УДК 81'272: 070 (477. 87)
Мовна політика в українських ЗМІ, на нашу думку, - одне з найактуальніших питань сучасного журналістикознавства. Чітка й виважена мовна політика України є таким самим першочерговим інтересом, як і збереження позицій нашої держави на світовій арені як країни з високим інтелектуальним і технологічним потенціалом. Усе це складає колосальний вузол проблем, пов'язаний у свою чергу з рівнем підготовки українського фахівця. Щодо цього журналістика як наука “постійно залежна від журналіста як людини - його професіоналізму, його знань, його морального обличчя, його політичних переконань, його рівня культури”[8, 268]. Немає сенсу пояснювати, що саме через кожного окремого журналіста впроваждується мовна політика держави загалом.
Мовна політика як наукова проблема в Україні тривалий час замовчувалася з ідеологічних міркувань, бо навіть побіжне згадування про неї могло бути витлумачене як український буржуазний націоналізм. Україна, за словами професора В. Здоровеги, “як частина великої совєтської імперії, як одна з великих її провінцій змушена була керуватися тими законами, які диктувала Москва”[1, 95].
Тому і мовна політика в Україні довго провадилася в руслі “творення” єдиного радянського народу, з єдиною інтернаціональною культурою. Насправді ж проблема мови набувала в Україні особливої гостроти, навіть суто “філологічне питання мало політично-репресивне забарвлення”[4, 466]. Методологія денаціоналізації серед українців активно застосовувалася в усіх регіонах України як на тих територіях, що були під Росією, Радянським Союзом, так і на тих, що опинилися під владою Польщі, Угорщини та інших країн.
У процесі сьогоднішнього національного відродження виважена мовна політика в засобах масової інформації, через які пропагується суспільно-політичне, культурно-мистецьке та духовне відродження у нашого суспільства, може відіграти визначну роль. З другого боку, бездумний підхід до мовного питання в Україні може створити нові, непрогнозовані проблеми. Слід пам'ятати, що після проголошення незалежності України, крім, власне, українського національного відродження, розпочалось відродження тих етносів, які компактно проживають на території нашої держави. Дуже важливо, щоб відродження культури українського народу як державотворчого відбувалося, не створюючи дискомфорту іншим національностям, які проживають в Україні. А водночас, і сама українська мова як найголовніший атрибут нашої культури не повинна пасти задніх, адже сьогодні, за твердженням дослідників-політологів, “як у радянський період… робиться все, щоб довести, що українська, тобто малоросійська, а точніше селянська народна культура” навіть “не здатна витворити власної бардівської, поп- чи рок-музики”[15, 161].
Закарпаття - специфічний регіон нашої держави. Він найдовше був одірваний від “материкової” України і піддавався нищівній асиміляції та денаціоналізації з боку сусідніх держав. Закарпатоукраїнці як домінуюча нація в регіоні зберегли свою мову, культуру. Згідно з переписом населення 1989 року в Закарпатській області жило 1 мільйон 247 тисяч осіб, у тому числі українців - 976,7 тисяч (78,4%). З другого боку, в Закарпатті століттями мирно співіснують різні національні спільноти: угорці, румуни, німці, словаки та ін. Угорці, які в Україні як етнічна група посідають восьме місце (0,3 % від усього населення держави), в Закарпатті другі - 155,7 тисяч (4,0% від усього населення краю). Росіяни, які за чисельністю в Україні посідають друге місце, в Закарпатті складають 29,5 тисяч (2,4%). Румуни - четверта за чисельністю група в регіоні - 12,4 тисяч (1,0 %), тим часом як в Україні вони посідають лише 9 місце (0,26 %). Інші етнічні групи в Закарпатті нечисленні: цигани - 7,4 тис. (0,6 %), євреї - 7 тис. (0,6%), словаки - 3,5 тис.(0,3%), німці - 2,4 тис. (0,2%).
Національному складові населення Закарпаття підпорядкована мережа освітніх закладів. На сьогодні в області функціонує 583 школи з українською, 65 з угорською, 3 з російською, 11 з румунською, 29 з українсько-угорською, 2 з російсько-угорською та 2 з українсько-словацькою мовами навчання. В місцях компактного проживання німців їхні діти вивчають рідну мову з першого класу, в області створено 3 єврейські недільні школи, де вивчають мову іврит. В Ужгороді одна школа з українською мовою навчання реформується для навчання дітей ромської національності.
Національний склад населення області береться до уваги і в роботі місцевих телерадіокомпаній: щоденні передачі транслюються українською мовою та щотижня ведуться передачі угорською, румунською, словацькою та німецькою мовами. Національному відродженню сприяють такі громадські організації: “Культурно-освітнє товариство “Просвіта”, “Культурницьке товариство імені Олени Теліги”, “Товариство угорської культури Закарпаття”, “Товариство угорської інтелігенції Закарпаття”, “Товариство словаків Закарпаття”, “Товариство румунів Закарпаття”, “Закарпатське ромське культурно-просвітнє товариство”, “Закарпатське обласне єврейське культурно-просвітнє товариство”, “Культурно-просвітнє товариство німців Закарпаття” та ін.
Реаліям етнічної мозаїки краю певною мірою відповідає й сучасна преса. Станом на 22 березня 1999 року в Закарпатті зареєстровано та перереєстровано 196 періодичних видань, із них виходить друком 67 видань (загальний наклад 307, 211 прим.). Серед них: українських - 59 (наклад - 278,691 прим.), угорськомовних, у тому числі й дубляж - 9 (загальний наклад 26,520 прим.), російськомовних - 1 (наклад - 2000 прим.), українсько-ромських - 1 (наклад - 2 500).
З огляду на все, сказане вище бачимо, що українське національне відродження в Закарпатті й сьогодні має свої специфічні риси. Помітним явищем у громадському житті цього найзахіднішого регіону стала українізація у всіх сферах. З 1991 року в області активно долається зросійщення, демократизація суспільства дала можливість висловлювати найрізноманітніші думки.
Але ця тенденція має не лише позитивні, а й негативні наслідки. Незрідка в суспільстві побутують такі ідеї, які не лише прямо чи опосередковано гальмують українське національне відродження, а й знищують сам принцип розумного співіснування різних етнічних груп в Україні. Таким серйозним деструктивним елементом в Закарпатті є неорусинство. Його представники, за допомогою деяких міжнародних кіл, роблять спробу проголосити русинів четвертим східнослов'янським народом. Політична вимога русинства - домагання повної автономії Закарпаття. Щоправда, і в самому русинстві немає одностайності, сьогодні існує щонайменше три русинські організації під виглядом культурно-освітніх товариств: “Общество Подкарпатських Русинов”, “Русинське научно-просвітительське общество”, “Товариство ім. О.Духновича”.
Серед сучасних закарпатських ЗМІ на відвертих русинських позиціях стоять “Русинська газета” (Хустське товариство русинів, редактор Ю.А.Думнич, зареєстрована 8.12.94 р., наклад 500 прим.), “Подкарпатська Русь” (зареєстрована 10.04.1997 р., наклад 1000 прим.), “Русинська бесіда” (редактор І.Ю.Петровцій, зареєстрована 22.05.1997 р.). Періодичність цих газет нерегулярна, а з 1999 року “Подкарпатська Русь” не виходить зовсім. Так звані проблеми, що обговорювалися на шпальтах “русинських” газет, видаються інколи не просто надуманими, а й смішними як за формою, так і за змістом. В одному з номерів двотижневика “Подкарпатська Русь” читаємо: “Руководствуючись постановленієм обласного Совіту Народных Депутату, я урішила восстановити свою настоящу - Русинську - национальность у паспортові…”[7, 1]. Згодом з'явився сатиричний вірш-пародія Павла Чучки-молодшого, спрямований проти цієї публікації, під назвою “Стихи о русинськум паспорті”, в якому висміяні намагання редактора газети створити четвертий східнослов'янський народ [17, 144].
Підтримку неорусинства спостерігаємо на сторінках релігійного видання “Християнська родина” (орган Закарпатського православного товариства ім. Кирила і Мефодія, редактор о.Дмитрій Сидор, наклад 4 000 прим.). Газета виходить двічі на місяць, ніби українською мовою, і щиро роздаровується мирянам, які приходять до Ужгородського Хрестовоздвиженського православного собору. Проте, якщо пильно проаналізувати матеріали цього видання, то побачимо, що за своєю суттю воно не стільки релігійне, скільки політичне. До прикладу, в "Християнській родині" від 18 червня 1999 року знаходимо матеріал “Олексій Кабалюк - непохитний захисник закарпатського православ'я”, і в той же час матеріали: “Мы, русины, сохраняєме святый церковнослов'янськый язык”, “На Україні експерти ЄКРН виявили маціцько расизму и піціцько нетерпимости”, “Вун быв русином з великої буквы” тощо. Як бачимо, матеріали, що надруковані в цій газеті досить далекі від власне релігійних.
Друковані закарпатські ЗМІ мають таку структуру: видання, засновником яких є державні органи влади, установи, організації (“Новини Закарпаття”, “Кarpati Іgаz Szo”, “Молодь Закарпаття - реформа”, “Закарпатський калейдоскоп”, “Відомості міліції”, “Голос воїна”, “Вісті Ужгородщини”, “Верховина” тощо, всього 26 видань); видання, засновниками яких є політичні партії та громадські організації (“Соціал-демократ”, “Карпатський голос” (Закарпатська крайова організація НРУ), “Карпатська правда” (обком компартії), “Дзвін” (Українська республіканська партія), всього 17 видань); видання, засновниками яких є релігійні об'єднання (“Благовісник”, “Християнська родина”, “Православна Іршавщина” тощо, всього 6 видань); видання, засновниками яких є редакції газет (“Закарпатська правда”, “Карпатська Україна”, всього 7 видань); видання, засновниками яких є комерційні структури (“РІО”, “Ратуша”, “Орбіта-Логос”, “Старий Замок” тощо, всього 35 видань); видання, засновниками яких є приватні особи, (“Чорна гора”, “Краянка”, “Карпатська панорама” тощо, всього 18 видань).
Лідерами щодо накладу та впливу на громадську думку серед україномовних газет Закарпаття є “Старий Замок” (засновник - товариство з обмеженою відповідальністю “Газета “Старий Замок”, наклад міняється від - 13 000 до 20 000 прим.); “Фест” (засновник інформаційно-рекламне агентство “Наш час”, виходить з березня 1996 р., наклад 11 000 прим.); “РІО” (зареєстрована фірмою “РВФ Тиждень-прес” 4 березня 1998 р., наклад від 6 000 до 22 000 прим. ), “Новини Закарпаття” (орган Закарпатської обласної ради і обласної державної адміністрації, заснована 18 серпня 1990 року, наклад від 4 560 до 10000 прим.), “Срібна земля” (заснована 1 березня 1994 року концерном “Срібна земля”, наклад 7 100); “Ужгород” (газета Ужгородської міської ради і виконкому) заснована 20.97.1999 р., наклад - 4 700 прим.). Цікаво, що на сторінках цих видань не лише порушується ідея українського національного відродження, а йдеться й про збереження духовності національних меншин, що проживають на Закарпатті. Так у газеті “Новини Закарпаття” в постійній сатирично-гумористичній рубриці “Голий у тирню” активно використовується як український фольклор, так і угорський, румунський, словацький, німецький. В газеті регулярно подається інформація про полікультурність регіону. В одному з номерів “Новин Закарпаття” вміщено українські переклади російськомовних віршів поета-антифашиста Дмитра Вакарова [6]. Разом з тим, на сторінках цього часопису зустрічаємо, на нашу думку, зловживання діалектними формами: дитяча сторінка “Медведик” (замість “Ведмедик”), Феркові фіґлі (замість жарти) тощо. Важливим для багатонаціональних регіонів є широке знання культури всіх етносів, що живуть поруч. Прикладом такої пропаганди є газета “Старий Замок”, яка на сторінці “Культура” розповідає про розмаїтість культур Закарпаття: “Вилоцькі музиканти тішать публіку в Європі і США” [12]; “Новоселиця відроджує конярство і стародавні традиції” [11]; “Співець Закарпаття…” [14]; “Закарпатський Паганель про кохання і ненависть” [12].
Виважена мовна політика в періодичних виданнях національних меншин Закарпаття теж сприяє толерантності в міжетнічних стосунках.
Найбільшою національною меншиною Закарпаття є угорці, і з цим пов'язано те, що найвпливовішу угорську газету "Кarpati Іgаz Szo" ("Карпатське слово правди") підтримує Закарпатська обласна рада та обласна державна адміністрація. Згадана газета - одне з найстаріших видань області, 31 січня 2000 р. виповнилося 80 років з виходу першого її номера. Із січня 1920 року до 1946 року видання виходило під назвою "Мunkas Ujsag" ("Робоча газета"), а в 1946-1967 рр. було дубляжем обласної газети "Закарпатська правда". З 8 березня 1967 року до сьогодні газета пройшла дуже важливий період становлення як самостійна угорськомовна газета. Серед сучасних угорськомовних видань газета "Кarpati Іgаz Szo" - одне із найглибинніших та найоперативніших джерел інформації угорського населення Закарпаття. На сторінках видання висвітлюються проблеми політичного та соціально-економічного життя області, питання розвитку національної культури й освіти угорського населення краю, формування культури міжнаціональних відносин, утвердження почуття взаємоповаги між людьми різних національностей. Газета має передплатників на території всієї області й користується популярністю серед угорськомовного населення Закарпаття. Прикладом оперативного висвітлення та поширення цієї газети серед передплатників був листопад 1998 року, коли під час повені видання переправляли в зони підтоплення разом з найнеобхіднішим вантажем. На сьогодні газета виходить тричі на тиждень: у вівторок та четвер на 8-ми, а в суботу - на 16 сторінках [2]. Сьогодні явним конкурентом часопису “Кarpati Іgаz Szo” стає інша угорськомовна газета - “Karpatalja” (“Закарпаття”), заснована ТОВ “Карпатойл” 25 грудня 2000 р., наклад 8 300 прим. Останній часопис набагато модерніший, має не тільки електронну пошту, а й свою сторінку в мережі Інтернет (www.karpatok. uzhgorod.ua.hetilop).
Інші угорськомовні видання виходять переважно в чотирьох районах Закарпаття, де компактно проживає угорське населення: Берегівському (6 видань, у тому числі угорський дубляж газети “Вісник Берегівщини”(“Beregi Hirlap”) ), Виноградівському (1 видання - дубляж районної газети “Новини Виноградівщини” (“Nagyszolosvideki Hirek”), Ужгородському (2 видання, у тому числі й дубляж газети “Вісті Ужгородщини”(“Ungvideki Hirek”), Мукачівському ( до 1998 року виходив дубляж газети районної ради).
Російськомовне населення в Закарпатті, починаючи з другої половини 1999 року, не має газети, що друкувалася б російською мовою. До того часу виходила газета “Единство-плюс”, яка сформувалася на базі російського дубляжу газети “Закарпатська правда” і 23 лютого 1994 року була зареєстрована як окреме видання, засноване редакцією газети. Заявлений наклад - 6 230 примірників, але такою кількістю газета майже не виходила. Загалом видання мало не стільки культурницький характер, скільки політичний. На сторніках “Единства-плюс”, поряд із важливими соціальними проблемами, були заклики повернутися до соціалістичного минулого тощо. Товариство російської культури в Закарпатті “Русский дом” у своїй програмі навіть не передбачає видання російськомовної газети в регіоні. Сторінки російською мовою друкують такі закарпатські видання, як “Вісті тижня”, “Європа-центр”, “ЕХО-Карпат”, проте це здебільшого передруки із загальнодержавних часописів або інтернет-видань.
Румунське населення Закарпаття, яке проживає на території сучасних Тячівського та Рахівського районів з ХІІІ ст., на відміну від угорців, періодичного видання своєю мовою не має. Кілька років виходив молдавський, а потім румунський дубляж тячівської газети “Дружба” (“Prietenia”), але через фінансову скруту та брак румуномовних журналістських кадрів у 1998 році він припинився. Про цю проблему йшлося у місцевій пресі (В. Ільницький “Як румуни стали молдаванами”).У 1999 році була спроба видавати румунський дубляж газети “Соціал-демократ” (орган СДПУ (о)), проте через брак коштів вийшов усього один номер напередодні президентської передвиборчої кампанії.
Колоритним явищем у сучасній пресі став вихід з лютого 1999 року циганської газети “Романі Яг” (“Слово ромів”) як органу Закарпатського ромського культурно-освітнього товариства. Наклад - 2500 прим. Газета друкується трьома мовами - українською, ромською (кирилично) та угорською. Видання має яскравий, своєрідний характер, починаючи з епіграфа: “Ми - протяг золотий в історії держав”. Крім загального епіграфу, як правило, кожен номер “Романі Яг” теж має епіграф, що характеризує основну подію місяця. Так, у березневому випуску газети за 2000р. епіграфом номера стали слова Т. Г. Шевченка:
|
Чого мені тяжко, чого мені нудно,
|
Поряд у перекладі М. Козимиренка подається текст ромською мовою:
|
Со мангэ дя пхарэс бибаб мангэ,
|
Крім того, в газеті ромською мовою подаються короткі біографічні відомості про Т. Шевченка, переклад його віршів на циганську мову. Серед постійних рубрик у “Романі Яг” - “Національно-культурні товариства Закарпаття”, де читачів-ромів знайомлять з представниками інших культур, та “Вивчаємо ромську мову”, в якій подаються поурочно елементарні знання з циганської мови.
Одже, нині, в умовах української державності, спостерігається процес національного відродження не лише української духовності, а й відродження культури тих етносів, які компактно проживають на території нашої країни. Не можемо не погодитися з професором О. Сербенською, яка стверджує, що “мовна ситуація в Україні не має аналогів в інших європейських державах, тому вимагає від журналістів політичної мудрости та твердих державницьких позицій”. І в цих умовах важливо знайти розумний баланс міжетнічного співіснування, з одного боку, а з другого, - в таких багатонаціональних регіонах, як Закарпаття, не дати можливості розвитку українофобії, а сприяти розвиткові усіх сфер, пов'язаних із формуванням національної самосвідомості населення.
1. Здоровега В. Підготовка журналістів: погляди збоку і зсередини // Збірник праць кафедри української преси. - Вип.3. - С.95.
2. Кarpati Іgаz Szo. - 1999.
3. Кіш В. Вилоцькі музиканти тішать публіку в Європі і США // Старий Замок. - 2000. - 6 квітня. - С. 13.
4. Літературознавчий словник-довідник. - К.: Академія, 1997. - 750с.
5. Наулко В.І., Артюх Л.Ф., Горленко В.Ф. та ін. Культура і побут населення України. - К.: Либідь, 1993. - 288с.
6. Новини Закарпаття. - 2000. - 4 листопада. - № 164-165.
7. Подкарпатська Русь. - № 14. - 1992. - 22 жовтня . - С.1.
8. Різун В. Нова журналістська освіта в Україні// Збірник праць кафедри української преси. - Вип.3. - 267-268.
9. Романі Яг. - 2000. - № 5(17). - 14 березня.
10. Сербенська О. Мова преси як естетичний стереотип епохи// Збірник праць кафедри української преси. - Вип.3. - С. 311- 318.
11. Старий замок.- 2000. - 5 жовтня. - С.6.
12. Старий замок. - 2000. - 6 квітня. - С.12.
13. Старий замок. - 2000. - 6 квітня. - С.13
14. Старий замок. - 2000. - 26 жовтня. - С.13.
15. Томенко М. Національна культура в сучасній Україні - persona non grata // Монологи в універсумі. Актуальні проблеми сучасної України. - Львів: Універсум, 2000.- С.161.
16. Християнська родина. - 1999. - № 7 (62). - 18 червня.
17. Чучка П. П. Деца у нотаря. - Ужгород: Графіка, 2001. - С.144.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові