Йдеться про сучасні етапи трансформації інформаційно-комунікативної моделі медіапростору України в межах трикутника суспільство — преса — влада. Політичну комунікацію розглянуто як основний компонент масовоінформаційних відносин. Основні функції засобів масової інформації (ЗМІ) проаналізовано з урахуванням новітніх тенденцій світового інформаційного простору.
Ключові слова: інформаційно-комунікативна модель, українське суспільство, політична комунікація, національний медіапростір, масовоінформаційні відносини, інтерактивність, комерціалізація ЗМІ.
Issues of transformation of information-communicational model of media space of Ukraine in the frame of the triangle society — press — power in the article. Political communication as a basic component of mass information relations is considered. Main functions of mass media in the context of new tendencies of world information space are analyzed.
Keywords: information-communicational model, Ukrainian society, political communication, national media space, mass information relationship, interactive, commercialization of mass media.
Речь идет о современных этапах трансформации информационно-коммуникативной модели медиа-пространства Украины в пределах треугольника общество — пресса — власть. Политическая коммуникация рассмотрена как основной компонент масовоинформационных отношений. Основные функции средств массовой информации (СМИ) проанализированы с учетом новейших тенденций мирового информационного пространства.
Ключевые слова: информационно-коммуникативная модель, украинское общество, политическая коммуникация, национальное медиапространство, масовоинформационные отношения, интерактивность, коммерциализация СМИ.
За останнє десятиріччя в Україні суттєво змінився формат масово-інформаційних відносин. По-перше, українські мас-медіа стали справжнім засобом політичної комунікації між владою і суспільством. Однак сьогодні ця інформаційно-комунікативна вісь існує в умовах, коли у громадян немає відчуття, що вони є рівноправними учасниками інформаційних відносин і насправді можуть впливати на політику держави. По-друге, завдяки новітнім підходам до організації інформаційних потоків регіонального і міжнародного значення ме-діахолдинги (потужні українські ЗМІ) почали формувати власну корпоративну культуру, створюючи чіткі концепції редакційної політики, професійних стандартів, етичних кодексів тощо. Вищезгадані документи, як правило, створені для внутрішнього користування, але мають на меті передусім формалізувати відносини журналістських колективів із владними структурами.
У сучасному українському медіапросторі політична комунікація має суперечливий, часом агресивний характер, що негативно впливає не лише на рівень політичної культури суспільства, а й спричиняє дисбаланс масової свідомості аудиторії, створюючи психологічний дискомфорт, напругу, конфліктні ситуації та протистояння відносин між людьми на побутовому рівні. Міжлюдське спілкування так само необхідне сьогодні, як і тисячі років тому, але в добу глобалізації соціальний обмін та культурні простори, що їх формує взаємодія людей, набирають радикально інших форм. На думку британського соціолога Девіда Чейні, "такі суспільні інститути, як родина та церква, традиційно вважалися основними чинниками культурної тяглості. Однак у недавні часи цю роль дедалі більше перебирають різні форми масової комунікації та розваг" [1].
Кожна країна має власну історію створення взаємовідносин у межах трикутника влада — преса — суспільство. Аналіз теоретичних концепцій політичної комунікації (від класичних поглядів Ю. Габермаса до досліджень сучасних українських авторів) дозволяє дійти висновку про можливість виокремлення двох типів такої комунікації: "традиційної" політичної комунікації "згори", ініціатором якої виступає влада, що інформує громадян про свої рішення (у більшості випадків не очікую- чи на зворотний зв'язок); та "альтернативної" політичної комунікації, ініціатором якої виступає громадськість у формі громадських об'єднань та організацій різного типу [2]. В Україні процес створення інформаційно-комунікативної моделі відносин має дещо експериментальний характер.
Структура більшості сучасних західних моделей журналістики побудована таким чином, що інформаційна функція є першочерговою в межах відносин "преса — влада". У розвинутих демократичних країнах більшу частину в інформаційному просторі сьогодні становлять незалежні від держави та її гілок влади, партій і громадських організацій засоби масової інформації, що функціонують як приватні підприємства. їхня соціальна база — не партія, а згуртований на засадах загальнолюдських та національних цінностей народ, широка читацька аудиторія. За свою найвищу мету ці загальнополітичні видання мають здійснення не пропагандистської, а інформативної функції журналістики. Загальнополітичні газети дозволяють суб'єктам інформаційних відносин обмінюватися думками на своїх сторінках, полемізувати одного з одним; до того ж власна позиція газети може не збігатися з жодним із запропонованих поглядів або взагалі залишатися несформульованою.
Залежно від поінформованості, інтелектуального розвитку аудиторії, її політичної культури, смаків та уподобань, а також менталітету й активності громадян залежить ефективність комунікативної функції засобів масової інформації. Зворотний зв'язок із масовою аудиторією забезпечує інтерактивність, яка, з огляду на технологічні нововведення, є однією з сучасних тенденцій електронних ЗМІ. Вона дає можливість кожному глядачеві та слухачеві не лише відчути себе рівноправним учасником інформаційно-комунікативного процесу, а й частиною громадянського суспільства, яке може впливати на формування політики держави через ЗМІ та недержавні громадські організації.
Інтерактивність притаманна ефірній журналістиці. Українські медіа застосовують цей технологічний прийом у різних жанрах електронних ЗМІ (від інформаційно-розважального ток-шоу до програм новин на радіо, телебаченні), як правило, з метою створити ілюзію присутності та впливу аудиторії на те, що відбувається в прямому ефірі.
Комерціалізація засобів масової інформації поступово призводить до того, що більшість аудіовізуальних і друкованих мас-медіа втрачають якісний рівень і перетворюються на "жовту журналістику". Насилля, секс, скандали, злочини, повідомлення про стихійні лиха і катастрофи забирають більшість ефірного часу як у програмах новин на радіо і телебаченні, так і на шпальтах періодики. Інформаційні служби перебувають під впливом транснаціональних корпорацій. Для того щоб залишитися конкурентоспроможними на інформаційному ринку, ЗМІ вдаються до різних методів, одним із яких є гонитва за сенсаційними матеріалами. Політичні оглядачі дедалі частіше розповідають своїй аудиторії про інтриги і менше звертаються до важливих для пересічного громадянина проблем. Репортери, які висвітлюють економічні питання, часто навіть не підозрюють, що працюють на великі підприємства, які тільки використовують здатність ЗМІ впливати на суспільство і формувати громадську думку. Така тенденція може звести нанівець роль журналістики в демократичному суспільстві. Критики запевняють, що учасники теледе-батів зараз лише поверхово коментують події, уникаючи глибокого аналізу й пояснень, причин і наслідків того, що сталося.
Працівники мас-медіа настільки занурюються в скандальні історії відомих особистостей, організацій, що не висвітлюють повною мірою важливих тем повсякденного життя. Наприклад, проблеми соціального забезпечення громадян, високий рівень безробіття тощо. Отже, комерціалізація мас-медіа є однією з причин і негативних явищ у журналістиці. Редакції мають своєчасно і компетентно пояснювати своїй аудиторії складні явища економічного й політичного життя країни і світу. Суспільство повинне мати не лише доступ до інформації про ухвалення того чи того рішення або про прийняття законів, а й професійне тлумачення певних соціальних змін. Крім того, ЗМІ мають висвітлювати різні погляди і подавати аргументи під час обговорення актуальних тем, а також давати аудиторії можливість висловлювати свою точку зору.
Наприклад, формат 2008 р. програми новин ТСН телеканалу "1+1" полягав у тому, щоб споживач інформаційного продукту також був залучений до процесу телевізійного виробництва, зокрема на етапі збирання новин. Нововведення мало на меті не лише підвищити рейтинг програми, привертаючи увагу глядача і збільшуючи довіру, а й дати йому можливість відчути себе частиною професійної команди, а також скористатися невід'ємним правом людини отримувати і поширювати інформацію. Типові інформаційно-комунікативні концепції ЗМІ є однією з обов'язкових умов демократретворень у країні та розвитку громадянського суспільства цивілізаційним шляхом.
В умовах глобалізації набувають актуальності питання комерціалізації ЗМІ, оперативності висвітлення подій. Такі тенденції ведуть до збільшення періодичних видань, виникнення нових теле- і радіо-проектів, а також спрощення моделі подання новин. Комерціалізація породжує конкуренцію на ринку інформаційних послуг, однак часом комерційні інтереси обмежують потенціал мас-медіа, які не завжди задовольняють потреби аудиторії.
Загальносвітова тенденція спрощення подання новин притаманна й українським ЗМІ. В умовах поверхового висвітлення подій теле-продюсери, які працювали у вищезгаданому форматі ТСН 2008 р., намагалися утримати рейтинги, враховуючи передусім емоційний фактор впливу на аудиторію. Однак, за результатами експерименту, можна зробити висновки, що впровадження так званої теорії 5 С (секс, скандал, страх, смерть, сльози і т. д.), яка притаманна американській журналістиці, виявилося неефективним для українського телепростору.
Натомість сьогодні українським мас-медіа бракує якісних інформаційно-аналітичних матеріалів. Феномен масової бульварної преси розпочався в Україні наприкінці 90-х рр. Деструктивний процес формування примітивної системи цінностей людини через засоби масової комунікації (ЗМК) триває і зараз. Протистояти інформаційному потокові неякісної інформації набагато складніше, ніж завчасно запобігти його впливу.
Потребу в інформації кожна людина відчуває і формує:
1) самостійно з огляду на природну необхідність або
2) під впливом ЗМК, які можуть нав'язати інформаційну залежність.
Через ілюзію сприйняття дійсності останнє призводить до емоційних переживань, викликаних штучним шляхом. Невідповідність інформації реальним потребам масової аудиторії може призвести до психологічної неврівноваженості суспільства, що у свою чергу спричиняє проблеми соціального характеру в країні. Сьогодні у сфері теорії та практики медіа дуже популярне припущення, що журналістика творить власну реальність, яку варто оцінювати не з погляду абсолютної правди, а з погляду корисності для орієнтування в реальності. До таких висновків значною мірою спричинилися дослідження новин через призму теорії комунікації.
Результати досліджень засвідчують, що здебільшого рішення про добір і подання новин редакції ухвалюють на основі власних професійних правил, а це характеризує журналістику як автономно діючу систему. Тут помітна тенденція до відмови від чіткого розрізнення фактів та фікції. У практичній журналістиці новин існує необхідність збереження принципів, які можна сформулювати як правила подання новин, що забезпечують певну якість висвітлення подій та слугують орієнтиром для журналістів та широкої публіки. Правила зображення новин не є незалежними від простору і часу. Йдеться про професійні методи, за допомогою яких новин-на журналістика, незважаючи на дефіцит часу та фінансів, може забезпечувати відображення дійсності, яке дозволить сучасному багатоманітному суспільству постійно спостерігати за собою [3].
Вивчити і задовольнити потреби нового покоління, яке, за статистичними даними, у майбутньому політична ситуація цікавитиме набагато менше, ніж більшість глядацької аудиторії сьогодення. Молодь приваблює інформація про розвиток новітніх технологій, пізнавальні матеріали про історію та перспективу цивілізіцій. І той, хто зможе виконати всі ці вимоги в інформаційному просторі, вважатиметься лідером на ринку ЗМІ у XXI ст. Будь-яке суспільство має задовольняти власну інформаційну потребу. Суспільство, яке має можливості це зробити, не тільки не відчуває інформаційного голоду, а й ототожнюється з функціонуванням демократії в ньому. Інформаційні потреби індивіда зумовлені соціальними чинниками, зокрема рівнем розвитку суспільства. Саме розвиток суспільства та його долучення до продуктів науково-технічного поступу обумовлює значний рівень мотивації щодо отримання інформації.
На переконання вчених "інформаційна проблема — це потреба знань, яка притаманна кожному суб'єктові, відбиває його індивідуальність і отримує конкретний вираз у формі інформаційних запитів" [4]. Практично ж, індивід як представник суспільства перебуває в пошуку суспільної інформації, хоча часто цей пошук є підсвідомим.
Спроби відокремити суспільство від всебічної об'єктивної інформації створюють насправді інформаційний вакуум для населення, дезорієнтують його. За таких обставин виникають передумови для поразки того політичного режиму, який спирається на контроль над інформацією, на маніпулювання нею, на цензуру. Тривалий інформаційний вакуум призводить масову аудиторію до споживання низькоякісної інформації, а небажання і водночас неспроможність не дозволяють протистояти потужним інформаційним потокам, які супроводжують людину в повсякденному житті. За даними соціологічних досліджень, пересічна людина засвоює і запам'ятовує лише 20 % інформації. Міцний інформаційний імунітет зберігається лише завдяки фільтрам, які кожен громадянин підсвідомо формує відповідно до власних інтересів і системи цінностей, звичок, традицій, фахової або національної належності тощо.
Інформаційно-комунікативна складова журналістики впливає не лише на психологію сприйняття масової інформації, а й на інтеграційні процеси всередині суспільства. Роль сучасних ЗМІ як учасників масового інформаційно-комунікативного процесу полягає не лише у відповідальності за якість, правдивість інформації, формування смаків масового споживача, а й у виконанні об'єднуваль-ної функції, якій мають бути притаманні толерантність і високий рівень ведення міжкультурного діалогу.
У системі інформаційних відносин преса може як об'єднувати, так і навпаки, роз'єднувати Медійна бінарність залежить, як правило, від тих медіастратегій, які застосовуються на певному етапі розвитку суспільства. Яскравий приклад так званого "розколу" українського суспільства, з огляду на політичні уподобання, можна було спостерігати напередодні та під час помаранчевої революції в Україні 2004 р., яка стала своєрідним поштовхом до оновлення масовоінфор-маційних відносин у системі засобів масової інформації. Враховуючи емоційний, історичний, економічний фактори, розглянемо кілька прикладів медіастратегій об єднувального характеру:
Медіастратегія № 1. Емоційний фактор. Враховуючи психологію масового сприйняття, людей об'єднує спільний сум, спільна радість і т. д. При висвітленні спортивних подій (Олімпійські ігри в Пекіні 2008 р.), кожна аудиторія з урахуванням національної належності уболіває за представників своєї країни.
Медіастратегія № 2. Історичний фактор. Висвітлюючи акції загальнонаціонального масштабу, пов'язані з вшануванням пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 рр., вітчизняні ЗМІ об'єднували українське суспільство, закликаючи до спільної акції "Засвіти свічку".
Медіастратегія № 3. Економічний фактор. Попри те, що світова криза 2008 р. — явище негативне, висвітлення щодо подолання наслідків, а також інша економічна інформація об'єднує громадян не лише на рівні психологічного сприйняття, а й подальших спільних дій комерційного характеру.
Рівень політичної культури суспільства залежить від об'єднання навколо спільних цінностей, інтересів, загальної стратегічної мети. Одним із компонентів ідеології держави перехідного періоду може бути потреба в економічній інформації, яка формує економічне мислення населення. Інтеграція у світову економіку і політику не повинна призводити до втрати культурних і соціальних особливостей кожного регіону, а навпаки, створювати засоби збереження національної ідентичності. Велику роль у цьому відіграють засоби масової інформації.
З огляду на вищезазначені наукові дослідження і практичні спостереження, можна зробити такі висновки щодо сучасного розвитку інформаційно-комунікативної моделі відносин в українському інформаційному просторі:
1.В України триває трансформація масово-інформаційних відносин у рамках трикутника "суспільство — ЗМІ — влада". За допомогою впровадження новітніх масовоінформаційних технологій на сучасному етапі є лише умовна ілюзія участі громадян в інформаційно-комунікативному процесі. Однак досвід країн із розвинутою демократією свідчить про те, що громадянське суспільство повинне бути рівноправним його учасником, впливати на політичні, соціально-економічні процеси всередині країни, а також спостерігати з допомогою ЗМІ за тим, наскільки ефективним є цей вплив.
Сучасний формат масовоінформаційних відносин в Україні спричинив формування власної корпоративної культури редакцій ЗМІ, створюючи чіткі концепції редакційної політики, професійних стандартів, етичних кодексів тощо. Формалізація відносин журналістських колективів із владними структурами — це лише перехідний етап вдосконалення інформаційно-комунікативної моделі.
2.Загальне розчарування аудиторії і зневіра в ідеали демократії на певному етапі демократичних трансформацій суспільства (яка може мати тимчасовий характер) не повинні підривати довіру до журналістики як соціального інституту, який функціонує самостійно, незалежно від інших гілок влади. ЗМІ повинні передусім цінувати власну свободу, незалежність як ґарант свого професійного рівня.
Специфіка діяльності мас-медіа в Україні та інших пострадянських державах полягає в тому, що ЗМІ перебувають у повній залежності від політичної орієнтації власника. Подібна тенденція притаманна також провідним західним мас-медіа, однак відмінність полягає в тому, що останні не здійснюють пряме лобіювання політичних діячів. Комерційна залежність, фінансова державна підтримка.
1. Зежлянова, Л. М. Современная американская коммуникативистика / Л. М. Землякова. - М. : Изд-во МГУ, 1986. - 295 с.
3. Вайшенберг, З. Новинна журналістика : навч. посіб. / Зігфрід Вайшенберг. - К., 2004. -262 с.
4. Інфоржаційна сфера як духовне явище / за ред. А. Москаленка. - К. : Центр вільної преси, 1999. - 122 с.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові