Ласкаво просимо

З кадрових та організаційних змін розпочався 1948–1949 навчальний рік для відділення журналістики. В. А. Рубана було звільнено з посади заступника декана філологічного факультету по західному відділенню та відділенню журналістики в зв'язку з переходом на роботу в апарат ЦК КП(б)У 3 серпня 1948 р. Цим же наказом призначено І. А. Панкова на посаду заступника декана по західному відділенню та тимчасово в. о. по відділенню журналістики [1, спр. 73, наказ № 406, с. 5]. Новим наказом ректора № 426 від 20 серпня 1948 р. на посаду заступника декана філологічного факультету по відділенню журналістики призначено І. А. Зозулю [1, спр. 73, наказ № 406, с. 36].

У цьому навчальному році, згідно зі штатним розкладом професорсько-викладацького складу персоналу, затвердженим заступником Міністра ВО СРСР для КДУ ім. Т. Г. Шевченка за № 368/м від 28.08.1947 р. та наступним директивним листом Міністра ВО СРСР за № Д-24 від 30.04.1948 р., вперше встановлювався персональний склад "кафедри журналістики" з відповідною заробітною платнею:

1. Л. Х. Паламарчук – завідувач кафедри, старший викладач – 1 ставка.

2. Вакансія – старший викладач – 1 ставка.

3. Вакансія – асистент – 0,5 ставки.

[1, спр. 72, наказ № 380, с. 154].

В. А. Рубан, згідно з цим наказом, фігурує у персональному складі кафедри російської мови [1, спр. 72, наказ № 380, с. 139].

Перед початком навчального року наказ ректора № 427 "а" вніс зміни до персонального складу кафедри теорії і практики радянської преси:

1. Л. Х. Паламарчук – завідувач кафедри, старший викладач – 0,5 ставки.

2. Вакансія – старший викладач – 1 ставка.

3. Вакансія – доцент – 1 ставка.

До речі, в цьому наказі вперше зафіксовано повну назву кафедри – раніше її просто називали кафедрою журналістики [1, спр. 73, наказ № 427 "а", с. 41].

Л. Х. Паламарчук очолював тоді редакційну колегію газети "Радянська Україна" й спроби залучити його до керівництва провідною кафедрою навіть на 0,5 ставки не увінчалися успіхом.

Трохи згодом, у зв'язку з уточненням педагогічного навантаження на 1948–1949 навчальний рік, у попередній наказ щодо персонального складу кафедри було внесено такі зміни:

1. А. Т. Чеканюк – завідувач кафедри, доцент, кандидат наук – 0,5 ставки.

2. Вакансія – доцент – 1 ставка.

А. Т. Чеканюк на той час був ректором ВПШ при ЦК КП(б)У, тому й цей наказ не було втілено в життя [1, спр. 75, наказ № 574, с. 114].

У грудні 1948 р. наказ про призначення Л. Х. Паламарчука на посаду завідувача кафедри теорії та практики радянської преси було скасовано, оскільки він так і не приступив до роботи [1, спр. 77, наказ № 672, с. 58].

Процес формування викладацького складу кафедри затягувався через відсутність кадрів, а спроби залучити до роботи фахівців із ВПШ успіху не мали, оскільки сумісництво заборонялось. На засіданні вченої ради філологічного факультету у вересні 1948 р. зазначалось, що з 13 кафедр лише одна нещодавно організована кафедра теорії і практики партійної преси ще не приступила до роботи. Позитивних зрушень у цьому напрямі протягом року так і не відбулося [4, спр. 127, с. 1]. Фахова підготовка забезпечувалася В. А. Рубаном, В. Є. Прожогіним та аспірантом історичного факультету першого року навчання А. З. Окороковим [3, асп., № 38; 6, оп. 3, спр. 50, с. 184] або (див.: Додаток І/15).

Керівництво університету не змогло примусити будівельників виконати свої зобов'язання з будівництва головного корпусу до початку навчального року. Восени 1948 р. лише його фасадна частина була близькою до завершення. Ще чотири рази не виконували терміни відбудови, та керівництво сподівалось на ліквідацію третьої зміни у поточному навчальному році [6, оп. 3, спр. 9, с. 58–59; 159].

Тим часом кількість студентів філологічного факультету збільшилась на 250 осіб, відповідно стан аудиторного забезпечення погіршився, загостривши й без того важку ситуацію з аудиторним фондом, кількість якого залишалася тією ж [6, оп. 3, спр. 22, с. 54].

На перший курс відділення журналістики у 1948–1949 навчальному році було зараховано 28 осіб, із них – 12 учасників війни й відмінників, у тому числі 5 медалістів, та трьох випускників шкіл із медалями [1, спр. 73, наказ № 442, с. 102–103]. Наприкінці жовтня 1948 р. на цей курс були зараховані без вступних екзаменів ще три студенти, всі демобілізовані, відмінники, серед них – М. С. Канюка [1, спр. 75, наказ № 578, с. 141]. Загалом на першому та другому курсах відділення журналістики у 1948–1949 рр. навчалось 122 студенти [4, спр. 127, с. 1].

Навчальний план для першого курсу відділення журналістики (25 осіб) на поточний навчальний рік встановлював такий перелік дисциплін:

[4, спр. 126, с. 1].

Фахова підготовка студентів починалася з другого курсу навчання включенням до навчального плану спеціальних дисциплін, практики та курсової роботи. Навчальний план для другого курсу журналістів (89 студентів) на 1948–1949 навчальний рік передбачав:

[4, спр. 126, с. 2].

Збереглися дані загальних розрахунків навчальних годин з дисциплін кафедри теорії і практики радянської преси на 1948–1949 навчального року (для другого курсу – 86 студентів, з розрахунку на один лекційний потік, три практичні групи).

[4, спр. 182, с. 1].

Цей рік позначився посиленням ідеологічного терору в країні та університеті. Вся наукова та навчальна робота провадилось під знаком активної боротьби за здійснення вищезгаданих "історичних" рішень партії з ідеологічних питань, рішень ХVШ з'їзду ВКП(б) і ХVІ з'їзду КП(б)У, рішень Всесоюзної філософської дискусії (у зв'язку з критикою підручника Александрова "Очерки по истории западноевропейской философии"), рішень IV сесії ВАСГНІЛ, редакцiйних статей газет "Правда" та "Культура и жизнь" "Об одной антипатриотической группе театральных критиков", рішення ЦК КП(б)У про роботу партійної організації КДУ. У світлі цих настанов факультет, кафедри, завідувачі відділів і кафедр, всі професори, доценти, асистенти та викладачі визнали своїм першочерговим завданням підвищення й поліпшення ідейно-політичної роботи, спрямованої на виховання у студентів і всіх зазначених посадових осіб "почуття радянського патріотизму, безмежної відданості своїй соціалістичній Батьківщині, великій справі Леніна – Сталіна, гордості за свою радянську науку, культуру, непримиренності до українського буржуазного націоналізму, космополітизму та низькопоклонства перед іноземщиною, а також до проявів аполітичності та безідейності. Докорінне поліпшення ідейно-політичної роботи повинне служити основою для подальшого підвищення якості підготовки радянських спеціалістів і розвитку науково-дослідної роботи, спрямованої на здійснення всесвітньо-історичного завдання, поставленого товаришем Сталіним перед радянськими вченими – підготувати більше 600 тисяч спеціалістів високої кваліфікації, досконало володіючих знаннями вибраної спеціальності, вихованих в дусі радянського патріотизму" і т. д. [4, спр. 188, с. 1-2; спр. 130, с. 1].

На початку року колектив університету обговорював матеріали серпневої сесії Всесоюзної Академії сільськогосподарських наук ім. В. І. Леніна і наказ ректора про "розгром реакційної, ідеалістичної вейсманівської (менделівсько-морганівської) схоластики, який відкрив широкий шлях прогресивному матеріалістичному вченню Мічурина – Лисенка – вищому етапові в розвитку радянської біології" з відповідними висновками не тільки для біологічного факультету КДУ [1, спр. 74, наказ № 480, с. 44]. Рішуче долаючи "всі пережитки буржуазної ідеології з метою виховання студентства в дусі полум'яного радянського патріотизму", ректорат "розпустив" вчену раду біологічного факультету, замінив керівництво кафедр новими керівниками, "здатними озброїти студентів марксистським вченням", здійснив "чистку" викладачів, студентів, а також бібліотеки, з якої було вилучено всю літературу, що не відповідала новому курсу, та вжив інших заходів.

Ще актуальнішими були проблеми мовознавства, оскільки вони належали до тих ділянок, де велася "загострена боротьба з пережитками буржуазно-націоналістичних перекручень і де в роботі членів кафедр виявився цілий ряд помилок буржуазно-націоналістичного характеру". У зв'язку з рішеннями сесії ВАСГНІЛ та іншими ідеологічними настановами партії на філологічному факультеті розпочалась кампанія з'ясування "завдань радянського мовознавства та методологічних збочень і викривлень в науці про мову", ініціатором якої виступила кафедра української мови на чолі з новим завідувачем І. Білодідом. Він виступив у журналі "Більшовик України" з розгорнутою критикою буржуазної методології в "Конспекті з української мови" співробітника кафедри Плюща, започаткувавши широке обговорення республіканською пресою та громадськістю університету, де взяли участь всі кафедри КДУ. Посилюючи боротьбу за "науково-теоретичний рівень та ідейно-політичний зміст" лекцій, кафедра української мови провела пленум мовознавчих кафедр та інші заходи, в результаті яких доцент Плющ "визнав хибність своєї роботи, свої буржуазно-націоналістичні помилки" [6, оп. 3, спр. 68, с. 3–5]. Але те, "з яким колосальним скрипом доцент Плющ не хотів визнати своїх помилок і сперечався про те, що йому не сказали, а як треба писати", парткомом було розцінено як те, що "окремі члени кафедри, зокрема й комуністи, не зробили ще відповідних висновків для себе в перебудові роботи". Крім того, було зазначено, що такі ж помилки є в роботах академіка Л. А. Булаховського, проф. М. К. Грунського та інших провідних учених факультету. Партком констатував: "хоча кафедри і проводили критику реакційної теорії в мовознавстві, але всієї глибини постановки проблем радянського мовознавства ще не зроблено"; "комуністи – члени кафедри ще не очолили цієї глибокої боротьби за радянське мовознавство на мовознавчому фронті"; "хоча кафедри приділили серйозну увагу боротьбі з буржуазно-націоналістичними перекрученнями, з низькопоклонством, з буржуазним об'єктивізмом в науці про мову, але це тільки початок", "комуністи кафедри ще не відчули всієї серйозності боротьби на мовознавчому фронті". Партком вимагав обговорення й критики провідних учених факультету й усієї України – М. К. Грунського, Л. А. Булаховського, О. І. Білецького [6, оп. 3, спр. 68, с. 12–13].

Розпочалася масштабна кампанія пошуків помилок буржуазно-націоналістичного характеру в роботі всіх кафедр та науково-дослідній роботі науковців. І. Білодід сформулював завдання на цьому етапі: "...мовознавство в Україні повинно робити рішучий поворот і треба цей поворот зробити разом з керівником мовознавчого фронту на Україні академіком Булаховським, який найвиразніше розробляє питання мовознавства. Нам цей поворот треба зробити разом з ним, не здаючи наших партійних позицій. Це не означає, що після того, як ми виступимо і розкритикуємо його роботу, треба перестати з ним вітатися. Це не вірно. Ми щодня йому доводимо, що коли далі ваші покоління не розкритикувати, то вони стануть тормозом для розгортання мовознавчої роботи на Україні. І перший крок ми зробили на тому обговоренні, де був академік Булаховський, який зробив перші кроки до критики своєї роботи. Він учень Шахматова, від якого він багато перейняв. У нього в підручнику жодного слова немає про Марра. Треба зробити рішучий поворот, і ми, т. зв. середня ланка, повинні допомогти нашим старшим товаришам. Програми з курсів історії російської мови, історії української мови, курсу сучасної української мови написані по-старому. Зараз ці програми треба переробити, бо ми читаємо курси не так, як написано в програмі. <...> Перед нами важливе завдання – це написати насамперед програму, скласти підручники і посібники <...> нам треба розгорнути пропаганду нового вчення про мову. <...> Треба провести серію доповідей про нове вчення про мову <...> перевірити плани аспірантської підготовки – чи є там тема – нове вчення про мову..." і т. д. "Нам треба допомагати нашим старшим товаришам, як Булаховський, Грунський, Шаровольський" [6, оп. 3, спр. 68, с. 18–19].

А. О. Іщук продовжив тему: "...у професора Грунського величезні знання, він може керувати кафедрою, аспірантами. Але він не може керувати кафедрою не через вік (80 р.), а так як цього вимагає партійний підхід до справи. І комуністи повинні допомагати йому працювати на висоті". "Ведучий лінгвіст професор Булаховській <...> стоїть вище з боку колосальної наукової підготовки. Йому треба допомогти. Це повинен робити т. Білодід <...> зорієнтуватись в обстановці і у виробленні лінії. ...Треба, щоб члени кафедри.., комуністи рішуче взялись за таке співробітництво з старшою генерацією вчених, яка повинна оволодіти принципами більшовицької науки...". "Треба допомогти старшим товаришам, зокрема Грунському...", оскільки "Грунський не зрозумів, а комуністи не захотіли виправити..., просто потурають, сліпо слідують, преклоняються перед Грунським, замість того, щоб виправити його. Ми повинні використати його знання і направити його знання по-большевицькому" [6, оп. 3, спр. 68, с. 33–34].

Декан Ю. С. Кобилецький продовжив розвивати тему в контексті підготовки аспірантів: "...Чи не здається вам, що ми перебільшуємо роль старих кадрів у вихованні наших аспірантів <...> у нас є середнє покоління науковців, це покоління сталінської інтелігенції, яка має колосальний досвід будівництва соціалізму і має такі солідні наукові знання, що може готувати аспірантів і готувати навіть вищої якості, ніж можуть підготувати старі викладачі <...> треба сміливіше готувати кадри і братися за підготовку кадрів середньому поколінню науковців, використовуючи знання і досвід старої генерації. <...> Ми часто склоняємось перед старшими товаришами некритично, склоняємось перед їх знаннями і забуваємо про методологічну підготовку нових сталінських кадрів, які у нас є, яких ми можемо ставити на службу нашому народу". Зазначимо, що на той час до вченої ради філологічного факультету входило три дійсних члени Академії наук України, два члени кореспонденти АН, сім докторів і 20 кандидатів наук на чолі з проф. М. К. Грунським, переважна більшість яких за основним місцем роботи працювала в Інституті мовознавства АН УРСР [6, оп. 3, спр. 68, с. 40–41, 43]. Саме вона, на думку парткому, мала проводити боротьбу з "низькопоклонством перед заходом, з космополітизмом, з веселовщиною, формалізмом в літературознавстві і лінгвістиці..." [6, оп. 3, спр. 68, с. 53].

Черговий наказ МВО СРСР щодо КДУ зазначив все ще недостатню політико-виховну роботу серед студентів і професорсько-викладацького складу, вказавши, що серед викладачів все ще є такі, які через ділові й політичні дані, низький теоретичний та ідейний рівень лекцій не заслуговують на довіру [6, оп. 3, спр. 9, с. 12]. Тому партком університету та партбюро посилили контроль за якістю навчального процесу шляхом стенографування лекцій. Цей шлях дозволяв виявити "об'єктивістський, аполітичний" підхід, відсутність належного соціального та партійного аналізу, що пояснювалося "низькою політичною підготовкою деяких викладачів, слабкою методичною роботою, хибністю багатьох навчальних програм та відсутністю належного контролю за лекціями". Для поліпшення навчального процесу на всіх факультетах були створені методичні ради, які провели велику роботу з критичного перегляду підручників і програм. На кафедрах почало широко практикуватися попереднє обговорення тексту лекцій, рецензування й обговорення застенографованих.

Тоді ж в університеті та на філологічному факультеті розгорнувся черговий етап боротьби з "безрідним космополітизмом" та "українським буржуазним націоналізмом". У плані роботи вченої ради факультету було передбачено спеціальний день засідань, присвячений боротьбі з цим явищем, яка вилилась у звинувачення євреїв у належності до "антипатріотичної групи космополітів на Україні" та "у своєму колективі" і пропаганді "шкідливих космополітичних поглядів". Після "викриття і засудження" значної групи науковців та аспірантів єврейської національності партійна організація факультету поставила вимогу позбавити їх учених ступенів і вчених звань та звільнити з роботи [4, спр. 127, с. 54].

У цій брудній та галасливій кампанії помітну роль відігравали й журналісти, частина яких опинилась серед звинувачуваних, це студенти-комуністи Вайнштейн, Песочинський, Гойхер, Гітліц, Волинський, Мудрий та ін. Найпоказовішою була "справа" студента другого курсу Вайнштейна, який відреагував на статті у "Правді" та "Правді України", пленумів Спілки письменників СРСР та України (з викриттям і засудженням "безрідних космополітів") і висловив сумнів щодо Альтмана та Первомайського, яких він вважав помилково зарахованими до космополітів, допускав, що тут "припущені перегиби". У розмові зі студентами він висловив своє ставлення до кампанії простою фразою: "Наших б'ють". Партзбори засудили С. Вайнштейна за єврейський націоналізм й ухвалили виключити його з партії, а партбюро факультету доручили розглянути його персональну справу і зробити відповідні організаційні висновки [6, оп. 3, спр. 69, с. 12]. Правда, справа Вайнштейна на цьому не закінчилась. Готуючись до чергових зборів, він почав збирати "матеріали", які засвідчили б ставлення студентів відділення журналістики до рішень партії та уряду з приводу космополітизму та й до самого цього явища. Але студенти його попередили: "Не капай!". Так само студенти відмовилися брати участь у фабрикуванні "компромату" – на вимогу парткому надати свої конспекти лекцій тих викладачів, яких звинуватили у космополітизмі [6, оп. 3, спр. 68, с. 140]. Партзбори факультету виключили Вайнштейна з лав ВКП(б), хоча той і визнав свої помилки і покаявся. Вищі партійні інстанції врахували визнання Вайнштейном помилок "буржуазно-націоналістичного характеру" і факт недостатньої роботи над підвищенням свого ідейного рівня. "Прошу дати мені можливість доказати практичними справами, що я до кінця зрозумів свої помилки і проводити лінію партії в життя", – ці слова Вайнштейна було розцінено як розуміння своїх помилок і здатність давати їм правильну партійну оцінку. Таке "щире" каяття віталось: "Партія повинна не тільки карати, а й повинна виховувати. <...> Треба враховувати, що Вайнштейн молодий комуніст, працювали ми ще з ним недостатньо, він дав правильну оцінку своїм діям і можна його залишити в партії, оголосивши сувору догану з занесенням до особової справи" [6, оп. 3, спр. 53, с. 30]. Але партком вирішив не залишати Вайнштейна на відділенні журналістики. Він був переведений на російське відділення, де перевиховувався під керівництвом парторга, який допомагав йому виправляти помилки. Факт допущеної буржуазно-націоналістичної помилки тяжів над ним у вигляді персональної справи протягом усього його навчання в університеті, яка була закрита лише весною 1952 р. [6, оп. 4, спр. 52, с. 17].

"Перевиховання" давало свої результати, і деякі студенти активно включилися у викривальну кампанію. Так, Б. О. Іванов, парторг п'ятого курсу, виступив на партзборах факультету зі звинуваченнями доцента Фраткіної у політичних помилках, яких вона припустилася на лекціях з радянської літератури. Вони полягали, на його думку, у неприпустимо малій увазі, яку лекторка приділила "засновнику радянської поезії", В. Маяковському, лише 25 хвилин. У той же час відбувалося "роздування заслуг Багрицького", якому було приділено 5 годин, багато часу присвячено й Долматовському, ім'я якого взагалі відсутнє в програмі. При цьому не наведено жодного факту з біографії Твардовського, Суркова; "мало і сухо було сказано про лірику Симонова періоду Вітчизняної війни...". "Фраткіна забула, що це російські люди і російські товариші, що гинули на фронтах Вітчизняної війни, які дали можливість нам усім вільно жити і вчитися, а їй – написати т. зв. дисертацію і посісти місце на кафедрі російської літератури. Цей вірш ("Ты помнишь, Алеша, дороги Смоленщины...") вона применшила, не маючи на увазі того, що сказав тов. Сталін: "Я піднімаю тост за здоров'я російського народу не тому, що він керуючий народ, а тому, що у нього є стійкий розум і уміння керувати...". "Їй не подобалось те, що вона називала прагненням до надмірного вип'ячування всього російського <...> партія допомогла розібратися в цьому, партія розгромила тих, хто опльовував культуру великого радянського народу, прагнув применшити її значення та її роль. Народ затаврував одних безрідних космополітами, інших – їх посібниками". Активно підтримав Б. О. Іванова у викритті космополітів на факультеті й аспірант О. С. Дяченко [6, оп. 3, спр. 68, с. 140, 154]. Ця кампанія торкнулась не лише викладачів, виявилось, що "серед наших студентів є такі люди, які можуть співчувати цим бандитам, що пролізли в нашу літературу". Крім уже вищезгаданих, Б. О. Іванов говорив і про інших студентів відділення журналістики, які "проявляють зневагу до культури великого російського народу", пригадавши випадки попередніх років у роботі літературної студії, коли студентка Бабич порушила питання про доцільність писати вірші про робітників і колгоспників. Під час відвідання Третьяковської галереї, де вона, не помітивши картин Репіна, Левітана, Серова та ін., була вражена "Демоном" Врубеля і заявила, що перед цією картиною вся галерея нічого не варта. Студентка написала вірші, де змалювала "якусь стихійну силу, відірвану від всяких життєвих умов. І ось Бабич читала на літературній студії свої нікчемні і шкідливі ідеї, намагаючись звести нанівець всі цінності тих творів Третьяковської галереї, які там зібрані і є гордістю нашого народу" [6, оп. 3, спр. 68, с. 171]. Цей та ще кілька подібних випадків "антирадянських поглядів" і "антирадянської свідомості", які були виявами індивідуальних художніх і літературних смаків, відмінних від загальноприйнятих, що ґрунтувалися на принципах соцреалізму, вважалися криміналом, стали предметом обговорення і засудження на зборах різного рівня.

Паралельно партком сформулював завдання, поставлені перед університетом: "готувати не просто висококваліфіковані кадри, але кадри високоідейні, які самі здатні виховувати багатомільйонну молодь в школах і вузах, кадри, які б свідомо та активно брали участь у будівництві комунізму, кадри, які вірять в нашу справу і до кінця віддані партії Леніна-Сталіна і соціалістичній батьківщині. Цій справі повинна бути підпорядкована не тільки політико-виховна робота, але й вся навчальна і наукова робота нашої парторганізації і всього колективу". Її вирішення вбачалось у посиленні вимогливості до кожного комуніста в опануванні передової науки – марксизму-ленінізму. Партком вимагав значно поліпшити внутріпартійну роботу, оскільки вважав, що її рівень мав забезпечити успіх усіх ланок, керівництво і контроль за роботою кафедр, учених рад тощо [6, оп. 3, спр. 9, с. 59–60].

Запроваджуючи рішення партії в життя, ректорат продублював кілька законів МВО СРСР: "О мерах по улучшению преподавания основ марксистско-ленинской философии в высших учебных заведениях" [1, спр. 75, наказ № 587, с. 161] та постанову першого пленуму науково-методичної ради при МВО СРСР, затвердженої наказом міністра ВО СРСР "О повышении идейно-теоретического уровня преподавания в высшей школе" [1, наказ № 580, с. 159].

Одночасно партком вніс суттєві зміни в роботу вченої ради університету і вчених рад факультетів та кафедр. Відтепер їхня діяльність підпорядковувалася єдиному плану політико-виховної роботи, який "чітко і ясно визначав місце й завдання кафедр, деканів, вчених рад, партбюро і громадських організацій з метою усунення недоліків і покращення всієї навчально-наукової і політико-виховної роботи" [6, оп. 3, спр. 9, с. 42]. До робочих планів і програм, що були видані ще до "історичних рішень" партії і "гальмували успішне виховання комуністичних кадрів" університету, з ініціативи навчальної частини університету, МВО внесло низку доповнень і змін, які "істотно поліпшили" ці плани. На природничих факультетах запроваджено курс основ марксизму-ленінізму, на деяких факультетах – курс радянської літератури, повністю перебудований. "Тепер замість літератури Західної Європи і літератури минулої забезпечено виховання студентів на літературі радянській в першу чергу, бо наша література є найпередовішою і найпрогресивнішою в світі". У процесі такого навчання, за висловлюванням ідеолога інтелектуальних погромів А. Жданова, "відновлюється історична правда щодо пріоритетів нашої вітчизняної науки, показуються вчення великих російських вчених, які своїми дослідженнями, філософськими узагальненнями внесли великий внесок в скарбницю нашої науки" [6, оп. 3, спр. 9, с. 85; спр. 15, с. 145].

Ідейно-виховна робота стала не тільки пріоритетним напрямом на основі єдиного плану, їй було підпорядковано роботу всіх підрозділів університету. Багато чого змінила у своїй діяльності й вчена рада філологічного факультету, яка "зуміла наблизити актуальні питання нашої дійсності до своєї роботи", доклавши значних зусиль у вивчення рішень ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У щодо ідеологічного фронту. Під цією вивіскою фактично розпочалася масштабна ревізія ключових проблем лінгвістики, цькування представників так званою українського буржуазного націоналізму та їх наукових праць. Очолював цей процес і відповідав за його виконання секретар партійного бюро факультету І. А. Зозуля, він же новий заступник декана по відділення журналістики.

Іван Андрійович Зозуля народився 17 вересня 1909 р. у с. Петропавлівка Городищенського району Київської (нині – Черкаської) області в багатодітній робітничій родині. Через матеріальну скруту закінчив лише шість класів семирічної школи. Рано (з 1925) почав самостійне трудове життя, спочатку робітником на Городищенському цукровому заводі, де вступив до комсомолу, а потім працював у радгоспі, на шахті. У 1929 р. комсомольською організацією направлений на навчання до Черкаського педагогічного інституту. Тут у 1931 р. він вступає до лав КПРС.

Закінчити повний курс навчання не вдалося: у 1932 р. за рішенням ЦК КП(б)У був мобілізований на пропагандистську роботу до Златопільського РК КП(б)У Черкаської області, а через рік призваний на військову службу до Червоної армії. Після демобілізації протягом 1935–1940 рр. навчався на історичному факультеті Київського університету й одночасно набував досвіду партійної роботи: протягом року виконував обов'язки редактора університетської газети, два роки очолював профком, нарешті став членом партійного комітету університету. Студентом-п'ятикурсником працював старшим викладачем основ марксизму-ленінізму в КДУ. По закінченні навчання в університеті був направлений на партійну роботу, спочатку пропагандистом до Сталінського РК КП України м. Києва, потім інструктором, а згодом завідувачем сектора відділу кадрів у апараті ЦК КП(б)У. Під час роботи в ЦК КП(б)У, на який припадають основні події Другої світової війни в Україні, неодноразово направлявся на найбільш відповідальні й вирішальні напрями: в 1942–1943 рр. працював інспектором Центрального штабу партизанського руху України, в липні 1944 р. був відряджений на партійну роботу до Львівського ОК КП(б)У, а в квітні 1945 р. – до Закарпатського ОК КП(б)У. Одночасно з виконанням основних обов'язків І. А. Зозуля викладає основи марксизму-ленінізму у Львівському політехнічному інституті (1944–1945) та в Закарпатській обласній партійній організації (1945–1946). Після війни повернувся на посаду завідувачем сектора управління кадрами в апараті ЦК КП(б)У, яку через рік залишив за власним бажанням, пояснюючи це складними умовами роботи, створеними Л. М. Кагановичем в апараті ЦК КП(б)У.

І. А. Зозуля перейшов на викладацьку роботу в КДУ, працював на посаді асистента кафедри марксизму-ленінізму історичного факультету. Тут у 1948 р. захищав кандидатську дисертацію, а наступного року здобував наукове звання доцента цієї кафедри. Викладав провідну на той час ідеологічну дисципліну "Основи марксизму-ленінізму" на філологічному факультеті. Саме йому і було довірено перевиховання студентів філологічного факультету та виховання майбутніх журналістів у 1948–1950 рр., протягом яких І. А. Зозуля виконував обов'язки заступника декана по відділенню журналістики, секретаря партбюро та члена вченої ради філологічного факультету.

Першого січня 1951 р. був звільнений із посади заступника декана філологічного факультету згідно з наказом МВО СРСР № 1434 від 22 серпня 1950 р. про скорочення штатів керівного складу факультетів [1, спр. 111, наказ № 760, с. 123]. Наступні роки (до 1980) працював доцентом кафедри історії КПРС природничих факультетів. У 1950–1954 рр. разом із викладацькою роботою виконував обов'язки секретаря партійного комітету КДУ, але відмовився від цієї посади через важку хворобу.

Наукові інтереси І. А. Зозулі були зосереджені на проблемах історії КПРС. Цим питанням присвячені й наукові публікації: статті, брошури, навчальні посібники, курс лекцій та дві монографії (загалом понад два десятки).

Керував роботою студентського наукового гуртка з історії КПРС на філологічному факультеті, написанням курсових та дипломних робіт, підготував два десятки кандидатів наук [2, спр. 12/1980].

Як секретар парткому університету, партбюро факультету та завідувач відділення, І. А. Зозуля, попри всю свою малограмотність, відігравав значну роль у становленні тоталітарних засад журналістської освіти в КДУ та формуванні нового покоління ідейно загартованих, свідомих і безкомпромісних бійців партії, цілеспрямованих "будівників комунізму". Він керував партійною роботою факультету, яка визначала і контролювала всі напрями діяльності колективу, скликав і проводив загальні та партійні збори студентів відділення, організовував теоретичні конференції, керував ідеологічними кампаніями, пояснював політику партії, формував настанови щодо необхідності викорінення наслідків минулого та завдання на майбутнє і в багатьох випадках під час чисток і розгляду персональних справ вирішував долю людей. І. А. Зозуля входив до складу вченої ради філологічного факультету, був головою або членом комісій, утворених для приймання вступних екзаменів до КДУ, до аспірантури, для складання кандидатських іспитів, державних екзаменів з основ марксизму-ленінізму та інших ідеологічних дисциплін. Він здійснював керівництво викладачами-кураторами, яких було закріплено за кожною групою студентів для постійного і систематичного контролю умонастроїв молоді та інформування партбюро й деканату про свою роботу, керував підвищенням їхнього ідейного рівня, перевіряючи конспекти першоджерел та їх засвоєння як професорами, так і студентами. Партійне бюро та його керівник І. А. Зозуля особисто контролювали роботу кабінетів і гуртків (у тому числі й журналістики, які тільки планувалось створити), випуск стінних газет – як загальнофакультетських, так і по відділеннях, організацію та проведення доповідей про міжнародне становище, про визначні успіхи радянської науки та культури, важливі історичні дати, тематичні екскурсії до музеїв тощо. Для підвищення ідейно-теоретичного рівня професорсько-викладацького складу факультету було встановлено особливу форму роботи, оскільки факультет працював у третю зміну, а викладачі – в кілька змін і більшість з них не могла відвідувати заняття у вечірньому університеті марксизму-ленінізму. До цих викладачів партбюро прикріпляло "ідейно стійких товаришів", встановлювало для кожного індивідуальний план підвищення ідейно-теоретичного рівня, про виконання якого всі мусили систематично доповідати і звітувати письмово, подавати конспекти першоджерел, вказувати кількість посилань на партійні документи та твори К. Маркса, Ф. Енгельса, В. Леніна, Й. Сталіна у своїх наукових роботах та використовувати ці матеріали в лекційній, виховній та пропагандистській роботах [4, спр. № 130, с. 1–4]. Стало обов'язковим систематичне читання партійної преси, зокрема журналу "Більшовик", використання партійних настанов та матеріалів у всіх видах роботи, особливо на лекціях, звіти про так звані успіхи [4, спр. № 153, с. 13–14]. Посилюється увага до стінної преси факультету і відділень, основна газета "Філолог" змінює назву на більш промовисту – "Радянський філолог". Для щільнішої роботи зі студентами запроваджується інститут кураторства з чітко визначеними функціями: знати життя кожного студента, зустрічатися і працювати з ними у позалекційний час, контролювати рівень дисципліни та успішності, керувати агітаційною роботою тощо [6, оп. 3, спр. 21, с. 169].

Під керівництвом І. А. Зозулі стрімко зростає мережа партійної освіти університету: при парткомі створено лекторій, де викладали кращі сили Києва і Москви. для глибшого вивчення марксизму-ленінізму У КДУ працює філіал вечірнього університету марксизму-ленінізму, де 1948 р. навчалось 183 особи. Тоді ж при університеті починає працювати дворічна партшкола, в програмі якої, крім основ марксизму-ленінізму (220 годин), викладався курс зовнішньої політики СРСР (60 годин) для 52 осіб, при тому заняття для допоміжного персоналу і семінар підвищеного типу для професорського складу проводились окремо. Для обслуговуючого технічного персоналу (133 особи) окремо функціонувало 7 гуртків із вивчення "Краткого курса". Крім того, не охоплені вищевказаною системою партосвіти 172 члени професорсько-викладацького складу були об'єднані в групи по п'ять-сім осіб на чолі з прикріпленим консультантом і самостійно працювали над підвищенням свого ідейно-політичного рівня. Лекційна пропаганда сягнула апогею у 1948 р., коли прочитано 1480 лекцій і доповідей для студентів на факультетах, у гуртожитках, для трудівників міста, області та інших міст [6, оп. 3, спр. 9, с. 28–33]. Створено лекторську групу парткому університету і партбюро факультетів, яка того ж року прочитала 280 лекцій у своєму виші й 1200 поза його межами. Крім того, діяв ще й агітколектив (273 особи), який провів 7000 бесід. Для агітаторів був призначений щотижневий постійний семінар і ще багато чого, що свідчило про бажання парткому кардинально змінити становище в галузі виховання [6 оп., 3 спр. 9, с. 34–36].

Принципово важливого значення в реалізації визначеного партією політичного курсу набувають теоретичні конференції з основних питань марксистсько-ленінської теорії, вивчення окремих творів класиків марксизму-ленінізму, з питань поточного політичного життя країни. Одна з них була започаткована наказом міністра ВО СРСР від 21 вересня 1948 р. № 1384 "О мероприятиях высших учебных заведений в связи с десятилетием со дня выхода в свет "Краткого курса истории ВКП(б)" и опубликования постановления ЦК ВКП(б) "О постановке партийной пропаганды в связи с выпуском "Краткого курса истории ВКП(б)" [1, спр. 75, наказ № 587, с. 161].

На філологічному факультеті поставились до виконання цього наказу з усією відповідальністю: "Краткий курс истории ВКП(б)" був визнаний "енциклопедією марксизму-ленінізму" і підручником у вихованні свідомих будівників комуністичного суспільства. Всі співробітники і студенти мусили брати участь у заходах за кожним було закріплено тему доповіді чи виступу. Сама конференція проходила під суворим контролем – всі виступи стенографувалися, тексти доповідей та висновків разом зі стенограмами відправлялись до парткому для вивчення й визначення ідейно-теоретичного рівня та політичного загартування професорсько-викладацького складу з відповідними висновками й наслідками [4, спр. 129, с. 4–13]. Таких конференцій на факультетах (з нагоди 100-річчя Маніфесту комуністичної партії, "Біографія Сталіна та його твори", 30-річчя ЛКСМУ, до 150-річчя від дня народження Пушкіна, "Жити і працювати за Іллічем", про поступовий перехід від соціалізму до комунізму тощо) у 1948 р. було проведено аж 38 [1, спр. 88, № 314, 316, с. 68, 71; 6, оп. 3, спр. 9, с. 29].

Навесні 1949 р. партком підбив підсумки теоретичної студентської конференції "Жити і працювати за Іллічем", де взяли участь 1760 студентів першого й другого курсів із загальної кількості 1932, заслухано 265 доповідей та 262 виступи. Зазначаючи, що конференція мала величезне виховне значення і стала однією з найважливіших форм роботи з підвищення ідейно-теоретичного рівня студентів, партком засвідчив й успіхи журналістів: "В основному теоретична конференція проведена при достатній активності студентів і на високому ідейно-теоретичному рівні. Більшість доповідей і виступів були добре підготовлені і змістовні, побудовані на основі творів класиків максизму-ленінізму та з використанням додаткової політичної і художньої літератури. Наприклад, студент ІІ курсу відділення журналістики Горбатюк при підготовці доповіді на тему "Стиль роботи В. І. Леніна" використав 30 літературних джерел. На яскравих прикладах з життя і діяльності В. І. Леніна Горбатюк показав стиль роботи організатора і вождя більшовицької партії і першої у світі радянської держави, стиль, якого не знала історія світу" [6, оп. 3, спр. 52, с. 116].

Весною на факультеті підбивались ще й підсумки боротьби з викорінення "безрідного космополітизму", "націоналізму", схиляння перед іноземщиною, а також із формалізмом, буржуазним об'єктивізмом та іншими виявами буржуазної ідеології, яка була визнана недостатньою. Щоб нейтралізувати шкідливий вплив "безрідних космополітів" та інших "буржуазних націоналістів", були прочитані цикли лекцій по курсам, які раніше читались звинуваченими і засудженими викладачами, а їхні наукові роботи заборонені до користування і вилучені з обігу. Решта науковців мусила активно виправлятися й оволодівати марксистсько-ленінською теорією, а комісія парткому перевіряла рівень їхніх знань і констатувала: справи неблагополучні. Деякі викладачі (академік Булаховській, професори Шамрай і Шаровольський та ін.) теоретично добре засвоїли матеріал, але не можуть на практиці застосувати свої знання, допускають помилки як в лекційній, так і в науковій роботі. Тому робота з перевиховання тривала й надалі [6, оп. 3, спр. 68, с. 108–109].

Все більшу роль починає відігравати газета "За радянські кадри". Восени 1948 року новим головним редактором її було призначено Л. Й. Марісову, члена парткому, аспірантку філологічного факультету. Вона сформувала й затвердила новий склад редколегії, до якого були включені й студенти відділення журналістики: В. П. Горбатюк, студент другого курсу (заввідділу студентського життя); М. С. Канюка, студент першого курсу (заввідділу спорту); О. О. Васильєв, студент другого курсу (заввідділу профроботи). Залучаючи журналістів до роботи та посилюючи їхню участь, керівництво доручало їм готувати окремі, ювілейні номери, наприклад, присвячений 30-річчю ВЛКСМ, було доручено парторгу відділення Є. П. Бондарю [6, оп. 3, спр. 13, с. 99]. Газета "За радянські кадри" активно порушувала питання щодо стану боротьби з "буржуазними" поглядами в мовознавстві, долучалася до викриття "ворожої діяльності антипатріотичної групи" в університеті та на філологічному факультеті, брала участь в інших кампаніях доби тощо. Але її актив так і не зважився на аналіз роботи конкретної мовознавчої кафедри, за що йому й дорікав партком. У березні 1949 р., зважаючи на кількісне зростання студентів та вимогу партії посилити політичну роботу серед молоді, нарешті ректор своїм наказом збільшив тираж університетської газети "За радянські кадри" до 1000 примірників [1, спр. 86, наказ № 197, с. 116]. Л. Й. Марісова відповідала й за випуск стінної преси на факультетах. Вона зазначила, що "гірше всіх видають газети філологи, зокрема, відділ журналістики, хоча б слід було чекати, що газета цього відділу має бути зразком для всіх інших стінних газет. Стінна преса має бути справжнім колективним організатором, агітатором і пропагандистом, бойовим органом факультету або відділу". Щоб надати їй цих якостей, вирішено встановити контроль парткому, комсомолу й профспілок, практикувати конкурси факультетських газет із нагоди дня більшовицької преси та інших партійних і радянських свят. Але в конкурсах газета відділення журналістики "Слово-зброя" незмінно пасла задніх, організатори констатували "низький рівень роботи" та вимагали посилити керівництво її редколегії [6, оп. 3, спр. 51, с. 7–11; спр. 52, с. 180–181].

Повсякденною практикою стали відкриті засідання кафедр, які до того часу "ще не виконали свого обов'язку перед університетом, студентським активом та аспірантами", – вони проводилися з метою обговорення навчальної та наукової роботи в світлі відомих рішень партії з ідеологічних питань. Науковці в порядку "критики і самокритики" мали розглядати свою навчальну та наукову роботу, "виправляти її недоліки, наближати її до того рівня, на якому вона мусить перебувати, щоб добре служити справі ідейно-політичного виховання молоді та спільним задачам, які поставлені на даний момент перед радянською наукою". Наприклад, кафедру російської літератури, яка належала до цієї категорії, була зобов'язана підготувати відкрите засідання на початку листопада 1948 р. Вступне слово "Завдання викладання та вивчення літератури на сучасному етапі" мав виголосити завідувач кафедри професор О. І. Білецький. На засідання запрошувалися співдоповідачами члени інших літературознавчих кафедр – української та західноєвропейської. Передбачалось також організувати відкрите критичне обговорення праць О. І. Білецького, О. А. Назаревського, І. Я. Заславського та інших членів кафедри, опублікованих у "Наукових записках КДУ"; зобов'язати до виступів аспірантів та науковців, їхні критичні виступи фіксувати, а виступи С. І. Маслова, В. І. Маслова, В. А. Капустіна стенографувати [4, спр. № 153, с. 7–8]. Після "виправлення помилок" О. І. Білецький та інші вчені, що зазнали критики, мусили виступити перед студентами та викладачами з публічними лекціями [4, спр. № 130, с. 4].

Через невиконання наказу парткому в 1948 р. було звільнено з університету 34 особи – з них 14 як ті, що "не заслуговують політичної довіри". Але зупинятися на цьому вважали зарано, оскільки "проведеної роботи по звільненню кадрів ідеологічного фронту" вважали далеко не достатньою. Партком наголошував на актуальності питання – всебічно вивчати кадри і без зволікань звільняти осіб, нездатних справлятися зі завданнями, що стоять перед університетом [6, оп. 3, спр. 9, с. 50].

Партком і надалі сумлінно фіксував факти" морально-побутового розтління" комуністів, "антирадянські" висловлювання, наслідки ворожої діяльності "антипатріотичної групи" тощо та вживав відповідних заходів: кого не вдавалося перевиховати – відраховували або звільняли з роботи, інших – репресовували органи КДБ. Серед неперевихованих було чимало викладачів, аспірантів і студентів першого курсу філологічного факультету [6, оп. 3, спр. 9, с. 39]. Протягом цього навчального року була "проведена значна робота з кадрами. Зміцнення кадрів проведено в усіх галузях: ректораті, в навчальній частині, деканатському складі, в фінансовому управлінні університету, поновлено відділ кадрів, зміцнено також науково-дослідні інститути за рахунок комуністів, в Канівському заповіднику, в бібліотеці. В університеті за минулий рік звільнено 21 особу професорсько-викладацького складу, 6 осіб допоміжного персоналу, 89 студентів. Звільнено осіб, які не виявили політичного довір'я, заплямували себе під час окупації, стояли на позиціях буржуазної науки, за космополітичні збочення, за недостойну поведінку". Партком вимагав: "очистити професорсько-викладацький склад від осіб, які не можуть надалі працювати в університеті. З 346 осіб, які перебували на окупованій території, на 90 чол. немає ще повних даних про їх діяльність. Стає питання про очистку апарату. До звільнення намічено 29 осіб" [6, оп. 3, спр. 53, с. 68–69].

Актуальнішою була підготовка кадрів через аспірантуру, вступ до якої й цього року відбувся за умов відсутності конкурсу: на 86 місць претендували 55 осіб. На чотири місця по відділенню журналістики подано лише одну заяву. І хоча під час вступних екзаменів найвищу підготовку показали студенти КДУ, вихованці філологічного факультету на іспитах висловлювали дивні, з точки зору парткому, твердження, які було розцінено "як образу гідності великого російського народу". При цьому зазначалось, що "комуністи кафедри російської літератури не подбали про те, аби виявити, хто з викладачів сіє такі перли". Після зарахування "випадкові люди" були відраховані, партійний склад аспірантів посилено [6, оп. 3, спр. 9, с. 54, 154]. До аспірантури по кафедрі журналістики цього року не було зараховано нікого.

Роботі з аспірантами приділялось мало уваги, як зазначило партбюро факультету в своїй постанові про стан роботи вченої ради за перший семестр. Виправляючи становище, керівництво факультету закликало рішуче поліпшити стан роботи з аспірантами, пропонуючи залучати до їх керівництва й виховання середнє покоління науковців сталінської інтелігенції замість "старих кадрів", запровадити постійний контроль не тільки за тематикою дисертацій, а й за ідейною спрямованістю робіт, оскільки "тема дисертації вибирається на смак того чи іншого керівника і часто з таким наміром – утекти подалі від сучасності. <...> Якщо не брати одної теми Рубана "Язык Леонова", то всі останні теми 19, 18 і навіть 17 століть". Крім того, необхідно було й у цій сфері організувати посилену боротьбу проти "космополітизму, низькопоклонства перед іноземщиною і формалізму" в усіх виявах та їх носіїв і прихильників [6, оп. 3, спр. 68, с. 39–40, 60, 65].

Відсутність конкурсу при вступі до аспірантури спонукала МВО видати наказ "Про розвиток студентської наукової роботи у вищих навчальних закладах" від 16 листопада 1948 р. Керівництво університету намагалось втілити його в життя. Розглядаючи наукові гуртки як важливу ланку в підготовці майбутніх спеціалістів, керівництво прагнуло посилити контроль за їхньою роботою, скерувати за визначеною "актуальною" в дусі часу тематикою, забезпечити надійними керівниками, вважати доцільним створити у складі вченої ради спеціальну комісію, яка б відповідала за роботу наукових гуртків. Маючи на філологічному факультеті вже 14 гуртків, створювали нові, але гуртка журналістики серед них не було. Студенти відділення журналістики пасивно ставилися до роботи існуючих. Лише один студент брав участь у роботі наукового гуртка цього року [6, оп. 3, спр. 68, с. 134].

Суттєві зміни торкнулися комсомольської та профспілкової організацій університету, діяльність яких була визнана незадовільною. Ректор зауважив, що організація "не вивчає кожного комсомольця" і "кожного члена профспілки". Аби виправити становище, потрібні були зміни, які б охопили всі ділянки і могли наблизити безпосередньо до кожного окремого члена організації та забезпечити вплив і ретельний контроль. Восени цього року було здійснено структурну перебудову, внаслідок чого на філологічному факультеті з'явилися окремі комсомольська та профспілкова організації семи відділень, у тому числі й журналістики. Одночасно утворюються низові партійні організації по відділеннях. Стрімко зростає загальна кількість членів партії в університеті та на факультетах [6, оп. 3, спр. 9, с. 8; спр. 13, с. 91, 118; спр. 15, с. 27, 68].

Парторганізація відділення журналістики складалась із 14 членів ВКП(б) та п'яти кандидатів у члени ВКП(б), що було високим показником [6, оп. 3, спр. 69, с. 76]. Для порівняння: серед викладачів у парторганізації університету на обліку було 205 членів партії [6, оп. 3, спр. 53, с. 70]. Очолив партбюро відділення журналістики студент другого курсу Є. П. Бондар. Він же мобілізував студентів відділення взяти зобов'язання щодо найкращих показників у зимовій сесії до ХVІ з'їзду КП(б)У, провів кілька "академічних оглядів", організував випуск бюлетенів із висвітленням процесу складання іспитів. Звітуючи, він зазначив, що "комуністи і комсомольці зайняли авангардну роль в навчанні. Із 20 комуністів відділу 5 товаришів є відмінниками". Студенти поєднували академічну та громадську роботу. Серед недоліків парторг зазначив недостатню участь журналістів у роботі наукових гуртків і те, що партбюро "не придивлялося до планування предметів" [6, оп. 3, спр. 68, с. 91, 104]. Партком же, перевіривши роботу первинної організації, на своєму засіданні від 22 лютого 1949 р. критикував її за недостатню увагу до питання забезпечення авангардної ролі комуністів серед кандидатів у члени ВКП(б) [6, оп. 3, спр. 51, с. 125]. І. А. Зозуля наголошував на недоліках: мало допомоги надавалося комсомольській і профспілковій організаціям, ще не "спустилися до низового складу студентства"; "партбюро відділів мало займалось роботою кафедр <...>, не займались вивченням роботи комуністів <...>, не виправляло помилок деяких наших старих викладачів та ін. Від комуністів вимагалось: більше уваги приділяти вивченню марксистсько-ленінської теорії, вивчати ділові й політичні якості наших викладачів, може декого треба і звільнити від роботи <...>, треба вивчати зокрема кожного комуніста і комсомольця" [6, оп. 3, спр. 68, с. 92].

Комуністи відділення журналістики брали активну участь у партійному житті університету. Від парторганізації відділення на ІІІ партконференцію КДУ було делеговано Є. П. Бондаря – секретаря партбюро; С. Й. Вайнштейна – секретаря профбюро факультету, учасника війни; І. А. Зозулю – завідувача відділення журналістики й секретаря партбюро факультету; В. Г. Мороза – студента першого курсу, заступника секретаря партбюро відділення, учасника війни; І. М. Леонідова – студента, члена партбюро відділення, учасника війни [6, оп. 3, спр. 10, с. 49–53].

Оцінюючи все зроблене парткомом, упродовж року, комуністи університету його політичну лінію визнали правильною, а практичну роботу – задовільною [6, оп. 3, спр. 9, с. 159]. Партбюро філологічного факультету на чолі з І. А. Зозулею, провівши велику роботу, вперше вивело факультет на одне з перших місць серед усіх 13 факультетів університету [6, оп. 3, спр. 68, с. 92].

Загострення міжнародних відносин і протистояння двох систем в умовах "холодної війни" в 1949 р. сягнуло критичної межі, коли третя світова війна, яку Сталін вважав неминучою, могла стати реальністю. Це не могло не позначитися на житті країни, в тому числі й університетському. Суттєве скорочення Збройних сил Радянського Союзу ні за яких умов не повинно було позначитися на боєготовності та боєздатності країни. У цій ситуації ЦК ВКП(б) ухвалює рішення від 27 грудня 1948 р., яким зобов'язує докорінно поліпшити стан фізичного виховання молоді й спортивну майстерність студентів, націлюючи їх на те, що "треба вміти плавати, пригати, літати, володіти собою за будь-яких умов праці й війни". Націлюючи молодь на масове оволодіння цими навичками, партійно-державне керівництво, як бачимо, виходило з довоєнних уявлень щодо бойової готовності, не враховуючи появи нової зброї та, відповідно, нових методів ведення війни [6, оп. 3, спр. 9, с. 79]. Ще влітку 1948 р. товариство Осоавіахім розділилось на три самостійні організації: Добровільне товариство сприяння армії (ДТСАРМ), Добровільне товариство сприяння авіації (ДТСАВ) і Добровільне товариство сприяння флоту (ДТСФЛОТ), які мали відігравати особливу роль у зміцненні оборонно-масової роботи серед студентів, професорсько-викладацького складу та співробітників, оскільки кожен мусив належали принаймні до однієї із зазначених організацій [6, оп. 3, спр. 13, с. 94–96]. Комсомол університету підхопив таку ініціативу й закликав організувати військове навчання дівчат, створивши для цього гуртки радистів, снайперів і медсестер. Між факультетами і групами університету проводилось соціалістичне змагання на кращу організацію спортивно-масової роботи. Завідувач відділення журналістики І. А. Зозуля активно залучав своїх студентів до участі в змаганнях. Відділення організовано включилося у боротьбу і протягом навчального року неодноразово відзначалося ректором, виборюючи перемогу на змаганнях різного рівня. У жовтні 1948 р. у змаганнях на першість університету з легкої атлетики журналістики посіло 6 місце (з 15). Серед переможців, які показали найкращі результати, було відзначено студентку відділення Поліщук за штовхання ядра, а також заввідділення І. А. Зозулю та викладача фізичного виховання, майстра спорту СРСР Є. З. Адаменка [1, спр. 75, наказ № 556, с. 82–83].

Своїм наказом № 605 ректор наголосив на своєчасності перебудови роботи кафедри фізичного виховання та спорту КДУ, яка поклала в основу своєї роботи комплекс "Готов к труду и обороне СССР" і змогла завдяки цьому достроково перевиконати план підготовки "значкистів" 1 і 2 ступеня на 1948 р. Тільки протягом жовтня й листопада того ж року 3000 із загальної кількості 45000 студентів були залучені до складання норм ГПО. На філологічному факультеті в цьому контексті відзначено відділення журналістики та викладача кафедри фізичного виховання Є. З. Адаменка за хорошу організацію й проведення підготовки [1, спр. 76, наказ № 605, с. 23–25; 6, оп. 3, спр. 9, с. 97; спр. 69, с. 29].

Ще більшого значення й розмаху набуває організація масово-виховної роботи серед студентів у зв'язку з наближенням ХI з'їзду ВЛКСМ. Деканати і кафедри стали пов'язувати свою роботу з комсомольськими організаціями факультетів, а серед тих, хто робив це особливо активно, ректор своїм наказом відзначив відділення журналістики та його завідувача І. А. Зозулю [1, спр. 84, наказ № 19, с. 24–26].

Ректорат КДУ сумлінно виконував постанови партії та уряду в розвитку масового фізкультурного руху в СРСР, констатуючи досягнення значних успіхів у справі фізичного виховання студентів [1, спр. 84, наказ № 52, с. 71]. Змагання стають систематичними, участь студентів, у тому числі журналістів, – масовішою. Журналісти увійшли й до збірної команди університету для змагань на першість вишів Києва з гімнастики в лютому 1949 р. (Дерев'янченко) [1, спр. 85, наказ № 100-а, с. 215]. Тоді ж відбулись університетські змагання на першість факультетів із плавання, в яких узяли участь усі 15 факультетських команд загальною кількістю 121 особа. Відділення журналістики і геологічний факультет набрали рівну кількість очок, поділивши 5 і 6 місця [1, спр. 86, наказ № 230, с. 49]. У березні 1949 р. журналісти брали участь у змаганнях команд вишів Києва з шахів і шашок, де університетська команда завоювала перше місце і кубок міськкому фізкультури, а учасники команди були відзначені грамотами міськкому в справах фізкультури і спорту та наказом ректора. Зокрема, оголошено подяку журналістам Запрудському і Навальній [1, спр. 86, наказ № 181, с. 91]. Розвиваючи військово-прикладні види спорту, у березні 1949 р. були організовані стрілецькі змагання з малокаліберної гвинтівки між факультетами та на особисту першість, присвячені 31-й річниці Радянської Армії та ХІ з'їзду ВЛКСМ, де відділення журналістики посіло 14 місце (з 15) [1, спр. 86, наказ № 192, с. 107]. Партбюро факультету зі свого боку вживало низку заходів для поліпшення становища з військово-спортивної роботи. Весною було організовано спортивні змагання між відділеннями на кубок філологічного факультету. У підсумку кращим визнали відділення журналістики [6, оп. 3, спр. 69, с. 58]. Була ще незліченна кількість змагань із легкої атлетики, плавання та інших видів спорту. І хоча в умовах нової війни зі застосуванням ядерної зброї набуті навички навряд чи могли вплинути на її перебіг, але наявний розмах військово-спортивної роботи свідчив про безумовний успіх виховної роботи.

Для "правильної" організації дозвілля колективу за рішенням парткому наприкінці 1948 р. створено клуб університету в складі кількох секторів: художньої самодіяльності, пропаганди політичних і наукових знань, наочної агітації, культпоходів та організаційний. Найактивніше працював сектор художньої самодіяльності, який здобув неабияку популярність серед студентів. Журналісти В. В. Ведін і В. П. Млинченко відзначались за активну участь у художній самодіяльності університету з нагоди з'їзду ВЛКСМ [1, спр. 85, наказ № 113, с. 235] і Поберій та Комлякова за участь у громадській роботі [1, спр. 86, наказ № 137, с. 36]. Але клуб так і не став потужним осередком дозвілля [1, спр. 86, наказ № 137, с. 78–83].

Обов'язковим елементом у комуністичному вихованні студентів були роботи на будівництві університету, Дашавського газопроводу, Ірпiньської заплави, з ремонту гуртожитків та інших об'єктів, кількість яких неухильно зростала. Колектив університету залучався й до шефської роботи. За університетом у 1948 р. закріпили 32 підприємства в Сталінському районі м. Києва, а також Бориспільський і Броварський райони Київської області. У комітеті комсомолу КДУ створено шефський сектор, оскільки він опікувався 103 організаціями в місті і 20 селами Бориспільського району [6, оп. 3, спр. 9, с. 57; спр. 52, с. 83]. Студенти та викладачі філологічного факультету зібрали й відправили до підшефних колгоспів бібліотечки художньої та наукової літератури, агітбригади відділень виїжджали в підшефні колгоспи з доповідями і концертами, проводили іншу культурно-масову роботу [6, оп. 3, спр. 69, с. 58].

У вільний від "заходів" час студенти мали навчатися.

На зимову екзаменаційну сесію по відділенню журналістики встановлено такий перелік дисциплін:

[1, спр. 77, наказ № 653, с. 27].

Аналізуючи результати зимової сесії 1949 р., ректор зазначив загальне поліпшення навчальної роботи по університету, що, на його думку, не свідчило про "корінний перелом в навчально-виховному процесі" [6, оп. 3, спр. 51, с. 72]. Що стосується журналістів, то за результатами цієї сесії на першому курсі відмінників не було, стипендію призначили 24 студентам, а на другому курсі – 86 студентам, із них – 18 відмінників [1, спр. 85, наказ № 59, с. 76–79]. Крім того, перевірка знань із російської мови виявила, що саме журналісти мали найнижчий відсоток (8 %) незадовільних оцінок на факультеті і по університету [6, оп.3, спр. 9, с. 156; спр. 16, 158].

На зимові канікули для студентів була розроблена програма заходів виховного характеру, передбачено участь у спортивних змаганнях та художній самодіяльності.

Другий семестр починався з довгоочікуваних і приємних новин: на початку лютого 1949 р. фасадна частина головного корпусу нарешті була введена в експлуатацію, що створювало умови для переходу на роботу в дві зміни [6, оп. 3, спр. 52, с. 67]. Але здійснити це не вдалося: згідно з рішенням Ради міністрів УРСР університет був змушений віддати четвертий поверх приміщення по вулиці Леніна, 52, що автоматично повертало третю зміну і все, що з нею пов'язано [6, оп. 3, спр. 53, с. 147].

У другому семестрі за рішенням парткому було запроваджено політзаняття для студентів усіх курсів, які вносились до розкладу занять. Керувати ними призначали викладачів та аспірантів університету. На першому курсі відділення журналістики заняттями керував доцент Лібман, член ВКП(б), на другому – аспірант Черп, член ВКП(б) [6, оп. 3, спр. 68, с. 92–93].

На весняну сесію для журналістів було встановлено такий перелік дисциплін:

[1, спр. 87, наказ № 260, с. 96].

Закінчили навчальний рік і були переведені на наступні курси з кращими результатами: на другий курс – 26 студентів із призначенням стипендії, із них 8 – відмінники, 2 – без стипендії; на третій курс – 84 студенти з призначенням стипендії, з них 21 – відмінник [1, спр. 90, наказ № 438, с. 85–86]. Загальні результати по відділенню такі:

"5" – 61,6 %

"4" – 32,4 %

"3" – 5,8 %

"2" – 0,2 %

н/з'яв. – 2 % [6, оп. 3, спр. 69, с. 31].

При цьому зазначено, що через брак аудиторій та інші причини фіксувались як "окремі зриви лекцій", так і "значне кількісне і якісне невиконання навчального плану", серед іншого: не були прочитані курси "Техніка оформлення газети" і "Фотосправа", а також не організовано роботу кабінету журналістики [6, оп. 3, спр. 69, с. 18]. Фіксуючи ці недоліки, партком зобов'язав І. А. Зозулю розробити план заходів для виконання наказу МВО про укомплектування відділення журналістики [6, оп. 3, спр. 53, с. 14].

Формуючи нові радянські традиції, партком прагнув забезпечити й організований колективний культурний відпочинок студентів. Із нагоди закінчення навчального року для колективу закладу 1 липня було організовано гуляння – карнавал із виїздом на пароплаві [6, оп. 3, спр. 69, с. 29]. Відпускаючи студентів на літні канікули, партком університету подбав про насичення відпочинку масовою роботою: "вони повинні роз'яснювати молоді ті завдання, які стоять перед КДУ і розповідати про його традиції", а комітету комсомолу треба використати літній період так, щоб усі студенти склали норми на значок ГПО І і ІІ ступенів, могла б проводити екскурсії і фізкультурні змагання. "Профком і місцевком повинні зайнятися питанням оздоровлення студентів, викладачів і технічних працівників. <...> Робота партійних бюро і парторганізацій на літній період не повинна зупинятись ні на один день". Усіх студентів інструктували, забезпечували спеціальними пам'ятками для агітаційно-масової роботи серед населення тощо. Навіть обсерваторії в ботанічному саду було наказано організувати денні спостереження, а комсомольцям для роботи на дитячих майданчиках у саду виділити піонерватажків і т. д. [6, оп. 3, спр. 53, с. 50–53].

1. Канцелярія. Накази ректора. – Архів Київського держуніверситету імені Т. Г. Шевченка, ф. Р-1246, оп. 5.

2. Особові справи професорсько-викладацького складу. – Архів Київського держуніверситету імені Т. Г. Шевченка, ф. Р-1246, оп. 4 Л.

3. Особовісправи аспірантів. – Архів Київського держуніверситету імені Т. Г. Шевченка, ф. Р-1246, оп. 4 Л.

4.Документальні матеріали філологічного факультету Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. – Державний архів м. Києва, ф. Р-1246, оп. 21.

5. Документальніматеріали факультету журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. – Державний архів м. Києва, ф. Р-1246, оп. 17.

6. Документальніматеріали партійного комітету КДУ ім. Т. Г. Шевченка. – Державний архів Київської області, Ф. П-158.

7. ІсторіяКиївського університету / відп. ред. О. З. Жмудський. – К., 1959.