган містив хроніку церковних заходів із акцентом на місіонерському служінні. Поступово поліпшувалась якість ілюстрацій, іноді з'являлися репортажні світлини. Матеріали друкувались українською та російською мовами. У цій газеті вперше знаходимо біблійні кросворди.

У 2000 р. газету було перейменовано на "Адвентистський вісник", що, з огляду на наявність московського журналу з такою ж назвою, навряд чи було кращим варіантом. Журнал перейшов на офсетний друк, його обсяг виріс до 12 сторінок, поліпшився дизайн і зросла кількість фотоілюстрацій, обкладинка стала двоколірною. На обкладинці з'явились анонси й назва головної статті номера. Майже зникли передруки. На передостанній сторінці зазвичай вміщувалось оповіданнячко для малят. Наразі виходять ідентичні українсько- та російськомовний варіанти.

У різний час адвентистська українська й російська діаспори у США й Канаді видавали барвисті, відомі в Україні журнали "Ознаки часу" й "Знамения времени". Оскільки їх вихід за кордоном було давно припинено, 1993 р. ухвалено рішення про видання однойменних журналів як уніонного друкованого органу для літературного євангелізму. З другого номера журнал "Ознаки часу" має російськомовну версію "Знамения времени".

Квартальник "Ознаки часу" засновано як "громадсько-релігійний, науково-популярний журнал". Назва вказує на справдження есхатологічних пророцтв (Мф. 24). У вступному слові М. Жукалюк підкреслив наступність цього видання з попередньої преси АСД в Україні й висловив прагнення зробити журнал трибуною творчих кіл конфесії.

Під час редагування журнал став найкращим адвентистським виданням пострадянського часу. Причини цього можна побачити у згуртуванні цікавої автури, сумлінному веденні редакційної політики й, найважливіше, орієнтації на діалог Церкви й суспільства, намаганні зробити друкований орган цікавим і для позацерковного читача. Головними жанрами стали аналітична стаття та богословське есе. Зросла кількість обговорюваних тем: стосунки з іншими конфесіями, дискусії з атеїстичним релігієзнавством, соціальне служіння і благодійність, культура і мистецтво, здоровий спосіб життя, християнська освіта, питання психології, моралі та етики, історія Церкви. Внутрішні вісім сторінок утворювали "Чудесну скриньку" — "Дитячий журнал у дорослому журналі", де пропонувалися розвивальні ігри для дошкільнят і повчальні історії. З подачі журналу рецепти здорової кухні стали нормою в церковній періодиці. У цей період обсяг журналу замість звичайних 26—34 кольорових сторінок формату А4 іноді сягав 50.

Зубожіння населення, руйнування традицій передплати преси спричинили поступове зменшення накладу з 12—25 тисяч у перші три роки виходу до 2300 примірників. В останні роки журнал став знову зловживати передруками, інколи в кілька подач, і при сучасному оформленні — крейдованому папері, якісному повно-колірному друці — великою мірою втратив злободенність і вірність початковій концепції. Має українсько- та російськомовний варіанти. Можна оформити передплату.

Отже, розглянуті біографії трьох найви-датніших діячів пресової програми адвентистів в Україні показують місце релігійного друку в системі пріоритетів цієї конфесії.

Заснуванням і промоцією часописів опікувалися найвищі чини церковної адміністрації: голова Всесоюзного об'єднання АСД (Г. Лебсак) або, як мінімум, керівник його українського відділу (І. Львов) чи, сучасною термінологією, президент Українського уніону (М. Жукалюк). Для Г. Лебсака був характерний аналітичний підхід до представлення матеріалу; успіх І. Львова полягав у сполученні традицій європейської та слов'янської журналістики, М. Жукалюк робив особливий акцент на проблемах свободи совісті й соціальній проблематиці.

Незважаючи на всуціль несприятливі умови — цензурні утиски, ксенофобію тубільців, війну, голод, руїну, висилку іноземців із країни, злидні, паперову кризу, атеїстичну пропаганду, переслідування вірян тощо — пресові органи повсякчас виникали й знаходили вдячного читача; їх підтримували традиційним для України шляхом — зусиллями церковних громад і окремих осіб, найвидатнішими з яких є Г. Лебсак, І. Львов і М. Жукалюк, які працювали в доленосні періоди української історії. Попри належність цих редакторів до різних національностей, їхня видавнича діяльність сприяла стабілізації суспільства, будучи вільною од закликів до насильства, шовінізму, класового протистояння чи расової нетерпимості.

 


1. Бойко, А. Преса православної Церкви в Україні 1900-1917 рр. Культура. Суспільство. Мораль / А. Бойко. - Д. : Дніпропетровськ. ун-т, 2002. -308 с.

2. Мілясевич, І. Чи був "Почаевский листок" "цареславно-чорносотенним" журналом? / / Українська періодика: історія та сучасність : доп. і повідомл. восьмої Всеукр. наук.-теор. конф. [Львів, 24-26 жовт. 2003 р.] / HAH України, ЛНБ ім. В. Стефани-ка, НДЦ періодики ; за ред. М. Романюка. - Львів, 2003. - С. 264-269.

3. Левчук, М. Періодика православної Церкви на інформаційному просторі держави (на матеріалі преси Волині (1867-2006 рр.)) // Уч. зап. Таврич. нац. ун-та им. В. И. Вернадского. Сер.: Филология. -2006. - Т. 19. - № 5. - С. 53-59.

4. Stryjek, T. Czasopisma religijne i narodowe w greckokatjlickiej diecezji Przemyskiej w XIX i XX wieku // Polska - Ukraina. 1000 lat sasiedstwa. -Przemysl : Poludnowo-Wschodni Instytut Naukowy w Przemyslu, 1996. - Str. 177-190.

5. Канчалаба, О. Національні питання та концепція їх висвітлення на сторінках часопису "Христос наша сила" (1933-1939 рр.) // Українська періодика: історія та сучасність : доп. і повідомл. восьмої Всеукр. наук.-теор. конф. [Львів, 24-26 жовт. 2003 р.] / HAH України, ЛНБ ім. В. Стефаника, НДЦ періодики ; за ред. М. Романюка. - Львів, 2003. - С. 401-405.

6. Яцишин, В. Роль і значення "доброї преси" для проведення Католицької акції (30-ті рр. ХХ ст.) // Зб. пр. Наук.-дослід. центру періодики. - Львів, 2004. - Вип. 12. - С. 203-220.

7. Путова, А. Католицькі періодичні видання Києва у контексті київської польськомовної періодики на початку ХХ ст. // Зб. пр. Наук.-дослід. центру періодики. - Львів, 2004. - Вип. 12. - С. 57-62.

8. Клачков, Я. Протестантська преса для українців у Польщі (1918-1939) // Зб. пр. Наук.-дослід. центру періодики. - Львів, 2004. - Вип. 12. - С. 62-82.

9. Любащенко, В. Історія протестантизму в Україні / В. Любащенко. - К. : Поліс, 1996. - 350 с.

10. Любащенко, В. Адвентисти в Україні: структура служіння // Людина і світ. - 2003. - № 2. - С. 47-51.

11. Антошевський, Т. Релігійні мас-медіа в Україні. - (http:// www.risu.org.ua).

12. Скленар, І. Сучасна церковна преса в Україні: головна проблематика // Вісн. Львів. ун-ту. Сер.: Журналістика. - 2003. - Вип. 23. - С. 258-259.

13. Григоренко, А Эсхатология, милленаризм, адвентизм: история и современность / А. Григоренко. - С.Пб. : Европейский дом, 2004. - 341 с.

14. Парасей, А. "Бедная, бросаемая бурею..." : истор. оч. к 110-летнему юб. Церкви адвентистов седьмого дня в Украине / А. Парасей, Н. Жука-люк. - К. : Джерело життя, 1997. - 340 с.

15. Жукалюк, Н. Вспоминайте наставников ваших (история Церкви адвентистов седьмого дня в личностях) / Н. Жукалюк. - К. : Джерело життя, 1999. - 672 с.

16. Юнак, Д. История церкви христиан Адвентистов Седьмого дня в России: в 2 т. / Д. Юнак. -Заокский : Источник жизни, 2002.

17. Юнак, Д. Два юбилея / Д. Юнак. - Тула, 2003. - 90 с. - (http:// www.asd.in.ua).

18. Опарин, А. Юбилейный год. Очерки истории адвентизма в Харькове / А. Опарин. - Х. : Факт, 2006. - 112 с.

19. Опарин, А. Псалмы, написанные кровью / А. Опарин. - Х. : Факт, 2007. - 112 с. Балаклицький М. А.

20. Опарин, А. Когда плачут сосны / А. Опарин. - Х. : Факт, 2007. - 120 с.

21. Арутюнов, О. Адвентисты в Симферополе. Былое и современность / О. Арутюнов. - (http:// www.asd.in.ua).

22. Арутюнов, О. Евпаторийские адвентисты / О. Арутюнов. - (http:// www.asd.in.ua).

23. Арутюнов, О. Праведники города-героя: адвентисты в Севастополе / О. Арутюнов. -(http://www. asd. in.ua)

24. Опарин, А. Адвентистская журналистика и кризис современной религиозной прессы / А. Опарин, М. Балаклицький // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. Сер.: Філологія. - Х., 2006. -Вип. 49. - № 745. - С. 204-206.

25. Балаклицький, М. Адвентистська преса України як комунікаційна система / М. Балак-лицький. - (http:// www.asd.in.ua).

26. Демидов, А. Краткое жизнеописание брата Г. И. Лебсака. - М., 1965. - 41 с.

27. Демидов, А. Памяти брата Львова И. А. - М., 1969. - 19 с.

 

© Балаклицький М. А., 2008


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові