Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Квітка меланхолії

Сергій Сіваченко

У далекім незмірянім лузі
Меланхолія знов зацвіла –
Темна ніч у беззахисній тузі
Мене потай туди завела.

Я незграбно так глянув навколо,
Кинув погляду щось навздогін –
І луна небеса розколола,
Як ранковий живий передзвін.

А кругом лився запах духм’яний:
Меланхолія сипала цвіт.
Я принишк уразючім дурмані –
Став немилим мені цілий світ.

Так хотілося з місця зірватись
І упасти на ложе м’яке,
В ароматі густім захлинатись
І зривати суцвіття легке.

Все забути: турботи, печалі,
Та і радість, мабуть, разом з тим,
Вже не тішити душі зів’ялі
Своїм сміхом і смутком своїм.

Тут би пухом я був лебединим
Й над цим морем духм’яним витав.
Я б тут голосом був солов’їним
І луною мовчання топтав.

Але сонце світанок збудило –
Повертатись мені довелось,
Хоч ще в лузі побути кортіло.
Я подумав: усе-таки щось

Треба звідси на пам’ять лишити –
Й меланхолії квітку зірвав:
Не на те, щоб в печалі лиш жити –
Я краплину прекрасного взяв,

Щоб у серці її посадити,
Доглядати. А в темні часи
Вона зможе мій шлях освітити,
Як зоря неземної краси.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові