Ласкаво просимо

Мотиваційний заголовок на прикладі газети "Україна молода"

студ.
УДК 070: 316. 766

Темою свого виступу я обрав "Мотиваційний заголовок на прикладі газети "Україна молода". Такий заголовок називають ще мотивуючим [2], спонукальним (або заголовком-висловом) [1]. Наведу кілька визначень. "Мотивуючий заголовок — це елемент тексту, що має своїм завданням вплинути на читача емоційно" [2]. "Спонукальний заголовок, який ще називають заголовком-висловом, скоріш має на меті не прямо надати основне повідомлення, а натякнути на нього, навести на цю думку. Тут мова йде про те, щоб здивувати читача, заінтригувати і інколи викликати посмішку. Проте спонукальний заголовок має чітко відповідати змісту статті" [1].

Можна виділити кілька різновидів мотиваційних заголовків. Проте я буду розглядати лише один, а саме: мотиваційні заголовки, створені на основі поетичних рядків. Це певною мірою унікальне явище, яке не часто трапляється на газетних шпальтах, якщо й трапляється — то не завжди є вдалим, але в окремих випадках може, на мою думку, набирати ознак маленького шедевру. Тобто бути оригінальною і водночас потужною зброєю журналістики, зокрема й аналітичної.

Наводжу найбільш вдалі, як на мене, приклади, знайдені мною у номерах "України молодої" за 2000, 2001, 2002 роки.

Сьоме вересня 2000 року. Під рубрикою "Репліка" надрукований матеріал Сергія Савченка, вчителя української мови та літератури з Вінниці. Він торкається проблеми ідеалів, на яких виховуються українські школярі. Зокрема обкладинок учнівських зошитів. Проблема як проблема, матеріал як матеріал, ось тільки заголовок зі сфери фантастики: "А ми тую їхнюю статую намалюєм". "Червона Калина" — один із трьох майже офіційних гімнів України. Ця пісня дорога серцю кожного свідомого українця. Михайло Миколайович Веркалець примусив співати її навіть мене, незважаючи на повну відсутність відповідних здібностей. Статуя Свободи — символ Сполучених Штатів.

Окупувати їхнім символом наш символ — чи не найкращий спосіб привернути увагу громадськості до проблеми американізації української культури. А те, що проблема американізації та русифікації в Україні стоїть надзвичайно гостро, заперечувати, мабуть, не буде ніхто. І зовсім не випадково, що жертвами окупації стають і учнівські зошити, тобто душі українських дітей. У такий підступний спосіб юних українців намагаються навернути до забуття самих себе.

І знову діти. Рік 1826-й. Тарас Шевченко пасе за селом худобу й пише згодом на цю тему геніального вірша.

Рік 2000-й, шосте жовтня, газета "Україна молода". Заголовок: "Повстанцю дванадцятий минало". Матеріал сповіщає про те, що у пеклі арабо-ізраїльського протистояння серед інших загинув 12-річний хлопчик Мухамед Хамед.

Рік 2002-й, двадцять перше травня, газета "Україна молода", рубрика "Шок". Заголовок (підзаголовок): "Мені тринадцятий минало, (лупив теляток я дрючком)". Підліток з умовним іменем Сашко витворив таке, на тлі чого Шевченкові сучасники таки справжні ягнята, — він забив палицею до смерті шістьох теляток молочного віку. "Юний природолюб" скоїв це на фермі агрофірми "Вітчизна" й, цілком можливо, що хлопця штовхнуло на звірство погане ставлення оточення до його самого.

Та поезія надихає журналістів не лише на заголовки до сумних матеріалів. Інтимній ліриці також знаходиться місце. Двадцять дев'яте січня 2002 року, рубрика "Номерочок". Заголовок (підзаголовок): "Цілуй, цілуй, цілуй її — (потрапиш до тюрми)". Матеріал розповідає про гарячого канадського хлопця. Він мав абсолютно невинне захоплення — цілував жінок. Незнайомих. На вулиці. Ну й, звісно, без їхнього дозволу. Щоправда, Феміда країни Кленового Листу такого гумору не зрозуміла й покарала бідолашного штрафом за дрібне хуліганство. Ага! Якщо вже поради Олександра Олеся не спрацьовують — то хто ж повірить пісенькам на кшталт "І целуй мєня вєздє…"?

Хоча кохання, за Шевченком, теж не лишилося поза увагою. П'яте січня 2002 року. Заголовок: "Кохайтеся, чорнобриві, та не перед відеокамерою". Ну майже тобі "Матюкайтеся, рудочубі, та не перед диктофоном"! Та це зовсім інша історія, в якій розповідається про те, як Крістіна Агілера стала жертвою прихованої камери. Ото ж бо воно! Я завжди казав, що російські телеоператори подвійно небезпечні.

Але якщо Ви ненароком подумали, що "Україна молода" є таким собі пухнастим котиком, який, окрім української класики, нічого й чути не хоче — то Ви помилилися. Двадцять шосте вересня 2001 року. "І перо за вЕТО получай! (Президент знову завернув закон про вибори)", — як вам такий заголовок (плюс підзаголовок)? Нинішні події показують, що Президент мав рацію накладаючи "вЕТО". Інакше сидів би зараз Володимир Литвин зі своїм "харчоблоком" у куточку й пискнути б боявся. Та все ж даремно Леонід Данилович відмовився від "Кольчуги" — був би захист від "пера"…

Усяке бачив. Але щоб українська поезія була причетною до демографічного вибуху — це щось нечуване! Одинадцяте жовтня 2000 року. Заголовок: "…І квартиру на щастя, на долю дала". Матеріал повідомляє про те, що донеччанка Ольга Муратова народила відразу трьох малюків і міська влада подарувала їй ордер на трикімнатну квартиру.

Перше лютого 2002 року. "Україна молода" аналізує причини неявки глави Адміністрації Президента Володимира Литвина у студію радіостанції "Свобода", де мали відбутися його дебати з Олександром Морозом. Поміркований матеріал без поділу на симпатії — антипатії. Але заголовок! "Чом ти не прийшов, як Мороз зійшов?" Сім слів, шість із них повністю збігаються з пісенним оригіналом — і при цьому вишукано — завуальовано подається ставлення газети мало не до всього політичного процесу в Україні. Адже відомо, що "УМ" симпатизує Ющенку, Тимошенко та, звичайно ж, Морозу. При цьому ворогом № 1 для "УМників" є пропрезидентська "Єдина Україна", з Володимиром Литвином у головній ролі. Що не кажіть, а такий заголовок — це елементарний талант.

Тридцять перше січня 2002 року, рубрика "Важкий метал". Типова історія з крадіжкою цього самого металу. Було його кілька десятків тонн, тож добродії-"металісти" підготувалися добряче. Тут тобі й автокран для навантаження і засоби транспортування, навіть якісь-то документи! Одним словом — звичайнісінька історія. Щоправда, метал у ній набув доволі несподіваних форм. Заголовок: "Броня міцна, та танки хоч прив'язуй". Вандали спробували поцупити легендарний Т-34, який стояв собі пам'ятником на политій кров'ю українській землі. Танк навіть устигли "завантажити". І тільки поєднання спостережливості та здорового глузду місцевих жителів врятувало героя минулої війни від доволі не героїчної кончини.

Одинадцяте вересня 2001 року. Заголовок (підзаголовок): "На майдані за церкву революція іде, (або Чому православні села Берездівці, що на Львівщині, ось уже десять років не можуть спокійно молитися у храмі?)". Великий матеріал про, на жаль, традиційне для України міжконфесійне протистояння. Дивина та й годі! В оригіналі церква була лише тлом для революції, а в наш час стала її об'єктом.

А зараз плавно переходимо від майданно-революційної теми — до майданно-реконструкційної. Двадцяте вересня 2001 року, рубрика "Будови року". Заголовок: "На майдані в котловані знову техніка гуде". Ні, панове, що не кажіть, а є сила в українській опозиції! Кількома старенькими наметами налякати владу не тільки до перетворення центральної площі столиці на котлован, а й до розмінування парку перед провідним університетом держави — це таки чогось варте!

Жах! До акцій протесту "на адресу" гаранта української Конституції опосередковано долучилися навіть іспанські рибалки! Більше того — вони стали опосередкованими провокаторами-зачинателями цього неподобства! Щось їм там не сподобалося і вони візьми та й оголоси страйк. А "Україна молода" "пронюхала" це і першого листопада 2000 року (коли прізвище майора Мельниченка ще зовсім не зачіпало емоції пересічного українця), під рубрикою "Світ у вікні" надрукувала матеріал про демарш іспанських риболовів. Сіль у заголовку: "Шаланди будуть без кефалі". Хто тоді думав, що Леонід Данилович незабаром матиме не тільки "шаланди без кефалі", а й не матиме західного "Вікна у світ"?

Двадцять четверте жовтня 2000 року, рубрика "Небезпека". Заголовок: "Ой не їздіть, дядьку, в Польщу працювати". Матеріал дуже сумний. Він сповіщає про те, що з початку року 62 українці повернулися з польських заробітків у труні. Залишається молитися за наших заробітчан і сподіватися на те, що рідний уряд, який — якщо вірити офіційній статистиці — останнім часом забезпечує фантастичне зростання вітчизняної економіки, нарешті потурбується про пересічних українців і забезпечить їх оплачуваною роботою, з належними умовами праці, на Батьківщині.

Двадцять восьме листопада 2000 року, рубрика "З-за грат". Заголовок: "Горіла шапка, палала". Цікавий, на мою думку, хід. Приказка "вмонтовується" у слова пісні, від чого ефективність заголовка значно посилюється.

Тридцять перше січня 2002 року, рубрика "Минуле і думи". Заголовок: "Кодаче, Кодаче, чом ти гірко плачеш?" Матеріал розповідає про сумну долю руїн козацької слави під Дніпропетровськом. Авторський песимізм цілком обґрунтований. Адже Кодак у багатьох сучасних українців може асоціюватися не з козацькою славою, а зі звичайнісінькими фототоварами.

Двадцять дев'яте грудня 2000 року, рубрика "Теленіч". Заголовок: "Як тебе не дивитися, телевізоре мій". Ось тобі й маєш — самі газетярі, а займаються агітацією "новорічної теленочі"! Натомість за святковим столом, під бій курантів і з келихом шампанського в руці погортати газетні підшивки!

Сімнадцяте лютого 2000 року. Рубрика "Номерочок". Заголовок (підзаголовок): "…А за нею Гіві, як барвінок, в'ється ("Не продається", — сказали господарі)". Драматична історія палкого міжнаціонального кохання. Він пропонував за неї 50 тисяч доларів. Вона ж розігрілася від почуттів до 60 градусів і вже наступної миті готова була закипіти. Стривайте, стривайте! Ви про що подумали?! Яка Галя?! До чого тут Галя?! Галі тут взагалі не було!!! Гіві палав почуттями до води, що у диво-криниці мешканки міста Красний Лиман розігрілася до тих самих 60 градусів. Ось кавказці й запропонували за природний феномен 50 тисяч "зелених". Господарка відмовила. Гіві з друзями забралися геть. А вода невдовзі охолола, адже "феномен" ховався у глибинному насосі, електродвигун якого "замкнув" і спричинив усю цю катавасію.

Ну а тепер я переходжу до висновків своєї роботи. Наведу цитату: "Перевагою спонукального заголовка можна вважати перш за все те, що він є стислим і вражаючим (від трьох до п'яти слів). Його недолік — замало інформативності. Ось чому в щоденних виданнях він супроводжується інформативним підзаголовком та (або) надзаголовком, а в журнальних статтях — врізом (шапкою), які його пояснюють" [1].

За моїми ж власними спостереженнями, "поетичний різновид" мотиваційних заголовків в "Україні молодій" може складатися з більшої кількості слів (від трьох до семи). При цьому він не завжди супроводжується підзаголовком. Більше того — саме найкращі, на мою думку, заголовки не супроводжувалися підзаголовками, тому що в цьому не було потреби. Як на мене, суперечливою є думка про такий недолік мотиваційних заголовків, як брак інформативності. Я погоджуюся з такою думкою: "Добре складений, він може бути водночас і інформативним, і спонукальним" [1]. Мабуть, вдалий мотиваційний заголовок може нести навіть більше інформації, ніж власне інформаційний. Проте ця інформація трохи інша, вона швидше наближається до аналітики.

Мотиваційні заголовки "поетичного різновиду" можуть бути просто кумедними ("Цілуй, цілуй, цілуй її — (потрапиш до тюрми)"), а можуть і допомагати завуальовано — гостро подати свою позицію ("Чом ти не прийшов, як Мороз зійшов?").

Такі заголовки багаті на тропи та стилістичні фігури.

Якщо ж робити свій власний рейтинг, то "золото" я б розділив між двома "претендентами": "А ми тую їхнюю статую намалюєм" та "Чом ти не прийшов, як Мороз зійшов?".

І мій головний висновок: за допомогою вдалого мотиваційного заголовка "поетичного різновиду" можна у найнесподіваніший спосіб привернути увагу читачів практично до будь-якої проблеми.

1. Вуароль М. Гід газетяра. — К., 2000. — С. 17-18.
2. Гід журналіста. — К., 1999. — С. 67.
3. Мелещенко О. Який газетний заголовок кращий — "радянський", "американський" чи "український"? // Вісник Київ. ун-ту ім. Тараса Шевченка. Сер.: Журналістика. — К., 1997. — Вип. 4.
4. Україна молода. — 2000-2002.