Ласкаво просимо

Міжнародна журналістика як окремий елемент
маніпуляції свідомістю та впливу на прийняття рішень

магістр
УДК 070:327 (477-4)

Міжнародна журналістика підсвідомо формує ставлення населення до процесів, які відбуваються на міжнародній арені або в інших країнах і, відповідно, формує певну політику поведінки та ставлення до цих процесів. Вона є одним із важливих елементів маніпуляції свідомістю та прийняття рішень у всеосяжних масштабах. Якщо виходити з самого поняття "маніпуляція" (спонукання до певної дії без згоди і відома об'єкта), то яка мова може йти про свободу вибору? Для нашої країни проблема свободи слова, особистого висловлення думок та прийняття рішень нині вважається найвищою цінністю. Але якщо все-таки має місце маніпуляція свідомістю, яка так чи інакше впливає на наше право самим приймати те чи інше рішення, то про нього необхідно знати і відповідно реагувати.

Особливість інформаційної маніпуляції через ЗМІ полягає у тому, що немає видимих руйнувань, жертв, як наприклад від "килимових" бомбардувань під час широкомасштабних операцій. Країна або населення не відчуває, що воно вже є ціллю і тому не приводить у дію захисні механізми, які мали б звести цю атаку нанівець. Але для сторони, яка готує маніпуляційний удар є величезний простір для роботи, і не тільки для одного, а для цілої серії таких ударів. У результаті в країні-жертві (народі-жертві) починається депресія, переоцінка ідеології, ідей, цінностей, політики, зовнішнього і внутрішнього курсу... На цьому ґрунті можна закласти у свідомість будь-які нові цінності та спрямувати їх у потрібне русло. А для тих, хто починає підсвідомо про щось здогадуватись, завжди можна найти тих, хто буде розмахувати руками, глузувати з цих ідей: "Панове, про яке інформаційне навіювання ви патякаєте?".

Для того, щоб чітко усвідомити, а отже, і захиститися від чужорідного інформаційного впливу, необхідно знати, яким чином, якими засобами він здійснюється. І це найголовніша умова. Про те, що міжнародній журналістиці приділяють достатньо уваги в цій царині маніпуляції, свідчать і такі факти. Наприклад, "Вашингтон пост", одну з найбільших і найвпливовіших американських газет, уже давно і цілком відкрито називають неофіційним рупором Держдепартаменту США, а її критичні матеріали про внутрішні проблеми іншої країни — офіційним попередженням американського уряду. Коли ж потрібно було завдати блискавичного удару іміджу України та її керівництву, без викриття основних джерел надходження інформації та цілей, використовувалася, наприклад, британська газета "Файненшиал таймс".

Свобода слова, а також свобода поширення інформації — ключові принципи демократичного суспільства. Ці принципи ніхто ніколи не заперечував. Прийняття їх (чи, швидше, схвалення "великими" державами) — це прямий шлях до сучасного західного співтовариства, одна з умов входження в різноманітні міжнародні інститути та залучення до численних фінансових проектів. Водночас демократія теж не виключає відсутності цензури, хоча б на морально-етичному підґрунті. Найкраще принцип самовиявлення та плюралізму визначається, на мою думку, таким принципом: "Твоя свобода робити що хочеш закінчується там, де починається моя". Тому якщо говорити про наявність чи відсутність цензури — то вона необхідна обов'язково. Як захист не тільки власних інтересів і права на власну думку, але й як захист від маніпуляції свідомістю.

Без цензури чимало письменників та журналістів, мабуть, ніколи б не могли створити який-небудь шедевр. Скасування цензури підточує сили слова. А її наявність наголошує серйозне ставлення, а отже, і впливовість кожної сказаної фрази. Навіть Фрейд писав: "Чим більша і суворіша цензура, тим краще маскування і винахідливіші засоби, які ведуть читача до того, що вони мають побачити насправді".

Проблема свободи вибору по-новому сформувалася вже в наш час, коли засоби масової інформації повністю витіснили особисті контакти як спосіб отримання нової інформації. З початку 90-х років в Україні виникали і зникали десятки різноманітних телеканалів, сотні, якщо не тисячі, газет та журналів. За результатами соціологічних досліджень, більшість українського населення отримує нову інформацію саме з новин на телебаченні або зі шпальт газет. Таким чином із процесу обміну інформацією в останні десятиріччя повністю вилучався такий елемент, як діалог, який має найбільшу властивість протидіяти маніпуляції свідомістю. Суспільство поступово перетворюється на натовп, який може лише пасивно сприймати інформацію, а засоби масової інформації — на ту структуру, яка цю інформацію продає в гарній обгортці та необхідній замовнику формі (щодо публікацій про Україну в "Файненшиал таймс", то говорилося навіть про те, скільки подібні інформаційні атаки коштували — все поставлено на цивілізований бізнес).

Варто зазначити, що дослідженням впливу ЗМІ в радянські часи приділялася достатня увага. Проте публікацій для широкого загалу майже не було. Плідним у цьому плані став розпад СРСР, а також повна відкритість усіх раніше засекречених матеріалів на цю тему. На жаль, при їхньому детальному розгляді складається враження, що все написане — не що інше, як копія того, що десятиріччями обговорювалося і дискутувалося на Заході. Крім того, у більшості наукових праць розповідається лише про причини застосування маніпуляції, а також про їх наслідки, але не про те, як саме це відбувається. Лише в останні роки з'являються праці, які, аналізуючи власний досвід, допомагають у цій темі розібратися. Ключовими в цьому напрямі є роботи В. Шкляра, Г. Почепцова, О. Гриценка, О. Мелещенка та багатьох інших.

Проте проголошення свободи слова автоматично не веде до встановлення свободи цензури і самовиявлення. На практиці ця свобода почала надаватися тільки тоді, коли суспільна думка стала керуватися за допомогою засобів маніпуляції (у тому числі й преси). Юридичні заборони на свободу слова у тих же Сполучених Штатах були скасовані тільки в 60-ті роки. Дослідник Н. Хомський наводить свідчення з історичного права, згідно з яким у США ні за законом, ні на практиці заборонялися публічні виступи без дозволу місцевої, а іноді федеральної влади. Тільки у 1964 році Верховний суд, скасував Закон 1798 року про заколоти, як "несумісний з Першою поправкою до Конституції". Це рішення було прийнято у зв'язку з апеляцією газети "Нью-Йорк таймс", яка була покарана судом за те, що помістила на правах реклами лист групи правозахисників громадянських прав, у якому критикувався шеф поліції міста Монтгомері в штаті Алабама. І лише після цього суд постановив: критична публікація про діяльність уряду з цього часу не вважається протизаконною.

Загальновідомий конфлікт, причиною якого став роман Салмана Руді "Сатанинські вірші". Лідер Ірану Аятола Хомейні побачив у написаному знущання над ісламом і засудив письменника до смертної кари. Вирок досить символічний, оскільки Іран уже неодноразово заявляв, що не буде переслідувати письменника, який переховується спецслужбами по всім країнам Західної Європи. Водночас західні видавництва друкують згаданий роман фантастичними тиражами. До речі, Салман Руді був обраний головою Всесвітньої асоціації письменників. Тим часом, підтримуючи вогонь скандалу, жодна американська чи західноєвропейська газета чи телеканал, пропагуючи плюралізм думок і свободу виявлення, не дали слово жодному ісламському теологу чи спеціалісту, який пояснив би: чому роман так образив правовірних мусульман. Водночас чимало західних письменників та політиків у своїх виступах порушують цю тему, але завжди зі сміхом: ну читав я цей роман, нічого такого, смішно, але це й є свобода слова.

Зазначимо найголовніші прийоми, які підвищують ефективність преси у маніпулюванні свідомістю: фабрикація фактів (пряма брехня), відбір реальних подій (які можна застосовувати для підтвердження думки), "сіра" і "чорна" пропаганда (сіра — коли джерело інформації не називається, "чорна" — коли інформація видається ніби з іншого джерела, аніж правдива), великі психози (перетворення громадян в один, ззовні неконтрольований натовп, щоб схилити об'єкт до прийняття потрібного рішення), зміна значення слова і понять (підмінна цінностей, спотворення дійсності, перефразування, неправильне тлумачення), ствердження і повторення (постійне нагадування, зазубрювання, зомбування), терміновість і роздробленість (розподіл важливої теми на безліч малих, що зменшує ефективність її сприйняття й усвідомлення, а також хаотизація, прискорення подачі інформації з її теми, що остаточно заплутує об'єкт впливу).

Методів впливу через засоби масової інформації, у тому числі й через міжнародну журналістику, як бачимо, дуже багато. Всі вони в тій чи іншій формі застосовуються і для впливу на Україну. Для того, щоб протистояти психологічним та інформаційним маніпуляціям, необхідно чітко знати методи та структуру їхньої роботи. В разі ефективного вивчення цих елементів, можна буде говорити і про успішне застосування цієї маніпуляції на користь нашої держави для підняття її іміджу, удосконалення та згуртування внутрішніх процесів. Перефразовуючи народне прислів'я: "Якщо країна не буде годувати власних експертів з маніпуляційного впливу на свідомість — вона годуватиме чужу країну".