Ласкаво просимо

УДК 070.448:621.396.7

Статтю присвячено соціальній ролі української радіодражи доби "Розстріляного Відродження" у контексті світової культури.

Ключові слова: радіодража, соціальне послання, "Я перекладаю", "Скотской бунт", "Фержа тварин".

The article is devoted to the social role of Ukrainian radiodrama of time of the "Shot up Renaissance" — in the context of world culture.

Keywords: radio drama, social message, "I translate", "The bestial rebelling", "The animal farm".

В статье исследуются проблежы развития совреженной журналистики как украинской, так и жировой. Приводятся прижеры из периодической печати и научных изданийСтаттю присвячено соціальній ролі української радіодражи доби "Розстріляного Ренесансу" у контексті світової культури.

Ключевые слова: радиодража, социальное послание, "Я перекладаю", "Скотской бунт", "Фержа тварин".

Соціальну роль української радіоп'єси до' слідив І. Хоменко [1—4]. Загальні теоретичні положення акустичного мистецтва — Е. Барноу [5]. Твір "Я перекладаю" Олега Димінського проаналізовано у 1933 р. І. Дорожним [6] та М. Руденком [7; 8], але згадані джерела не можна вважати точними й неупередженими: достовірно відомо, наприклад, що М. Руденко дав негативну оцінку творчості О. Димінського під примусом, під час переслідувань української інтелігенції (жертвою яких згодом став і сам). Думка про те, що текст Миколи Костомарова вплинув на Джорджа Оруелла, висловлена в анотації до казки "Скотской бунт" [9].

Рік написання цієї розвідки (2008) став двічі ювілейним для українського радіомистецтва. Сімдесят п'ять років тому в ефір — чи як тоді казали етер — ВУККРУ (Всеукраїнського комітету радіомовлення) вийшла радіоп'єса "Uber alles" О. Димінського. Твір, який подолав межу між справжнім мистецьким текстом, написаним за законами акустичної драматургії, і тим, що один із керівників тогочасного радіо, Б. Мамонтов, називав "примітивними інсценівками". У 1933 р. О. Димінський підготував для Українського радіо ще кілька радіовистав. Серед них була й радіоп'єса "Я перекладаю". А майже одночасно з нею в ефірі прозвучав ще один непересічний зразок революційного акустичного мислення — фірна адаптація твору Михайла Ко© Хоменко І. А., 2008 цюбинського "Fata morgana", підготовлена творчою групою у складі Черкащина, Казневського і Нахибіна. Цю інсценізацію ніяк не можна назвати примітивною. Вона ввібрала весь тогочасний досвід створення акустичних фільмів. Відомості про виставу, які вдалося зібрати, дозволяють припустити, що це був, по суті, оригінальний радіосценарій, написаний за мотивами класичного твору. Можна тільки уявити собі, яке психологічне враження справляла у рік голодомору, рік тотального знищення українського села, розповідь про придушене селянське повстання.

Навряд чи можна пояснити випадковим збігом обставин, що темою оригінальних радіоп'єс О. Димінського теж був приречений на поразку бунт. Бунт інтелігента-нонконформіста проти дегуманізованого суспільства, протест, руйнівний лише для самого інакодумця ("Uber alles"). I — бунт уявний. Казковий. Такий, що може відбутися тільки в умовному просторі алегорії ("Я перекладаю").

Приховані "messages" згаданих радіотворів були надто прозорими, аби залишитись безкарними. Реакцію репресивного апарату доби "культу особи" найкраще визначає американський військовий термін "overkill" (тотальне знищення, що перевищує будь-які межі). Не просто окремі вистави й автори, а радіомистецтво як таке було звинувачено в шкідництві та націоналізмі. Радіоп'єсу викреслили з українського ефіру на довгі роки. Навіть на початку третього тисячоліття багато хто вважав, що формат "radio drama" взагалі не існував у національному радіоефірі. Що (важко повірити, але така думка панувала навіть серед редакторів Національної радіокомпанії) українському художньому мовленню традиційно притаманні були художні читання, але не експерименти в галузі драматичного мистецтва. Хоча саме радіоп'єса на самому початку існування художнього мовлення стала творчою домінантою радіо СІНА, Великої Британії, Німеччини, Фінляндії, Скандинавських країн. Інакше кажучи, ніби Україна відкрила свій шлях еволюції авізуальної культури, який не підкоряється загальносвітовим закономірностям розвитку акустичного мистецтва. Винайшла квадратне колесо й тим пишається. Таким чином, актуальним завданням сучасної науки є і залишається визначення ролі українського радіомистецтва у контексті світової культури.

Завдяки дослідженням, здійсненим в Інституті журналістики, думку про "окремий шлях" українського радіомовлення було спростовано. Доведено, що, починаючи з 1933 р., Всеукраїнський радіокомітет створив десятки яскравих експериментальних драматичних радіопрограм за оригінальними сценаріями. І що розвиток національної радіодраматургії був перерваний штучно, оскільки творчі пошуки українських радіосценаристів і режисерів не вписувалися в ідеологічну парадигму тоталітаризму [1—4]. Варто згадати, що така доля спіткала радіомистецтво багатьох народів. Радіоп'єсу забороняли в СІА доби полювання на відьом, у гітлерівській Німеччині, у Росії часів сталінського "культу особи", піддавали військовій цензурі в Аргентині, коли там панувала хунта... Можна вважати доведеним, що радіодрама є своєрідним суспільним "детектором брехні". Отже, потерпає у будь-якому суспільстві, де правда стає небажаним гостем.

Сьогодні вже точно відомо, що, відставши певною мірою від таких країн, як Велика Британія й Німеччина, Україна випередила в розвитку так званої "серйозної радіодрами" (термін Е. Барноу [3]) СІНА [10]. Що креативні надбання української радіодраматургії та радіорежисури першої третини минулого століття не втратили актуальність і сьогодні. Що перший український радіодраматург О. Димінський використав можливості радіомистецтва, аби — бодай на рівні прихованих алегорій — розповісти про трагічні обставини і події 1933 р. [1]. У роботі "Оригінальна радіодрама: історія, теорія, практика" [3] авторові вже доводилося аналізувати окремі складники езопівської мови, якою майстерно володів О. Димінський. Наприклад, його непряме посилання на творчість німецького режисера-новатора А. Брауна та досить легко зрозумілий натяк на безпідставні політичні репресії у радіоп'єсі "Uber alles" ("Понад усе") [10]. П'єсу було присвячено трагедії видатного конструктора, який не може знайти себе в Німеччині, охопленій економічною кризою. Та замість традиційної для тих часів оптимістичної розв'язки подібної колізії — еміграції до СРСР — О. Димінський обирає інший фінал для свого героя. Загибель під колесами авто. Самогубство. Вердикт критиків із цього приводу був категоричним: твір безідейний і декадентський. Адже безробітний конструктор міг обрати інший шлях: боротьбу за світле майбутнє в Радянському Союзі [6; 7; 7]. Але ідея Димінського прочитувалася досить легко з фаху (інженер-теплотехнік) та винаходу (прямоточний паровий казан) Брауна. Саме цей фах мав і цей винахід зробив радянський інженер Рамзін — головний обвинувачений у так званій "справі промпартії", що була генеральною репетицією політичних судових процесів тридцятих років. Неважко було здогадатися, що не тільки у Фатерлянді, айна Батьківщині сталінізму героя п'єси "Понад усе", як і багатьох інтелігентів-нонконформістів, спіткала б досить сумна доля. Отже, радіодрама "Uber alles" була чесним і правдивим твором, яка тлумачила конфлікт "генія і зла" не з вульгарно-класових, а з загальнолюдських позицій.

Фатальним для О. Димінського став згаданий вище радіосценарій "Я перекладаю". Саме після цієї вистави його було звинувачено в націоналізмі, шкідництві та звільнено з "вовчим квитком" (офіційно це звучало так: "без права працювати в українській радіосистемі" [7]).

Від п'єси "Я перекладаю" збереглися лише невеликі фрагменти. Але з них чудово вимальовується не тільки сюжет, а й провідний художній прийом утраченого твору. Без сумніву, це — радіоп'єса-бестіарій, тобто сатирична радіодрама, головні герої якої — тварини. З точки зору жанрової, вона тяжіє до так званої "радіомонодрами" — вистави одного актора, яка принципово відрізняється від художнього читання тим, що в ній актор грає, а не декламує текст. Втілює образ за допомогою як паралінгвістичних виразних засобів, так і звукових ефектів. (Класичний приклад — "12 раундів" Декуена, "потік свідомості" боксера-професіонала, приреченого битися до останнього подиху. Цей твір на початку 30-х рр. ставився й московським радіо, й ВУКРом.)

Водночас "монодраматичність" твору Димінського сюжетно вмотивована, а не подається як певна умовність. Адже персонажі її, тварини, не говорять. Вони іржуть і мугикають. Таким чином, єдиний герой, якого слухачі можуть зрозуміти, — це перекладач з мови тварин на мову людей.

Але те, про що спілкувалися між собою розумні кінь та корова з п'єси Димінського, нагадувало вже не "12 раундів", а зовсім інший текст. Твір, який після тривалої заборони став одним із символів перебудови, а саме "The animal farms" ("Ферма тварин") Дж. Оруелла.

...Занедбаний колгосп. Село, про яке не сказано прямо, що воно голодує, але подих злиденного життя отруює умовний простір радіотвору. Здалеку долинають фальшива музика й п'яні крики. То гуляє голова колгоспу. Кінь Гнідий і корова Манька обговорюють життя. "Правителі, вас у тюрму посадити", — говорить одна тварина іншій [6]. Це — "Я перекладаю" О. Димінського. Критики інкримінували сатирі наклеп на колгоспи та антирадянську агітацію. Напевно, вони не помилилися принаймні в одному. Предмет її — ширший, ніж висвітлення окремих недоліків у окремих господарствах. Мікрокосм, в якому мешкають голодні кінь та корова, тлумачиться як соціум. А голова колгоспу — не як дрібний службовець, а як правитель, володар.

А ось інший твір. Приватне сільське господарство у розвиненій і ситій країні, Великій Британії. Та якою не була б ця ферма, але у тварин, мешканців її — таки не життя, а животіння. Спалахує бунт, який із часом призводить до того, що не фермер експлуатує худобу, а сама вона створює жорстку ієрархічну систему. Влада стає надбанням свиней. Це — Дж. Оруелл, "Ферма тварин" [4].

У творі Дж. Оруелла локальний світ ферми теж тлумачиться як соціум. І розумні тварини — ті ж самі, що й в О. Димінського. І, головне, за допомогою подібних прийомів розв'язується подібне ідейно-тематичне завдання (показати катастрофічні наслідки соціальних перетворень, у процесі яких відбулося самознищення ідеалу, забулася мета, заради якої все починалося).

"Ферма тварин" не була єдиним відомим бестіарієм, написаним у XX ст. Але її не можна розглядати в одному контексті з, хоча б, творами Кафки. Між Кафкою й Оруеллом — мало спільного. Насамперед відрізняється авторська мета. А ось спільне між метою й виразними засобами Димінського та Оруелла важко не помітити, воно, як кажуть, на поверхні. Про запозичення в даному випадку не йдеться. Радіодраму "Я перекладаю" написано за багато років до "Ферми тварин". Водночас нема жодних підстав вважати, що Дж. Оруелл (хоча він і працював на радіомовленні) міг дізнатися про існування радіоп'єси, яка один-єдиний раз вийшла в український ефір у 1933 р., а потім була заборонена.

Ідейно-тематична подібність творів дозволяє припустити не просто випадок паралелізму, а й наявність певного тексту, першоджерела, від якого відштовхнулися український та британський автори. Можна припустити, що таким текстом був маловідомий твір М. Костомарова "Скотской бунт. Письмо малороссийского помещика к своему приятелю" [11].

Фабула його лише певною мірою нагадує "Ферму тварин". Якщо в останньому бунт худоби закінчився перемогою (катастрофічною за своїми наслідками для персонажів), то тварини М. Костомарова зазнали поразки. Але ідейна й алегорична наповненість текстів дає дослідникам підстави стверджувати: "Фантасмагория "Скотской бунт" долгие годы хранилась в архиве Н. И. Костомарова и была опубликована только в 1917 году в популярном журнале "Нива". С тех пор о ней и не вспоминали, пока в эпоху гласности не появилась на русском языке повесть-притча Джорджа Оруэлла "Ферма животных". Тогда-то читатели и узнали, что первоисточником для неё послужила "сказка" Н. И. Костомарова" [9].

Гіпотеза, що "Скотской бунт", опублікований у часописі "Нива" (1917. — № 34—37), міг прямо чи опосередковано вплинути не тільки на британського прозаїка, а й на українського радіо-драматурга, пояснює, чому ідея, тема і обставини дії творів "Я перекладаю" та "Ферма тварин" настільки схожі.

Проте не варто вважати українську радіо-п'єсу й англійську казку лише парафразами на тему М. Костомарова. Це самодостатні твори, в яких дістала подальший розвиток костомарівська плідна ідея. "Social messages", послання, що вміщують твори, — подібні й водночас різні. Вони відповідають конкретному соціокультурному контекстові доби написання творів.

М. Костомаров, образно кажучи, вирішив долю своїх персонажів за Платоном. Бунт рабів відбувся, але рабам не судилося стати ані філософами, ані воїнами, врешті-решт вони залишилися рабами. То була притча, написана у часи, коли про перемогу будь-якого антиурядового повстання годі було й думати.

Дж. Оруелл вирішив долю своїх героїв за критиком Платона Карлом Поппером. Бунт відбувся, серед тварин знайшлися справні воїни та мудрі філософи всіх напрямів (від стоїка віслюка до "радикала-марксиста" кнура). Але абсолютна свобода призвела до повного самознищення, до явища тотальної несвободи, незрівнянного і небаченого закріпачення. То була притча, написана людиною, що брала колись участь у повстанні, а потім — досхочу надивилася на наслідки перемоги Наскільки можна зрозуміти з тих уривків, які залишилися від п'єси О. Димінського, у ній взагалі не йшлося про бунт. Його тварини просто констатували, що правителям місце у в'язниці. Але навіть не мріяли винуватців своїх злиднів туди запроторити. Водночас сам факт виходу у всеукраїнський радіоефір у 1933 р. подібного твору якраз власне і був спробою повстання проти несправедливості. Відчайдушною, приреченою (адже на той час Димінському вже офіційно закидали формалізм; від такого звинувачення до смертельно небезпечного тавра "націоналіст" і "шкідник" був один крок). Перший український радіодраматург О. Димінський не описував "Скотской бунт" як абстрактний соціальний експеримент. Він сам був одним із мешканців тої "Ферми тварин", того соціуму, який намагався зробити за допомогою своїх творів хоча б трішки досконалішим. А тому зусиллям, що докладав він, намагаючись залишитися чесним у безчесні часи, особлива ціна і особлива згадка.

На нашу думку, є цілком коректним припущення, що радіоп'єса О. Димінського "Я перекладаю" і повість Дж. Оруелла "Ферма тварин" мали спільне літературне джерело — казку М. Костомарова "Скотской бунт". Можна вважати доведеним факт ідейно-тематичної спорідненості згаданих творів. Є сенс продовжити дослідження в галузі історії й теорії вітчизняної радіодраматургії, оскільки результати цих пошуків дозволять переглянути розвиток національної культури й роль України в світовому культурному процесі під несподіваним кутом зору. Притому — не обмежити результати цієї роботи виключно академічним узагальненням зібраних фактів, а сприяти практичному впровадженню набутого досвіду.

У 2008 р. Українське радіо передало реконструкцію уривків першої вітчизняної радіоп'єси "Uber alles", яку створено на підставі публікацій 30-х рр. минулого століття (автори реконструкції і коментарів І. Хоменко, В. Фоменко, постановка В. Обручова, художній керівник проекту А. Табаченко). На жаль, відродити у подібний спосіб іншу радіоп'єсу О. Димінського, "Я перекладаю", неможливо. Як уже зазначалося, від неї не залишилося майже нічого, крім невеличких цитат і спогадів. Автентичність чи навіть інтонаційна відповідність сучасної постановки першоджерелу "золотої доби" національного художнього мовлення за таких умов видається проблематичною. Принаймні на підставі тих даних, що є на сьогодні надбанням історії акустичного мистецтва.

Автор цієї розвідки у співавторстві з кінодраматургом В. Фоменком спробував втілити у форму драматичної мініатюри обставини трагедії української радіодрами часів "Розстріляного Відродження". Це було зроблено з метою відродження історичної пам'яті й для популяризації досягнень української ефірної драматургії. Невеликий обсяг цього сценарію, який кілька разів передавали Перший і Третій національні радіоканали, дозволяє подати його у статті як ілюстративний матеріал.

"(Музика і уривки радіопередач 30-х рр.)

Диктор: День добрий, товариші радіослухачі! Ви слухаєте пересилання з Харкова. За кілька хвилин в етері - радіофільм Олега Димінського "Я перекладаю" (звуковий перехід).

Голос: Олеже, на два слова!

Димінський: Так.

Голос: Щойно я перечитав твій сценарій. Ти розумієш, на що наражаєшся?

Димінський: То ж казка. Я роблю казкову виставу.

Голос: Казкову? Ти робиш виставу про колгосп. Занедбаний колгосп. Колгосп, у якому голодують. Димінський: Ти перебільшуєш.

Голос: Про це не сказано, але здогадатися неважко. У тебе кінь спілкується з коровою. 1 говорить, ніби винна у всьому влада. 1, - що "правителів треба посадити в тюрму".

Димінський: Я ж кажу - казка.

Голос: За такі казочки Езопа зіштовхнули зі скелі.

Димінський: Та який з мене Езоп...

Голос: Гадаєш, усі дурні, один ти - розумний? Думаєш, алегорії, що були в інших твоїх передачах, не зрозуміли, де слід? Зараз - 1933-й рік! (пошепки) Невже ти не бачиш, що коїться? Ще не пізно відмінити твою програму. Вибачимося перед слухачами, дамо замість п'єси струнний квартет... (пауза)

Димінський: Вибач, мені час йти до студії. Зараз ефір (звуковий ефект — ніби обривається струна).

Диктор: Послухайте радіофільм "Я перекладаю". Казкову історію з життя тварин, яку вигадав і пропонує вам режисер Всеукраїнського радіокомітету товариш Димінський (мугикання, іржання, музика).

Голос: У 1934 році першого українського радіодраматурга Олега Димінського, який намагався розповідати у своїх передачах правду - бодай на рівні прихованих алегорій - було звинувачено у шкідництві і звільнено з "вовчим квитком". Подальша доля цієї людини - невідома. Його твори - розчинилися у часі.

Ціна за право казати правду - часом дуже велика. Та чого буде вартий світ без тих, хто ладен її сплатити? Пам'ятаймо. Українське радіо".

Безумовно, радіоп'єса О. Димінського "Я перекладаю" була політичною сатирою. її створено в класичній традиції "бестіарію", але суть авторських алегорій відповідала конкретним викликам доби "Розстріляного Відродження". Можна констатувати подібність як "соціальних послань", так і образної системи радіодрами О. Димінського "Я перекладаю", казки М. Костомарова "Скотской бунт" та повісті Дж. Оруелла "Ферма тварин". Але, навіть припустивши можливість того, що бестіарій М. Костомарова став літературним першоджерелом текстів О. Димінського та Дж. Оруела, слід зазначити пріоритет українського радіодраматурга у використанні прийому як засобу духовної протидії тоталітаризмові XX ст.

1. Хоменко, І. Драма жанру (маловідомі сторінки з історії радіомистецтва) // Сіверянський літопис. -2000. - № 5. - С. 105-114.

2. Хоменко, І. А. Оригінальна радіодрама : навч. посіб. / І. А. Хоменко. - К., 2002. - 320 с.

3. Хоменко, І. А. Оригінальна радіоп'єса: історія, теорія, практика : дис. ... к. філол. н. : 10.01.08 / І. А. Хоменко. - К., 2002. - 199 с.

4. Хоменко, І. Як бути чесним у безчесні часи // Людина і влада. - 2000. - № 5-6. - С. 98-100.

5. Барноу, Э. Как писать для радио / Э. Барноу ; пер. с англ. - М. : НМО ГКРТ, 1960. - 38 с.

6. Дорожній, І. На боротьбу з браком // Радіомовлення, слухання, техніка, аматорство. — 1933. — № 10. — С. 325—326.

7. Руденко, М. Бити націоналістичну контрабанду у радіомовленні // Радіомовлення, слухання, техніка, аматорство. — 1934. — № 3. — С. 37—38.

8. Руденко, М. Формалістичними манівцями. Про творчість О. Димінського // Радіомовлення, слухання, техніка, аматорство. — 1933. — № 15. — С. 534.

9. Аннотация // Костомаров Н. И. Скотской бунт. — М. : Алгоритм, 2002. — С. 4.

10. "Uber alles"// Радіомовлення, слухання, техніка, аматорство. — 1933. — № 5—6. — С. 192—193.

11. Костомаров, Н. И. Скотской бунт. (Письмо малороссийского помещика к своему приятелю) : посмерт. почерк Н. И. Костомарова. — М. : Алгоритм,2002. — С. 5—26.

12. Оруэлл, Дж. Ферма животных : повесть — притча / Дж. Оруэлл. — Львів : ВТ ПО "Киноцентр",1990. — 64 с.