Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Проблема мовного суржику в ЗМІ

Юлія Недопитанська

1. 16: 070. 41

Проблема культури мови вітчизняних засобів масової інформації надто важлива, хоча, на перший погляд, зовсім не матеріальна. Проте саме від неї залежить насиченість духовної аури України, збереження етнічної ідентичності українців.

Мовний сегмент цієї аури до певної міри формує журналістика. Споживачі інформаційного продукту підсвідомо наслідують мовні конструкції мас-медіа, вживаючи їх у побуті, виробничій діяльності. Отже, зразки чистоти або калічення мови стають надбанням широкого загалу. Водночас як часто наш зір і слух ріжуть мовні погрішності окремих журналістів. Нерідко навіть з провідних телеканалів до нас промовляють силуваною українською, видно, що багато телеведучих не є носіями рідної мови і користуються нею лише в ефірі. На жаль, можна на пальцях перелічити ЗМІ, що дбайливо ставляться до української мови.

Проблема мовного суржику має цілий ряд об'єктивних передумов, зокрема історичного характеру, пов'язаного з російським фактором. Багатовікове насаджування російської мови не могло не позначитися на чистоті мови української. Тому проблема суржику має здебільшого російське походження.

Для подолання цієї проблеми журналісту важливо насамперед налаштувати себе психологічно, тобто відчути внутрішню потребу розмовляти, писати рідною мовою. Тоді процес внутрішнього мислення здійснюватиметься теж рідною мовою і не прориватимуться небажані кальки.

Наступний етап вирішення проблеми мовного суржику - мовна самоосвіта. Журналіст із гарною мовно-стилістичною підготовкою не плутатиме слова з обох споріднених мов, не змішуватиме граматичні вимоги однієї мови з іншою, не тягтиме бездумно в рідну мову слова, що суперечать традиціям нашої класичної літератури чи живої народної мови. Інакше суржик процвітатиме й надалі як ознака некультурності нації.

Наукова мовно-стилістична практика (праці Б.Антоненка-Давидовича, В.Русанівського, А.Коваль, О.Пономаріва та інших відомих науковців) дає достатньо глибоких тлумачень суперечливих випадків вживання мови. Важливо осягти методологію цих тлумачень і вдумливо застосовувати її в журналістській практиці. Ось деякі аспекти виробленої мовною наукою методології, яка дозволяє уникати суржику.

1. Тривалий час позамовною причиною існування того чи того слова в українській мові була наявність його в мові російській. Із двох слів для називання того самого поняття галстук - краватка, фарфор - порцеляна, кофе - кава, карта - мапа вибирали те, яке було в російській мові, - галстук, фарфор, кофе, карта і відсували на другий план (краватка, порцеляна, кава) або уникали зовсім (мапа) слова, якого в російській мові не було.

Зросійщеня українців призвело до втрати дороговказів у користуванні рідною мовою. Досі багато хто з мовців залюбки вживає слова благополуччя, відправлятися, дислокуватися, добросовісний, економити, значимий, кафетерій, настійливий, прийомна, протиріччя, початкуючий і майже цілковито нехтує далеко кращі синонімічні відповідники: добробут, вирушати, розміщуватися (розташовуватися), сумлінний, заощаджувати, значущий, кав'ярня, наполегливий, приймальня, суперечність, початківець.

2. Невмотивовані кальки з російської мови особливо вражають у словосполученнях фразеологічного та нефразеологічного типу. Тут слова начебто українські, але поєднані всупереч семантико-фразеологічним нормам нашої мови. У ЗМІ досить часто вислів “квартира з усіма зручностями”. Російське слово удобство перекладається в нас зручність (сприятливість, приємність у користуванні) та вигода (комфортність, обладнання, що створює певні зручності для побуту людини). Наприклад, “Голубенко перейшов на другий борт і сів, приємно відчувши велику зручність білих пароплавних крісел” (“Словник української мови”. Т. ІІІ. С. 718). “ Є думка розпочати будівництво нового села. І спершу хоч одну вулицю опорядити з будинками на кілька поверхів, з вигодами” (“Словник української мови”. Т. І. С. 375) Тож нормативний вислів української літературної мови - квартира з усіма вигодами

“Наслідки сталінської політики, що розгромила культурне відродження і нанесла смертельний удар по ідеалах та вірі в краще майбутнє”, - пишуть в одному вельми поважному часописі. Думка правильна, але: російському фразеологізмові наносить (что?) удар відповідає український завдавати (чого?) удару. . Отже українською фраза мала б звучати так: “Наслідки сталінської політики, що розгромила культурне відродження і завдала смертельного удару по ідеалах та вірі в краще майбутнє.”

В одній популярній двомовній газеті читаємо: “Зупинився газик із кількома людьми в штатському”. Треба запам'ятати, що основним словом на позначення поняття “такий, що не стосується військових справ” є цивільний: цивільний одяг, цивільне вбрання.

3. Актуальною є проблема зі звуком г. У деяких індоєвропейських мовах він близький до нашого г і відсутній у російській мові. Ми ж, наслідуючи росіян, починаємо передавати через х навіть у тих словах, де колись вживали г: Ханс, Йоханнесбург, Ісфахан, хінді, Хофман. Традиційно писали Ганс, Йоганнесбург, Ісфаган, гінді, Гофман. Сліпе копіювання може призвести до появи таких фонетичних “новотворів”, як Херакл, Хермес, Хера, хімн, Хітлер, Хомер замість узвичаєних і ближчих до оригіналу Геракл, Гермес, Гера, гімн, Гітлер, Гольбах, Гомер.

Подібних суперечливих моментів у вживанні української мови багато. Їх можна опанувати, заглибившись у праці вище названих та інших науковців.

Окрім невігластва, певної шкоди чистоті рідної мови завдає процес комерціалізації інформаційного простору. В гонитві за рейтинговими телевізійними шоу деякі діячі від ТБ нехтують культурою мовлення. Так виник відомий образ Вєрки Сердючки. На сьогодні це, по суті, символ суржику, який нахабно крокує по телеефіру. Але справа не лише у Вєрці Сердючці. Цей образ живучий тому, що на рівні масової свідомості переважає байдужість до рідної мови. Це найбільша небезпека.

Почуття журналістької відповідальності має ґрунтуватися на усвідомленні того, що Україна є нашою єдиною батьківщиною, домівкою; і ми нікому в світі не потрібні. Маємо дбати про себе самі, про свою економіку та культуру.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові