УДК 415 .61:164
Вступ. Класична логіка предикатів передбачає, що в логіці просте речення моделюють такою структурою твердження:
Отже, найбільше, що може моделювати зараз логіка без додаткових побудов, це речення на зразок: Два хлопці кохають одну дівчину. При цьому, кількість змінних у таких реченнях (мовою логіки - підметів і додатків - може бути різною).
Проте, оскільки просте речення за своєю суттю є значно ширшим, ніж логічне твердження, то ця структура не враховує наявності в простому реченні таких явищ: а) двох чи більше однорідних присудків (предикатів); б) змінних двох видів - підметів і додатків, тобто суб'єктів та об'єктів дії; в) прикметників та прислівників; г) наявність обставини часу (модальності часу); ґ) обставини місця (модальності місця); д) модальності, що вказує на відношення твердження до реального світу; е) інших модальностей, що вказують на оцінку твердження, його відношення до норм та ін.
Враховуючи сказане, мета цього дослідження полягає в тому, щоби розширити моделювання структури простого речення, яке базується на класичній логіці предикатів, але має розширення за рахунок введення у твердження двох (замість одного) предикативних зв'язків та кванторів модальних логік.
Моделювання ад'єктивно-адвербіальних членів речення. Найперше введемо певні обмеження, а саме: приймемо, що в твердженні може бути лише один предикат. При наявності ж в одному реченні двох чи більше предикатів (однорідних присудків) будемо моделювати їх як множину із кількох тверджень із тими самими змінними, але різними предикатами (в кожному твердженні такий предикат може бути лише один).
Для розрізнення серед змінних суб'єктів та об'єктів введемо для них різні позначення. Тому далі суб'єкти (підмети) позначатимемо xi, а об'єкти (додатки) - yh. Іншими словами, записуватимемо структуру речення так:
K[r(x1 … xn; y1 … yp)].
Загалом, наявність у реченні суб'єкта дії є обов'язковою, а об'єкта - ні (наприклад: Іван спить). Що ж до суб'єкта дії, то він може бути порожньою множиною, як, для прикладу, в реченні: Світає.
Тепер звернемося до вирішення проблеми, пов'язаної з наявністю в реченні прикметників та прислівників. Нагадаємо, що два простих речення Квітка є червона та Червона квітка в даний час моделюють однаково [r(x1, y1)], хоча очевидно, що з позиції лінгвістики ці речення мають явні відмінності. Для вирішення цієї проблеми введемо (за лінгвістом Л. Єльмслевим) два види предикативного зв'язку: нексус та юнкцію. Опишемо ці два види зв'язку детальніше.
Роль нексуса виконує предикат. Як було вказано вище, у твердженні він може бути лише один. Такий предикативний зв'язок є багатомісним (багатовалентним), тобто може об'єднувати не одну, а кілька змінних. У мові такий зв'язок виражають за допомогою вербальних (віддієслівних) частин мови. У реченні нексус виступає в ролі семантично наповненого присудка, а з позицій синтаксису відтворює зв'язки координації (між підметом і присудком) та керування (між присудком і додатком).
На відміну від нексуса, юнкція (далі будемо позначати її літерою t) є одномісним предикативним зв'язком. Кількість юнктивних зв'язків для кожної змінної твердження може дорівнювати чи бути більшою нуля. У мові такий семантично порожній зв'язок виражають за допомогою ад'єктивних частин мови, тобто прикметників та деяких видів прислівників. У реченні юнкція виступає в ролі означення, а з позицій синтаксису відтворює зв'язки узгодження та прилягання. Подамо приклади і введемо для них такі позначення:
- чудовий хлопець: t(x1);
- смаглява темноволоса дівчина: t1(x1) t2(x1) = t1t2(x1) .
Юнкція може стосуватися не лише змінних твердження, а й його предиката:
- безнадійно кохає: t(r).
Таким чином, просте речення Чудовий хлопець безнадійно кохає смагляву темноволосу дівчину можна записати в такому повному вигляді:
t1(r)[t1(x1), t1t2(y1)].
Далі приймемо такі позначення: t1(r) = R; t1(x1) = X1; t1t2(y1) = Y1. У результаті отримаємо запис поданого вище речення в згорнутому вигляді як у класичній логіці предикатів:
t1(r)[t1(x1), t1t2(y1)] = R(X1, Y1).
Моделювання типових модальностей простого речення. Тепер звернемося до можливості використання для моделювання структури простого речення кванторів сучасних модальних логік. Річ у тому, що реальні мовці в реченнях використовують, як правило, завжди певні модальності, причому не одну, а найчастіше одночасно кілька. На противагу цьому, в логіці для простоти побудов і доведень, як правило, використовують лише якусь одну модальність, потрібну для конкретного випадку (як у класичній двозначній логіці - відношення до дійсності1), а не кілька, хоча останнім часом кількість таких розроблених модальних логік постійно зростає. Таким чином, у логіці практично не досліджують тверджень, що мають одночасно кілька модальностей. Проте саме такі полімодальнісні твердження і є найкращим засобом для моделювання структури простих речень природної мови.
Розглянемо досліджувані в сучасній логіці модальності. Перед цим нагадаємо, що сучасна логіка предикатів часто використовує у твердженнях квантор кількості. Цьому квантору найчастіше дають такі значення: всі, деякі (тут під словом “деякі” розуміють будь-яке число), один, невизначено.
Найперше з модальних логік для моделювання структури простого речення - за аналогією до теорії можливих світів [2, 132-135] - використаємо вказаний квантор відношення до дійсності (M), запропонувавши такі його значення: реальність, псевдореальність, ірреальність, невизначеність. Опишемо кожне з цих значень.
Значення реальність описує реальний, тобто фактичний світ. Стосовно будь-якого твердження, яке описує цей світ, можна сказати, що воно є або істинним (істинність дорівнює 1), або хибним (істинність дорівнює 0).
Значення псевдореальність описує псевдореальний (імовірно реальний), тобто фіктивний світ. Будь-яке твердження, що описує цей світ, стосовно фактичного світу є хибним; проте, коли в ньому замість існуючих значень змінних підставити інші, то таке твердження може стати істинним у реальному світі; щодо таких тверджень будемо вважати, що їхня істинність стосовно фактичного світу перебуває в межах 0,0 … 1,0. Іншими словами, істинність таких тверджень є імовірною, причому, чим менше підстановок слід робити у твердженні, тим його ймовірність вища2. Сюди ж слід віднести всі гіпотетичні щодо реального світу твердження.
Значення ірреальність описує ірреальний світ. Будь-яке твердження, що описує цей світ, стосовно фактичного світу завжди є хибним, оскільки в реальному світі нема таких змінних і предикатів, які використані в цьому твердженні, а тому стосовно фактичного світу істинність таких тверджень завжди дорівнює 0. Приклад такого світу - казки.
Значення невизначеність описує невизначений світ. Стосовно будь-якого твердження невідомо, який із описаних вище трьох світів воно описує, а тому говорити про його істинність - безпідставно.
Далі введемо з темпоральної логіки квантор часу (T) [1, с. 142-150] і запропонуємо такі його значення: завжди, упродовж (тобто відрізок часу), момент часу (тобто точка в часі), невизначено. Введемо з ситуативної логіки квантор місця (L) [3] і запропонуємо такі його значення: всюди, частина простору, точка простору, невизначено. Як результат, тримаємо структуру типового простого речення:
M, T, L, K [R(X1, Y1)].
У цій структурі змінні (X1, Y1)] відтворюють іменники з прикметниками, R - дієслово із прислівниками, K - числівники, L - обставину місця (найчастіше прислівники, іменники з прийменниками чи самі прийменники), T - обставину часу (найчастіше прислівники, іменниковими конструкціями), а M - відношення до дійсності (найчастіше вставні слова). Подамо приклад, який відтворює структуру такого типового речення: Імовірно, вже два роки в нашому університеті двоє чудових хлопців безнадійно кохають смагляву темноволосу дівчину.
Стосовно кванторів місця й часу слід додати, що при такому способі моделювання простого речення роль таких кванторів можуть відігравати підрядні речення місця й часу. Приклад: У тому селі, де два гірські потоки зливаються докупи, коли з'явилися перші підсніжники, двоє чудових хлопців безнадійно закохалися у смагляву темноволосу дівчину (квантор місця виділено одинарним підкресленням, а квантор часу - курсивом). Як результат, такі складнопідрядні речення в логіці перетворюються в одне твердження. Для порівняння скажемо, що при моделюванні такого складнопідрядного речення засобами класичної логіки або доводиться квантори місця й часу просто опускати, або моделювати двома чи трьома окремими твердженнями, пов'язаними імплікативним зв'язком (очевидно, що в цій ситуації імплікативний зв'язок є вимушеним і за значенням не зовсім відповідним).
Моделювання інших модальностей простого речення. Звичайно, для моделювання структури простого речення можна використовувати й інші модальні логіки. Наприклад, епістемічну логіку (значення квантора: доведено, спростовано, знаю, вірю…) [2, 151], деонтичну логіку, іншими словами логіку норм (значення квантора: дозволено, обов'язково, заборонено…) [2, 157], алетичну логіку (значення квантора: необхідно, можливо, випадково…) [2, 135], логіку оцінок (значення квантора: добре, посередньо, погано…), логіку бажань [2, 129] тощо.
Подамо приклади речень із переліченими модальностями:
- з квантором епістемічної логіки: Вірю, що один чудовий хлопець одружиться зі смаглявою темноволосою дівчиною;
- з квантором деонтичної логіки: Заборонено, щоби два хлопці одружувались із однією дівчиною;
- з квантором деонтичної логіки: ,i>Це чудово, що один чудовий хлопець одружився зі смаглявою темноволосою дівчиною.
Полімодальні логіки дають змогу моделювати структуру такого речення за допомогою одного твердження. У рамках класичної логіки моделювання таких речень зі збереженням усієї інформації було або неможливим, або частковим, або складним, тобто включало кілька окремих тверджень.
Звичайно, для лінгвістів є цікавим питання про те, скільки ж існує кванторів модальних логік. Але це питання однозначної відповіді не має. Можна твердити дещо інше: а) у текстах кількість кванторів модальних логік у середньому перебуває в межах близько десяти; б) кожен текст може мати свою індивідуальну кількість модальностей; в) у тексті в послідовно розташованих твердженнях можуть з'являтися нові квантори чи відмінятися вжиті раніше, іншими словами, кількість кванторів із просуванням уздовж тексту може змінюватися.
Враховуючи подане вище, в загальному випадку структуру простого речення можна записати в такому вигляді:
Подана структура твердження, що моделює будову простого й деяких складнопідрядних речень, без особливих труднощів може бути змодельована сучасними мовами програмування у вигляді структур даних.
Висновки.
1. При включенні в склад твердження двох видів предикативних зв'язків і кванторів модальних логік моделюється більшість частин мови, крім займенників (умовно), часток та вигуків, що дає змогу значно точніше, ніж у класичній логіці, відтворювати структуру речення. Пропоноване подання структури простого речення моделює також частину вставних слів і частину підрядних речень.
2. Пропонована структура твердження дає змогу моделювати зміни кванторів, у яких мовець і реципієнт обмінюються твердженнями (реченнями), задавши до початку передачі повідомлення їх максимальну кількість. У процесі передачі повідомлення частина кванторів може бути незадіяною.
3. Цікавими для майбутніх досліджень є питання: а) про можливості поєднання різних кванторів в одному твердженні; б) про закони й правила оперування полімодальними твердженнями.
1. Кондаков Н. И. Введение в логику. - М.: Наука, 1967. 468 с.
2. Хоменко Х.Х. Логіка - юристам. - К.: Четверта хвиля, 1997. 392 с.
3. Barwise J., Perry J. Situation and attitudes. Cambridge, 1983. [Цит. за: Хоменко Х.Х. Логіка - юристам. - К.: Четверта хвиля, 1997. С. 385].