Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Сучасний інформаційний простір України: зміна пріоритетів

О. М. Гриценко

к. і. н., доц.
УДК 070: 316. 766

Крах комуністичної ідеології наприкінці 80-х — на початку 90-х років призвів до створення нової сили в сучасній європейській геополітиці. На арену виходить Східна Європа як один із головних регіонів сучасного світу. Тривалий час її ігнорували, оскільки в політичних колах панував гегелівський поділ на народи "історичні" і "неісторичні". Тим часом, як "історичні" народи яскраво "світили", "неісторичні" перебували в стані летаргічного сну і політичної сплячки.

Традиції демократичного способу державного керування залишили в багатьох європейських країнах свій відбиток на суспільній свідомості. На жаль, зовсім іншу картину ми спостерігаємо на просторі колишнього Радянського Союзу, зокрема в Україні. Тому немає сумніву в тому, що рух України вперед, у третє тисячоріччя, неможливий без такого важливого інституту для розвитку демократичного суспільства, як мас-медіа. Потрібно зазначити, що особливий відбиток на їх сучасний еволюційний процес накладають нові політичні й економічні умови.

Ми змушені констатувати, що одне з найбільших завоювань демократії — свобода слова — зазнає сьогодні в Україні все більше утисків. А саме: політичних — у вигляді прихованої цензури; економічних — у створенні всіляких фінансових проблем для існування; організаційних — в обмеженні доступу до інформації; судових — у притягненні журналістів до відповідальності за так звану "образу честі і достоїнства"; і, звичайно ж, утисків кримінальних — у формі прямого фізичного насильства над журналістами.

Працівники мас-медіа стикаються з багатьма іншими гострими проблемами — це "фантастично високі ціни на розповсюдження періодики і папір для друкованих видань, затримка на передплату газети, створення нерівних умов для різних газет на поліграфічні і поштові послуги", — говориться в документі американського Комітету захисту журналістів.

На цьому тлі в Україні залишається нерозв'язаною проблема виживання вітчизняних мас-медіа, у тому числі й тих, котрі виходять державною мовою. Також існує проблема з регулярністю виходу українських друкованих видань, наприклад, наукових і суспільно-політичних журналів. Не без застереження сьогодні можемо констатувати: майже три чверті друкованих органів в Україні — це російськомовні. На 100 читачів припадає в середньому лише 7 українськомовних, тоді як російськомовних —54 друкованих видання.

Від імперського тоталітаризму початку 80-х років з його "ручною" пресою якось зовсім непомітно Україна скотилася до примітивного тиску на мас-медіа. Сьогодні вільно почуває себе тільки "жовта преса" з її порнографічно-бандитськими опусами і рекламно-примітивними сенсаціями, і ще преса, лояльна до влади.

Спроби керувати журналістами і мас-медіа, як солдатами в армії, почалися в Україні й інших країнах СНД не торік, а набагато раніше. Після краху комуністичної системи, не без участі журналістів, новим чиновникам, що зберегли старі механізми керування, також стала потрібною уніфікація інформаційного процесу. Тепер "дзвонарі", тобто ті журналісти, що б'ють на сполох із приводу нинішнього стану справ у країні, що змушують людей думати, чи принаймні, що дають можливість для самостійних міркувань, уже не потрібні.

Свідома дискредитація дій преси в очах широкої громадськості сьогодні має неблагозвучну назву — "журналістофобія". Журналістів звинувачують у всіх смертних гріхах: вони й армію розвалили, й економіку, і ворожнечу між політиками сіють, не даючи тим об'єднатися в ім'я побудови незалежної держави.

На жаль, більшість громадян усе ще продовжує жити в полоні тоталітарних, комуністичних догм, сприймаючи пресу тільки як колективного агітатора, пропагандиста і колективного організатора, мріє то про ліберальні реформи, то про "сильну руку".

Часто не є винятком у цьому відношенні і самі журналісти та їхні керівники. Такі представники засобів масової інформації мають дуже сильний синдром підпорядкування. Підпорядкування "аби кому", хто скаже, що потрібно робити, в якому напрямку і як поводитися в тій чи іншій ситуації. Теоретично накинутий на пресу ще у 1905 році тоталітарний зашморг породив найжорстокішу у світі цензуру — духовну несвободу чи духовне рабство.

Досягнення демократії в Україні, по суті, використовуються проти її ж самої: "Ми досягли такого стану суспільства, — вважає колишній Секретар Ради національної безпеки й оборони України, а нині радник Президента В. Горбулін, — коли свобода преси перешкоджає свободі слова".

Як показало дослідження "Свобода слова і влада в Україні", журналісти бояться найбільше "п'ятої влади". На запитання "Чи можуть засоби інформації без негативних наслідків для себе публікувати критичні матеріали щодо ...? ": а) парламенту — позитивно відповіли 86 %; б) Кабінету Міністрів — 62; в) злочинних кланів тільки 18 % відповіли позитивно.

Торкаючись проблеми розвитку мас-медіа в Україні, так чи інакше корисним є вивчення досвіду світової і європейської журналістики, її правового, юридичного статусу в суспільстві. У затвердженій у 1954 році (доповнена в 1986 р.) Міжнародною федерацією журналістів декларації проголошуються стандарти професійного поводження журналістів. В одному з пунктів цього міжнародного документа зазначається, що "...повна повага до демократії існує тоді, коли є розуміння основної ролі мас-медіа в демократичному суспільстві". І далі: "Роль мас-медіа в демократичному суспільстві полягає в тому застосуванні принципів свободи преси, на яких базується свобода слова і свобода думки".

Пам'ятаючи про уроки минулих років, невпинно потрібно повторювати одну істину — принципу поваги суспільних інтересів повинні дотримуватись не тільки журналісти, але і політичні функціонери. Але замість цього часто ми спостерігаємо зворотне. Тому як політичним функціонерам, так і журналістам важливо пам'ятати, що специфіка інформаційних технологій у суспільстві полягає в тому, що в них постійно відбуваються два процеси — передача інформації та її сприйняття. Ефективність інформаційних технологій визначається саме їхньою інформаційною повнотою і повнотою споживання інформації.

Ще в античні часи Арістотель відзначав важливість процесу обміну інформацією в державі для її повноцінного, гармонічного розвитку. Сьогодні ж у середньому кожна родина в Україні купує одну-дві газети чи журнал. Отже, середній тираж газети чи журналу, виходячи з населення України і кількості періодичних видань — 3-4 тис примірників. Фахівці стверджують, що такий тираж недостатній для забезпечення рентабельності газети. В Україні є періодичні видання з обсягом тиражу кілька десятків тисяч і більше, але їх одиниці. Таким чином, у суспільстві порушується важливий принцип, що впливає на розвиток суспільства, — принцип спілкування, обміну інформацією, тобто комунікації.

Що стосується такого важливого міжнародного принципу журналістської етики, як повага до суспільних інтересів, то останнім часом ми все частіше говоримо про "пресу катастроф": у такій пресі багато негативного і сенсаційного, а репортажі з позитивною інформацією майже відсутні. В інформаційних блоках новин українського ТВ і радіо, на газетних шпальтах рівень негативу доходить до 75-80 %, а средньостатистично — це 50 на 50.

Чи можна сьогодні говорити про ефективність преси в Україні? Як вона впливає на перебіг подій політичного і соціально-економічного життя суспільства? Цей процес впливу певною мірою залежить від взаємодії преси та її аудиторії. Це залежить від розповсюдження газет, можливостей їх інформаційних функцій. Інакше кажучи, без діяльного втручання в життя суспільства, публікації преси перетворюються лише в показник ерудованості автора, не більше.

"Напівкримінальний капіталізм", розвиток якого ми спостерігаємо, легалізувався і політизувався, заангажував мас-медіа для своїх цілей. Не стільки концентрація мас-медіа, скільки корумпованість елітної преси й узурпація владними чи політичними силами структури системи мас-медіа стали виразнішими й очевиднішими.

Медіа-бізнес у країнах Східної Європи уявляється як панацея, шлях досягнення "ідеалів". Розвиток інформації у світі відбувається стрибкоподібно. Видавничий капітал стає міжнародним (з активним підключенням у цю сферу банківських структур) і тому мас-медіа набувають рис обслуговуючої інформації, переходячи частково з інформаційної в економічну систему. З економічним розвитком засобів масової інформації паралельно розвивається соціальна сфера мас-медіа. Усе це впливає на політичні зв'язки в суспільстві.

Для української журналістики й українського суспільства настав час серйозних випробувань. Актуальним залишається вироблення ідеологічного курсу, який базувався б на національному оптимізмі й мас-медіа, що повинні користуватися демократичними свободами і довірою населення.



1. День. — 1999. — 26 червн.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові