Ласкаво просимо

Становлення журналістської освіти в КНУ імені Тараса Шевченка

Відділення журналістики в документах і матеріалах (1947-1953 рр.)

Дослідження присвячено вивченню умов становлення та особливостей розвитку журналістської освіти на відділенні журналістики філологічного факультету Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка (1947-1953).
Першу та другу частини матеріалу дивіться у 8-му (2007) та 9-му (2008) випусках.

The research is devoted to the study of conditions of formation and peculiarities of journalist education in Kyiv national university of Taras Shevchenko (1947—1953).
The first and the second parts of the material are in the 8th (2007) and the 9th (2008) editions.

Исследование посвящено изучению условий становления и особенностей развития журналистского образования на отделении журналистики филологического факультета Киевского государственного университета имени Т. Г. Шевченко (1947—1953).
Первую и вторую часть материала смотрите в 8-м (2007) и 9-м (2008) выпусках.

Частина   третя:   1949—1950   навчальний   рік

Новий навчальний рік мало чим відрізняв­ся від попереднього. Університет продов­жував відчувати надзвичайні труднощі через брак навчальних приміщень. Завершення від­будови фасадної частини головного корпусу університету кілька разів зривалося. Це не да­вало можливості поліпшити умови роботи та організувати навчання не в три, а хоча б у дві з половиною зміни, створити нові лабораторії та кабінети. Філологічний факультет і в на­ступні роки працював у третю зміну, що нега­тивно позначалося на дисципліні та успішності. Відкриття кафедр, лабораторій і кабінетів на всіх факультетах так і не торкнулося журналіс­тів [1, спр. 84, наказ № 36, с. 47; спр. 108, на­каз № 553, с. 60; 6, оп. 3, спр. 131, с. 130].
Ще в березні 1949 р. Київський університет викликав на соцзмагання всі вищі навчальні заклади України на кращу підготовку до но­вого навчального року. Основним завданням стала кадрова політика, яка передбачала звільнення тих, хто за політичними й ділови­ми якостями не міг працювати в університеті, та ліквідацію сумісництва як серед викла­дачів, так і серед аспірантів. Особливо акту­альним питання сумісництва було для філологічного факультету, де 80 % професорсько-викладацького складу — сумісники, включно з усіма завідувачами кафедр. Університет ого­лосив конкурс на заміщення 76 вакантних по­сад, що було вкрай необхідним, якщо врахува­ти, що цього навчального року створено 47 но­вих кафедр. За його результатами до універ­ситету прийшло 10 докторів наук (із них три дійсних члени АН УРСР), 12 кандидатів наук, 25 старших викладачів. Проте серед них не бу­ло фахівців із журналістики. Довелось обирати курс на рішуче залучення до роботи таланови­тої молоді, вихованої в університеті, та на збільшення підготовки фахівців через аспіран­туру. Понад 50 аспірантів та випускників, "здатних забезпечити підготовку висококваліфі­кованих спеціалістів, відданих партії Леніна-Сталіна", було зараховано до штату університе­ту на місця відрахованих викладачів, які не відповідали вимогам, та сумісників. Кількість останніх була обмежена до 10, їх передбачалось закріпити за університетом (у тому числі й В. Ру-бана) за допомогою вищих партійних органів [6, оп. 3, спр. 53, с. 70, 115-117, 146].
Хоча ректорат і здійснив велику роботу з доукомплектування штатів, але домогтися за довільного вирішення цієї проблеми не вдало­ся. Не було ліквідовано й сумісництва. Дава­лася взнаки відсутність програм із деяких важливих спецкурсів. Питання трудової дис­ципліни вимагало додаткової уваги тощо.
Комплектування перших курсів завдяки вжитим заходам відбувалось в умовах конкур­су, підготовка абітурієнтів була значно кра­щою порівняно з минулим роком, що дозво­лило забезпечити якісніший склад перших курсів. Тому й навчальний рік розпочався більш організовано.
Поточного року переважну більшість сту­дентів прийняли з периферії. Житлових площ і приміщень катастрофічно не вистачало. Гурто­житки були перенаселені студентами, аспіран­тами й викладачами, які жили з порушенням скромних норм майже вдвічі (1 людина на 2,5 кв. м за норми 4,5 кв. м) [6, оп. 3, спр. 99, с. 67]. Щоб забезпечити всіх студентів житлом, керівництво було змушене розмістити близько 150 чоловік у приміщенні головного корпусу. Це були переважно першокурсники, яким не вистачило місць у гуртожитку і яких партком не хотів випускати з поля уваги й розселяти "по кутках", керуючись принципом: "Ми по­винні тримати першокурсника під своїм нагля­дом". Такий стан не міг тривати довго й перед екзаменаційною сесією всіх було виселено. 196 студентів пішли жити "на кутки" [6, оп. 3, спр. 100, с. 142; спр. 131, с. 131].
Першочерговим завданням факультету і надалі лишалося підвищення та поліпшення ідейно-політичної роботи, непримиренної бо­ротьби з українським буржуазним націона­лізмом, космополітизмом, низькопоклонством перед іноземщиною, з проявами аполітичнос­ті й безідейності. Викриття груп українських буржуазних націоналістів, космополітів та інших "збоченців" у попередні роки, виклю­чення їх із університету з наступним репресу-ванням як "ворогів народу" органами МДБ вважалося ще не закінченим. На реальну за-грозливість вказувало відновлення на вимогу громадських організацій смертної кари щодо зрадників, шпигунів і диверсантів-підрив-ників, скасованої 1947 р. До того ж секретар ЦК КП(б)У І. Назаренко на XI Міській парт-конференції піддав гострій критиці стан ідей­но-виховної роботи в університеті. Партійні органи закликали забезпечити партійність на­уки, удесятеро посилити пильність і виховну роботу не тільки з огляду на вже викриті гру­пи неблагонадійних, а й на те, що їм вдалося "отруїти деяку групу студентів". "Цього року здійснено те, що слід було зробити давно. Ми запросили багато нових людей — 50 осіб, які закінчили аспірантуру і факультети нашого університету. Але їм треба допомогти стати достойною зміною тим кадрам, що вже непридатні до дії. Академікам і професорам із АН заборонено працювати в університеті" [6, оп. 3, спр. 55, с. 228-229].
Останній факт є особливо знаменним. Фак­тично йдеться про свідому спробу ізоляції студентства від будь-яких контактів із елітою тодішньої української професійної науки. Важливу справу виховання студентської мо­лоді прагнули поставити під контроль ви­ключно нової науково-партійної номенклату­ри радянського типу, що створювалась у по­воєнний час шляхом насильницької ротації, ре­тельного відбору та постійної перевірки на предмет лояльності й ідеологічної вірності справі компартії та особисто Сталіну. Водно­час компартійна верхівка створює негативний образ інтелігента — науковця, письменника, художника, який не поділяє офіційної систе­ми цінностей і якого не влаштовує радянсь­кий спосіб життя, формує у суспільній свідо­мості вороже ставлення до "гнилої інтелігенції", провокуючи тим самим конфлікт поколінь. Звинувачуючи представ­ників попереднього покоління в "ідео­логічних збоченнях", влада ставила їх перед вибором, — надаючи шанс зберегти життя, визнавши свою провину і покаявшись або ж відстояти людську гідність та наукові переко­нання й позиції, сплативши за це найвищу ціну. Піддаючи фізичним чи моральним реп­ресіям науковців, влада спиралася на підтримку партійців нового, сталінського, по­коління. Його репрезентанти, виробляючи свою позицію, не могли не поділяти партійно-державного погляду на події, особистості, по­ведінку. Тому вони, всупереч особистим сим­патіям, практично ніколи не підтримували своїх вчителів — засуджених чи тих, хто роз­каявся і був морально знищеним. Свідомо чи підсвідомо, бажаючи вижити, вони прагли очолити процес стерилізації тогочасного суспільства.
Цим, власне, й клопотався партком, від­значаючи велику роботу філологічного фа­культету в боротьбі за чистоту марксистсько-ленінської ідеології: проведено багато теоре­тичних конференцій, лекцій, бесід, допові­дей, політзанять тощо. Переважна більшість викладачів факультету самостійно вивчала праці класиків марксизму-ленінізму під керів­ництвом консультантів, затверджених парт-комом. Але цілковитої впевненості в кадрах, навіть за тотального залякування та нещадно­го полювання на відьом, не було. Тому зав­дання парторганізації факультету вбачали в "попередженні найменших проявів ідеологіч­них збочень, помилок окремих викладачів, сту­дентів. А для цього треба добре знати людей, вивчати їх, працювати з ними. Треба поліпши­ти роботу з кожним комуністом, а особливо — з кандидатом партії" [6, оп. З, спр. 69, с. 56].
Механізм такого впливу було створено через докорінну перебудову організаційної структу­ри парторганізації на вимогу вищих партій­них органів та рішення XI Міської та IV Універ­ситетської партконференцій. Уже в лютому 1950 р. створення партійних організацій в академічних групах було завершено і проведе­но вибори парторгів. На відділенні журналіс­тики парторгами були рекомендовані Маргу-ліс, Пісочинський, Островський. Реформу бу­ло завершено створенням у кожній академгрупі на чолі зі старостою ще й окремої комсомоль­ської та профспілкової організацій. Організа­ційна структура у цьому вигляді забезпечува­ла максимальний політичний вплив у вихо­ванні студентської молоді, наблизивши пар­тійну роботу до студентства і дозволяючи пра­цювати з кожним індивідом окремо. Завдяки цій перебудові сподівались забезпечити пар­тійний вплив і комуністичне виховання сту­дентів в академгрупі. Відтепер в університеті діяло 18 первинних парторганізацій, 15 низо­вих, понад 166 партгруп, 11 партійно-канди­датських, 100 партприкріплених, які викону­вали функції парторгів. (Загалом у партор­ганізації університету на обліку перебувало близько 1000 комуністів, з них 182 — належа­ли до професорсько-викладацького складу, 52 — до адмінтехпрацівників, решта — студен­ти) [6, оп. 3, спр. 99, с. 18; спр. 106, с. 3; спр. 128, с. 68].
До керівництва партійних груп залучили близько 120 комуністів і понад 160 членів і кандидатів у ролі парторгів і партприкріпле­них. Це були найкращі, з точки зору влади, передові комуністи, але переважна більшість із них не мала необхідного досвіду партійної роботи. Враховуючи це, партком створив по­стійний семінар парторгів із питань теорії та практики партійного будівництва [6, оп. З, спр. 131, с. 42]. Зміцнюючи партгрупи і підвищуючи їх роль та відповідальність за ідейно-політичне виховання студентської мо­лоді, партком систематично заслуховував звіти секретарів парторганізацій та інструкту­вав їх, щомісяця проводив наради, обговорю­вав підсумки і визначав завдання на наступний місяць тощо. На кожному факультеті, в кожній академгрупі створено агітколекти­ви, до яких увійшли найкращі студенти. Для них двічі на місяць проводились семінари. У гуртожитках працювали агітатори, для яких було організовано спеціальні семінари. Вся робота агітаторів спрямовувалась на те, щоб політичною агітацією охопити кожного сту­дента і виховати його "на яскравих прикла­дах нашої радянської дійсності, кожну бесіду тісно пов'язуючи з життям університетського колективу". Крім того, партком у загально-університетському масштабі та парторганіза­ції факультетів щомісяця проводили збори студентів із заслуховуванням на них політич­них доповідей. Потужна робота планувалась в гуртожитках. Тільки за два місяці другого се­местру там прочитано 25 лекцій. Систематич­но організовувалися культпоходи в кіно, теат­ри, екскурсії до музеїв. Організовано передп­лачували на газети та журнали, у кожному гуртожитку в користуванні були їх підшивки, всі кімнати забезпечені газетами у кількох примірниках, масово випускалися стінні газе­ти, бюлетені, фотомонтажі. Викладачі регуляр­но відвідували гуртожиток, у клубі демон­струвалися кінофільми. Постійно влаштову­вались літературні вечори та вечори відпочин­ку, шахово-шашкові турніри. Лише в друго­му семестрі відбулося 15 загальноуніверситет-ських вечорів й урочистих зборів. Широко розгорнула роботу художня самодіяльність, яка набрала масового характеру [6, оп. З, спр. 131, с. 49-50].
Але з поля зору парткому випали студенти, що жили "на кутках" і викликали особливе за­непокоєння, оскільки там були "відсутні порт­рети" партійно-державного керівництва, "пану­вали домогосподарські настрої", а можливості для комуністичного виховання обмежені. Щоб забезпечити гідний рівень ідейно-виховної робо­ти з цим прошарком молоді, партком вирішив закріпити за кожним студентом "на кутку" ко­муніста для роботи [6, оп. З, спр. 50, с. 169]. Наскільки ефективним було таке індивідуальне промивання мізків без свідків, судити нині складно. Можливо, комусь така робота відкри­ла шлях до невибагливого сімейного щастя.
Робота факультету все ще визначалась ученням Леніна-Сталіна та всіма вже відоми­ми рішеннями й постановами партії з питань ідеології [4, спр. 188, с. 1—2]. Партком ужив заходів для докорінної перебудови партпросві-ти, в результаті чого нарешті добився, що весь професорсько-викладацький склад, аспі­ранти,   студенти,   адміністративно-управлінські працівники і службовці були охоплені мережею марксистсько-ленінського виховання. її складо­вими були: вечірній університет марксизму-ленінізму для наукових співробітників, дво­річна партшкола, шість гуртків із вивчення історії ВКП(б), шість політшкіл. Для великої групи самостійно працюючих на основі інди­відуальних планів під керівництвом консуль­тантів діяв окремий графік контролю та звіт­ності [6, оп. 3, спр. 131, с. 53].
Партбюро факультету на чолі з І. Зозулею керувало і контролювало всі напрями діяль­ності колективу. План навчально-методичної та ідейно-виховної роботи факультету на 1949—1950 навчальний рік майже нічим не відрізнявся від плану попереднього року. І. Зозуля, як і раніше, персонально відповідав за створення гуртка та кабінету журналісти­ки, випуск стінних газет факультету і курсів, проведення доповідей про міжнародне станови­ще та переваги зацькованої радянської науки. План передбачав численні заходи: екскурсії до музеїв Леніна, російського, українського, захід­ного мистецтва; відзначення 200-річчя від дня народження Радищева, 150-річчя від дня на­родження Пушкіна, 32-ої річниці Жовтня, чергової річниці сталінської конституції, Кірова, Щорса та інших відцензурованих по­статей минулого й тогодення. Ще більша ува­га приділялась теоретичним конференціям, головними з яких того року були: до 70-ліття від дня народження Сталіна, до 80-ліття від дня народження Леніна, про пріоритет росій­ських учених і досягнення радянської науки та ін. Участь професорсько-викладацького складу та студентів у цих заходах була обов'язковою, а кожен комуніст ще мусив виступити з доповід­дю на селі про життя й діяльність Сталіна.
Обов'язковою для всіх була й участь у пе­редплаті на п'яту позику відновлення і роз­витку народного господарства: кожен, хто на­магався її уникнути, ставав об'єктом пильної уваги контролюючих органів, як це сталося з 28 студентами і 3 аспірантами філологічного факультету [6, оп. 3, спр. 131, с. 61].
Участь у художній самодіяльності розгля­далась керівництвом як форма комуністично­го виховання, тому також перебувала під конт­ролем партійної організації. Хоч приміщення та умов для занять не було, студентський колек­тив спромігся на певні успіхи і навіть призові місця, але закріпити ці досягнення не вдало­ся. Партком дорікав факультетським парторга-нізаціям та деканатам, що ті не приділяють належної уваги роботі художньої самодіяль­ності,  а професорсько-викладацький склад  не бере участі в цих акціях. Духовий оркестр пере­бував у стадії становлення: "кількісно та якісно такий слабий, що досі не вміє виконува­ти державний гімн УРСР". На вимогу студентів було вирішено створити фотостудію, а в травні 1950 р. організувати виставку фотолюбителів університету [6, оп. 3, спр. 100, с. 8—14].
Спортивно-масова робота також підпоряд­ковувалася системі виховання і розглядалася як підготовка кадрів для армії. Тому керів­ництво університету вимагало, щоб всі стали учасниками спортивних гуртків, відповідно до своїх можливостей. Особливо це набуло ак­туальності після того, як університет втратив перше місце у спортзмаганнях цього року че­рез недостатнє керівництво спортивною робо­тою, що незадовільно позначилось на підго­товці рекордсменів і "значківців", плавців і стрільців. [6, оп. 3, спр. 100, с. 17—18]. Стан військово-фізкультурної роботи на відділенні журналістики, як і на філологічному факуль­теті загалом, за визначенням партбюро від­ділення, був поганий. Партбюро зафіксувало, що 10 студентів лишились ненавченими пла­вати, що стало предметом окремого засідання. Було вжито низку заходів для поліпшення становища: на всіх відділеннях створили спортивні бюро, до їх складу ввели комуністів і зобов'язали до Жовтневих свят повністю ви­конати контрольну цифру значківців ГПО. Відповідальним від партбюро факультету за військово-фізкультурну роботу призначили Б. Іванова. Запроваджено кубок філологічно­го факультету та проведено спортивні змаган­ня між відділеннями. Кращим виявилося відділення журналістики, було нагороджено кубком. Загалом найкращий стан справ зі спортом, як зазначав Б. Іванов, був на від­діленні журналістики: складання норм ГПО-І виконано достроково, а норми ГПО-ІІ переви­конано. Всі фізично здорові студенти зай­маються спортом, журналісти були єдиними, хто виконав норми залучення молоді до ДСТ "Наука" [6, оп. 3, спр. 69, с. 58, 85, 109].
Журналісти брали участь в усіх можливих спортивних змаганнях. Масовою була їх участь у збірній команді університету весною 1950 р.: до групи з легкої атлетики належала Поліщук, зі спортивної гімнастики — Дерев'янченко, пла­вання і ватерполо представляв Канюка, баскет­бол — Чайковський і Погорєлов, футбол-хокей — Фішман, волейбол — Чубач, шахи та шашки — Навальна [1, спр. 103, наказ № 131, с. 8—11]. Цієї ж весни журналісти взяли активну участь у змаганнях на першість вишів Києва зі спор­тивної гімнастики [1, спр. 103, наказ № 246, с. 60]. Активною була їх участь у велосипед­ному автопробігу — акції, організованій керів­ництвом КДУ з метою популяризації універ­ситету, а також для проведення агітаційної роботи серед населення під час літніх кані­кул. Командир пробігу — Калиновський, чле­ни команди — Костюченко, Набока, Глушко, Сорока [1, спр. 105, наказ № 412, с. 142].
Журналісти разом з іншими відділами фа­культету проводили шефську роботу. Студен­ти зібрали і відправили у підшефні колгоспи бібліотечки художньої та наукової літерату­ри. Агіткультбригади виїздили з доповідями і концертами, проводили там культурно-ма­сову роботу тощо [6, оп. З, спр. 69, с. 58].
Партком університету та партбюро факуль­тету ще активніше викорінювали "рештки буржуазної ідеології" в науковій роботі окре­мих учених та дбали про поліпшення викла­дання соціально-економічних дисциплін шля­хом так званих "вільних дискусій". Загалом же наукова й творча діяльність факультету була паралізована зростаючим ідейним теро­ром, цькуванням відомих учених, які були змушені засуджувати свої погляди і відмовля­тися від них, каятися, "виправлятися". Зви­нувачень у виявах буржуазно-об'єктивіст­ських поглядів не уникли й видатні мовознав­ці — академік Булаховській, доцент Білецький та інші, як вважалося, через "теоретичну слабкість" [6, оп. З, спр. 69, с. 59]. Підготов­лені до захисту наукові дослідження й дисер­тації багатьох науковців так і не побачили світ, оскільки дослідники боялися навіть ви­носити їх на обговорення. Тим більше, що секретарі ЦК КП(б)У Мельников і Назаренко, заступник голови Ради Міністрів УРСР Ма-нуїльський вимагали від парторганізацій ви­шів систематично контролювати наукову ро­боту, керувати написанням дисертацій і робо­тою аспірантури. Відповідно в діяльності ка­федр та вчених рад факультетів відбулись суттєві зміни: підвищились вимоги опонентів і рад до якості дисертацій, посилились політич­на пильність членів рад при захистах та конт­роль за тематикою, прискіпливіше вивчалися роботи на попередньому розгляді [6, оп. З, спр. 131, с. 57—58]. Опубліковані вже роботи піддавалися ревізії у пошуках "криміналу" зі звинуваченнями у відступах від марксист­сько-ленінської методології, у невизнанні праць класиків марксизму-ленінізму про нау­ку і посиланнях на реакціонерів. Так, наприк­лад, у статті "До проблеми романтики Т. Шев­ченка" зі збірника пам'яті Кобзаря кандидат філологічних наук М. Плісецький "розглядав романтику і реалізм поета, жодним словом не згадавши Пушкіна, Лєрмонтова та інших пере­дових російських письменників, у яких вчився Шевченко і які мали значний вплив на його творчий розвиток". Партзбори філологічного факультету у квітні 1949 р. ухвалили: "За систематичне припущення грубих буржуазно-націоналістичних помилок у науковій роботі і на лекціях та намагання применшити свою ви­ну члену партії Плісецькому винести догану з занесенням до особової справи, просити вчену раду факультету про виведення його з членів вченої ради та в зв'язку з тим, що він не має достатньої теоретичної підготовки для читання університетського курсу лекцій, поставити пе­ред ректором питання про його подальше пере­бування на посаді викладача університету" [6, оп. 3, спр. 53, с. 196—199 а]. Кількох про­фесорів, доцентів і викладачів, які створювали "перешкоди" у вихованні радянського патріо­тизму також звільнили з роботи [6, оп. З, спр. 131, с. 103]. Щоправда, деякі викладачі намагалися відстояти свої позиції, гідність і навіть переходили у наступ. Так, доцент Лібман, посилаючись на статті декана факуль­тету Ю. Кобилецького про Остапа Вишню, А. Малишка, М. Рильського, заявив, що той сам не звільнився від своїх націоналістичних помилок. "Кобилецький і Зозуля не сприяють росту філологічного факультету. Вони неодно­разово виступали з жорсткою критикою старих і заслужених кадрів. Вони проводили політич­не гоніння кадрів англійської мови. На фа­культеті немає критики і самокритики. Є фак­ти явного порушення партійної демократії. <...> Зозуля припускається у своїх виступах політичних ляпсусів. В університеті широко відомо про неграмотність Зозулі. Недарма існує на філологічному факультеті термін "зо-зулізм". Реакція парткому на ці звинувачення була досить м'якою: "...мова т. Зозулі своєрідна, зустрічаються в ній явні неточності. <...> Це вказує на необхідність т. Зозулі біль­ше працювати над вдосконаленням своєї мови" [6, оп. 3, спр. 101, с. 57-58, 130-135].
Особливу увагу почали приділяти навчаль­но-методичній роботі, якою віднині керували створені на всіх факультетах науково-мето­дичні ради. Відтепер "рішуча критика поми­лок у навчально-методичній роботі, поліпшен­ня викладання всіх дисциплін та організація самостійної роботи" розв'язувалися на фа­культетських методичних радах і на засідан­нях кафедр. Методичні ради започаткували й здійснили масове рецензування існуючих на­вчальних програм і складання нових, звітуючи про свою роботу на вченій раді університе­ту. Тривала й робота щодо "поліпшення викла­дання" шляхом організації стенографування лекцій. В архівних фондах зберігається стеног­рама від 5 листопада 1949 р. лекції, прочита­ної для студентів відділення журналістики викладачем факультету Г. Сидоренко на тему "Билини та історичні пісні" [4, спр. 192]. Все ширше практикується попереднє ознайомлен­ня з лекціями, насамперед ідеологічного ха­рактеру.

У 1949—1950 навчальному році політзаняття з першого семестру були включені до розкладу занять, а керівниками їх на відділенні жур­налістики призначені: на І курс — Горац (кафед­ра марксизму-ленінізму); II курс — Дяченко (ка­федра української літератури); III курс — Окоро-ков (кафедра журналістики) [6, оп. З, спр. 69, с. 32-33].
Студенти перших і других курсів університе­ту впродовж року мусили глибоко вивчати та конспектувати твори класиків марксизму-ленінізму під керівництвом кафедри марксиз­му-ленінізму, а партійно-комсомольський актив мав забезпечити якісне виконання цього завдан­ня [6, оп. 3, спр. 54, с. 49—50]. Розпочалося масове прищеплення студентами навичок са­мостійної роботи над першоджерелами. Ши­роко використовувався тут досвід кафедри марксизму-ленінізму, яка організувала масову перевірку студентських конспектів, узагальни­ла досвід самостійної роботи кращих студентів із конспектування й поширила цей досвід серед усіх студентів університету. На філологічному факультеті (зокрема й серед журналістів) цією справою керував сам голова партбюро І. Зозуля, який був членом кафедри марксизму-ленінізму. Восени він стає відповідальним ще й за наукову роботу по лінії парткому, оскільки ця ділянка вимагала посиленого керівництва: план 1949 р. виконаний незадовільно, з 70-ти тем завершено лише 11; університет не висунув жодної роботи на Сталінську премію. Особливі недоліки вбача­лися в роботі гуманітарних кафедр, які демон­струють відірваність від практики соціалістич­ного будівництва і "засмічують нашу наукову продукцію" тощо [6, оп. З, спр. 50, с. 162; спр. 54, с. 84; спр. 69, с. 39].
Все активнішою у реалізації лінії партії стає газета "За радянські кадри". Цього року до складу її редколегії було введено студентів відділення журналістики Кривунця (заввід­ділу профспілкового життя) і Лук'яненка (зав­відділу літератури) [6, оп. З, спр. 99, с. 85]. Редколегія газети порушувала актуальні пи­тання підготовки фахівців і серед них — журналістів. У листопадовому випуску вона поста­вила питання "Про стан підготовки спеціалістів на відділі журналістики", але чи мала ця стаття публічний резонанс із наявних доку­ментів невідомо. Партком раз по раз критику­вав роботу газети та її наукового відділу, вва­жав її незадовільною й вимагав серйозно ана­лізувати роботу кафедр, деканатів і вчених рад. Він настійно рекомендував редколегії на сторінках газети "публікувати кращих студен­тів, які серйозно ставляться до вивчення тво­рів класиків марксизму-ленінізму, старанно, глибоко їх вивчають, уміють добре викласти в своїх конспектах або виступити в творчих дискусіях на семінарських заняттях. І в той же час піддати гострій критиці ледарів, що ухиляються від вивчення та оволодіння марк­систсько-ленінською теорією" [6, оп. З, спр. 50, с. 84; спр. 54, с. 42-47].
Комуністи відділення журналістики, згідно з вимогами партійних органів, усю свою увагу зо­середили на вивченні кожного студента та його життя. Вони все активніше почали опановувати та забезпечувати авангардну роль у навчанні та колективі: запровадили політінформації для забезпечення ідеологічного зростання студен­тів; із нагоди 10-ліття возз'єднання України провели тематичні збори "Україна будуєть­ся"; друга група III курсу, з ініціативи кому­ністів, взяла на себе зобов'язання бути гру­пою "відмінної якості"; партійна організація відділення журналістики очолила підготовку до теоретичної конференції, присвяченої 70-літтю від дня народження Сталіна; розгорнули під­шефну роботу з інвалідами війни, колгоспни­ками с. Дударики, з екіпажем крейсера "Мо-лотов"; працювали агітаторами на виборчих дільницях; активізували боротьбу за належну трудову дисципліну, оскільки колектив був ще не досить дисциплінований, за що шість студентів переведено на інші відділення тощо [6, оп. 3, спр. 69, с. 55, 97-98].
Теоретична конференція, присвячена 70-річ-чю від дня народження Сталіна, найкраще про­йшла на відділенні журналістики, як констату­вало партбюро факультету. Всі студенти від­ділення підготували доповіді, кращі з яких були прочитані на конференції. Процес підго­товки широко висвітлювався у стінній пресі, активна роль належала студентам Строєвій, Харламовій, Сквирській та Пісочинському. Оцінюючи діяльність партгрупи, партком за­значив, що вона "веде значну ідейно-виховну роботу серед студентської молоді, накопичила великий різнобічний досвід боротьби за висо­ку успішність і міцну труддисципліну", а також констатувала, що відбувся "поворот у бік індивідуальної роботи з кожним студентом" [6, оп. 3, спр. 69, с. 123; спр. 100, с. 81].
Питання укомплектування кафедри теорії та практики радянської преси кадрами лиша­лося відкритим. Ще на початку навчального року партком поставив вимогу до ректорату і деканату філологічного факультету: доукомп­лектувати кафедру до 1-го жовтня 1949 р. [6, оп. З, спр. 53, с. 150]. Проте вирішити цю проблему ні в зазначений термін, ні пізніше не вдалося. Згідно зі штатним розкладом про­фесорсько-викладацького складу КДУ, затверд­женого МВО СРСР 12 квітня 1950 р., склад кафедри мав такий вигляд:

1. Завкафедри, професор — вакансія.
2. Старший викладач — вакансія.
3. Старший викладач — В. Рубан, штатний, кандидат філологічних наук, стаж понад п'ять
   років.
4. Викладач — О. Дяченко, штатний, стаж до п'яти років [3, Асп., № 376] або (див.: До­
   даток 1/5); [1, спр. 103, наказ № 260, с. 89].

Навесні 1950 р. видано наказ ректора про переведення В. Прожогіна на посаду старшого викладача кафедри теорії і практики радянсь­кої преси [1, спр. 102, наказ № 134, с. 24]. До цього викладач упродовж року працював на кафедрі російської літератури, виконував пе­дагогічне та наукове навантаження, звітував про це, здобув звання доцента [4, спр. 187; спр. 197-а, с. 9].
Навчальний план для відділення журналіс­тики, крім переважаючої більшості ідеологіч­них, філологічних та загальноосвітніх, включав уже досить широке коло спеціальних дисцип­лін, серед них:

[4, спр. 186-а, с. 1].
Зазначимо, що в цьому розлогому списку лекцій, тем та семінарів позиція "російська" фігурує 13 разів, а позиція "українська" — жодного.

Загальний розрахунок годин на 1949—1950 навчальний рік по кафедрі теорії і практики радянської преси включав такі курси:

1. 1) Теорія і практика радянської преси — лекції для II курсу (29 студентів) і III курсів (86 студентів) Історія журналістики  — лекції для  III курсу.
2. Техніка і оформлення газети — практич­ні заняття для III курсу.
3. Спецкурс — питання економічного жит­тя в газеті — лекції і практичні заняття для III курсу.
4. Основи бібліографії — лекції та практичні заняття для І курсу з російської, слов'янської, романо-германської,    класичної,   української філології.
5. Навчальна практика — для II і III курсів.
6. Виробнича практика для III курсу.
7. Курсова робота з спецкурсу для III курсу.
8. Керівництво трьома аспірантами.

