Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Преса про літературу: номінація, дефініція, методологія

О. А.Іванова,докторант

УДК 070:316.774:82

У статті розглядається питання критеріїв виокремлення та визначення мистецької преси як специфічного медійного явища та йдеться про особливості мистецької преси про літературу, яка містить запити соціуму стосовно мистецтва і демонструє стан справ у сфері виробництва літератури.

Ключові слова: мистецька преса, сфера мас-медіа, тип оцінювання, тип висловлювання, тип комунікації, тип розуміння.

This article deals with the йviterions of choosing and defining art press as a specific media-phenomenon and it is also connected with peculiarities of art press about literature, that which includes society inquires to this kind of art and shows the real situation in the sphere of literary production.

Keywords: art press, sphere of mass media, a kind of appreciation, a kind of understanding, a kind of speaking, a kind of communication.

B статье рассматривается вопрос критериев выделения и определения художественной прессы (прессы об искусстве) как специфического медиа-явления, а также идет речь об особенностях художественной прессы о литературе, которая содержит запросы социума относительно этого вида искусства и демонстрирует состояние дел в сфере производства изящной словесности.

Ключевые слова: художественная пресса, сфера масс-медиа, тип оценивания, тип высказывания, тип коммуникации, тип понимания.



Журналістика, що опікується мистецтвом, виокремлена в окремий масмедійний сегмент, розвивається в контексті загального поступу системи ЗМК. Натомість журналістика про мистецтво (чи мистецька журналістика) — така соціальна інституція, що має за мету виконання досить певної, специфічної, впорядкованої і свідомої соціально-інформаційної діяльності.

Статтю присвячено проблемі встановлення критеріїв виокремлення та визначення мистецької преси як специфічного медійного явища, а також питанню шляхів її наукового аналізу. Зокрема увагу зосереджено на особливостях мистецької преси про літературу.

Як медійне явище (чи сукупність окремих явищ), журналістика про мистецтво провокує кілька питань, пов'язаних із її особливостями. Чи є чітка модель соціальної дії цього типу мас-медіа? Чи управляє мистецька журналістика мистецькою сферою? Чи справляє вона вплив на публіку? Чи пов'язана з політикою і як впливає на суспільні процеси? Чи створює мистецька журналістика картину мистецького життя? Які технології масовокомунікативної діяльності вона використовує як ЗМК? Чи здатна спотворити рецепцію мистецтва або навчити її?

Усі ці питання можуть бути продуктивно розв'язані лише шляхом називання цього феномена, визначення його специфічних рис та розробки методології дослідження. Сучасна комунікативістика (і журналістикознавство як її складник), у дослідницьке поле якої потрапляє і преса про мистецтво, — різноякісна наукова сфера, що демонструє багато шкіл, пізнавальних технологій, моделей теоретизування, має складну внутрішню структуру. Не вдаючись до детального її огляду, але погоджуючись із необхідністю її інвентаризації, зазначимо, що, на нашу думку, журналістикознавство (і ширше — комунікативістика) демонструє кілька принципових підходів до дослідження преси.

Перший можна назвати структурним чи морфологічним. Він передбачає дослідження преси як системи ЗМК, тому науковці, що тримаються його, зосереджені на питаннях типологізації видань і творів цієї галузі, розробці матриць, моделей різних журналістських систем і структур, сюди ж потрапляють і питання жанрових характеристик. Такий підхід надає науці цілу низку абстрактних конструкцій, спроможних описати безліч одиничних явищ, а також встановити співвідношення між ними. Серед науковців цього напрямку — О. Тертичний, В. Різун, А. Мамалига, В. Шкляр та ін.

Другий підхід — функціональний чи комунікативний. Він принципово відрізняється від першого, бо зосереджений на функціях, ролях,впливах, що здійснюють ЗМК. Такий підхід до дослідження преси знаходимо в роботах Є. Прохорова, В. Іванова, Б. Потятиника та ін. Мас-медіа (зокрема преса) розглядаються з таких позицій як соціально-комунікативний актант, що має свої стратегії діяльності, цілі, засоби. У соціологічному плані ставляться питання впливу преси на соціум, відповідальності, функціонального діапазону тощо; у комунікативному — питання технологій спілкування автора (видання) — героя — читача.

