Ласкаво просимо

УДК 688.751+004.353.2

Пораналізовано поняття "телевізійна маска", розглянуто складники цілісного образу телеведучого; досліджено історію виникнення "маски", осмислено маски-образи Українського телебачення.

Ключові слова: маска, телеведучий телевізійної програми, актор, психологічна модель, маска-образ.

The article is based on the analysis of the "TV mask" notion. It examines constituents of entire image of TV presenter, history of masks emergence and analyses masks images of the Ukrainian television.

Keywords: masks, presenter of television program, actor, psychological model, television mask-image.

Статья посвящена анализу понятия "телевизионная маска", рассмртрены составления целостного образа телевизионного ведущего, исследуется история возникновения маски, охарактеризированы маски-образы Украинского телевидения.

Ключевые слова: маска, ведущий телевизионной программы, актер, психологическая модель, телевизионная маска-образ.

На сучасному етапі українська телевізійна журналістика перебуває в стадії пошуку. Загальне ставлення аудиторії до роботи ведучих складно назвати позитивним. За будь-яких умов перед камерою телевізійник створює певний образ, надягає на себе маску — тип, що має певну поведінку, набір рис характеру тощо. Українські телевізійні маски не завжди є завершеними, цілісними. Актуальність статті полягає у виявленні необхідних елементів створення образу. Певні психологічні, акторські та власне журналістські прийоми полегшать роботу журналіста в кадрі, сприятимуть взаємодії з глядачем, допоможуть створити єдиний образ. Це стимулюватиме загальний розвиток Українського телебачення, його перехід на новий професійний рівень.

Для висвітлення даної теми було опрацьовано праці таких науковців, як О. Бодолєва, Ю. Єлісовенко, О. Курочкіна, С. Мокульского, Р. Пилипчука, К. Станіславского, І. Тронсько-го, А. Щербакової.

Мета дослідження — з'ясувати елементи обра-зу-маски телевізійного журналіста.

Щоб досягти поставленої мети, слід виконати такі завдання:

— визначити можливі значення поняття "маска";

— дослідити історію виникнення маски;

— проаналізувати зміст поняття "маска-образ на телебаченні";

— розглянути маски Українського телебачення.

Об'єктом дослідження є телевізійні образи-маски.

Для вирішення поставлених завдань були застосовані такі методи дослідження: історичний, аналіз документальної інформації, аналіз масок сучасної української тележурналістики.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше запропоновано наукову концепцію створення образу-маски журналістом із урахуванням певних чинників; доведено важливість засвоєння журналістом деяких психологічних та акторських прийомів.

Результати дослідження можуть стати початком масштабного всебічного дослідження зазначеної проблеми та розробки єдиної теорії створення телевізійних масок.

Згадаймо, з яким виразом обличчя та яким тоном Марія Кисельова говорила учасникам своєї програми "Вы — слабое звено!". Весь її образ нагадував або сувору вчительку, від якої хочеться триматися навіддалі, або начальницю, якій не те, щоб перечити, зайвого слова казати не варто. Подібні образи нерідко зустрічаються у театрі та кінематографі. До речі, у повсякденному житті Марія Кисельова спокійна, привітна жінка. Коли ж приходить на роботу, надягає маску.

Власне, подібні маски надягає кожен з нас. Зустріч із друзями, робота, офіційний прийом, вихід у театр або на побачення... Часом ми самі не помічаємо, як надягаємо на себе різні маски та змінюємо їх залежно від ситуації: з друзями ми веселі та товариські, на роботі — серйозні та ретельні, на побаченні — ніжні та романтичні. Наші повсякденні маски створюються інтуїтивно, на основі життєвих спостережень щодо певних ситуацій. Для людини ж публічної, а особливо для ведучого чи актора, маска є професійним засобом.

Наша стаття має на меті визначити, яким чином може використовувати маски журналіст-телевізійник та ведучий телепрограм; розповісти історію виникнення масок; з'ясувати, які маски використовують на телебаченні сьогодні.

І актор, і журналіст-телевізійник "надягають маски" для того, щоб діяти відповідно до умов. Ведучий телевізійної програми може стати шукачем пригод, кулінаром або просто незалежним спостерігачем. "Маска" стане в пригоді журналістові й під час інтерв'ю, коли треба підлаштуватися під співрозмовника. Адже чим ближча чужа думка до власної, тим вища оцінка людини, яка її висловила. Психологи виявили, що впевненість у припущенні "спорідненості душ" є надзвичайно великою. Важливо, щоб в усьому було порозуміння, тоді починає діяти схема сприйняття ставлення до журналіста. Якщо ви максимально схожі на вашого співрозмовника — і зовні, і помислами, і манерою говорити, — то він схильний ототожнювати вас із собою й, як кажуть, починає вірити вам, як самому собі. Якщо ж ви значно відрізняєтеся від нього, то він, наймовірніше, сприйме вас як опонента, якому, звичайно, довіряють менше. Тому при спілкуванні часом варто наслідувати співбесідника: якщо він говорить швидко, голосно й емоційно, то й ви намагайтеся говорити так само; він говорить спокійно — і ви говоріть спокійно; він схильний до гумору — і ви пожартуйте; він по-філо-софськи підходить до питання — і ви спробуйте. (Якщо не виходить — нічого страшного, тоді будьте природні) [1; 73—74].

І ще. Не треба копіювати співрозмовника буквально. "Маска", яку часом варто надягти під час інтерв'ю, зовсім не означає відмову від власного "я". її варто сприймати лише як набуття певного досвіду. Надягаючи "маску", журналіст може створити для героя комфортні психологічні умови. Люди рано втрачають здатність безпосередньо бачити або чути. Це відбувається через те, що вони одержують усе опосередковано. Маленькі діти здебільшого народжуються люблячими, а це й є щира природа близькості [1, 82].

Подібне відчуття захищеності й затишку намагається передати героєві журналіст, принаймні на час спільної роботи. Психологічний комфорт героя не менш важливий, ніж його зовнішнього вигляду на моніторі. Зручна поза й оптимальна дистанція дозволять домогтися ефекту невимушеної бесіди.

До того ж справжня мотивація героя може бути розкрита в напруженій ситуації. Іноді журналіст спеціально створює психологічну модель такої ситуації, провокуючи героя на відвертість. А часом, навпаки, сам репортер ставить себе в подібні умови, щоб викликати довіру співбесідника.

Наприклад, під час підготовки матеріалу про повітряні види спорту авторові довелося виконати стрибки з парашутом та політати на паро-плані, щоб викликати головного героя на відвертість. Компенсацією стало очевидне скорочення психологічної дистанції.

Загалом саме поняття "маска" має кілька значень. Походить воно від французького masque та арабського mashara, що перекладається як насміхатися, робити смішним, жарт. Має такі значення:

1) накладання на обличчя певного матеріалу з вирізом для очей;

2) персонаж у масці, що сприймається в цілому: з особливим костюмом, пластикою, голосом і т. д.;

3) один зі способів зображення в драматургії: схематичний, узагальнений тип, що має певну поведінку, обмежений набір рис характеру, пов'язаний із ним сюжетом [2, 47].

Телевізійні маски, про які йшлося вище, належать до третього типу. Проте саме поняття "маски", що стосується поведінки, виразу обличчя, характеру, утворилося від маски, яку надягають. Вона в свою чергу поділяється на маску обрядову та утворену від неї маску театральну.

Обрядові маски використовували для проведення різних обрядів. Найбільш популярними серед народів світу були поховальні маски. Відомі вони ще з часів неоліту. Археологами було знайдено золоті маски в гробницях давнього міста Мікени, датовані XVI ст. до н. е. Вважалося, що золотий образ на обличчях померлих охороняє їх від злих духів. На відміну від цього, посмертні маски в Давньому Єгипті повинні були допомагати душі померлої людини залишити своє тіло. Крім золота, в давні часи для створення маски використовували шкіру тварин, камінь, дерево, гіпс, глину, метал тощо. До речі, посмертні образи виготовляють і сьогодні. Переважно використовують для цього гіпс та бронзу. Середня вартість у Європі гіпсового зліпка становить 900 євро, бронзового — 1900 євро [3, 14].

Використовували маски й для інших обрядів: календарних (поява людини в масці означала прихід предка зі світу померлих до світу живих у певну пору року), весільних, лікування хворого, перед початком полювання чи воєнних дій. Будь-яка обрядна маска — не гра і не жарт. Це спосіб встановлення контакту зі світом мертвих. Тому виготовляти її могли лише обрані та освячені. Підглядання за цим процесом суворо каралося. У слов'янських народів великим гріхом вважалося надягання маски поза обрядом, адже в ній, як і в ляльці, могли жити злі сили [4, 358].

Обрядові маски поділяються на людиноподібні (антропоморфні), тваринні (зооморфні) та змішані. Зооморфні маски найчастіше зображають тотемну тварину. Серед слов'янських народів, зокрема українців, був поширений образ кози. Це вивернений хутром навиворіт кожух, дерев'яна голова з бородою, рухлива нижня щелепа. Носили козу на палиці або на довгій тичині в супроводі хорового співу й колективного виконання окремих магічних дій. Подекуди цей обряд переріс у самостійне, розгорнуте дійство, яке іноді пов'язувалося з театралізованим обрядом "Маланка". Популярними були сцени продажу кози, що символізувало смерть/воскресіння, випас кози, що мав підґрунтям сприйняття потойбічного світу як пасовища, де один із богів випасає душі мертвих. При поховальних обрядах в українських Карпатах теж використовували зооморфні маски: "ведмідь", "коза", "чорт", "смерть". Щодо "ведмедя", то траплялися ігри, які відтворювали полювання на ведмедя або ведмежу комедію. Метою цих і подібних забав при мерці було намагання протидіяти смертоносній силі й у такий спосіб заслужити допомогу від померлого [4].

Серед народів світу популярним також є птахоголовий персонаж. Виник він унаслідок міфологічних уявленнь про те, що птахи є посередниками між світом живих та світом мертвих.

Людиноподібні маски мають схожість із людським обличчям. Проте вираз його викривлений за рахунок збільшення розміру окремих рис. Людиноподібна маска може мати три ока, рот замість очей тощо. Існують і подвійні маски близнюків, де обличчя належать до різних світів [5].

Поступово з обрядових дій почали утворюватися театральні сцени, а обрядова маска перейшла у маску театральну. Одним із основних складників розвитку античної трагедії є культ бога Діоніса (Вакха). Його втіленням вважали рослин (дерева, виноград) або тварин (бик, кінь, козел). Вважався його покровителем творчих сил та природи. У Фракії існував більш примітивний обряд навколо культу Діоніса. Навколо тварини, уособлення бога, вночі збиралися люди з факелами, у шкірах та з рогами на голові. Під звуки флейти починався неймовірний танець. Перебуваючи в нестримному стані, вони кидалися на тварину, розривали її на шматки та зжирали сирою. А потім із повним спокоєм уявляли собі та пестили новонародженого бога. Роздертий та оживлений бог уособлює боротьбу добрих та злих сил, невинного страждання та остаточної перемоги справедливості. Пізніше Діоніса було визнано богом родючості, вина, а також володарем душ померлих. На його честь проводилися обряди карнавального типу. Саме від культу Діоніса утворилося три віхи античної драми: трагедія, яка виникла від пристрасної гілки діоніської релігії та її морального переосмислення; комедія, що була пов'язана з карнавальними особливостями; драма, що походила від лісних демонів, супутників Діоніса, проте не відігравала самостійної ролі та була попередницею трагедії [2, 50].

На українських землях зародження театру можна пов'язувати з місцевими обрядами, з естетичною функцією обрядового дійства, з драматичною грою, що була притаманна для української обрядовості. Елементи театрального мистецтва присутні в українській різдвяно-новорічній, весняній, весільній та поховальній обрядовості минулих століть.

Прикладом присутності театралізованих елементів у українській обрядовості може бути звичай святкувати Маланку. Відбувається цей обряд 31 грудня, у день св. Меланії, а другим персонажем виступає Василь, день якого припадає на 1 січня. Згідно з цим обрядом ряджені розігрували в хаті, куди вони приходили, комедійні сценки. Парубок, переодягнений у молодицю Маланку, пародіював жіночу роботу, причому всі рухи суперечили загальній логіці: все вона перевертає, розливає воду на долівку, сміття підмітає від порога до середини хати, мокрою ганчіркою протирає піч, а глиною натомість обмазує меблі й начиння. Тобто створювався образ, діаметрально протилежний народному ідеалові жінки-господині. У цьому полягала виховна функція обряду, де артисти в карнавально-сатиричній ігровій формі утверджували норми народної моралі [5].

З обрядовості до театру потрапила й "маска". Часто її використовують як емблему театрального мистецтва в цілому. "Маска" дає можливість зіграти універсальну емоцію, її особливість дозволяє розпізнати різні типи персонажів. Театральна маска існує у формі накладки на обличчя (театр Давньої Греції, буддійський містерійний театр, комедія дель арте (Commedia de11'arte), (японські театри "Но" та "Кабукі").

Першими масками в античному давньогрецькому театрі вважали мастіння обличчя вином та маску у вигляді кози, що пов'язували діоніським культом. Пізніше в грецькому театрі маски почали виготовляти з тканини, яку покривали гіпсом. Такі маски одягали на голову акторові. Були вони збільшених розмірів та з яскраво виявленими рисами, адже лише таким чином їх можна було розглядіти в грецьких, великих за розміром, театрах. Крім того, на той час цілу трагедію могли зіграти всього три актори. Через великі розміри, маски длегко замінювались, і один актор встигав зіграти до десяти ролей. Надалі техніка виготовлення масок значно розвинулась. За свідченнями дослідників, існувало більше се-ми-десяти типових масок. До того ж виготовлялися індивідуальні маски. Це й Едіп із налитими кров'ю очима, і рогата Іо, й одноокий Циклоп. В основі комедійних масок часто були карикатурні образи.

Маски італійської імпровізаційної Commedia de11'arte, що виникла в середині XVI ст., слугували для висміювання різних типів тогочасного суспільства. У XVII ст. Commedia de11'arte різко змінює свою позицію. Вона стає бароковим жанром. Маски втрачають будь-який зв'язок із дійсністю та стають абсолютно умовними театральними фігурами [8, 236].

У Китаї та Японії до нині збереглися старовинні форми придворно-аристократичного театру. Так, у японському театрі "Но", що пов'язаний із японським самурайством, грим-маска надягається на головного виконавця п'єси. Ці маски є постійними та закріплені за певним персонажем театру. Інші актори виступають зовсім без гриму, незалежно від ролі.

Такий же канонічний характер мають і маски японського театру "Кабукі", який виник у XVI ст. У передмові до книги гриму "Кабукі" зазначено: кожен новачок повинен із великою повагою ставитися до цих канонів, він не має права щось змінювати чи додавати, бо створено це було великими акторами, гідними наслідування.

Загалом маски використовували в різні часи та різні народи, надаваючи їм різних форм та значень.

Коли ведучий чи журналіст створює собі певний образ, характер, він надягає маску. Певною мірою це є та маска, до якої з таким благоговінням ставилися наші пращури; надягати яку дозволялося лише обраним.

Яскравим прикладом створення образу є робота в кадрі Наталі Сопіт — ведучої програми "Гра долі", що виходить на "5 каналі". Проект включає серію фільмів, присвячених видатним людям, що жили та працювали в Україні або ж мають українське коріння. Знімальній групі доводиться відображати події різних часів. Завдання ведучої — відчути цей час, знайти в ньому для себе місце. Для кожного фільму підбирається спосіб зйомки, монтажу, костюми ведучої, відповідний антураж. Тож ведуча стає не просто спостерігачем, а й бере безпосередню участь у розгортанні подій. Часом за героя треба прочитати його листи, монологи тощо. Добре поставлений голос ведучої, акторські здібності, а також українськомовна команда сприяють створенню відповідного образу. Проте іноді молода

Наталя Сопіт забуває про те, що маска має щільно прилягати до тіла. Залишаючи її в костюмі та оточенні, ведуча часом займається самоспогляданням. А ще Костянтин Станіслав-ський писав: "Ведь Шекспир не для того писал "Укрощение строптивой", чтоб ученица Вельяминова показывала зрителям свою ножку и кокетничала с поклонниками" [7, 53]

Проте якщо у Наталі Сопіт самоспоглядання трапляється зрідка й закинути їй це можна через малий досвід, то у Надії Мейхер, ведучої програми "Неймовірні історії кохання" на телеканалі СТБ, самоспоглядання, здається, є основною метою роботи у кадрі. Зберігши томливий голос із часів виступів у гурті "ВІА ГРА", вона приблизно в одному ритмі та з однаковим виразом обличчя читає тексти журналістів: чи то про глибоке серйозне почуття, чи то про кумедний любовний випадок.

Хто не показує на телебаченні ніжки, то це ведучі новин (як правило, до слів "а тепер прогноз погоди"). По-перше, не дозволяє середньо-поясний план, по-друге, свого образу вони справді дотримуються. Здавалося б, яка маска може бути в новинах? Зосередженість, відсутність оцінного ставлення до інформації в інтонації, нейтральність. Звісно, жодний ведучий новин не є відстороненим у житті до тієї самої інформації, про яку він розповідає в ефірі. Це його робоча маска.

Створення маски на телебаченні — це не лише вираз обличчя чи певні рухи, це й володіння голосом та мовою. На жаль, сьогодні активно використовується суржик та акцент як засіб увиразнення. Така тенденція виникла через те, що деякі ЗМІ намагаються пристосуватися до сучасного культурного ріня, тоді як вони мають поліпшувати естетичні уподобання українців [8, 171]. До того ж це розхитує основи української літературної мови, що й без того спинається на ноги з великими зусиллями.

Отже, у статті визначено, наскільки поняття "маска" є різнобічним. Вміння створювати маску як із допоміжними матеріалами, так і без них — справа корисна. Для телевізійного журналіста вміння створювати цілісний образ вкрай необхідне. Міміка, жести, правильна осанка — все це може вплинути на те, яке враження у глядача складеться після повідомлення. Якщо інформація, яку повідомляє ведучий, не збігається із його невербальною комунікацією, у глядача виникає відчуття неправди. Як казав К. Станіс-лавський, через слово актор діє. Ця дія пов'язана з текстом, характер якого і визначає необхідність зміни інтонації, наголосів та пауз. Як показав аналіз роботи українських телеведу-чих, створені ними образи, на жаль, не завжди є цілісними або ж не сповна відповідають тематиці програми. Маска-образ допоможе не лише в творчій професії, а й стане корисною у будь-якій життєвій ситуації. Головне, щоб вона не витіснила природної вдачі.

1. Бодалев, А. А. Восприятие и понимание человека человеком / А. А. Бодалев. — М. : Изд-во МГУ, 1980. — 200 с.

2. Мокульский, С. С. Комедия масок как историческая проблема // Театр и драматургия. — 1993. — № 5. — С. 47—52.

3. Щербаков, А. Нельзя призирать смерть // Правда. — 2005. — № 16. — С. 14.

4. Пилипчик, Р. Я. Зародки театру: ігри та обряди, скоморохи, літургійне дійство // Історія української культури. - К. : Либідь, 2002. - 656 с.

5. Курочкін, О. Свята й обряди календарного циклу / О. Курочкін. - http://www.history.iv-fr.net/article.php.

6. Тронский, И. М. История античной литературы / И. М. Тронський. - Ленинград : Эдиториал УРСС, 1946. - 464 с.

7. Станиславский, К. С. Робота актера над собой / К. С. Станиславский. - М. : Артист. Режиссер. Театр, 2003. - 488 с.

8. Єлісовенко, Ю. П. Культура і техніка мовлення в телерадіожурналістиці // Стиль і текст. - 2001. -№ 2. - С. 168-175.