Ласкаво просимо

Слово до читача

Пропоноване вашій увазі дослідження аналізує комунікаційні процеси у сфері екологічної політики та її взаємовідносини із засобами масової комунікації (ЗМК). У цьому контексті розглянуто й розвиток екологічної журналістики в Україні та Німеччині.

Біля джерел українського екологічного руху стояли журналісти й письменники. Проте згадування саме про екологічну журналісти-ку навіть у середині 1990-х років можна відшукати здебільшого в роботах закордонних учених чи виступах представників громадських організацій. Українські журналістикознавці тривалий час ста-вилися як до цього напряму в журналістиці, так і до його визна-чення дещо скептично. Та незважаючи на це, кількість матеріалів у дослідників преси щороку зростала.

Протягом навчання в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка автором було підготовлено низку статей, курсових робіт та дипломний проект з екологічної тематики в ЗМК, з історії та тенденцій розвитку екологічної преси України. Згодом за цими матеріалами у 1995 року було видано брошуру.

Проте академічне визнання екологічної журналістики в Україні не розпочалося б ще довго, якби не підтримка колишнього дирек-тора Інституту журналістики Анатолія Захаровича Москаленка. Він, побачивши книжку про екологічну пресу України, одразу ж запропонував авторові цих рядків викладати спецкурс з екологічної тематики та ще й для студентів п'ятого курсу. Так 1995 року в Ін-ституті журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка з'явилась журналістська майстерня з висвітлення екологічних проблем у засобах масової комунікації.

Видатний дослідник української преси, професор, доктор історичних наук А.З.Москаленко у своїй науковій роботі багато уваги при-діляв усебічній освіті журналістів. "Роками в пiдготовцi журналiстiв переважало головним чином iнструктивне навчання, розвивався практицизм, мало уваги придiлялося окремим галузям публiцис-тичної творчостi. I необхiдним знанням, сказати б, оснащенню публiциста, особливо основам економiки, полiтологiї, культури, полiтики, екологiї тощо". Анатолій Захарович не вважав зайвим екологічне виховання, адже "близькість до природи, ? на його думку, ? любов до землi – це цiнностi споконвiчнi в Українi".

Відчуття гармонії довкілля ? невід'ємна частина українського ха-рактеру. Органічне поєднання збереження навколишнього середо-вища та відродження України є однією з важливих складових украї-нської журналістики, передумовою становлення національних цін-ностей. Але журналісти, котрі висвітлюють екологічну тематику в Україні, не стільки описують красу природи, скільки повідомляють про її кризовий стан. Розв'язання проблем, котрі викликали екологі-чну катастрофу, є важливим завданням. Проте саме його працівники ЗМК виконували не завжди вдало.

А.З.Москаленко зазначав, що раніше "соціальні проблеми ? екологічна, енергетична ? висвітлювалися переважно в емоційному плані. Журналістам у ряді випадків бракувало грамотного економічного ми-слення. Інколи ігнорувалося правило: бути принциповим у постановці цих справедливих питань, прискіпливо досліджувати, якою має бути черговість у вирішенні проблем, за які кошти їх розв'язувати. Для цього, звісно, потрібні знання, глибокий аналіз, а вони були в значному дефіциті" . Відомий журналістикознавець указував також на появу псевдонаукових статей. Ситуація, яка склалася в пресі з екологічною тематикою, вимагала змін та додаткових знань від журналістів.

А.З.Москаленко сприяв науковій роботі з екологічних проблем у ЗМК. Він підтримав і захист першої української дисертації з еколо-гічної журналістики "Комунікація як інструмент екологічної політики (на прикладі порівняльного досвіду України та Німеччини)" . Але так сталося, що цей захист був одночасно й одним з останніх, на яких 19-20 жовтня 1999 року головував видатний учений. Навіть перебуваючи в лікарні, Анатолій Захарович все-таки прийшов на засідання. Підтримати і своєю присутністю, і своїм словом.

А.З.Москаленко уважно ознайомився з роботою. Підсумовуючи засідання спеціалізованої вченої ради, він відзначив: "Кожна газета, якого б вона напрямку не була, чи це партії "зелених", чи соціал-демократичної партії, повинна мати серйозну екологічну розробку проблеми. Повинні бути імена. Повинні бути статті, які привертають увагу, як у тій самій Німеччині. Там є приклади, як яскраві виступи німецьких журналістів призвели до того, що вирівняли екологічну обстановку. Через те цей порівняльний аналіз і методологія, до якої вдався автор, правильні. Я думаю, що нам треба і надалі в планах розвивати цю тематику, піднімати її й повертатися до неї регулярно". Подальша розробка теорії і практики екологічної журналістики, зростання професіоналізму в матеріалах про довкілля будуть найкращим утіленням сподівань А.З.Москаленка.

Продовженням цих ідей стала діяльність нинішнього директора Інституту журналістики, професора В.В.Різуна. Ним авторові надано можливість вести також і лекційні заняття з "Основ екології". Протягом першого семестру 2000-2001 навчального року їх про-слухали 173 першокурсники, чимало з яких уже надрукувало низку матеріалів про довкілля.

Аналіз питань, на яких має знатися майбутній журналіст, показує, що у викладанні "Основ екології" має домінувати міждисциплінарний підхід. Це, до речі, добре сприймають і самі студенти. Спробу урізноманітнити й розширити викладання екологічної політики зроблено в Інституті журналістики. Частину питань одночасно запропоновано студентам на лекціях з екології та політології. Доктор філософських наук М.І.Хилько надав матеріал з екологічної політики й на своїх лекціях. Його монографію студенти могли використовувати також і на заняттях з екології. Ця тематика обирається ними й для рефератів з економіки.

Екологічна освіта журналістів потребує значно більшої уваги, ніж їй приділено сьогодні. Це викликано поки що недостатньою розробкою відповідних програм та посібників на українському матеріалі, браком викладацьких кадрів, готових працювати з міждисциплінарною тематикою, слабкими матеріальними ресурсами вузів.

Хочеться сподіватися, що це дослідження допоможе краще опанувати екологічну проблематику в Україні не тільки майбутнім журналістам, але й усім, кому справді небайдужа екологічна ситуація в нашій країні.

Досвід преси Німеччини може сприяти вдосконаленню професійної діяльності, незалежно від обраної спеціалізації. Адже саме здобутки працівників засобів масової комунікації ФРН постійно знаходяться в центрі уваги й українських журналістикознавців. "Відповідальність за того, про кого пишеш, і перед тими, для кого пишеш, – основний етичний принцип професійної діяльності німецьких журналістів. Цей принцип повністю підтримує й українська школа журналістики" , – підкреслює професор В.В.Різун.

Професіоналізм журналістів та їх конкретні справи для охорони довкілля є життєво необхідними чинниками формування екологічної політики України. Екологічні засади мають стати важливою складовою економіки та політики нашої держави. Тільки активна участь кожного з нас у охороні природи та справжня любов до неї змінить цей світ на краще.

Автор із зацікавленням чекає на зауваження та пропозиції з приводу цього дослідження. Будь-ласка, надсилайте їх електронною поштою: alby_72@hotmail.com