Ласкаво просимо

Зображальна естетика сучасного телебачення:
кілька штрихів до іспанської телепубліцистики

к. філол. н.
УДК 070: 327 (477-4)

Brotaban verdes hojas
de las hinchadas yemas del ramaje,
y flores amarillas, blancas, rojas
alegraban la mancha del paisaje.
Antonio Machado

Телевізійне зображення сприймається глядачами конкретно, надзвичайно "реально": ми ніби дивимося у вікно і бачимо всю справжність життя там, в окресленому віконними рамами просторі. Нас легко спокусити і ввести в оману якістю телевізійної картинки. Ми довіримося її неупередженості та натуральності — і ось вже копія реальності, зображення предметів, людей, всього, що нас оточує, відзняте і змонтоване, що транслюється телебаченням, ота візуальна різноманітність — сприймається нами як реальність. У цьому сенсі телебачення обійшло свого попередника — кіно. За словами Андрія Тарковського, "кінематограф фіксує час буквально і досить вільно поводиться із життям". А телебачення, надто прямоефірне, завдяки своїй природі, зображальній естетиці й технічним особливостям створює ефект самого життя. Ідеальність телевізійного зображення — необхідна умова візуальної "омани" телеглядача — досягається за рахунок використання високоякісної апаратури на всіх етапах телевізійного виробництва. І, звичайно ж, завдяки професійності дій творців телевізійного продукту.

Винесені в епіграф рядки поезії відомого іспанського поета Антоніо Мачадо візуально ожили, матеріалізувалися в одній із публіцистичних телепрограм іспанського сателітного каналу ТVE. Телеглядачам відкрився нескінченний простір іспанської весни — і не її зображення, а вона сама, справжня, багатобарвна, з "зеленими листками, які проросли із розбухлих бруньками гілок" і з "жовтими, білими, червоними квітками, які звеселили пейзажний мазок".

Великий поет самотності, як часто називають Антоніо Мачадо, у своїх ліричних творах, зокрема, у цитованому уривку вірша "Acaso" ("Випадок") з його першої поетичної збірки "Soledades" ("Самотності"), яка побачила світ у 1903 році, вражає не інтелектуальною самозакоханістю, а справжністю. І телевізійники, ризикнувши проілюструвати визнаного у світі майстра вербального пейзажу, знайшли саме ті влучні візуальні образи, які органічно поєднали вербальне і візуальне, легко, ненав'язливо відкрили глядачеві колорит намальованого Мачадо пейзажу. Тут спрацювала логіка не домінанти, а рівності. На телебаченні, як правило, слово підпорядковується зображенню. Телевізійне зображення є первинним. Воно ніби продукує слово, рухає у вигідному для себе напрямку. А іноді … обходиться без нього. І лише у випадку стовідсоткового авторського "попадання" зображення і слово створюють єдиний образ.

Загалом, вся телепрограма, присвячена розповіді про поета, його життєвий і творчий шлях, створена з великою любов'ю. Автори програми обережно "гортають" сторінки життя Антоніо Мачадо, проводять глядача рівнинами Андалузії — і ми ніби опиняємося під спекотним андалузьким сонцем! А потім йдемо кастильськими плоскогір'ями, і бачимо себе в цій подорожі не спостерігачами, а учасниками — так комфортно почувається наш зір і абсолютно природно сприймається телевізійне зображення: рухоме і статичне, деталізоване, збільшене і ніби розмите, узагальнене. Режисер використовує всі естетичні засоби телебачення, аби утримати нас, глядачів, біля телеекрана, спокусивши красою телевізійного кадру, реалістичністю і водночас символізмом зображення. Навряд чи в цю мить аналізуватимеш можливості екранного контексту! І ми знову піддаємося спокусі, мандруючи дорогами Севілії і Сорії. Дикторський текст звучить ненав'язливо, не патетично, як зазвичай буває у подібному форматі мовлення, а оповідально. Поетичні рядки зі збірки віршів 1912 року "Campos de Castilla" ("Поля Кастилії" ), сповнені смутком втрати коханої, відкривають нам нового Антоніо Мачадо: своє кохання він проніс крізь життя як легенду.

"Senor, ya me arrancaste lo que yo ma's queria.
Oye otra vez, Dios mio, mi corazo'n clamar."

("Господь вже відібрав у мене те, що я кохав найбільше.
Слухай же знову, мій Боже, серце моє волає.").

Іспанським телевізійникам вдається досягти майже недосяжного — за умови відсутності "прямого" зображення, відштовхуючись лише від асоціативних кадрів, узгодити текст і відео, аудіальне і візуальне, наповнивши весь телевізійний фрагмент глибиною і змістовністю. Сучасні телевізійні автори (сценарист, режисер, оператор) шукають найоптимальніші варіанти розкриття теми. Якщо герой телевізійного нарису фізично відсутній в кадрі — і в більшості випадків об'єктивно! — телевізійники можуть використати так звані постановочні кадри, коли актор виконує роль, і в кадрі таки з'являється візуальний образ героя матеріалу. На каналі ТVE в програмі, присвяченій Антоніо Мачадо, повністю відсутня постановка. І це ще одне підтвердження того, як іспанці відчувають стиль, національний характер... Режисер обходиться без постановки! Він майстерно залучає ілюстративний матеріал (відзняті на відеоплівку фотографії, картини, книги, рукописи, листи, особисті речі, меблі, інтер'єри...) і показує в усій візуальній різноманітності телевізійну версію ідеї Антоніо Мачадо — істину світла і тіні.

Такі телепрограми рідко транслюються в прайм-таймі: виробники художньо-публіцистичної телепродукції навряд чи прагнуть завоювати масову аудиторію. Втім, вони мають свого вдячного глядача. І чесно працюють для нього. Ця програма є пізнавальною. І естетичною. І ... рекламною! Оскільки в ній є справді вічне: поезія, музика, земля, небо, талант, правда, щирість.