Роботи з історії журналістики (Н. Сидоренко, І. Михайлина, Б. Чернякова та ін.), де порушуються питання становлення (походження і генезис) та розвитку преси, її окремих історичних станів та загального поступу, що безпосередньо пов'язується з розвитком самого мистецтва, сфери мас-медіа, політичної та економічної галузей відповідного історико-культурного часу, до певної міри поєднують обидва зазначені вище підходи, хоча зрештою відчувається нахил до одного з них як провідного.

Тож обраний у кожному конкретному випадку дослідження підхід демонструє стратегії теоретизування, визначені науковцем, та орієнтує на засоби ідентифікації об'єкта дослідження. Питання номінації та дефініції того, що підлягає дослідженню, — важливе, і має обов'язково усвідомлюватись як таке, адже будь-яка нез'ясованість викликає семантичні, методологічні та інші труднощі.

Преса, що пише про мистецтво (на нашу думку, її слід номінувати або як "мистецьку пресу", або за відповідними сферами — "літературну", "кінематографічну", "музичну" та ін.), задовольняє інформаційні потреби щодо життя і розвитку мистецтва, демонструє стан справ у цій сфері, розвиток смаків, співвідношення мистецтва з іншими соціальними полями (політикою, економікою, відпочинком, наукою тощо), картину стосунків із публікою, дискусій щодо мистецтва, шляхи пошуків нового в мистецтві, характер духовних запитів і виховання людини через естетичні вартості та ін. Якщо спробувати визначити точніше, мистецька преса — це форма соціокультурного виявлення поля мистецтва та форма репрезентації й усвідомлення запитів соціуму щодо нього.

Важливо також, на нашу думку, що визначення поняття "мистецька преса" безпосередньо співвідносяться зі способами її дослідження.

Оскільки в статті увагу зосереджено на мистецькій пресі, що спеціалізується на літературі, то далі мовитиметься саме про цей сегмент. Періодика, присвячена літературі, — царина, що аналізується за різними параметрами. У контексті структурного підходу знаходимо багато типологічних розгалужень. За способом осмислення предмета — серйозна мистецтвознавча, інформаційно-розважальна та ін. За включенням художніх творів — літературно-мистецька, літературно-критична. За наявністю інших проблемно-тематичних ліній — літературно-наукова, літературно-історична та ін. Окремі ЗМК, що пишуть про літературу, можуть входити до типологій і класифікацій за різними параметрами, а також визначатися за тематичним спрямуванням, структурою випуску, жанрологією, ілюструванням і оформленням та ін.

Однак, враховуючи функціональний підхід, слід пам'ятати, що мистецька преса — система з нестійкою динамічною рівновагою, оскільки, з одного боку, має різнопланові функції в культурі, а з другого — повсякчас реагує на зовнішні впливи, вбирає світ, пристосовує та пристосовується. Етимологія характеристик мистецької преси свідчить про неповний їх збіг, тобто її прикмети й ознаки виявляються в різних історико-культурних умовах.

На нашу думку, прагнучи продуктивності в аналізі преси, що описує літературу, слід враховувати кілька принципових положень, які разом вибудовують загальну методологію її аналізу.

1. Предметом осмислення мистецької преси є мистецтво.

Мистецтво — реальність, що постійно розвивається, змінюється, набуваючи і втрачаючи свої ознаки, характеристики, особливості. Кожний нинішній момент (актуальний стан) мистецтва є закономірним виявом попереднього, але не у вигляді єдиного шляху від учора до завтра як певної ланцюгової трансформації, а як підстава для майбутнього моменту "тут і зараз" у вигляді цілого поля можливостей. Це процес широкомасштабного антиномічного багатокомпонентного розгортання сутності такого явища, як мистецтво, що відбувається відповідно до внутрішньої, онтологічної логіки актуалізації цієї сутності та складної системи детермінації даного процесу ззовні, збоку соціуму. Тож мистецтво завжди має актуальні й потенційні якості й розуміється як явище стабільно-нестабільне, динаміка розгортання якого — цілий діапазон різнопланових параметрів.

Розвиток мистецтва пов'язується також із новизною. Причому ця категорія інституалізується і легітимізується як фундаментальна характеристика мистецтва. Новизна — критерій розвитку і специфічна ознака творчого характеру мистецтва, де продукт — результат естетичної (творчої) діяльності (М. Бахтін). Творчий характер і спричинена ним внутрішня свобода митця — суттєві характеристики мистецтва. Аудиторія має відчувати світоглядний збіг автора з чимось високим і важливим, тоді мистецтво здатне живити і надихати тих, хто сам до творчості й внутрішньої свободи долучається через рецепцію мистецтва. Твір — річ ірраціональна, хоч і вибудована. Він формує, веде автора, чия поведінка чуттєва більше, ніж раціональна, і цим чесна, відверта. Зовнішні (структурно-морфологічні) ознаки твору — ефективні прийоми для цього.

Динаміка мистецтва пов'язана також із його життям у культурі — тих взаємозв'язках і впливах, до яких воно долучене: твори, традиція, виробники, споживачі, соціум. Існування одиничного мистецького явища, як конкретний шлях, відтворює загальні закономірності існування мистецтва, але здійснюється воно в унікальних формах і умовах. Існуючи в культурі, мистецтво набуває певного статусу культурно-історичної цінності.

Слово — найємкіший інструмент пізнання, а мистецтво літератури — надзвичайно багате за своїми формальними, функціональними та значеннєвими можливостями, що осягають, освоювоюються та використовуються культурою.

Для мистецької преси питання полягає в тому, щоб дійсні ознаки мистецтва відстежити, виявити, осмислити, описати й репрезентувати.

2. Мистецька преса є особливим типом оцінювання і розуміння мистецтва.

Рецепція мистецтва — діалогічна за природою, а також персоніфікована та історична. Творення й рецепція — внутрішні акти, причому взаємно зорієнтовані. Немає єдиних законів сприйняття мистецтва, єдиного шляху його розуміння — оптика постійно змінюється, як і результат рецепції. Крім того, мистецтво потребує часу, а не поспіху, розслабленості. Художній досвід — духовний досвід, тому передбачає інтерпретацію і веде до самоінтерпретації (П. Рікер). Пізнавати щось як художнє явище — означає особливе оцінювання явища: раціональне та ірраціональне одночасно.

Розуміння — творчий за характером процес, бо пов'язаний з пошуком нового для того, хто його здійснює. Розуміння — "осягнення суб'єктом прихованого смислу, що означає розкриття суб'єктом нового, передбачає також вивчення розуміння в контексті творчості" [1, 51]. Розуміння пов'язане з когнітивним аспектом (знання, досвід, суб'єктивні системи значень), операціональним (стратегії, за якими здійснюється процес розуміння), регулятивно-особистісним (мотиви діяльності, індивідуально-типологічні властивості, тип особистості, властивості мислення — гнучкість, образне мислення, вербальне, рівень інтелекту), що і дає певні результати — рівень розуміння.

Все це має свідомо враховуватися в аналізі мистецької преси, оскільки усвідомлюється в ній самій як внутрішня стратегія її діяльності. Мистецька преса демонструє варіант (діапазон) розуміння мистецтва літератури — на рівні і процесу (стратегій), і результату (характеристик, рівнів розуміння). Мистецька преса також є фактором формування розуміння в інших.

Досвід мистецтва змінюється з часом, на що неодмінно реагує змінами в собі і мистецька преса.

3. Мистецька преса є особливим типом комунікації про мистецтво.

Мистецька преса — це комунікативний простір для формування поля мистецтва й запитів суспільства щодо мистецтва; це інформаційний простір сфери мистецтва. Така преса про мистецтво створює середовище (або його ілюзію) для спілкування, розстановки сил, комунікативних зв'язків, іноді заміщуючи собою й критику, і рекламу та піар, виконуючи функцію забезпечення соціально-естетичної апробації творів.

Усвідомлення цього, з точки зору соціальних комунікацій, дає можливість досліджувати функції і призначення мистецької преси, рівень і характер її соціальної влади над полем літератури, його споживачами, його стосунки з іншими соціальними сферами. Мистецька преса дає суспільству діагностику життя мистецтва, новини про нього, репрезентує запити суспільства щодо мистецтва, тримаючи свій предмет осмислення в активній комунікації. Недарма сучасна комунікативістика трактує літературу як "безмежний континуум або суцільне дискурсивне середовище, в якому роль автора і поняття авторського тексту нівелюється, зникаючи в множині "співавторських актів" (оцінки критиками, переробки іншими авторами, сприйняття читачами та ін.)", де література постає як "безмежний комунікативний процес реінтерпретацій інтерпретацій плюралістичності текстів і дискурсів" [2, 268].

ЗМІ про літературу — системне, тобто постійне висловлювання ставлення до літератури ("порядок денний" за М. Мак-Комбсом) як сфери інтересів людини, тому характеризується певним рівнем відповідальності перед суспільством та літературою, що визначає особливості функціонування цього сегмента мас-медіа як суспільно-інформаційного суб'єкта.

Преса про літературу також є особливим висловлюванням про літературу, що демонструє специфічну точку зору на неї, відмінну від наукової й критичної. Преса, що опікується мистецтвом, слугує насамперед споживачеві мистецтва, має свої цілі й засоби. Це спеціалізована преса про мистецтво, що розуміється на ньому глибоко, але спостерігає за ним ззовні, з позицій соціуму. Мистецька преса перетинається з критикою і наукою про літературу, як і з самою літературою (часто автура спільна), оскільки враховує їх позиції, а також залучає до діалогу про мистецтво.

Преса про літературу — це й особлива дискурсивна практика. Як комунікативний потік, вона складається з різних дискурсів: критика, наука про літературу, видавничий бізнес, художня творчість (через власне професійну письменницьку спільноту), сфера соціального й публічного мовлення (через висловлювання лідерів і авторитетів суспільної думки) та ін. Це значною мірою впливає на мовностилістичні, риторичні й жанрові ознаки літературної преси. Однак вона має власні комунікативні наміри й стратегії, рівень компетентності, цензурованості, відповідно до яких і використовує авторитетних агентів, або маніпулюючи ними, або надаючи право й простір для висловлювання.

Якщо мистецька преса цього не усвідомлює і не використовує цілеспрямовано, то видання, що спеціалізуються на мистецтві, займають своє місце всупереч їх бажанням і усвідомленням, адже відповідні функції мають виконуватися, хоч за таких обставин діяльність має в кращому випадку низьку ефективність, у гіршому — деструктивно-спотворюючий характер.

4. Преса про мистецтво — сегмент сфери мас-медіа.

Медіа — транслятор і утворювач змісту соціокультурних цінностей, що працює за певними правилами й у власному просторі.

Оскільки преса про мистецтво — сегмент мас-медіа, то розробка підходів до її аналізу має базуватися на методології масової комунікації. Теоретичних концепцій мас-медіа досить багато, але вони, як слушно зауважує В. Іванов, "свідомо чи підсвідомо орієнтуються на комунікативний ланцюжок Г. Лассвелла, погоджуються чи сперечаються з ним" [3, 124]. Концепція Г. Лассвелла є найбільш універсальною, бо "в основному охоплює всі складники комунікативного процесу та на сьогодні є найбільш досконалою" [3, 130]. Відповідь на запитання "хто?" примушує проводити дослідження явищ, які спрямовують процес комунікації: джерело повідомлення, видавці, журналісти, керівники органів масової комунікації. Це дає змогу вивчати того, хто керує процесом комунікації та здійснює його, вивчати комунікатора в широкому розумінні. Запитання "що передають?" спрямовує дослідження на вивчення змісту комунікації. Слід зазначити, що це один із найважливіших складників комунікативного процесу, який з'єднує комунікатора і аудиторію, вивчаючи який "можна зробити найбільш об'єктивні висновки про спрямованість комунікації" [3, 124]. Запитання "кому передається?" та "з яким ефектом?" — вивчення аудиторії та процесу сприйняття аудиторією змісту комунікації, а "як передається?" — каналу комунікації. Орієнтація на цю концепцію — можливість реалізувати прагматичний підхід до такого складного явища, як масова комунікація.

До речі, в нинішніх умовах збільшення інформаційних потоків веде до того, що людина змушена сприймати й опрацьовувати більший потік і обсяг інформації, яка постійно змінює форми репрезентації і посилює впливи, що дістало в комунікативістиці назву "медіатизована культура" (Л. Землянова) та потребує посиленої наукової рецепції.

Все вищевикладене свідчить, що треба враховувати й розрізняти різні рівні чи аспекти такого досліджуваного феномену, як мистецька преса, його багатовимірність. Істотна характеристика багаторівневих систем — відносна автономія кожного рівня й їх взаємна орієнтованість.

Мистецька преса має постійно відтворювані (архетипічні) риси, а окреме явище цієї царини ідентифікується з нею через сталі ознаки, однак це цілий діапазон якостей, який і забезпечує варіабельність проявів мистецькою пресою себе в конкретних історико-культурних обставинах.

Мистецька преса існує не сама по собі, а залежить від позицій учасників соціального життя і самих дослідників, а тому її не можна пояснити виходячи лише з її об'єктивних властивостей, вона має підлягати герменевтичному розгляду й інтерпретації як реальність символічна (П. Бурдьє).

Сьогодні вже очевидно, що змінилася центральна парадигма розвитку суспільства і воно вступило у фазу інформаційної культури, що є початком інформаційного суспільства. Теорії інформаційного суспільства є одночасно і загальносоціологічними теоріями, які можуть стати методологічною основою конкретного дослідження, зокрема й того, об'єктом якого є мистецька преса. Глобальна методологічна парадигма дослідження соціальних комунікацій у нових історично-культурних обставинах ще лише формується (разом із формуванням нового типу суспільства), однак за рахунок застосування наявних теоретичних основ для конкретних емпіричних досліджень (і зокрема дослідження мистецької преси) триватиме накопичення матеріалу і в цьому напрямі. Умовидні, дедуктивні схеми мають поступитися теоріям, що спираються на емпіричні дослідження.

Тож підхід до такого об'єкта дослідження, як мистецька преса, на методологічному рівні має узгоджувати позиції теоретиків літератури, теоретиків інформаційного суспільства та теоретиків масової комунікації, а на методичному — основною стратегією дослідження мають бути продуктивні для сфери мас-медіа методи контент-аналізу та дискурс-аналізу. За таких умов мистецька преса, стаючи об'єктом дослідження,аналізується через пояснення кількісно й якісно зафіксованих даних щодо її власних ознак, якостей, властивостей, функцій. Це не опитування, анкетування читачів чи працівників мистецьких ЗМІ за системою питань, розроблених дослідни ком, а аналіз контенту і форми його подання в мистецьких ЗМІ за параметрами, що адекватні самому досліджуваному феноменові, а не нав'язані ззовні, — як того вимагає феноменологічний, герменевтичний погляд на об'єкт.

Журналістика, як сказав в одному зі своїх ефірів Д. Дібров, може бути проповіддю чи борделем, залежно від того, як її робити. І це дійсно так. Але попри все мистецька преса — своєрідне явище сфери мас-медіа, яке не може бути редуковане до інших її виявів (політичного, економічного, розважального сегмента ЗМК тощо). Мистецька преса — єдиний і прямий предмет осмислення, оцінювання, висвітлення, а не матеріал чи засіб чогось іншого.

Мистецька преса як сегмент царини ЗМК, зокрема, присвячена літературі як видові мистецтва, що належить до типу якісних видань, здатна продемонструвати (а, відповідно, і дати науковцеві-літературознавцю необхідний емпіричний матеріал для дослідження свого об'єкта) очевидні з її позицій, але властиві літературі як феномену культури й соціальної реальності якості, — здатна репрезентувати ставлення, настрої, думки, запити, очікування, надбання, побоювання, що виникають із приводу неї, і водночас відповісти на запитання щодо статусу й реально усвідомлюваних суспільством місця й цінності літератури в нашому культурному "тут і зараз". І це — немало.


1. Коваленко, А Б. Особливості застосування системного підходу до аналізу проблеми розуміння // Наук. зап. Ін-ту журналістики. — К., 2004. — Т. V. —С. 49—56.

2. Землянова, Л. М. Коммуникативистика и средства информации : англо-русс. толк. слов. концеп. и терминов / Л. М. Землянова. — М., 2004. — 416 с.

3. Іванов, В. Ф. Соціологічні аспекти методології та моделі масової комунікації // Наук. зап. Ін-ту журналістики. — 2004. — Т. V. — С. 121—132.



© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові