Ласкаво просимо

Висвітлення відносин Україна — НАТО в пресі на сучасному етапі

студ.
УДК 070: 327 (477-4)

Оглядаючи пресу за 2001-2002 роки на тему "Україна — НАТО", можу стверджувати, що в газетах і журналах збільшилася кількість публікацій, в яких порушуються такі питання:
— Чи обмежиться подальше співробітництво України з НАТО лише участю у програмі "Партнерство заради миру"?
— Чи можна розглядати різнопланову співпрацю України з Північноатлантичним альянсом як поступову зміну акцентів у її міжнародній ідентифікації?
— Як орієнтований зовнішньополітичний курс України на майбутній вступ її до Альянсу?
— Якою є роль європейського вибору України для загальної безпеки в Європі? Погляд з НАТО і з України.

Для аналізу публіцистики було обрано серію матеріалів, надрукованих у журналах "Економічний часопис" (2001. — № 6), "Наука і оборона" (2001. — № 3) та у збірнику публіцистики "Миротворча діяльність України: кооперація з НАТО та іншими структурами європейської безпеки".

Так, народний депутат України, голова Комітету ВР у закордонних справах (1998-2002) Ігор Осташ у статті "Перспективи подальшого співробітництва та інституціоналізації відносин України — НАТО", опублікованій в "Економічному часописі", подає аналіз документів, за якими відбувається партнерське співробітництво, а також підсумовує результати цього співробітництва від 1997 до 2001 року, тобто з часу підписання Мадридської хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО.

Визначення завдань Української держави щодо вирішення питань співробітництва з НАТО І. Осташ робить через призму таких само завдань, але конкретно обговорених на сесії Парламентської Асамблеї НАТО у Вільнюсі в травні 2001 року. Автор статті цитує виступ у Вільнюсі Генерального секретаря НАТО Дж. Робертсона: "Двері НАТО зберігаються відкритими тому, що Альянс вірить у те, що має поважатися один із фундаментальних принципів: у сьогоднішній Європі кожна демократична країна повинна мати право вільно обирати своє власне облаштування безпеки…" [1, 13].

Тоді ж литовські парламентські партії підписали угоду щодо оборонної політики держави, де записано, що "Литва домагатиметься членства в НАТО… Литва може досягти довготривалої та стабільної безпеки лише за умови належності до колективної системи безпеки НАТО" [1, 14].

Використавши цей факт, І. Осташ пропонує: "Назріла необхідність і в Україні підтвердити практичними результатами та ініціативами незмінність політичного курсу України на розвиток динамічного, конструктивного партнерства з НАТО". Але автор нічого нового не зауважує, окрім як пропагує Державну програму співробітництва України з НАТО на 2001-2004 роки (затверджену Указом Президента України № 58 від 27 січня 2001 р.).

Цей поважний документ є настановним. І це розуміє автор. Мабуть, тому його стаття має політичний характер. В її тексті І. Осташ вагається дати конкретний поштовх для якісних змін у стосунках Україна — НАТО. Для автора важливо, що вони тримаються рамок Державної програми.

Для порівняння проаналізуємо статтю радника Національного інституту з проблем міжнародної безпеки Ради національної безпеки і оборони України, експерта Любомира Токаря "Центрально-Східна Європа та Україна в системі координат розширення НАТО". Автор розглядає проблему відносин Україна — НАТО під кутом зору не лише розвитку співробітництва. Він приділяє увагу тим документам, які стають прямим дороговказом для вступу до Альянсу, а також тим проблемам, що виникли у НАТО після прийняття до Альянсу Польщі, Чехії та Угорщини.

Стаття має полемічний характер: автор окреслює теми дискусій щодо другої фази розширення НАТО. Л. Токар детально зупиняється на фундаментальних змінах суті самого НАТО: оборонне покликання Альянсу захищати 19 країн-членів, що створювався проти реальної загрози СРСР, "трансформується в інтегровану систему міжнародної безпеки, яка об'єднує весь євроатлантичний простір" [2].

Автор не скутий упередженнями щодо політичних акцентів, тому різко висловлює свої зауваження: "У зв'язку з подальшим розширенням ЄС членська вибірковість щодо гарантій безпеки та оборони НАТО видається абсурдною — вона може спричинити геополітичну двозначність та загрозу дестабілізації ситуації у європейському регіоні" [4].

Л. Токар детально розглядає проблеми реформування армії, підтримки громадськості вступу країни до НАТО. Він також порушує питання трансформації характеру стосунків НАТО — Росія.

Автор називає ряд чинників, залежно від яких модифікується характер відносин Україна — НАТО. Серед зовнішніх чинників стратегічного рівня це — стан трансформації ЄС та його інституцій, стан трансформації НАТО, стан трансформації країн постсоціалістичного та пострадянського простору, нові концепції зовнішньої політики та політики у сфері безпеки та оборони США і Росії.

Відносини Україна — НАТО будуть формуватися також залежно від актуального стану та тенденцій подальшого розвитку внутрішньої ситуації в Україні, реформування Збройних сил, відносин України із сусідніми країнами та стратегічними партнерами.

Протягом зазначеного періоду преса багато писала про миротворчу діяльність. Проаналізуємо наукову статтю В. Нікітюка, начальника Управління євроатлантичного співробітництва МЗС України "Миротворча діяльність у Європі: еволюція міжнародно-правових та інституціональних засад", надруковану в журналі "Наука і оборона" [3]. У ній з наукової точки зору розглядається розвиток стратегічних поглядів Північноатлантичного альянсу на проблеми європейської безпеки за весь час існування цієї організації. Автор близько до тексту аналізує відповідні документи, що відображають участь НАТО в урегулюванні конфліктних ситуацій на європейському континенті.

Розглянувши статтю Марко Карновале, заступника завідувача відділу Східної Європи та врегулювання криз Управління політичних питань штаб-квартири НАТО "Стан та перспективи українсько-натівських відносин", можна зробити висновок, що її аналітична цінність полягає в тому, що проблему автор досліджує із позиції НАТО. Адже вітчизняні дослідники мають на проблему свій погляд, а наскільки він відповідає поглядові фахівця з НАТО можна перевірити у порівнянні.

Висновок

Події навколо розширення Альянсу розвиваються стрімко не тільки у Рейкявіку та Брюсселі. Засідання Ради національної безпеки і оборони України 23 травня 2002 року озвучило бажання нашої держави приєднатися до Організації Північноатлантичного договору.

За час, що залишається до запланованого на листопад 2002 року в Празі засідання Комісії Україна — НАТО на рівні глав держав і урядів, запропоновано розробити та узгодити можливі варіанти нового формату відносин нашої держави з Північноатлантичним альянсом. Одним із таких варіантів може стати перехід до якісно активного діалогу, спрямованого на підтримку євроатлантичної інтеграції України. Цей формат, доповнений розширеними відносинами в рамках Хартії про особливе партнерство та зміцнений механізмами практичного і політичного співробітництва, зможе дозволити суттєво просунутися на шляху подальшого поглиблення співробітництва між нашою державою і Північноатлантичним альянсом. Спільні позиції щодо його основних параметрів обидві сторони мають розглянути на засіданні Комісії Україна — НАТО на рівні послів, яке відбудеться у Києві 9 липня.

Як скоро вирішене на засіданні РНБО питання буде втілене у життя невідомо. А наразі преса має нову інформацію для роздумів і для статей.

1. Осташ І. Перспективи подальшого співробітництва та інституалізації відносин Україна — НАТО // Економічний часопис. —2001. — № 6.
2. Токар Л. Центрально-Східна Європа та Україна в системі координат розширення НАТО // Економічний часопис. — 2001. — № 6. — С. 17.
3. Нікітюк В. Миротворча діяльність у Європі: еволюція міжнародно-правових та інституціональних засад // Наука і оборона. — 2001. — № 3.
4. Миротворча діяльність України: кооперація з НАТО та іншими структурами європейської безпеки. — К.: Стилос, 2002.