Ласкаво просимо

УДК 655.535.5

Здійснено спробу витлумачити поняття "квалітологія книги й тексту", розглянуто підходи до вивчення проблеми якості інформації, досконалості твору як формозмістової єдності.

Ключові слова: квалітологія, якість, ідеальний текст, форма, зміст.

The attempt is made to define the concept of 'qualitology of a book and a text'. The article considers approaches to the study of problem of quality information, improvent of author's work in form-content unity.

Keywords: qualitology, quality, perfect text, form, content.

Предпринята попытка истолковать понятие "квалитология книги и текста", рассмотрены подходы к изучению проблемы качества информации, совершенства произведения как формосодержательного единства.

Ключевые слова: квалитология, качество, идеальный текст, форма, содержание.

Квалітологія як протонаука в книгознавстві. Міждисциплінарний статус. Для початку слід розібратися з термінологією. У той час, як в Україні тільки починають досліджувати кваліологію (квалілогію), у Росії та Європі розробляють цілі комплекси з цієї науки. Чи є відмінність у значеннях цих термінів? Насправді йдеться про одне й те саме.

Квалітологія (лат. qualitas — якість та гр. logos — наука, знання) — наука про якість. Так само й квалі(о)логія. Постає інше питання, а що ж тоді "якість"? Чи має вона мірило? Як філософське поняття — це внутрішня визначеність предмета, що відрізняє його від інших; ступінь вартості, цінності, придатності будь-якого предмета та явища об'єктивної дійсності для використання за призначенням [1, 856]. Принаймні так вітчизняна наука тлумачить вищенаведений термін. Російські мовознавці не роблять категоричних узагальнень, кажучи про певні позитивні чи негативні характеристики, так само, як і про відповідність функціональному призначенню [2]. їх позиція стає зрозумілою, якщо уявити ситуацію: автор у доробку має тексти, які писав не для аудиторії. Після смерті творця їх оприлюднили. Таке часто роблять зі щоденниками (різновид діаріушної прози [3, 3]) письменників. Згадати хоча б Тараса Шевченка. Інший приклад — твори покійної Ніки Турбіної, популярної ще за життя, оприлюднили після самогубства (поетеса померла 2002 р.). Виникає риторичне питання: як оцінити якість?

Філософському поняттю якості не можна надати кількісної характеристики. Тому у видавничій справі варто говорити про виробничу, "промислову" точку зору на якість. Навіть творчість підкоряється законам ринку. Книга тепер — товар, який задовольняти потреби споживача.

Тобто "квалі" стає синтетичною категорією, яка визріває з прагматичних засад: зроби якісніше — матимеш більший прибуток, визнання тощо. Отже, якість — це спосіб ідентифікації процесів чи явищ; система ознак. Ба навіть — сукупність характеристик процесів і явищ. Зрештою — єдність елементів і структури. Кожна з дефініцій має право на існування. Від того, як автор, редактор, видавець для себе бачать "якість", залежить подальша робота над майбутнім виданням, доведення його до пуття, до шаблону з точки зору квалітології. Тут потрібне уточнення: не просто квалітології, а вже кваліметрії — складник дисципліни, яка займається розробкою методів і принципів квантитативного виміру якості, надає кількісну характеристику.

Звісна річ, якість того чи того продукту люди вивчали з правіків, намагалися вирахувати за допомогою набутих знань певні моделі. Так з'явилися стандарти на товари й послуги. Було обрано оптимум, найбільш продуктивний, загальновизнаний. Такий підхід виявляє тільки один із боків квалітології — фізичний, так би мовити. Однак для деяких галузей промисловості та й функціонування держави в цілому більшого не треба.

Таке сприйняття квалітології було первинним і зараз є домінантним (вивчають маркетологи, економісти, менеджери, метрологи). Те, що з'явилося в 60-х рр. у вітчизняній науці під назвою кваліномія [4], пізніше квалілогія (С. Говенко, К. Серажим та російський науковець В. Панов пропонують вживати кваліологія [5]), тепер набуває нового бачення. Наприклад, російський філософ та економіст О. Субетто, говорячи про тенденції у світовій науці напередодні третього тисячоліття, вказує на появу нового значення в розумінні квалітології, пов'язане з "новою квалітативною парадигмою". Він розглядає молоду науку як вияв цієї неопарадигми — вчення про якість об'єктів і процесів в економічній практиці людини, що втілює "новий квалітативізм", тобто сприйняття світу через призму категорії якості [6].

За принципом триєдності квалітологія виявляє комплексну природу. Теорія якості, кваліметрія (величинна міра якості) й теорія управління якістю — ось складники, підкатегорії загального поняття квалітології. Науковці на часі говорять про впровадження дисципліни квалітології з усіма її дочірніми галузями у вітчизняний навчальний процес. Адже, приміром, у Європі студенти-філософи слухають курс квалітології/кваліметрії моралі та етики.

Тож постала потреба журналістам, редакторам, видавцям, авторам та й представникам інших професій, пов'язаних із духовністю, ментальним елементом постійної діяльності (творчість як вид заробітку), усвідомити ще один критерій "якісного" — психологічний. Пошита в сотий раз за зразком одежина не має ніякої емоції. Тут лише механічна робота. її якість виявляється в точності, охайності, відповідності шаблону й стандарту. Водночас пафос ексклюзивного витвору дизайнера може надати просто гарній картинці комплементарного змісту.

Аналогічно для твору й тексту. Квалітологія тексту, книги передбачає осмислення та вивчення не тільки "картинки" видання, форми, досконалість або вади поліграфії. Вона оцінює зміст в усіх можливих аспектах: смислу, інформативності, фактажу, патогенностіь/непатогенності, перцепції та ін.

Проте вітчизняні науковці поки що не розробили ґрунтовних досліджень із цього питання. Маємо два великих центри дослідження видавничої справи — Львів та Київ. На Заході вивчають "квалілогію". Наукова комунікація на рівні семінарів, конференцій (ІІ Міжнародна конференція "Квалілогія книги" 1998 р., ІІІ Міжнародна конференція "Квалілогія книги" 2000 р.), публікацій у профільних виданнях ("Квалілогія книги" — збірник наукових праць, заснований 1996 р.) ведеться тільки в річищі проблем поліграфічного виконання [7]. До розгляду беруть товарну якість надрукованого, оптимізацію процесу виготовлення. Де-факто, Академія друкарства, "Львівська політехніка" говорять про квалітологію як про науку, що вивчає уречевлену якість, без урахування духовного в творчій роботі. Тамтешні фахівці теоретично зосередилися на виконанні, а не на підготовці до виготовлення. Утім, це проблема не лише вітчизняна. Учасники Міжнародних конференцій готують доповіді, присвячені технологічним процесам, устаткуванню [8]. У цьому разі книга постає стосом паперу, скріпленим та оправленим. Прагматичний Захід бачить у виданні поле для новітніх розробок у сфері поліграфії.

У київському осередку вивчення квалітативної проблематики у видавничій справі простежуються натяки на багатоплановість розгляду питання. Та праці ще на стадії розробки. Публікуються матеріали з культури видання, з психології, з теорії твору. За кордоном уже говорять про психологічну кваліметрію, яка займається виведенням кількісної характеристики психічних явищ через соціальні квантори (приміром, слів "не часто", "ніколи", "завжди") та шкали (метод полярних профілів) [9]. Та вона стосується психологічних наук. У медіааспекті — це нива для текстологів.

Таке наукове спрямування текстів частково покриває масив терміна "квалітологія книги". Видавець не повинен розглядати ментальні особливості автора. Це прерогатива текстології. Квалітологія спрямована на дослідження рівня видання, його ергономічності, "необхідності" для користувача за змістом і формальним відтворенням.

Загальної ж концепції квалітології широкому загалові не подано. Щоправда, в київському центрі книгознавства вивчають якість книги не тільки з точки зору поліграфіста. Квалітологічна парадигма досліджень включає якість формозмістової/змістоформової єдності, намагається покращити твір і текст у нерозривному їх існуванні, розглядає "кваліо" результату творчого процесу, адресованого аудиторії. Твір може існувати без тексту. Так само й текст не завжди є фіксацією твору. У першому випадку слід говорити про життя твору в думках автора. У другому — скажімо, технічна інформація або склад продукту навряд чи є повноцінним твором. А як щодо добірок слів у виданнях-практикумах? Це, швидше, сукупність знаків-символів, які на кон'юнктивних правах зібрали в одному місці.

I це дає право говорити про квалітологічний дискурс, хоча останній тільки на ранній стадії свого існування. Маємо дві точки зору, обидві прагматичні. Та факт появи в книгознавчій науці нового розуміння якості продукує дискусію в суспільстві. Внаслідок цього варто очікувати на кристалізацію більш-менш загальної концепції квалітології книги, тексту, твору. Для цього варто детальніше розібратися в моментах протоконцепції квалітології книги.

Змістове наповнення. Квалітологічний аналіз першого рівня. Квалітологічне дослідження включає два глобальних етапи: вивчення змістового та формального наповнень. Обидва рівні дослідження полягають у роботі з текстом як фіксатором твору. Редактор, журналіст, PR-спеціаліст не є тими фахівцями, які вивчають психологію твору, "борсаються" в глибинах підсвідомості автора, який спроектувався в тексті. Квалітологія аналізує зміст (не як ідею, а в контексті ефективності) для його адаптації під найширшу аудиторію.

Саме тому потрібен текст. Він допомагає абстрагуватися від автора, набуває самостійності від особи творця [10]. Вивчення якості складеного матеріалу — нелегка праця, яка потребує різнопланового дослідження. Найперше варто осмислити текст як цілеспрямований продукт інтелектуальної праці. Від його особливостей залежить попит, визнання. Квалітологія розбиває текст за багатьма категоріями, які розглядає абстрактно для доведення всіх елементів до певного максимуму. Після цього досліджують готовий на продаж текст у єдності всіх його складників. Квалітологія використовує методи моделювання та системного підходу через аналітико-синтетичні механізми.

[Смисл]

Що ж може так вплинути на якість? — Найменша дрібничка. Отже, робота над твором починається зі смислу, з ідеї його написання, претексту [1, 872]. Для мас-медіа — з комунікативної ідеї. Якщо правильно сформулювати її (поверховими чи глибинними конструкціями — однаково), зв'язок із читачем, слухачем, глядачем буде. Якісний текст не може страждати смисловою порожністю. Комунікативний текст виконує роль засобу впливу на маси.

Яскравий приклад — нещодавні політичні перипетії. Легко простежити мету політичного дискурсу: збільшити електорат (наприклад, слоган: "Києву європейські стандарти життя"). Однак смисл усіх висловлювань — пройти в парламент. Квалітологія не займається оцінкою сказаного, не каже, що є добре, а що — зле. Ця наука розглядає в цьому (смисловому) аспекті зв'язок сказаного з тим, який уплив воно має. Тобто якість висловлювання, відповідність сказаного до закладеного смислу та поставленої мети для покращення комунікації — ось хліб квалітолога.

Для прикладу проаналізуймо слоган Народного блоку Литвина: "Разом — ми сила!". Логотип: "МИ". Смисл і мета такі ж, як і в решти кандидатів у депутати. З тексту пов'язаних логотипу й слогану виборець розуміє, що блок прагне до єдності й ця згуртованість допоможе. Блок Литвина вирішив зіграти на "штучній роздробленості". Про яку "єдність" йдеться? Єдність народу? Населення не терпітиме того, що його ділять. Громадяни чекають казки про сірого бичка, а не жорстоких реалій. (Чому, наприклад, не переміг Блок Костенка—Плюща ("Здобули волю — здобудемо й долю"), хоч про нього багато говорили?) Тут, швидше, звернення до політиків. Якщо звернутися до решти закликів литвинівців: "У прагненні до порозуміння", "Ми — з народу, з народом і для народу", — то виборець бачить, що кандидати таки прагнуть консолідувати владу. А якщо в парламенті не буде тих сил, які треба об'єднати, тобто всі проголосують за Литвина, матимемо парадокс. Електорат це розуміє, тому віддає голоси за тих, кого треба "помирити". Політтехнологи Блоку Литвина не змогли свої думки втілити в "правильні" тексти. Якщо вже робити акцент на тому, що Народний блок Литвина буде буфером обміну між політичним опонентами, то чому б про це не написати відкрито?

Під час роботи з текстами, рукописами варто думати про ефективність смислу мовлення та доцільність використання того чи того тексту. У політиків одна мета, її уречевлення — смисл (депутатський мандат, урядовий портфель). Варіантів висловлювань повно. "Думай по-українськи", — казали в Народному союзі "Наша Україна". Блок Костенка-Плюща пропонував "купувати українське". Перший приклад — акцент на духовності, абстракції, яка пізніше може набути предметного вираження. У другому гаслі — безвихідна предметність: слоган ніби промовляє про здорову економіку й закликає ізолюватися від усіх. Текст "Нашої України" типовий для гасел західних держав. Спочатку культура, потім промисловість.

Ось чому важливо адекватно розуміти зв'язок Смисл-Мета-Текст. Із цього все починається. Цим може й закінчитися, якщо не поставити ефективні діакритичні знаки над літерами, які цього графічно потребують. У решті комунікативних текстів є інша проблема: автори не володіють прийомами смислового аналізу тексту, не вміють вибудувати його смислову структуру, виокремити основну думку [11, 1].

[Факт]

Текст — явище багатогранне, аналіз його з точки зору квалітології не обмежується оцінкою знакового втілення смислу. Є ще багато аспектів дослідження, зокрема факта, його доцільність, достовірність (реальний чи ірреальний, але правдивий).

Будь-який аргумент автора залежить від його фонових знань, так званої пресупозиції. Залежно від свідомості творця, його здібностей до абстрактного мислення, розуміння фізичних процесів тощо формується дійсність твору. Якщо в матеріалі йдеться про космос, то треба дотримуватися відповідних законів природи, якщо про уявне, то власних правил існування часового та просторового континуумів. Це стосується й художньої літератури.

У комунікативних текстах фактологічний аспект є ледь не найголовнішим. Факт та слово, що втілює цей факт, несуть основне повідомлення. Від їх повноти, точності, достовірності (характеристики, яка змушує довіряти фактові) залежить ефект, головне в медіатекстах.

Для зіставлення звернімося до творчості молодого письменника Л. Дереша. Його тівр "Культ" вразив читачів. Автор спромігся створити інший вимір на території України. У світі, потрапити в який можуть тільки обрані, панують свої порядки: час і простір "по-своєму" є. Факт існування останнього необхідно підтримувати протягом усього тексту. Інакше читач втратить зв'язок із міфом. Реципієнт вигадане сприймає як реальність: не важливо, що іншу. "У тексті читач стикається переважно з реальними обставинами предметного світу. Звичайно, це не пряме зіткнення з дійсністю. Воно опосередковане творчістю автора й тих людей, що готують текст до друку" [12, 41].

Так само, як Толкін створив казкову реальність, яка функціонує окремим виміром, у Дереша власні правила гри в гіперсвіті. Якщо автор сказав, що немає гравітації, то її немає протягом твору. Крім того, в наступних виданнях молодого прозаїка нічого не змінюється: існує такий же вимір. Факт живий, реальний для ірреального.

Істинно реальні факти, тобто дійсні, — злободенне питання журналістських матеріалів та реалістичних, історичних текстів, що не пов'язані з надмірною уявою. У медіасфері в умовах цейтноту виникають неточності. Через те, що неправильно почув, погано побачив, виникають фактологічні огріхи: замість "імпорт" пишуть "експорт". Часто трапляються помилки у власних іменах.

Книга київського науковця, професора М. Тимошика "Історія видавничої справи" "прикрашена" неправдивими відомостями про автора: якщо перевірити наведені цифри, то виявиться, що науковець закінчив Київський університет у 18 років.

Фактологічна помилка може бути наслідком необачного складання, тому так важлива редакторська перевірка всього тексту, який готують до видання, — не тільки основного, а й додаткових. Помилки у фактах також можуть бути наслідком порушення когезії. Дяк із приміського села Троянів Григорій Комарницький, саме той, котрий створив пісню про бідолаху комара, що оженився на мусі, а опісля необачно звалився з дуба, бо його здула звідтіля шуря-буря, сидів на порозі школи, поклавши на виставлене коліно правого ліктя... Це уривок із роману

В. Шевчука "Срібне молоко". Важко зрозуміти, де припиняється мова про комара. Підрядний сполучник "що", за допомогою якого автор охарактеризував сімейний стан комахи, може вказувати на персонажа Григорія.

А хіба редактор не повинен простежувати помилки в текстах? — Повинен. Бо він у першу чергу квалітолог. Його мета — виготовити продукт для продажу. Вибагливий покупець вимагає якісного товару. Сказати неправду — означає втратити довіру. А це загрожує крахом для бізнесу в ринкових умовах. Чому, наприклад, лід стандартної новини інтернет-стрічки сайта "Комерсант Україна" повинен конструюватися навколо лексеми "сьогодні"? Це характеристика якості факту, що повідомляється, свідчення достовірності матеріалу. Це стандарт підприємства.

Квалітологічне дослідження не оцінює факт. Так само, як зі смислом, розглядається ефективність застосування факту для журналістського матеріалу. "Ділові факти" [13] у матеріалі про енергетичну стратегію вказують на помилки урядової програми словами керівника Всесвітнього банку в Росії, Україні та Білорусі: розбудова атомної енергетики потребує 155 млн грн... Тоді ж ТРК "Ера" [14] вказала на позитивні зрушення, які спричинило виконання пробної програми енергостратегії впровадження в 1500 адмінустановах теплоізоляційних заходів дозволило заощадити 30 % енергії. З'явилися неоднозначні відгуки на форумах телеканалів, розпочалася дискусія. Хтось підтримував програму уряду, дехто був противником енергетичної стратегії. Комунікативної мети досягли обидва мовники.

Квалітологія тексту у фактологічному аспекті вивчає доцільність використання для артикуляції смислу мовлення. Найоптимальніший варіант із точки зору якості фактологічного матеріалу комунікативного тексту — журналістика суспільного мовлення. Вона не дає оцінок і коментарів сказаному, намагається висвітлити всі можливі точки зору на той чи той факт реальності. Смислом громадського мовлення є поінформованість населення. Це "журналістика для народу й про народ". Мету втілено у факті, який подано безсторонньо щодо автора матеріалу. У творця є тільки мета, її упредметнене єство смисл і факт, про який говорить хтось інший. Суспільне мовлення продукує інформацію якісно: оперативно, точно, достовірно, прозоро.

Наведемо ще приклад: у передмові до російсько-українського перекладного словника [16] укладачка написала, що українська та російська мови походять від "одного кореня", тому дві нації легко розуміють одна одну. І аргументує: "школа" — грецьке слово. То який спільний корінь мався на увазі: праслов'янський, у якому не існувало такого слова, чи старослов'янський, у який могло потрапити це слово? Неточне висловлення укладачки — факт неповний.

I насамперед винуватців слід шукати серед редакторів, які не опрацювали належним чином службову частину видання. Так само, як і бездоганна фігура з доміно може завалитися від найменшого дефекту, товарне реноме видання легко заплямувати.

[Інформація]

Твір/текст як комерційний продукт спрямований на покупця. Тому треба враховувати його смаки, фонові знання, перцептивні можливості. На цьому рівні до роботи береться видавець. На текст чекає коригування, адаптація.

Адже маємо триєдність: є комунікативний смисл, який полягає в поінформованості певної аудиторії та який виражений фактами. Інформація завжди передається фактом. Наскільки комплементарно для споживача мас-інформаційного продукту створено цей продукт — теж предмет вивчення квалітології: інформативність тексту, рівень розуміння його потенційною аудиторією, адекватність тексту як пропорційну до обсягу сприйнятого характеристику [11].

Головна мета створення будь-якого публічного тексту — донести інформацію. Важливу роль тут відіграє інформаційна насиченість (обсяг поданої інформації) матеріалу: концентрованість повідомлення, його навантаженість. Скажімо, студент сприймає тільки 15 хвилин лекції. Чому? Надмірна інформаційна насиченість перешкоджає нормальному розумінню. Це класична проблема навчальних текстів. Так само й недостатня наповненість книги, статті: мовлення не може живити текст, тому він умирає в головах студентів. Це аналог одночасного спілкування з десятком осіб.

Цінною, прагматичною квінтесенцією в тексті в першу чергу є нова інформація. Тобто якістю з цієї точки зору є вміння автора подати матеріал так, щоб він був рівномірно розподіленим, оптимально великим/маленьким за своєю користю для сприймача — інформативним. Під інформативністю слід розуміти ступінь смисловозмістової новизни для читача [15].

Ця характеристика залежить від орієнтування автора на потенційну аудиторію, що потім має позначитися в анотації до твору в правильній формі. Традиційно для художніх творів намагаються вивести "середнього" читача, який має базову середню освіту, тобто достатній рівень пресупозиції. Звісно, завжди є ризик того, що тезаурус сприймача ширший за "ерудиційний" запас автора. Тоді коефіцієнт корисної інформації для першого члена комунікації прямує до нульової позначки. У подібних випадках споживача підкуповують естетикою, стилістикою та формою (формою форми — просторовою побудовою тексту).

Xоча й інформативність може бути нерівномірною в збалансованому тексті. Окреме слово — це знак у лексичній канві, який може нести "посил" меншої чи більшої сили. Усе через те, що в повідомленні використано мову одного рівня. Для визначення якості тексту треба використовувати метатекстові категорії: поставити запитання, зробити узагальнення, доповнення. Тобто перейти до метамови. Адже об'єктна мова не розглядає істинності та хибності мовлення, не може зробити порівняння: перша розповідає про світ, однак не дає оцінки сказаному [16, 191].

Наприклад, власкор Львівської газети "За вільну Україну" (суспільно-політичне видання зорієнтоване на масового пострадянського співвітчизника) запитує в Президента під час прес-конференції перед виборами до Верховної Ради: "Пане президенте, з огляду на європейський вектор інтеграційного процесу України, як вирішуватимуть демаркаційні проблеми?". Не кожен, хто пізніше читатиме розшифровку в газеті, збагне сказане. Можна було запитати набагато простіше: як розв'яжуть проблему з кордонами України? Певно, потім, коли матеріал готували до друку, запитання перефразували.

Журналіст як співавтор інтерв'ю не подумав про читача, слухача, глядача. Очевидно, на меті була не місія інформування, а бажання поставити президента в незручне становище. Пан Ющенко відповів у річищі сформульованого запитання: категоріями, віддаленими від побутового спілкування.

Як зазначає Н. Волгіна, у цьому полягає дуалізм мовного знака. Те ж саме можна сказати з надмірним використанням словесного матеріалу — експліцитно; або стисло, у логічному варіанті — імпліцитно. Це два способи підвищення інформативності тексту. Перший — екстенсивний: за рахунок збільшення лексичного матеріалу, уточнень краще описується предмет чи явище. Інший — інтенсивний: скорочення лексичних елементів не шкодить змістові сказаного. Тобто, змінюючи знаки, концепт лишається перманентним, а ефективність варіюється.

Мовно надмірні фрази притаманні для наукових та офіційно-ділових стилів. Для уникнення двозначності краще застосовувати більше характеристик одного поняття. Адже згорнуті структури можуть призвести до виникнення полісемії, неточностей. Це викликає постійну "ненапруженість" тексту, прозорість у розумінні, хоча це не завжди пов'язано з легкою мовою. Тексти художньої літератури "напружені": часто треба домислювати, добудовувати логічну структуру. Може бути порушено темарематичний зв'язок, однак від цього не страждає зміст і розуміння. "Дяк Комарницький висунувся з повітки. Срібне молоко ночі прокисло, але ще не стало кисляком, а тільки перетворилося на мертву, нерухому сірятину... Хата вже була далеко" (За В. Шевчуком). Тут введено явище ночі без попереднього повідомлення. Ніч є темою, рема — те, що вона не стала ще "кисляком". Крім того, пропущено факт пересування персонажа. Лакуну в просторовому континуумі між хатою та дяком читач вибудовує сам.

Дуже часто (фактично, завжди) інформативність, закладена автором, не повністю передається вербальним засобом. Тому видавцеві (юридична особа, що готує оригінал-макет) треба працювати з автором над стилем, мовними елементами, конструкціями для досягнення якомога точнішого відтворення повідомлення.

"Польові дослідження з українського сексу" О. Забужко — складний для сприймання текст. Однак у ньому дуже точно "трансльовано" емоції, почуття. Текст гіперемоціогенний, несе інформацію про метареальне. Це стиль письменниці, за яким, до речі, її легко впізнати.

Із точки зору якості квалітологи саме розглядатимуть ступінь відповідності обсягу задумові (те, що хотів сказати автор) й відтвореному інформаційному обсягові плюс ефективність сказаного (якість інформації для сприймача, адекватність розуміння).

Форма форми. Квалітологічний аналіз другого порядку. Мова й слово не єдині вербальні засоби втілення твору. Вже на стадії написання автор його розбиває на смислові елементи, рубрикує. Коли реципієнт не має перебивки, текст утрачає ефективність. Xіба цікаво слухати лектора чи доповідача, який монотонно читає нотатки, при цьому не зупиняючись, не піднімаючи принаймні очей? Не потребує доказу: складно зрозуміти написане на розвороті без жодного абзацу та й із збільшеним форматом "полоси" (таких сторінок доволі багато в однотомному виданні московського видавництва "ЭКСМО" від 2005 р. — "Братья Карамазовы" Ф. Достоєвського). Видавці "Алчності" — роману нобелівської лауреатки 2004 р. Е. Єлінек — брак абзацоподілу перекрили за рахунок звуження шпальти й збільшення кеглю (12—13 пт) та інтерліньяжу. Тому проблеми з читанням немає: сприяє розумінню розрідженість основного тексту.

[Рубрикація]

У наведеному прикладі редакція знайшла оптимальний вихід із проблеми. Не слід пропускати повз себе систему рубрикації, її відсутність чи доцільність. Якісний медіапродукт насамперед не шкідливий, зручний. А якщо видавництво пропонує гарно оформлені "гранки", то як із цим бути? Читачеві потрібне "повітря" на шпальті. "Глухі" тексти не читабельні. Крім того, рубрика (заголовок, окрема рубрика, лід, підзаголовок) має кілька функцій у виданні: змістову, декоративну, акцентування і розподіл матеріалів [17, 388—397]. Знову-таки квалітативний дискурс не виходить за межі характеристики якості.

Рубрика як текст. З цієї точки зору треба знову дивитися на інформативність, триєдність смисл — задум — ідея та факт. Диференціація на рубрики-розподільники, рубрики-акцентатори залежить від закладених у рубрику денотату й конотату. Поінформувати реципієнта покликані обидва класи рубрик. Перший — інформація про те, що далі (після назви рубрики) йтиме нова надфразова єдність. У другому випадку рубрика автор-редакція пропонує споживачеві знання про те, що далі буде цікава інформація. В екстенсіональних текстах використовують рубрики-розподільники. Тут немає традиції заголовка-інтриги, приміром: "Культура класичного арабського світу". Натомість в інтенсіональних текстах поширене й навіть бажане вживання акцепторів. Приклад: стаття в студентському виданні під назвою "Група-вуха" , попри сумнівні асоціації, розповідає про чутки в коридорах навчального закладу.

Рівень інформативності рубрики майже необмежений. Тут ще до основного тексту можна подати все: від авторського ставлення до написаного тексту. Не можна назвати загальний оптимум категорії "рубрика" для всіх текстів. Для наукових, навчальних матеріалів рубрики, приміром, найкраще виконують змістову функцію, вони допомагають логічному викладові нового знання, швидкому орієнтуванню у виданні. їх виносять у контент. Простота змісту в текстовому аспекті є важливим складником якості видання, що не так суттєво для художньої літератури. У красному письменстві, особливо постмодерністів, рубрика несе додаткове естетичне навантаження, хоча може набувати функцій екстенсіональної назви.

У будь-якому разі як метатекстовий елемент видання вона перефразовує пізніше сказане, може надати йому оцінки, в основі має прагматичне стосовно теорії смислу (вивчає відношення знака до концепта, смислу) та теорії референції (вивчає відношення знака до денотата, предмета). Метатекст здатен відкоригувати недоліки знаків основного тексту. Рубрика — своєрідна головна теза, більшою чи меншою мірою прикрашена стилістичними прийомами; вона допомагає ввести читача в дискурс. Повертаючись до питання якості заголовка, підзаголовка, шапки як окремих текстів, треба знову дивитися на відповідність, на зв'язок інтегративного елемента з тим, у який контекст автор намагається ввести споживача інформації своїм повідомленням.

Рубрика є й елементом архітектоніки, побудови візуальної форми тексту. За її доопомогою можна змінити річище запропонованого континууму. Якісна, а отже, ефективна архітектонічна завершеність є також критерієм "квалітексту". М. Феллер вважає, що ефективність тексту визначається рівнем його структурної завершеності. Досконалість надання форми текстові допомагає сприймачеві адекватно (згідно з задумом) дешифрувати повідомлення автора або ж максимально швидко й повно відшукати необхідну інформацію [18, 5].

Досконала архітектоніка має й виховне значення, розвиваючи (або порушуючи) логічну, емоційну, мовну культуру сприймача. Результати обробки, удосконалення форми тексту (паралельно з роботою над змістом) мають і суто економічне значення для суспільства в цілому, впливаючи на швидкість рецепції повідомлення.

Архітектоніка тексту, зрештою, стосується й візуалізації, дизайну. Форма написаного (не шрифтова, а просторова) — первинна картинка, яку бачить адресат. Навіть у телевізійних програмах тексти, які ми не бачимо, а тільки чуємо, мають розподіл: їх рубрикують (дають у тому чи іншому тематичному блоці), називають, виокремлюють інтонаційно та темпорально, виголошують із паузами при переходах від однієї мікротеми до іншої. На радіо та телебаченні архітектоніку тексту створює голос.

У друкованому виданні текст створює візуальну конструкцію, що несе додаткову для адекватного розуміння авторських сентенцій інформацію. Від початку й до кінця уніфікована структура, зручність системи розподілу матеріалу, ритмічність розбиття на підкатегорії, доцільність саме такого членування тексту — усе є предметом дослідження квалітології. Вищезазначені архітектонічні характеристики стосуються в основному екстенсіональних текстів. Автор художнього твору вільніший від канонів оптимального членування тексту, хоча композиційна цілісність рубрикації (уніфікованість) згруповує текст, робить його зовнішньо цілісним. Згадане "Срібне молоко" В. Шевчука поділене на п'ять частин: "Акт перший. Протазис. Одмінець", "Акт другий. Епітазис. Змій-І", "Акт третій. Катастазис із кульмінацією. Змій-ІІ", "Акт четвертий. Катастрофа. Трутизна (Злостиві тіні)", "Епілог". Кожен із великих розділів поділено на рівні за обсягом менші (назви — арабські цифри) підрозділи.

Важливим для створення якісного тексту є дотримання вимог стандартів та санітарних норм. Останні критерії є результатом ґрунтовного аналізу сприймання та розуміння текстів. Працюючи в межах стандартів та норм, видавець продукту не шкодить: текст буде зручним, звичним для людського ока; не розпорошуватиме увагу, не стомлюватиме. Дотримання вимог численних ГОСТів, ДСТУ, ГСУ тощо надає перцептивну допомогу. Водночас і обмежує через застарілість багатьох нормативних документів. Зауважимо: менше половини державних видавничих стандартів (стандарти з інформації, бібліотечної та видавничої справи) були розроблені в 90-х рр. минулого століття. З чинних в Україні міждержавних документів — 45 ГОСТів — жоден не датований XXI ст. [19]. Ті ж, які переглядалися після 2000 р., не мають сили на території України.

Риторичне питання: як в умовах нормативів опублікувати каліграми сюрреалістів (і не тільки)?.. Xіба тільки покладатися на майстерність і винахідливість видавця. Стандарти хай обмежують елементарну творчість, проте дають необмежений простір для фантазії із засобами дозволеного.

В. Шевченко зазначає: "Текст повинен бути не просто надрукованим, а втіленим засобами мистецтва. Без сумніву, сам факт набору, графічної матеріалізації тексту можна було б розглядати як його просторове зображення. Від оформлення видання залежить розуміння читачем тексту" [20]. Зовнішня форма тексту повинна допомагати читачеві збагнути автора, який, членуючи на смислові частини, добираючи відповідні назви, коригуючи стиль, мову, сам намагається розширити інтегративність тексту. Та, крім полегшення перцепції, процес форматування вносить елемент естетизації. І це треба враховувати, аналізуючи якість видання. Постійний складовий квалітологічного дослідження має на меті з'ясувати, наскільки точно архітектура (поки що просторова) передає зміст. Потім визначається ефективність уже мінімально сформованого тексту. Членування — це також один із засобів ритмізації інформативності, балансування авторського повідомлення. Щоправда, поки "чорновий". Форма твору не завершується рубрикацією. Товарно приваблива картинка передовсім красива ззовні. Мова про дизайн.

[Шрифт]

Графічні характеристики майбутнього видання. Графіку слід розглядати як дискретний, однак і моментний вияв тексту. Усе залежить від його типу. Щоденні газети, щотижневики продукують короткочасні матеріали. Сьогодні інформація актуальна, завтра — ні, тому неякісна. Немає часу на роботу автора з художньо-технічним редактором чи дизайнером. Повна картинка тексту залежить від стилю видання в цілому. Якість візуальної побудови передовсім полягає у відповідності вимогам стандартів, дотриманні загального формату подання матеріалів. Такі тексти більш-менш тривалий час мають одноманітну графічну побудову: певна рубрика, визначений обсяг, попередньо напрацьований набір гарнітур. Динамічним у періодиці є сам текст та ілюстративний матеріал, який на правах супроводу чи як самостійний матеріал допомагає сприйняти підготовлене повідомлення. Аналогічно з виданнями однієї серії. У них навіть характер ілюстративного матеріалу повинен бути однотипним.

Коли ж до аналізу береться неперіодичне книжкове видання, то тут текст має моментне графічне вираження. Неповторний дизайн генерується в конкретний час і потім не відтворюється (за винятком стереотипних перевидань).

Шрифти є невід'ємною частиною роботи дизайнера-архітектора видання. Символами задається візерунок, який потім набуває просторової характеристики на папері. Адже шрифти — один із голосів цілісного та злагодженого оркестру, яким є текст [21, 51]. Квалітолог аналізує роботу автора й видавця, правильність добору тієї чи тієї гарнітури, надання стилістичних ідіоособливостей виданню, використовуючи однаковий шрифт. Приміром, видання Любка Дереша за часів публікування в "Кальварії" мали стереотипний формат подання тексту — специфічні виокремлення (квадратні дужки, відбивки, абзаци-речення), використовувалась гарнітура-антиква "Петербург". Ба навіть подібна стилістика стала візитною карткою самого видавництва.

Шрифт також несе психологічне навантаження. Ним можна передати емоційний стан автора в момент творення. За доцільного використання символи доповнюють картину в уяві читача. Часто гарнітури, що нагадують рукописні знаки, в художніх текстах використовують для передачі індивідуального, імітації немеханічності. У "Польових дослідженнях з українського сексу" Оксани Забужко віршовані вставки, що, певно, верифікованою формою покликані краще передати емоції та психічний стан героїні, складені рукописною буквою (гарнітура "BetinaScri.pt").

Проте й у використанні шрифтових особливостей є стандартні обмеження. Видавець не погодиться на випуск підручника для старшої школи, зверстаного рубленою гарнітурою. По-перше, стандарт не рекомендує [22], по-друге, гротески — шрифти для інформаційних матеріалів, статей у періодиці (хоча стандарт знову-таки говорить, що основний текст газетного видання повинен бути складений антиквою [23]). Обираючи шрифт, треба дивитися на його читабельність та відповідність стилю публікації. Для ділових документів доцільно використовувати класичні (антикви) гарнітури [24].

Та й великі за обсягом художні твори навряд чи знайдеш "обрубленими". Гротески радять використовувати у виданнях для дітей (обов'язково розміром не меншим за 14 пунктів) та інформаційних медіа. Виняток — кібер-журналістика та інтернет у цілому. Мережна сфера не нормується (в Україні). Інтернет-тексти спрямовані на візуальну привабливість, тому автори вдаються до різноманітних хитрощів: ставлять динамічні тексти, нагромаджують різноманітним оздобленням тощо. У Європі набувають популярності трансскрипти (рухомі шрифти). Ними подають заголовки. їхня специфіка: вони є файлами-шрифтами, одначе відображаються на будь-яких комп'ютерах, під'єднаних до всесвітньої мережі. Для відображення незвичайних гарнітур у комп'ютерах користувачів має бути проінстальовано використаний автором шрифт. Інакше браузер замінить невідоме накреслення літер, тим, яке знає.

Сучасний російський шрифтограф-дизайнер Микола Дубіна в статті в журналі "Комп'юАрт" (№ 12. — С. 200) зазначив, що в деяких дизайнерів-початківців так ї є: тільки питання — антиквою чи гротеском краще доповнити зображення (мається на увазі реальну ілюстрацію). При цьому характер перших і других сприймають доволі примітивно: є в них засічки, немає; чи контрастні вони [25]. Якісно дібрати шрифт — означає оцінити всі його переваги та недоліки, продумати відповідність рисунка шрифту до змісту сказаного. Тобто проаналізувати контрастність, вузькість-насиченість, інтерліньяж, трекінг, кернінг деяких елементів. Видавництво "Факт" для оформлення "Польових досліджень... " застосувало гарнітуру "Академія": маленькі вічка літер (асоціації: інтрига, роздуми, філософія, психологізм), значний міжрядковий інтервал. Варто сказати, що аналогічний шрифт використовують видавці Паоло Коельо. Експериментально доведено, що сприймання тексту залежить від величини вічка: чим воно більше, тим "несерйозніше", не моралізаторське враження справляє матеріал (прямує до статусу "видання для дітей") [26]. Вищезгадана "Алчность" Ельфриди Єлінек зверстана неконтрастним шрифтом із широким вічком 12 кеглем. Отже, цілком збігається з авторською типологією видання — розважальний роман.

Гарнітури несуть власний психологічний заряд. Літери з трикутними засічками "агресивні". Будь-які гострі форми насторожують, зосереджують людину, змушують думати. Шрифт із затепленими зарубками свідчить про літературу ненав'язливого характеру з поверховим психологізмом. Видання для дітей до 10 років не можна оформлювати антиквами. Причина полягає не тільки в навчальній меті. "Гостроконечні" тексти шкодять психіці малечі, вони є патогенними за зовнішньою формою.

[Дизайн]

На дрібницях тримається якість. Робота художника (художньо-технічного редактора, дизайнера) або ведеться паралельно з усім редакційно-видавничим процесом, або завершує опрацювання оригінал-макета. В останньому випадку добір гарнітури вже є стадією дизайнерського процесу (на телебаченні, в інтернеті).

Вдалий дизайн допомагає приховати деякі недоліки, виконує промоційну функцію, приваблюючи потенційного адресата. Першочергова картинка для уявного споживача тексту закладена в зовнішньому оформленні. Тому на цій стадії важливо пам'ятати про технічні можливості виготівника та матеріальний носій тексту. Бо не завжди наміри автора й видавця можна вкласти в рамки можливого. Нагадаємо: Західний центр вивчення квалітології переймається саме цими питаннями.

Гарна обкладинка — те, чим нині привертають увагу. Для видавця це якісне вирішення фінансового питання. Проте до якісного дизайну це не стосується. Аналізуючи сучасний книжковий ринок, може скластися враження, що більшість книг творять за такою схемою: редакція працює над текстом, а художник вдома творив окремо. Потім усе поєднали, і — в друкарню.

Дизайнер повинен співпрацювати з редакцією: з художньо-технічним редактором (архітектоніка), автором (побажання щодо ілюстрацій), видавцем (можливості друкарні). Форма як імідж (дизайн) та форма як організація простору (архітектоніка) нерозривні. Не просто почленувати текст, а й надати йому певну особливість — ось завершальний елемент креативу.

Першочергова мета дизайну — привабити до товару. Потім — належно оформити. Рівень попиту на видання (навіть привернення уваги покупця) уже характеризує відповідність поставленій меті. Хоча не слід плутати вдалий дизайн із яскравим вирішенням. Дизайн видання — цілісний компонент тексту, що служить для єдності останнього.

Дизайнер видання часом забуває, що працює над складовою частиною продукту. I на виході на ринку з'являється ідеальні картинка й текст. Дизайн-архітектоніка та текст повинні бути комплементарними, взаємодоповнювальними.

"Дизайнер должен сразу (уже на первой стадии работы) представлять себе, что главенствует в композиции — шрифтовые или изобразительные элементы. Как они будут соотноситься между собой и что это соотношение эмоционально выразит" , — вважає Н. Дубіна [25].

У "Срібному молоці" подано невдалі ілюстрації. Через це зображення існує відірвано від тексту. Твір про події XVII ст. в Україні (добігали кінця середні віки, панувала канонічна манера писання картин, іконопис), ілюстративний матеріал же виконано в модерному стилі. Крім того, зображення дає хибне уявлення про головного героя, не збігається з описом.

У навчальних виданнях текстами й ілюстраціями до них навчають. Тут якісний дизайн — це зручний дизайн. Телевізійні тексти підкоряються аналогічній характеристиці. Перебивки-заставки каналу "М1" — "Кров з молоком": колір тексту, денотат останнього та супровідне зображення єдині. На телебаченні всі новинні служби (та й будь-які програми взагалі) намагаються подавати уніфіковані титри, ексклюзивні елементи в оформленні матеріалів. Рекламні тексти найчастіше страждають перевантаженістю. Слоган, що містить у собі кількарівневе послання, перебивається картинкою, хоча промоційні матеріали (особливо політичні) слід розглядати як зразки комплементарного поєднання тексту, гарнітури, рубрикації, дизайну-архітектоніки як іміджетворчих компонентів. Наприклад, плакат БЮТ, де лідерка політсили тримає паросток. Красномовно, просто, вишукано.

Восьме перевидання "Польових дослід-(2004) містить ілюстрації тільки на обкладинці. Елементарна форма не ускладнює психологічно важкого змісту. Основний текст самодостатній, почленований. Гарнітура вдала (колір тексту не чорний, має синюватий відтінок), вимог стандартів щодо оформлення дотримано. Обкладинка та французький клапан — чудовий покривний засіб для роману. Три складники якісного продукту — зміст, форма та вартість — поєдналися в книзі.

Утім, не тільки людський чинник є визначальним. Неякісний друк частково шкодить зовнішньому виглядові продукту. Сучасна література поляризується: прямує або до сувенірності, або до низькосортності.

Володар гран-прі "Книжка року—2005" дев'ятикілограмова "Україна — козацька держава" виготовлена на глянсовому папері високої цупкості, має велику кількість ілюстрацій, шкіряну тиснену палітурку (є варіант у тканині), вартість такого видання відповідна — 1800 грн у видавництві (2005). Так само українське представництво російського "Віта Нова" пропонує читачам виконані на дорогому папері, зі шкіряною оправою видання класиків. Наприклад, роман "Брати Карамазови" Ф. Достоєвського у двох томах коштує 650 грн.

Якість — пропорційна вартості. У тому випадку, якщо не вистачає коштів, видавці зменшують тираж, замінюють папір. У результаті можна отримати щось на зразок нового роману Андрія Кокотюхи "Повзе змія": оправа — кольорова, основний текст — на газетному папері.

Папір інколи стає елементом дизайну. Уже тривалий час є популярним прийом візуального зістаріння матеріального носія для кращої передачі написаного. "А-ба-ба-га-ла-ма-га" друкує свої видання на не білому папері. Це не стилістичний хід. Видавництво Івана Малковича подбало про ергономічність дизайну: такий колір менше стомлює око, нагадує колір материнської шкіри, тому "рідніший" для читача дошкільного віку.

Якісний продукт сприймається та визнається всіма сегментами аудиторії спрямування. Тому знак (слово й текст) і його форми (лексична та графічна) покликані надати продуктові більшу міру перфектної складової. Для преси це можна передати законом важелів: текст — докладена сила, довжина плеча — графічна форма. До меншого плечика треба докласти більшу силу й навпаки. Дизайн підсилює слабкий зміст. Аналогічно на телебаченні: домінує картинка. На радіо немає дизайну тексту. Там використовується тільки модуляція, архітектоніка радійного матеріалу за допомогою можливостей людського голосу та спеціального програмного й апаратного забезпечення. Слухач може створювати для себе віртуальний текст, начитаний диктором чи ді-джеєм.

Рівні квалітології. Єдність змісту та форми. Квалітологія тексту, як і будь-яка наука, прагне розглянути якість в усіх її виявах. Вона намагається порівняти створений продукт із ідеальною моделлю, застосовуючи дисперсний аналіз, побудувати систему норм, закономірностей випуску якісного тексту. Квалітологія та її рівні шукають компроміс вимірів. Якість як економічна категорія відбиває сукупність властивостей продукції, що зумовлюють ступінь її придатності задовольняти потреби людини відповідно до свого призначення. Крім того, якісний текст як продукт — безпечний (непатогенний), ергономічний, відповідає естетичним характеристикам, екологічно нешкідливий (стосується матеріальної конструкції) [27].

Концентрація наукових розробок на одному напрямі (поліграфічний аспект квалітології) не є доцільним. Адже в тексті головне не фізичне відтворення. Останнє тільки доповнює загальну картину видання, узагальнює виконану роботу. Більше того, на ринок вийшли електронні видання. Участь у книжкових виставках беруть спеціалізовані підприємства. У їхніх творах — мінімум поліграфії.

Та позаяк головне у виданні — єдність форми та змісту. Літературознавці формозмістом (чи то пак, змістоформою) вважають відповідність денотата та концепту, ідеї та знака, того, що треба сказати, до того, як це сказано [28, 121]. Квалітологія йде далі, розглядаючи якість зв'язку форми та змісту як фізичної й графічної форм та смислу зі знаком відповідно. Саме це поєднання впливає на герменевтику продукту. Робота автора, видавця та поліграфіста підпорядкована герменевтиці. Головне, аби покупець зміг витлумачити текст так, як того прагнув автор, приступаючи до написання. На інтерпретаційні властивості тексту також впливає його матеріальне відтворення, що пов'язано з психологією сприймання. Не дуже приваблює книга, надрукована на газетному папері. Зрештою, ускладнює комунікацію недотримання стандартів поліграфічного виконання. Нюансів дуже багато. Особливо це стосується електронних видань, кібер-текстів, які ніхто не регламентує.

1. Новий тлумачний словник української мови : у 3 т. / уклали: В. Яременко, О. Сліпушко. — К. : Аконіт, 2004. — Т. 3. — 864 с.

2. http://dic.academic.ru/dic.nsf/enc3p/151618 [02.04.2006].

3. Шевчук, В. "Журнал" Тараса Шевченка як художній твір : передм. до "Щоденника" Тараса Шевченка / В. Шевчук. — К. : Школа, 2003. — 272 с.

4. Бородина, В. А. Квалитология и квалиметрия библиотечного общения. — ellib.gpntb.ru/ntb/2005/10/ntb_10_5_2005.htm; Азгальдов, Г. Г. О квалиметрии / Г. Г. Азгальдов, Э. П. Райхман. — М. : Изд-во стандартов, 1973. — 172 с.

5. Панов, В. Основы управления качеством продукции / В. Панов. — М. : АМИ, 1998.

6. Субетто, А. И. Россия и человечество на перевале истории в преддверии третьего тысячелетия. —http://www.trinitas.ru/rus/doc/0016/001b/00160191.htm [02.04.2006].

7. http://int.nau.edu.ua/html/ctor17.html [02.04.2006].

8. Матеріали II Міжнар. наук.-практ. конф. "Квалілогія книги". — 1998. —http://www.pmk.me.vtu.lt/?did=10060&page=DARBUOTOJO_CV [02.04.2006].

9. Платонов, К. К. Краткий словарь системы психологических понятий / К. К. Платонов. — 2-е изд., перераб. и доп. — М. : Высшая школа, 1984. — 174 с. —ellib.gpntb.ru/ntb/2005/10/ntb_ 10_5_2005.htm .

10. http://www.refine.org.ua/pageid-1751-1.html [02.04.2006].

11. Кириченко, Р. В. Вплив смислової структури тексту на його розуміння студентами : автореф. дис.к. психол. н. : 19.00.07 / Р. В. Кириченко ; Ін-т психології ім. Г. С. Костюка АПН України. — К., 2004. — 21 с. : табл. — укр.

12. Социальная практика и журналистский текст / под ред. Я. Н. Засурского, Е. И. Пронина. — М., 1990. — 175 с.

13. Ділові факти // Телеканал "ЮТУ". — 2006. — 23 берез.

14. Ера бізнесу // ТРК "Ера". — 2006. — 23 берез.

15. Валгина, Н. С. Теория текста / Н. С. Валгина. — http://www.hi-edu.ru/x-books/xbook029/01/ и^ех.Мт1?рагі-024.Мт.

16. Ивин, А. А. Логика : учеб. пособ. /А. А. Ивин. — 2-е изд. — М. : Знание, 1998. — 323 с.

17. Шевченко, В. Е. Заголовки як спосіб впливу на суспільну свідомість // Наук. зап. Луган. нац. пед. ун-ту. — Луганськ : Альма-матер, 2004. — Вип. 5. — Т. 1. — (Філологічні науки).

18. Феллер, М. Д. Эффективность сообщения и литературный аспект редактирования / М. Д. Феллер. — Львов, 1978. — 222 с.

19. Стандарти з інформації, бібліотечної і видавничої справи. — http://www.library.univ.kiev.ua/ukr/about/dstu.html [07.02.2008].

20. Шевченко, В. Е. Графічна організація друкованого тексту та його художня інтерпретація засобами складання // Наук. зап. Ін-ту журналістики. — К.,2001. — Т. 2.

21. Фаворский, В. А. Рассказы художника-гравера / В. А. Фаворський. — М. : Детская литература, 1976.

22. ГСТУ 29.2-97. Підручники і навчальні посібники для загальноосвітніх шкіл та інших типів середніх навчальних закладів. Поліграфічне виконання. Загальні технічні вимоги. — К. : Держстандарт. — 1997.

23. ГСТУ 29.3-2000. Газети. Поліграфічне виконання. Загальні технічні вимоги. — К. : Держстандарт. — 2000.

24. Чекаль, А. Психология восприятия шрифта. — http://www.agency-siam.ru/ pub1ish/design/font [15.04.2006].

25. Дубина, Н. Принципы построения изобразительно-шрифтовых композицый. — http://www.agency-siam.ru/pub1ish/design/princip [15.04.2006].

26. http://www.refine.org.ua/pageid-1756-1.htm1 [15.04.2006].

27. Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення : декрет Кабінету міністрів України від 8 квітня 1993 р. — № 30—93. —http:// www.ucrf.gov.ua/ru/doc/vr_km/1084281405/ [16.04.2006].

28. Галич, О. Теорія літератури : підручник / О. Галич, В. Назарець, Є. Васильєв ; за наук. ред. Олександра Галича. — К. : Либідь, 2001. — 488 с.

29. Сучасна українська мова : підручник / за ред. О. Д. Пономарева. — 2-ге вид., перероб. — К. : Либідь, 2001. — 400 с.

30. Мацько, Л. І. Російсько-український і українсько-російський словник / Л. І. Мацько. — К. : Вища школа, 1995. — 283 с.