Ласкаво просимо

Перифрази як засіб стереотипізації соціальної інформації

асп.
УДК 070: 316. 766

Традиційно в лінгвістиці під перифразом розуміють вторинну назву, яка є засобом образно-описової характеристики і виступає синонімом до слова чи вислову, що є основною назвою предмета. Перифраз характеризується такими ознаками: він є семантично неподільною одиницею, замінює слово чи вислів, має власне оточення, яке не випливає з властивостей слів-компонентів, функціонує як окремий член речення [1]. Завдяки частоті й регулярності вживання перифрази з часом набувають рис, властивих фразеологізмам: відтворюваність, стійкість у складі й структурі, фіксоване положення компонентів.

Перифрази широко використовуються у текстах періодичних видань. Вони увиразнюють думку, стають не лише другим найменуванням предметів, а й виділяють їх певні характерні риси, необхідність у яких викликається тематичним спрямуванням того чи іншого публіцистичного тексту. І тут їх художньо-естетична функція визнана і виправдана. Однак перифраз може виконувати і шаблонізуючу функцію на основі "вродженої морфології нашого мозку виробляти нервові зв'язки другосигнального звучання з першосигнальним предметом позначення на зразок утворення умовного рефлексу. Змістом такого зв'язку стає образ предмета позначення" [2]. Іншими словами, перифрази, тотально тиражовані, значною мірою сприяють створенню стереотипів, виконують негативну роль у жорстокій стереотипізації соціальної інформації у процесі навіювання [3].

Безперечно, схильність до стереотипів відображає природні особливості людської психіки. Наша пропаганда, як і вся ідеологічна діяльність, тривалий час досить активно насаджувала різного роду хибні стереотипи. Ритуальна комунікація характеризувалася серійною впорядкованістю мовних засобів. Усталені серії активно взаємодіяли між собою, існування слів у складі кліше й у складі узуально-стилістичного ряду супроводжувалось явищами універсалізації та десемантизації значень. Таким чином, у межах мертвої стилістичної системи, нездатної генерувати новий зміст і виявляти його, регулярно породжувалися псевдопатетичні та псевдометафоричні аномалії, причому лише до окремого кола предметів і явищ навколишньої дійсності. Наприклад: партійний квиток — головний документ комуніста, Київська

Русь — колиска трьох братніх народів, профтехучилища — кузня робітничих кадрів, залізниця — стальна магістраль, метал — хліб індустрії, вугілля — хліб для промисловості, М. Горький — великий пролетарський письменник та багато інших [4].

За особливостями структури виділяють кілька різновидів стереотипних серій зі стертим, унаслідок частого вживання, образним значенням, які перетворилися на штампи:

1) відтворювані метафоричні вислови із закріпленим переносним значенням, які складаються з означення й означуваного, вираженого іменником: зернова (сойова, рисова, бавовняна) житниця (про райони вирощування зернових та інших культур), чорне золото (кам'яне вугілля, нафта), м'яке (пухнасте) золото (хутро), голубе золото (газ), голуба вахта (охорона водойм), голубий екран (телевізор), живе срібло (риба), зелені легені (ліси);

2) вислови, які складаються з іменника та залежних від нього іменника чи словосполучення в родовому відмінку: трудівники моря (полів, заводів), розвідники (земних надр, космосу), майстри (сцени, пера, екрана, педагогічної ниви), люди в білих халатах (лікарі), люди вогненної професії (сталевари), люди небесної професії (льотчики).

Нині функція перифрастичних висловлювань переосмислюється внаслідок зміни самої прагматичної ситуації. Сучасні журналісти повертаються до того, щоб голубе паливо знову називати газом, голубу ниву і живе срібло — озером і рибою, вітамінну продукцію — сіном. Вони ніби зрозуміли шкідливу для істини псевдокрасивість сентиментально-патетичних метафор, коли, скажімо, замість однієї мети досягаються обов'язково рівні, рубежі, горизонти, нові висоти, усвідомили недоречність високопарних, парадних слів. Перевагу дедалі частіше віддають простим і коротким фразам.

Намагання активізувати інтелектуальний бік сприйняття породжує нову манеру побудови висловлювань — іронічну, за допомогою якої комунікатор прагне виявити індивідуальність, дати свою оцінку подіям. Тому в значеннях перифраз на перший план виходить пейоративна оцінка референта, стара норма осмислюється іронічно, використовується інтровертно:

"Той-бо обіцяє, що навчить українців давати чистого приплоду 200000 душ річно, і не з огляду на якісь економічні стимули, а з пошани до "родинного ідеалу" та з самої віри у світле майбутнє" (ПіК. — 1999. — № 14). "Можливо, саме тому, що в Україні змінилася лише офіційна назва "шляху, яким ми йдемо до світлого майбутнього", ми "за традицією" із шаленою швидкістю просуваємось у зворотному напрямку" (Експрес. — 1999. — 31 верес.). "Відчуття вождя нації, певно, надовго запам'яталося." (Пік. — 2000. — № 27). "Кремль найближчим часом збільшить тиск і спробує повернути Київ у лоно "сім'ї слов'янських народів" — за прикладом Білорусі" (ПіК. — 2000. — № 4). "Зрозумілість полягає в тому, що Компартія вирішила не метатися політичними таборами, а завзято утримувати нішу комунізму радянського розливу" (ПіК. — 2000. — № 25).

Звертає на себе увагу досить яскраве явище у мові сучасних українських мас-медіа, яке пов'язане з уживанням перифраз-кальок з російської мови. Йдеться про слова-варваризми, здебільшого такі, що змінили своє ідеологічно-оцінне значення з позитивного на протилежне, негативне:

"В ті часи, коли всі важливі справи України вирішувались у Москві, коли офіційною мовою в УРСР фактично була російська, а асиміляція, русифікація українців як на теренах України, так і на російських та інших просторах СРСР відбувалася успішно, в напрямі створення "єдіной совєтской общності", звичайно російськомовної, українська мова в Росії не викликала особливого роздратування" (Пік. — 2000. — № 30). "У нас вже давно все усталюється незалежно від ідеологічних агітацій прихильників "вєлікого і могучего" (ПіК. — 2000. — № 29). "Драгоманов мені більше до вподоби, ніж "батєнька пролєтарській пісатєль" (М. Горький) (ПіК. — 2000. — № 25). "Та проти того, щоб ми — маю честь говорити із гущі народу — народом себе відчували, а не просто "народонасєлєнієм", "іванамінєпомнящіміродства" (Літературна Україна. —1998. — 19 верес.].

В останньому прикладі експресію негативної оцінки посилює використаний оказіонально такий спосіб словотвору, як злиття кількох слів в одне, або лексико-синтаксичний. Можна погодитись із В. Волошиновим, який наголошував, що запозичене слово може приносити не тільки світло, культуру, а й насаджувати певну політичну орієнтацію. Часто "чуже" слово приходить з чужою силою, і тоді виникає ситуація, коли протест проти чужої ідеології, політики, проти мови носіїв політичної влади, силу якої не сприймає і засуджує народ, породжує протест проти мови носіїв політичної влади, силу якої не сприймає й засуджує народ [5]. Трансформація усталених перифраз-ідеологем супроводжується, як правило, емоційно-логічним навантаженням:

"У ній стверджують, що розгорнута на Заході кампанія нагадує часи "холодної війни" і боротьби проти "оплоту миру і соціалізму" (ПіК. — 1999. — № 21). "Головними козирями його передвиборчої програми стане введення в Україні двох державних мов (друга, звичайно, — російська) та усіляке братання з північним сусідом" (Україна молода. — 2000. — 4 серп.). "Нам довго вбивали в голову, що для українця предмет особливої гордості — бути сиротою і кріпаком, а не вільною людиною, котра повстає проти рабства; просити "старшого брата" про подачку, а не впевнено брати належне." (День. — 2000. — 19 серп.). "Таким чином, інтелігенція, яка мріяла про свободу слова й інші нематеріальні здобутки, отримала надійного, хоча і не явного, союзника в особі бізнес-еліти, яку все більше обтяжували пута "старшого брата" (ПіК. — 1999. — № 32). "Продаючи нам енергоресурси за цінами, які часто перевищують світові, російська сторона вимагає від нас розплачуватися товарами за цінами не світовими, а внутрішньоросійськими — оце, певно і є справжня ціна "слов'янського братерства" і "стратегічного партнерства" (ПіК. — 2000. — № 5). "Наприклад, апологети есесерівського комуністичного режиму й нині застерігають проти перебільшень у викритті репресій" (ПіК. — 2000. — № 27). "Ні для кого не секрет, що з комуністами завжди можна було знайти спільну мову і ніхто з "вічних революціонерів" особливо не опирався колабораціонізму" (ПіК. — 2000. — № 4).

Іронічна манера побудови публіцистичних текстів виправдана, на думку В. Г. Костомарова, тому що більшість лозунгів, крилатих виразів, перифрастичних серій, які ще донедавна були популярними, виявилися хибними, оскільки перекручували дійсність. Усвідомлення цього факту веде до ідейно-політичної "чистки", висміювання, категоричного відкидання старих стереотипних образів [6].

Перифрази у текстах масової комунікації мають іще одне чітко виявлене функціо-нальне навантаження: акумулюючи інформацію, надаючи текстові певного конотативного забарвлення, вони беруть участь у формуванні змісту тексту, його комунікативного вектора і емотивно-вартісної аури:

"Ланцюгові пси демократії" рвуть на шмаття усіх, хто потрапив на зуб бодай комусь" (ПіК. — 2000. — № 25). "Чи не половина передвиборного капіталу сьогодні прямує у Росію, в оплату послуг експертів ближнього зарубіжжя" (ПіК. — 1999. — № 11). "Косово дотримується загальної аксіоми "гарячих точок" (ПіК. — 2000.— № 27). "Російські телерепортери якось швидше потрапляють у гарячі точки, тим більше, що в них їх доволі і на власній території" (День. — 1999. — 10 груд.). "Групи "нічних метеликів" постійно хтось контролює" (ПіК. — 1999. — № 14). "Але ці поодинокі проекти не в змозі зупинити поступ "чуми ХХ сторіччя" (СНІД) Україною" (ПіК. — 1999. — № 14). "У більшості випадків "біла смерть" (наркотики) потрапляє в курсантські колективи через хлопців із заможних родин" (ПіК. — 2000. — № 30).

Велику групу перифраз створили журналісти на позначення відомих осіб сучасності. Тут можна навіть говорити про створення іміджу. При цьому ракурс сприйнятя зміщений, акцентуються лише певні сторони об'єкта. Імідж, не даючи повної характеристики особи чи явища, фіксує лише окремо взяті риси і якості, які легко сприймаються, не вимагаючи великих мисленнєвих зусиль одержувача інформації:

"Ющенкові справді по душі роль Ісуса реформ, якому доведеться бути розіпнутим на хресті в ім'я всенародного блага" (ПіК. — 2000. — № 29). "Середній вік "молодих реформаторів" (так їх іменують сьогодні) — 50 років" (ПіК. — 2000. — № 2). "Команді реформаторів порадимо "розродитися" реформами" (День. — 2000. — 20 квіт.). "Бо важко повірити в те, що "команда реформаторів" покладе остаточний край системному бізнесу олігархів" (ПіК. — 2000. — № 31). "Батько німецького єднання та європейської інтеграції (Гельмут Коль) фактично знищив себе" (ПіК. — 2000. — № 3). "Друге падіння Коля. Прощання з соромом. Так журнал "Шпігель" охарактеризував скандал довкола "батька німецького єднання" (ПіК. — 2000. — № 3). "Програми "Ніч виборів" та "Епіцентр" із Юлією Тимошенко та Григорієм Суркісом — це не просто політичне шоу, запитане в нашому суспільстві. Це принципова згода його учасників змінити кулуарне протистояння на битву політичних гладіаторів на телевізійній арені" (День. — 2000. — 21 лип.). "Участь у парламентському протистоянні допомогла йому знову відчути себе у центрі подій, в ролі "батька нації", елегантного конферансьє (Л. Кравчук), який лише із вродженої скромності не виступає самостійно, а тільки представляє інших" (ПіК. — 2000. — № 5). "Ким був Д. Вашингтон — рабовласником і генералом, він чомусь нагадував Л. Кравчука, який теж належав до "генералів комуністичного феодалізму" (Молодь України. — 1992. — 8 жовт.). "Колишня "газова принцеса" (Юлія Тимошенко) доказала, що у нашому суспільстві гроші та технології здатні вершити чудеса". (ПіК. — 2000. — № 2). "Єхануров починав шлях в економіку ще з Держдуми при Президентові України, з якої вийшли такі "акули економіки", як Пинзеник та Терьохін" (ПіК. — 2000. — № 29). "Тому він не тільки "хитрий лис", але й "самотній вовк", бо так і не збулася його мрія стати Ден Сяо Піном українських реформ (ПіК. — 2000. — № 4). "Інакше, як казав сучасний український класик політичної думки, "маємо те, що маємо", або — не маємо ані майна, ані грошей" (ПіК. — 1999. — № 27).

Сучасність позначена впровадженням у мову перифрастичних новотворів, котрі "покликані" оцінити якісь фрагменти, "картини" сучасного світу, віддзеркалити нові реалії, явища, ситуації. Ідеться про стабільні, загальномовні, стереотипні звороти, що використовуються для характерологічного іменування особи чи неособи, виконують ідентифікуючу чи емотивну функцію.

Відбиваючи прагнення соціуму передати цілісність сприймання, ці перифрази заповнюють лакуни в номінативній системі мови, означаючи те, що одним словом висловити важко, а передача довгим описовим зворотом веде до втрати експресивності й лаконічності.

Отже, комунікативна сфера засобів масової інформації зумовлює такі головні особливості використання перифраз у сучасному публіцистичному дискурсі: з одного боку, їх використовують для створення комічного ефекту, іронії, передачі негативної оцінки, а внаслідок цього свідомість реципієнта звільняється від застарілих, хибних стереотипів; з іншого боку, перифрастичні новотвори, що стосуються сучасних суспільних явищ, фактів чи осіб, вживаються не стільки для стилістичної прикраси журналістського твору, скільки для більш розгорнутого опису явища, факту, передачі емоційно-вартісного ставлення до нього, моделювання такого ставлення у свідомості реципієнта.

1. Новиков А. Б. Перифраз в газете // Ruskij jazik. — 1985-1986. — Вып. 1. — С. 3-9; Кобилянський І. Ю. Один із засобів експресії мови газети // Українське мовознавство. — К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1985. — Вип. 13. — С. 104-111.
2. Видинеев Н. В. Природа интеллектуальных способностей человека. — М., 1989. —С. 55.
3. Скуленко М. И. История политической пропаганды. — К.: Лыбидь, 1990. — С. 176.
4. Коломієць М. П., Регушевський Є. С. Короткий словник перифраз. — К., 1985.
5. Волошинов В. Н. Философия и социология гуманитарных наук. — СПб.: Acta — Пресс LTD, 1995. — 420 с.
6. Костомаров В. Г. Языковой вкус эпохи. — СПб., 1999. — С. 189.