|
Іду неспішно, рівно –
Донизу не дивлюсь.
Щось думаю наївне,
Привіти шлю комусь.
Чоло у прохолоду
Під куполом хмарин
Обвітрює свобода.
А я іду один
Крізь ряд блакитних арок
Під куполом ясним,
Де кожну днину ранок
Шляхом прямує цим.
І разом з тим не чую
Ніяких нарікань,
Бо часто я мандрую
Алеями бажань.
Я тут не бачив злості,
Бо це – притулок мій.
У нетрях високості
Я завжди буду свій.
Цей океан ілюзій
Не раз я вже пройшов
По замкненому крузі,
Де бачу я , як знов
Мої шалені мрії
Реальністю стають,
В обличчя щастям віють
І радість в дім несуть.
|