Ласкаво просимо

Українські медіа-пріоритети у контексті проблем європейської інтеграції

к. філол. н.
УДК 070: 327 (477-4)

Європейська комісія планує до кінця 2002 року закінчити обговорення шляхів вступу до ЄС нових членів , а в 2004 році, як мінімум, прийняти ще з десяток нових членів. Україна таким чином межуватиме з унікальним об'єднаним європейським простором вільного руху людей, капіталів та послуг. Незаперечними в цьому контексті є твердження державних чиновників про те, що нацiональнi iнтереси України потребують становлення нашої країни як впливової європейської держави, повноправного члена ЄС. Очiкуване розширення створить принципово нову геополiтичну ситуацiю. Ці зміни на європейському континенті спричинять більш динамічні форми співпраці або й розробку нового формату відносин Україна—ЄС, а заразом і відповідне інформаційне забезпечення. Інтенсивний політичний діалог, максимальне наближення українського законодавства до стандартів ЄС та створення на цій основі Зони вільної торгівлі можуть стати доброю відповіддю на пропозицію надання Україні статусу так званого спеціального сусіда. І роль ЗМІ у виробленні суспільного діалогу щодо механізмів інтеграції України до ЄС є однією з найважливіших. На це не в останню чергу впливатиме спроможність вияву політичної волі українською владою як складової частини сучасної політичної культури розвинених демократій і потужний крок до нових інформаційних відносин — основи інтенсивних суспільних перетворень. Треба нарешті забути замусолені технологічні гасла, які пропагують українські ЗМІ: "в Європі нас ніхто не чекає" та "до Європи з Росією". Чекають тільки того, хто йде і бажано не з "приятелем", якого господарі не запрошували. На думку керівника міжнародного відділу газети "День" Віктора Замятіна, набагато рідше в українських ЗМІ можна знайти інформацію про те, на яких засадах базується Європейський Союз, що насправді він являє собою сьогодні, які проблеми переживає (крім найбільш очевидних — коливання курсу євро, "коров'ячий сказ" та ящур, посилення візового режиму стосовно громадян України). Практично відсутні матеріали, з яких можна було б зрозуміти, що таке розширення Європейського Союзу, з якою метою цей процес започатковано, які наслідки він може мати як для Європи, так і для всього світу. Також цей відомий журналіст наголошує, що українські засоби масової інформації набагато активніше й радше інформують українських громадян про проблеми Росії, російської політики, українсько-російських відносин, ніж про сучасний стан справ у Європейському Союзі. Слушно зауважила одна з керівників ФОНДУ "Європа ХХ1" Інна Підлуська про те, що засоби масової інформації могли б і мали б виступити своєрідним посередником у справі зменшення розриву між показною відданістю курсу "в Європу" з боку численних політиків та переважної більшості офіційних осіб і доволі байдужим або скептичним ставленням до даної теми з боку населення, яке занадто повільно трансформується у громадянське суспільство. Окрім іншого, треба не стільки запевнювати брюссельських комісарів у нашому прагненні повернутися до Європи, як зробити рішучі кроки. Зокрема в інформаційній галузі. Європейський Союз, курс до якого декларує Україна, визначив стратегічні шляхи просування до нового інформаційного суспільства. Тому Україні варто було б керуватись відповідними чинниками: розпочати лібералізацію комунікативного сектору, застосувати відповідні заходи до забезпечення соціальної орієнтації, регіональних ініціа-тив для досягнення узгодженого розвитку, підтримати новітні наукові інформаційні розробки, сформувати програму дій в галузі освіти, створити умови для глобальної співпраці і визначення правил функціонування інформаційного суспільства.

Україні потрібно активно реагувати на вимоги часу й ефективно адаптуватися в конкурентних потоках нової інформаційної епохи. Зокрема, державна політика в галузі ЗМІ має важливе перспективне значення як регулятивний важіль щодо розвитку телевізійного простору України. Керуючись прагненням стати членом Європейського Союзу, Україні необхідно, вивчивши досвід функціонування телемовних систем у країнах — членах ЄС, виробити ефективну модель Українського ТБ, яка б могла згодом бути конкурентоспроможною й інтегрованою до ринкового та культурного простору ЄС. Одним із таких вкрай нагальних заходів є забезпечення відповідності української медійної законодавчої бази стандартам та документам Ради Європи і гармонізація з законодавством Європейського Союзу. Одними з перших дієвих кроків могли б бути: ратифікація Україною Європейської конвенції про транскордонне телебачення (яку наша держава підписала ще 14 липня 1996 року), ефективна реалізація і розвиток ініціатив запропонованих Планом дій для ЗМІ в Україні, підтриманого Радою Європи.

Перспективна система телевізійного мовлення в Україні передбачає конверговану технологічну базу (ефірне, кабельне, супутникове, Інтернет-телебачення, а також засноване на новітніх технічних пропозиціях) та розвиток структури громадського й комерційного ТБ. Для поширення національних телерадіопрограм необхідне швидке створення національного каналу, що сприятиме становленню українського інформаційного простору в умовах побудови нової демократичної держави. З цією метою держава має вести протекціоністську політику стосовно виділення частот, які б покривали всю державу. Одним із найважливіших рішень є запровадження громадського телебачення в Україні. Громадське телебачення виступало б чинником суспільної згуртованості всіх індивідів, груп та спільнот, взірцем громадської моралі, форумом громадських дискусій та відображення філософських ідей і релігійних переконань для взаєморозуміння і терпимості.

У Стратегії інтеграції України до ЄС йдеться про забезпечення проведення широкомасштабної агiтацiйно-iнформацiйної нацiональної кампанiї, розроблення i запровадження програми iнформування широких кiл громадськостi щодо ситуацiї в ЄС, проблем i успiхiв, що iснують на шляху iнтеграцiї України до ЄС, забезпечення доступу до європейських правничих, бiблiографiчних та iнших iнформацiйних баз даних, створення Нацiонального центру (банку) даних ЄС. Проте на державну медійну політику останніх 10 років такі рішення ніяк не впливали.

Києву не легко лобіювати свої інтереси на переговорах з брюссельськими партнерами, зважаючи на внутрішньополітичні чинники. Адже для того щоб ставити питання запровадження зони вільної торгівлі, потрібно вивчити всі умови функціонування такого режиму і готовності до нього українських підприємств. Окрім цього, сенс таких взаємин є тільки після врегулювання всіх проблем у рамках Світової організації торгівлі (СОТ).

Не раз уже оголошували про швидке приєднання України до СОТ, проте віз і далі там, бо така робота потребує в середньому понад 1000 законодавчих актів. (До речі це ще раз свідчить про відповідальність за реалізацію курсу на європейську інтеграцію всіх гілок влади.) Україна потребує нині нагально ефективної нормативно-правової бази для гармонізації зі стандартами ЄС, а також злагодженої роботи всіх відомств, які діють у рамках співпраці з ЄС та чіткої координації такого співробітництва.

У мас-медіа звучать деякі голоси про те, що романтична проєвропейська політика України себе не виправдала і треба робити чимдуж крен у протилежний бік. Ні, європейський курс — це далеко не романтичний підхід, це політика важкого, але правильного просування вперед. Нам треба активно розширювати перелік конкурентоспроможних товарів та послуг для європейських ринків, позбавляючись старих "демпінгових викрутасів". Україна вже визначилася, до справи долучаються молоді кваліфіковані сили.