Ласкаво просимо

УДК 070:082.1

Проаналізовано основоположні характеристики архітектонічного комплексу "Сборника материалов для описания местностей и племен Кавказа" — феномена краєзнавчої періодики ХІХ—ХХ ст. Досліджено проблему жанрового визначення видання, внутрішній жанровий поділ "Сборника", особливості загальної та детальної архітектоніки. Описано графічну концепцію видання.

Ключові слова: краєзнавча періодика, жанри, архітектоніка, Кавказький регіон, орієнталістика.

The article fundamental feabures of architectonic complex collected "Materials for description of the Caucasus territories and tribes" — as a phenomenon of regional periodicals of the 19—20th centuries. It examines the problem of genre definition of the edition, thr genre division, features of general and describes the graphic conception of the edition.

Keywords: regional periodicals, genres, architectonics, the Caucasian region, oriental science.

B статье исследуится основополагающие характеристики архитектонического комплекса "Сборника материалов для описания местностей и племен Кавказа" — феномена краеведческой периодики ХІХ—ХХ веков. Исследовано проблему жанрового определения издания, жанровое деление внутри "Сборника", особенности общей и детальной архитектоники, описана графическая концепция издания.

Ключевые слова: краеведческая периодика, жанры, архитектоника, Кавказский регион, ориенталистика

Є серед значного масиву періодики, що видавалася в Російській імперії у ХІХ—ХХ ст., важливу нішу займають видання краєзнавчої тематики. Вони головним чином дотичні до різнопланово проблемних регіонів, де гостро були поставлені питання етнічного, а в перспективі й державницького визначення. Не варто ставитися до такого твердження упереджено. Лише на перший погляд може здатися, що краєзнавство як форма пізнання (навіть і конструктивно-наукового) занадто проста в діяльності й розвитку. Натомість це всебічне вивчення певної частини країни, що включає в себе осмислення знань і дії методів етнографії, історії, географії, екології, біології, антропології, архітектури тощо.

Для народів, що мають ускладнення територіального, соціального, політичного й економічного характеру, надзвичайно важливим є власна ідентифікація й підвищення рівня національної свідомості. Дані, зібрані й вивчені в краєзнавчих дослідженнях, дають на це прямий вихід. Таким чином, кількість краєзнавчих видань у проблемних регіонах дореволюційної Росії для вивчення цих територій та їхніх мешканців стає абсолютно обумовленою. Відрізняються видання цього типу лише мотивами до вивчення: краєзнавча періодика України посилювала визначеність українського народу серед інших націй і вела до оновлення свідомості. Відповідні видання Кубані мали на меті висвітлити життя на новій землі й у новому суспільстві, у них зокрема, вивчалися північ і схід Росії як невідомі, але промислово перспективні.

У такому складному з позицій краєзнавства регіоні, як Кавказ, здійснювалося видання досліджуваного "Сборника материалов для описания местностей и племен Кавказа". Він видавався в Тифлісі (тепер Тбілісі) канцелярією головного начальника громадського відділу на Кавказі, отже, мав офіційну підтримку. За 48 років (1881—1929) вийшло 46 випусків "Сборника", що свідчить про відносно сталу періодичність видання, тобто в середньому кожен випуск з'являвся на світ майже щороку. Ця періодичність є неоднорідною: після 1917 р. вийшло тільки три числа видання. До перших 20 випусків у 1895 р. видано покажчик, у якому були згруповані статті з географії й етнографії по народностях, губерніях і областях.

Категорії аналізу видання, які найперше привертають увагу, — особлива проблематика території, де проживають кавказькі племена, час видання "Сборника" (період розвитку й закладення основ деяких наук), український слід у його житті.

Компонентне буття кавказьких народів виводиться в "Сборнике" до читача (навіть стороннього, не кажучи вже про науковців і тогочасну інтелігенцію) через такі сфери пізнання, як етнографія (побут, релігійні вірування, фольклор) та краєзнавство (географія, умови життя, склад і поділ населення).

Кавказьких народів багато. Кожен з них має свою історію, свій фольклор і свої геополітичні проблеми. Це зумовлено історичними факторами впливу на особливості життя території, розташування якої складне, оскільки це Західна Азія, наближена до кордонів двох континентів Землі.

Особливу потребу вивчення "Сборника" становить той факт, що він видався фактично за професійним і громадянським інтересом двох українців — педагога-адміністратора Кирила Яновського й ученого-орієнталіста Лева Лопатинського.

Після прийняття в 1878 р. запрошення зайняти посаду попечителя кавказького навчального округу Кирило Яновський (1822—1902) значно підвищив рівень освіти в зазначеному регіоні, відкривши навчальні заклади різного профілю. Завдяки йому покращувалися методи викладання давніх і нових мов, укладалися нові підручники, збільшувалися бібліотеки. Як учений-педагог, К. Яновський є автором книг "Мысли о воспитании и обучении" (1900), "Обмен и постоянное движение материи, как условие мировой жизни вообще и в частности жизни органической" (1900). Саме він започаткував видання "Сборника" й устиг забезпечити випуск 20 томів.

Лев Лопатинський (1842—1922) — талановитий український орієнталіст, який досліджував усну народну творчість, етнографію та мову народів Кавказу, уклав "Кабардинську граматику зі словником", заснував Кавказький відділ Московського археологічного товариства, був редактором "Сборника" й автором наукових праць "Тюрки, їх мова і література", "Тюркська народна словесність", "Азербайджанська література", "Нізамі та його сучасники", "Картліс Цховреба".

Відверта зацікавленість українських громадян життям Кавказу криється в багатоскладовій природі феномену української орієнталістики. Це явище у вітчизняній науці потребує негайного детального вивчення. Ця сфера комплексного пізнання, на думку багатьох українських дослідників, відповідає на безліч запитань, пов'язаних із проблемами вивчення своєї історії, етнографії, культури, як би це парадоксально не звучало. Серед українських орієнталістів — непересічні особистості А. Кримського, М. Гулака, О. Навроцького, які зробили значний внесок у важливу науку. Вони вивчали Кавказ і тим самим поглиблювали свої та народні знання про батьківщину. Працюючи там, учені спостерігали насамперед життя народу з багатьма його суперечностями й проблемами. Завдяки цьому, на нашу думку, виявлявся зріз уже рідного українського життя в порівнянні з іншим, не менш постраждалим регіоном імперії [1].

Натомість авторами, укладачами й редакторами "Сборника" були справжні патріоти, оскільки своїм виданням вони вивели культуру Кавказу на загальносвітовий рівень, зробили великий внесок у світову культуру, показали розвиток народів Кавказу й водночас виявили їхні проблеми для успішного розв'язання.

Мета й значення видання

Слід чітко визначити мету видання. Це збирання й вивчення відомостей про Кавказ, видання їх під однією обкладинкою, поширення знань про Кавказький регіон у межах Російської імперії. Це прагнення показати його природне й культурне багатство серед інших частин країни, відкрити, збалансувати й розв'язати проблеми регіону, порушити гострі питання стосунків усередині народів і зовні, сформувати банк відомостей, потрібний наступним поколінням.

Деякі кавказькі народи не мають своєї писемної історії. Фактично, їхній літопис було створено на сторінках "Сборника", де його автори, досліджуючи археологію й етнографію (характерні науки для визначення історії), розповідали на основі підсумків студій і розвідок про перманентне минуле й розвиток цих народів. Звідси маємо обґрунтоване історичне значення "Сборника".

Проблема визначення видавничого жанру "Сборника"

"Сборник" не є часописом у класичному розумінні (періодичним виданням). Це ґрунтовне, ретельне й велике за обсягом дослідження багатоскладового, проблемного, неоднозначного в історичному плані регіону Російської імперії, та й нині не менш суперечливого у своєму бутті.

Форма досліджуваного видання характерна для історичної епохи, в яку він виходив. Фактично, це "товстий" журнал, форма якого була популярною наприкінці ХІХ—ХХ ст. і тепер відроджується. "Сборник" усе ж таки мав доволі великі матеріали різного змісту, проблематики, жанрового розподілу, внутрішньої структури. Його прочитання становило вивчення різних аспектів науки, що потребувало вдумливості, розважливості, небайдужості від читача. Тому редактори кожного випуску видання наголошували на виваженості й ґрунтовності матеріалів, а не на їхній оперативності, чим зумовлюється особливість форми видання, що виявляється в загальному підході до випуску "Сборника" не як часопису, а як до продовжуваного видання — енциклопедії знань про Кавказький регіон. Власне кажучи, у самій назві видання виражена його науковість і жанр — зібрані публікації про Кавказ, на які критерій або вимога періодичності видання вплинути не можуть.

Особливість періодичності виходу видання у світ наводить на думку, що "Сборник" може належати не стільки до видавничого жанру "товстого" журналу, скільки до звітного наукового видання про життя краю. Наприклад, у радянський час видавалися збірники видавництв, інститутів, Академії наук, які подавали зріз життя людей у сфері пізнання за рік. Так само й "Сборник".

Архітектоніка "Сборника"

Загальний зміст випуску подано на початку всього видання, і це є позитивним.

Кожен випуск "Сборника" поділявся на два-три відділи: у першому вміщувалися статті, у другому наводилися тексти різних кавказьких народів. Також є "Додатки": укладені на той час словники, матеріали для історико-географічного вивчення Кавказу, що готуються до виходу, тощо.

Важливим елементом архітектоніки видання є передмова редактора Л. Лопатинського. Передмова до збірника є класичною в нашому розумінні, оскільки її автор, не відволікаючись на сторонні предмети в розповіді, вводить читача у книгу (текст), орієнтує його в значному обсязі статей, називає основні теми й здобутки матеріалів. Отже, треба віддати авторові передмови належне: він забезпечив зручний вхід у книгу з великим обсягом і досить складною будовою, не помітною на перший погляд.

Як уже було зазначено, "Сборник" має грубий (масштабний) поділ на так звані відділи. Розподілення матеріалів (актуального наповнення) зроблено за видами тексту: наукові статті з дослідженнями відповідних проблематик, оригінальні тексти з коментарями мовних особливостей наведених матеріалів, відділені одні від одних. На нашу думку, основним недоліком є відсутність поділу всередині відділів, дрібного поділу за визначеними характеристиками, особливо за віднесеністю статей збірника до одного народу Кавказу або до однієї етнічної місцевості. Так, в одному збірнику опиняються змішаними, а то й розпорошеними протягом випуску всіх чисел видання, розвідки про різні народи: караногайців, курдів, татар тощо. Укладання відділу оригінальних статей мало би бути тематичним, однопроблемним чи "однонаціональним". Що ж стосується фольклорного відділу, то тут при довільному виборі тексту для друку — збірного етнографічного матеріалу — допускається змішаність, проте краще було б дотримуватися хоча б побіжної взаємодії з першим відділом.

Деякі статті "Сборника" поділені на невеликі розділи, де вміщуються різні відомості з тої чи тої теми. Важливим елементом у структурі статей були передрозділові, уточнювальні, потекстові змісти, які служили орієнтирами до різноманітних відомостей всередині розділів статей.

У першому відділі 13-го випуску більшість статей присвячено археологічним розвідкам на території Кавказу, що також є видом сортування статей у редакційно-видавничому розумінні, тобто за тематикою вищого рівня, за наукою, в якій діють спільні методи.

Недоліком є й уміщення великого розділу "Додатки" у деяких числах збірника. Самі по собі словники, лінгвістичні матеріали, географічні, історичні відомості тощо, уміщені там, не можуть бути додатком за своїм значенням. Такий матеріал заслуговує окремого повноцінного місця в збірнику, не кажучи вже про окреме видання (здійснення якого не могло б бути реалізованим через вузьку спрямованість матеріалу й брак коштів). Отже, недоліком "Додатків" (фактично, ще одного відділу) є не їхній великий обсяг, а сам їх статус у збірнику.

У передмові певну увагу приділено оригінальним народним текстам — переважно зібраним на території Кавказу казкам. Л. Лопатинський фактично подає дотекстовий коментар до цих етнографічних творів, описуючи окремо кожний твір, знайдений на території Кавказу. Аналіз казок регіону, порівняння їх із казками інших народів (російськими, західноєвропейськими, єврейськими) — особливість "Сборника". Автори, збирачі й укладачі видання приділяють велику увагу творам, де закладено колективне підсвідоме. Зокрема, Л. Лопа-тинський удається до етнографічної компаративістики, оцінки типового в казці (сюжетів), побутового, досліджує генезис релігійних позицій народу, простежує розвиток їхньої думки в казці, використання життєвого досвіду, аналізує твір за критерієм насичення архетипами. Мабуть, такий матеріал мав би бути ближчим до підсумкового допоміжного коментарю казки і йти після її безпосереднього прочитання, тоді як він являє собою вступ до фольклорного розділу.

Казки подано за принципом поділу, що ґрунтується на належності до того чи того кавказького народу.

Записуючи казки певної частини Кавказу, збирачі не обмежуються матеріалом суто кавказького походження. Вони також вивчають і фольклор некорінних народів, недавніх поселенців. Так, у збірці казок Єлисаветпольської губернії третину матеріалів становлять російські казки, оскільки росіяни разом із вірменами й татарами населяли цю територію. Таким чном, "Сборник" є цінним не лише для кавказьких народів, а й для того ж таки російського, бо додає їхньому фольклору ще творів, мотивів, сюжетів. Л. Лопатинський наголошує на великому інтересі до факту нашарування фольклорних мотивів у даній місцині.

Тон, яким звертаються до читачів автори "Сборника", свідчить про їх ставлення до місцини, про яку пишуть, як до окремої самобутньої країни.

Слід зазначити, що в більшості статей "Сборника" яскраво виявлена позиція автора. Він виступає як наратор, фахівець, який викладає позиції своїх досліджень, безпосередній оповідач про побачене, кавказький громадянин, який зі свого досвіду може оцінити ті чи ті явища. У загальних рисах високим є рівень вираження журналістської чи наукової особистості.

Автори оперують чистою емпірикою. Дуже рідко можна знайти статтю, де б автор використовував суто наукові знання без прив'язки до кавказького культурного, мовного або ж побутового ґрунту.

Читацька аудиторія видання — науковці, викладачі, інтелігенція, прибулі на Кавказ службовці гуманітарних сфер, небайдужі до життя цього регіону люди.

Мова збірника — російська, але автори ніяким чином не намагаються пригнітити цим мови кавказьких народів. Навпаки, вони хочуть збагатити знання громадян Російської імперії про цей край, виокремити неповторність його культури, зберегти його унікальність. Російська ж мова обрана як загальнозрозуміла, а не та, що пригнічує іншу.

На сторінках "Сборника" нерідко знаходимо інформацію про вплив російського народу на кавказькі. Автори пояснюють цей політичний факт спільністю релігій, бажанням деяких кавказьких племен вивчати російську мову, тісними промисловими відносинами. Більшість жителів Кавказу знали й розуміли російську мову, а тому видання здійснювалося саме нею.

Свідченням цього є лінгвістичний аспект подання текстів у збірнику. Це ще одна видавнича унікальність. Справа в тому, що деякі оригінальні тексти подаються в збірнику з підрядковим перекладом і стислим післятекстовим тлумаченням змісту з лінгвістичними й семантичними коментарями. Це пояснює Л. Лопатинський у передмові: "Целью помещения как сирийской азбуки, так и текста было облегчить пользование текстами и словарем лицам, незнакомым еще с применением академической транскрипции к звукам айсорского языка. Для этой цели выбрана не так называемая несторианская азбука, образцы которой были напечатаны в IV выпуске Сборника, но якобинская, более известная ученым сирологам в России и Западной Европе" [2, 9]. Ми можемо зважити на кого було розраховане видання "Сборника", а тому це збільшує і поглиблює значення його випуску як для народів Кавказу, так і для світової культури.

Та на цьому лінгвістична цінність "Сборника" не закінчується. Чого вартий, наприклад, російсько-айсорський і айсорсько-російський словник, укладений А. Калашевим, що має 12 000 слів і виданий у 20-му числі "Сборника". Всі словники у виданні подаються з передмовою, виправленнями й поміченими помилками. Словникова діяльність авторів "Сборника" є значною і важливою. Тут друкувалися як поточні результати укладення, так і закінчені словники.

Згодом недоліки, зазначені вище, враховуються, тобто вдосконалюється поділ за сферами пізнання: історія, фольклористика, лінгвістика тощо. Словники з додатків перетворюються на повноправні складники відділів.

Отже, унікальність збірника полягає в рідкісності текстів, опублікованих у ньому, проблематиці статей, науковості, збиранні етнографічного матеріалу, адекватній оцінці дійсності, різноманітних способах подання матеріалів із позицій лінгвістики, виданні великих, капітальних, трудомістких матеріалів для розвитку мови й літератури народів Кавказу (словників).

У 42-му числі між передмовою і першим відділом уміщено покажчик предметів або мотивів казок, складений за алфавітом, що означає посилання до матричних тем казок, архетипів, типових елементів, особливих характеристик культури й свідомості у казці, символіки, семантики тощо. Також подано покажчик імен. Незрозумілим є місце такого важливого елементу архітектоніки видання, яке насправді стосується другого відділу, а вміщене перед першим. Читач дезорієнтується у значенні покажчика й матеріалів, до яких він відсилає, а отже, ускладнюється пошук, функціональне призначення описуваного елементу значно послаблюється.

"Сборник" має традиційну структуру на рівні статей, оскільки в ньому доволі просто використані роздільні, пробільні, графічні й змістові елементи, і читання є зручним. Проте при формуванні розділів (відділів) та інших вищерівневих частин видання редактори ставляться байдуже; вони фактично не продумують цього. Це наштовхує на думку, що від випуску до випуску редакторам ставало дедалі складніше підбирати якісний матеріал за авторством і важливістю для видання "Сборника". Про це свідчить і друкування деяких статей та матеріалів у кількох випусках.

Цікаво, що авторами "Сборника" були дослідники, які займали посади в училищах різних міст Кавказу; водночас у виданні оригінальних текстів брали участь, даючи поради й експертні оцінки, вчені з вищих закладів науки й освіти. Це означає двоїстий метод написання й укладення збірника: нагальні проблеми досліджували ті, хто найбільше може їх осягнути, можливо, безпосередні їхні учасники, а статичну проблематику вивірених народною мовою й досвідом творів досліджували вчені-спеціалісти відповідної галузі, переважно лінгвісти.

Жанровий поділ "Сборника"

Жанрова і стилістична оформленість (спрямування статей "Сборника") не обмежується науковими статтями. Розглянемо жанри, які трапляються в номерах видання.

Краєзнавча стаття. Переважно описовий, почасти науковий виклад матеріалів і відомостей про життя окремих народів. Теми: особливості географії, центри управління, житло, структура поселення, річний цикл життя, їжа, вбрання, соціальні питання (шлюб, народження дітей, багатошлюбність), заняття, освіта, психологічні риси особистостей, вірування у народів Кавказу. Наприклад: "Караногайцы, их быт и образ жизни" (автор Г. Ананьєв) [2, 36—63].

Краєзнавча стаття нерідко може мати зміщені акценти: з вивченням народності, або місцевості й переходом до побуту її жителів. Це зумовлено тим, що масштаби поселення певного народу й розміри селища, яке вивчається, різні. Отже, аби не виникло похибок дослідження, це зазначено по замовчуванню в заголовку статті. Порівняйте: "Очерк быта кавказских горцев" (автор А. Лілов) і "Краткие сведения о селе Варташине и его жителях" (автор М. Бежанов) у 14-му числі "Сборника". Краєзнавча стаття з ухилом на територію може містити елементи репортажу, тобто дискретної розповіді про певну місцевість. Наприклад: "По истокам Кубани и Терека" (автор А. Лілов). Нерідко автори статей такої тематики використовували в загальнотекстовому полотні посилання на соціальні й культурні проблеми Кавказу, виражені в кількох ремарках щодо стану об'єктів спадщини: у статті А. Лілова зазначено факт пограбування старовинних могил місцевими жителями, яка є соціальною проблемою й яка озивається тепер, у наш час. Певна погана перспектива не передбачена поколіннями, які згодом читали матеріали "Сборника".

Статті з етнографії часто бувають дуже звуженими, вони деталізовані у своєму предметі, що позитивно, оскільки, як будь-яка наука, етнографія вивчає явища не тільки на рівні народів, місцин, а й на рівні окремих дрібних явищ у їхньому побуті. Наприклад, В. Ломінадзе дуже детально описує приготування господарів до зустрічі Нового року ("Встреча Нового года у имеретин", 14 випуск): він розповідає про види пиріжків, які печуться напередодні свята, кожен з яких готується для різних членів родини, для приміщення (відображення язичницьких вірувань), худоби. Автор, до того ж, порівнює і знаходить схожість певних обрядів цього народу зі звичаями іншого.

У статті Ш. Ломінадзе "Поездка в Рачу" наводяться народні анекдоти, які висміюють окрібців — жителів найбіднішого регіону Кутаїського повіту. В. Міллер зазначає, що ці анекдоти "являють собою мандрівний матеріал, що прикріплюється до тих чи інших народних імен. І в цьому відношенні винахідливість народу щодо нових сюжетів украй обмежена" [3, 229]. Як бачимо, автори не тільки показують багатство Кавказького краю, а й виявляють недолугість і поганий розвиток його деяких народів.

Фольклорна стаття з тематичною та етнічною деталізацією (часом доволі вузькою). У другому відділі 42-го числа поєднані статті одного автора (П. Вострикова) "Музыка и песня у адербейджанских татар" і "Сказки, записанные в Елисаветпольской губернии". Вони поєднані не лише за автором, а й за фольклорним описом у них. У першій статті розповідається про музичні інструменти (подані малюнки), танці, пісні, народних співців татар, подаються вибрані пісні оригінальною й російською мовами з примітками й тематичним поділом на любовні й побутові.

Лінгвістична стаття. Дослідження мовних особливостей територій Кавказу з великими практичними, фактичними й словниковими додатками. Теми: особливості фонетики, морфології, синтаксису, розвиток і поява елементів мовлення в народів Кавказу. Обов'язково подаються короткі відомості про край чи народ, мову якого вивчають, яскраві приклади особливостей місцевої говірки, тексти народів, неповні базові словники досліджуваних мов. Наприклад: "Некоторые особенности живого говора города Майкопа Кубанской области" (автор М. Харламов) [4, 1—92], "Краткий очерк грамматики языка болкар" (автор Н. Караулов) [4, 1—62], "Рутульский язык" (автор Ф. Дір) [4, 1—204]. Інколи значні, ґрунтовні матеріали (такі, як останній із зазначених) подаються з відділенням від інших текстів за допомогою окремого шмуцтитулу, передмовою й окремим змістом до роботи.

Подорожні нотатки. Деталізовані, злегка художні, в даному часі й місці відомості про перебіг подорожі й те, що її супроводжувало. Теми: географічні особливості території, склад населення, його життя, побут, звичаї, робота, поведінка, вплив інших народів на них (росіян), вірування, святині, звичаї. Наприклад: "Переход через Рокский и Мамисонский перевалы" (автор Н. Дмитриев) [2, 1—35].

Стаття на гендерну тематику. їх не так багато, як суто краєзнавчих, але вагомість таких статей надзвичайна. До того ж, багато краєзнавчих статей мають розділ, де описувалася б проблема жінки в різних народів Кавказу. А питання це досить значне для одного регіону, що зумовлюється багатьма соціальними, історичними й релігійними чинниками. Теми: безпліддя, вагітність, пологи, народження дітей, диференціація хлопчика і дівчинки, догляд за дітьми, виховання (в місті й селі), шлюб, доля жінки після шлюбу, хатні роботи, труднощі для жінки вийти з умовних рамок, дозвілля жінок, віра жінки. Наприклад: "Домашний и социальный быт женщины у закавказских татар" (автор А. Захаров) [2, 91—157].

Цікавим елементом статей "Сборника" є невеликі інтерв'ю з місцевими мешканцями. Автори подекуди свідомо подають свої прямі діалоги з різними людьми, здійснені протягом збирання фактичного матеріалу на гостру, актуальну й цікаву тему. Звісно, мова представників населення подається обробленою, але наскільки велике враження створює цей прийом на читача, який базується на безпосередності викладу, нейтралізації посередника (автора) в переданні інформації, свідомості людей (кавказців) через склад їхньої мови.

Дуже вдало подано проміжне інтерв'ю автора однієї статті зі старим курдом, що розбавляє полотно тексту:

" — А почему... не занимаетесь земледелием: кажется, тут у вас земля хорошая!..

— Занимаемся помаленьку; но у нас только сеют ячмень и арбузы, но без особой выгоды. Но все-таки как-то нам не идет заниматься земледелием и торговлею. А не знаете, будет ли война весною?" [2, 69].

Яка гострота соціального стану народу передана в одній незаготовленій фразі!

Аналіз рукописів та видань, що зберігались у фондах конкретних кавказьких бібліотек. Важливий жанр, що у формі детального бібліографічного опису характеризує рукопис або книгу. Невеликі за обсягом тексти схожі на форму каталожної картки. Вони забезпечують знання про наявність рукопису у фонді, його матеріальну будову, структуру, характерні позначки на виданні, час створення, власників, особливості видавничих елементів — все, що характеризує вигляд і життя рукопису чи книги. Наприклад: "Описание рукописей библиотеки Общества распространения грамотности среди грузинского населения" (автор Е. Танайшвили) [4, 18—64]. До речі, саме в цьому огляді тексти подані грузинською мовою без перекладу (літописна стаття "Обращение Грузии в христианство"). Очевидно, автор не хотів руйнувати автентичність текстів X і XІV—XV ст. Він подав тему в двох списках, які, перемовляючись, доповнюють один одного. Російський переклад науковець опублікував раніше, у 28 випуску "Сборника".

Стаття з опису пам'яток старовини різних місцин Кавказу. Тема: ознайомлення з церквами, монастирями, малими об'єктами культу, руїнами історичних об'єктів, пам'ятниками, що їх збудували предки. Подаються археологічні дані.

Особливості графічної концепції видання.

Відділи розділені фізичною картою певної території. Така ж вкладка зроблена наприкінці видання.

Титул є простим. Вихідні відомості відсутні. Обсяг одного випуску коливається приблизно від 200 до 700 сторінок.

Графічне оформлення просте й не відзначається оригінальністю. Роздільними елементами служать лінії, зірочки та пробіли. На перших сторінках статей не використовується більш ніж три гарнітури шрифтів. Виняток становить титул, де використовується сім (!) шрифтів різного накреслення. Широко застосовується виділення напівжирним і курсивом.

Ілюстрації мальовані, їхня якість відповідає поліграфічним можливостям того часу, використовуються вони не часто, за доцільністю. На обкладинці — літографія з зображенням атрибутики й колориту Кавказу.

Колонтитули відсутні, що не є добре, оскільки збірник матеріалів укладений за різного авторства; це ускладнює орієнтацію в статтях видання. Нумерація сторінок проста, розміщується зверху.

Оцінки "Сборника" фахівцями та паралельна періодика

Серед періодики Кавказу існували інші видання дещо вузької тематики ї проблематики. Саме на них спирались автори "Сборника" в написанні своїх статей. Назвемо "Сборник сведений о кавказских горцах". Цей часопис має збіжну проблематику зі "Сборником", але поданий за чіткої деталізації вивчення. У ньому посилена мова документів, понижена цікавість матеріалів поза територією, що вивчається, бідний лінгвістичний і фільклорний матеріал. Для укладачів насамперед важливі події, які відбуваються в ареалі життя горців, а не ті, що були колись.

Серед іншої періодики Кавказу XIX ст. можна зазначити: "Материалы по обычному праву Северного и Восточного Кавказа", "Кавказский сборник", газету "Кавказ".

"Сборник" був достатньо помітним виданням у свій час, причому став таким невдовзі після свого першого виходу в світ. Про це свідчать схвальні відгуки вчених, письменників і журналістів того часу, зокрема, докладні огляди В. Міллера в "Журнале Министерства Народного Просвещения" окремих випусків "Сборника". Письменник виділяє досліджуване нами видання серед інших і наголошує, що воно вирізняється "багатством и разнообразием содержания" [3, 224]. В. Міллер у своїй статті подає широкий зміст найближчих на час написання огляду чисел "Сборника", вирізняючи з нього найцікавіші й найцінніші матеріали.

Отже, можемо констатувати непересічність "Сборника" не тільки в нашому сьогоденні, а й на час його безпосереднього виходу. Тому треба усвідомлювати, що перед нами добре підготовлене редакційно й змістово, важливе в розумінні багатьох життєствердних знань людства видання — феномен видавничої діяльності, створений колективом авторів, свідомих своєї унікальної творчості.

1. Автореф. дис. к. філол. н. : 10.01.05 / З. Алієва ; КНУ ім.Тараса Шевченка. — К.,2006 — 18 с.

2. Сборник материалов для изучения местностей и племен Кавказа. — Тифлис, 1893. — Вып. XX.

3. Журнал Министерства Народного Просвещения. — 1893. — № 1. — С. 224—238.

4. Сборник материалов для изучения местностей и племен Кавказа. — Тифлис, 1912. — Вып. XXII.