Ласкаво просимо

Розглянуто та проаналізовано особливості письменницьких творів на сторінках української преси, визначено основні теми, які порушували письменники, а також простежено стилістичні мовні особливості текстів на прикладі публікацій Ю. Андруховича, А Бондара, Н. Сняданко, Ю. Винничука.

Ключові слова: міжтекст, публіцистика, есе, мовна стилістика, українська преса.

In this work we have examined and analyzed the peculiarities of writers' texts published on the columns of the Ukrainian newspapers. We have also discovered the main authors' subjects and topics and traced linguo-stilistical text features, where publications of Y. Andrukhovych, A. Bondar, N. Snyadanko, Y. Vynnychuk were chosen as the examples.

Key words:intertext, publicism, essay, linguo-stilistics, the Ukrainian press.

Рассмотрены и проанализированы особенности произведений писателей на страницах украинской прессы; определены главные темы. К которым обращены писатели, прослежено также стилистические особенности языка текстов на примерах публикаций Ю. Андруховича, А. Бондара, Н. Сняданко, Ю. Винничука.

Ключевые слова: междутекст, публицистика, ессе, стилистика языка, украинская пресса.

Письменники XIX—XX ст. дописували до часописів, редагували газети, альманахи, писали наукові та публіцистичні статті. Літератори ХХІ ст. продовжують цю традицію. У пресі часто подибуємо матеріали І. Калинця, Т. Малярчук, Т. Поваляєвой, Н. Сняданко, Ю. Андруховича, Ю. Винничука, В. Неборака, І. Лучука, Т. Прохаська та ін. Письменники, виступаючи в пресі, найчастіше послуговуються жанрами, максимально наближеними до літературних: есеї, нариси, подорожні нотатки, сторінки щоденників, рідше — рецензії, статті, памфлети. Відповідно до цих жанрів мова публікацій здебільшого образна, багата на художні засоби та розмовні елементи. Окрім того, робота над публіцистичним твором дає змогу письменникові, творячи нові слова, збагачувати українську лексикографію; вживаючи неологізми, питомі, часом забуті українські слова, долучати українців до словників, що сприяє розвиткові мови; публікації у пресі допомагають письменникам бути учасниками актуальних подій у суспільстві. Редактори газет і самі розуміють, що виступи літераторів привернуть увагу читачів, тому залучають їх до співпраці — запрошують вести рубрики, колонки, сторінки, коментувати ті чи ті події. Письменники висловлюють своє ставлення до подій політичного, економічного чи культурного життя країни, комунікують із читачами, формують громадську думку, акцентуючи увагу реципієнтів на найважливіших проблемах, пропонують різні шляхи вирішення наболілих проблем. Автори добре розуміють, наскільки важливими є їхні публікації у пресі для збереження позитивного образу серед читачів. До того ж регулярні публікації дають змогу письменникові нагадати про себе в період між ще ненаписаною і вже прочитаною книжками. Редактори газет намагаються залучити письменників до співпраці, бо їхні статті приваблюють читачів. Письменники, матеріали яких користуються найбільшою популярністю, стають колумністами — авторами, які мають своє місце — шпальту — на сторінках видання.

Отже, актуальність нашої теми полягає насамперед у вивченні стиле- та мовотворчого досвіду сучасних письменників, їхніх образних засобів, щоб скористатися ними у журналістській практиці, пропонувати їхній публіцистично-художній потенціал до засвоєння на уроках із журналістської майстерності.

Мета статті — дослідити особливості мови і стилю газетних публікацій українських письменників Юрія Андруховича, Юрія Винничука, Андрія Бондара, Наталки Сняданко; з'ясувати лексико-семантичні особливості текстів; виявити нові тенденції в розвитку публіцистичного слова; описати мовні інновації письменників, індивідуально-творчі прийоми емоційного впливу на свідомість читача; виокремити зразки доброго письма як приклад для журналістів.

Об'єктом дослідження взято публікації українських письменників у газетах: "Поступ" (2006); "Дзеркало тижня" (2006—2007); "Газета по-українськи" (2006—2007); "Львівська газета" (2006—2007).

Предметом дослідження є мовні засоби, що ними послуговуються письменники, стилістичні особливості їхніх текстів.

Отож, у процесі дослідження ми виявили, що публіцистика Ю. Винничука розрахована на широке коло читачів, апелює передовсім до емоцій, а не до логіки. Виклад матеріалу динамічний, не переобтяжений термінами та іншомовними словами, простежується часте використання мовних елементів, узятих із говірок. Автор використовує мовні засоби, характерні для художнього стилю, вдається до сатири, іронії, гри слів. Відповідно до висвітлюваної події творить оказіоналізми, використовує і трансформує фразеологічні одиниці, починає свої тексти переважно подією, закінчує — коротким висновком.

Ще однією характерною рисою матеріалів Обсерватора є влучні заголовки, які, інтригуючи, привертають увагу. Як приклад можемо навести: "Про книги і чебуреки", "Коли Гумбольдт вихідний", "Ахмет Акбар", "Намалюй мені рейтинг", "Коли шапка горить" тощо.

Особливістю публіцистики Ю. Андруховича є текст, у якому яскраво проглядається "між-текст" (інтертекст) (текст-натяк, прихована тема, що розвивається паралельно з провідною — "видимою"), що стає основним "полотном" матеріалу, на яке "нашивається" "узір" зі спогадів та пов'язаних із ними емоцій. Ми вирішили, що найкраще цьому явищу підійде визначення "сила" — стислий висновок морально-повчального характеру, найчастіше вживаний у байках, який використовували до ХІХ ст. Ми розширили поняття сили і в подальшому тексті окреслювали ним провідну думку матеріалу, задекларовану, але не висвітлену автором.

Публіцистика Ю. Андруховича наскрізь образна, побудована на спогадах, враженнях, емоціях. Вона розрахована на конкретну читацьку аудиторію і апелює до почуттів реципієнта. Найчастіше вживаними тропами є епітет і метафора. Простежується домінування художніх засобів. Майже немає елементів розмовної лексики, сленгу та діалектизмів. У всіх його матеріалах, хай пунктирно, окреслені проблеми "українськості", які наводять на роздуми про національну ідентичність, культуру. Навіть у тих випадках, коли відгуки публіциста надто критичні, — образ рідної країни позитивний (така собі "флоберизація" на тлі інших), автор наголошує на відмінності України і Росії.

Тексти Н. Сняданко насичені цитатами та біографічними відомостями, це, швидше статті, журналістки, ніж письменниці. Вони чіткі, логічні, стилістично правильні, написані літературною мовою. У них майже нема емоційної лексики. Деяка образність зберігається завдяки епітетам і яскравим цитатам із рецензованих книжок. Тексти авторки інформують, пояснюють, переконують читача, тобто виконують ті функції, які покладає на них журналістика.

Публіцистика А. Бондара, запрезентована в "Газеті по-українськи", представлена короткими текстами, побудованими на особистих враженнях, переживаннях, емоціях автора. Адресована широкій читацькій авдиторії. Переповнена елементами розмовної лексики, іноземної мови, сленгу. Найчастіше письменник використовує діалоги і пряму мову. Зміст текстів демонструє сучасні мовні реалії. Заголовки матеріалів можна поділити на дві групи: ті, що починаються присвійним займенником ("Мої шумахери", "Моя фобія", "Мій старий", "Моя ганьба", "Моя провина"), і ті, що є реченнями з тексту ("Не родись в Росії", "Весна прийшла!", "Юда не винен", "Котяча мама", "Водій трамвая", "Маленьке кошенятко" тощо). Попри свою "прозорість", заголовки не розповідають про що йтиметься в тексті, а легкий натяк, який вони приховуютьь, спонукає прочитати матеріал.

Не можемо оминути увагою і помилок, що, на жаль, трапляються в письменницьких текстах. Наприклад, Ю. Винничук критикує зневажливе ставлення до української мови, але сам припускається похибки, вживши слово "співставив" (а не "зіставив" чи "порівняв"). Часто письменники послуговуються кліше: "бомж" (а не "волоцюга" чи "безхатченко"), "час від часу" ("від часу до часу", "вряди-годи"), "постановка" ("постава") "у такому році" ("такого року"). Вживають слова і фразеологізми у невластивому їм значенні: "вірно" замість "правильно", "посмішка", коли йдеться про "усмішку".

Підбиваючи підсумки можемо сказати, що автор і видання розмовляють однією мовою, тобто стилістика текстів публіциста відповідає характеру видання. Так, сленг або говірка на шпальтах "Дзеркала тижня" були б недоречними, але цілком органічно вписалися у характер "Поступу" чи "Газети по-українськи". Сьогодні майже весь медійний простір відводиться інформаційним жанрам, натомість журналісти майже не пишуть памфлетів, есеїв, нарисів, подорожніх замальовок, щораз менше трапляється якісної аналітики. Письменники ще не дають зникнути цим жанрам журналістики. Тому їхні тексти у пресі потрібно читати і досліджувати, щоб навчитися, як зацікавити читацьку аудиторію, передати добрі зразки письма, сприяти якісному рівневі медійних текстів.

Із таблиці 1 можемо дійти висновку, що всі письменники, тексти яких проаналізовано, пишуть на актуальні теми (4), їхнім текстам властива емоційність (3); матеріали аргументовані (3) тощо. А от прогнози в текстах трапляються рідше (2), затерті закінчення властиві хіба що Ю. Андруховичу.

У таблиці 2 показано, якими мовними засобами при написанні текстів послуговуються письменники. Як видно із таблиці така палітра досить широка: епітет (4), порівняння (4), метафора (4), цитата (4), риторичні запитання (3). Часто вдаються до каламбуру (3), трансформації фразеологізмів (4), рідше -до іншомовної лексики (2), описів (1), гіперболи (2) тощо.