Ласкаво просимо

УДК 811.161.2:070

У статті розглянуто нормативність мовлення як складник мовної компетенції журналіста. Наведено приклади порушень у пресі лексичних, морфемно-словотвірних, стилістичних, орфографічних, пунктуаційних норм.

Ключові слова: нормативність мовлення, мовна компетенція журналіста.

The article deals which the normative speech as a part of linguistic competence of a journalist. The examples of lexical, morphological, stylistic, orphographic, punctuational mistakes the press are analyset.

Keywords: the normativeness of speech, the linguistic competence of a journalist.

В статье рассматривается нормативность вещания как составной языковой компетенции журналиста. Приводятся примеры нарушений в прессе лексических, морфемно-словотворческих, стилистических, орфографических, пунктационних норм.

Ключевые слова: нормативность вещания, языковая компетенция журналистанормативність мовлення, мовна компетенція журналіста.

Журналістика — професія виразно комплексна, водночас й оригінальна, своєрідна. Головний засіб дії, впливу в ній — слово. Аби цей вплив був ефективним, потрібна чітка організація мовленнєвого процесу, ретельний відбір виражальних засобів мови, безперервне підвищення рівня культури мовлення. Важливий елемент формування професійності журналіста — культура його спілкування (правил мовленнєвої поведінки, втілених у системі стійких формул та висловів, прийнятих і запропонованих суспільством ситуацій чемного контакту зі співбесідником під час спілкування з ним).

Культура мовлення — одна з найголовніших характеристик професійності журналіста. Нею охоплюються такі поняття, як нормативність, точність, логічність, доречність, доступність мовлення тощо.

Найвагомішою ознакою мовленнєвої культури є нормативність мовлення — дотримання норм літературної мови, в нашому випадку — сучасної української літературної мови.

Норма властива кожній національній літературній мові як необхідна умова її існування. Літературна мова — опрацьована форма загальнонародної мови, яка має певні норми в граматиці, лексиці, вимові тощо [1, 473]. Головною ознакою літературної мови є її наддіалектний характер, стабільність літературної норми. "Норма як загальномовна категорія — це історично сформований і суспільно усвідомлений стандарт, вироблений літературною традицією, який регулює мовленнєву діяльність у її типових функціонально-комунікативних різновидах. Мовні норми — це сукупність найбільш традиційних реалізацій мовної системи, повторюваних, відібраних і закріплених у процесі спільної комунікації" [2, 169]. Норми надають мові характеру впорядкованості й загальної обов'язковості. Літературна норма мови — це ознаки, правила літературного мовлення, яке є зразком писемної і усної форм спілкування. "Літературна норма використовується як основа регламентації, упорядкування та уніфікації загальнонародної мови і впроваджується суспільством у масове користування через систему освіти, культури, засобів масової комунікації (дитячі садки, навчальні заклади, преса, радіо, телебачення, театр, кіно)" [2, 170]. Н. Бабич зазначає, що "норми — категорія історична, змінна. Вони тісно пов'язані з усіма рівнями системи конкретної мови, історично і соціально зумовлені" [2, 245]. Діючи в конкретний час як стабільні, вони все ж динамічні й можуть зазнавати змін. Динаміка мовних змін не однакова для різних систем мови; зміни ці уповільнюються або прискорюються також у пізні історичні періоди. Якщо в орфоепії, граматиці норми орієнтуються на зразок, модель, еталон, то в лексиці вияв, реалізація норми підпорядковуються ще й змістові, залежать у конкретному випадку від контексту.

Серед основних мовних норм виділяють:

орфоепічні й акцентні — регулюють належну вимову звуків і словосполучень, наголошення та інтонацію;

графічні — правильну передачу звуків на письмі;

орфографічні — написання слів згідно з правописом;

лексичні — вживання слів у властивих їм значеннях;

морфологічні — нормативне використання морфем;

синтаксичні — регулюють правильне поєднання та розміщення слів у словосполученні, реченні, речень у тексті;

стилістичні — відповідають за правильність відбору мовних засобів відповідно до умов спілкування;

пунктуаційні — регулюють нормативність вживання розділових знаків [3, 54].

Дотримання норм сучасної літературної мови є обов'язковою умовою повноцінної, якісної діяльності працівників мас-медіа, адже, крім інформування, норми виконують і виховну роль; їхнє порушення відображає низький рівень мовної компетенції певного видання, що знижує рівень грамотності кожного окремого читача та читацької аудиторії (суспільства) в цілому. Проте журналісти, на жаль, часто нехтують мовними нормами, правилами, припускаючись різноманітних помилок. Як зазначає З. Партико у своїй праці "Загальне редагування", помилки можуть бути значущими (тобто істотними) чи незначущими (неістотними). Значущість визначається мірою їхнього впливу на процеси сприймання і розуміння: "коли помилки лише незначно знижують швидкість сприймання, вони є незначущими; коли ведуть до неправильного, тобто нетотожного авторському, розуміння або роблять його неможливим взагалі, вони є значущими" [4, 93]. Окрім загальноприйнятої класифікації порушень мовних норм (орфографічні, орфоепічні, лексичні, стилістичні тощо), вичленовуються ще такі типи помилок: фактичні (коли автор матеріалу, повідомлення пропонує читачеві — свідомо чи випадково — хибні твердження); темпоральні (виникають унаслідок відхилення часу, зазначеного в повідомленні, від реального часу); локальні (відхилення місця, описаного в повідомленні, від реального місця); ситуативні (відхилення ситуації); кодувальні (ними є більша частина спотворень, коли в коді знака (слова) є відхилення від норми); значеннєві помилки [4, 94—96].

У сучасній пресі часто натрапляємо на порушення журналістом морфемно-словотвірних, пунктуаційних, стилістичних норм, наприклад: "За час його деканства на фізичному відділенні фізфаку навчалися згодом такі видатні вчені..." (Урядовий кур'єр. — 2008. — № 6. — С. 12); або: "Присутнім на той час у їдальні людям довелося розбороняти сперечальників, кожен з яких вважав, що саме він має рацію" (Урядовий кур'єр. — 2008. — № 3. — С. 14). У поданих реченнях порушено морфемно-словотвірну норму, що не сумісно з нормативністю тексту, ускладнює його сприймання, демонструє прогалини в мовній компетенції працівників цього видання.

Найпоширенішими в журналістській практиці є порушення стилістичних норм мовлення. Особливість стилістичної мовної норми полягає в тому, що вона "переслідує мету не тільки правильності мовлення, а й доцільності та довершеності його відповідно до комунікативних завдань, умов і ситуації спілкування" [2, 173]. Як зауважує Л. Мацько, стилістичними нормами прийнято вважати такі мовні засоби, за якими закріпилося певне емоційне чи емоційно-експресивне забарвлення і які вживаються в певних стилях, жанрах та видах текстів [2, 173]. Опанування стилістичних норм вимагає від мовця досконалого знання системи мови, її виражальних засобів. Тому й не дивно, що саме таких мовних порушень найбільше у ЗМІ. Наприклад:"Робота установ культури серйозно відстала від зрослих духовних запитів нації, знизився їхній престиж у суспільстві";"Чи треба говорити у цьому зв'язку, що нація мусить себе захистити від ідейно-моральної деградації?" (Урядовий кур'єр. — 2008. — № 4. — С. 19); "Закономірності, що винайдуться у процесі дослідження, можна використати для прогнозування сонячної активності, а відтак і найрізноманітніших геоефективних явищ" (Урядовий кур'єр. — 2008. — № 1. — С. 14); "Нерідко діляться наболілим із ЗМІ" (Урядовий кур'єр. — 2008. — № 22. — С. 10); "На початку 1929 року такий інститут запрацював"; "До речі, нині, сьогодні лікарі дуже обережно ставляться до алергічних проб" (Урядовий кур'єр. — 2008. — № 6. — С. 12); "Василь Симоненко — одне з найбільш притягальних імен української поезії періоду так званих шістдесятників" (Урядовий кур'єр. — 2008. — № 18. — С. 10); "А ще ця країна привертає мене шалено красивими будівлями"; "Я дуже добра людина і часто балую близьких та знайомих" (Експрес. — 2008. — № 27. — С. 24); "Ми зазнали багатьох незабутніх вражень"; "Я слабо собі уявляю Жукова у сорок років." (Експрес. — 2008. — № 31. — С. 24); "Та ніхто з вступників так і не прийшов" (Експрес. — 2007. — № 102. — С. 7); "Не знаємо, що робити, — з сльозами на очах каже Марія" (Експрес. — 2007. — № 102. — С. 3); "Ця постанова задіяла з 11 липня" (Експрес. — 2007. — № 102. — С. 9); "Вони парадово об'їжджають колом і зупиняються біля сцени" (Експрес. — 2007. — № 106. — С. 7); "Були такі емоції, які набули виходу саме в поцілунку" (Експрес. — 2007. — № 106. — С. 19); "Він давно запримітив дівчину, яка жила в сусідстві, та все не було нагоди познайомитися" (Експрес. — 2007. — № 114. — С. 13); "Ілля взагалі тримає слово"; "Якийсь шматочок часу я провів в Одесі..." (Експрес. — 2007. — № 114. — С. 17); "Звичаї стали м'якші, але церковні покарання, виявляється, дотривали до сьогодні" (Експрес. — 2007. — № 94. — С. 2); "Але після закінчення цих семи літ нам із чоловіком стало зрозуміло, що ми обоє хороші, нормальні, приємні люди, але ми не складаємося в пару" (Експрес. — 2008. — № 38. — С. 19); "Столична влада заборонила з 1 травня заїзд вантажівок, що важать більш як 4,5 тонни, в межі міста Києва від сьомої ранку до восьмої вечора" (Експрес. — 2008. — № 42. — С. 3).

Наведені приклади ілюструють різноманітність стилістичних помилок у мовленні засобів масової інформації, зокрема в пресі. Наявність таких порушень свідчить про невисокий рівень мовної освіченості працівників зазначених видань і має спрямовувати журналістів на вдосконалення процесу відбору виражальних засобів мови, спонукати до тренування у виборі найбільш доцільних, вдалих за конкретної мовленнєвої ситуації стилістем.

Не менш помітним є порушення у пресі пунктуаційних норм сучасної української мови: "Ми хочемо щоби наші діти жили щасливо, тому не маємо права допускати навмисне безпам'ятство". У цьому реченні перед сполучником "щоби" потрібна кома, бо після неї наявна підрядна частина складнопідрядного речення. "Однак де їх поселять пояснити не міг" (Експрес. — 2007. — № 102. — С. 3). Відсутні коми, необхідні для виділення підрядної частини складнопідрядного речення. "Окрім того Желехівський керував ще кафедрою електронних та йонних процесів" (Урядовий кур'єр. — 2008. — № 6. — С. 12). Відокремлений додаток на письмі потрібно виділяти розділовим знаком. "Якщо ви уважно подивитеся, то побачите, не тільки Сонце активно впливає на Землю, а й планети впливають на Сонце" (Урядовий кур'єр. — 2008. — № 1. — С. 14). У цьому випадку доречніше було б після "побачите" використати двокрапку, бо наступна частина речення розкриває зміст попередньої. "Дуже скоро в нас буде багато інтернет-магазинів, грошових рахунків в Інтернеті й тоді віруси стануть величезною проблемою" (Експрес. — 2007. — № 102. — С. 2).

У цьому реченні за чинним українським правописом потрібна кома перед сполучником "й" для розмежування частин складносурядного речення. "Для того, аби вважатися активним членом фан-клубу мало лише заповнити анкету та надіслати її за вказаною адресою" (Експрес. — 2007. — № 114. — С. 18). Перед сполучником "аби" кому ставити не потрібно, натомість після підрядної частини складнопідрядного речення, перед числівником "мало" потрібна кома. "Знаєте, для мене нині головне в житті гармонія" (Експрес. — 2007. — № 118. — С. 17); "Тому для одних самотність тюрма, а для інших наука" (Експрес. — 2008. — № 42. — С. 19). У поданих прикладах між підметом та складеним іменним присудком необхідно уживати на письмі тире. "А потім він емігрував у Сполучені Штати і від страшної ностальгії, відчуття, що роки проминули, друзі відійшли, близьких людей нема, у Паші знову це сталося" (Експрес. — 2007. — № 106. — С. 7); "Мій чоловік — цілком унікальна людина, дуже спокійний, дуже гідний, зовсім не конфліктний і з ним неможливо посваритися" (Експрес. — 2008. — № 38. — С. 19); ""Майя була геніальною мамою!" — пригадує господар і обличчя його освітлює тепла усмішка" (Експрес. — 2008. — № 42. — С. 15). У запропонованих реченнях пропущені коми між сурядними частинами складного речення. "Щоправда, одружитись планую не раніш як через п'ять років" (Експрес. — 2008. — № 50. — С. 24). У поданому реченні відсутня кома перед сполучником як. "Так, лубенці, в оті часи особливо тішилися саме не замовчуванням і неприховуванням пам'яті про свого видатного земляка" (Урядовий кур'єр. — 2008. — № 18. — С. 10). У цьому реченні виділення слова "лубенці" з погляду норм пунктуації є невиправданим.

Досить часто натрапляємо на морфологічні помилки в мові друкованих засобів масової інформації: "Грав у шкільному і сільському духовому оркестрі" (Сільські вісті. — 2008. — 15 лютого. — С. 1). У поданому прикладі знаходимо невідповідність категорії числа. Речення повинне мати такий вигляд: "Грав у шкільному і сільському духових оркестрах. Або ж: "Ну а якщо ви запитували мене про жінку, то я одразу скажу, що я їх люблю, але, на жаль, жінка не може бути музою" (Експрес. — 2008. — № 38. — С. 24). У першій частині складного речення мовець використовує форму однини стосовно іменника "жінка", у підрядній частині — множинну форму (їх), наступна ж частина демонструє нам знову використання зазначеного іменника у формі однини. Прикладами порушення морфологічних норм можуть слугувати й такі речення: "Звичайно, при цьому слід усвідомлювати, що доведеться чимось поступитися, щось пожертвувати й віддати" (Експрес. — 2008. — № 42. — С. 19). Доцільніше вжити форму "чимось пожертвувати". "Тому я наївся цією серіальною зірковістю" (Експрес. — 2007. — № 102. — С. 17). Очевидно, що правильніше писати так: "Тому я наївся цієї серіальної зірковості". А також: "Дивитися за всілякими "примочками", технічними штучками і всім решта" (Експрес. — 2007. — № 114. — С. 17); "Я абсолютна вільна!" (Експрес. — 2008. — № 38. — С. 19); "То ж були навіть випадки відрахування з вузу за несплату" (Експрес. — 2007. — № 102. — С. 9).

Щоб уникнути багатьох недоречностей у мовному оформленні певного міркування, потрібно дотримуватися правил лексико-синтаксичної сполучуваності слів. "Лексико-синтаксична сполучуваність — це набір і умови реалізації синтаксичних зв'язків слова, сполучуваність певних граматичних розрядів слів" [5, 29]. Журналіст повинен володіти ґрунтовними знаннями стосовно морфологічних ознак кожної частини мови та особливостей їх синтаксичної сполучуваності, що допоможе правильно використовувати у комунікативному процесі мовні одиниці.

Окрім уже вищезазначених порушень норм мови та мовлення, констатуємо також лексичні помилки, особливість яких полягає в неправильному використанні певного слова в контексті, причиною чого може слугувати необізнаність із первинним значенням конкретного слова або ж невдалий вибір полісемантичної мовної одиниці. Наприклад: "Поезія його житиме, бо буде вживана людьми" (Урядовий кур'єр. — 2008. — № 18. — С. 10); "Була в мене така глупа ідея, за яку я потім поплатився здоров'ям" (Експрес. — 2007. — № 118. — С. 17).

М. Кочерган висловив думку, що "слово поза контекстом несе невизначену інформацію і має лише потенційне значення. Свою конкретну реалізацію семантика слова одержує в контексті, де одні значення нейтралізуються, а інші актуалізуються" [5, 14]. Тобто контекст іноді змінює закріплене за певним словом значення, надаючи йому іншого смислового відтінку. Посилаючись на Л. Виготського, науковець розмежовує поняття "значення слова" і "смисл слова": "Смисл слова — це сукупність усіх психологічних факторів, що виникають у нашій свідомості завдяки слову... Значення <...> є тим нерухомим і незмінним пунктом, який залишається стійким при всіх змінах смислу слова в різному контексті. Слово, взяте окремо в лексиконі, має тільки значення. Слово набуває смислу тільки у фразі" [5, 23]. М. Кочерган наголошує на тому, що за всієї важливості словосполучення в утворенні смислу остаточно він (смисл) оформляється в реченні. "Якщо "значення" деяких словосполучень можуть складатися з суми значень слів, то "значення" речення (висловлювання) до такої суми не зводиться. Саме в реченні відбувається актуалізація значення слова, яка здійснюється при сукупній дії конструктивних (мовних) і ситуативних (немовних) факторів" [5, 24]. Тому кореспонденти, готуючи інформаційний виступ, повинні звертати увагу на специфіку матеріалу, на особливості його сприймання та розуміння, аби уникнути невдалих, недоцільних, незрозумілих висловлювань, двозначності. "Використання слова відповідно до властивого йому в літературній мові значення — дуже важлива умова правильного мовлення. Однак її не завжди дотримуються" [5, 64].

До відхилень від лексичних норм можемо віднести досить частотне вживання слів-кальок із російської мови на сторінках періодичних видань: "Ключів не дістав, але рука застряла в коліні водогону аж по плече" (Газета по-українськи. — 2008. — № 45. — С. 3); "А я аж до 19 років поняття не мав, що то таке"(Експрес. — 2008. — № 50. — С. 24); "Синяки несходили з її обличчя" (Експрес. — 2007. — № 122. — С. 20). Використання кальок є свідченням низького рівня володіння мовними засобами, може бути наслідком перебування у білінгвістичному середовищі. Для ЗМІ такі порушення недопустимі, бо друкована продукція повинна насамперед популяризувати національну мову, а отже, дотримуватися її норм та підвищувати рівень мовної культури населення.

Непоодинокими є орфографічні помилки: "Так, лубенці, в оті часи особливо тішилися саме не замовчуванням і неприховуванням пам'яті про свого видатного земляка" (Урядовий кур'єр. — 2008. — № 18. — С. 10). (У цьому випадку слово "незамовчування" треба писати разом, оскільки у запропонованому контексті воно набуває нового лексичного значення.) Контекстуальні повтори: "Коли чоловік сформувався, у чомусь його переконувати складно й важко." (Експрес. — 2007. — № 102. — С. 17). Алогічні, з порушенням синтаксичних та стилістичних норм мовленнєві конструкції: "Якщо парламент не запрацює стабільно, то йому кінець" (Експрес. — 2008. — № 31. — С. 5).

Отже, нормативність мовлення, як усного, так і писемного, — обов'язкова умова функціонування ЗМІ, оскільки вона зреалізовує головне їхнє завдання — впливати на громадську думку, виховувати її.

Серед ознак культури мовлення, окрім нормативності, можемо виділити також точність — полягає у відповідності вжитих у контексті слів їхнім мовним значенням, що закріпилися за словом у мові в певний період її розвитку. Точність зумовлюється, по-перше, знанням об'єктивної дійсності, спостережливістю мовця, по-друге, його умінням співвіднести своє знання мови з об'єктивною дійсністю. "Це співвідношення буде тим точнішим, чим глибше і всебічніше пізнаватиметься світ і чим повніше засвоюватимуться ресурси мови, надбані попередніми поколіннями людей. Точність потрібна не тільки для іменування реалій, а й для відтворення настроїв, переживань, тобто необхідна в реальному світі предметів та почуттів" [2, 278].

Як зауважує Н. Бабич, логічність мовлення формується на рівні "мислення — мова — мовлення". "Вона залежить від ступеня володіння прийомами розумової діяльності, знання законів логіки і ґрунтується на знаннях об'єктивної реальної діяльності, тобто перебуває в тісному зв'язку з точністю. А звідси висновок: погане мовлення є свідченням передусім поганого мислення і лише потім — поганого знання мови" [2, 291]. Логічність — поняття як загальномовне, так і індивідуально-мовленнєве, що залежить від способу мислення, рівня знань, у тому числі й життєвого досвіду певної особи.

Культуру мовлення кожної окремої людини характеризують також чистота і достатність мовлення. Чистота мовлення тісно пов'язана з нормативністю: якщо у мовленні немає порушень лексичних, стилістичних, орфоепічних та інших норм, воно вважається чистим [2, 315]. Достатнім є мовлення, яке "не викликає запитань щодо його змісту, зрозуміле для співрозмовника без додаткової інформації, не залишає нез'ясованим жоден аспект розмови" [2, 330].

Однією з основних вимог до мови газети є простота, зрозумілість викладеного матеріалу. Такий виклад досягається перш за все вдалим вибором саме того слова, що буває єдиним у кожній конкретній ситуації. Будь-яка неточність призводить до заплутаності змісту, незрозумілості чи взагалі викривлення. "Неточне чи неправильне слововживання, проникаючи на сторінки газет, журналів, знижує інформативну цінність публікації, її дієвість та силу. Тим самим знижується і вплив друкованого слова на суспільство" [5, 62].

Професійний журналіст повинен знати мовні норми й дотримуватися їх у творчому процесі, адже саме якість мовлення свідчить про його фахову підготовку, особистісну спрямованість та наявність творчого пошуку, самовдосконалення. Зрештою, володіння багатством виражальних засобів мови є ознакою поваги до читача, слухача, глядача, до країни, в якій працюєш, до самого себе як громадянина цієї держави.

1. Словник української мови : в 11-ти т. — К. : Наукова думка, 1971. — Т. 2. — 755 с.

2. Мацько, Л. І. Стилістика української мови : підручник / Л. І. Мацько, О. М. Сидоренко, О. М. Мацько ; за ред. Л. І. Мацько. — К. : Вища школа, 2003. — 462 с.

3. Бабич, Н. Д. Практична стилістика і культура української мови : навч. посіб. / Н. Д. Бабич. — Львів : Світ, 2003. — 432 с.

4. Зубков, М. Г. Українська мова : універсал. довід. / М. Г. Зубков. — X. : Школа, 2004. — 496 с.

5. Партико, З. В. Загальне редагування: нормативні основи : навч. посіб. / З. В. Партико. — Львів : ВФ "Афіша", 2006. — 416 с.

6. Кочерган, М. П. Слово і контекст (Лексична сполучуваність і значення слова) / М. П. Кочерган. — Львів : Вища школа, 1980. — 184 с.

7. Грабчиков, С. М. Слово о газете // Культура мовы журналіста / пад рэд. М. Я. Цікоцкага. — Мінск, 1982. — С. 62—79.