Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


“…Велич розкривається не у великому, яа повсякденному"
Мішель де Монтень про форми деталізаціїї в житті і творчості

Віталій Святовець

УДК 808. 1

Цікавими й оригінальними є погляди на подробицю і художню деталь французького філософа, мораліста, письменника Мішеля де Монтеня (1533-1592). У своїй фундаментальній, здається, всеохоплюючій, значною мірою енциклопедичній праці “Досліди” він не оминув і цієї проблеми. Роздуми, на переконання автора, є своєрідним інструментарієм в осмисленні будь-якого предмета, явища або факту. Тому він у підходах до об'єкта дослідження, в кращому, глобальнішому його осягненні обирає із тисячі наявних стежок одну, найкращу, оптимальнішу [1, 268]. У грунтовному пізнанні життя, у визнадворенні його сутності Монтень використовує власну методику, вироблену та перевірену багаторічною практикою. “Кожна річ, - зазначає він, - складається з багатьох частин і сторін, тож я беру кожного разу якусь одну з них, аби лизнути чи злегка торкнутися, хоч інколи вгризаюсь і до кістки. Я прагну, по можливості, йти не лише в глибину, - іноді мені подобається дивитись на речі під незвичайним кутом зору” [1, 269]. Монтень доходить висновку, що одночасно “кожен наш порух відслонює нас”[1, 269]. І чим більше буде накопичено спостережень над людиною в найрізноманітніших конкретних виявах перебігу життя, тим повніше матимемо про неї уявлення як про індивідуальність. Бо окремо взятий з життя випадок без зв'язку з іншими ще недостатньо характеризуватиме людину. Автор зазначає, що душа Цезаря, котра особливо проявилася у військовому мистецтві під час битви при Фарсалі, розкриває себе і в його дозвіллі та любовних пригодах. “Про коня, - зазначається в тексті, - ми повинні судити не лише, як він мчить галопом, а й, як він іде кроком чи навіть як веде себе, коли спокійно стоїть у своєму стійлі” [1, 269]. Але для цього, певно, треба мати спостережливе, треноване, навіть всевидюще око художника, який би помітив і схопив риси, здатні еволюціонувати і показати можливості тварини в екстремальних ситуаціях.

Розвиваючи та уточнюючи попередні думки, прийоми і способи осмислення дійсності, Монтень вважає, що можна скласти враження про царя Олександра Македонського навіть із того, як він тримається за столом, як п'є, бесідує або ж як грає в шахи. На цій грі, яку автор називає дитячою, або “недостойною грою”, він спиняється докладно. Адже шахи в повсякденному житті Македонського займали особливе місце, захоплювали його, а тому й вияскравлювали різні “струни” його душі. Сам же Монтень вважав, що шахам не слід приділяти багато уваги, краще витрачати себе та свій розум і час на вартісніші та серйозніші справи. Легендарний цар Олександр був іншої думки про шахи, оскільки вони захоплювали його всерйоз. Звернімо увагу на те, як подивовано писав Монтень, що ми надаємо “цій смішній забаві значення і змісту, як напружуються всі наші нерви і як, завдяки цьому, вона дає можливість будь-якій людині пізнати саму себе і безпосередньо судити про себе. Які тільки пристрасті не виникають при цій грі! Гнів, прикрість, ненависть, нетерпеливість, палке честолюбне прагнення перемогти у змаганні, в якому набагато вибачливіше було б пишатися поразкою, оскільки не гідно порядній людині мати рідкісні, визначені на середньому рівні здібності в такій нікчемній справі” [1, 270]. Таким чином, кожне захоплення, хобі людини дає чимало підстав і можливостей для пізнання її як самої себе, так і пізнання іншими.

Автор теж дотримується думки, що будь-яке інше, навіть маловартісне, несуттєве людське захоплення також, певною мірою, відсвічуватиме її душу, сутність. Особливо він радив приглядатися до малоломітних, найдрібніших, здається, на перший погляд, примітивних і нікчемних штрихів, що є чинниками притаманної людині поведінки. Бо саме через них, трапляється, можна якнайповніше, якнайкраще зрозуміти особистість, її характеристичні риси. “Кожна дрібниця, - писав філософ, - усяке заняття людини розкриває її повністю і показує на весь зріст так само, як і кожна інша дрібниця”[1, 270].

Отже, із характерних дрібниць, їхньої сукупності можна скласти певне уявлення про об'єкт, який нас цікавить. Важливо тільки, щоб ці дрібниці не належали до розряду випадкових. Але водночас той, хто не має уявлення про ціле, не в змозі розподілити, розкласти його на частини, при потребі вичленувати їх, щоб потім кожну з них окремо розглянути й оцінити [1, 298].

Монтень замислювався і над тим, за якими показниками поведінки, перш за все, найповніше можна пізнати людину. При цьому він справедливо вказує на природну непостійність, мінливість звичок і поглядів та на котрі з них найпевніше спиратися. “Частіше всього матиме рацію у своїх судженнях той, - пише він, - хто вникне в усі деталі і розбере один по одному кожний вчинок” [1, 294].

Застерігаючи від помилок при встановленні істини, філософ наголошує на особливостях і тонкощах у їхніх пошуках. На його думку, треба діяти авторові так, як при розгляді справи на суді - брати до уваги не лише дані свідків, а й зважати на заперечення навіть з “приводу найменших подробиць у кожному випадку” [1, 365].

Важливо також, що Мішель де Монтень прагне розкрити природу людської цікавості до подробиць і деталей, заторкує психологічні принципи дії “механізмів” сприймання навколишньої дійсності. Ми ніколи, зазначає він, не бачимо предмета повністю чи виокремлено; нашу увагу спиняє на собі обстановка довкола нього або його несуттєві на перший погляд особливості і та найтонша оболонка, в якій він міститься і яку скидає з себе, як цикада в літню пору гладеньку шкірку [2, 49].

Автор висловлює цілком парадоксальну думку про те, що будь-яка абищиця відвертає і відводить убік наші думки, оскільки затримує їх на собі теж абищиця [2, 49]. І це також посутнє зауваження. Адже митцеві треба розібратися в обставинах і вибрати серед великої кількості оптимально ваговиту подробицю, щоб не сприйняти випадкову, пустопорожню, нікчемну дрібничку за характерну, симптоматичну ознаку. Наводячи приклади, митець посилається на Плутарха, зокрема в той час, коли той оплакував свою передчасно померлу доньку. При цьому батько згадував не все її життя в загальниках, а виділяв і уявляв лише фрагменти дитячих пустощів і зосереджував на них власну уяву. Отже, підсумовує сказане автор, душевна сутність, “велич розкривається не у великому, а в повсякденному” [2, 12].

Посилаючись на історичний досвід, Монтень наводить відому історичну сентенцію про те, що нема пророка не лише в себе вдома, а й у своїй вітчизні. А далі робить несподіваний, однак цікавий для нас висновок: “Те ж і в дрібницях” [2, 23]. Отже, до них слід підходити у всеозброєнні смаків та уподобань, умінь та навичок. Бо не кожна з них може запезпечити успіх у художній аналітиці.

Ще одну двосічну суть можна знайти у цьому вислові. Монтень тут натякає не лише на суб'єктивності самих дрібниць, а й на певній психологічній суб'єктивності їх сприймання. Адже одному ці дрібниці можуть здатися суттєвими, а другому й не зовсім суттєвими або й просто випадковими.



1. Мишель де Монтень . Опыты. В 3-х книгах. Кн. первая и вторая.- М., 1979. - С. 268 - 270, 294, 298, 365.
2. Мишель де Монтень. Опыты. В 3-х книгах Кн. третья. - С. 12, 23, 49.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові