Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Роль ЗМІ у формуванні етностереотипів у поліетнічному суспільстві (на прикладі грецької преси)

С. А. Кулаковська, асп

УДК 070:316.647.8+316.658.2+316.3-054


Розглядається поняття "соціальний стереотип" та йдеться про роль медіа у формуванні етнічних стереотипів, що базуються на тенденціях націоналізму та етноцентризму.

Ключові слова: етнічний стереотип, засоби масової інформації, міжетнічна комунікація.

The article deals with a nation of "social stereotype" wiht the role of media in forming ethic stereotypes based on the tendencies of nationalism and ethnocentrism.

Keywords: ethnic stereotype, mass media, intear-ethnic communication.

В статье рассматривается понятие "социальный стереотип", а также идет речь о роли медиа в формировании этнических стереотипов, базирующихся на тенденциях национализма и этноцентризма.

Ключевые слова: этнический стереотип, средства массовой информации, междуэтнические коммуникации



Маніпулювання людською свідомістю нерідко досягається за допомогою соціальних стереотипів та іміджів. Більшість дослідників вказують на зв'язок стереотипів у свідомості людей із величезним впливом ЗМІ, що формують ставлення до світу; на поведінку, що відтворює вчинки "героїв" друкованих матеріалів, радіо, телебачення; на прив'язку певних принципів поведінки до тих місць життєдіяльності людини, на які вказують засоби комунікації. В. Артемов виявив ефективні прийоми дії на свідомість людей, що допомагають формуванню стереотипів. Це використання збігу інтересів, зовнішня схожість події з навіюванням, прив'язка нових стереотипів до старих; прийом підміни стереотипів; зміщення фокусу уваги; вип'ячування відчуттів окремих груп, стимулювання зіткнень тощо [1, 47].

Уперше поняття "соціальний стереотип" введено американським журналістом У. Ліппманом у 1922 р. у праці "Суспільна думка", де він визначає його як спрощене, заздалегідь прийняте уявлення, що не походить із власного досвіду людини [2, 26]. Етнічні стереотипи як різновид соціальних описують членів етнічних груп, приписуються їм або асоціюються з ними. Під етностереотипами слід розуміти загальну сукупність уявлень про представників іншого етносу, його інтелектуальний і моральний рівні. Водночас у структурі етнічних стереотипів прийнято розрізняти автостереотипи (власні уявлення народу про себе — традиційно позитивні) і гетеростереотипи (розуміння народу в сприйнятті інших — можуть мати негативне забарвлення). Етнічний стереотип може більш-менш правильно й об'єктивно віддзеркалювати особливості іншого етносу, або бути наслідком етнічної упередженості, і тоді він більш достеменно характеризує сутність етносу "оцінювача", аніж об'єкт його оцінки.

У буденній свідомості й у ЗМІ думка про етнічні стереотипи як про виключно негативний феномен є вельми поширеною. Багато в чому це пов'язано з тим, що в світовій науці найчастіше вивчалися негативні стереотипи етнічних меншин, які зазнавали дискримінації. Звідси ж виникає й ототожнення стереотипів із забобонами. Необхідно проводити чітке розмежування між стереотипами як соціальним явищем і стереотипізацією як психологічним процесом. Прибічники теорії "збереження ресурсів" головну функцію стереотипізації бачать у забезпеченні індивідів максимумом інформації при мінімальному інтелектуальному зусиллі. Іншими словами, передбачається, що стереотипи в процесі масової комунікації позбавляють індивідів необхідності інтерпретувати соціальний світ у всій його складності, спрощують дійсність, проте є нижчою формою уявлень про загальну картину світу.

Завдання фахівців у сфері ідеології і пропаганди полягає не у створенні в аудиторії нових потреб, а в пристосуванні настроїв мас до своїх цілей. За браком часу й обмеженістю простору комунікатор повинен зводити велику частину інформації до її простих елементів. Аудиторія також не має достатньо часу й енергії, аби "переварити" все в деталях, тому вона потребує спрощеної версії (Р. Хиберт, Д. Ангарайт, І. Борн). Просте вирішення якої-небудь повсякденної проблеми складається зі стандартно виконуваної дії, сконструйованої за допомогою деякого "ключа", що отримується в результаті "соціального навчання", особливо через систему ЗМІ [3].

Питання етностереотипів доводиться розглядати в контексті не просто принципів "економії мислення", а й крізь призму таких негативних явищ, як упередження та дискримінація за етнічним принципом. Особливе місце у формуванні негативної етностереотипізації посідають ЗМІ, що функціонують в поліетнічних суспільствах. Тому об'єктом дослідження обрано ЗМІ Греції — маленької країни, в якій проживає приблизно 25 етнічних груп. Предметом дослідження є роль грецьких медіа у формуванні етностереотипів на тлі загострення національної дискусії в 90-х рр. минулого століття через а) зростання імміграційних потоків та б) активізацію слов'яно-македонської й мусульманської громад.

За результатами моніторингу грецької преси протягом 1995—2000 рр., ми зіткнулися з двома різними тенденціями [4]. Перша, домінуюча, базувалася на ідеях націоналізму й етноцентризму, відповідно до яких стереотипи в міжетнічній (міжкультурній) комунікації є результатом етноцентричної реакції — намаганням судити про людей іншого етносу й іншої культури з позицій виключно своєї культури, що є на порядок вищою [6, 69]. У контексті соціальної взаємодії ця тенденція проектує переважно негативні характеристики, відповідно — негативні етностереотипи. Дуже часто ідеї націоналізму й етноцентризму знаходили підтримку політиків і посадовців, чиї виступи анонсувалися на перших шпальтах газет і спрацьовували як авторитетна думка, формуючи у свідомості аудиторії головне сприйняття дійсності [7, 116—119].

Друга тенденція сформувалася на основі аналітичних статей науковців, активістів за права людини, які займають критичну позицію щодо крайніх проявів націоналізму в грецькому суспільстві, політиці та ЗМІ, і спиралася на так званий "академічний" підхід. Його суть — критичний аналіз міжетнічних зв'язків у історії, лінгвістиці, етнології, етнографії, антропології тощо. Прихильники "академічного" підходу сприяли утворенню позитивних етностереотипів і засуджували прояви ксенофобії в суспільстві, проте не мали широкого впливу на аудиторію. Основна причина — аналітичність, несенсаційність і невигідне розташування тематичних матеріалів переважно на останніх сторінках. Спрацьовував так званий ефект маргіналізації (відсунення) аналітичних статей із перших "новинних" шпальт, які традиційно надаються під "гарячі" факти, "сирі матеріали", сенсації, побудовані на страхах, упередженнях і фантазіях мас. Таким чином, думка читацької аудиторії формувалася, зокрема, під впливом редакційної політики видань.

Обидві тенденції поширювалися в площині загальної національної дискусії, яка точилася у грецькому суспільстві навколо питання національної ідентичності та існування: а) грецької нації як однорідної, автентичної спільноти та б) "інших". Під "іншими" малися на увазі соціальні, політичні, національні й релігійні меншини. Час від часу їх активізація пов'язувалася з ісламською або слов'янською небезпекою, східною відсталістю, західним імперіалізмом або комбінацією цих елементів [8, 176].

Застосовувалися загальні технологічні схеми своєрідного маніпулювання негативними етностереотипами. Відповідна етностереотипізація була детермінована політичними міфами (ультранаціоналістичними геополітичними ідеями), зовнішніми впливами ("ісламська загроза" чи "імперіалістична змова") або внутрішніми економічними інтересами (розподіл фінансування, ринок праці).

Потік іммігрантів до Греції, перша хвиля якого зафіксована на початку 90-х рр. після розвалу соціалістичних режимів сусідніх країн, спричинив перманентну зацікавленість грецьких мас-медіа цією проблематикою. За статистикою, грецькі кордони за останні 15 років перетнуло майже 1,5 млн (приблизно 10 % населення країни) громадян Албанії, Болгарії, Румунії, Польщі, колишньої Югославії, Вірменії, Грузії та ін. Відбулася трансформація грецького суспільства, у результаті якої Греція перетворилася з країни емігрантів на країну іммігрантів і нелегальних мігрантів (заробітчан).

Спочатку оцінка цього процесу медіа була швидше позитивною і сповідувала принципи гуманізму й солідарності. Однак відколи нові хвилі імміграції спричинили появу сотень тисяч іноземців, переважно нелегалів, які живуть і працюють у країні, настрої ксенофобії і расизму в журналістських репортажах і в громадській дискусії набули висхідної динаміки.

Численними стали поширені негативні стереотипи щодо меншин і іммігрантів, тісно пов'язані з тенденцією націоналізму та етноцентризму, — страхом "забруднення" "чистої" нації і культурного середовища, іноземної "змови" проти країни, а також суттєвим економічним тягарем. Навіть газети поміркованого спрямування уникали засудження відверто расистських висловів, що лунали з вуст деяких політиків, політичних оглядачів, суспільних діячів та науковців.

Журналістські матеріали рясніли шаблонами й кліше в оцінюванні "інших", що призвело до утворення стійких асоціацій і негативної стереотипізації окремого етносу. Наприклад, албанці — "головорізи", "капелюшники", "грабіжники", "тварини"; цигани (роми) — "злидні", "негідники", "злодії", "землекопи". І перші й другі переважно асоціювалися з поняттям "злочин" у всіх його проявах, утворювали сталі синонімічні зв'язки зі словами й словосполученнями "наркотрафік", "торгівля дітьми", "жебракування", "безпритульність", "бруд", "інфекція", "смітник", "сморід" та ін. Це призвело до загальної стереотипізації цих етносів (на кшталт, албанці й цигани — "нелегали-злочинці", "асоціальні елементи"), до підбурювання упереджень і радикальних настроїв у суспільстві. В історичному контексті албанці поставали "природними" ворогами греків. Складні умови існування албанської меншини в Греції пов'язувалися з грецькою громадою Албанії й посиланням на ті поневіряння, які зазнавала вона з боку Держави Албанія. Саме цей хиткий аргумент нерідко використовувався комунікаторами у виправдання аналогічного поводження з албанцями в Греції [9].

На противагу проявам "албанофобії" і "циганофобії", частина виступів на сторінках щоденних газет дотримувалася більш гуманної і зваженої позиції, апелюючи до жалюгідних побутових умов, жорстких вимог працедавців і нелюдського поводження поліції. Наводилися контраргументи на захист представників цих двох етносів (наприклад, албанці наймаються "чорноробочими" і виконують роботу, якою нехтують самі греки), паралельно критикувалася байдужість місцевих владних структур до їхніх проблем.

Певна кількість позитивних стереотипів з'явилася у статтях, присвячених культурній спадщині ромів, де вони характеризувалися як "пристрасні", "романтичні", з "багатою музичною традицією" і "вмінням насолоджуватися життям".

Гостра полеміка розгорнулася у грецькій пресі навколо проблеми етнічного, релігійного й мовного визнання турецької мусульманської громади, образ якої тісно поєднаний із Туреччиною. На початку 1996 р., через загострення політичної ситуації між двома країнами, настрої істерії, ворожості в грецьких друкованих ЗМІ до Туреччини досягли свого апогею. Негативні стереотипи примножувалися на тлі суперечок навколо грецького десанту на о. Кардак, а згодом — зі справою Оджалана, кіпрського питання та через вимоги турецької меншини офіційного визнання в Греції. Туреччина — "абсолютний", "одвічний ворог", турки — "кати", "варвари", "низькокультурні", "недозрілі" до євроінтеграції, "далекі від цінностей Західної цивілізації", в історичній ретроспективі — "дикі гуни". За період, охоплений цим дослідженням, турецька меншина набула стереотипів: "неосвічена", "неписьменна", "відстала", з "нижчим рівнем культури", "жертва своїх релігійних ватажків — екстремістів" та "іграшка турецької пропаганди". Згідно з деякими виступами, меншина взагалі не є турецькою, а йдеться "про помаків, циган-мусульман і громадян турецького походження".

Поміркована аналітика зосереджувалася на соціально-економічних проблемах турків у Греції, і висловлювалася м'яка критика у бік слабкої політики Грецької держави щодо національного самоврядування й освіти турецької громади, будь-яка спільна вимога чи політична активізація якої називалася "експансією". Час від часу аналітичні видання визнають за собою прояви дискримінації щодо мусульманської (так називали турецьку) нацменшини, але на свій захист (як і у випадку з албанцями) використовували факти пригноблення грецької меншини, яка проживає в Туреччині.

У періоди налагодження діалогу між Грецією і Туреччиною імідж останньої поліпшувався і на сторінках щоденних газет формувалися позитивні стереотипи, згадувалося про спільне двох народів. Греки й турки — "гостинні нації", обидві "займають місце в європейській історії", мають шанс від "одвічних ворогів" перетворитися на "друзів" і "надійних економічних партнерів", а мистецтво "зводить мости між Грецією і Туреччиною".

У 90-х рр. почала активно заявляти про свої права невизнана й до сьогодні слов'яно-македонська меншина. Так зване "македонське питання" стало резонансним і тенденційним. Деякі публікації фокусувалися на проблемі гіпотетично "штучного" характеру існування держави Македонія, а також македонської нації. Найбільш часто автори вдавалися до історичної аргументації того, що сучасні мешканці колишньої ЮРМ ніяк не пов'язані з стародавніми македонцями і тому не мають жодного права на використання назви "Македонія" і її похідних. Скоп'є не належало до стародавньої Македонії, а називалося столицею племені дарданців, яке, відповідно до римських джерел, було головним ворогом македонців. Паралельно відпрацьовувався лінгвістичний підхід до "македонської проблеми", за яким доводилося, що македонські слов'яни — це етнічні болгари, а їхня мова (або як її називають в Греції — діалект) не залишає передумов для будь-якої етнічної або національної ідентифікації. Преса, відтворюючи офіційну полеміку, вдавалася до етнічної стереотипізації, будуючи синонімічні ряди на зразок: колишня ЮРМ — "Скоп'є" — "сателіт"; "Скоп'є" — "псевдодержава — держава Глігорова"; громадяни колишньої ЮРМ — "псевдомакедонці" [8, 181].

За великим рахунком, заперечувалося існування "слов'яно-македонської меншини" заради стереотипної ідеї щодо етнічно і культурно однорідної і "чистої" Греції. Активізація меншини пов'язувалася з проявами "іноземних агентів", зовнішнього фінансування сепаратизму, що шкодять грецьким національним інтересам і здатні спровокувати "національний і культурний розпад" Греції.

Феномен інтенсивного залучення ЗМІ до національної полеміки не є суто грецьким або балканським. Як зазначив П. Шлезінгер у своєму аналізі висвітлення ВВС подій у Північній Ірландії 70-х рр. "Putting "Reality" Together": "можна переконатися, що відхід від принципу неупередженості ЗМІ, особливо в ситуаціях конфлікту, заради — принаймні часткової — підтримки "національних" інтересів не обмежується лише Балканами, але є притаманним для західноєвропейського та інших "не східних" суспільств". Проте, в ім'я підтримки стабільності в поліетнічному суспільстві, представники мас-медіа повинні утримуватися від оперування дихотоміями: "свій" — "чужий", "добрий" — "злий", "культурний" — "безкультурний", "хороший" — "поганий" тощо. Використання негативних етностереотипів і стереотипізацій легко призводить до їх трансформації в образ ворога, створення моральної паніки, дестабілізації в суспільстві й міжетнічних конфліктів. Заміна негативних стереотипів позитивними сприяє міжнаціональному діалогові і вирівнює етнічні антагонізми.

Завжди актуальним є питання толерантності в інформаційному просторі, дотримання норм професійної етики. Професори А. Чічановський і В. Шкляр наголошують на інтегруючій, консолідуючій ролі ЗМІ в процесі їх роботи у поліетнічній країні, адже тенденційне подання фактів і їх відповідна інтерпретація в ЗМІ призводять до протилежного ефекту [10, 44]. Засоби масової інформації (насамперед електронні) все частіше провокують міжнаціональне протистояння — інколи ненавмисно, інколи свідомо.

Почуття міри, врівноваженість — емоційне тло толерантності. Надзвичайна інформаційна інтенсивність (а часом і "інформаційне кілерство") веде до напруження в суспільстві. Тому потреби демократичного суспільства, інтереси його громадян, рольові очікування щодо преси, радіо, телебачення зосереджені саме в точці реалізації масової комунікації (не випадково ЗМІ беруть на озброєння філософію спілкування), а не в пропаганді надто політизованих та ідеологізованих схем і догм чи крайніх радикальних етнічних устремлінь.


1. Стефаненко, Т. Г. Этнопсихология. Практикум / Т. Г. Стефаненко. — М., 2006. — C. 47—50.

2. Липпман, У. Общественное мнение / У. Липпман ; пер. с англ. Т. В. Барчунова ; под ред. К. А. Левинсон, К. В. Петренко. — М. : Ин-т Фонда "Общественное мнение", 2004. — С. 26.

3. Мельник, Г. С. Стереотип, формирование стереотипов в процессе массовой коммуникации / Г. С. Мельник. — http://www.psyfactor.org

4. ЕРУЕ - ЕПДМ - http://greekhelsinki.gr/greek/media/

5. Ethnos (Еинпт) - http://www.ethnos.gr; Adezmevtos Typos (БдЗумехфтт Сэрпт) - http://www.adesmeytos.gr/; Apogevmatini (Б рптехмбфнК) - http://www.apogev matini.gr; Kathimerini (КбизмесінК)- http://www.kathi merini.gr/; To Vima (To ВЖ5) - http://www.tovima.gr Ta Nea (Ф6 НЭб) www.tanea.gr.

6. Садовин, А. П. Введение в теорию межкультурной коммуникации / Садовин А. П. - М., 2005. - С. 69.

7. Кщуфэлб-МбксЬкз, Н. 2001. ГлщууйсЬ уфесеьфхрб кбй рспкбфблШвйг Глюууб кбй кішлднЖ. ВбуйкЗ Зшпет. БиКЭб : МефбіЬмйі, уел. 116-119.

8. Tsagarousianou, R. Nationalism, Ethnic Antagonism and Mass Communication in Greece. The Media of Conflict. Zed Books / R. Tsagarousianou. — London, 1999. — P. 176.

9. European Union Agency for Fundamental Rights. — http://www.eumc.at

10. Чічановський, А. А. Інформаційний простір як глобальна проблема сучасності / А. А. Чічановський, В. І. Шкляр // Вісн. Київського ун-ту. Сер.: Журналістика. — К., 1995. — Вип. 2. — С. 44—53.

11. Чічановський, А. А. Національний інформаційний простір: потенціал і ресурси / А. А. Чічановський, В. І. Шкляр // Вісн. Київського ун-ту.Сер.: Журналістика. — К., 1997. — Вип. 4. — С. 39—47.



© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові