Ласкаво просимо

Досліджується вихід в ефір першої радіовистави за твором М. Коцюбинського "Fata Morgana".

Ключові слова: Михайло Коцюбинський, "Fata Morgana", соціальний контекст, радіовистава.

This articles is devoted to the first transmission on the air of the tale of "Fata Morgana" by Mikhailo Kotsubinsky.

Key words: Mikhailo Kotsubynsky, "Fata Morgana", social context, radio play.

Изучается история выхода в эфир первого радиоспектакля по произведению Михаила Коцюбинского "Fata Morgana".

Ключевые слова: Михаил Коцюбинский, "Fata Morgana", социальный контекст, радиоспектакль.

Мета дослідження — визначити значення творчості Михайла Коцюбинського для розвитку українського акустичного мистецтва на прикладі його повісті "Fata Morgana"; завдання — виявити та окреслити в межах джерельної бази, що збереглася, соціальний контекст і, відповідно, суспільну значущість ефірної репродукції названого твору.

Художнє радіомовлення згаданого періоду — включаючи як репродуктивні, так і оригінальні жанри — досліджувалося Ю. Барановичем [1], В. Кузиком [2], В. Миронченком [3]. Але відомості про адаптування радіомовленням 30-х років минулого століття творчості Михайла Коцюбинського у згаданих джерелах відсутні. Дані про першу в історії радіовиставу за мотивами повісті "Fata Morgana" введено у науковий обіг автором цієї розвідки [4; 5]. Ґрунтовне дослідження соціального контексту її створення виконується вперше.

Класикові української літератури М. Коцюбинському не судилося дожити 12 років до виникнення незбагненного феномена, названого Г. Швіцке "кульмінаційною точкою розвитку людської культури" [6]. А саме — художнього радіомовлення. Акустичного мистецтва.

Розвиток інформаційних технологій дав людству не просто можливість масово репродукувати мовлене слово, він уможливив миттєво реагувати на актуальні проблеми сучасності.

Між письменником і читачем — тим більше, письменником опозиційним, таким, як Михайло Михайлович Коцюбинський, котрий перебував під таємним наглядом поліції, завжди стояла цензура. Друкований текст йшов до читача дні, місяці, а то і роки. Весь цей час авторський твір був беззахисним щодо будь-яких спроб стороннього впливу. Його можна було вилучити з коректури, понівечити редагуванням, знищити. Радіомовлення дозволило скоротити часову відстань між митцем і шанувальником мистецтва до одної трьохсоттисячної долі секунди. Саме з такою (приблизно) швидкістю розповсюджуються радіохвилі.

Зрозуміло, що подібний стан речей митці сприйняли як прорив на якісно новий рівень свободи. Але й тоталітарна влада в усіх країнах (III рейх, СРСР доби культу особи, південноамериканські диктаторські режими тощо) оцінила пропагандистські можливості радіо. Природно, що в таких державах спроби драматургів і режисерів радіомовлення створювати чесні, художньо достовірні програми сприймалися як державний злочин. "Куркульське хуторянство", "формалізм", "шкідництво" — ось лише деякі з обвинувачень на адресу фундаторів українського радіомистецтва. Хвиля репресій почала знищувати працівників Всеукраїнського комітету радіомовлення — з середини 1933 р. Якраз 75 років тому в ефір (етер, як тоді казали) Українського радіо вийшла інсценізація одного з найсміливіших творів М. Коцюбинського. Твору, що, попри спроби загнати його у Прокрустове ложе офіційних ідеологем, залишався потенційно небезпечним для влади. Йдеться про ефірну редакцію повісті "Fata Morgana" [7]. Спробуємо визначити особливості форми і змісту цього зразка акустичного мистецтва, присвяченого авторами двадцятій річниці від дня смерті класика української літератури.

2008 рік багатий на ювілеї, пов'язані з акустичним мистецтвом. 75 років виповнилося не тільки передачі "Fata Morgana", яку творці назвали радіофільмом. 75-річний ювілей — також в української радіодрами як жанру. Узимку того ж 1933 р. радіостанція РВ-4 з Харкова передала першу українську п'єсу, написану спеціально для радіо. Вона називалася "Понад усе". її автор і режисер Олег Димінський.

Цей твір разюче відрізнявся не тільки від "халтурних інсценівок" застійних часів, створених за принципом примітивного поділу прозового твору на голоси. За рівнем своєї фонічної культури він у чомусь мав перевагу і щодо європейських радіовистав комп'ютерної доби.

Акторська гра і звукове оформлення транслювалися з різних студій. Змішуючись на пульті, сигнал утворював своєрідну "віртуальну звукову реальність". Сприяв зануренню слухача в акустичне середовище окремих епізодів. Артисти — не стояли перед мікрофонами нерухомо. Вони використовували надбання своєрідної аудіальної біомеханіки. Наприклад, щоб передати розгубленість персонажа, актор Шаповалів скидав пальто. Мікрофон "відчував" це ледь помітне розслаблення м'язів, які утворюють голос. І слухачі розуміли, що персонаж утратив упевненість. На такому рівні звукової культури сьогодні працює хіба що кінематограф.

Є всі підстави вважати, що радіовиставу "Fata Morgana" було створено з урахуванням цих надбань. А також — світового радіомовлення. Адже ефірний простір ніколи не знав кордонів і відстаней. Авангардні програми А. Дебліна, А. Брауна, Р. Леонгарда, А. Широкауера, Р. Х'юза могли почути на коротких хвилях українці й канадці, іспанці й греки.

Звісно, не можна робити надто сміливі припущення щодо композиції та архітектоніки передачі, яка не збереглася. Звукозапису в ті часи не робили, тексти загинули разом із архівами радіоуправи в роки війни.

Але суттєві підстави визначити програму "Fata Morgana" як видатний зразок акустичного мистецтва дає стаття «"Фата Моргана" в етері>> [8], вміщена у десятому числі часопису "Радіомовлення, слухання, техніка, аматорство" за 1933 рік. Текст підписано чотирма літерами: Й. Ш-ко. Ймовірно, що автором згаданої рецензії був Й. Шевченко. Критик, схильний професійно без перебільшень оцінювати досягнення тогочасної аудіокультури.

"Підкреслюючи насамперед важливе громадське значенні ініціативи ВУКР'у [Всеукраїнського комітету радіомовлення — І. Х.], що присвятив пам'яті письменника окреме художнє пересилання, зазначимо разом із тим, що радіофільм "Фата Моргана" — не "прохідне", з нагоди ювілею влаштоване пересилання: — "Фата Моргана" інтересний, дбайливо опрацьований твір радіомистецтва, показовий для того етапу розвитку, на якому воно тепер перебуває" [8].

Що найсуттєвіше для дослідника у цьому контексті? Визначення "радіофільм". Це — ключ до розуміння форми твору, який прозвучав тоді, у 1933. Радіовиставою ("поставою", використовуючи лексику першої хвилі українізації) могли назвати трансляцію з театральної сцени чи щось подібне. Радіофільм вимагав насамперед вишуканих, кінематографічних монтажних прийомів. Поєднання різних виразних засобів (слів, шумів, музики, змін темпу і ритму). А точніше — синтезу, злиття їх у нову акустичну єдність. Ще раз варто підкреслити: вистави тридцятих років минулого століття не писалися на плівку. Отже, визначення "фільм" ("film", стрічка) не технологічне, а творче. Воно підкреслює спорідненість вистави не з театральною естетикою (часто несумісною з вимогами "мікрофонної школи"), а з монтажними надбаннями кіно.

"Музика й художнє слово — матеріал цілком радіофонічний. Специфіка радіо не дозволяє, проте, механічно наслідувати ті шляхи, що ними йдуть музика й слово в театрі, на естраді, в концертовій залі і т. д. У радіо поки що "всі очі у вухах, як у сліпого" (А. Доде). Ця специфіка така значна і до того вередлива, що вимагає особливої методики обробки матеріалу для створення різноманітних форм радіомисте-цтва. Методика й техніка художніх пересилань — нова, малодосліджена галузь, тут ще багато треба шукати, щоб визволитись із полону споріднених ділянок художньої роботи і насамперед естради. ВУКР кілька років провадить інтенсивну творчо-експериментальну роботу в царині радіомистецтва. Ця робота перейшла вже певні свої етапи, подолавши різні недуги зростання" [8].

На думку автора часопису "Радіомовлення...", творчому колективу в складі Черкащина, Казневського і Нахабіна цілком вдалося переказати засобами радіомовлення витончені нюанси такої складної для перенесення в ефірний простір повісті, як "Fata Morgana".

Глибина, майстерність, динамічна перспектива. Ось якими словами критик окреслює контури зробленого радіомитцями. При тому він не намагається нав'язати слухачеві суцільно позитивну оцінку твору. Виокремлює певну еклектичність у роботі акторського складу, зумовлену тим, що артисти належали до різних шкіл. (Що не дивно. Програма транслювалася з Харкова. А Харків на той час був театральною столицею України, місцем творчого змагання різних акторських шкіл і напрямів).

Але і вистава, і рецензія з'явилися у часи, несприятливі для подібних мистецьких експериментів. Гоніння на радіомистецтво вже розпочалися. У тому ж числі часопису "Радіомовлення..." було вміщено статтю І. Дорожного "На боротьбу з браком" [9], яка, фактично, переводила полеміку щодо розвитку радіомистецтва у сферу політичних обвинувачень.

Причина нищівної критики (якій було піддано не тільки митців, а навіть сектор політконт-ролю радіокомітету, що дозволив вихід в ефір "шкідницьких передач") сьогодні зрозуміла. Поштовхом до гонінь стала відчайдушна спроба сценаристів і режисерів художнього мовлення ВУКРу якщо не розповісти, то хоча б натякнути слухачам на голод, політичні репресії, загострення міжнаціональних відносин у країні. Призвело це, зрештою, до знищення оригінального радіомистецтва як такого. Заборони драматургам писати спеціально для радіо. Як стверджували тоді, "был забит осиновый кол в могилу радиоискусства" [6; 10].

Тривалий час в ефір Українського радіо могли виходити лише ті твори, які пройшли ідеологічне ліцензування. Тобто, були поставлені на сцені чи на екрані. Нібито "Fata Morgana" М. Коцюбинського якраз відповідала цим вимогам. Але згадайте, в рецензії твір цей визначався як вагомий внесок у розвиток саме радіомистецтва. Підкреслювалася його належність до оригінального радіожанру — жанру радіофільму.

Отже, соціально-політичний контекст, у якому опинилася вистава "Fata Morgana", не сприяв її адекватному розумінню.

Є ще одна суттєва причина вважати цей контекст несприятливим. Пов'язаний він уже не з формою радійної адаптації, а безпосередньо зі змістом першоджерела — цінною повістю М. Коцюбинського.

Це твір про селянське повстання. Повстання розчавлене, таке, що само знищило своїх героїв. І все ж — це прояв непокори владі, не інспірований привнесеними ідеологемами, а такий, що народився у серцях повсталих.

М. Коцюбинський сумлінно вивчав реальні факти, художня їх інтерпретація стала згодом усесвітньо відомою повістю "Fata Morgana". Нотатки автора про це опубліковані [11]. Отже, ані фактологічна відповідність, ані художня достовірність повісті сумнівів не викликають.

Але саме таких проявів руйнівної селянської ініціативи і понад усе боявся тоталітарний лад. Є підстави вважати, що навіть голодомор було інспіровано з метою фізичного знищення осередків майбутніх політичних заворушень.

На підтвердження варто процитувати один документ. Це — секретна інструкція Л. Троцького агітаторам, що їх влада виряджала в Україну.

"Ни для кого не секрет, что не Деникин принудил нас оставить пределы Украины, а грандиозное восстание, которое подняло против нас украинское сытое крестьянство... В нём проснулся спавший сотни лет вольный дух запорожского казачества и гайдамаков... Это тот самый дух, который давал украинцам нечеловеческую силу в течение сотен лет воевать против своих угнетателей: поляков, русских, татар и турок — и одерживать над ними блестящие победы. Только безграничная доверчивость и уступчивость. каждый раз губили все завоевания украинцев. Поэтому они рано утеряли свою "самостийность"... Эти бытовые особенности характера украинцев необходимо помнить каждому агитатору... Если будут случаи грабежей в Красной Армии, то их необходимо сваливать на повстанцев и петлюровцев, которые влились в Красную Армию. Советская власть постепенно расстреляет всех петлюровцев, махновцев и повстанцев потому, что они вредный элемент. Знайте, что для достижения намеченной цели все средства хороши..." [12, 162—163].

Л. Троцький тільки висловив те, що неявно було присутнє у діях його головного ворога і майбутнього вбивці Й. Сталіна.

Отже, соціально-політичний контекст радіо-версії твору М. Коцюбинського "Fata Morgana" виявився вкрай несприятливим для продовження подібних експериментів. Вони і не були продовжені. Незабаром публікації про радіомисте-цтво зникли з газетних шпальт. Знову ставити твори М. Коцюбинського на радіо почали у повоєнні часи. І то були вже зовсім інші за естетикою і рівнем творчого пошуку постановки.

На жаль, неможливо повернути з небуття втрачений витвір мистецтва, тим більше звукового. Та можна спробувати відродити традиції, методи роботи з шумовою партитурою, прийоми звукового осмислення дійсності. Інформації для такого реконструювання достатньо.

На початку ХХI ст. Українське радіо почало знову вивчати досвід радіомитців минулого. Так сталося, що значну частину цієї роботи було виконано на фактичному матеріалі, пов'язаному з життям і творчістю Михайла Коцюбинського. Драматичну мініатюру, побудовану на фактах його біографії, доречно включити у текст статті як практичне підтвердження результативності подібних досліджень.

Голос: 1912 рік. Гуцульщина. Гора Скупова. Двоє вершників їдуть стародавнім плаєм — вузенькою стежиною понад прірвою.

(природа, копита, іржання)

Гарматій: Пане Коцюбинський... Михайле Михайловичу, стійте! Ані руш. Усе. Приїхали.

Коцюбинський: Що трапилося?

Гарматій: Далі верхи не можна.

Коцюбинський: Чому?

Гарматій: Надто небезпечно. Тут жоден гуцул не проїде.

Коцюбинський: Та я нібито висоти й не боюся... Чого її боятися? Ти вдивляєшся в безодню, а вона — в тебе...

Гарматій: Михайле Михайловичу, ви мені хоч Ніцше цитуйте, хоч Данте, — а далі доведеться нам пішки йти. Бо ця прогулянка кепсько скінчитися може. Я не жартую.

( вітер )

Коцюбинський: І я не жартую. Луко Васильовичу, любий, зрозумійте. Це я зовні такий сильний і такий веселий. Насправді, у мене серце хворе. Пішки я такий шлях не подолаю. А мені конче потрібно бачити гуцульські звичаї. Бо інакше як писати про них? Я повинен будь-що потрапити на полонину. Ви ж бо злізьте з коня. Не зважайте на мене.

Гарматій: Михайле Михайловичу, ви добре подумали?

Коцюбинський: Так.

Гарматій: То вперед. Бо, здається, ця прірва нами вже досхочу намилувалася.

( копита )

Голос: Лука Гарматій, супутник Михайла Коцюбинського, залишив про ту подорож письмові спогади.

Гарматій: "Коцюбинський — добре збудований, сильний, і я радив місцями злазити з коня, та він відповідав: "Однаково — що гинути з коня, чи — з умучення, а таки на коні безпечніше". Дорога місцями була дуже небезпечна".

Голос: Шотландці кажуть: митцеві легко йти лише дорогою брехні і завжди важко йти дорогою правди.

Шлях письменника часом не менш ризикований, ніж шлях воїна.

Ми можемо пишатися своїми класиками. Вони не шукали в житті легких і безпечних доріг.

Пам'ятаймо.

Українське радіо.

Висновки. Можна вважати доведеним, що перша радіоінсценізація твору М. Коцюбинського "Fata Morgana" прозвучала у 1933 р. Що її підготував авторський колектив у складі співробітників Всеукраїнського радіокомітету Черкащина, Казневського і Нахабіна. Що соціально-політичний контекст, в якому опинилася ця програма, не сприяв подальшому розвиткові традицій ефірної драматургії. А тому художні відкриття і творчі досягнення згаданих авторів тривалий час не були покликані українським акустичним мистецтвом.

 

---