10) Відвідування лекцій.
За такого підходу зрозуміло, чому знач­ну частину годин передбачалось передати на кафедру російської мови для лекцій і прак­тичних занять з російської мови, історії російської мови, керівництва курсовими ро­ботами [4, спр. 236, с. 1].
Для студентів відділення журналістики бу­ли розроблені теми курсових робіт з курсу "Язьік и стиль советской печати", перелік яких, поданий нижче, свідчить, що студентів орієнтували виключно на російськомовну пре­су та літературу, ігноруючи специфіку підго­товки кадрів для українських ЗМІ.

1. Характеристика лексики и фразеологии одного номера "Литературной газетьі".
2. Характеристика лексики и фразеологии одного номера газеты "Правда".
3. Характеристика лексики  и фразеологии одного номера газеты "Комсомольская правда".
4. Характеристика лексики и фразеологии одного номера газеты "Известия".
5. Особенности газетно-публицистического языка.
6. Ленин и Сталин о русском языке.
7. Вьісказьівания М. И. Калинина о языке газеты.
8. Товариш; Жданов о литературном языке газет в постановлениях ЦК ВКП(б) о печати.
9. Функция профессиональной лексики в газетном языке.
10. Характеристика философской и политической лексики в языке газет.
11. Зависимость значення слова и его оттенков от контекста.
12. Стилистическая функция синонимики в языке газет.
13. Идиоматические выражения и стилистические использования в языке газет.
14. Обогащение  лексики   русского  язика после революции.
15. Обогащение лексики русского языка в годы индустриализации и коллективизации.
16. Обогащение лексики русского языка в годы войны.
17. Язьік и публицистика воєнного времени.
18. Роль газет в развитии современного литературного языка.
19. Сложносокращенньїе слова в газетном языке.
20. Новая семантика старьіх слов, изменение эмоциональной окраски.
21. Язык Горького-публициста.
22. Язык публицистических статей Леонова.
23. Язык публицистических статей Симонова.
24. Язык публицистических статей Тихонова.
25. Язык публицистических статей Зренбурга.
26. Язык публицистических статей Полевого.
27. Язык публицистических статей Заславского.
28. Язык публицистических статей А. Толстого.
29. Проблема язьїка газет в свете постанов­лений партии по идеологическим вопросам.
30. Точность, народность, вьіразительность языка большевистской печати.

31. Образные и выразительные средства в языке газет.

32. Элементы  коммуникативного  змоционального синтаксиса в языке газет.

33. Словесные средства комического в языке газет.

34. Язык Ильфа и Петрова.

35. Параллельньїе   синтаксические   конструкции.

36. Стилистическое значение форм существительных.

37. Стилистическое значение глаголов.

38. Стилистическое значение наречий.

39. Стилистическое значение местоимений.

40. Различньїе видьі надфразовьіх единств.

41. Различньїе видьі прямой и косвенной речи.

42. Анализ порядка слов в предложениях передових   статей    "Правды",    "Известий", "Культури и жизни", "Литературной газеты" (проанализировать по одной статье).

43. О строе речи товарища Сталина.

44. Синтаксис рассказа Тургенева "Бежин луг" или "Муму".

45. Согласование сказуемого с подлежащим (в любом рассказе Тихонова из времен блокады Ленинграда).

46. Анализ согласования сказуемого с подлежащим (все виды согласования). Проанализировать две подвальньїе статьи: одну из газеты "Культура и жизнь", другую из "Литературной газеты".

47. Случай управлення (на материалах двух газетних статей). Управление сильное и слабое. Значение предлогов в управлений и управ­ление беспредложное.

48. Причастньїе оборотьі и пользование йми.

49. Деепричастные обороты и пользование ими (проанализировать газету "Правда").

50. Предложение  с  однородньїми   членами (на материалах одной-двух центральних газет).

51. Стилистическое значение форм существительньїх, местоимений и глаголов (колебания в  окончаниях   множественного  числа  в мужском   роде   "ы-и",   "а-я").   Единственное число в  значений множественного.

52. Составьте информационную заметку и корреспонденцию.

53. Составьте передовую статью.

54. Составьте очерк.

(Вимагалось вказати для котрої газети, теми дозволялось обирати будь-які) [4, спр. 189, с. 5-6].
Зі студентами відділення журналістики працювали тоді такі видатні мовознавці як академік АН УРСР Л. Булаховський і профе­сор М. Грунський, відомі фахівці філологіч­ного факультету: курс стилістики викладав доцент М. Стаховський, сучасної російської літературної мови — старший викладач В. Д'я-коненко, давньоруської літератури — профе­сор, член-кореспондент АН УРСР С. Маслов (найвизначніший спеціаліст у галузі давньо­руської літератури та історії слов'яно-руського книгодрукування), а також доцент О. Наза-ревський — фахівець у галузі давньоруської літератури, доцент В. Прожогін — спеціаліст з радянської літератури та літератури XX ст., доцент І. Заславський викладав курс російсь­кої літератури XIX ст. Вони не тільки читали лекції й вели семінарські заняття, а й розви­вали наукові якості студентів, керували напи­санням їхніх курсових досліджень, підготов­кою наукових доповідей студентів на засідан­нях всіх діючих у межах філологічного фа­культету наукових гуртків (до них належали й студенти-журналісти, оскільки гуртків жур­налістики ще не існувало), організовували ро­боту філологічної секції НСТ і керували нею, проводили студентські конференції тощо [4, спр. 197-а, с. 5—9]. Щоправда, чистки і звільнення багатьох фахівців вплинули на на­уковий  рівень  і   керівництво  студентськими гуртками. Тематична спрямованість роботи гуртків здебільшого вже задовольняла вимоги парткому. Практично всі були націлені на обов'язкову підготовку до "знаменних дат": 70-річчя від дня народження Сталіна, 10-літ-тя возз'єднання українського народу в єдиній радянській Українській державі, 32-ої річни­ці великого Жовтня та інших "актуальних" тем. Найгірше працювали гуртки іноземних мов, обмежуючись дослідженням "малоакту-альних граматичних тем" і залишаючи поза увагою "розкриття реакційної суті теорії про англійську мову як світову". Партійні органи вимагали приділяти більшу увагу роботі нау­кових гуртків, здійснювати систематичне ке­рівництво і контроль, рекомендувати кафедрам переглянути склад керівників і "повсякчасно тримати в полі зору питання наукової роботи студентів" [6, оп. 3, спр. 69, с. 86—88].
Діяльність літературної студії також було скеровано на підготовку до 70-ліття від дня народження Сталіна та інших "видатних" по­дій [6, оп. 3, спр. 69, с. 107]. Відступ від принципів соцреалізму вважався криміналом. Творчість, яка не свідчила про відданість офі­ційній системі цінностей, засуджувалась. Все, що не відповідало визначеним напрямам робо­ти, суворо каралось. Так, студенти дістали су­ворі партійні догани за написання песиміс­тичних віршів [6, оп. 3, спр. 131, с. 103].
Дисципліна була слабким місцем у журна­лістів. Бюро обкому після перевірки зазначи­ло "особливо низький рівень відвідування" лекцій із марксизму-ленінізму в університеті загалом, а на відділенні журналістики — най­нижчі показники: з усіх трьох груп III курсу на семінарські заняття з'являються по 8—9 сту­дентів з кожної групи, до того ж зафіксовано, що з 32 студентів 23 не ведуть конспектів, (найгірший результат в університеті загалом) [6, оп. З, спр. 54, с. 52]. Були й інші причи­ни порушення дисципліни, як свідчив сам Зозу­ля: "Коли на наші вечори люди не з'являються, доводиться знімати з лекцій студентів філо­логічного факультету, щоб заповнити зал" [6, оп. 3, спр. 69, с. 116; спр. 100, с. 133].
Навесні вирішили організувати традиційний колективний відпочинок і провести маївку про­фесорсько-викладацького складу, студентів, адмінтехперсоналу університету з виїздом на пароплаві Дніпром, провести урочисті вечори, присвячені Дню перемоги, до 150-річчя від дня смерті Суворова, інші заходи по університету та факультетах [6, оп. 3, спр. 100, с. 158, 198].
На весняну сесію наказом ректора було встановлено такий перелік іспитів і заліків:

[1, сир. 104, наказ № 278, с. 13].
Про результати сесії звітував у ректораті завідувач відділення журналістики І. Зозуля. На підставі цих даних до наступних курсів із призначенням стипендії було переведено: на II курс — ЗО студентів, із них 10 — відмінни­ки; на III курс — 25 студентів, із них 11 — відмінники; на IV курс — 76 студентів, із них 31 — відмінник.
[1, спр. 106, наказ № 447, с. 48-51].
Проректор із навчальної частини, підбива­ючи підсумки року, зазначив, що "професор­сько-викладацький склад, ректорат, партійні і громадські організації університету викона­ли значну роботу, направлену на підвищення ідейно-теоретичного рівня викладання, на по­кращення науково-дослідної та ідейно-вихов­ної роботи. При значно підвищених вимогах викладачів і професорів студенти показали глибокі знання з вивченого матеріалу. Загаль­на успішність по університету досягла у по­точному році 98,6 %, в т. ч. добрих і від­мінних оцінок 84,6 %. Підвищилась успіш­ність студентів усіх факультетів із соціально-економічних дисциплін. Із основ марксизму-ленінізму відсоток лише відмінних і добрих оцінок досягає цього року 96,9 %, політеко­номії — 91,4 %, діамату й істмату — 95,2 %. Кращих успіхів досягли факультети міжна­родних відносин, економічний, біологічний та відділ журналістики філологічного факульте­ту. Успішність студентів-комуністів — 100 %, в т. ч. тих, хто навчається на "відмінно" і "доб­ре" — 92,5 %". Журналісти весняну сесію скла­ли цілком успішно: 98,3 % на "відмінно" і "добре" [6, оп. З, спр. 101, с. 84]. Водночас за­значалися й недоліки: наявність ще великої кількості сумісників; недовиконання навчаль­ного плану через відсутність викладачів із окре­мих дисциплін і спецкурсів; вияви антирадян-ських настроїв, єврейського та українського буржуазного націоналізму, за що виключено з університету низку викладачів і студентів; не­дооцінка фізичного виховання; необхідність підняти на новий, вищий рівень всю політико-виховну роботу з тим, щоб охопити партійним і комсомольським впливом кожного студента тощо. Ці та інші завдання необхідно було вирі­шити, щоб, як закликав ректор, "створити в університеті справжній науковий центр на Україні" [6, оп. 3, спр. 101, с. 213-216].
Улітку студенти III курсу проходили вироб­ничу практику. Згідно з рішенням ЦК КП(б)У, на період 1—31 липня 1950 р. їх відрядили до редакцій обласних та республіканських газет. Керівником практики в містах Дніпропет­ровськ, Одеса, Дрогобич, Луцьк, Сталіне, Львів призначили старшого викладача Д. Шлапака, а в Києві практикою керував старший викладач В. Рубан [1, спр. 105, наказ № 421, с. 156-158].
У 1950 р. вперше зарахування до аспіранту­ри відбувалося за результатами конкурсу: на 20 місць по філологічному факультетові було пода­но 32 заяви [6, оп. З, спр. 53, с. 155]. У резуль­таті у січні 1950 р. на кафедру теорії і практи­ки радянської преси, що фактично існувала віртуально, були зараховані аспіранти (з відри­вом від виробництва): Б. Іванов [2, спр.15/1952; 3, Асп., № 20; 6, оп. 3, спр. 10, с. 40] або (див.: Додаток 1/6), П. Федченко [2, 101/1988; 3, Асп., № 80] або (див.: Додаток 1/19), Д. Шлапак [З, Асп., № 211] або (див.: Додаток 1/21). Нау­ковим керівником усіх трьох було призначено декана факультету Ю. Кобилецького [1, спр. 100, наказ № 42, с. 66]. Для складання кандидатського мінімуму наказом ректора до кафедри був також прикріплений М. Бойченко від газети "Вільна Україна", м. Кременець [1, спр. 100, наказ № 4, с. 12].
Стан роботи з аспірантами оцінювався як "вкрай незадовільний". За 1947—1949 рр. уні­верситет випустив 149 аспірантів, а дисертації захистили 45 (30,2 %). У 1949 р. з 55 аспіран­тів захистились тільки п'ять, ще 18 готувались до захисту. Керівництво університету виріши­ло докорінно змінити ситуацію і поставило завдання: "Жодного аспіранта без захисту ди­сертації",    починаючи   з   випуску    1950   р. [6, оп. 3, спр. 50, с. 163; спр. 131, 59]. На ви­конання рішення ректорату і парткому, було вжито заходів: ще раз переглянуто склад аспі­рантів із метою позбавитися від тих, хто неспроможний вести наукову роботу; ліквідо­вано сумісництво серед аспірантів (за винят­ком О. Дяченка, який працював у Держполіт-видавництві). Аспірантів активно залучали до участі в громадсько-політичній роботі на фа­культеті, у теоретичних конференціях, в агі­таційно-пропагандистській діяльності, у керівництві науковими студентськими гурт­ками та викладацькій роботі. Водночас зазначають, що немає чіткого планування за­нять для аспірантів, внаслідок чого не вико­нуються навчальні плани та кандидатські дисертації. Партком наполягав на актуаль­ності, політичній загостреності й практичній значущості дисертаційних тем, рекомендував залучати їх до кола наукових інтересів керівників [6, оп. 3, спр. 54, с. 24—26].
Підготовку до нового 1950—1951 навчально­го року розпочали заздалегідь. У січні універ­ситет провів день відкритих дверей, організу­вав зустрічі з випускниками шкіл. Інформа­цію щодо умов прийняття розіслано в школи, оголошено по радіо та в центральних газетах, до областей відправлено уповноважених.
Ще до початку навчального року передба­чалось увести в експлуатацію більшу частину головного корпусу і поліпшити умови для ро­боти. Одне з найскладніших завдань — прове­дення капітального і поточного ремонту в двох гуртожитках, розрахованих на 1561 лю­дину, де фактично проживало 1607 осіб. На наступний рік, навіть за умови вчасно прове­деного ремонту, бракувало 400 місць [6, оп. З, спр. 101, с. 49-52].

