Ласкаво просимо

Від дискурсу до інтеркурсу

к. філол. н., докторант
УДК 070: 316. 766

Парадигма дискурсного бачення мовно-інформаційних відносин набуває дедалі більшого визнання не тільки у лінгвістиці, а й у журналістикознавстві. Свідченням того є ряд численних публікацій українських учених та перекладів іноземних авторів.

Однак, розмірковуючи над проблематикою дискурсу, і журналістикознавці, і лінгвісти, і філософи випускають з сфери свого інтересу два питання.

По-перше, питання про джерела змісту: те, що зміст, який має вміститися у тексті, повинен звідкись взятися, десь від початку існувати.

По-друге, те, що цей зміст є інформацією, яка має бути кимсь зрозумілою перед тим, як стати змістом цього тексту.

Якщо взяти до уваги ці міркування, вся структура комунікативного процесу починає виглядати набагато ширшою і водночас стрункішою та переконливішою.

Дискурс постає перед нами не просто як текст-у-контексті, а як розуміння-змісту-тексту-в-контексті-у-мові-у-цьому-бутті.

Так герменевтика стає в пригоді теорії дискурсу.

Але це тільки перший і, так би мовити, однорівневий, поверховий результат залучення проблематики розуміння до теорії дискурсу. Існують інші, глибинні наслідки втручання герменевтики до цієї теорії, і такі, що можуть подолати її, породивши з неї нову теорію.

Те, що зміст поняття дискурсу фактично є більшим від вже досягнутого рівня, весь час рухає його дослідників до все ширших узагальнень теоретичного й емпіричного матеріалу. Ван Дейк Т. А. першим вказав на його справжні масштаби: "Масова комунікація — особливий вид дискурсу" [1, 231].

Нині ми опинилися перед питанням, за масштабом подібним до того, яке стояло перед герменевтикою сто років тому. Тоді воно формулювалося так: "Що ж стосується власне герменевтики, то з погляду її використання для розв'язання проблеми філософського основоположення гуманітарних наук лишалась, по суті, лише одна можливість — можливість її перетворення з теорії розуміння й методології інтерпретації життєвих проявів у теорію і методологію наукового знання" [2, 100]. Цю роботу було успішно виконано, і тепер журналістика і журналістикознавство мають для використання обидва відгалуження теорії і методології розуміння.

Новий поворот — це поворот від теорії і методології розуміння індивідом до теорії й методології розуміння суспільством, людством.

Цю думку і це практичне прагнення підтримує ідея про те, що герменевтичні значення дискурсного освоєння дійсності також мають соціальну перспективу.

В англійській мові є дуже багатообіцяюче слово — інтеркурс, intercourse. Можна було б навіть сказати, що це термін, якби він не так рідко траплявся в західній науковій літературі. У перекладі, взятому з Oxford student's Dictionary of current English by Hornby (1982), — це "соціальне спілкування, діяння між індивідуальностями, а також — обмінювання справами, ідеями та ін. між людьми, суспільствами, націями тощо)". Незацікавленість у ньому не дуже дивує вчених, які обізнані у традиціях європейського індивідуалізму та англо-американського практицизму.

Цей термін і збігається у своєму значенні з дискурсом, і протистоїть йому. В нашому контексті більш важливим видається протиставлення.

Відмінність інтеркурсу від дискурсу, на наш погляд, якраз і полягає у подоланні індивідуальності "розуміння тексту в контексті світу" та, зворотно, "розуміння світу в контексті тексту".

Дискурс тримає кожну "людину мислячу" (а тому і "свідому", і "діяльну") в ізоляції її індивідуального світу; він наполягає на цій ізоляції, на частковості, фрагментарності її розуміння. Тут доречно згадати метафоричний вислів Р. А. Уїлсона щодо того, що кожна людина перебуває у власному "тунелі реальності" [3, 140].

Ідея інтеркурсу не відкидає цієї ізольованості, але дає надію подолати її. Приблизно так ідея вуглевидобувної шахти не відкидає ідеї окремих вибоїв, але дозволяє бачити їх цілісність, поєднаність у спільному процесі видобутку вугілля, освоєння родовища. Гірниче об'єднання бачить усі шахти ре-гіону з їх окремими вибоями, а міністерство гірничої промисловості — не тільки шахти, а й розрізи, збагачувальні комбінати тощо. Максимальні масштаби дискурсу, однак, мають і певну небезпеку. Комунікація в масовому суспільстві більшістю дослідників тлумачиться як ерзац-комунікація, позбавлена повноти осмислення, відповідальності, конструктивності і т. п. Для того, щоб розмежувати ці характеристики масової свідомості та масової комунікації, з одного боку, та соціально-комунікативну природу людини з іншого, комунікативна філософія виконала велику роботу для подолання "старого доброго раціоналізму" — яка, втім, лишилася незавершеною.

Ідея інтеркурсу, або масового, краще — соціального дискурсу коріниться в мові, оскільки вона існує в соціальному світі. Справа нашої науки — взяти її до ретельного розгляду.

Саме тому немає можливості заглиблюватися у неї тут і зараз. Однак треба визначитися, що ідея дослідження дії розуміння в масових сферах привела нас до усвідомлення можливості і необхідності розвинути теорію дискурсу далі, у теорію інтеркурсу — і ця ідея здається нам захопливою. Ця ідея здається настільки плідною, що здатна забезпечити своїм потенціалом кілька наукових шкіл, десятки монографій та дисертацій.

1. Ван Дейк Т. А. Язык. Познание. Коммуникация: Пер. с англ. / Сост. В. В. Петров; Под ред. В. И. Герасимова. Вступ. ст. Ю. Н. Караулова и В. В. Петрова. — М.: Прогресс, 1989.
2. Кошарний С. О. Біля джерел філософської герменевтики. — К.: Наукова думка, 1992.
3. Уилсон Р. А. Квантовая психология: Пер. с англ. / Под ред. Я. Невструева. — К.: Янус, 1998.