Ласкаво просимо

Функціонально-семантична часова організація
малого гумористичного дискурса - української усмішки

УДК 81'42: 82. 36

Темпоральна структура художнього тексту, до якого певною мірою відносять майже всі жанри текстів усної комунікації, є комплексною організацією, яка стосується розряду системно-мовних категорій. Системно-мовні категорії, як вказує Ю. С. Сорокін, репрезентують зв'язок тексту з мовною структурою, базуються на мовних категоріях, детермінують тісну взаємозалежність текстової, мовної та мовленнєвої систем, і таким чином конструюють мовлення як самостійний об'єкт [1, 24-31].

Темпоральна структура формується внаслідок розгортання граматичних категорійних компонентів, пов'язаних із загальною ідеєю, поняттям часу. Сам процес формування темпоральної структури представляє рух від мовних граматичних категорій, пов'язаних з часовими відношеннями: темпоральності й аспектуальності, через функціонально-семантичні категорійні системи, що забезпечують зв'язок мовної та мовленнєвої систем, до функціонально-семантичних макрокатегорій, які розгортаються на рівні текстових макрокомпонентів. Взаємодія останніх призводить до формування цілісної темпоральної системно-структурної організації тексту.

Власне, мовні граматичні категорії складають основу, вихідний матеріал, що міститься в дієслівній одиниці, який у текстовій і мовленнєвій організаціях виростає до рівня функціонально-семантичної макрокатегорії.

Функціонально-семантична категорія в сучасному мовознавстві кваліфікується передусім як певного роду інваріант, який виражає ширший, порівняно з граматичною мовною категорією, зміст, об'єднує системи різнорівневих компонентів мови на основі спільності їхніх семантичних функцій. Таким чином, функціонально-семантичні системи представляють, по-перше, граматичну категорію в мовній організації (оскільки базуються на ній), де парадигматичний план виступає у зв'язку з синтагматичним, а, по-друге, синтезують у собі потенційний і результативний аспекти функціонування вказаних категорій у конкретних різнорівневих мовних одиницях.

Категорійну систему часу виражають функціонально-семантичні категорії, що перебувають у тісних синкретичних відношеннях у тексті: темпоральності (зовнішній час), аспектуальності (внутрішній час), часової локалізованості/нелокалізованості (взаємовідношення зовнішнього і внутрішнього часу) і таксиса (система відношень дій у часі).

Отже, структура внутрішнього часу пов'язана з функціонально-семантичною аспектуальною системою, реалізується в тому або тому аспекті зовнішнього часу, який зумовлюється розгортанням функціонально-семантичної категорії темпоральності.

У текстовій організації вказані функціонально-семантичні категорії репрезентуються відповідною категорійною ситуацією.

Як зазначає О. В. Бондарко, категорійна ситуація загалом представляє таку типову семантичну структуру, яка базується на відповідній функціонально-семантичній категорії та утворюваному нею функціонально-семантичному полі [2, 120-121; 3, 10- 40]. Вона представляє одну з категорійних характеристик, що реалізуються в контексті, тексті.

З одного боку, категорійна ситуація складає абстрактну функціонально-мисленнєву категорію і стосується мови, а з другого боку, оскільки функціонально-семантичний зміст формується в конкретних мовних ситуаціях на основі функціонування лінгвістичних компонентів мови, то категорійна ситуація відноситься до мовлення (тобто потенційний аспект мовленнєвого функціонування складає систему результативних аспектів мовного функціонування лінгвістичного елемента).

Таким чином, залежно від впливу на мовну одиницю елементів контексту, вона здатна реалізувати або не реалізувати те чи те категорійне функціональне значення, тобто такого типу реалізація визначається впливом контекстного оточення ( дальшого чи ближчого), взаємодією мовних елементів між собою тощо, найяскравіше виявляється в системі тексту.

Отже, враховуючи подібний вплив, той або той мовний компонент, з одного боку, здатний представляти (самостійно або в комплексі з іншими елементами) різні потенційні мовно/мовленнєві функціонально-семантичні значення, тобто відповідні категорії на основі функціональних категорійних ситуацій. Наприклад, широко досліджена взаємодія дієслів з найближчим оточенням на рівні окремих речень: власне теперішній час дієслівної форми і теперішній історичний час тощо.

Однак на рівні текстової системи мовні компоненти, що мають ту чи ту потенційну категорійну семантику, вступають у певні взаємовідношення не тільки з близьким, а й з віддаленішим мовним оточенням (тобто не лише з контактно розташованими в межах одного речення мовними одиницями, а й з тими, що знаходяться дистантно), а отже, здатні передавати як безпосередню мовну граматичну або функціональну категорійну семантику, так і узагальнено-категорійне значення значно ширшого контексту (напр., семантика локалізованості дій у часі здатна розповсюджувати своє основне категорійне значення як на рівні окремого речення, локалізуючи дію, так і на рівні цілого тексту, локалізуючи сюжетну подію).

Звідси, необхідність розмежування, з одного боку, категорійних ситуацій вузького контексту і значно ширшого як мікро- і макроситуаціій, що, власне, помічено Ленінградською функціональною школою, а з другого боку, виділення загальних домінуючих функціонально-семантичних категорійних значень на кожному такому мікро- і макрорівні.

Функціонально-семантичні категорійні мікроситуації (і відповідно категорії) реалізуються на рівні окремих, як правило, монопредикативних речень і складають основу, матеріал для побудови того чи того функціонально-семантичного поля.

Макроситуації, які репрезентують функціонально-семантичну макрокатегорію, формуються на основі значно ширшого контексту - на рівні текстових макрокомпонентів, і, передусім, в абзацах, оскільки останні представляють мовні текстові структури. Тому дослідження абзацу як структурного текстового компонента визначає головний принцип вивчення текстових організацій - прагматико-мовленнєвий, що затверджується в сучасних дослідженнях у галузі вивчення тексту, а також є своєрідною сполучною ланкою, яка забезпечує трансформаційні зміни між граматичною системою мови та загальною системно-структурною категорійною організацією тексту.

Таким чином, функціонально-семантична категорія (певне узагальнене категорійне значення), яка реалізується функціонуючими лінгвістичними компонентами на рівні макроструктури художнього тексту, зокрема в абзаці, відповідною категорійною ситуацією і складає текстову функціонально-семантичну макрокатегорію. Саме така категорійна система, з нашої точки зору, виводить граматичне значення лінгвістичних структур мови на власне текстовий рівень їхнього функціонування. Поряд із цим, слід зазначити, що сам абзац як макроструктурний текстовий компонент має декілька зовнішніх різновидів, тобто він може бути представлений авторською оповіддю, мовою персонажів, а також комплексною системою авторської оповіді та мови персонажів, що, власне кажучи, детермінується загальною специфікою художнього тексту. Враховуючи це, необхідно розмежовувати категорійні макроситуації як окремого типу мови, так і ті категорійні макросистеми, що розгортаються внаслідок взаємодії різних типів мови в межах одного макроструктурного текстового компонента.

Отже, цілком природним, очевидним є той факт, що на кожному макро- і мікрорівні функціонування одні й ті ж мовні структури (компоненти, одиниці) здатні передавати різний функціонально-семантичний категорійний зміст. І навпаки, той самий функціонально-семантичний зміст на рівні макро- і мікроситуацій передається різними мовними компонентами (ідея асиметричного мовного дуалізму мовного знака С. О. Карцевського).

Оскільки мовні функціонально-семантичні категорії знаходяться в тісних синкретичных відношеннях, в аналогічних відношеннях перебувають і функціонально-семантичні макрокатегорійні системи.

Так, макрокатегорія таксиса визначає основні та другорядні дії в межах цілісного поліпредикативного комплексу, що реалізується на рівні абзацу й зумовлює відношення одночасності, послідовності й різночасності дій у часі, а також певного роду їхньої комбінації.

Сам поліпредикативний комплекс, що являє собою синкретичну систему функціонально-семантичних макрокатегорій, може бути локалізований або не локалізований у загальному потоці течії художнього часу, а отже, здатний показувати відповідну категорію локалізованості/нелокалізованості дій у часі.

Дієслівні форми, виражені в макрокатегорії, мають як час внутрішній, так і зовнішній, що визначається функціонально-семантичними системами тексту темпоральності й аспектуальності.

Темпоральність репрезентує або відносну часову орієнтацію поліпредикативної системи в цілісному періоді часу (тут точкою відліку виступає момент мови автора і встановлюється оповідний час) або абсолютну часову орієнтацію (точка відліку - момент мови персонажа).

Категорія аспектуальності та її складові: тривалість, кратність, фазовість, перфектність, реляційність, статальність формують внутрішньотемпоральні відношення дій у цілісному поліпредикативному періоді й таким чином визначають тип таксисних відношень і зумовлюються ними. Тому саме ця категорія в системі своїх субкатегорій репрезентує внутрішньочасову організацію, а отже, специфічну темпоральну структуру кожного тексту окремо, тобто власне темпоральную організацію художнього тексту.

Функціонально-семантичні макрокатегорії, що представляють субкатегорії аспектуальності, з одного боку, можуть формуватися внаслідок накопичення мікроситуацій одного категорійного плану, що загалом відповідає інтерпретації категорійних макроситуаций, запропонованих О. В. Бондарком і його школою, як поняття категорійної домінанти, а з іншого - реалізовуватися як результат їхньої взаємодії, який передбачає розгортання категорійної системи іншого, значно вищого порядку, що, в принципі, становить перехід від функціонально-семантичних макрокатегорій макроструктурних текстових компонентів, до категорійної системи цілого тексту. Останнє відноситься, передусім, до тих функціонально-семантичних категорій, які репрезентують онтологічні текстові характеристики і є фундаментальними мисленнєвими поняттями, зокрема (до категорії часу тексту, внутрішньотемпоральним компонентом якої виступає функціонально-семантична макрокатегорія аспектуальності в системі своїх субкатегорій).

Разом із цим слід зазначити, що на рівень макроструктурного текстового функціонування виходять не всі змістові категорійні типи мікроситуацій тих чи тих функціонально-семантичних категорій мовної системи, а лише ті мисленневі категорійні структури, які передають узагальненіший когнітивний граматичний зміст, що домінує на рівні всієї текстової макроструктури і не займає провідного положення при можливій наявності додаткового категорійного значення. Таким чином, відбувається актуалізація, висунення на перший план однієї, вагомішої функціональної категорійної семантики і часткова нівеляція або перехід на другий план іншої, менш значної.

Взаємодія макрокатегорій аспектуальності того чи того зовнішньотемпорального плану формує цілісну текстову часову структуру. При цьому розгортання комплексу функціонально-семантичних макрокатегорій текстової системи зумовлюється, насамперед, функціональним типом тексту, його загальною прагматичною установкою.

Найяскравішим прикладом тексту малого гумористичного дискурса в українській мові є усмішка. Цей твір представляє ту організацію, яка відноситься до розряду текстів сатиричного чи гумористичного типу, що існує передусім у галузі усної комунікації. Основна прагматична установка - це містка передача інформації, що й зумовлює загалом його малий обсяг.

Тому важливою структурною специфікою української усмішки є те, що вона в більшості репрезентує дискурс, який складається з одного абзацу при комбінації авторської оповіді та мови персонажів. Загальна зовнішньотемпоральна організація представлена в умовному часі світу художньої дійсності, однак тісно пов'язаному з історичним часом, безпосередніми реаліями в сфері референції. Водночас, мова персонажа представлена, як правило, дієслівними одиницями в презенсному аспекті, в плані минулого чи майбутнього, тим часом як мова автора - лінгвістичними компонентами в плані теперішнього або - і це значно рідше - минулого часу, що підкреслює ситуативну актуалізацію інформації, спрямованої на безпосереднє сприйняття її реципієнтом.

Основними, провідними, можна сказати, базовими темпоральними моделями української усмішки є фазово-релятивна і перфектна структури, що формуються як результат внутрішньотемпоральної чи зовнішньочасової взаємодії, що призводять до встановлення відношень одночасності або відношень різночасності функціонально-семантичних макрокатегорій тривалості та лімітативності як мови персонажів, так і авторської оповіді в межах тексту.

У цілому, функціонально-семантична макрокатегорія тривалості являє собою темпоральну систему цілісного періоду часу, в якій серія дій представлена у вигляді динамічного, необмеженого процесу, що має потенційну семантику граничності. Зміст тривалості реалізується як лексичним значенням дієслівної форми, так і її видовими характеристиками, тобто дієслівними формами недоконаного виду.

Власне темпоральну характеристику тривалості в авторській оповіді представляє система граматичного актуального постійного, неактуального потенційного теперішнього часу, тим часом як у мові персонажів - дієслівні одиниці, що реалізують граматичне категорійне значення теперішнього часу, минулого та майбутнього.

Разом з цим, темпоральна тривалість у макроструктурі передається не стільки граматико-контекстуальним комплексом, головна семантика тривалості в якому належить детермінантному показникові типу довго, цілу годину, якийсь час і под., а загальною ситуацією контексту. Отже, на перший план висувається повна таксисна одночасність, яка визначає рівноправне функціонування всіх дій, представлених в такій текстовій макроструктурі як тривалих. Таким чином, загальна контекстна семантика витікає з внутрішньої семантики системи поліпредикативного комплексу, представленого в результаті накопичення граматичного аспектуального значення тривалості дієслівних форм недоконаного виду. Пор., в авторській оповіді та у мові персонажів:
- Гей, куди з ослом їдеш?
- Не бачиш, дурню, то свиня, а не осел!
- То я ж її питаю...

Тут мова персонажів репрезентує макрокатегорію тривалості внаслідок накопичення вказаного категорійного значення тривалої безперервної процесуальності, що передає стан у теперішньому часовому аспекті: їдеш, не бачиш, питаю та пропущені дієслова-зв'язки - є.

І в авторській оповіді:
Нотаріус зачитує родині покійного багача заповіт. Усі уважно слухають:
- Маючи здоровий глузд, усі гроші я розтратив перед смертю.

У цьому тексті репрезентується макрокатегорійна семантитка тривалості в авторській оповіді внаслідок накопичення семантики тривалої процесуальності, представленої формами дієслів теперішнього часу недоконаного виду.

Функціонально-семантична макрокатегорія лімітативності на рівні макроструктури авторської оповіді пов'язується із загальною темпоральною текстовою організацією, що репрезентує внутрішньочасові відношення послідовності. Саме таке явище в окремій макроструктурній системі, а також у цілому художньому тексті визначає рух часу, що дає можливість розвитку сюжетної системи.

Виходячи з цього, вказана категорійна система являє собою темпоральну структуру, що реалізує серію дій, де кожна функціонує у вигляді обмеженого цілісного факту. Власне кажучи, вказана макросистема на рівні авторської оповіді формується шляхом концентрації мікроситуацій лімітативності, представлених у дієслівних формах. Об'єднуючись, вони здатні породжувати просту послідовність окремих дій, спрямованих на досягнення зовнішньої межі.

За такої темпоральної орієнтації вживання видових форм має самостійний характер, подібно до їх абсолютного вживання і сильніше виявляється внаслідок розгортання дій, які досягли експліцитної межі та представлені, насамперед, формами доконаного виду.

Таким чином, функціональна семантика лімітативності рівня макроструктури виростає внаслідок актуалізації, насамперед, лімітативного значення самих дієслівних форм у внутрішній поліпредикативній системі цілісного періоду часу. Тому на перший план виходить граматичне значення повноти, вичерпаності, що передбачає можливість подальшої дії, а також загальна семантика, спрямована на досягнення зовнішньої реальної межі.

Разом з тим, оскільки авторська оповідь ситуативно більш актуалізована, у формуванні лімітативної семантики беруть участь як правило форми теперішнього часу, а отже, дії, пов'язані з діалогом персонажів, при імпліцитно вираженій граничності. Мова персонажів частіше репрезентує події безпосередньо не пов'язані з моментом спостереження й тому у формуванні макрокатегорії лімітативності цього типу мови беруть участь лінгвістичні одиниці як з імпліцитно, так і з експліцитно вираженою граничністю, але передусім індикативні компоненти минулого та майбутнього часу, зокрема:
- А ти з якої причини тут сидиш?- питає один в'язень другого.
- Через нежить, - відповідає той.
- Як то - через нежить?
- Я чхнув, і сторож пробудився.

У розглянутому тексті подається функціонально-семантична категорія лімітативності в мові автора, внаслідок функціонування дієслівних одиниць із семантикою експліцитної граничності: питає, відповідає. Як наслідок, встановлюються таксисні відношення послідовності в аспекті минулого. Аналогічна система розгортається у мові персонажа при реалізації дієслів минулого часу доконаного виду чхнув, пробудився.

Розглянуті внутрішньотемпоральні структури лімітативності й тривалості кожного типу мови перебувають у тісній взаємодії в системі тексту, загалом формуючи функціонально-семантичну текстову макрокатегорію фазової реляційності або перфектності.

Так, фазово-релятивна система утворюється не як результат накопичення певного функціонально-семантичного мікрокатегорійного значення (фазовості або реляційності: пор., для тривалості й лімітативності), а як результат внутрішньочасової взаємодії розглянутих вище макрокатегорій лімітативності одного типу мови та тривалості іншого. Загальне категорійне значення тут пов'язується, з одного боку, із темпорально орієнтованим відношенням [4, 5-15], яке виявляється внаслідок взаємодії фону, представленого функціональною семантикою тривалості, з лімітативною ситуацією контексту і триває в певному проміжку часу, а з другого боку, - з семантикою фазової детермінації [3, 157]. Так, кожна дія, представлена в макроструктурі лімітативності, вступає в одночасні відношення з поліпредикативним комплексом тривалості (як зазначає О. Ф. Падучева, тривала семантика репрезентує комплексну дію як послідовність однойменних фаз, представлених однією дієслівною формою [5, 16-17]. Водночас, реалізація такої дії обмежується попереднім і наступним компонентами категорії лімітативності, які теж вступають в одночасні таксисні відношення з функціонально-семантичною категорією тривалості макроструктури. Отже, за рахунок часу реалізації окремих ланок лімітативності в тривалій внутрішньочасовій системі досить чітко виділяються фази загальної поліпредикативної комплексної процесуальності. Зокрема:
<>- Громодяночко! Не штовхайтесь, прошу вас. Станьте на кінець черги.
- Не можу.
- Чому?
- Бо там уже хтось стоїть.

Тут формується фазово-релятивна темпоральна структура внаслідок встановлення внутрішньотемпоральних одночасних відношень між функціонально-семантичною макрокатегорією лімітативності авторської оповіді й тривалості мови персонажів у загальному зовнішньотемпоральному плані - умовному теперішньому часі світу художньої дійсності. Внаслідок взаємодії вказаних категорійних систем формується семантика обмеженого співвідношення різнорідних у внутрішньотемпоральному плані структур, загальна часова залежність яких один від одного зростає в системі тексту на основі можливого розчленовування тривалої одночасної поліпредикативної системи на окремі фази за рахунок послідовного розгортання компонентів функціонально-семантичної макрокатегорії лімітативності.

Див. ще:
- Що це там за бугаї ревуть?
- Це ми з батьком співаємо, мамо.
- Ах ви ж мої солов'ята!

Тут загальна лімітативна система репрезентується імпліцитною послідовністю мови автора, тим часом як тривала - реалізується мовою персонажів. За рахунок ситуативної актуалізації у тривалій комплексній поліпредикативній системі виділяються періоди або фази, тривалість яких дорівнює тривалості окремих дій макрокатегорії лімітативності.

Перфектна системно-структурна організація реалізується на базі категорійної функціональної ретроспективної семантики як результат зовнішньотемпоральної взаємодії категорійних ситуацій тривалості та лімітативності авторської оповіді й аналогічних часових функціонально-семантичних макрокатегорій мови персонажів, оскільки остання визначає основний сюжетний компонент зазначеного типу тексту, що репрезентує динаміку розвитку темпоральних відношень минулого чи майбутнього, про які оповідається в теперішньому часі.

Таким чином, під категорійною ситуацією перфектності розуміється змістова структура, що має часову подвійність: поєднання на базі цілісного текстового періоду, пов'язаних між собою планів попереднього і наступного, тобто змістову інформацію, завершену в минулому і актуальну для теперішнього чи майбутнього аспектів двох типів оповіді.

Макроситуація перфектності базується на розширеному тлумаченні вказаного функціонально-семантичного категорійного змісту, підкреслюючи актуальність не окремої дії, а події, вираженої цілісною поліпредикативною системою. Отже, на перший план висувається перфектна акціональна семантика, яка представляє причинно-наслідкові відношення. Вона реалізується на основі формування часової опозиції теперішнього часу авторської оповіді, а також минулого й майбутнього часу мови персонажів.

Наприклад:
- Як виглядав той злодій? - запитує суддя.
- Такий високий і худий, як тичка. Ну точнісінько як Ви учора, пане суддя.

У цьому тексті розгортається функціонально-семантична категорія перфектности, але внаслідок встановлення зовнішньотемпорального опозитивного співвідношення лімітативності презенсного аспекту авторської оповіді (запитує, відповідає): з перфектною тривалістю мови персонажів (виглядав, був).

Таким чином, часова система української усмішки формується внаслідок реалізації внутрішньотемпоральних або зовнішньотемпоральних відношень макрокатегорій тривалості та лімітативності як авторської оповіді, так і мови персонажів. Розглянуті темпоральні системно-структурні організації є основними типами, на базі яких (при наявності додаткової мікроситуаційної модифікації) формується все часове розмаїття вказаного виду тексту. Перспективним у зв'язку з цим, з нашої точки зору, є встановлення подальшої часової типології в галузі дослідження тексту усної комунікації малого обсягу, з урахуванням додаткової модифікаційної темпоральної семантики, що розгортається на базі основної - перфектної або фазово-релятивної системних формальних текстових структур. >hr align="left" width="30%">

1. Сорокин Ю. А. Психолингвистические аспекты изучения текста. Автореф. дис... д. ф. н. - Москва, 1985.
2. Бондарко А. В. Функциональная граматика. - Ленинград, 1984.
3. Теория функциональной грамматики: Введение. Аспектуальность. Временная локализованность. Таксис. - Ленинград, 1987.
4. Ибрагимова Ф. М. Выражение реляционных ситуаций при функционировании глагольных форм несовершенного вида. Автореф. дис...к. ф. н., Ленинград, 1983.
5. Падучева О. Ф. Семантические исследования. Семантика вида и времени в русском языке. - Москва, 1996.