Частина   четверта:   1950—1951   навчальний   рік

Незважаючи на те, що на початок навчаль­ного року ввели до експлуатації другу полови­ну північної частини головного корпусу і в основному освоїли західну частину, керівниц­тво університету знову мусило планувати за­няття в три зміни. Лише оренда 40 аудиторій у шкільних приміщеннях дала можливість створити умови для ліквідації третьої зміни та спробувати працювати в дві та в дві з поло­виною зміни. Але на практиці уникнути третьої зміни не вдалося, технічні проблеми лишалися, суттєво впливаючи на процес нав­чання. П'ята партійна конференція універси­тету констатувала: "сім років ми відбудо­вуємо університет і відбудовуємо погано. Не ліквідовано третю зміну, яка закінчується о 12:30". Світло в університеті вимикали за офіційною версією о 23 год, насправді — від 18 до 20 год., часто воно було відсутнім і в інший час. Катастрофічно бракувало примі­щень, умови для навчання були "жахливі" [6, оп. 3, спр. 96, с. 28, 80, 215]. Хоча в універ­ситеті з'явилися нові лабораторії, обладнані кабінети, але обіцяного кабінету журналісти­ки це не торкнулося [6, оп. З, спр. 102, с. 10, 15, 18; спр. 131, с. 130].
На конференції лунали вимоги створити належні умови для науковців і студентів, про­понували навіть шляхи до їх вирішення: "Невже не можна відбудувати цей корпус? Треба було звернутися до Ради Міністрів, до Дем'яна Сергійовича (Коротченка, голови Ра­ди Міністрів УРСР. - Т. В.), до ЦК КП(б)У. Не допомогло б це, просили б т. Сталіна, і він, безумовно, допоміг нашій партійній організа­ції і корпус давно був би відбудований. Ми б мали належні умови для роботи" [6, оп. З, спр. 96, с. 81].
Набір студентів, за планом МВО, мав станови­ти 1100-1200 осіб [6, оп. 3, спр. 100, с. 141]. Формування нового поповнення студентів відбу­валося за умов конкурсу, на планові 975 місць претендувала значна кількість абітурієнтів — 2575, з них лише медалістів 543, що дозволи­ло зробити якісний відбір, зарахувавши на перші курси 1089 студентів [6, оп. З, спр. 102, с. 8—9]. На І курс відділення журналістики у серпні 1950 р. зарахували 32 особи [1, спр. 107, наказ № 534-а, с. 109]. Успіх кам­панії вбачався у великій роботі для популяри­зації університету, зокрема в організованих улітку чотирьох великих пробігах по 8-ми об­ластях республіки з метою агітації та пропа­ганди КДУ й залучення до конкурсу талано­витої молоді та забезпечення набору. Акція крім суто прагматичних цілей була викорис­тана ще й у "боротьбі за мир". Проведено та­кож мотопробіг, велопробіг, шлюпочний пе­рехід Київ — Дніпропетровськ, 60 спортсменів їздили до підшефного Бориспільського райо­ну на першу сільськогосподарську виставку. Наступного разу за час візиту учасники про­вели 60 лекцій, охопивши близько 4 тисяч слухачів, та інші акції такого ж плану [6, оп. 3, спр. 96, с. 147-148].
Житлова проблема лишалася не розв'яза­ною. На початок навчання не встигли закін­чити ні поточний, ні капітальний ремонт навчальних приміщень і гуртожитків. В універ­ситетських гуртожитках мешкала значна кіль­кість викладачів, і тому студентам не виста­чало 300 місць [6, оп. 3, сир. 102, с. 11].
Навчальний рік університет розпочав із усвідомлення своїм першочерговим завдан­ням — підвищити та поліпшити ідейно-полі­тичну роботу, спрямовану на виховання сту­дентів, аспірантів, професорсько-викладаць­кого складу. Рішення Політбюро ЦК КП(б)У від 2 лютого 1951 р. "Про роботу Київського державного університету" вимагало перетво­рити університет на "справді передовий нау­ковий і навчальний центр Радянської Укра­їни". Колектив університету, виконуючи ці настанови, працював за планом заходів, спря­мованих на "докорінне поліпшення" усієї ро­боти. Філологічний факультет, крім уже тра­диційних заходів, включив до цього плану ще й цілу низку нових, які випливали з виступу Сталіна з циклом статей із питань мовознав­ства на сторінках тогочасної директивної га­зети "Правда" у травні — червні 1950 р. Цей виступ не лише поклав край домінуванню школи Марра в радянському мовознавстві, він знаменував остаточний поворот до націо­налістичної ідеології Російської імперії. Так звана "вільна дискусія з мовознавства", інсценована на сторінках газети "Правда", мала вирішальний вплив на розвиток мово­знавчої науки як в Україні, так і в усьому Ра­дянському Союзі. На зміну послідовникам Марра (Мєщанінову, Державіну) "главою ра­дянського мовознавства" унаслідок "дискусії" було проголошено академіка Віктора Вино­градова, якому вдалося утримувати цей статус аж до кінця 60-х рр. Він вирізнявся не стіль­ки широтою наукових обріїв, скільки прагнен­ням до всесвітнього поширення російської мо­ви. Ці події стали черговим випробуванням для науковців університету й всієї України. Як зазначив декан факультету, викладачі "некри­тично сприйняли вчення Марра і чимало зро­били для його поширення у матеріалах доповідей та читанні курсів минулого року. Тому вимагалось перебудувати роботу мовних кафедр згідно з вказівками т. Сталіна: переро­бити всі мовознавчі курси і програми до них, втілюючи основоположні настанови вождя з питань мовознавства; перебудувати курс тео­рії мовознавства, поклавши в основу його ре­комендації щодо мови; ревізувати книжковий фонд бібліотеки по відділу мовознавства та вилучити невідповідну літературу; прочитати спеціальні лекції для студентів старших курсів  із   питань  мовознавства,   виходячи  зі статей Сталіна; переглянути плани науково-дослідної роботи, індивідуальні плани аспіран­тів, теми кандидатських дисертацій, тематику дипломних і курсових робіт та наукових сту­дентських гуртків; вилучити з екзаменаційних білетів всі питання, що не відповідають наста­новам Сталіна; провести наради редакторів стінгазет факультету і відділень для урахуван­ня ними відповідних указівок [4, спр. 244, с. 1—6]. Не дивно, що факультет так і не спро­мігся повоєнного часу видати жодної збірки "Наукових записок", а чимало викладачів — наукових публікацій [6, оп. З, спр. 96, с. 16].
Парткомом зафіксовано складне станови­ще на факультеті: "т. Сталін викрив режим, який панував у галузі мовознавства, режим, невластивий науці і людям науки", "наслідки неправильного режиму в мовознавстві згубно позначилися на розвиткові науково-дослідної роботи і на викладанні мови в нашому універ­ситеті", "викладання і науково-дослідна робо­та базувались на основі помилкових устано­вок Марра", "аракчеєвський режим, який па­нував у мовознавстві, приніс багато шкоди у справі виховання університетом кадрів <...> аспіранти не можуть захистити дисертацій" та ін. "Читався маррівський курс, тепер тре­ба переучувати студентів, а перед цим — викла­дачів". З цією метою група викладачів побу­вала в Москві, дізналась як треба перебудову­вати наукову і викладацьку роботу, визначи­ла наукові проблеми, над якими працюватиме колектив. Передбачалось аналізувати мову різних авторів у контексті положень т. Ста­ліна. "Студентам треба роз'яснити, яка різни­ця між дійсно науковими положеннями Й. Сталіна та маррівськими лженауковими теорійками". Необхідно організувати глибоке вивчення "геніальних праць" т. Сталіна з пи­тань мовознавства всіма викладачами, аспіран­тами і студентами та докорінно перебудувати всю наукову, навчальну і викладацьку роботу. Кафедрам рекомендували для наукової роботи комплексні теми [6, оп. З, спр. 128, с. 6—7, 97; оп. 5, спр. 20, с. 38—43]. Таке "мовознав­че" божевілля тривало аж до смерті вождя.
Неперевершений завідувач відділення жур­налістики та секретар партбюро І. Зозуля цього року в черговий раз зобов'язувався створити гурток журналістики та організувати його ро­боту, забезпечивши вивіреною тематикою на­укових доповідей, видати кращі наукові пра­ці студентів. Особливу увагу парторганізації він скеровував на виховання першокурсників, одразу залучаючи їх до громадської роботи, участі  в  художній  самодіяльності  та ін.  За кожною академічною групою студентів плану­валось закріпити викладача для проведення ідейно-виховної роботи, з періодичною звіт­ністю перед керівними органами [4, спр. 244, с. 3]. Працювати з журналістами призначили шістьох аспірантів цієї кафедри, "найбільш активними та дисциплінованими" з яких ви­явилися Шлапак і Дяченко. Аспірантові Кок-ті доручили редагувати черговий раз перейме­новану факультетську стінгазету "За радянську філологію". Інших аспірантів та викладачів зобов'язували брати активну участь у роботі студентських наукових гуртків, а їх роботу як викладачів мали оцінювати "у нерозривному зв'язку із станом роботи гуртка" [6, оп. З, спр. 128, с. 105, 107, 120].
Втілюючи в життя рішення Політбюро ЦК КП(б)У "Про роботу Київського державного університету" з метою перетворення його на "справді передовий" заклад, у КДУ були про­ведені так звані "вільні дискусії" з різних пи­тань розвитку вітчизняної науки. На філо­логічному факультеті "вільні дискусії" вияви­ли "хиби" літературознавців у висвітленні низки проблем історії вітчизняної та за­рубіжної літератур, "внесли ясність" у тракту­вання питання про позитивного героя в тво­рах класиків російської та української літера­тури тощо. У зв'язку з цим на кафедрах і кур­сах відбулися "теоретичні конференції" на вже відомих усталених засадах, під час яких викорінювались рештки "буржуазної ідеоло­гії" та звільнялись з роботи науковці, погля­ди яких підпадали під цю категорію. Серед них опинився й декан факультету, якого нака­зом ректора звільнили з роботи влітку 1951 р. [1, спр. 124, наказ № 465, с. 18].
Незважаючи на так зване загальне поліп­шення ідейно-виховної роботи на факультеті, парторганізація все ж "не охопила своїм по­всякденним впливом кожного студента, аспі­ранта й викладача". Хоча й було проведено велику роботу з "викорінення проявів буржу­азного націоналізму та космополітизму", на факультеті "все ще трапляються прояви аполі­тичності та аморальності з боку окремих лю­дей". Так, партком фіксував, що студенти у розмовах визнавали, що "американська конс­титуція краща, ніж наша, радянська, сталін­ська". А студент І курсу відділення журна­лістики Забродський слушно заявив виклада­чу, що той "неправильно і незаслужено в сво­їй лекції назвав Тіто фашистською клікою, бо він герой югославського народу". Все ще траплялись викладачі, які "не позбавились формального відношення до підвищення свого ідейно-теоретичного рівня і не застосовували у своїй повсякденній науковій і педагогічній роботі знання, набуті ними при вивченні кла­сиків марксизму-ленінізму". Зрозуміло, що таких "несвідомих" викладачів звільняли з роботи [6, оп. 3, спр. 128, с. 16, 27, 31].
Всі кафедри натужно переглядали нав­чальні плани і програми курсів, вносили від­повідні зміни та доповнення, враховуючи всі партійні настанови та рішення з питань ідей­но-виховної і наукової роботи та в зв'язку з "геніальними роботами т. Сталіна про мову". Стенографування лекцій на факультеті трива­ло, контроль із боку партійної організації за всіма видами роботи здійснювався неухильно. Деканат факультету систематично доповідав про перебудову роботи в світлі праць Й. Ста­ліна з питань мовознавства та інших так зва­них "досягнень сучасної науки" [4, спр. 305].
Для поліпшення роботи парторганізації, наближення її до кожного студента та викла­дача було ще раз проведено її реорганізацію. У результаті утворилась така структура: парт­ком, партбюро факультетів, партбюро курсів, партгрупи в академгрупах і партгрупи профе­сорсько-викладацького складу. Але й ця структура була визнана недосконалою, бо від­діляла від безпосереднього керівництва парт-комітет, а багатоступеневість структури усклад­нювала й гальмувала зростання партійної ор­ганізації, оскільки охочий вступити до пар­тійних лав мусив пройти через партгрупу, партбюро курсу, збори курсу, партбюро фа­культету, збори факультету, партком КДУ і бюро РК КП(б)У, тобто подолати сім перешкод. Зростання лав комуністів, природно, загаль­мовувалося. Цей "директивно-установочний метод роботи" парткому було визнано хиб­ним, бо він ізолював керманичів партійного життя від студентства. Тому вище партійне керівництво висловило думку про доцільність ліквідації партбюро курсів і партгрупи викла­дацького складу. Комсомольська та профспіл­кова організації мусили, відповідно, здійснити такі ж зміни [6, оп. З, спр. 102, с. 18]. Перебу­дова, як вважалось, дала "позитивні наслідки на факультеті, керівництво парторгів стало більш конкретним, парторги одержали мож­ливість приділяти увагу кожному студенто­ві". Але й ця модель виявилась неідеальною, тому партбюро факультету на чолі з І. Зозу­лею продовжувало вдосконалювати структуру й стиль партроботи [6, оп. З, спр. 96, с. 119; спр. 103, с. 203; спр. 128, с. 48].
Факультетська парторганізація складалася з  106 членів партії і 30 кандидатів у члени партії. На відділенні журналістики — 21 член і 10 кандидатів [6, оп. З, сир. 128, с. 49]. Пар-торганізація відділення стала більш помітною та активною, була всебічно представлена на V Партконференції університету наприкінці лис­топада 1950 р., брала активну участь у її ро­боті: Д. Шлапак, А. Окороков були обрані до президії конференції; до секретаріату увійшов Є. Бондар; до комісії зі складання проекту ре­золюції — А. Окороков, І. Зозуля; у редакцій­ній комісії працювали Б. Іванов, О. Дяченко, Д. Шлапак; [6, оп. З, спр. 96, с. 3—8]. Все біль­ше посилюється вимогливість партгрупи до керівництва університету і факультету щодо організації навчального процесу і забезпечення якісної фахової освіти, у забезпеченні аванга­рдної ролі комуністів у навчанні, у вирішенні питання трудової дисципліни тощо. Для них було показовим зростання суспільної свідомос­ті та усвідомлення своєї партійної відповідаль­ності за доручену справу: "Вивчити людину, яка буде виховувати людей через газету — спра­ва серйозна" [6, оп. 4, спр. 16, с. 7]. Саме при­хід журналістів до керівництва газетою "За ра­дянські кадри" позитивно вплинув на її роботу. Нове керівництво газети "За радянські кад­ри", керуючись постановою політбюро ЦК КП(б)У "Про роботу КДУ", "з сірої, беззубої і навіть байдужої, якою вона була в минулому році, повільно, але впевнено, стала змістовні­шою, цікавішою", "активніше втручалася в по­всякденне життя і діяльність" університету. Це сталося не в останню чергу через те, що питома вага журналістів у складі редколегії збільши­лась за рахунок співробітників кафедри і сту­дентів О. Лук'яненка, П. Іванова, Л. Мєстечкі-на, Рудь та ін. [6, оп. 4, спр. 2, с. 56; спр. 17, с. 33]. Новий склад редколегії на чолі з відпо­відальним редактором П. Федченком, членом парткому, зумів поліпшити свою роботу, нама­гаючись побудувати її так, щоб "бути справж­нім помічником парторганізації університету в справі мобілізації колективу на виконання поставлених завдань". За перші 4,5 місяці своєї роботи випустили 12 номерів, залучивши близь­ко 150 авторів. На думку комісії парткому, га­зета зуміла акцентувати увагу на важливих, корінних питаннях роботи університету, а саме:

1. Систематично висвітлює роботу академгруп як основних ланок боротьби  за високу якість навчально-виховного процесу.
2. Цілеспрямовано розповідає про наукову роботу студентів.
3. Підтримала виступи комуністів про не­доліки в роботі відділення журналістики та економічного факультету.

4. Задовільно висвітлює фізично-виховну роботу.
До серйозних недоліків було віднесено:
1. Недостатнє висвітлення партійної роботи.
2.  Відсутність   матеріалів   про   організацію навчального процесу зі сторони викладачів, деканатів, навчальної частини. Ті правильні, пе­реконливі лозунги, які газета проголосила в передовій   статті   "Викладати   творчо,   змістовно, цікаво",   не   знаходять   свого   відображення   в конкретних журналістських творах. У газеті немає статей  про ідейно-наукову якість лекцій, спецкурсів, семінарів, про роботу кафедр, вихо­вання молодих викладачів і т. д. Неприпустимо те, що газета нічого не пише про практику вик­ладання суспільних дисциплін, на що неоднора­зово звертала увагу "Правда" у своїх передових статтях, присвячених вищій школі. Газета недостатньо висвітлює процес перебудови діяль­ності філологічного факультету в світлі класич­них праць Й. Сталіна з питань мовознавства.

1. Відомо, що ЦК КП(б)У у своїй постанові про роботу КДУ зазначив: підготовка науково-педагогічних кадрів в Україні через аспіранту­ру поставлена незадовільно. Газета, чомусь, ні­чого не пише про аспірантів, їхнє керівництво.
2. Питання  наукової роботи  висвітлюється однобоко. Газета описує лише наукову роботу студентів. А де матеріали про наукову роботу викладачів і професорів, про роботу вчених рад, кафедр? Де статті з аналізом праць, поданих у "Наукових записках", де аналіз і критика дисертацій? Цих матеріалів у газеті не знайти.
3. Мало в газеті матеріалів на теми вихо­вання комуністичної моралі й етики.

6. Газета  не   виступає   з   критикою  щодо питання організації побуту студентів.
Редакції ще слід працювати над стилем, мовою і художнім оформленням газети. Окре­мо слід зазначити, що редакція припустилася помилки, опублікувавши статтю "Своя рука владика" (автор Л. Марі сова). З цього приво­ду: "...Ми лише з усією рішучістю зазнача­ємо, що статтю написано в невластивому, чу­жому для нашої преси тоні. У ній багато зло­радства, зневаги до комуніста. Така "крити­ка", спрямована не на виправлення хиб, а на дискредитацію наших кадрів, — непотрібна". До комісії парткому входили аспіранти від­ділення журналістики Д. Шлапак і К. Млин-ченко [6, оп. 4, спр. 4, с. 78—79]. П. Федчен-ко також керував роботою редакторів стінних газет університету і відповідав за це в парт-комі. Останній рекомендував на цьому не зу­пинятися, зобов'язавши редакцію поліпшува­ти роботу з авторським колективом, залучаючи до участі партійний і комсомольський актив, професорів, викладачів, аспірантів і студен­тів, особливо відділення журналістики. Зва­жаючи на зростання попиту на газету, проси­ти ЦК КП(б)У дозволити збільшити тираж до 1,5 тисячі примірників [6, оп. 4, спр. 2, с. 22, 56; спр. 3, с. 66-71].
Кадрова політика в університеті не зазнала змін у поточному році. Тривали чистки. Перед початком занять за результатами перевірки бу­ло відраховано 20 осіб, які "не відповідали ви­могам за своїми політичними і діловими якостя­ми". За конкурсом зараховано 12 осіб, але це питання не вирішувало [6, оп. З, спр. 102, с. 10]. Партком констатував: "низка дисциплін не читається. Це може призвести до того, що навчальний план ми не виконаємо на 30 %". Єдиний вихід — "ще раз переглянути й аспі­рантський склад, і випускників, і дати можли­вість працювати молодим кадрам". Декан фа­культету Ю. Кобилецький на початку навчаль­ного року визнав: "У нас не вистачає викладачів деяких дисциплін. Не читається історія журна­лістики. <...> Погано організовано читання спецкурсів". Намагаючись вирішити проблему своїми силами, деканат доручив читати історію української і російської журналістики виклада­чам інших кафедр, але забезпечити якісне викладання всіх фахових дисциплін не змогли [6, оп. 4, спр. З, с. 186]. Пропонувалися й інші шляхи розв'язання кадрового питання: "Парт-бюро і деканові факультету слід звернутися до ЦК КП(б)У, щоб звідти надіслали нам товари­шів для читання спецкурсів на відділенні жур­налістики" [6, оп. 3, спр. 102, с. 30; спр. 128, с. 4, 14].
Кадрове питання по кафедрі теорії і прак­тики партійної преси залишалось невиріше-ним. Напередодні навчального року ректор звільнив із роботи в КДУ старших викладачів кафедри В. Прожогіна та С. Ограновича як сумісників [2, 32/1950] або (див.: Додаток 1/12); [1, спр. 107, наказ № 504, с. 36-37].
Тому кафедра теорії і практики радянської преси існувала й цього року лише у штатному розкладі університету:

1. Завкафедри, доцент — вакансія, штат.
2. Викладач — вакансія, штат.

3.  Доцент   —   В.   Рубан,   штат.,   кандидат філологічних наук, стаж 9 років.
4. Старший викладач — вакансія, 0,5 став­ки (сумісник)
[1, спр.108, наказ № 537, с. 15].
А з 1-го грудня 1950 р. і виконуючий обо­в'язки доцента В. Рубан був переведений на 0,5 ставки [1, спр. 111, наказ № 714, с. 41].
У січні 1951 р., згідно з наказом МВО СРСР № 1434 від 22 серпня 1950 р. про ско­рочення штатів керівного складу факультетів, було звільнено з посади заступника декана по відділенню журналістики І. Зозулю [1, спр. 111, наказ № 760, с. 123].
Керівництво університету робило певні кроки аби укомплектувати штат кафедри. Де­канат філологічного факультету планував призначити заступником декана філологічно­го факультету по відділенню журналістики В. Прожогіна. Здійсненню цих планів переш­коджав ректорат ВПШ при ЦК КП(б)У (де В. Прожогін обіймав посаду завідувача кафед­ри), заборонивши йому в 1950—1951 навчаль­ному році працювати за сумісництвом у КДУ. Проте наприкінці навчального року за допо­могою вищих партійних органів В. Прожогіна призначили спочатку на посаду доцента ка­федри теорії і практики радянської преси у квітні 1951 р. на 0,5 ставки [1, спр. 121, на­каз № 288, с. 156], а згодом новим наказом змінено попередній і його призначено викону­вати обов'язки завідувача кафедри з 1 квітня 1951 р. на 0,5 ставки [1, спр. 122, наказ № 310, с. 30].

Василь Єлизарович Прожогін народився у травні 1906 р. у м. Орел у робітничій сім'ї. Закінчивши семирічку, розпочав трудову біо­графію учнем слюсаря в міському паровозному де­по. Там же навчається у залізничному проф-технікумі, поступово обіймаючи посади слюсаря, бригадира, помічника машиніста, машиніста. Вступає до лав ВЛКСМ, а в 1927 р. стає членом КПРС.
У 1928 р. починає працювати в пресі, переважно на керівній роботі: заступником відповідального ре­дактора газети "Молодой Коммунар" (орган обкому ВЛКСМ, Вороніж); у 1931-1932 рр. відповідальним редактором газети "Ударник" (політвідділу Півден-но-Східної залізниці, м. Вороніж); у 1932-1935 рр. зав. промислово-транспортного відділу газети "Ком-муна" (орган обкому ВКП(б), м. Вороніж). Тоді ж В. Прожогін починає друкуватися, опублікувавши за час роботи в редакційному апараті партійної пре­си (1928-1945) та наступні 24 роки кілька сот жур­нальних і газетних статей із питань партійної робо­ти, літератури, мистецтва; кілька десятків літера­турних нарисів, фейлетонів, театральних рецензій. Паралельно з основною роботою, закінчує заочне відділення Московського інституту журналістики імені газети "Правда", а також вечірнє відділення Воронезького інституту марксизму-ленінізму. Це створило умови для вступу до Московського інститу­ту червоної професури літератури, де В. Прожогін навчався в 1935-1938 рр.
Передвоєнні роки стали піком його партійної та службової кар'єри: у 1938 р. рішенням ЦК ВКП(б) відряджений до Дніпропетровська на посаду відпові­дального редактора газети "Днепропетровская прав­да" (орган обкому КП(б)У). Тоді ж він обирається членом Дніпропетровського обкому КП(б)У, канди­датом у члени ЦК КП(б)У. У 1939 р. В. Прожогіна призначено відповідальним редактором органу ЦК КП(б)У - газети "Советская Украйна". Він брав участь (із правом вирішального голосу) у роботі найвищих партійних форумів України та СРСР: XIV (1938), XV (1940) з'їздів КП(б)У та XVIII з'їзду ВКП(б) (1939). У серпні 1942 р. його мобілізовано до армії та призначено відповідаль­ним редактором газети "Вперед на Запад" (органу 3-ої гвардійської танкової армії Першого Україн­ського фронту). Разом із радянськими військами він визволяв Україну, пройшов Польщу, Угорщи­ну, Німеччину, Австрію, Чехо-Словаччину. За ро­ки війни лише у військовій пресі (корпусній, армійській, фронтовій) журналіст надрукував не менше 200 статей із військово-патріотичної та військово-історичної тематики. Після розгрому Німеччини, у 1945-1946 рр., працював лектором Політуправління Центральної групи військ (Баден, Австрія). За бойові заслуги В. Прожогіна нагород­жено вісьмома урядовими нагородами, серед яких - ордени "Вітчизняної війни" другого ступе­ня, "Червоної зірки", медалі "За перемогу над Німеччиною", "За взяття Берліна", "За звільнення Праги". Після демобілізації з армії він працював лектором ЦК КП(б)У.
У 1948-1949 рр. В. Прожогін - слухач курсів дисертантів Академії суспільних наук (АСН) при ЦК ВКП(б). Ці курси, як і АСН загалом, були ство­рені для підготовки та перепідготовки вищого партійного керівництва. Відтак він успішно захи­щає кандидатську дисертацію на тему "Праця в есте­тиці М. Горького", що була прийнята до видавни­цтва АСН.
У 1946-1954 рр. працював у ВПІП при ЦК КП(б)У завідувачем кафедри партійного будівницт­ва і журналістики. Поряд із основною роботою, по­чинаючи з 1948 р., працював у КДУ на філо­логічному факультеті та відділенні журналістики за сумісництвом, де викладав основні курси: "Історія російської журналістики", "Історія біль­шовицької преси", "Історія російської літератури XIX ст.", "Теорія літератури". Розробляв і вів спецкурси: "Публіцистична майстерність Черни-шевського", "М. Горький-публіцист", "Пушкін-публіцист"; керував написанням курсових і диплом­них робіт студентів, здійснював керівництво аспі­рантами. В. Прожогін активно виконував наукову роботу, досліджуючи літературно-критичну публі­цистику Пушкіна, Короленка, Горького, активно друкувався в наукових, політичних, художніх та інших виданнях, опублікувавши у повоєнний час понад 200 матеріалів із різних питань російського літературознавства, у тому числі дві монографії (про творчість Горького), значну кількість брошур та численні журнальні та газетні статті. У 1950 р. за поданням кафедри російської мови філологічно­го факультету КДУ В. Прожогіну було присвоєно вчене звання доцента. Від квітня 1951 до жовтня 1952 р. В. Прожогін очолював кафедру теорії і практики радянської преси на філологічному фа­культеті у Київському університеті й стає фактич­но її першим чинним завідувачем (за сумісницт­вом) [2, спр. 35/1978].

Іншими кадровими змінами у складі ка­федри теорії і практики радянської преси бу­ли: призначення на початку 1951 р. П. Фед-ченка (до цього працював секретарем Київ­ського міськкому комсомолу і переведений до університету у зв'язку із погіршенням стану здоров'я) старшим лаборантом кафедри теорії і практики радянської преси [1, спр. 119, на­каз № 105, с. 54; 6, оп. 4, спр. 38, с. 71] та скасування наказу № 714 від 9 грудня 1950 р. про переведення в. о. доцента В. Рубана на 0,5 ставки з відновленням повної ставки [1, спр. 117, наказ № 4, с. 8]. Але оскільки основним місцем роботи В. Рубана була поса­да помічника першого секретаря ЦК КП(б)У, а в університеті він працював за сумісницт­вом, то цей крок не міг суттєво вплинути на вирішення кадрового питання на кафедрі. У другому семестрі вакансії не були заміщені, відповідно не читалися лекції з теорії і прак­тики партійно-радянської преси та історії журналістики, інших профільних дисциплін [6, оп. 4, спр. 3, с. 161—165]. Такий стан справ по кафедрі безпосередньо впливав на фахову підготовку майбутніх журналістів. Ба­гато питань в організації навчального процесу так і не вдалося вирішити. У звіті факультету за 1950—1951 рр. зазначено, що на відділенні журналістики не читалися спецкурси, а кафед­ри російської та української літератури допо­моги в цьому не надали [4, спр. 244, с. 32].
Так само складно вирішувалось і питання кабінету журналістики. Його відсутність де­кан пояснював так: "...за наказом міністра відводиться 50 тис. крб. на організацію кабі­нету журналістики, проте кабінету не дали, і грошей не дали..." [6, оп. 4, спр. З, с. 195].
Вступ до аспірантури в університеті цього року відбувся за відсутності конкурсу і фак­тично "був провалений", але це не стосува­лося журналістів. До денної аспірантури по кафедрі в листопаді 1950 р. наказом ректора були зараховані І. Гергель [3, Асп., № 128] або (див.: Додаток 1/4), М. Кокта [3, Асп., № 531] або (див.: Додаток 1/11) та К. Млин-ченко [2, 67/1987; 3, Асп., № 496] або (див.: Додаток І/ІЗ). Науковим керівником перших двох було призначено доцента В. Рубана, ос­таннього — В. Прожогіна [1, спр. 110, наказ № 669, с. 28—29]. Тоді ж із аспірантури історичного факультету на другий рік навчання в аспірантурі по відділенню журналістики було переведено А. Окорокова [3, Асп., № 38; 6, оп. З, спр. 50, с. 184] або (див. Додаток 1/15), для складання кандидатських екзаменів і на­писання дисертації до кафедри було прикріп­лено П. Воробйова від ВПШ при ЦК КП(б)У [Там само, спр. 110, наказ № 685, с. 56].
Виконуючи постанову ЦК КП(б)У від 2 лю­того 1951 р. "Про роботу КДУ", партком здій­снив перевірку всіх ланок роботи з метою при­ведення їх у відповідність до постанови. У кон­тексті проблем відділення журналістики — це питання кадрів, аспірантури, кабінету. Зобо­в'язуючи взяти під контроль усі питання сто­совно аспірантури, партком наказав провести атестацію для з'ясування: ділових і політич­них якостей аспірантів, якості наукового керів­ництва, ефективності керівництва деканатів факультетів науковою і педагогічною підготов­кою аспірантів; відрахувати безперспективних та подбати про наступний набір тощо [6, оп. 4, спр. 3, с. 152-153; оп. 5, спр. 20, с. 7-24].
У результаті перевірки аспірантури зробле­но такі висновки: "За своїм рівнем розвитку і загальною підготовкою, а також за своїми політичними даними аспіранти університету (за винятком кількох осіб) відповідають тим вимогам, які висуває перед ними інструкція МВО". Водночас наголошувалось на наявності 23 аспірантів, які перебували на тимчасово окупованій ворогом території під час війни й особові справи яких вимагали додаткової пе­ревірки. Серед них було рекомендовано на від­рахування аспірантку філологічного факуль­тету Н. Тоцьку за політичним мотивом. За­значалось, що за останній час підготовка по­ліпшилась, аспіранти працюють за індивіду­альними планами, затвердженими на вчених радах і кафедрах, на високому рівні (за дея­ким винятком) складають кандидатські екза­мени, беруть активну участь у громадсько-політичному житті. Удосконалилось керів­ництво аспірантами, зросла кількість (до 47 %) випускників, які закінчують навчання із захистом дисертації. Але вважати справу підготовки кадрів в університеті задовільною не можна. ЦК КП(б)У в своєму рішенні про ро­боту університету зазначив, що підготовка аспірантських кадрів незадовільна. Серед не­доліків — невиконання планів набору до аспі­рантури рік у рік; наявність осіб, не здатних до наукової роботи, несвоєчасне написання та захист робіт. Фронтальна перевірка стану підготовки аспірантів третього року навчан­ня, зокрема написання ними робіт, показала, що із 64 аспірантів, які закінчували аспіран­туру, лише 34 мають можливості закінчити ди­сертації вчасно. Така ситуація пояснювалась безвідповідальністю окремих аспірантів за ви­конання індивідуальних планів, переобтяже­ністю лекційною роботою (насамперед на філо­логічному факультеті, де аспіранти першого року навчання мали до 16 годин на тиждень, а навантаження деяких сягало навіть 800 го­дин, при цьому середнє педнавантаження на одного аспіранта перевищувало 150 годин), поблажливістю та недостатнім контролем з бо­ку наукових керівників. Серед характерних недоліків — зволікання з визначенням тем та неодноразова їх зміна, відсутність плану дисер­тації, заміна керівників, а отже, і досить пізній початок роботи над дисертаціями. Заз­начались випадки, коли аспіранти третього ро­ку навчання не склали кандидатських екза­менів, деякі при цьому мали повне педагогічне навантаження, виконували обов'язки завідува­чів кафедр, були зайняті громадською роботою (зокрема, Окороков — член парткому універси­тету), працювали за сумісництвом. Із 22 випу­скників аспірантури філологічного факультету лише 5—7 обіцяли підготувати дисертації вчас­но. Констатуючи незадовільний стан написан­ня дисертацій аспірантами, партком наголошу­вав на основних причинах такого становища: неправильна реалізація дозволу МВО щодо за­лучення до педроботи аспірантів третього року навчання, що призводить до надмірного пере­вантаження педагогічною роботою, яку вони виконували часто всупереч своєму бажанню; неможливість користуватися відрядженнями, переобтяженість керівників аспірантських робіт (7—10 аспірантів), відсутність робочих місць, важкі побутові умови, відсутність жит­ла і незабезпеченість гуртожитком. Серед ін­ших — низький рівень трудової дисципліни і переобтяженість роботою поза межами універ­ситету. До таких належав аспірант першого ро­ку навчання по кафедрі журналістики М. Кок-та, якого було прийнято до аспірантури без на­лежної підготовки і за умови, що він зуміє виправити становище. Але Кокта не звільнив­ся з роботи в "Радянській Україні", сподіваю­чись вирішити свої побутові та матеріальні проблеми, не приступив до навчання, безвід­повідально поставився до виконання партійних доручень, виявився бездіяльним у створенні кабінету журналістики та виконанні інших до­ручень. Навчальна частина подала його справу для відрахування, а партійна організація ви­несла догану з занесенням до особової справи [6, оп. 4, спр. 17, с. 39-41].

