Освіта України давно чекає істотної перебудови, аніж введення нових підручників із гуманітарних дисциплін і запровадження вивчення кількох предметів за вибором. Вона вимушена змінюватись, адже ми не зможемо надто довго порушувати визнані європейські стандарти, спираючись на минулі досягнення вітчизняної освіти, які все менше відповідають потребам і попиту сьогодення.
Зважаючи на об'єктивну необхідність у реформуванні вищої освіти, в Україні триває активне обговорення нових методів удосконалення викладання гуманітарних дисциплін. Так, зокрема, в галузі журналістської освіти пошук резервних шляхів підвищення ефективності навчального процесу проводиться в сфері форм і методів проведення практичних занять та самостійної роботи. Оскільки однією із специфічних особливостей останньої є відсутність прямого управління діяльністю навчання з боку викладача, постає питання про ступінь підготовленості студента до такої роботи, до самоорганізації та саморегуляції навчальної діяльності в цілому. Досить часто, переходячи від роботи під безпосереднім керівництвом викладача до самостійної, студент виявляє неспроможність індивідуальних прийомів і стратегій навчальної діяльності, невміння виокремити і вирішити завдання навчальної діяльності. А це, природно, негативно впливає на рівень професійної підготовки майбутніх спеціалістів.
У процесі навчання у виші в межах журналістської освіти студент здобуває спеціальні знання, вміння і навички, необхідні для майбутньої професійної діяльності. Одначе психологічний зміст навчальної діяльності не вичерпується змістом процесу засвоєння конкретних знань.
Нині дуже важливо знати, як розуміють самі студенти поняття "якість підготовки" і які організаційні форми, методи навчального процесу повинні стати пріоритетними.
Оцінюючи значущість чинників, які сприяють підготовці до майбутньої професійної діяльності, студенти виділяють перш за все вивчення спеціальних дисциплін, виробничу (журналістську) практику, самостійну роботу і спілкування в студентському середовищі. Тобто студенти все чіткіше розуміють, що не "накачування" знаннями потрібне їм сьогодні. У стінах вищих навчальних закладів вони повинні навчитися мислити нестандартно, оригінально, а також використовувати свій інтелект в обставинах, що можуть виникнути в журналістській роботі й у мінливих умовах навколишньої дійсності.
У розвитку творчих здібностей особистості майбутнього спеціаліста велике значення має спілкування студента з викладачами. Безпосередній контакт відбувається в процесі спільної наукової роботи. Не менш важливими є інтелектуально-емоційне спілкування, передача особистісних прийомів і способів діяльності, широких світоглядних і естетичних поглядів. Важливо врахувати, що практичні знання з використанням ділової гри, семінари у вигляді творчої дискусії поки що не знайшли свого широкого застосування у вишах. Журналістська освіта має органічний зв'язок із журналістською практикою. Вона покликана живити її кваліфікованими кадрами, відчувати при цьому на собі її різноманітний уплив.
В основу сьогоднішнього реформування системи освіти повинна бути покладена інша, на відмінну від попереднього досвіду, цільова настанова: всіляке сприяння підвищенню рівня фундаментальної підготовки спеціаліста. Сьогодні значно зросли вимоги до рівня оволодіння теоретичними науками, особливо практичного застосування теорій відповідних профілюючих наукових дисциплін, а це, в свою чергу, ставить підвищені вимоги до викладачів як наукових працівників і до студентів як майбутніх учених і практиків, із навичками самостійної наукової і практичної роботи.
Таким чином, перспективи розвитку вищої освіти повинні пов'язуватися з розвитком технології самоосвіти, самовиховання студентів, з прискореним створенням сучасної навчально-методичної бази викладання. У цьому зв'язку виникає проблема створення на державному рівні сучасної системи безперервного підвищення кваліфікації викладачів із урахуванням високих темпів розвитку світової науки і практики.
Можемо впевнено стверджувати, що в Україні назріла потреба реструктуризації освіти згідно з європейськими стандартами, але вона наштовхується на відчутні перешкоди через нестачу в державі не тільки фінансових, а й інтелектуальних ресурсів. І це є дуже серйозною проблемою.
Працювати на рівні європейських стандартів, ефективно співробітничати із закордонними науково-освітніми та інформаційними структурами неможливо без входження України до світової комп'ютерно-інформаційної мережі. Тому актуальною залишається розробка централізованої інформаційної системи в галузі вищої освіти на рівні України та її регіональних відділень. Наступний етап вирішення питання – її підключення до світових комп'ютерних мереж. Для цього потрібно, крім фінансових питань, розв'язати деякі складні проблеми технічного забезпечення мережі, захисту інформаційного простору України та інтелектуальної власності користувачів системи. Не останню роль відіграє також розробка спеціальних підпрограм створення електронної пошти та поширення системи "Інтернет" у вищих навчальних закладах України.
За дослідженнями експертів, для відновлення позицій початку 60-х рр. необхідно розвивати свою вищу освіту удвічі, а то й утричі швидшими темпами, ніж ми рухаємось сьогодні, звісно плекаючи ті надбання, які вже напрацьовані у вітчизняній освіті.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові