Ласкаво просимо

УДК 070(420):82-92

Простежено історичні етапи формування періодичної преси в контексті відображення різних аспектів суспільного життя Англії.

Ключові слова: рукописні листки новин, коранте, цензура, Зіркова палата, діурналій, меркурій, свобода слова, газета, журнал.

The article deals with historical stages of the forming the periodical press in the context of representing different aspects of the social life of England.

Keywords: manuscript letters of news, courante, censorship, the Star chamber, diurnal, mercury, freadom of speech the word, newspaper, magazine.

В статье исследованы исторические этапы формирования периодической печати в контексте отображения различных аспектов общественной жизни Англии.

Ключевые слова: рукописные страници новостей, коранте, цензура, Звездная палата, диурналий, меркурий, свобода слова, газета, журнал

Попередницею періодичної преси в Англії, як і в інших цивілізованих країнах світу, була усна комунікація, тобто усне мовлення.

Північно-германські племена саксів, які заволоділи Британією у У—УІ ст., не мали писемності. Збережені до наших днів так звані рунічні писання датуються УІІ ст., а стародавній список "Поеми про Беовульфа" У—Х ст. Християнізація англосаксонського суспільства в УІІ ст. сприяла появі творів релігійного, епічного й дидактичного характеру. У давніх текстах містилася також важлива для того часу новина, що зближує названі утворення з ранньою журналістикою. Першими "репортажними" пам'ятками писемності можна вважати опис подорожей данця Отере й англійця Вульфстана, уміщений королем Альфредом (роки правління 871—900) у перекладену ним "Всесвітню історію" іспанського священика Орозія.

У другій половині ХІІ ст. відкрито перший університет на території країни — Оксфордський, а в 1229 р. — Кембриджський. У подальшому (ХІІІ—ХІУ ст.) значно посилюється роль університетів. Наприкінці ХІУ — на початку ХУ ст. завершується формування літературної англійської мови. Створюється основа для виникнення і розвитку англійського гуманізму.

Потребу суспільства в масовому поширенні інформації певним чином задовольняли глашатаї. Не маючи іншої можливості швидко "тиражувати" важливу інформацію, вони вигукували новини на людних майданах і базарах, супроводжуючи їх рефреном: "Слухайте і не кажіть, що не чули!". Цікаво, що у Великій Британії й дотепер зберігається давня традиція щороку влаштовувати змагання людей цієї професії. Серед натовпу на ярмарках у старовинних костюмах вони вигукують оголошення, а сучасною апаратурою це фіксується, відтак визначається, хто з оповісників має сильніший голос.

Технологічний прорив до надання інформації справді масового характеру зробив Йоганн Гутенберг (1394—1468) — німецький винахідник, який у середині XV ст. винайшов змінні металеві літери, машину для їх виливання і друкарський прес, що стало важливою передумовою виникнення друкованої періодики в Європі. Першим англійським друкарем був Вільям Кекстон (1422—1491), який у 1476 р. відкрив друкарню у Вестмінстері.

У XVI ст. в Англії з'являються рукописні листки новин ("news"), якими повідомлялося головним чином про прибуття торгових кораблів. Вони, як правило, переписувались від руки, були в основному перекладами з німецької і голландської мов, розповсюджувались за певну плату. їх вважають прообразом газети. На початку 20-х рр. XVII ст. "news" почали витіснятися друкованими листівками, у яких містилися новини ("newssheets").

Появу періодичної преси пов'язують із виходом 23 червня 1588 р. в Англії першого номера "English Mercury" ("Англійського вісника"), у кому читачів інформували про важливі міжнародні події. Історики протягом XIX—XX ст. дискутують щодо того, чи можна цю публікацію вважати газетою, адже вона не відповідає нинішнім уявленням про такий тип періодичних видань.

Першими газетами, які з'явилися в Англії, були німецькі газети латинською мовою. У 1621 р. з Голландії завезено коранте ("поточні новини") англійською мовою. Це друковані листки новин із двоколонковою версткою, які містили тільки зарубіжні новини. Публікувалися вони нерегулярно, переважно тоді, коли збиралося достатньо новин для видання на двох сторінках газетного тексту; в них часто йшлося про якусь сенсаційну подію чи великий скандал; зрідка вони створювалися у віршовій формі. Наприклад, в Англії у 1605 р. дуже популярною була віршована балада про вбивцю на ім'я Джон Фітц.

У 1622 р. побачила світ перша власне англійська газета — лондонська "Weekly news from Italy, Germany, etc." ("Щотижневі новини з Італії, Німеччини і т. д."). її видавцями були Ніколас Борн і Томас Арчер. У "Weekly news" уміщувалися лише зарубіжні новини, оскільки в 1637 р. за рішенням Зіркової палати (королівськими радниками, які орудували судовими справами) заборонено поширювати інформацію про внутрішньополітичне життя країни і діяльність парламенту. Крім свідчень про події міжнародного життя, шпальти англійських газет містили відомості про нещасні випадки, злочини, "утки" (вигадані історії про незвичайні факти, небесні явища, нещасні випадки, морських страховиськ, диких звірів, літаючих драконів, кораблі-привиди тощо). У великій кількості публікуються фрагменти з Біблії. Формат перших англійських газет нагадував або розмір голландських коранте (2—4 шпальти), або німецьких щотижневиків-брошур (8—24 сторінки). Матеріали не підлягали редакторській правці.

До кінця XVII ст. розвиток преси визначався втручанням держави й церкви, чим істотно гальмувався. Уже через кілька десятків років після винайдення друку це явище привернуло до себе увагу влади. Елементи контролю в Англії з'являються на початку XVI ст. Перший закон про цензуру в країні видано у 1509 р., за часів правління Генріха VIII. Друкована продукція підлягала попередньому переглядові університетськими професорами й єпископом кентерберійським. У 1515 р. з'являється булла папи Льва X (1475—1521) із загальними вказівками про дотримання цензури в усіх католицьких країнах.

У 1538 р. в Англії прийнято закон про отримання королівського патенту для друкарів, а у 1557 р. з ініціативи держави вже створено Компанію видавців, до якої входили друкарі, книготорговці, які стали органом жорсткого контролю за друком. Лише члени цієї корпорації мали право на видавничу діяльність у королівстві. Від 1559 р. всі книги і листівки в Англії видавалися з дозволу Вищого королівського суду. За його рішенням зменшилась кількість друкарських верстатів, а також визначилися три міста (Лондон, Оксфорд, Кембридж), у яких могли існувати друкарні.

У 1585 р. Зіркова палата прийняла Ордонанс (закон), який регламентував діяльність друку в країні. Права цензорів набули кентерберійський і лондонський єпископи, без їх дозволу не міг бути надрукований жодний твір. Архієпископ Лод 11 липня 1637 р. видає декрет про книгодрукування, який своїми положеннями (33 статті) повторює Ордонанс Зіркової палати 1585 р. Декрет визначив покарання за видання будь-якої продукції без королівської ліцензії (різки і "стовп ганьби"). Відповідно до правила "піллорі" ("стовпа ганьби") видавець чи автор, обвинувачений в антиурядових виступах, виставлявся напоказ у спеціально відведеному місці в Лондоні, недалеко від знаменитої Фліт-стрит, вулиці великих редакцій і друкарень. Публіка могла як завгодно ображати злочинця, кидати у нього каміння, бити. Правило "піллорі" скасували лише у 1837 р.

У 1641 р. Довгий парламент скасував Зіркову палату, і всі її постанови втратили законну силу (включаючи наказ про цензуру 1637 р.). На той час з'являються перші періодичні видання політичного характеру, які друкують щотижневі звіти про парламентські засідання — діурналії. Перший лондонський "Діурналій подій у парламенті" був заснований у 1642 р. Крім того, цей рік ознаменувався появою в англійській мові слова "newspaper" ("газета"), яке поки що не є домінуючим у визначенні тодішніх періодичних видань.

У друкованих виданнях періоду громадянської війни на зміну діурналіям довоєнного часу прийшли меркурії (лат. mercurius — вісник). Так називалися лондонські газети, у латинських назвах яких було слово "меркурій", — "Mercurius Politicus" ("Політичний вісник"), "Mercurius Britanicus" ("Британський вісник"), "Mercurius Civicus" ("Громадянський вісник"), "Mercurius Pragmaticus" ("Корисний вісник"). Меркурії являли собою невеликі брошури, на титульній сторінці яких зазначались вихідні дані (місце і рік видання). Це були газети невисокої поліграфічної якості, вони друкувалися на неякісному папері. На першій сторінці вміщували перелік важливих питань номера. Основним змістом меркуріїв була інформація про політичне життя Англії, детально розповідалося про події громадянської війни, публікувалися звіти про бойові дії. На відміну від коранте, меркурії мали свій власний голос, журналісти намагалися завоювати і втримати читацьку аудиторію. У часи громадянської війни видавалося 20 газет. Перше таке видання вийшло в 1594 р. латинською мовою в Кельні. У 1643 р. починає розповсюджуватися "Mercurius Civicus" із підзаголовком "London Informator" ("Лондонський інформатор") — вперше зазначено місце виходу видання. Ця газета вирізнялася низкою новаторських рис: у кутку ставилася дата, перша сторінка була ілюстрована — подано портрети короля і королеви, емблему Меркурія, в лівому кутку давався короткий зміст опублікованих заміток. У період від середини серпня 1643 р. до кінця 1646 р. щопонеділка Марчмонд Нідхем видавав "Mercurius Britanicus", у якому друкувалися критичні статті проти короля і його двору. У 1647 р. Нідхема засуджує королівський суд, але він випрошує пробачення й починає видавати "Mercurius Pragmaticus". Тут він друкує гострі матеріали проти Кромвеля і його оточення. Після страти короля в 1649 р. Нідхем був засуджений Кромвелем, а йі з цією ситуацією "хамелеон англійської революції" впорався успішно. Через деякий час він повертається до видавничої діяльності: 13 червня 1650 р. друкує "Mercurius Politicus" (саме в цьому віснику в січні 1652 р. було опубліковано першу рекламу).

У Британії 1650-х рр. у контексті поразки католицької церкви і становлення незалежного духовного життя вкрай загострилося питання про свободу слова. Боротьба за свободу преси розпочалася в Англії ще за сто років до аналогічних процесів у Європі. Початок покладено Пуританською революцією. До історії світової культури увійшла промова Джона Мільтона перед парламентом (ареопагом) з питання свободи слова, відома як "Ареопагітика" (1644). У ній письменник і політик палко й непримиренно виступив проти придушення свободи слова, вважаючи це порушенням Божих законів.

Після реставрації монархії і повернення до влади Стюартів у 1660 р. становище газет значно погіршилося. За два роки Карл ІІ підписав "Акт про ліцензування преси", який посилював контроль за пресою і забороняв видання "бунтівливих, зрадницьких книг і памфлетів, які не пройшли цензуру". Жодна книга, газета, брошура не могла бути опублікована без попереднього дозволу влади. Кількість друкарів у королівстві обмежувалася двадцятьма. Друкарні розташувалися головним чином у столиці. Крім Лондона, центрами книговидання залишалися університетські центри Оксфорд і Кембридж. В епоху Відродження газет в Англії було мало. Провінційної періодики не існувало.

Велика частина країни дізнавалася новини з рукописних листків, які писалися в Лондоні й потім розсилалися в провінцію. У столиці існували переписувачі, попередники пізніших журналістів.

Головним цензором призначено талановитого публіциста і переконливого рояліста Роже Л'Єстранжа (1616—1704). Він заборонив усі газети, які критикували владу, за що отримав від короля патент на видання власної газети "Public intelligencer" ("Громадський інформатор"), заснованої в 1662 р. Це була двосторінкова газета, убога за змістом. У 1663 р. Л'Єстранж опублікував есе "Регулювання преси", у якому доводив необхідність суворого централізованого контролю над пресою. За Л'Єстранже преса перебувала в жалюгідному становищі: журналісти зазнавали постійних переслідувань і суворих покарань; тиражі газет падали.

Проте в цих несприятливих умовах з'явилася "London gazette" ("Лондонська газета"), яка виявилася найкращим інформаційним офіційним періодичним виданням Англії епохи Відродження. Засновником цієї газети був відомий публіцист і журналіст Генрі Маддіман. У 1665 р. у Лондоні була страшна епідемія чуми. Рятуючись від загрози, король зі своїм двором переїхав до Оксфорда, де в тому ж році засновано "Oxford gazette" ("Оксфордська газета"), як наслідок, після повернення королівського двору в Лондон із 23-го номера її перейменовано в "London gazette". Видання стало першою регулярною лондонською газетою, яка виходила двічі на тиждень; мала офіційний характер і публікувала матеріали про засідання парламенту, офіційні документи та замітки про церковне й релігійне життя. Друкували газету в піваркуша, він поділявся на дві колонки. Така верстка була новинкою протягом кількох десятиліть. Тираж газети — 6—8 тис. примірників.

Наприкінці XVII ст. розвиток англійської журналістики проходив у відносно сприятливіших соціокультурних і економічних умовах, ніж ті, в яких створювалася журналістика Франції та Німеччини, затиснута в лабети жорсткої цензури. Англія демонструвала швидкий поступ у соціальній і економічній сферах. Формування періодичної преси в Англії збіглося з періодом буржуазної революції і політичного плюралізму. Із цього часу починає зароджуватися політична періодика. Віднині дві впливові ворогуючі політичні партії — віги й торі — обстоюють свої позиції в пресі. Віги представляли інтереси великої торгової й фінансової буржуазії, а торі — погляди консервативної земельної аристократії і вищого духівництва англіканської церкви. Партія вігів здійснила переворот 1688—1689 рр. — так звану "славну революцію". В Англії з'являється велика кількість памфлетів і журналів. За 20 років (1640—1660) у країні опубліковано 30 тис. памфлетів, адресованих англійському суспільству. Ця "вулична преса" громадянської війни стала попередницею масової періодики.

У 1694 р. скінчився термін дії закону про цензуру. Спроба його пролонгації в парламенті провалилася. У 1695 р. цензуру в Англії скасовано назавжди. Кожен англієць міг писати і публікувати, не запитуючи дозволу церкви чи держави. Кримінальному переслідуванню підлягали лише пасквілі та заклики до бунту. Подібні питання розглядалися судом присяжних.

Для Англії кінця XVII ст. характерні чотири типи періодичних видань: інформаційні, аналітичні, сатиричні та рекламні. Поєднання аналітичних й інформаційних жанрів на сторінках газет у ті часи — явище рідкісне.

Макет газет був досить примітивний. Текст друкувався на одному аркуші малого формату, у дві колонки. Структурування газетного змісту завдяки виокремленню заголовками використовувалося рідко. Газети у XVII ст. коштували дорого, що зумовлено дорожнечею паперу. Відповідно тиражі були невеликими: кілька сотень примірників. Преса призначалась для вузького кола заможних й освічених читачів. Газети були рупором влади, трибуною для висловлення поглядів громадських діячів, політиків, інтелектуалів.

Швидкими темпами відбувся розвиток преси в Англії у XVIII ст. Причина полягала в тому, що англійська преса епохи Просвітництва розвивалася у більш сприятливих умовах, ніж в інших європейських країнах. Виникло багато газет ("Daily courant", "Weekly news", "London post", "Intelligencer foreign and domestic") і перших журналів ("Tattler", "Spectator"). У 1706 р. засновано першу англійську вечірню газету "Evening post" ("Вечірня пошта"). Перше десятиліття XVIII ст. позначене виникненням провінційних газет. Джонатан Свіфт писав у 1710 р. в одному зі своїх листів: "Памфлетів і газет виникло стільки, що їх не прочитати і за увесь день".

На початку XVIII ст. склалися умови для зародження щоденної преси. Першим таким виданням була лондонська газета "Daily courant" ("Щоденні поточні новини"), заснована в Лондоні у 1702 р. її засновник Семюель Баклі заявляв, що мета газети — "повідомляти новини, повідомляти їх щоденно і неупереджено". "Daily courant" проіснувала до 1735 р.

За часів правління королеви Анни (1702—1714) англійська преса стала виразником суспільної думки і мала значний вплив у суспільстві. В активну журналістську діяльність включилися англійські письменники Д. Дефо, Дж. Свіфт, Г. Філдінг, С. Джонсон та ін. Так, Даніель Дефо протягом десяти років (1704—1713) видавав газету "Weekly review" ("Щотижневий огляд"), Джонатан Свіфт на сторінках торійської газети "Examiner" ("Оглядач") висміював соціальні недоліки того часу.

У 1712 р. прийнято закон про штемпельний збір, який накладав на кожне періодичне видання податок (розмір залежав від об'єму видання). Це послугувало причиною подорожчання газет у два рази, але на попит це суттєво не вплинуло: читачами преси в Англії були заможні люди. Однак багато газет довелося закрити.

"У порівнянні з попереднім періодом, у першій третині XVIII ст. англійська преса стала різноманітнішою, відбулася широка диверсифікація газетного змісту: видавались політичні газети, газети для жінок, розважальні газети. Кількість періодичних видань швидко зростала. У 1724 р. виходило три щоденні газети, шість — щотижневих, сім — із періодичністю три рази на тиждень" [1, 101].

"До середини XVIII ст. друкована преса майже повністю витіснила рукописні новини. Звичайний обсяг газети — чотири сторінки infolio з багатоколонковою версткою (як правило, чотири стовпці на кожній сторінці). Середній тираж лондонських газет становив 2—3 тисячі примірників. До 1750 р. у Лондоні налічувалося п'ять щоденних газет і така ж кількість щотижневих. Великі політичні лондонські газети ("London journal", "Weekly journal", "Craftsman") мали тираж в 10 тисяч примірників" [1, 102].

Важливим чинником виникнення і подальшої еволюції преси був розвиток поштового зв'язку. У 1784 р. в Англії з'явився перший поштовий екіпаж маршрутом Лондон—Брістоль. Невдовзі налагоджено транспортне сполучення між різними частинами країни, що прискорило розповсюдження періодики, збільшилась кількість газет.

Наприкінці XVIII ст. в Англії спостерігалося швидке зростання провінційної преси. У 1782 р. налічувалося 50 регіональних газет, а в 1795 р. — 72. У середині XVIII ст. у Лідсі з'явилося щотижневе видання "Leeds intelligencer". У 1821 р. текстильні фабриканти заснували в Манчестері газету "Manchester guardian", за допомогою якої можна було проводити кампанію щодо скасування різних обмежень, які заважали розвитку промисловості й торгівлі. Англійські провінційні газети до 1855 р. були щотижневими, мали невеликий формат і тираж (загальна кількість примірників не перевищувала 800). Розвиток залізниць, поява телеграфу, скасування податків дозволили деяким провінційним виданням за форматом, обсягом, періодичністю зрівнятися зі столичною пресою. З 1855 р. впливова регіональна газета "Manchester guardian" стала щоденним виданням. Вона виходила тиражем майже 180 тис. примірників на 10—12 сторінках.

Специфічно англійській традиції випуску недільних газет покладено початок у 1781 р. появою газети "British gazette and Sunday monitor". У 1811 р. уже існувало 18 газет такого типу. Недільна англійська преса спеціалізувалася на сенсаційності, детективах і прихованій порнографії [2, 36].

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. в Англії стрімко зростала кількість періодичних видань. Якщо в 1784 р. на території Великобританії виходило 79 газет, то в 1834 р. — 400. В останню третину XVIII ст. засновано такі щоденні політичні лондонські газети, як "Morning chronicle" ("Ранкова хроніка", 1769), "Morning post" ("Ранкова пошта", 1772), "Times" ("Часи", 1788), "Morning herald" ("Ранковий вісник", 1780), з яких складалося ядро лондонської щоденної преси до середини XIX ст. Беззаперечним лідером британської журналістики XIX ст. стала лондонська газета "Times", у ній поєдналися ті функції, які тривалий час існували розрізнено, а саме: передавання новин (інформація), висловлювання думок (коментування), публікація розважального матеріалу й реклама шляхом розміщення оголошень. У 1854 р. щоденний наклад "Times" досяг 50 тис. примірників, тоді як солідна "Morning post" мала понад 3 тис. всього.

Значний внесок у становлення сучасної преси зробив технічний поступ, що прискореними темпами почав розвиватися у XIX ст. Вибухоподібний розвиток преси розпочався з винаходом у 70-ті рр., у розпалі науково-технічної революції, механічного набору літер одразу цілим рядом (лінотип) та, пізніше, ротаційного друку. Це підвищило швидкість друкарських процесів у сотні разів і зумовило появу стотисячних і мільйонних тиражів щоденних видань. Потребу у матеріалі для друку вдалося задовольнити завдяки винайденню в 1816 р. машини для виробництва паперу та у 1844 р. деревної маси. Із 1910 р. розвиваються різні форми кольорового друку. Вирішальні нововведення, які прискорили передавання інформації, з'явилися у транспортній галузі (залізниця почала функціонувати в 1835 р.) та передусім у техніці зв'язку — спочатку електричний, а потім бездротовий телеграф. У 1850 р. в Англії відбулася перша систематична передача інформації телеграфом. Винайдення телефону в 1876 р. спричинило виникнення спеціалізації серед лондонських журналістів: одні з них ("legmen") ходили містом у пошуках новин і передавали їх по телефону, інші ("rewrite men") відповідали на телефонні дзвінки занотовували інформацію, яку потім переглядав редактор.

Новий етап розвитку англійської журналістики розпочинається у 70-ті рр. XIX ст. із запровадженням реформи Гладстона про обов'язкову початкову освіту. Це нововведення значно розширило і якісно змінило читацьку аудиторію. У результаті, наприкінці століття відбулася диференціація англійської преси на якісну й масову. Перша розрахована на читачів, які мають більш повну інформацію з різних сфер суспільної проблематики. Масові видання призначалися для людей, яких цікавлять новини швидше розважального характеру, до того ж подані в більш стислій формі. Якісні газети видавали, як правило, широким форматом, а масові — таблоїдним (малим).

За короткий час "новий журналізм" у вигляді бульварно-сенсаційних газет типу "Pall-Mall gazette" (1865), "Tit-bits" ("Пікантні новини", 1881), "Answers" ("Відповіді", 1888) набув великого читацького попиту. "У цих виданнях з'явилися шпальти чуток і пліток, жіноча і спортивна сторінки, друкувалися сенсаційні викриття, широко використовувалися ілюстративні матеріали. Виклад міжнародних новин був дуже стислий" [1, 173].

Масовій пресі протиставлялася якісна, яскравими зразками якої були "Daily news" ("Щоденні новини", 1846) і "Daily telegraph" ("Щоденний телеграф", 1855). Вони виходили, як правило, "на восьми сторінках великого формату infolio. На першій і останній сторінках друкувалися оголошення. Друга і третя сторінки відведено під стенограми парламентських дебатів. На четвертій сторінці друкувалися політичні статті, короткі звіти про засідання парламенту, оголошення про театральні вистави. Шоста сторінка відводилася в основному інформації з-за кордону і біржовим новинам. Сьому сторінку займала судова хроніка" [1, 161].

У XIX ст. остаточно сформувалися основні типи англійських газет:

— національні щоденні ранкові;

— лондонські вечірні;

— ранкові та вечірні регіональні;

— недільні;

— щотижневі регіональні [3, 68].

Така класифікація газетних видань існує донині.

Поряд із газетною справою розвивався інший вид періодичної преси — журнал. Перші журнальні видання з'являються в Англії у другій половині XVII ст.: набуває розвитку тип журналу для вчених, який мав замінити обтяжливе листування між науковцями. У Лондоні видається журнал "Philosophical Transactions", який містить незначну кількість великих статей, короткі доповіді та передусім рецензії на книги. Еру жіночих журналів розпочинає у 1693 р. "Lady's mercury". Цей журнал розглядав такі теми, як посуд для їжі та напоїв, облаштування кімнати, садівництво, коштовності, жіночі прикраси, мода.

Першими "повноцінними" європейськими журналами прийнято вважати два англійські журнали: "Tattler" ("Базікало") і "Spectator" ("Глядач"). "Tattler" засновано у 1709 р. Річардом Стілом, а "Spectator" — у 1711 р. Річард Стіл і Джозеф Аддісон. Ці журнали проіснували лише три роки, але вони залишили глибокий слід у європейській журналістиці.

У XIX ст. виокремлюються такі тематичні групи журналів: суспільно-політичні "Edinburgh review" ("Единбурзький огляд", 1802), "Quarterly review" ("Трьохмісячний огляд", 1809), "Political register" ("Політичний журнал", 1802), "Fortnightly review" ("Двотижневий огляд", 1865); економічні "The Economist" ("Економіст", 1843), "The Statist" ("Статистик", 1878); літературно-художні "Blackwood's magazine" ("Журнал Блеквуда", 1817), "Yellow book" ("Жовта книга", 1894), "Savoy" ("Савой", 1897); культурно-мистецькі ("з питань кіно випускають понад 30 назв різноманітних публікацій, театру — біля 20, балету — 10, літератури і белетристики — більше 40, мистецтва — більше 10 назв" [2, 211]); науково-популярні (з питань науки і техніки до початку 1960 р. виходило близько однієї тисячі періодичних видань); журнали для домашнього читання "Forget me not" ("Не забудь мене", 1891), "Home chat" ("Домашня розмова", 1895). З розвитком поліграфічної техніки почали випускати ілюстровані журнали "Penny magazine" ("Журнал Пенні", 1832), "Punch" ("Панч", 1841), "Illustrated London news" ("Ілюстровані лондонські новини", 1842).

На межі XIX—XX ст. відбувається швидка диверсифікація англійської журнальної періодики: виходять журнали для жінок, спеціалізовані наукові, літературні, релігійні, економічні й т. ін.

У XX ст. періодична преса зростає як кількісно, так і якісно. Інформаційний простір Англії репрезентують численні газети та журнали, кількість яких невпинно збільшується зі стрімким розвитком техніки і новітніх технологій. З'являються такі впливові газети: "Sun" ("Сонце", 1964), "Daily mirror" ("Щоденне дзеркало", 1903), "Daily Star" ("Щоденна зірка", 1978), "Daily Mail" ("Щоденна пошта", 1986), "Daily Express" ("Щоденний експрес", 1900), "Independent" ("Незалежний", 1986), "Sunday Mirror" ("Недільне дзеркало", 1963), "The Mail on Sunday" ("Недільна пошта", 1982), "Sunday Express" ("Недільний експрес", 1918), "Sunday Telegraph" ("Недільний телеграф", 1961), "The Business" ("Бізнес", 1998). На читацький ринок країни щоденно випускається майже 30 млн примірників різноманітних газет і журналів. "На кожну тисячу населення Англії припадає приблизно 611 примірників газет й інших періодичних видань проти 353 у США" [4, 18].

Преса Англії як одне з найвизначніших і найпопулярніших явищ індустріального суспільства, пройшовши довгий і важкий шлях свого становлення — від рукописних листків новин до оформлених за останніми вимогами поліграфічної техніки газет і журналів, які виходять мільйонними тиражами, — сьогодні налічує близько семи тисяч періодичних видань, що виражають не лише політичні погляди певних партій, а й сприяють розвиткові економіки, культури, суспільного життя, оперативно інформують читацьку аудиторію про різні події як у країні, так і за кордоном.

1. Трыков, В. П. История зарубежной журналистики: От истоков до Второй мировой войны : учеб. пособ. — М. : Инфомедиа Паблишерз, 2007. — 440 с.

2. Матвеев, В. А. Империя Флит-стрит (Современная пресса Англии) / В. А. Матвеев. — М. : Госполитиздат, 1961. — 303 с.

3. Михайлов, С. А. История зарубежных СМИ : учеб. пособ. / С. А. Михайлова. — С.Пб. : Изд-во Михайлова В. А., 2006. — 256 с.

4. Печать зарубежных стран. Западная Европа, Америка, Австралия. — М. : Госполитиздат, 1962. — 416 с.

5. Ворошилов, В. В. Журналистика : учебник / В. В. Ворошилов. — 6-е изд., перераб. и доп. — М. : КНОРУС, 2008. — 496 с.

6. Зарубежная печать: Газеты. Журналы. Информационные агентства : краткий справоч. — М. : Политиздат, 1986. — 525 с.