Ласкаво просимо

Формати національної ідентичності ЗМІ

д. філол. н., проф.
О. М. Гриценко,
к. і. н., доц.
УДК 070:327 (477-4)

Існують докази на підтримку кожної з двох перспектив глобалізації:
1) вона сприяє демократичному процесу;
2) вона ворожа йому.

І все ж таки більшість схиляється до думки, що глобалізація продовжить свій тріумфальний хід. Таким чином, при стрімкому розвитку подій держави змушені будуть визначити заходи, які необхідно вжити для пом'якшення спільного й усеосяжного впливу глобалізації, і один із них — збереження, посилення й збагачення національної ідентичності.

Монро Прайс визначає національну ідентичність як зібрання міфів, ідей і оповідань, використовуваних пануючою групою чи коаліцією для утримання влади в суспільстві, у тому числі й за допомогою ЗМІ [1]. Сам дослідник зізнається, що це досить інструментальне (і незвичайне) визначення, але його корисно протиставити більш привабливим, популярним і менш цинічним тлумаченням цього терміна.

Зрозуміло, сама можливість існування таких моделей національної ідентичності (інструментальної, істотної і плюралістичної), що не зіставляються, допомагає зрозуміти, чому одним із найбільш важких питань як у зрілих західних демократіях, так і перехідних посткомуністичних суспільствах є визначення належної ролі уряду в структурі й регулюванні національної системи ЗМІ. Для прихильників істотної моделі величезне значення має сильний урядовий інтерес до ЗМІ як творців відносин і думок. Щоб існували міцні й глибокі зв'язки, що скріплюють воєдино націю й державу, необхідно плекати, демонструвати і поважати особливості національної ідентичності.

Для прихильників плюралістичного визначення національної ідентичності надзвичайно важливо стежити за керуванням усі-ма механізмами, здатними порушити чи розтрощити міжкультурну рівновагу. Поряд з тенденцією до усереднення, глобалізації й зникнення спостерігається також процес дезінтеграції й дроблення всередині політичних культур і націй, коли визначені підгрупи кидають виклик пануючій націо-нальній ідентичності та вимагають собі куль-турних і навіть територіальних прав. При одночасній дії цих доцентрових і відцентрових сил тиску зазнають і держава, і ЗМІ.

Інструментальне визначення — найважче, хоча і найпривабливіше. Національну ідентичність легко можна перетворити на маскування деяких контролюючих заходів, що захоплюють творчий простір і зводять нанівець можливість плюралізму думок і свободи висловлювань. Національна ідентичність занадто часто виставляється напоказ не як засіб позитивного виявлення, а як знаряддя критики й придушення ідей, застосовуване, на думку Герберта Шиллера, для відволікання уваги людей від погано функціонуючого соціального порядку. Згід-но з більш простим формулюванням, націо-нальна ідентичність — це ширма для визначення того, яке слово чи прагнення припус-тимі, а які — ні. Таким чином, пошук прийнятного визначення національної ідентичності зв'язаний з давньою суперечкою про відносини між урядом і правами особистості.

Тут доречно, здається, що звеличуванню римського права сприяли його універсальність і гнучкість. Юристи, які створювали право, вільно черпали "думку" і "досвід", що приносила із собою кожна нова хвиля імігрантів, з міжнародного спілкування взагалі, з кожної нової скільки-небудь впливової філософії, з кожної своєчасної правової доктрини [2]. Також доречно згадати про "нову хвилю" уваги, що приділяється римському праву юридичною наукою. Завдячуючи цьому воно аж ніяк не вмерло і для практичного вживання, чому чимало сприяє міжнародна інтеграція, що вимагає своєрідної авторитетної наднаціональної платформи для розмивання кордонів.

Визначення національної ідентичності дають співтовариству такі поняття, як: хто належить до співтовариства і хто відрізняється від нього, що таке норма і хто є "чужинцем". Ці визначення зміцнюють і живлять інші процеси, зв'язані зі співтовариством. У тоталітарному суспільстві цей зв'язок очевидний: тоталітаризм держави виявляється в його монополії на ЗМІ (З. Бжезинський).

Тому зовсім не дивно виглядає частий зв'язок національної ідентичності з регулюванням ЗМІ. Турбота про національну ідентичність, наприклад, є основою важливих винятків у документах про права людини, що стосуються одержання і передачі інформації, — Міжнародному пакті про цивільні та політичні права "Європейської конвенції про захист прав людини". Таким чином, незважаючи на прагнення до транснаціонального права на одержання і передачу інформації, досить частими є винятки з цієї тенденції і навіть напади на неї щодо "священних аспектів" національної ідентичності.

Зміни в комунікативних технологіях як розширюють, так і руйнують можливості держави впливати на ідеї національної ідентичності. Європейське законодавство набагато поміркованіше, ніж американське ставиться до вимог національної ідентичності [3].

Розбіжності між європейським і американським підходами самі по собі можуть бути одним з аспектів ідентичності. Для європейців ХХ століття стало періодом радикальної зміни політичних відносин, перекроювання карт, тимчасових урядів і жорстокої боротьби за лояльність і сталість. Для США це сторіччя характеризувалося переважною стабільністю, підйомом, єдністю і неухильною експансією, у тому числі й на інформаційному ринку. Однак не треба забувати, що в США сильною залишається роль уряду як цензора, хоча спостерігається яскраво виявлена традиція протидії втручанню уряду, особливо щодо ЗМІ. (Початок ХХ1 століття створив для США і світового співтовариства трохи іншу картину, але це тема для окремої розмови: наскільки співвідносні захист волі слова і зміцнення національних ідентичностей).

Наріжним каменем національної ідентичності є те, що називається багатьма "пам'яттю науки". Ті, хто вважає себе охоронцями чи доглядачами пам'яті науки, завжди ведуть змагання за контроль над цією пам'яттю. І не останню роль у цій справі відіграють ЗМІ. Зараз більше ніж коли-небудь це змагання здійснюється як зсередини, так і ззовні кордонів держави.

У соціалістичний період ЗМІ були заповнені розповідями про економічний прогрес і досягнення: п'ятилітні плани, величезні гідроелектростанції, щасливі колгоспники. У наші дні регульовані державою ЗМІ перехідних суспільств заповнені матеріалами про моделі нового економічного поступу: угоди з іноземними інвесторами, урочисті відкриття спільних підприємств, що будуть виготовляти західні товари, прибуття американських рок-зірок тощо.

Виступи журналістів соціалістичного періоду мали переваги принаймні монопольного статусу. Питання тепер полягає в тому, чи зможуть нові підстави національної ідентичності конкурувати з популярними образами із-за кордону. Ступінь гіпнозу і сугестивності публіки може бути обмеженим там, де є сильний вплив інших інститутів, що формують поведінку, — родини, держави, церкви. А глобалізація може виявитися тільки тимчасовим подоланням кордонів технологією, слідом за яким піде побудова нових демаркаційних ліній. Сьогодні ж моделі комунікацій і моделі/формати ідентичності мають тенденцію до зближення.

1. Монро Прайс. Телебачення, телекомунікації і перехідний період: право, суспільство і національна ідентичність. — М., 2000. — С. 53.
2. Бартошек Милан. Римське право. — М., 1989, — С. 5.
3. Anthonu D. Smith. National Identity. — New York, 1991; Зернецька О. В. ЗМІ і глобальні міжнародні відносини. — К., 2000; Макаренко Е. А. Європейське інформаційне право. — К., 2002.