Із 26 аспірантів філологічного факультету першого року навчання 19 працюють за затве­рдженими індивідуальними планами, решта — "не можуть працювати не по своїй вині". Се­ред них — І. Гергель і К. Млинченко. "Особли­вої уваги заслуговує питання про підготовку аспірантських кадрів з журналістики. Аспі­ранти Млинченко і Гергель мають достатній досвід практичної роботи, трудолюбиві і енер­гійні, але немає програм і чіткого визначення вузької спеціальності, що вносить дезоргані­зацію в їх роботу. Вони не мають уявлення, що будуть робити після складання кандидат­ських екзаменів із діамату та іноземної мо­ви". Стан їхньої самостійної підготовки визна­но незадовільним і зазначено, що такі наукові керівники, як В. Рубан, майже не приділя­ють уваги аспірантам, останнім важко зустрі­тися зі своїми керівниками. Партком вимагав посилити контроль з боку кафедри, деканату, факультетської громадськості й корінним чи­ном поліпшити якість наукової підготовки, а також зміцнити трудову дисципліну і добити­ся, щоб кожний працював не менше 10—12 го­дин на день. Водночас, було рекомендовано переглянути педнавантаження для аспірантів другого і третього років навчання і не переоб­тяжувати програму кандмінімумів. Всіх аспі­рантів зобов'язати відвідувати лекції свого керівника, бути присутніми на іспитах із дис­циплін спеціалізації. Деканати мають забез­печити доступ до архівних матеріалів тощо. Вкотре було заборонено сумісництво. Серед інших рекомендацій — поліпшити та актуа­лізувати тематику аспірантських робіт: скеру­вати увагу аспірантів на розробку важливих питань історії радянського суспільства, істо­рії КП(б)У, наблизити тематику до потреб соціалістичного будівництва, а також посили­ти контроль і систематично перевіряти їхні ділові якості [6, оп. 4, спр. 3, с. 307—315; спр. 4, с. 9-10; оп. 5, спр. 20, с. 7-34].
Декан факультету Ю. Кобилецький причи­ну незадовільного стану вбачав ще й у погано­му доборі аспірантів, безвідповідальності керів­ників за долю своїх аспірантів, організацій­ним недоліком назвав неодноразову зміну тем дисертацій і остаточне їх затвердження вже останнім часом. Зазначено, що стан підготов­ки кандидатських дисертацій аспірантами третього року навчання — незадовільний. Із 15 аспірантів, які мають закінчити навчання до кінця 1950 р., більшість не написали жод­ного розділу, деякі тільки приступили до опрацювання тем, склавши бібліографію, про­спекти й плани своїх дисертацій, розпочали аналіз творів. Значна частина аспірантів по кілька разів змінювали теми. Тематика до­сліджень — задовільна, за винятком окремих [6, оп. 3, спр. 128, с. 64—65]. Весною 1951 р. до вступу в аспірантуру по кафедрі журналіс­тики було рекомендовано Д. Міщенка та М. Кагановича [6, оп. 4, спр. 17, с. 32].
За основу навчальної роботи взяли новий навчальний план, складений, як зазначено в примітці, на базі аналогічних планів, затвер­джених МВО з урахуванням вимог національ­ного профілю. До цього плану, посилаючись на наказ МВО СРСР № 1635 від 19 вересня 1950 р., ректор наказав запровадити на по­чатку 1950—1951 навчального року факульта­тивний курс "Учбова та наукова кінематогра­фія" з практичними заняттями з фотографії (для філологічного факультету, відділення журналістики) в обсязі — теоретичний курс — 20 годин, практичний — 32 години. Порівняно з іншими факультетами, це була найменша кількість годин. Доручено читати цей курс В. Смородіну [1, спр. 110, наказ № 654, с. 1].
Новий навчальний план визначив такий перелік дисциплін для журналістів:

1. Основи марксизму -ленінізму
2. Політекономія
3. Діамат, істмат
4. Історія філософії
5. Логіка
6. Психологія
7. Фізкультура
8. Військова підготовка
9. Історія народів СРСР
10. Всесвітня історія
11. Латинська мова
12. Іноземна мова
13. Вступ до мовознавства
14. Сучасна російс ька літературна мова
15. Сучасна українська мова
16. Історія російської літератури XVIII —XIX ст.
17. Історія української літературної мови
18. Теорія літератури
19. Лексика, фразеологія, стилістика російської мови
20. Історія російської літератури
21. Історія українсь кої літератури
22. Польська мова
23. Антична і всесвітня література
24. Фольклор
25. Основи видавничої справи
26. Література народів СРСР
27. Редагування
28. Історія радянської преси
29. Теорія і практика радянської преси
30. Техніка газетної справи
31. Історія міжнародних відносин
32. Історія журналістики
33. Дисципліни на вибір
34. Лексика, фразеологія, стилістика української мови
35. Практика в редакціях і видавництвах
36. Виробнича практика
37. Факультативні дисципліниФакультативні дисципліни
38. Стенографія
39. Машинопис
40. Фото справа
41. Історія науки і техніки
42. С/К - редагування, стилістика

[4, спр. 241, с. 2].
Відповідно, навчальний план для І курсу на 1950—1951 навчальний рік (із розрахунку на 25 осіб) визначив перелік дисциплін і кількість навчальних годин:

[4, спр. 241, с. 9].
Навчальний   план   для   II   курсу   (ЗО   сту­дентів):

[4, спр. 241, с. 10].
Навчальний   план   для   третього   курсу   (28 студентів):

[4, спр. 241, с. 11].
Навчальний план для четвертого курсу

[4, спр. 241, с. 12].
Ректор   своїм   наказом   визначив   перелік дисциплін, які були винесені на зимову сесію:

[1, спр. 111, наказ № 713, с. 24].
За результатами сесії, студентам, які успіш­но (на 4 або 5) склали встановлені навчаль­ним планом іспити й заліки, наказом ректора призначено стипендію: І курс — ЗО студентів, із них 10 — відмінники; II курс — 26 студен­тів, із них 12 — відмінники; III курс — 27 сту­дентів, із них 10 — відмінників; IV курс — 76 студентів, із них 38 — відмінники.
[1, спр. 117, наказ № 41, с. 159-164].
Зазначаючи кращі, ніж у минулому навчаль­ному році, успіхи, партком наголошував на загальному збільшенні кількості "відмінни­ків" і "хорошистів" та особливо на гарних ре­зультатах із соціально-економічних дисцип­лін, констатував, що комуністи посіли аван­гардну роль у навчанні. Серед тих, хто мав кращі результати сесії, фігурувало й відділен­ня журналістики в складі філологічного фа­культету. Під час сесії було здійснено тоталь­ну перевірку конспектів першоджерел. При цьому зазначено, що навантаження на студен­та сягало 56 годин на тиждень, для самостій­ної роботи залишалося надто мало часу [6, оп. 4, спр. 2, с. 45—50]. Водночас саме жур­налісти мали найбільшу кількість академза-боргованостей, в основному з фізкультури та військової підготовки, стенографії, які вони не поспішали ліквідувати, через що їм навіть затримали виплату стипендій.
Питання якості фахової підготовки на відділенні журналістики, яке до цього порушувалося лише самими студентами, вперше стало предметом широкого обговорення на зборах партактиву університету 27 лютого 1951 р., де в центрі уваги були корінні не­доліки, зазначені постановою ЦК КП(б)У про роботу КДУ. З цього приводу виступив аспі­рант відділення Шлапак: "Я хочу зупинитися на питанні підготовки однієї з 50 спеціаль­ностей, що готує наш університет, на мій по­гляд, найважливішій, — журналістиці. Тут навчається 180 студентів. Цей показник пере­вищує чисельність студентів на багатьох тех­нічних факультетах, зокрема фізичному, ма­тематичному тощо.
Значення відділення журналістики — коло­сальне, бо в Україні функціонує близько ти­сячі газет і ми повинні дати найбільш квалі­фіковані кадри працівників для радянської преси. Чи університет належно виконує поста­нову ЦК у питанні підготовки газетних кад­рів? Думаю, що ні. У чому недоліки роботи відділу журналістики? По-перше, студентів відділу журналістики не готують спеціально. Підготовка обмежується лекціями т. Рубана. Це основний предмет, проте лекції не допов­нюються практичними заняттями з курсу, де, відповідно, студентів вчили б працювати в радянській пресі.
По-друге, питання про виробничу практику нерозроблено. Ті вказівки, що одержано від МВО, недосконалі, бо лише два місяці вироб­ничої практики виокремлено для студентів п'ятого року навчання.
По-третє, немає лекцій із історії більшо­вицької преси, праць Леніна і Сталіна про пресу. Спецкурси на відділі журналістики не читають, зокрема радянську журналістику, стиль мови, праці Леніна і Сталіна, що відо­бражають особливості завдань радянської журналістики. Також не читають партійного радянського будівництва. Відсутній у програ­мі курс господарчих проблем, який має для нас вирішальне значення. Водночас уже з II курсу викладають такі малопотрібні дисципліни, як фотографія, стенографія.
Окреме питання — відсутність робочих місць і кабінету журналістики. Найголовні­ше, що університет протягом чотирьох років не міг залучити і затвердити кваліфіковані кадри журналістів. За це відповідає керівниц­тво університету в цілому і декан факультету зокрема. Врешті, це ганьба для університету столиці. Нам потрібно дати таку кафедру, яка б на належному рівні могла сповна вико­нувати постанову ЦК КП(б)У про підготовку журналістів.  Але до  цього часу  кафедру  не створено. Чи ставили ми питання про підго­товку кадрів? Так, ставили на зборах відділу, де обговорювалося виконання завданнь у зв'яз­ку з класичною працею т. Сталіна щодо пи­тань мовознавства, і на партійних зборах фа­культету, де були присутні керівники універ­ситету і деканату.
На зборах відділу журналістики партбюро факультету і парткомом обговорювалося пи­тання про необхідність поліпшення підготов­ки студентів і аспірантів. Щодо останніх, то дана проблема зазначена і в постанові ЦК партії. До прикладу, на відділі журналістики є 7 аспірантів, але немає керівників. У той же час на технічних факультетах на 7 аспірантів є 7 кафедр. А у нас нікому займатися розроб­кою курсів журналістики. Закінчуючи свій виступ, я хочу сказати, що відділення жур­налістики, наш факультет додасть всіх зусиль у допомозі ректорату, щоб сповна виконати постанову ЦК КП(б)У".
Декан факультету Кобилецький: "Особливо незадовільний стан на відділенні журналісти­ки. Відверто кажучи, це моя вина. Оскільки спецкурси вводять з 1-го року навчання, мені слід було проявити наполегливість, щоб уникнути прикрощів, пов'язаних із профіль­ними дисциплінами. Щоправда, забезпечено читання спецкурсів із історії критики і жур­налістики — російської та української. Я зго­ден із тим, що у програму 4-го курсу необхід­но ввести історію більшовицької преси, дис­ципліну розраховано на 64 год, а читати її нікому. Проте ціла низка спецкурсів, визна­чена ВМО, на відділенні таки викладається. У найближчий час треба висувати теми диплом­них робіт. їх розроблено силами членів наших кафедр.
Користуючись присутністю т. О. Короїда (секретар обкому партії) і т. Л. Шевченка (зав. сектору науки і вузів ЦК), треба зобов'я­зати газетних працівників прочитати відпо­відні спецкурси. У нас є фахівці, які можуть взяти на себе таку відповідальність, — тт. Па­ламарчук, Прикордонний, Прожогін та ін.
Також серед студентів відділення побутує думка, що жодних наук, крім спеціальних (про друк), їм не потрібно. Вони уникають спецдисциплін із історії літератури, історії мо­ви, мови загальної. Цим можна пояснити малописьменність студентів, які вважають себе великими журналістами, тоді як не вміють грамотно написати фейлетону, нарису чи спра­вжньої публіцистичної статті. У цьому є і моя вина, тому ставитиму питання про те, щоб на IV—V курсах ці дисципліни викладались.
Гостро стоїть питання щодо аспірантів. Консультації проходять погано, а по суті від­діл журналістики — безпритульний; керів­ництво студентами здійснювати нікому. Ось до мене звернулись аспіранти Шлапак і Фед-ченко з проханням бути їхнім науковим керівником. Я погодився і запевняю, що вони напишуть свої дисертації вчасно. Проте мені довелось відмовити аспірантам Горбаню, Кок-ті та ін. А т. Рубан нічого не робить у цьому напрямі, не реагує й наукова частина. Був затверджений наказ МВО про положення аспірантів. Із цим положенням було ознайом­лено кожного. Виявилось, що аспіранти пер­шого року не встигають із написанням науко­вої роботи, бо займаються додатковими заро­бітками. Це — Кокта, Щербак, Кулініч 1-й, Кулініч 2-й, Окороков. До прикладу, остан­нього я давно не бачив ні на партзборах, ні на факультеті.
Щодо питання про кабінет. Нам не потріб­но урочистих кабінетів, ми просимо лише ро­бочі кімнати: одне приміщення для книгосхо­вищ та видачі книг, а друге — де б могли пра­цювати студенти. Прошу, щоб нам поставили стіл, дали книжкову шафу та два десятки портретів. Наразі студентам працювати ніде" [6, оп. 5, спр. 26, с. 82-85].
Наступного разу це питання розглядалось на засіданні партбюро філологічного факуль­тету 9 березня 1951 р., де слухалась доповідь секретаря парторганізації відділення жур­налістики Є. Бондаря. Напередодні було ство­рено комісію для перевірки роботи партійної організації відділення журналістики у складі: Сіренка (голова), Федченка, Карпенко, Кулі-ніча, Шаповалової [6, оп. 4, спр. 17, с. 7—9]. Доповідаючи про роботу відділення, Бондар зазначив: "На обліку в нашій парторганізації перебувають 37 комуністів, із них — 6 аспіран­тів; маємо 6 партгруп. Нещодавно було орга­нізовано партійну групу аспірантів. Із часу перевиборів проведено 3 партзбори і 8 засі­дань партбюро, на яких слухали низку пи­тань із життя відділу. Партбюро приділило багато уваги проблемі дисципліни на відділі. Вся партійна робота перенесена в академгру-пу. Переважно проводяться відкриті збори академгруп, на яких заслуховуються студен­ти з самозвітами. У п'ятій групі IV курсу організували збори про підсумки практики, тематичні. У цілому такі засідання відбува­ються регулярно, політбесіди — раз на тиж­день. Наші групи керують Бориспільським районом і метробудом. Наразі працює шість агітаторів,  партбюро їхньою роботою задоволене. У цьому навчальному році обрали трьох чоловік у кандидати партії і двох — у члени партії — це кращі комсомольці нашого відділу. Звернено увагу на тих кандидатів, чий стаж роботи прострочений.
Партбюро працює у тісному контакті з комсомольською і профспілковою організа­ціями; у КСМ бюро і КСМ зборах беруть участь більшість комуністів. Крім цього, ми скликаємо актив відділу. Парторганізація приділяла багато уваги академроботі, ми слу­хали самозвіти студентів із навчання. Під час підготовки до екзаменів партгрупи працюва­ли зі студентами, що відстали в навчанні. Здійснювався контроль над вивченням сту­дентами соціально-економічних дисциплін. Сесія показала гарні результати: половина студентів — відмінники. Проте недоліки все ж є. Студенти пропускають багато лекцій, особ­ливо чотирикурсники. Недостатньо уваги партбюро приділяло роботі наукових гуртків, зокрема, у нас не вистачало викладачів. Не­щодавно вийшла багатотиражка, де в одній зі статей мовилося про погану роботу нашої стінної газети. На засіданні партбюро обгово­рило це питання — факти, наведені в статті, взято до уваги, вони виправляються. У багато­тиражці працює більшість наших студентів. Раніше практика студентів у газеті прово­дилась, — тепер ні.
Нещодавно проходили збори з питань незадовільної підготовки кадрів журналістів на відділі; лунало багато критики і на адресу деканату. Практика в обласних газетах про­йшла набагато краще, ніж у Києві. Недоліком є й те, що в університеті немає практичних занять. До цього часу відсутній кабінет, ка­федра журналістики. Про ці недоліки вже йшлося багато, проте жодної практичної допомоги відділу не надано. Тож сподіваємось підтримки з боку деканату і партбюро фа­культету".
Сіренко. "Комісія ознайомилась із тим, як працює відділ. Парторганізація виконала знач­ний масив роботи, про що свідчать результати зимової сесії: більшість студентів склали іспити на "4" і "5". На високому ідейно-теоре­тичному рівні викладаються суспільно-еконо­мічні дисципліни. Ми отримували скарги на викладача Волинську, але вони не відповіда­ють дійсності. Аспірантів не завжди залуча­ють до роботи на відділі, зокрема Окорокова та Кокту. Аспіранти працюють над фаховими дисциплінами без плану і без програми.
Серйозним недоліком є відсутність кафед­ри журналістики.
Непродумано викладання спецкурсів: їх за програмою має бути два, проте немає жод­ного. Низка загальних курсів не відповідає вимогам навчального плану. Курс теорії і практики радянської преси, згідно плану, розраховано на 450 год, з них — 310 год на практичні та 140 год на теоретичні заняття, натомість т. Рубан читає тільки теорію. Істо­рію журналістики взагалі ніхто не викладає. Майже відсутня наукова робота. Парторга-нізації не вдалося налагодити трудову дис­ципліну, що дається взнаки вже з початку навчального семестру. Парторгам і партгрупам слід прискіпливіше ставитися до боржників. Студенти не задоволені тим, як викладач Гамрецький подає свої лекції з історії СРСР. Погано організовано практику студентів.
Отже, першочергове питання — створення кафедри і кабінету журналістики. Потрібно просити ректорат і партком залучати до робо­ти кваліфікованих працівників; також маємо звернути увагу на трудову дисципліну; влад­нати процес проходження практики.
Питання: Чи цікавилась комісія тим, скільки годин на виробничу практику надано в інших університетах? (Іщук)
Відповідь: План для всіх університетів однаковий, тому й кількість годин збігається.
Питання: У майбутньому студенти плану­ють працювати в українській чи російській пресі? (Кобилецький).
Відповідь: Більшість працюватиме в укра­їнських газетах.
Питання: Яким чином аспіранти-журналісти беруть участь у партійному житті? (Іщук).
Відповідь: Практично не беруть участі, окрім т. Шлапака.
Питання: Як аспіранти виконують канди­датський мінімум? (Дяченко).
Відповідь: Про це партбюро невідомо".
Виступили:
А. Кулініч: "Аспіранти відділу виконують свій план своєчасно. Ті, що поступили в цьо­му році, зараз готові складати іноземну мову і відвідують лекції з історії філософії, але во­ни не готують спеціальності з фаху, не мають список-мінімум із літератури. Дисертації оби­раються довільно, без творчої допомоги. Практику в цьому році було організовано не­достатньо. На мою думку, на III курсі потріб­но практику проводити на підприємствах, у багатотиражках. Студенти несправедливо на­рікають на деяких викладачів; незадоволені вони й навчальними планами".
Шаповалова (член партбюро): "Колектив відділу в цілому згуртований, проте є й такі, що за спільними недоліками намагаються приховати свою недисциплінованість: мається на увазі заява про викладання зарубіжної літератури т. Волинською. Студенти Набока, Григор'янц, Погорєлов не відвідують лекцій, не ведуть конспектів. Старші курси законно вимагають розподілу на спеціалізації, проте для студентів першого, другого років навчан­ня такі спецкурси вводити зарано. Непро­думано розподілення годин із російської та української мов, через що рівень знань сту­дентів із цих предметів низький".
Сьомічев (інструктор ОК КП(б)У, зав. сек­тору преси Київського обкому КП(б)У): "Перед секретарем партвідділу було постав­лено низку пропозицій із покращення роботи відділу. Необхідно в найкоротший термін орга­нізувати кабінет журналістики (так, як це зроблено в Москві) і залучити до нього кра­щих спеціалістів.
Щодо практики в пресі. Досвід показує, що в республіканських газетах студенти не набувають знань. Треба, щоб вони проходили практику в районних газетах, яких у Києві налічується 53; відвідували типографії і т. д. Факультет звертався до обкому партії з низ­кою прохань, які поступово буде вирішено".
Валько: "Я навчаюся на II курсі відділу журналістики. Чесно кажучи, до вступу в університет сподівався зовсім на інше.
Не налагоджено роботу гуртків. У цьому питанні нам мають допомогти аспіранти, але поки що сприяє лише т. Шлапак. Недостат­ньо уваги приділяється вивченню української мови. До того ж, забагато годин відводиться на теми з синтаксису, і замало — з лексики".
Шлапак А.: "На мою думку, становище з аспірантами не трагічне. Всі аспіранти друго­го року навчання виконують свої плани, аспіранти першого року — готуються до скла­дання іноземної мови, але мають проблеми з керівниками. Тт. Кокта, Окороков, Іванов не займаються громадською роботою.
Крім навчання, окремого питання заслуговує настрій на відділі, — досить поширено зазнай­ство, самозакоханість. Прикладом цього слугує заява Фішмана про те, що резолюції партзборів неправильні; підігріває цю ситуацію і т. Окоро­ков. Не в такому дусі треба виховувати студентів. Навіть на зборах не було дисципліни серед студентів, а тт. Бондар і Федченко не направили роботу зборів у потрібне русло".
Самойленко (член партбюро): "Важаю, що практика в обласних газетах дасть студентам набагато більше знань і навичок, ніж та, що проходитиме в районних газетах".
Федченко (запрошений): "До створення хорошої атмосфери на відділі повинні залу­читися як партбюро, так і студенти, аспі­ранти, викладачі. Мені здається, що не треба обмежувати практику журналістів районними газетами. Оскільки немає кафедри, наша нау­кова бібліотека не отримує того, що необхідно для відділу журналістики, зараз про це треба подбати".
Млинченко (член партбюро): "Основне, що потрібно для студентів відділу журналістики, факультет дає — це висока загальноосвітня підготовка. Але в нашій роботі є певні не­доліки. Курс з теорії і практики радянської преси неповний, оскільки читається лише те­орія. У цьому питанні нам потрібно врахо­вувати досвід партшколи. Мене здивувало те, що студенти IV курсу недисципліновано ве­дуть себе на лекціях із історії української критики. Щодо історії російської критики, то тут справи ще гірші. Все-таки Міністерство вищої освіти (МВО) непродумано склало навчальний план. До цього часу немає програ­ми для аспірантів відділу журналістики".
Іщук (член партбюро факультету): "Першо­черговим треба ставити питання про ство­рення кафедри журналістики. Те, що її на да­ний момент немає, в тому числі винний й Ю. Кобилецький".
Кобилецький (член партбюро факультету): "Без "сильної руки" ми справи не налагоди­мо. У мене є така пропозиція: призначити керівником кафедри т. Федченка, а консуль­тантом — т. Іщука. На сьогодні вже вироблено теми дипломних робіт, із 15 березня будуть читатися спецкурси з публіцистики і нари­су—в цьому нам допоміг обком партії.
Т. Іванов протягом року отримував зар­платню за завідування неіснуючим кабінетом журналістики. Щодо проблеми з аспірантами, то я винен в тому, що не зібрав їх у кулак. За­раз кулак у них є — це нещодавно організова­на партійна група, яка працює непогано. Відомо, що на відділ журналістики ми доби­раємо кращі кадри, але зі студентами трапи­лось те, що з їх колегами з міжнародного фа­культету: вони зазналися. А основна якість радянських журналістів — скромність. Кадри на відділі працюють добрі, тільки ними треба краще керувати. А у нас виходить неподоб­ство в тім, що на IV курсі погано прийняли викладача т. Камишанченка. Так до людей не можна ставитись. Дух нігілізму повинен бути знищений на відділі.
Нам треба вирішити питання практики: це зробить  завідувач  кафедри,   консультант  кафедри і парторг. Рішення винесемо на закриті партзбори відділу і там його обговоримо, аби вжити всіх заходів для покращення роботи на відділі журналістики".
Федченко: "Я вважаю, що пропозиція т. Кобилецького доцільна в питанні ор­ганізації кафедри. Крім того, що немає ка­федри, обмаль і викладачів. На відділі добро­совісно працює лише 4 аспіранти. Т. Окоро-ков за останні 4 місяці в університеті не з'являвся; т. Кокта також рідко навідується до університету; т. Іванов — академіст, тому весь час сидить у публічній бібліотеці. Зараз парторганізації відділу треба серйозно взя­тись за наведення трудової дисципліни. Сту­денти не займаються чорновою роботою.
Ухвалили: Заслухавши й обговоривши до­повідь т. Бондаря, партбюро факультету при­ходить до висновку, що парторганізація відділу виконала значний об'єм роботи в питанні поліпшення ідейно-виховної та на­вчальної роботи.
Зимова екзаменаційна сесія свідчить про значне покращення успішності: із 167 сту­дентів на "відмінно" склали 82, найкращі результати показав III курс.
На високому ідейно-теоретичному рівні викладаються суспільно-економічні дисцип­ліни. Читання загальних курсів із україн­ської, російської та зарубіжної літератур, української та російської мов цілком відпові­дає вимогам, що ставляться перед радян­ською вищою школою.
Аспіранти відділу виконують індивідуаль­ні плани, своєчасно складають кандидатські мінімуми. Разом з цим в роботі відділу є низка серйозних недоліків:
а)   Не створено кафедри журналістики, яка б керувала науковою і навчальною роботою.
б)   Аспіранти відділу працюють над фахо­вими дисциплінами без плану, програми; не­ має визначеного списку мінімуму літератури, не визначаються спецпитання,  теми дисерта­ційних робіт вибираються довільно,  не нада­ються консультації, не визначаються терміни складання кандидатського мінімуму з фаху.
в)   Деякі провідні спецкурси зовсім не ви­кладаються, зокрема, "Партійне життя в га­зеті",   "Воєнна журналістика",   "Нарис в  га­зеті" та ін.
г)   Серед  загальних  курсів  є  такі,   що  не відповідають   вимогам   програми   та  запитам
студентів, а саме: курс "Теорія і практика ра­дянської  преси"   (викладач  Рубан).  Згідно  з
навчальним планом 450 год повинні розподі­лятися так, щоб на практичні заняття виділялось 310 год, але т. Рубан проводить лише теоретичні заняття, якими студенти незадоволень Теоретичні курси "Історія більшовиць­кої преси", "Історія журналістики" зовсім не викладаються.
д) Газетну практику продумано погано. Влітку 1950 р. вона пройшла незадовільно, оскільки керівник не мав змоги щодня керу­вати роботою студентів.
є) Наукова діяльність студентів проводить­ся на низькому рівні. Не організовано керів­ництво курсовими роботами. Наукові гуртки працюють зі збоями. Не сприяє у цьому пи­танні й партбюро відділу.
ж) Ускладнює  спецпідготовку  відсутність кабінету журналістики.
з) До цього часу партбюро не налагодило трудову дисципліну серед студентів. Навчан­ня в другому семестрі почалося неорганізова­но. Дехто зі студентів до цього часу має академзаборгованість (чл. ВКП(б) т. Комлякова).
З метою ліквідації вищезазначених не­доліків партбюро ухвалює:

1. Порушити питання перед ректоратом і парткомом університету про створення кафед­ри   журналістики.   Доручити   члену   ВКП(б) аспірантові Федченко П. та чл. ВКП(б) доцен­тові Іщуку А. тимчасово, до створення кафед­ри,   виконувати   обов'язки   з   організації   на­вчальної та наукової роботи на відділі жур­налістики.
2. Для   поліпшення   наукової,   навчальної роботи вважати необхідним створення кабіне­ту журналістики. Просити ректорат виділити для цього відповідне приміщення.
3. Просити ректорат і партком університе­ту порушити клопотання перед обласним і ЦК
   КП(б)У про те, щоб залучити до викладання на   відділі   журналістики   редакторів   і   журналістів республіканських газет та журналів.
4. Покращити умови проходження практи­ки для студентів-журналістів.

5)  Зобов'язати    партбюро   відділу   жур­налістики домогтися  налагодження  трудової
дисципліни,   навчальної  та наукової роботи. Політично-виховну   роботу   спрямувати   на
поліпшення     підготовки   висококваліфікова­них працівників більшовицької преси.

1. Зобов'язати декана Кобилецького орга­нізувати роботу аспірантів так, щоб вони мог­ли читати окремі спецкурси.
2. Рішення партбюро обговорити на закри­тих     партзборах     відділу     журналістики"
   [6, оп. 4, спр. 17, с. 11-15].

На літню сесію встановлено такий перелік іспитів і заліків:

[1, спр. 121, наказ № 236, с. 28].
Цей навчальний рік журналісти закінчили і були переведені на наступні курси з такими результатами:
на другий курс — ЗО студентів, із них 11 відмінники;
на третій курс — ЗО студентів, із них 12 — відмінники;
на четвертий курс — 27 студентів, із них 17 — відмінники;
на п'ятий курс — 78 студентів, із них 54 — відмінники.
[1, спр. 123, наказ № 397, с. 78-82].
У звіті факультету за 1950—1951 навчаль­ний рік зазначено високу успішність жур­налістів у навчанні: із загальної кількості сту­дентів відділення (167 осіб) відмінно навчали­ся 55 %, добре - 45 % [4, спр. 244, с. 27-29].
Водночас зазначили й суттєві недоліки: низька дисципліна, що пов' язано з тим, що факультет працював на другій з половиною зміні у кількох приміщеннях, а це зумовлю­вало велику кількість спізнень і непродуктив­ні витрати часу на переходи з одного примі­щення в інше, черги в гардеробі тощо. Часто зривалися заняття через технічні причини — проблеми з електрикою; "коли не тільки треті, а й другі зміни не працювали, бо через кожні 30 хвилин вмикалась і вимикалась електрика". Ускладнювала роботу відсутність завідувача відділення, неукомплектованість кафедри та сумісництво (всі наявні викладачі кафедри — сумісники). Не було навчальної ба­зи — наукової, навчальної і художньої літера­тури; координації наукової тематики; лабора­торій, приміщень для роботи студентських гуртків, зокрема й журналістики та ін. [4, спр. 244, с. 10-32; 6, оп. 5 спр. 26, с. 98]. Влітку студенти III і IV курсів проходили виробничу практику. Згідно з вказівками ЦК КП(б)У, вони відряджалися:

1. Перша група студентів (за списком від 1 до   32)   до   київських   газет,    центрального
   управління РАТАУ, Республіканського комітету радіоінформації в м. Київ,  1—31 липня. Керівник — аспірант А. Окороков.
2. Друга група студентів (за списком від 33 до 60) до обласних видань Донбасу та Дніпро­
   петровської області, 1—31 липня. Керівник — аспірант І. Гергель.
3. Третя група студентів (за списком від 61 до 79) до Одеси, Херсона, Ізмаїла. Керівник —
   аспірант К. Млинченко.
4. Четверта група студентів (за списком від 80   до   106)   до   Львова,   Ужгорода,   Луцька.
   Керівник — аспірант Д. Шлапак [1, спр. 122, наказ № 320, с. 42-45].

Особливості суспільно-політичної ситуації в країні вимагали посиленої пильності у по­шуках ворогів та неблагонадійних. Вивчення особових справ студентів тривало, виявляючи факти та епізоди, які засуджувалися колекти­вом і парторганізацією. Так, студент IV курсу відділення журналістики С. Борко, учасник війни, за приховування підтримки його бать­ками зв'язків із родичами, які живуть за кор­доном, був визнаний "політично незрілим" під час вступу до партії, через що його канди­датуру відхилили. Студенти, серед родичів яких виявляли репресованих, обмежувались у правах [6, оп. 3, спр. 102, с. 18, 174]. Вхід до навчальних приміщень відтепер здійснювався лише за студентськими квитками [6, оп. 4, спр. 3, с. 177].
Хоч партком і не шкодував зусиль на вихо­вання свідомих будівників комунізму, досяг­ти бажаного вдавалось не завжди. Не всі ви­пускники їхали на роботу за призначенням, але університет жодного разу не вдався до ви­конання рішення уряду в питанні про притяг­нення до судової відповідальності тих, хто відмовився їхати за призначенням, хоч і роз­глядав такі вчинки як "дезертирство з фрон­ту боротьби за комунізм". До відповідальності вдавалося притягти лише тих, хто не підпису­вав призначення на комісії, а ті, що підпису­вали, а потім під різними приводами залиша­лись у Києві, уникали відповідальності. На­магаючись виправити становище, партком ре­комендував не видавати дипломів доти, поки випускник не приїде на місце роботи за при­значенням [6, оп. 3, спр. 96, с. 98—99; спр. 102, с. 104-105].
Про досягнення високого ідейно-політич­ного рівня у вихованні свідчило успішне про­ведення передплати на позику 1951 р. колек­тивом університету [6, оп. 4, спр. 4, с. 186] та шефство над 30-ма підприємствами міста та 89-ма колгоспами Бориспільського району, яке здійснювала комсомольська організація [6, оп. 3, спр. 96, с. 97].
Велике виховне значення мала відіграти й колективна зустріч Нового року, яку на про­позицію ректора організували в університеті в ніч із 31 грудня 1950 р. на 1 січня 1951 р. і розглядали як засіб виховання нової людини. "Краще двохтисячним колективом підняти чарку за Новий наступаючий рік, ніж дозволя­ти обивательські зустрічі в гуртожитках. <...> Давайте протиставимо дрібноміщанській розріз­неності організовану колективну зустріч Нового року", — закликав В. Бондарчук. О. Бандура запропонував відповідно перебудувати план за­ходів та оформити новорічний вечір: "...важ­ливо більше приділити уваги політоформленню вечора. Треба продумати плакати, стенди на те­ми міжнародного життя, політичні карикату­ри, зміст світлової газети тощо". При цьому було ухвалено: "Зобов'язати секретарів партор-ганізацій провести на факультетах необхідну роз'яснювальну роботу для забезпечення масо­вої явки студентів на університетський но­ворічний вечір" [6, оп. 3, спр. 102, с. 183—184].
Складовою комуністичного виховання була фізична і військова підготовка. Оборонна ро­бота на відділенні журналістики, де до участі в ДТСАРМ, ДТСАВ, ДТСФЛОТ (добровільні товариства сприяння армії, авіації та фло­ту. — Т. В.) були залучені лише 45—48 % сту­дентів, визнавалась недостатньою і оцінюва­лась як "ненормальний стан". Партком же вимагав добитися 100 % залучення студентів і викладачів в оборонні товариства [6, оп. 4, спр. 3, с. 143-145].

За активного сприяння І. Зозулі та відпо­відального за спортроботу відділення М. Ка­нюки журналісти брали активну участь у спортивних змаганнях університетської ко­манди на першість вишів міста, у змаганнях товариства  "Наука",   вищих   навчальних  закладів МВО, на першість в Україні та СРСР, показуючи непогані результати: по місту зай­няли перші дев'ять місць [6, оп. З, спр. 96, с. 183], а по університету — третє місце [6, оп. 3, спр. 128, с. 42]. У листопаді 1950 р. закінчилися змагання на кубок Києва з шахів і шашок, які тривали два місяці. Команда КДУ з 29 студентів (у тому числі журналісти) здобу­ла третю перемогу й була визнана сильнішою серед 22 вишів міста, відзначена наказом рек­тора з оголошенням подяки всім учасникам та організаторам [1, спр. 110, наказ № 677-а, с. 43—44]. Тоді ж кафедра фізичного виховання звітувала про дострокове виконання державно­го плану підготовки значківців ГПО 1 і 2 сту­пенів, називаючи серед перших відділення журналістики та його завідувача І. Зозулю [1, спр. 110, наказ № 694, с. 67-68].
Ініціатором та організатором розвитку зи­мових видів спорту із залученням усіх сту­дентів до участі в змаганнях не тільки в університеті, але й на всесоюзному рівні, ви­ступив голова ради ДСТ "Наука" М. Канюка (студент четвертого курсу відділення жур­налістики). Колектив університету взяв зо­бов'язання щодо основних видів зимового спорту і викликав на змагання МДУ. Незва­жаючи на відсутність спортивної бази та брак обладнання, студенти вирішили під час канікул та в лютому провести "заочні змаган­ня" силами 3000 студентів. Запланували два лижних агітпереходи у Канів і Бориспіль. Хо­ча лижний спорт і не набув масовості (через матеріальні нестатки), університетська ко­манда (у складі якої були й журналісти) посіла перше місце на всесоюзних гірсько­лижних змаганнях серед жінок. Розвиток хо­кею та ковзанярського спорту стримувався через відсутність потрібної кількості спортив­ного снарядження [6, оп. 4, спр. 2, с. 16—17]. З нагоди відкриття літнього спортивного сезо­ну журналісти (Ю. Калиновський, Б. Сорока) взяли участь у змаганнях велосипедистів [1, спр.120, наказ № 215, с. 107].
Готуючись до першотравневої демон­страції, партком накреслив план участі ко­лективу в цій відповідальній політичній акції. Очолити колону університету було до­ручено філологічному факультетові. Перши­ми мали йти декан, секретаріат, за ними — студенти по 18 людей у ряду, дівчата з квіта­ми, а хлопці з книгами — томами творів Леніна і Сталіна. У складі факультету жур­налісти мали замикати колону в такому по­рядку: спочатку V курс, потім IV, III, II, І. Відповідальним по відділенню журналістики призначений Самойленко [6, оп. 4, спр. 17, с. 41]. Декан факультету Кобилецький підбив підсумки акції: "Колона університету провела демонстрацію на високому ідейно-політично­му рівні, була понад 1 тис. студентів філо­логічного факультету. Колона йшла радісно, з піснями <...>, дружно". Партком же дорікав, що "особливо погано вели себе журналісти", "це було якесь зборище, ніякої організова­ності", "не всі комуністи і комсомольці розу­міють, що таке політична демонстрація" [6, оп. 4, спр. 4, с. 180-184].
Все більшого розвитку набуває художня са­модіяльність, особливо зважаючи на набли­ження всесоюзного огляду. Вже у вересні по­чали працювати всі студії і гуртки при клубі університету: хор (110 осіб), студентський те­атр поставив п'єсу Корнійчука "Калиновий гай", хореографічна студія, жіночий ансамбль пісні, студія художнього слова, домровий і ду­ховий оркестри, ансамбль баяністів, ансамбль народної пісні. Клуб став центром культурно-масової роботи: тільки до нового року провів шість культпоходів до театру, організував систематичний показ кінофільмів, проводив систематичні вечори зустрічей із представни­ками університету і виступами художньої са­модіяльності та майстрів спорту. Колективи філологічного факультету виступили з кон­цертами в підшефних колгоспах і підприєм­ствах. Відділення журналістики організувало вечір, присвячений П. Чайковському, на ньо­му побували студенти із різних факультетів [6, оп. 3, спр. 96, с. 60; спр. 102, с. 95-100].
Участь у республіканському огляді худож­ньої самодіяльності у січні — лютому 1951 р. [1, спр. 117, наказ № 28, с. 52—53], а також відмінна робота й активна участь журналістів у громадському житті була відзначена наказа­ми ректора з нагоди радянських свят [1, спр. 121, наказ № 228, с. 3]. Закінчення навчаль­ного року також вирішили відсвяткувати про­веденням спортивних змагань і художньої олімпіади на стадіоні "Динамо", приурочив­ши ці заходи боротьбі молоді за мир [6, оп. 4, спр. 4, с. 184]. Але розвиток художньої са­модіяльності, а відповідно і комуністичного ви­ховання студентів, стримувався відсутністю на­лежного приміщення та музичних інструментів.
Влітку керівництво університету вжило за­ходів щодо оздоровлення колективу, надаючи путівки в першу чергу студентам-інвалідам війни, хворим на туберкульоз, відмінникам навчання, громадянам країн народної демократи та активістам громадсько-політичної роботи. В університеті відкрито профілакторій, а для оздоровлення дітей почав працювати піонерський табір [6, оп. 4, спр. 4, с. 222, 228]. Влітку 1951 р., у зв'язку з закінченням відбудови головного корпусу та накопиченням значної кількості проблем, які університет не мав можливості вирішити самостійно і які за­важали нормальній роботі, його керівництво звернулося до т. Мельникова (перший секре­тар ЦК КП(б)У. - Т. В.). Заручившись його підтримкою, університет звернувся до найви­щого партійного і державного керівництва у Москві з проханням дозволити збільшити надто обмежений штат адміністративно-технічного персоналу, а також посадові окла­ди, як в МДУ та ЛДУ, відповідно до положен­ня про індивідуальні штати для вишів з кількістю студентів понад 3000 осіб. Було та­кож порушено питання про виділення коштів для забезпечення університету трансформато­ром та іншим устаткуванням і господарським обладнанням, про будівництво гуртожитку та будинку для викладачів, допомогу в комплек­туванні кадрами кафедри журналістики та ін. Прохання університету підтримали три члени Політбюро ЦК ВКП(б) - К. Ворошилов, М. Хрущов і Г. Маленков, що давало надії на відповідну допомогу [6, оп. 4, спр. 4, с. 338; спр. 2, с. 50; спр. 36, с. 20-24; оп. 5, спр. 26, с. 99]. У відповідь на всі клопотання універси­тету та вищого партійного керівництва Укра­їни МВО СРСР залишило старий штатний роз­клад і все інше без змін [6, оп. 4, спр. 4, с. 365].
1.   Канцелярія.     Накази     ректора. -    Архів Київського держуніверситету ім. Т. Г. Шевченка, ф. Р-1246, оп. 5.
2.Особові справи професорсько-викладацького складу. -   Архів    Київського    держуніверситету ім. Т. Г. Шевченка,   ф. Р-1246, оп. 4 Л.
3.Особові справи аспірантів. - Архів Київсько­го держуніверситету ім. Т. Г. Шевченка, ф. Р-1246, оп. 4 Л.
4.Документальні матеріали філологічного фа­культету    Київського    державного    університету ім. Т. Г. Шевченка. - Державний архів м. Києва, ф. Р-1246, оп. 21.
5.Документальні матеріали факультету жур­налістики   Київського   державного   університету ім. Т. Г. Шевченка. - Державний архів м. Києва, ф. Р-1246, оп. 17.
6.Документальні матеріали партійного коміте­ту  КДУ ім.  Т.  Г.  Шевченка. - Державний архів Київської області, Ф. П-158.
7.Історія Київського університету / відп. ред. О. 3. Жмудський. - К., 1959.